Сообщения с тегами ‘Аваков’

Петр Порошенко движется по пути Виктора Януковича. Расследование

pokra-ponovomu1

 

Семимильными шагами Петр Порошенко движется по пути Виктора Януковича. Фактически в той или иной оболочке приняты те самые “январские” законы, а наредпы-регионалы, которые за них голосовали, снова под брэндом «кремлевского блока» в ВР. Сынуля протащен в парламент под погонялом «гениального». Милиция приезжает в считанные минуты на вызовы только если громят объекты, которые крышует власть (намедни в Киеве Беркут прибыл защищать от толпы подпольное казино, которое крышевала большая шишка, после чего испуганный Аваков написал в ФБ, что с казино теперь он точно будет бороться).

Петя, как и его предшественник, свято уверен, что именно президент символ нации. И даже ссылается на Конституцию при этом. Поэтому при Януковиче сажали за портрет президента с точкой на лбу, а при “дерьмократе” Парашенко – за уничтожение портрета “гениалисимуса”.

Но если бы Петя читал Конституцию, то знал бы – президент не является “символом” государства. А вот флаги, по которым продолжают топтаться ублюдки Авакова, – являются. Но пидаров в погонах не сажают, а людей, которые рвут портреты президента-коррупционера – сажают.

Но главное – народ уже понял, что Порошенко не только кровью умоет любой новый Майдан, но и банально запретит даже палатку воткнуть. Ибо суд и прокуратура как подчинялись президенту и беспредельничали, так и продолжают эту гнусную практику.

Любимая болонка шоколадного короля, бывшая пресс-секретарша, а ныне нардепша Ирина Фриз даже соответствующий законопроект зарегистрировала.

zaklik-do-nepokori1

Теперь любой украинец, который косо смотрит на партию Петра Порошенко, – потенциальный враг государства. И если он призывает голосовать за, например, Партию зеленых – это “злостное неповиновение”, которое подлежит уголовному преследованию.

Да, пока такой нормы нет. Но она может появиться даже после голосования – мы прекрасно видим, как Гройсман, ссылаясь на свое незнание регламента, творит ручками чудеса.

Пока же парламент рассматривает закон Порошенко-Фриз “об уголовной ответственности за призыв к неповиновению”.

Всё-таки Янукович был мудак – не додумался законодательно запретить Майдан. Уговаривал, панимаиш… А принял бы такой закон – и делов!

Теперь за призыв “Милиция с народом!” (а не с Аваковым или Порошенко) – статья и срок. Ибо это – призыв к неповиновению.
И т.д. – примеров множество. После арестов за разорванный портрет Порошенко всё стало на свои места – Петя будет только закручивать гайки…

Помнится, в бытность свою министром внутренних дел в 2006-м Юра Луценко тоже подобный закон пытался пробить, но неудачно.

Дерьмократы, мля…

Не сомнваюсь, что чучело Фриз “объяснит” необходимость принятия этого закона (объяснять красиво они умеют). Но, имхо, лучше бы она секретаршей осталась…

Кстати – вот еще одна параллель :) Секретаршу – в парламент… Не насосала? :)

 

Екатерина Носик, для Национального бюро расследований Украины

Коломойский, Корбан и Жвания фальсифицируют выборы в 5 округах Донецкой области. Прослушка. 3 аудиофайла

Kolomoyskiy5В Youtube Национальное бюро расследований Украины опубликовало записи так называемой «прослушки», на которой человек с голосом олигарха-губернатора Игоря Коломойского договаривается с человеком с голосом близкого к Кабмину и администрации президента народного депутата Давидом Жванией о том, как сфальсифицировать результаты голосования в 5 округах Донецкой области – 47, 49, 50, 52 и 59-м.

В записях фигурирует человек с голосом замгубернатора Днепропетровщины Геннадия Корбаном.

 

Договаривающиеся стороны для реализации договоренностей решили привлечь подконтрольные днепропетровскому губернатору батальоны МВД. Для этого они «выбили» из министра МВД Авакова специальный приказ, которым днепропетровским батальонам поручается «обеспечение порядка» на избирательных участках и в окружных комиссиях. Пользуясь этим документом, батальоны уже заняли здания трех окружных избирательных комиссий, где в мирное время располагаются мэрии городов Донецкой области.

 

Задача человека с голосом Жвании – обеспечить «прикрытие» этой схемы в Киеве и легализация ее результатов в парламенте и ЦИК. В телефонному разговоре упоминаемый человек записывает фамилии нужных Коломойскому кандидатов, которые должны победить в результате манипуляций и давления батальонов.

В первом разговоре он утверждает, что «По 49-му и 50-му уже все решено!». «Осталось теперь 52 и 59», — настаивает человек с голосом днепропетровского олигарха и гарантирует «личную благодарность».

В то же время, из разговоров становится понятно, что человек с голосом Жвании получает постоянные «благодарности» от своего собеселника. «Завтра хвостик не забудь», — напоминает он собеседнику о необходимости выполнения в полном объеме обязательств.

Ситуация в округах, которые «отжимают», сложилась для приватовцев катастрофическая. Все данные социологических исследований приведены по результатам опросов Донецкого информационно-аналитического центра ДИАЦ.

В округе №49 (Константиновка) Коломойский делает ставку на Дмитрия Грицуна. Его называют менеджером Коломойского, который сейчас управляет отобранной у государства шахтой «Краснолиманская». Его рейтинг сегодня составляет 0,17%. Ему с рейтингом в 36% противостоит мажоритарщик Денис Омельянович, который выигрывал выборы в этом округе в 2012 году.

В округе №50 (Красноармейск) «человек Коломойского» — хозяин футбольной луганской «Зари», депутат от партии регионов Евгений Геллер. Он набирает 0,25% по результатам социологических исследований. Здесь уверенно лидирует побеждавший и в прошлый раз депутат Леонид Байсаров – почетный президент самой крупной украинской шахты «Красноармейская-Западная №1». За него уже готовы отдать голоса 23% избирателей. Геллер рассчитывал пройти в парламент по списку одной из политических партий, но в последний момент был вынужден вскочить в уходящий поезд мажоритарки. По округу ходят легенды о том, как Геллер «менял прописку» с ПР на «коломойскую».  Мол, протоколы ему могут и домой привезти бойцы «правильных» батальонов.

В округе 52 (Дзержинск) от губернатора предлагается в депутаты малоизвестный днепропетровский бизнесмен Роман Свитан. Его рейтинг в Донецкой области вовсе не может оторваться от «нуля». Социологи пока дают ему 0,11%,  несмотря на трогательную историю с якобы пребыванием его в плену у одного из полевых командиров ДНР Беса. Ему противостоит опытный мажоритарщик-регионал Игорь Шкиря с 24% поддержки.

На 59-м округе (Марьинка) выдвигается в депутаты заместитель батальона «Днепр-2» Валентин Манько. Его же батальон «охраняет» участки и избирательные комиссии. Не сложно догадаться как именно он будет обеспечивать результат – ему даже избиратели не нужны. Достаточно в полном вооружении прийти в окружком и пару раз передернуть затвор для доказательства серьезности намерений. Хотя местные граждане не забыли, что обстреливали их с двух сторон. Поэтому лидером общественных симпатий в округе остается Кураховский городской голова Сергей Сажко с 24% голосов. У Манько – всего 0,56%.

Также из разговора становится понятно, что человек с голосом олигарха делает и другие, отчасти сентиментальные, днепропетровские ставки в «донецкой игре». В округе №48 он поставил на «ключницу» — днепропетровскую чиновницу, которая подавала ему ключи от губернаторского кабинета, когда тот торжественно вступал в должность. «Я считаю, что это личное. Я сегодня с ней увиделся. Она вся такая правильная», — делится сокровенным он в разговоре.

В пылу Майдана Коломойский протестовал против выдвижения в депутаты водителей, а сегодня поддерживает «ключницу»?

Кроме того,  днепропетровского мафиози интересуют округа №46 и 47, где ему близки Сергей Северин и Михаил Лысенко. Одного из них он любовно называет «северный парень», а другого – «Миша Пипия».

Будет удивительно, если главный рейдер страны, имея административный ресурс и частную армию, не рейдернет пару округов в прифронтовой зоне. Закроют ли на это газа наблюдатели? Захочет ли Петр Порошенко пожертвовать имиджем демократа и «слить» свои первые выборы в статусе президента ради удовлетворения амбиций олигархата –  это вопрос нынешних выборов.

Екатерина Гайдай, Национальное бюро расследований Украины

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк

Головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — він у Києві. Інфографіка

PoroshenkoYanuk2Можете вважати мене сепаратистом і провокатором але я вважаю, що головний ворог України не на Донбасі і навіть не в Москві — головний ворог України в Києві… і з часом я все більше в цьому переконуюсь.

Я розумію, що йде війна і все таке, але сидіти і мовчки спостерігати теж не вихід.

Підігрівають ситуацію і так звані «патріоти», які чи то по наївності своїй чи по чийомусь наказу заступаються за сьогоднішню владу.

«Не можна їх критикувати, їм і так важко», «Під час війни критикувати владу це грати на руку ФСБ» — ось такі тези сьогодні часто можна почути у відповідь на критику влади.

Але правда в тому, що саме цим «патріоти»-захисники влади і підіграють кремлю, а влада в цей час може відпочивати, а на всі невдачі є залізний аргумент — війна на донбасі.

За що боровся Майдан? За що поклала життя Небесна сотня? Невже заради того щоб на місце Януковича сів Порошенко, а на місце Азарова Яценюк? Я думаю аж ніяк не за це… вони боролися за зміни в державі, за реформи, за європейський вибір України.

А що ми отримали?

І не треба мені розказувати, що їм важко, що вони щойно прийшли до влади і т.д., ми це вже 23 чуємо і результат відомий.

Думаєте хлопцям на сході легко? Але це їх не зупиняє вони воюють, помирать і перемагають.

Розумію, що вимагати надзвичайних результатів від нової влади в перший місяць було б не розумно, але шановні пройшло вже пів року!!!!  За цей вже достатньо солідний строк не то, що не проведено, а навіть не розпочато ніяких реформ.

Більше того, смішно чути з вуст чиновників, що їм важко, в них мало часу… якщо хтось не вкурсі, то я відкрию таємницю, крім Президента, міністрів, депутатів і сотень їх заступників і помічників в Україні є ще надзвичайно роздута армія дерслужбовців які в своїй більшості займаються безтолковим перебиранням папірців, і які лише чекають наказу щоб почати працювати над реформуванням держави.

Давайте коротко пройдемся по основних інститутах влади.

1. УРЯД

Абсолютно не розумію симпатії значної кількості українців до Яценюка.

Із дня свого призначення уряд Арсенія Яценюка в особі профільних міністрів і самого прем’єра постійно говорить, що необхідно докорінно реформувати систему державних фінансів.

Власне, саме проблеми в цій сфері стали одним із головних каталізаторів протестів проти режиму Януковича, тому від нової влади суспільство очікувало насамперед припинення розкрадання бюджетних коштів, приборкання податкової служби, яка почала перетворюватися на інститут державного рекету, зниження фіскального тиску на бізнес тощо.

Іншими словами, українці чекали на активізацію реформ усіх складників системи державних фінансів.

На жаль, крім усних ініціатив, у цьому напрямку за минулий час майже нічого не було зроблено. КМУ не впровадив жодної серйозної реформи ні в бюджетній, ні в податковій системі.
Хабарники і вчорашні прислужники Януковича і далі продовжують працювати.

Корупційні схеми сім’ї далі продовжують працювати, гривня такої девальвації не знала навіть за часів Януковича. В той час коли українці буквально по копійці збирають кошти для військових, Нацбанк виділяє сотні мільйонів на рефінансування россійських банків (!)

 refinansuvanya2014

Вчорашні лідери Майдану обіцяли привести до керма держави нових компетентних професіоналів.

Багато хто читав про кадрові успіхи Грузії. Відтак, українці мріяли, що після революції владні кабінети наповнять молоді освічені люди із західним мисленням.

З часу ганебної втечі «сім’ї» минуло майже півроку. Значить, можна підрахувати, скільки старих чиновників звільнили, аби дати дорогу молодим.

 zvilneno1

МВС як і прокуратура схоже взагалі забули про своє призначення…

Чому не притягуються до відповідальності хабарники, та інші посадовці винні у розкраданні державних коштів, де проушені кримінальні справи проти олігархів?

В країні 300 000 міліціонерів,  в зоні АТО задіяно 50 000 чол. це разом з добровольчими  батальйонами, армією та СБУ, що робить решта ? Досі немає притягнутих за розстріл Небесної сотні,  не притягнуто винних за побиття міліцією патріотів під час концерту Ані Лорак.

Сепаратисти  і спонсори терроризму спокійно розгулюють Києвом, загаряють на пляжах і смажать шашлик, в той час як українських солдат судять за те, що вони начебто вчинили страшний злочин — вижили в бою!!!

Реальних злочинців і відвертих ворогів України знає практично кожен українець, беззаперечні докази  їх злочинів як  і координати самих злочинців публікуються кожен день, але МВС та інші служби цього просто не помічають.

Справи якщо й порушуються то лише тоді коли притягувати вже немає кого.

Дивною на мій погляд виглядає відповідь Авакова не недавній ультиматум Правого Сектора.

Не то, щоб я був палким прихильником Яроша, але в основному він в даному разі був правий, особливо після недавніх подій в Одесі і Кривому Розі.

Зверніть увагу на обмундирування міліції. В той час як наші хлопці без бронижилетів воюють з ворогом, міліція в повному обмундируванні воює з патріотами.

З цього приводу  натрапив на цікавий коментар одного з мої читачів:

Скажіть мені, а яке право має міліція їздити зі зброєю? Чи може на Інститутській проти народу був Правий сектор? Правий сектор сьогодні має в рази більше прав їздити країною зі зброєю, ніж міліція, яка до сих пір не люстрована. Адже не міліція виборювала нам свободу, нє? Вдумайтеся: сьогодні міліція, представники якої взимку воювали з народом тепер робить засідки на бійців Правого сектору, представники якого обстоювали інтереси народу перед міліцією. І в когось поверається язик звинувачувати ПС? Та вони зараз на кілька фронтів змушені працювати, боронячи Революцію.

2.ПРЕЗИДЕНТ І АРМІЯ

Я чудово розумію, що в Порошенка зараз немає тих повноважень що були у Кучми і Януковича, і що не маючи своєї фракції в парламенті важко впливати на більшість процесів в країні. Але попри все в Порошенка є сфера де він має чи не найбільші повноваження — це армія.

І тут до нього виникає багато  питань. Вся країна знає про пересування військових колон РФ, які потім розстріють наших солдат, а наша доблесна розвідка в упор цього не помічає. Причому це не вже далеко не вперше, ця історія повторюється ще березня місяця.

Щодня місцеві жителі викладують в мережу сотні фото і відео пересування  ворожих колон, причому зазначаються їх точні координати.

В нас є авіація, ракетні війська … які можуть знищити цю колону за лічені хвилини… але схоже президенту потрібна не перемога, а затяжний конфлікт.

Можна припустити, що президенту дають не точну або неправдиву інформацію його підлеглі з МО, але в це мені вже мало віриться, тому що вичислити зраднків або просто некомпетентних можна дуже швидко, тим більше за стільки часу.

Висновок напрошується сам — президент все знає і чудово розуміє, але з якихось причин не вживає відповідних заходів.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Чергова колона РФ. Вже ніхто нічого не приховує.

Для мене, як для багатьох українців це питання стоїть дуже гостро, адже в зоні АТО служить мій брат, багато моїх знайомих та друзів, а через злочинні дії керівництва держави вони ще більше ризикують своїм життям.
Хочу привести вам слова українского пілота який повернувся із зони АТО:

«На аэродроме стоят заправленные топливом, и боезапасом СУ-шки… Люди на месте ЗНАЮТ где идет колонна ордынской бронетехники, куда она идет, но команды на вылет и уничтожение на марше нет.
Когда колонна рассосредоточилась по городу/городам, окопалась и сныкалась — поступает команда на вылет, ищите и уничтожайте».
Ощущение, что или идиотизм в головах генералов/полковников, которые не понимают, что колонна бронетехники в поле — это всего лишь мишень, а полтора десятка танков разбросанных, замаскированных и прикрытых зенитками — это уже сбитые наши самолеты, убитые разведчики, десантники, летчики…. Или кто-то играет в такие игры, цели и задачи, которых не понятны и не видимы…
В первом случае — это халатность (по законам военного времени трибунал и расстрел, по законам мирного увольнение в запас за профнепригодность), во втором случае это как минимум предательство или измена, за которое нужно просто расстреливать по законам любого времени…

3. ВЕРХОВНА РАДА

Депутати схоже мають нас за повних дурнів і якщо ми будемо мовчки за цим спостерігати то вони будуть праві.

Ця комедія із проваленням голосуванням законів «Про вибори» і «Про люстрацію» є чистої води розвод українців. І не потрібно тут винуватити лише комуністів і регіоналів, згадайте лише як батьківщина, свобода і Удар голосували за скасування депутатської недоторканності ( якщо не знаєте, то погугліть).

Сьогодні така ж сама ситуація, для них важливо щоб ці закони не пройшли, а хто саме запоре поголосування то вже питання десяте — головне результат буде досягнуто.

Для прикладу, згадайте як працювала ВР в кінці лютого коли на під парламентом стояла юрба з битами і бруківкою, тоді і всі депутати незалежно від партій і політичних вподобань голосували як має бути, більшість законів набирали більше 300 голосів.

Ці два закони є вкрай важливі, без них революція гідності і сотні жертв будуть марними. І надзвичайно важливо прийняти ці закони саме до виборів, бо інакше до влади прийдуть тіж самі люди, тільки під іншими прапорами і ми законсервуємо цей кримінально — олігархічний  режим, ще мінімум на 5 років.

І я не хочу чути від політиків, що вони не можуть знайти потрібної кількості голосів, чи не можуть домовитись з іншими депутатами, це все дурня.

У влади яка сьогодні взяла відповідальність за долю держави є безліч інструментів впливу на депутатів, аби тільки було бажання.

Нема бажання того, що в разі прийняття цих законів під люстрацію попадають не лише комуністи і регіонали, але й більша половина Батьківщини, Удару і Свободи…

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Насправді основна проблема  України не у відсутності хорошої влади, а у відсутності контролю за владою з боку суспільтва. Поки влада  боїться гніву свого народу доти вона працює ефективно.  Сьогодні українців ніхто з них не боїться і це головна причина чому Україна не рухається вперед.  А війна на сході дозволяє списати більшість своїх невдач.

Якщо ми не заставимо їх боятись і працювати в інтересах народу то наші хлопці і далі будуть гинути на фронтах…

А для депутатів які вперто не хочуть голосувати за закони про вибори і люстрацію хочу нагадати урок історії вірменського парламенту, який теж свого часу не хотів слухати волі народу.

Павло Заєць, Національне бюро розслідувань України

«Опричники» Ахметова на страже местного криминалитета и интересов Кремля

Pozhidaev-Konstantin1

 

Сегодня милиция Донецкой области подчиняется Авакову лишь номинально. Де-факто все кандидатуры милицейских градоначальников утверждаются вовсе не в Киеве. Донбасс в очередной раз сдали на откуп «донецким»…

С момента первого появления в Донецке сепаратистов из соседской России, устроивших, вкупе с местными титушками, затяжной, продолжающийся по сей день антиукраинский шабаш, дончан не переставал мучить один вопрос: на чьей же стороне донецкая милиция. Жители остальной Украины, вовсе далекие от здешних реалий, понимали и того меньше.

Наперсточник как призвание

После событий последних двух дней, произошедших в столице Донбасса, критическое отношение мало-мальски сознательных донетчан по отношению к своим землякам в погонах достигло апогея. Соцсети наполнились гневными постами в адрес силовиков, обличительные публикации появились в СМИ. Чаша народного возмущения выплеснулась и на Рината Ахметова, которого изначально, с подачи новой украинской власти, презентовали как единственного человека, способного сохранить порядок в проблемном регионе. Хозяину Донбасса даже пришлось выйти позавчера поздним вечером к пророссийским митинговщикам, покинув царские палаты «Люкса». Очевидно, Ахметов, рассчитывал убедить сограждан в своей непричастности к происходящему посредством телекартинки, на которой он пытается убедить сепаратистов в том, что «Донецк – это Украина».

Вряд ли ему это удастся. Любой житель Донбасса, вне зависимости от пола, возраста и политических предпочтений, знает, что без санкции Ахметова в здешних краях ничего глобального априори произойти не может. Особенно в отсутствие в стране Януковича и Семьи. Милиция же и подавно в «шестерках» у Рината. Еще с конца 90-х. С тех самых пор, когда официальная власть в регионе окончательно слилась с властью криминально-бизнесовой. А сейчас тем более. Могущества, подобного нынешнему, в силовом контроле над областью Ахметов, наверное, еще никогда не достигал.

Сегодня милиция Донецкой области подчиняется Авакову лишь номинально. Де-факто все кандидатуры милицейских градоначальников утверждаются вовсе не в Киеве. Донбасс в очередной раз сдали на откуп «донецким». Иначе, чем еще объяснить назначение такого количества одиозных фигур на должности главных милиционеров в областном управлении, а также по городам и весям Донбасса?

Аргументирую свои слова изложением малоизвестных фактов из жизни и деятельности новоназначенных милицейских начальников и тех, кому еще пока только готовят кресла. Вы не найдете этих данных в официальных биографиях. Для того, чтобы собрать по крупице всю нижеизложенную информацию, мне пришлось пообщаться с определенным количеством бывших и нынешних правоохранителей из числа своих старых, проверенных временем знакомых. По понятным причинам, все они пожелали остаться неназванными. Тем не менее, считаю, что в нынешних сложнейших условиях было бы просто преступно замалчивать данную информацию.

Милиция тоже гниет с головы

Начну, пожалуй, с главы милиции Донецкой области, стопроцентного ахметовского ставленника – Константина Пожидаева. В одной из своих предыдущих статей я упоминал, что после Оранжевой революции, в начале 2005 года Пожидаев внезапно оставил кресло зама начальника УБОП Донецкой области и возглавил службу безопасности того самого, принадлежащего Ахметову ДТЭКа. С середины 90-х годов Пожидаев был более чем тесно связан не только с Ахметовым, но и такими «авторитетными» представителями Донецкого клана, как Михаил Ляшко и Гиви Немсадзе. Один из моих знакомых ветеранов УБОП в 2006 году очень удивлялся, как сегодняшнего начальника Донецкой областной милиции тогда вообще не посадили за решетку. Тогда, в «оранжевую оттепель», вовсю гремело дело кровавой ОПГ Немсадзе, за которой, по версии правоохранителей, числились десятки заказных убийств.

Все фото к данной статье ЗДЕСЬ.

Отдельного внимания в контексте сегодняшних событий заслуживают близкие родственники Пожидаева. Две недели назад была заблокирована воинская часть, расположенная на территории шахты им. Володарского в селе Параскавеевка Артемовского р-на Донецкой области. Военнослужащие охраняли мобилизационные склады с оружием, и к ним поступил приказ отправить его для развертывающихся по Указу и.о. Президента Украины резервистов. Собравшаяся толпа, состоящая из пьяных казаков и местных жителей воспрепятствовала вывозу оружия и боеприпасов. Журналистами даже был зафиксирован факт подвоза денежных средств на автомобиле с российскими номерами. В адрес солдатов поступали угрозы и предложения о продаже митингующим оружия. Между тем, командование воинской части обращалось по телефону в милицию и СБУ, но мер реагирования так и не последовало. Так вот, показательно, что в блокировании принимали участие двоюродный брат и племянник начальника милиции Донецкой области – Олег и Сергей Пожидаевы, соответственно.

Донецкий УБОП на коротком поводке у Ахметова

Вечным заместителем Пожидаева, практически с момента его возвращения из ДТЭК в ряды борцов с организованной преступностью в 2007 году, становится Денис Арабей. Этот молодой человек не только был под началом нынешнего главмилиционера области в Донецке, но и некоторое время возглавлял УБОП Кировоградской области под началом руководителя УМВД Кировоградщины, которым с 2011 года заправлял все тот же Пожидаев.

Однако, в 2013 году Арабей внезапно оставляет службу в милиции. Мои источники утверждают, что Пожидаев попросту устал от выходок своего подчиненного, стремительно теряющего контроль над собой по мере карьерного роста, в целом, и по мере выпитого или выкуренного, в частности. Об этом могли бы рассказать некоторые посетители одного из ресторанов в центре Донецка, которые в один прекрасный вечер стали жертвами поведения пьяного милицейского мажора, развлечения ради бросавшегося в них бутылками из-под шампанского со своего столика.

Своим взлетом по карьерной лестнице 34-летний Денис обязан целиком и полностью своей матери, которая училась в школе вместе с будущим президентом Виктором Януковичем. Теплые чувства с давних пор питает к Арабею и Ринат Ахметов. Простил старые грешки своему подшефному и Константин Пожидаев. Дениса Арабея совсем недавно восстановили на службе в милиции для того, чтобы в кратчайшие сроки назначить главой УБОП в Донецкой области.

Тогда же начальником управления уголовного розыска ГУ МВД в области назначили Эдуарда Комиссарова. Этого стража закона тоже с легкостью можно отнести к числу охранников имущества Ахметова. Еще не так давно Комиссаров возглавлял службу безопасности на Мариупольском меткомбинате им. Ильича, который, как известно, является собственностью богатейшего олигарха страны. Причем, он получал там астрономическое по сегодняшним меркам жалованье – около 50 тысяч гривен. Рискну предположить, что в органы, на зарплату пусть и не рядового сотрудника милиции, Комиссаров вернулся не ради благородного стремления искоренить преступность. Скорей всего, новая работа сулит ему новые перспективы и, соответственно, большие доходы. Понятное дело, неофициальные.

В то же время, карьерных амбиций Комиссарову не занимать. К примеру, по информации из источников, этот законник сумел договориться о получении звания полковника милиции досрочно – на год-полтора раньше положенного срока. Поговаривают, что за определенную мзду.

Еще одним милицейским фаворитом Рината Ахметова, попавшим на руководящий пост в УВД Донетчины, стал Сергей Пилигрим. В конце марта он занял должность заместителя начальника ГУМВД – начальника криминальной милиции ГУМВД в области. Пилигрим также является выходцем из донецкого УБОПА. Еще 2010-м он был заместителем начальника управления по борьбе с организованной преступностью в областном УВД. Этот человек прославился в милицейским кругах тем, что умудрился досадить самому Александру Януковичу.

Где-то через год после получения Виктором Януковичем президентской булавы Пилигрим отправляется в «путешествие» в Полтавскую область, где назначается замом начальника областного УВД – начальником УБОП области. Там, несмотря на предупреждения своего руководства, он пытается влезть в нелегальные схемы нефтеперерабатывающего завода в Кременчуге ради собственного обогащения. Итогом такого недальновидного поступка становится немедленное увольнение Пилигрима. Но долго без работы он не остается, потому что переходит на работу заместителем начальника Мариупольского порта по безопасности, который, как известно, является вотчиной олигарха Ахметова.

Сегодня Пилигрим вернулся на зарплату милицейского начальника, отказавшись от оклада в примерно 70 тысяч гривен и милицейской пенсии в 10 тысяч. Тоже, разумеется, из самых благородных побуждений.

А что по области?

Аналогичая ситуация и с назначениями начальников милиции по всем более или менее крупным городам Донецкой области.

Пожалуй, стоит начать с кандидата на пост главы милиции Дзержинска Павла Панасюка. Этот кадр еще совсем недавно по влиятельности мог дать фору не только начальникам областных УВД, но даже самому министру МВД. Дело в том, что бывший до 2010 года замом начальника Енакиевского горотдела милиции Панасюк был вхож в семью Януковича и очень любил прихвастнуть в кругу коллег дружескими отношениями с главой государства.

Подняться выше по карьерной лестнице Панасюку мешало лишь отсутствие столь высоких амбиций. Ему всегда вполне хватало доходов с крышевания незаконного бизнеса. К примеру, наркоторговли, копанок или металлоприемок. Журналисты также уличали Панасюка в крышевании игорных заведений в Горловке, начальником милиции в которой он был до последнего времени.

Заместителем Панасюка в пору руководства им милицией Горловки был Александр Мацков. Сегодня последнего прочат уже на кресло начальника, пока же он является исполняющим обязанности. Александр Николаевич был близким другом виднейшего представителя Донецко-Макеевского клана во власти – покойного экс-премьера Крыма Василия Джарты, а сегодня поддерживает близкие отношения с его зятем и мужем дочки Виктории – народным депутатом от ПР Валерием Омельченко.

Еще одним енакиевским кадром является Сергей Коробов, который назначен ныне на должность заместителя начальника управления – начальника криминальной милиции Макеевки. Бывшие сотрудники милиции называют Коробова коррупционером, которого в свое время выжил с поста заместителя начальника милиции родного города Януковича пришедший туда главмилиционером Валерий Штанченко. Боливар двоих не вынес.

Кстати, именно Штанченко, который после Енакиево продвинулся по службе до заместителя начальника главного управления – начальника милиции общественной безопасности Главного управления МВД Украины в Донецкой области следил за порядком во время трагических событий 13 марта 2014 года в Донецке. Кроме того, Штанченко является одним из главных героев моего давнего журналистского расследования о фальсификаторах уголовного дела в отношении сотрудника милиции, на которого незаслуженно вешали обвинение в педофилии.

Краматорск за Забором

Отдельного упоминания заслуживает и новый глава Ясиноватской милиции Сергей Забор. Еще один воспитанник ОБОП, возглавлявший ранее Краматорский межрайонный отдел по борьбе с организованной преступностью. Бывшие опера рассказывают, что в бытность свою начальником указанного отдела Забор и его подчиненные крышевали преступную группу, воровавшую нефть из трубопровода в районе Красного Лимана.

Очевидно, что со схемами данных коммуникаций ему помогли какие-то высокие связи. Уж не сын ли экс-генпрокурора Виктора Пшонки – Артем, который приходится Забору кумом?

До своего нового назначения Забор возглавлял милицию Краматорска – вотчину Пшонки и Близнюка. В частности, новый глава Ясиноватской милиции следил за порядком в работе конвертационных центров семейства Пшонок.Кроме того, Забор контролировал весь наркотраффик в Краматорске. Показательно, что с его тогдашним назначением на пост начальника милиции города резко выросли показатели в части раскрываемости преступлений по статье 307 – «Сбыт наркотиков». Забор зачищал мелких конкурентов. После того, как дело было сделано, показатели наоборот резко упали.

Также Забор обогащался за счет распила и продажи на металлолом запущенных оросительных систем с полей севера Донетчины.

Бывший глава Константиновской милиции Виталий Колупай недавно возглавил милицию Краматорска. Этот законник известен своими связями с матерями Виктора Пшонки и бывшего начальника УВД в Донецкой области Николая Купянского, которые проживают в Константиновке. Колупай регулярно заносит им жирные тормозки. Правда, по своей инициативе Виталий Павлович ничего не делает. Поэтому в непривычно большом для себя Краматорске он скорее всего будет «работать» под началом Забора, у которого там все схвачено. До этого Колупай «колупал» преступность под чутким руководством своих вдохновителей – Константиновского межрайонного прокурора Андрея Шияня и выходца из Константиновки, после смены власти уволенным из Гепрокуратуры прокурора Вадима Лушера.

Привет из «лихих 90-х»

Мало кто помнит, что Виталий Колупай в конце 90-х был заместителем одиозного начальника Краматорского ОБОП Владимира Бантуша. Позднейший перевод Колупая на службу в Константиновскую милицию преследовал своей целью выступить неким громоотводом для Бантуша, по полной засветившегося в скандалах с исчезновением бандитского общака славянской преступной группировки «17 участок» и убийством лидера ОПГ Ермака.

Вот вкратце о том, какие назначения состоялись в милиции по всей Донецкой области уже после прихода новой власти. И этот список можно продолжать до бесконечности.

Но и это еще не все. Существует версия о том, что Ахметов пытается поставить Донецкую область под полный свой контроль – превратить ее ханство имени себя любимого. Для этого он не только делает ставку на Кремль, но и пытается выжить со своих постов губернатора Таруту, его ставленника – главу СБУ в Донецкой области Валерия Иванова – и посланника Киева – нынешнего прокурора Донетчины Николая Франтовского. Думаете, неправда? Лучше обратите внимание на то, что за последние недели в Донецке штрурмовались и ДонОГА, и офис Таруты, и здание областной прокуратуры, и даже казначейство, но только не здание облУВД…

Артем ФУРМАНЮК, журналист, Национальное бюро расследований Украины

Аваков назначил палача #Майдан Гринцевича руководителем УМВД в Киевской области

Игорь Гринцевич назначен руководителем УМВД в Киевской области.

Не удивлюсь, если завтра куда-нибуь назначат Дубовика или Захарченко.

Гринцевич, если кто забыл – это начальник того самого Шевченковского РОВД, сотрудники которого во время активного противостояния на Майдане не только вербовали «титушек» из числа освободившихся из мест лишения свободы и гопоты, но и сами в роли таких «титушек» неоднократно выступали. На совести начальства и сотрудников Шевченковского, Печерского и Деснянского РОВД – похишения и исчезновения майдановцев. И в этом еще нужно будет долго разбираться, а то и трупы выкапывать. И вместо этого, активного титушковода Гринцевича назначают начальником УМВД в Киевской области…

Бред. Или очередное проявление коррупции. «Занос» кому-то крупной суммы денег. И это – практически в военное время. В то время, когда в киевской области действуют бандиты. Дикость. Особенно, если вспомнить, что именно Шевченковский РОВД, которым много лет руководит Гринцевич – снискал себе славу киевской ментовской «пыточной», где задержанных ВСЕГДА пытают, а иногда и убивают, как это было в случае студента Индыла.

Помимо этого, естественно, многолетнее крышевание киевских бандитов типа «Бабая» и все в том же роде. И теперь этого человека назначают руководит милицией Киевской области.

И к милицейскому руководству уже вопросов нет. Скорее, есть пожелания к «Правому сектору» и «Самообороне».

 

Станислав Речинский, «ОРД»

 

Кримінальні таємниці екс-нардепа Олександра Шепелева. Відео

Українська політична історія багата на випадки втечі високопосадовців різного калібру за кордон від переслідування правосуддям.

Починаючи від нинішнього парламентського аксакала, депутата ВР усіх скликань, екс-прем’єра Юхима Звягільського, який у далекому 1994-му році втік на рідну Землю Обітовану від обвинувачень у махінаціях із пальним, і закінчуючи екс-депутатом ВР від ПР та екс-ректором податкового вишу Петром Мельником, який цього літа накивав п’ятами до США від звинувачень у хабарництві, пошивши у дурні всю міліцію на чолі із міністром Захарченком.

В різні часи та від різних звинувачень за часів різної влади за кордон тікали екс-прем’єри, екс-міністри, екс-мери, екс-депутати, а екс-чиновникам та бізнесменам дрібнішого калібру і зовсім ліку немає.

І це справжній калейдоскоп прізвищ відомих і не дуже: Звягільський, Лазаренко, Жердицький, Діденко, Белоконь, Бакай, Боделан, Щербань, Данилишин, Поживанов, Аваков, Романюк, Мельник. Нікого не забув?

Таких як Ахметов у 2005-му та Хорошковський і Піскун зараз у 2013-му свідомо не рахуємо через відсутність чітко артикульованих звинувачень на їхню адресу. Тобто розцінюємо такі «втечі» як просто перечікування лихих часів у комфортних європейських умовах за гроші законно зароблені на ниві служіння рідній державі.

Але є серед нинішніх втікачів ще один вельми цікавий персонаж. Народний депутат ВР 5-го та 6-го скликань Олександр Шепелев ніколи не прагнув публічності: обравшись до парламенту від БЮТ, після зміни влади перебіг до фракції ПР, але потім вийшов і звідти.

Інтерв’ю майже не давав, фотографій у мережі обмаль, відео із ним шукали – не знайшли.

При цьому Олександр Шепелев удостоївся неабиякої честі: принаймні двічі керівники найвищих силових структур – екс-міністр внутрішніх справ Луценко у 2006-му році та екс-голова СБУ Хорошковський у 2010-му публічно говорили про намір домогтися зняття депутатської недоторканості з якогось не в міру злочинного парламентарія, маючи на увазі саме нашого героя – Олександра Шепелева.

Він 4 липня, саме у свій день народження, був затриманий у Будапешті та зараз очікує на рішення угорського правосуддя: про екстрадицію в Україну на запит Генпрокуратури або про надання політичного притулку. Від того, яким буде це рішення, залежать долі багатьох високоповажних людей тут в Україні а ще більше – долі їхніх чималих капіталів.

Таємниці екс-депутата ВР Шепелева

 

Артем Шевченко, автор і ведучий програми розслідувань «Знак Оклику», канал ТВі

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: