Новий післяреволюційний уряд залюбки і, вочевидь, з вигодою працює на людей Януковича…

Газета «Експрес» пише про те, що тіньові схеми, які успішно працювали під час режиму Януковича, так само успішно працюють у новому уряді. Видання також описує, як працює злочинна схема.

У це важко повірити, але це правда.

В Україні є галузь, про яку і пишуть, і говорять дуже мало. А даремно. Бо якщо вникнути у тему, то неважко зробити деякі досить несподівані відкриття — грошей тут крутиться значно більше, ніж, наприклад, у Фонді державного майна, який має на обліку десятки стратегічних підприємств. Мова про надра та видобуток корисних копалин. Те, де гроші буквально лежать під ногами.

Попри поширену думку, що видобуток із надр — справа державна, в Україні цією справою займається безліч приватних підприємств. Удержави вони купують так звані спеціальні дозволи. Ці дозволи дають право на геологічне вивчення надр, себто на встановлення, чи є якісь корисні копалини на конкретній площі. І потім добувати знайдені поклади, наприклад, газ, нафту чи коштовне каміння. Хоч власників таких спецдозволів у відповідних реєстрах чимало, насправді щастить їх отримати небагатьом. Або, якщо бути абсолютно точним, лише наближеним до влади. Щоб зрозуміти це, досить подивитись, як жили і живуть, до прикладу, два попередні міністри екології.

Ви, мабуть, уже бачили телесюжети про величезні палаци колишнього міністра під Києвом, збудовані за часів його чиновницької діяльності на 4,5 гектара землі на березі каналу, де забудову заборонено природоохоронним законодавством. Екс-міністра підозрюють у використанні своїх службових повноважень для видачі ліцензій на видобування енергоресурсів компаніям, у яких він був «бенефеціарним власником». Ці компанії отримали спецдозволи на розробку і видобуток нафтових і газових родовищ. А зареєстровані вони були на кіпрські підставні компанії. Лише завдяки прискіпливій увазі до цих компаній вдалося розкрити структуру власності у них, і, як виявилося, фактичним власником був саме міністр екології Злочевський.

Або погляньмо на статки наступного міністра екології пана Едуарда Ставицького. Хто такий Едуард Ставицький? Його заведено називати людиною «Сім’ї» Януковича. Чоловік, якого поставили контролювати тіньові схеми у Міністерстві екології. Його пов”язують із компанією  «Голден Деррік», теж офшоркою. На неї зареєстровано десятки спецдозволів на добування нафти та газу у Полтавській, Дніпропетровській і Харківській областях, які фірма отримала у 2012 — 2013 роках. Екс-міністр Ставицький, тікаючи від розгніваних революціонерів під крило Путіна, залишив у службовому кабінеті 50 кілограмів золота, діаманти і п’ять мільйонів доларів готівкою. Чи багато це було для міністра екології? Для нас — так. Для члена «Сім’ї» ж — дрібні, поточні витрати. Звідки мільйони?

Едік Ставицький «сидів» на нафті, руді, мармурі, титані, вугіллі, золоті, бурштині, дорогоцінному камінні, одне слово, на багатствах, які лежать під землею. І називаються коротко — надра та, згідно з Конституцією України, належать українському народові. Навесні влада у країні змінилась. А що змінилось у Міністерстві екології та підпорядкованій йому Державній геологічній службі, яка видає спецдозволи? Хлібне місце порожнім не буває. Як Едік утік, то партія «Свобода», яка на той час була у фаворі за Яценюка, посадила у крісло міністра екології пана Мохника, а у Держслужбу геології — такого собі хлопця на ім’я Дмитро Кащук. Раніше Дмитро віддано служив Януковичу. Був помічником Василя Горбаля, депутата з партії регіонів. Якщо вірити офіційній біографії, Кащук 1983 року народження — чи не мученик. Уся кар’єра — ходіння в чиновниках. Згідно з декларацією, чиновник не злидень. Має квартиру: 215,5 метра квадратного. Земельні ділянки: 5700 м2. У дружини і доньки — два з половиною га землі і будинок невеликий. 320 «квадратів». Магазинчики, склади — не рахуються. У гаражі — кілька іномарок. Наближені кажуть: дуже любить бурштин. У травні 2014 саме він стає головою Держслужби геології та надр України. Пан Кащук не приховує і публічно визнає, що на посаду у Держгеонадра його запросив «свободівець» — міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник. Свою наближеність до міністра Мохника не приховує й заступник пана Кащука Максим Карпін. Останній у 2007 році керував львівським іподромом. Пана Мохника на роботу запросив пан Яценюк. Отже, начебто команда цілком оновилась. Начебто тепер все мало запрацювати по-іншому. Чесно і прозоро.

Нова команда навіть оголосила, що відтепер отримати спецдозвіл можна буде лише через аукціони. Мовляв, аукціон — гарантія чесності. Усе ніби справді так. Але лише в теорії. Бо хлопці забули сказати, що проводитимуть аукціони за своїми стандартами — «стандартами Яценюка та Мохника». Отож, сьогодні доступ до родовищ продають з аукціону. З молотка. В Україні без Януковича вже відбулися два такі аукціони. Останній зовсім недавно, у листопаді. Хто переміг? Едик Ставицький. Так, так, той самий Едуард Ставицький, екс-міністр, якого начебто розшукує українська прокуратура.

Як переміг? Красиво. З допомогою панів Яценюка, Мохника та Кащука із його заступником.

Ось що з’ясував журналіст-розслідувальник агенції Слідство.Інфо Дмитро Гнап. Так, 12 листопада 2014 року Державна служба геології та надр провела аукціон з продажу дозволів на видобуток корисних копалин. Серед іншого на продаж виставили два перспективні родовища газу та нафти — Біличівську площу в Полтавській області та Лосищинську ділянку в Сумській. Змагалися за них лише дві київські компанії. Це невідомі фірми «Авантаж Енерго» та «Слобіднафта». Вони й поділили обидві ділянки між собою. Власне змагання не було. Початкову ціну у три мільйони обидві фірми підняли «аж» на вісімдесят тисяч гривень, тобто трохи більше як на 3 відсотки. Та найцікавіше, що обидві фірми були зареєстровані за… місяць до аукціону. А їхніми засновниками є дві офшорні компанії — у Панамі та на Сейшельських островах. Номер телефону, офіційно вказаний «Слобіднафтою» як контактний, належить київській фірмі «Китпред», яка торгує запчастинами для китайських авто.

«Китпред», власне, й розшифровується як «китайське представництво». У довідниках директором цієї фірми вказаний Ден Сяосю, а менеджером з продажу — такий собі Руслан. Коли журналісти на запрошення директора «Слобіднафти» Руслана Марченка приїхали до нього в офіс за місцем реєстрації, його фірми там не знайшли. Замість нафтогазової компанії — переможця аукціону — журналісти потрапили в «Китайське представництво». Саме воно міститься у столиці на вулиці Возз’єднання, 7а, хоч у документах, котрі подала «Слобіднафта» на аукціон, вказано адресу нафтогазової компанії.

Коли ж журналісти зателефонувавши до Руслана Марченка, з яким домовилися зустрітися, той, обмовившись, назвав адресу офісу, що міститься у Києві за адресою вул. Сосюри, 5. Його конкурент на аукціоні — ТОВ «Авантаж Енерго». Директор «Авантажу» — пані Гребенюк — на торгах старанно вдавала, ніби не знає свого суперника Марченка із «Слобіднафти». Згiдно з даними Єдиного державного реєстру, Наталя Гребенюк є спiвзасновницею громадської органiзацiї «Українсько-Китайський Центр» спiльно з Деном Сяосю, керiвником Руслана Марченка у фiрмi з продажу китайських запчастин.

Також панi Гребенюк очолює приватне пiдприємство “Торговий Центр «Ленiнградський», засновником якого є китаянка Цзiнь Лiнь — дружина Дена Сяосю. Це невеличкий торговельний центр розташований за вже згаданою Марченком адресою: Сосюри, 5. Українськi та китайськi пiдприємцi торгують тут рiзним крамом з Пiднебесної i добре знають i Дена Сяосю, i Руслана Марченка. А тепер — найцiкавiше: Ден Сяосю виявився радником мiнiстра енергетики Едуарда Ставицького, який утiк. Ще будучи мiнiстром, Ставицький призначив китайця координатором державної програми замiщення природного газу кам’яним вугiллям. Це мегакорупцiйний проект епохи Януковича, суть якого полягала в тому, щоб на китайський державний кредит у розмiрi чотири мiльярди доларiв перевести українськi ТЕЦ з газу на вугiлля. Отже, навiть пiсля втечi з України Едуард Ставицький через пiдконтрольних йому людей за безцiнь скуповує доступ до українських надр!

А ви кажете — Арсенiй, «куля в лоб», пан Мохник — патрiот. А на практицi — це люди, що досi ревно бережуть корупцiйну систему, яка працює на тих, хто дасть найбiльше. Як екс-мiнiстровi Ставицькому вдалося органiзувати цю чудову виставу з назвою «аукцiон»? Невже «нова команда» Яценюка — Мохника — Кащука лише пiдiграла екс-мiнiстровi Януковича, який за безцiнь отримав доступ до нової партiї родовищ? Юрист iнвестицiйної компанiї Вiталiй Коломiєць, що був представником однiєї з фiрм, яка намагалася стати учасником згаданого аукцiону, впевнений — так.

Вiн переконує, що змiна влади нiчого не змiнила у «схемi»: тут i далi крадуть у країни нафту, газ, воду, золото, руду, вугiлля, титан, дорогоцiнне камiння, пiсок, щебiнь, беруть, що хочуть, за безцiнь. За такою «схемою» — мiльярди олiгархiв. Блискуче життя мажорикiв i нашi злиднi.

Як працює така схема?

— Отож ви, як юрист i представник фiрми, були учасником минулого аукцiону. Як можете коротко його охарактеризувати?

— «Devil is in the detail» — диявол у деталях.

— По черзi. Аби взяти участь в аукцiонi, ви заплатили 220 тисяч гривень. Що це за сума?

— 190 тисяч за те, щоб брати участь в аукцiонi. Так оцiнили доступ до родовища. 30 тисяч — це плата за так званий пакет аукцiонної документацiї. Насправдi це нiкому не потрiбнi ксерокопiї iнформацiї нi про що: якiсь витяги iз законiв, постанов. Але цi грошi — дрiбниця. Бо усi й так знають: ти — не пройдеш.

— Як це: «не пройдеш»? А аукцiон тодi навiщо, якщо й так усе всiм вiдомо, як я розумiю, ще до нього?

— У нас не американський аукцiон, де на один лот — 10 чи 20 учасникiв i все чесно: хто заплатив привселюдно найбiльшу суму — той виграв i став переможцем. У нас аукцiон — фальшивий. I справжню суму «за переможця» у нас платять не на аукцiонi при людях, а коли нiхто не бачить. I не в державну казну, а в певнi кишенi. А аукцiон проводять про людське око. Аби запудрити людям мiзки. Наш аукцiон — це цирк. Все прокалькульовано. За все домовлено i заплачено «до».

За дивним збiгом обставин, на ласi газонафтоноснi площi заявки подали лише фiрми, пов’язанi з екс-мiнiстром Януковича Едуардом Ставицьким.

— Але ж усе вiдбувається на очах у людей! Як можна щось сфальшувати?

— Через процедуру так званого допуску. Саме на тому етапi й вирiшується: «Хто?» Система «допуску» — це родзинка «схеми», за яку беруть «вiдкат».

— Ось на цьому аукцiонi що було не так? — Я ж сказав: аукцiон в Українi — театр двох акторiв. Хiба з двох бокiв. З одного боку, з Держгеонадра вiд iменi Мiнiстерства екологiї, уряду, i з другого двоє: одна фiрма-пiдставочка, а друга вже визначена наперед — переможець. Усе вирiшується «до» — до аукцiону. Коли я усвiдомив, що аукцiон — це допуск або недопуск, вивчив усi тiньовi схеми, волосся дибки стало: у Держгеонадра нiчого не змiнилося, окрiм замiни Азарова на Яценюка, Ставицького — на Мохника. Таке враження, що їх за руку привели й наказали контролювати потоки.

— Що таке «пiдставочка»?

— Це фiрма, яка створюється пiд аукцiон або якiй проплачують за вдавану участь у ньому. Аукцiон вважається таким, що вiдбувся, якщо в ньому беруть участь мiнiмум двi фiрми. От i показують цi «пiдставки».

— I що, нiхто не знає, чий це бiзнес — за тими пiдставками? Хто на нафтi «сидить», хто на золотi, хто мiнеральнi води контролює?

— Ви самi вiдповiли на це запитання. У цьому бiзнесi, де торгують надрами, все так i називається: «Це чиє?» — «А-а». Усi нашi олiгархи на надрах пiднялися. Вугiлля, мiдь, титан, золото, камiнь, нафта. Вони брали все, як то кажуть — найжирнiше.

— Пояснiть, як вони визначають переможця ще до аукцiону?

— Систему допуску до аукцiону пiдприємцi називають — «вхiдний квиток». Домовився — «рiшив», заплатив — пройдеш. Чужi тут не ходять.

В Українi є два типи користування надрами. Два види лiцензiй або так званих дозволiв. Перший — на геологiчне вивчення, геологiчну розвiдку, другий — на видобування. Як правило, пiдприємцi беруть обидва. Другий дозвiл неможливий без першого. Але це згiдно iз законом. У реальностi — як «рiшив».

— I саме цi дозволи видає-продає Держгеонадра на аукцiонах?

— Так. Перший, на геологiчне вивчення, потребує багато рокiв працi. Наше, до прикладу, родовище лабродаритiв вивчалося ще з 2003 року. На геологiчну розвiдку пiшло бiльше як два з половиною мiльйони грошових затрат. Логiчно, ми хотiли купити дозвiл на видобування, оскiльки геологiчне вивчення вже здiйснили. Згiдно iз законом, ми мали все, щоб цей дозвiл отримати й без аукцiону. Але нам сказали: аукцiон. Добре. Ми взяли участь. Але в день аукцiону дiзналися, що нас не допустили. Наше родовище отримала фiрма, яка торгує нерухомiстю. Навiть бiльше: вони не лише виграли аукцiон, а й у їхнiй документацiї були внесенi результати наших дослiджень!

— А чому вас не допустили?

— Ось нам пояснили це так: «Фiрма не надала копiї свiдоцтва про державну реєстрацiю». Ну, скажiть: не дурна фiрма, яка затратила стiльки часу, заплатила стiльки грошей й не простежила за документацiєю, яку сама ж i надавала?

— Може, десь згубився цей документ?

— Згубився. Тiльки не у фiрми. Бо напередоднi аукцiону в цiй державнiй службi, яка їх проводить, може «згубитися» не лише свiдоцтво, а й всi документи загалом. Ще й тебе звинуватять.

— Як це: можуть загубитися документи? А реєстрацiя?

— Уся фiшка цих псевдоаукцiонiв у тому, що документацiю на аукцiон у Держгеонадра нiхто не реєструє. Тут навiть немає канцелярiї. Для юриста таке — печерний вiк. Але це — факт. Ми з вiдеокамерою ходили, просили й вимагали зареєструвати документи з листком опису i нумерацiєю документiв, а на нас дивилися, як на iдiотiв: яка реєстрацiя?! Вiдчуття було таке, наче прийшли не в державний заклад, а щонайменше до королiвської почивальнi.

— Ви що, серйозно? Документiв i їх перелiк на участь у такому важливому для країни аукцiонi в Держгеонадра не реєструють?

— Уже немає куди серйознiше. Дуже зручна i проста схема «допуску». Тепер розумiєте, чому на аукцiонi два учасники, тобто замовник i фiрма-пiдставка. Решту конкурентiв «прибрали» на етапi «системи допуску». Тому всi й знають ще до аукцiону, хто його виграє. Й саме тому пiдприємцi навiть не подають заявок — тiльки «обiлеченi». Якщо не вiрите — подивiться вiдео. А ще пояснiть менi, що роблять у примiщеннi Держгеослужби в Києвi представники батальйону «Сiч», який, за документами, дислокований у Слов’янську? I чи немає зв’язку мiж членами «Свободи», якi сидять у Мiнiстерствi екологiї, i цими озброєними людьми? Мої друзi, якi приїхали з вiйни зi сходу, як це побачили, аж зуби зцiпили: вони свої каски товаришам залишили, бо не вистачає всiм, без шоломiв у бiй iдуть, а цi в повному обмундируваннi — у бронежилетах i кевларових шоломах сидять з автоматами пiд дверима й вичiкують, як собаки хазяїна.

— I часто пiдставнi фiрми отримують дозволи на видобування? Й що вони потiм робитимуть iз цими родовищами? Перепродуватимуть?

— Це одна зi схем. Вiзьмемо, наприклад, Житомирську область. З 300 кар’єрiв добування каменю тiльки 150 розробляється. Решта 150 очiкують на перепродаж. I так по всiх областях, по всiй Українi. Завдання «пiдставочок» — взяти й перепродати. Це дуже вигiдно: взяв на аукцiонi родовище за 300 тисяч гривень, перепродав за 300 тисяч доларiв. Вони мають грошi i не поспiшають продати вже. Вичiкують. Це в них може лежати рiк-два-п’ять.

— А якщо справжнiй iнвестор?

— А нормальний iнвестор, який готовий вкладати грошi в новi технологiї, i який зайде на цей аукцiон, — з нього будуть смiятися. Або ти заходиш i зразу в них купуєш, або ти купуєш у їхнiх фiрм. Усе. Якi аукцiони? Цирк для мас. Та й до аукцiону його не допустять. Для того й iснує, вкотре наголошую, «система допуску».

— Якщо я хочу податися на аукцiон i отримати спецдозвiл  — де маю знайти iнформацiю, яку нафтову дiлянку держава буде продавати i якi документи потрiбнi?

— Нiде. Це в iнших країнах перелiк дiлянок родовищ, якi виносять на торги, публiкують у газетах i на вiдповiдних iнтернет-ресурсах ще за рiк до цiєї процедури. Бо це логiчно: iнвестори мають час продумати все. У нас — велика тиша. I це також одна зi схем: iнформацiя про аукцiон заявляється за п’ять днiв до його проведення на сайтi i за два тижнi — в «Урядовому кур’єрi». Усього ж для проведення аукцiону вiдведено 30 днiв. На подання заявки — 15. Ви собi уявляєте будь-яку серйозну мiжнародну компанiю, яка працюватиме за такими правилами? Та вони планують свою дiяльнiсть на роки вперед!

— Ось тепер я, здається, розумiю, чому ви назвали аукцiон «дияволом у деталях»!

— Бо зовнi нiчого не видно, а всерединi — все фальшиво, гидко i прогнозовано: тiньовi схеми, тiньовi потоки, «вiдкати». Цi аукцiони чiтко пiдпадають пiд корупцiю узгоджених дiй посадових осiб органiв влади. Я дивуюся, чому Президент не зупинить цi схеми — у його руках Генпрокуратура.

Родовища не є приватною землею Яценюка, Мохника чи Кащука, чи Пупкiна. I їхнi «схеми» треба зупинити. Час перестати плакати й нарiкати. Ми не бiдний народ.

Свiтлана Мартинець, Богдан Куфрик, газета «Експрес»