Сообщения с тегами ‘Екологія’

Из-за кур Бахматюка Херсонщине грозит экологическая катастрофа. Видео

ptahofabriki-Bahmatuka17

 

Птицефабрика Бахматюка несанкционированно выгружает необработанный куриный помет на открытый грунт, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Херсонцы страдают от ужасной вони, причиной которой стала работа птицефабрики «Авангард» в селе Схидном Белозерского района.

Больше всего достается школе потому, что фабрика расположена от нее примерно в 600-та метрах.

Жители района опасаются, что в случае, если птицефабрика будет расширяться в сторону села, и строить еще птичники, и тогда в селе будет вообще нечем дышать.
В этом случае придется закрывать школу, а пустые классы переоборудуют под общежитие для рабочих комплекса.

Оказалось, что ПАО «Агрохолдинг Авангард» из Восточного выгружает на поля в 5 км от Таврического микрорайона куриный помет.

Помимо этого обнаружены 2 трубы, по которым в р. Веревчину сливают фекальные стоки. Начато уголовное производство по ч. 1 ст. 239 УК (загрязнение или порча земель).

В департаменте экологии установили, что источник запаха — куриный помет. На поле заметили машину птицефабрики, которая выгружала помет на землю.

На птицефабрику составили админпротокол.

Из-за смрада и ядовитых испарений от птичьего помета есть огромная вероятность увеличения онкозаболеваний, инсультов, инфарктов и приступов астмы в регионе.

Видео того, во что превратили территорию возле села, снял активист и депутат Днепровского райсовета Александр Власов.

Вскоре после этого Мангер создал комиссию и отправил ее искать источники неприятных запахов. Комиссия обнаружила кучу куриного помета за городом, и сразу поехала на птицефабрику Олега Бахматюка. К сожалению, туда комиссию не пустили.

Отметим, что накапливание годами жидкого помета возле птицефабрик и близлежащих районах приводит к образованию так называемых «пометных озер» в которых нет признаков жизни флоры и фауны, а это в свою очередь  может привести к экологическому бедствию.

Так, к примеру, от птицефабрики средней мощности (приблизительно 400 тысяч кур или 10 циплят ежегодно поступает  до 35 × 83 тыс. тонн пометной массы и более 400 тысяч кубометров квадратных сточных вод с повышенной концентрацией органических компонентов.

Птицами выделяется как нормальная, непатогенная микрофлора, так и отдельные виды патогенной микрофлоры, в частности, протей, кишечная палочка (F43) и сальмонелла.
Ранее ВОЗ отмечала, что навоз, помет и сточные воды животноводческих и птицеводческих предприятий могут передавать около 100 возбудителей инфекционных и инвазионных болезней, в том числе зоонозов

Напомним, владельцем крупнейшего в стране агропромышленного холдинга «Укрлендфарминг» является Олег Бахматюк, который  построил свою империю на уничтожении экологии и здоровья украинцев.

Политический пигмей от экологии Прогнимак: обострение болезни

Александр Прогнимак, лидер партии «Зеленые», существующей лишь на предизибрательных бигбордах, сообщил о получении гранта в 300.000 евро (!) на «исследование в области создания систем экологического мониторинга берегов Средиземного моря». Во как!

Нет необходимости доказывать, что не существует такого политического лидера Прогнимака, равно как и партии «Зеленые», которую он возглавляет. Доказательства – в предыдущей истории партии и биографии ее лидера. Все участие Прогнимака в политической жизни страны ограничилось депутатством в столичном горсовете времен Черновецкого. Тогда же случилось резкое повышение благосостояния Прогнимака – за счет деребана столичных земель, которые он должен был по своему статусу защищать. В частности, особо отличился наш «эколог» при деребане земель Жукового острова. В результате территория охраняемых земель острова здорово сократилась, а у Прогнимака вырос там нехилый такой особнячок, как положено – с башенкой, колоннами – со всеми атрибутами сладкой жизни нынешних воров от власти и экодвижения.

На последних парламентских выборах он решил повторить удачное вхождение в политику, либо просто исполнить роль «технического» кандидата. Прогнимак во главе своей партии двинуся в парламент. Да не в альянсе с кем-то, а отдельной силой. Прогнимак заливался соловьем: «Партия «Зеленые» позиционирует себя как третья альтернативная сила в стране. Мы – конструктивная оппозиция. Мы толерантно относимся и к власти, и к оппозиции. И готовы сотрудничать со всеми политическими силами в парламенте, которые разделяют «зеленые» идеи». Звучит многообещающе. Вот только «третья сила» набрала число голосов, близкое к нулю. Очевидно, их дали бюллетени самих членов партии и их родственников.

Но Прогнимак не стал отчаиваться. Не удалось стать третьей силой на Родине, надо попытать силы за рубежом. Причем место для политической и экологической активности выбрал очень удачно: Кипр. Вероятнее всего, наш забытый всеми эколог просто поехал отдохнуть в оффшорный заповедник. Но надо ведь как-то о себе напоминать. И тогда карманные сайты Прогнимака разнесли благую весть: тот де встретился с коллегами-киприотами и заслуженно получил грант в 300.000 евро на защиту Средиземноморья. Думаю, в Средиземноморье Прогнимака знают так же, как и на родине. Тем не менее, был приведен «ну очень убедительный документ», что деньги действительно дали.

 

 

 

 

Правда, из текста информационного сообщения на сайте «Зеленых» узнаем, что эти деньги пойдут на какие-то ну очень важные исследования. А из текста приведенного «документа» следует, что это – премия за уже проведенные исследования. Бред, конечно, но вот что интересно. Директор кипрской компании Ineko Илья Спектор (судя по всему – из наших) ранее уже отметился на ниве благотворительности. Так, два года назад «Международный агро-экологический центр» из Полтавы заключил с кипрской компанией договор о сотрудничестве. В частности, там даже упомянуто создание экспериментального участка по органическому земледелию. Нет, не в Украине – на Кипре. Как и следовало ожидать, и этот центр и обещанные исследования – мыльный пузырь. Никакой информации о его деятельности, безусловно, нет. Даже не работает обратная связь, а также «горячая линия», заявленная на сайте. В общем – пустышка.

Любопытно: а деньги по договору – реальные? И еще любопытнее: а 300.000 для Прогнимака – это просто надувание щек или реальная отмывка денег? Думаю, правоохранительным органам не лишним будет задать эти вопросы известному в Средиземноморье экологу Прогнимаку. Главное – не затягивать с этим делом. Говорят, у лидера партии «Зеленые» обострилась болезнь: он активно готовится к концу света. Ну, секреты формулы спасения в Армагедоне от Прогнимака – как-нибудь в следующий раз.

 

 

Иван Степанов, ТЕМА

 

Гідророзрив для влади

 

Те, з якою невідворотністю та швидкістю в окремих країнах Європи розглядається питання видобутку нетрадиційного газу (сланцевого, газу щільних порід, метану вугільних товщ тощо) та виносяться заборонні вердикти щодо розробки його покладів методом гідророзриву пластів (ГРП, або англ. hydrofracing), побічно підтверджує припущення про закулісну керованість антисланцевих дій. Уперше публічно і відверто про це сказали представники американської компанії «Шеврон», яка стала жертвою антифрекінгової кампанії в Болгарії. Припущення про диригентську роль третьої сторони дотримуються політики. Так, член Європарламенту Богуслав Сонік прямо заявив під час квітневих слухань, що «за спробами блокувати видобуток сланцевого газу в Польщі стоїть «Газпром». Подібна оцінка побутує і в експертному середовищі. Відомий американський експерт російського походження Михаїл Корчемкін висловив припущення, що російський монополіст може фінансувати антифрекінгову активність та оплачувати політиків-важковаговиків, що стоять на чолі руху за чисту воду в Європі. Виходячи з наведеного, болгарський приклад заслуговує на більш ретельний розгляд. Особливо в контексті майбутніх перших великих пілотних проектів з видобутку нетрадиційного газу на Юзівській та Олеській площах в Україні.

Болгарські уроки

Якщо мотиви Франції щодо заборони у 2011 році розробки покладів нетрадиційного газу пояснюються діями ядерного лобі та прихильної до нього влади в особі вже колишнього президента Н.Саркозі, який будь-що намагався зберегти домінуюче становище атомної енергетики в енергозабезпеченні країни на тлі Чорнобиля та «Фукусіми», то болгарський випадок має абсолютно іншу природу. У світі ХХІ століття має місце енергетичне протистояння між глобальними гравцями, де зброєю одних є енергоресурси та трубопроводи, а інших — глобальні компанії, технології й інвестиції. І Болгарія вже кілька років залишається одним із театрів європейської енергетичної гри, де актори завдають превентивних ударів і отримують удари у відповідь.

У червні 2011-го уряд Болгарії видав ліцензію «Шеврону» на розвідку покладів нетрадиційного газу. 1:0 на користь янкі — так це сприйняли у Москві. Надання урядом Болгарії на початку грудня статусу національного пріоритету для проекту російського газопроводу «Південний потік» означало 1:1. Відмова Софії від іншого проекту Москви — нафтопроводу Бургас—Александруполіс у середині грудня — 2:1 не на користь Росії. Антисланцевим ударом росіяни зрівняли рахунок — 2:2, але американці, пролобіювавши рішення уряду в Софії щодо відмови від АЕС «Белене», вийшли вперед: 3:2. Росіяни ображено констатували: «Наши заокеанские друзья не упускают ни одной возможности подгадить России».

На Варшавському саміті з питань видобутку нетрадиційного газу та нафти наприкінці березня цього року експерти детально розглянули болгарський прецедент. Раптовість, швидкоплинність і скоординованість антисланцевої кампанії впадають в око. Не встигло, образно кажучи, чорнило висохнути під ліцензією уряду Болгарії американській компанії «Шеврон» на розвідку родовища в районі містечка Нові Пазар 16 червня 2011 року, як уже через сім місяців компанію її позбавили внаслідок рішення парламенту, викликаного «масовими протестами», перший з яких мав місце вже 2 липня.

Так звані масові акції, на думку болгарських експертів, мали замовний і щедро проплачений характер. За легендою, спонтанні протести зародились у соціальних мережах, а потім вирвалися з віртуального у реальний простір. Протести виглядали масовими завдяки телевізійній картинці, хоча насправді такими не були. Усього було зафіксовано 26 акцій. Кількість учасників найбільших із них дещо перевищувала 300 осіб. Таких акцій було лише чотири. П’ять акцій віднесено до середніх — кількість учасників коливалася від близько 100 до понад 300 осіб. Основними були дрібні акції з числом учасників не більш як сто — їх було 17. Якщо поглянути на час проведення заходів, то акції відбулися двома хвилями. Після одиночних нечисленних виступів у липні та серпні перша хвиля з дев’яти акцій пройшла по всій Болгарії 1 вересня, а другу, з 13 акцій, було проведено 14 січня 2012 року в 13 містах країни в один і той же час — об 11-й за три дні до розгляду у парламенті питання про сланцевий газ.

18 січня парламент Болгарії 166 голосами «за» при шести «проти» і трьох, що утрималися, наклав безстрокову заборону на розвідку та розробку покладів нетрадиційного газу.

Можна сказати, що антисланцеву програму було перевиконано, адже спочатку метою було запровадження мораторію на виконання гідророзривів. Один із лідерів антисланцевого руху, керівник «Товариства проти розвідки і видобутку сланцевого газу» Борислав Сандов повідомив, що на «Фейсбуці» його підтримали 50 тис. чоловік. Зрозуміло, що на акції протесту загалом вийшло на порядок менше людей. Це побічно вказує на нашвидкуруч організований і немасовий характер цього руху. Проте розрахунок закулісних режисерів був правильним — популізм і корупція в політичному істеблішменті Болгарії, помножені на непоінформованість населення, мали зробити свою справу. Так і вийшло, адже представники і правлячої партії, і опозиції продемонстрували єдність думок: «Гідророзривам — ні!»

Власне, антисланцеву кампанію як таку не було спрямовано проти видобутку нетрадиційного газу, адже він за своїм хімічним складом нічим не відрізняється від природного газу — та сама хімічна формула СН4. Об’єктом пропагандистського удару став ГРП. Мовляв, не можна застосовувати цю технологію через нібито жахливі екологічні наслідки. Відповідний пропагандистський супровід, який можна було б назвати кампанією з демонізації нетрадиційного газовидобутку, забезпечувався в болгарських медіа. От лише один із зразків у стилі російської пропаганди: «Житель города Добрич сказал, что после возможной добычи сланцевого газа «Чернобыль — просто детская игра».

Для ефектності телевізійної та інтернет-картинок було мобілізовано болгарські громадські організації за кордоном. Інтернет-сайти передруковували пафосні повідомлення на кшталт: «Багато хто з нас, що проживають за кордоном, беруть участь у перший день боротьби з отруйними технологіями гідророзриву при видобутку сланцевого газу. На сьогодні ми маємо протести в Копенгагені, Парижі, Лондоні та ряд дрібних актів солідарності і підтримки з боку болгар, які живуть в Афінах, Мілані, Мадриді, Амстердамі та інших містах».

Показово, що соціологічне опитування, проведене на початку січня 2012 року, показало достатньо прихильне ставлення болгар до сланцевої проблематики. 65% опитаних підтримували розвідку сланцевого газу при гарантуванні збереження довкілля, адже це працює на користь енергетичної незалежності Болгарії. Однак інше опитування, проведене через два місяці, у березні, показало, що 66% болгар підтримують заборону, прийняту парламентом. Розворот суспільної думки на 180 градусів упродовж двох місяців є не стільки наслідком пропагандистської обробки, скільки індикатором масового невігластва в питанні сланцевого газу. Цим і скористалися закулісні диригенти, насадивши в суспільстві стереотип негативного сприйняття нетрадиційного газу через небезпеку технології його видобутку — гідророзрив пластів.

Цікаво, що значну увагу тематиці сланцевого газу приділяла «Русская газета в Болгарии», яка публікувала коментарі та думки експертів, звичайно ж, передусім російських і, зрозуміло, скептичного характеру. Акцент робився саме на екологічній проблематиці: «…загрязнение подземных вод и разрушение природного ландшафта окружающих разработки территорий. В Европе пока слишком много ограничений, чтобы начать промышленную добычу сланцевого газа».

Показово, що навіть деякі російські аналітики зауважили, що Болгарія обійшла всі європейські країни за кількістю необґрунтованих протестів проти сланцевого газу. Окремі болгарські оглядачі відразу назвали «спонтанні протести» діями російської «енергетично-кагебістської мафії».

Слід зазначити, що закулісні організатори «спонтанних масових акцій протесту» у Болгарії насправді в одній позиції серйозно дали маху, чим, власне, й видали себе. Називати сланцевий газ «Чорнобилем для Болгарії» було необачно, адже в цей час вирішувалася доля АЕС «Белене» — чи будуватимуть її болгари під російські атомні реактори. Показово, що масових акцій протесту проти будівництва АЕС «Белене» на тлі 26-ї річниці Чорнобиля та річниці «Фукусіми» не було. Чому став можливим такий промах, здогадатися неважко. Не «Росатом» був організатором антисланцевої кампанії. А «Газпром», очевидно, не проти того, щоб завдати удару по позиціях російського ядерного монополіста з тим, щоб замість атомних реакторів запропонувати проект парогазової станції та більше газу.

Себто Болгарія насправді стала місцем зіткнення інтересів двох російських енергетичних монстрів — «Газпрому» і «Росатому». «Газпром» отримав подвійний подарунок: Болгарія не розроблятиме покладів сланцевого газу, а замість двох реакторів АЕС «Белене» буде збудовано теплову електростанцію, що працюватиме на газі, який, як розраховують, буде газпромівським. «Росатом» же має задовольнятися додатковим реактором в Козлодуї в перспективі до кінця поточного десятиліття.

За відмову від сланцевого газу та підтримку «Південного потоку» Болгарію зрештою було винагороджено Росією через знижку в ціні на газ з 1 квітня. Щоправда, тільки на жалюгідні 11,1% та лише до кінця року. Очевидно, болгарська багатовекторність в енергетичних питаннях не влаштовує Москву, яка воліла б повернути Софії статус свого сателіта.

Нині російське атомне лобі, вивчивши урок від газових «рішал», йде їхнім же шляхом. У соціальних мережах збираються голоси громадян за будівництво АЕС «Белене», планується збір підписів за проведення референдуму, а у парламенті опозиція хоче поставити питання про вотум недовіри уряду. У «Фейсбуці», напевне, також «спонтанно», з’явилася група «Я не відмовляюся від АЕС «Белене», а ти?» До неї приєдналися близько 11 тис. осіб (http://www.facebook.com/groups/392364147457061/#!/groups/392364147457061/members/).

Приблизно 2000 маніфестантів пройшли маршем у місті Плевен 24 квітня — і це напередодні чергової річниці Чорнобиля і після першої річниці «Фукусіми» (!), протестуючи проти відмови країни від АЕС. Основний аргумент — АЕС «Белене» принесе енергетичну незалежність Болгарії через зменшення споживання російського газу. При цьому у протестувальників «чомусь» не виникає питання, що таке зменшення залежності від «Газпрому» обернеться збільшенням залежності від компаній російського атомного пулу і, в принципі, лише перерозподілить існуючу залежність від Росії.

Загалом же можна констатувати, що болгарам у цьому питанні властива логіка української влади, яка хоче збудувати два нові-старі російські реактори на Хмельницькій АЕС, розглядаючи це через призму зменшення енергетичної залежності від Росії. Болгарське суспільство, як і українське, живе, на жаль, у хибній системі координат.

Технології маніпуляцій і технологічні особливості

Повернімося до тематики нетрадиційного газу. Які головні претензії опонентів його розробки? На їх переконання, «первая и самая серьезная угроза — проникновение отравляющих химических препаратов в водоносные слои и загрязнение воды для полива и питья».

Варто відразу зазначити, що сюди слід долучити і «загрозу» проникнення метану у водоносні шари. Це яскраво показано у відповідному фільмі «ГазЛенд» американського режисера-документаліста Джоша Фокса, що є на сьогодні основним пропагандистським активом противників розробки нетрадиційного газу. Не буду переповідати зміст фільму, кожен охочий може без проблем переглянути його в Інтернеті. Зауважу лише, що найбільш вражаючим епізодом вважається загоряння питної води з-під крану, яка насичена метаном і, звісно ж, внаслідок розробки із застосуванням ГРП розташованого неподалік родовища сланцевого газу.

Зрозуміло, що такі кадри здатні справити враження передусім на пересічного обивателя. Американські регуляторні органи, відомі своєю прискіпливістю, провели відповідний аналіз води в місцях видобутку сланцевого газу і не знайшли перевищення вмісту метану у воді понад норму. А показаний ефект був спричинений вуглевидобутком, а не розробками сланцевого газу. Проте очевидно, що в цьому випадку візуальна кінокартинка спрацьовує на психоемоційному рівні більш потужно, аніж сухі цифри офіційного дослідження. Скажіть, що ви подумали б, якби вам показали кадри, де людина, йдучи вулицею, з’їдає шоколадний батончик брендового виробника і падає? Спочатку був би шок від таких кадрів, але потім настав би час з’ясувань: що то було; людина померла чи їй просто стало зле; причина в шоколадному батончику чи це був напад хвороби, аж ніяк не пов’язаний із вживанням шоколаду, тощо? Так і з «ГазЛендом». Глядачів намагаються переконати, образно кажучи, що всі шоколадні батончики конкретного виробника містять смертельну отруту. З таким же успіхом можна переконувати, що винуватцями всіх пожеж є сірникові фабрики…

Для довідки. Погляньмо на деякі технологічні особливості ГРП. Передусім слід зазначити, що технологія ГРП не є новинкою, спеціально розробленою і призначеною виключно для видобутку нетрадиційного газу. Перший гідророзрив був зроблений 65 років тому — у 1947 році в США. Відтоді його стали широко застосовувати з метою інтенсифікації видобутку вуглеводнів. І не тільки в США. В Західній Європі на нафтогазоносних родовищах Німеччини, Нідерландів, Великобританії, Норвегії (Північне море) ГРП інтенсивно застосовувався у 70—80-х роках. Гідророзрив пластів сприяв збільшенню дебіту свердловин у 3—10 разів.

Починаючи з 90-х років на вуглеводневих родовищах Західної Європи, що виснажуються дедалі більше, ГРП застосовується дедалі частіше. В СРСР гідророзриви пластів стали застосовувати з 1952 року на родовищах Волго-Уральського регіону, Північного Кавказу, Азербайджану, Туркменистану та України. Масового характеру ГРП не мали, хоча, наприклад, у 1959 році досягли пікового показника в 3000 гідророзривів на рік, що немало як на той час. Із введенням в експлуатацію високодебітних свердловин Західного Сибіру необхідність форсувати низькодебітні свердловини у перелічених вище регіонах відпала. До практики ГРП у Росії повернулися вже наприкінці 80-х у міру виснаження західносибірських родовищ. У 90-х у Росію прийшли зарубіжні сервісні фірми, що їх залучили провідні російські нафтогазові компанії для інтенсифікації падаючого видобутку. Таким чином, ГРП — це нове, яке є добре забутим старим.

Основна претензія до ГРП базується на тому, що в свердловину закачується технологічний носій на основі прісної води, піску та хімреагентів (від 1,5% об’єму на «зорі сланцевої ери» до 0,49% зараз внаслідок технологічних удосконалень) під високим тиском — близько 700 атм. При цьому малюють отаку страхітливу картинку.

Її основна суть — у жахливих поперечних тріщинах, які нібито пронизують товщу надр і входять у водоносні горизонти, порушуючи герметичність природних водних резервуарів, що зрештою і спричиняє потрапляння хімреагентів і метану у питну воду. Цей рисунок є яскравим зразком маніпуляції, що використовує технічну та геологічну непоінформованість пересічного обивателя. Тому що:

1. Глибини залягання водоносних горизонтів чистої питної води — кількасот метрів, тоді як ГРП у щільних породах проводиться на глибинах в кілька кілометрів.

2. Тріщини, що виникають унаслідок ГРП під тиском в кількасот атмосфер, можуть мати довжину від кількох десятків до кількох сотень метрів залежно від щільності та однорідності пласта, напрямку розриву (поперечного чи повздовжнього) та відповідно заданої програми. Проте ці тріщини аж ніяк не можуть бути завдовжки у кілька кілометрів, що дало б змогу досягти водоносного горизонту, та ще й розриваючи нашарування пластів у поперечному напрямку, як це показано на рисунку.

3. Для того щоб намальована картинка стала реальністю, а тріщини були б завдовжки у кілька кілометрів і проникали у водоносні горизонти, тиск розриву пласта мав би бути, орієнтовно, на три-чотири порядки (!) вищий. Гіпотетично, це може забезпечити хіба що… підземний ядерний вибух камуфлетного типу (не виходить на поверхню землі), за якого можуть створюватися тиски до кількасот тисяч — мільйонів атмосфер, але аж ніяк не ГРП. Орієнтовний розрахунок за емпіричною формулою для моделювання підземних ядерних вибухів промислового призначення показує, що незворотні зміни геологічного середовища в радіусі 3 км відбудуться при ядерному вибуху потужністю в 10 кілотонн. Ніякий ГРП у принципі не може дати такого рівня енергії та її концентрації.

Таким чином, маємо справу з маніпуляцією.

Інший закид полягає в тому, що в «Позиційній заяві щодо сланцевого газу, сланцевої нафти, метану вугільних товщ та гідрофрекінгу», прийнятій 24 квітня міжнародною коаліцією організацій, які займаються охороною довкілля та здоров’я людини, акцентується увага на нерозкритті компаніями інформації стосовно переліку хімічних реагентів, що використовуються при ГРП. Також міститься заклик до ЄС заборонити будь-які роботи з розвідки, видобутку та використання нетрадиційних вуглеводнів.

Такий огульний підхід «друзів» «Землі і Людини» не витримує критики, оскільки, наприклад, деякі із «смертельно небезпечних» хімреагентів застосовуються в харчовій промисловості, медицині і відомі нам як різноманітні консерванти, стабілізатори та бактерицидні засоби. А про лимонну кислоту та соду годі й говорити. Однак газетних шпальт не вистачить, щоб розвінчувати міфотворчість, яка в останні роки супроводжує видобуток нетрадиційного газу. Перелік маніпуляцій можна було б продовжувати, але краще перейнятися традиційними запитаннями: «Кому вигідно?», «Чому саме зараз?». У чому основні причини фіаско великих і авторитетних компаній, що є піонерами в галузі видобутку нетрадиційного газу?

Деякі оцінки та висновки

Основних причин потенційного несприйняття в Україні місцевим населенням видобутку нетрадиційного газу міжнародними компаніями з відповідальною екологічною політикою можна виокремити кілька:

— непоінформованість, а практично — невігластво населення та неурядових організацій (НУО), яким легко насаджуються пропагандистські стереотипи;

— відсутність відповідної роз’яснювальної роботи щодо проблематики нетрадиційного газу з боку центральних органів влади як у роботі з органами місцевого самоврядування, так, власне, і з громадянами та НУО;

— відсутність належного масового інформування населення в місцях потенційних розробок з боку компаній-претендентів на надрокористування, а також сподівання, що це буде зроблено офіційними урядовими структурами;

— недостатня прозорість у питаннях ГРП окремих компаній-претендентів, відсутність досвіду роботи в Україні;

— високий рівень корупції органів влади, що дає можливість закулісним диригентам організовувати «необхідні громадські настрої» при споглядальній позиції влади.

Ймовірно, що уряду України та компаніям доведеться зіштовхнутися з болгарським синдромом та пройти «тест на гідророзрив». Це простежується вже на прикладі сусідньої Румунії і, знову-таки, з тим же «Шевроном». Новий румунський уряд планує ревізувати політику попередників, що дали «добро» на розробку покладів нетрадиційного газу. Також антисланцеву активність можна спостерігати і в Польщі, яка випереджає Україну років на три-чотири у виконанні пошуково-розвідувальних робіт.

Чи вивчили провідні компанії, які мають намір працювати в українському секторі видобутку нетрадиційного газу, болгарський урок? На мій погляд, переважно ні. Бо в Румунії ми бачимо таку ж пасивно-оборонну поведінку компанії «Шеврон». В Україні — так само. Те ж можна сказати і про більшість претендентів на розробку покладів нетрадиційного газу в Україні. Винятком може бути лише британсько-голандська «Шелл», яка намагається діяти більш відкрито, демонструючи українським експертам результати своєї 11-річної роботи на американському родовищі у Вайомінгу. Очевидно, що за період спільної з ДК «Укргазвидобування» діяльності в Україні, починаючи з 2006 року, певні висновки щодо специфіки роботи в нашій країні було зроблено. Також, на відміну від деяких інших компаній, «Шелл» добровільно розкриває інформацію про хімреагенти, що застосовуються при ГРП.

Чому антисланцева істерія розпочалася там, де саме і відбулася революція сланцевого газу — у США? Як з’ясовується, причина лежить на поверхні: ціна газу на американському ринку в теплотворному еквіваленті нині на порядок нижча, ніж ціна нафти та нафтопродуктів, приведена до такого ж теплового еквіваленту. Проте американські домогосподарства переважно все ще залишаються споживачами рідинних видів пального. Це означає, що газова індустрія отримує колосальну конкурентну перевагу завдяки нетрадиційному газу, а ніша нафтопродуктового бізнесу, навпаки, має перспективу до зменшення. Очевидно, що гроші нікому втрачати не хочеться. Тому й з’являються феномени на кшталт «ГазЛенду».

Однак просування позицій нетрадиційного газу в США та у світі вже не спинити. Невипадково в Америці починають запроваджувати технологію виробництва рідинних видів пального з нетрадиційного газу (GTL-технології, Gas-to-Liquid, з газу — в рідину).

В Європі ситуація на ринку газу з його високими цінами, що майже на порядок вищі, ніж у США (порівняйте 70 дол. за 1000 кубометрів на американському «Генрі Хаб» з 526 дол. на російсько-українському кордоні, без 100-доларової знижки), об’єктивно створює стимул для розробки нетрадиційного газу навіть при значно вищій його собівартості. І об’єктивно це породжує спротив з боку традиційного постачальника природного газу. На круглому столі у російській Держдумі наприкінці квітня було констатовано що «в результате резкого увеличения добычи сланцевого газа (в 17 раз по сравнению с 2000 годом) США не только достигли независимости от импорта газа, но и готовы в ближайшие пять лет начать экспорт СПГ в Европу и АТР. Это означает, что в долгосрочной перспективе Россия столкнется с появлением на своих экспортных рынках газа нового конкурента». Для нас і Європи це означає, що РФ діятиме (і вже діє) різноманітними методами, не гребуючи ніякими засобами, щоб завадити конкуренції нетрадиційного газу на ринках, які вона вважає своїми. Арсенал засобів протидії Росії негативним для неї тенденціям широкий.

Навряд чи «Газпром», навіть відверто критикуючи сланцевий газ, приймаючи пов’язані з ним виклики, діятиме прямолінійно і відкрито — так, щоб вдалося схопити його за руку. Технології закулісних впливів, маніпуляцій, «пропозицій, від яких не можна відмовитися», достатньо удосконалено ним за останнє десятиліття. Відпрацьована та перевірена технологія полягає в такому. Обирається відповідне PR-агентство чи мізковий центр у Росії, що уповноважується на виконання відповідального завдання. Ним підбирається партнер у зарубіжній країні з подібних організацій. У разі схвалення вибору дві «прокладки» взаємодіють одна з одною, вирішуючи поставлені завдання. Замовник, як правило, безпосередньо не виходить на кінцевий об’єкт інтересу, якщо цей об’єкт, звісно, не канцлер чи діючий міністр. Фінансове забезпечення підрядників і субпідрядників зазвичай не є проблемою. Єдине, що, за деякими оцінками, рівень реальних витрат на проведення тієї чи іншої кампанії співвідноситься з рівнем списаних коштів як 1:5. Але це вже проблеми внутрішньокорпоративної культури, породженої «відкотопроводами».

На тлі активізації в тематиці нетрадиційного газу деяких екологічних організацій в Україні поки що важко сказати, що лежить в основі цього. Ймовірно, це звичайнісінька непоінформованість і стереотипи. Поки що. Але рано чи пізно цим неодмінно скористаються. Кожна зі сторін — урядові структури, компанії, місцева влада, що мали б відіграти ключову роль у комунікаціях з населенням, НУО — вважає, що це має зробити інша сторона. Виникає вакуум інформації та негативні очікування, що посилюються «нічогонеробленням» сторін до моменту визначення переможця того чи іншого тендера. Як наслідок, посилення дефіциту прозорості. Програють усі, оскільки саме цей проміжний кількамісячний етап між оголошенням тендера та підписанням угоди про розподіл продукції буде використано закулісним диригентом для створення чи актуалізації вже традиційно існуючих каналів впливу як у середовищі тотально корумпованої влади та депутатів, що прагнуть переобратися і готові використовувати будь-які популістські гасла, так і в неурядовому середовищі.

Додатковий варіант — просування в проекти компаній, що можуть відігравати роль «троянського коня». Такий приклад в нещодавній історії України теж був. Достатньо згадати, яку роль відіграла російсько-британська компанія ТНК-ВР у реверсі нафтопроводу Одеса—Броди. Нинішня активність «танкістів» (Юзівська площа), що діють в Україні під парасолькою Її Королівської Величності через свої офшорні структури, не повинна породжувати ілюзій щодо реальних намірів і закулісних замовників.

Виходячи з реалій, що складаються в Європі навколо нетрадиційного газу, та беручи до уваги реалії українські, компанії-претенденти та відповідальні урядові структури мали б опрацювати — кожен у межах своєї компетенції — структуровану карту ризиків, продумати заходи по їх нейтралізації, розробити механізм координації. Доцільно, зрештою, імплементувати  ініціативу прозорості видобувних галузей. Необхідні скоординовані дії на випередження, будь-яка вичікувальна тактика (до підписання УРП з переможцем) або нічогонероблення призведуть до болгарського сценарію.

Те, що нині відбувається в Європі навколо нетрадиційного газу, схоже на вакханалію. Не сланцевий газ несе Європі другий Чорнобиль, а політики, що готові змінювати свої стратегічні орієнтири залежно від джерел і напрямків руху фінансових потоків та корупційних струмків. Болгарія — це приклад того, як не потрібно робити, це урок для інших. Цей рік покаже, чи здатна влада в Україні витримати випробування гідророзривом, чи корупція, культивована зарубіжним диригентом, розірве так званий моноліт цієї влади, який поки що проявляється тільки у політичних репресіях проти опозиції та податковому здирництві з бізнесу.

 

Михайло Гончар, Національне бюро розслідувань України

 

Прогнимак — о ком не парламент, а тюрьма плачет

Главный враг столичных деревьев по-доброму взирает на киевлян с бигбордов и неудержимо лезет в политику.

Этот гражданин очень хорошо известен жителям столицы. По всей вероятности, лицо свое Александр Прогнимак размещает, дабы его не забыли. Зря переживает – не забудут. Детям рассказывать будут, внуков непослушных пугать. В стиле «будешь себя плохо вести – придет Прогнимак, и вырубит парк!»

Дабы узнать об Александре Владимировиче что-либо конкретное, достаточно вбить в Google простую комбинацию слов, к примеру «Прогнимак вор», или «Прогнимак коррупция». Безусловно, при желании все нелицеприятные подробности существования Прогнимака, отраженные в статьях о нашем персонаже, можно списать на исконно славянскую нелюбовь ко всем очень богатым людям.

Однако большинство «прожектов», в которых принимал непосредственное участие человек, называющий себя «защитником природы», говорят сами за себя. Не ненавидеть такого гражданина киевляне не могут. И ненавидят. Заслуженно.

Жуков остров

В 1999 году в живописном месте Киева был создан заповедник – Жуков остров. Какова площадь данной зеленой зоны, чиновники указать забыли. Потому спустя четыре года Государственное управление охраны окружающей среды определило его площадь как 630 Га. Это, чтобы было понятно, в два с половиной раза меньше реальной площади заказника. Сомневающимся предлагаю воспользоваться картой и калькулятором.

Чуть позже Жуков «усох» еще на 300 гектаров. Аппетиты граждан в высоких кабинетах росли, соответственно, постоянно уменьшалась площадь острова. В 2004 году, в соответствии с выводами Центра градостроительства и архитектуры, заповедник ужался еще – до 196 Га. А в 2007 году от этого куска отхватили довольно весомый шмат – около сотни гектаров были выделены ряду достойных граждан – Дмитрию Фирташу, Александру Богатыреву, и Александру Прогнимаку, являющемуся с 2006 года главой Госуправления охраны окружающей среды.

Безусловно, в распоряжении Черновецкого от 26 декабря 2007 года нет фамилии Прогнимак. Зато есть разрешение некому ООО «АВ-Медгруп» на вырубку 2 тысяч 179 деревьев, подверженных хворям. Взамен «АВ-Медгруп» обязано посадить… 11 деревьев. Больные и старые деревья должны быть уничтожены, а на их месте возведен некий «оздоровительный центр».

Неравнодушные граждане, поняв, что у Киева элементарно воруют заповедник, начали обращаться в суды. И там их ждало то, что всегда ждет граждан, хоть на один процент сомневающихся в неадекватности украинского правосудия – вердикт, подтверждающий право уничтожителей природы на уничтожение этой ненавистной любому застройщику природы. Высший хозяйственный суд Украины подтвердил право новоявленных владельцев бесценных заповедных территорий на землю.

Связь Александра Прогнимака с «АВ-Медгруп» прослеживается через некого Сергея Мадраимова, бывшего главой ООО «Гембл», чьим учредителем является Прогнимак, и Елену Кунец, также бывшую руководительницу данной конторы. В 2005 году Мадраимов сделался главой «АВ-Медгруп», по счастливой случайности получившей права на вырубку «больных деревьев» Жукова острова, а Кунец является заместителем вождя партии «Зеленые». Круг замкнулся. Прогнимак может клясться и божиться, а также кушать землю, доказывая, что к дерибану Жукова острова он отношения не имеет. Суровые факты подтверждают обратное.

Урочище Горбачиха

История практически аналогичная. В 1994 году Киевский горсовет внес урочище Горбачиха в перечень ценных природных территорий, которые резервируются под заповедники. В генплане города Киева до 2020 года данные земли также указаны, как зарезервированные под заповедник.

Однако 20.12.2007 года Киевский горсовет своим решением №1467/4300 передал участок в Горбачихе некому ООО «Строительный межотраслевой альянс». Площадь участка – 29 с половиной гектаров. В письме от 18.12.2009 года Государственное управление охраны окружающей среды в г.Киеве подтвердило это решение, а глава ведомства, обязанного следить за сохранением зеленых насаждений, беспристрастно наблюдал за уничтожением леса в урочище.

По информации столичных экологов, ООО «Строительный межотраслевой альянс» также является компанией Прогнимака. Верится в это без труда, потому что, кажется, ни одна вырубка не проходит без учета интересов людей, цинично, словно в насмешку именующих себя «зелеными». Из самых значимых свершений «защитника природы» с бигбордов, помимо вышеперечисленных, можно отметить также уничтожение гектара вековых сосен в Дарнице, вырубку парка «Орленок» на Соломенке, убийство дубовой аллеи в парке имени Василия Стуса.

Только за эти злодеяния Александр Владимирович достоин повешения на вековом дубе. Однако человек, лично причастный к безжалостному истреблению территорий, столетиями украшавших некогда самую зеленую столицу Европы, продолжает пиарить свое известное каждому киевлянину лицо. Как будто насмехается над жителями города, изувеченного командой Черновецкого.

24.06.2004 года увидело свет решение Киевсовета за номером 339/1549 об отведении участка по улице Киквидзе 1-б.

Разрешение на строительство получило ООО «Авангардбуд», являющееся, конечно же, структурой нашего героя (об этом чуть позже). Грандиозный проект предусматривал снос домов постройки 50-хх, 60-хх годов, и массовое переселение их жильцов. На бумаге все выглядело вполне цивилизованно и логично. Вместо хрущевок и сталинок предполагалось построить сначала один высотный стоквартирный дом, и заселить в него владельцев жилья по улице Подвысоцкого, Киквидце, Бастионной и Белокур. Потом возвести еще один дом, и отселить в него следующую партию счастливцев. Таким образом количество жителей квартала должно было увеличиться вдвое.

Застройщики потирали руки, но вышла неприятность. Оказалось, что у ООО «Авангардбуд» не имеется ВООБЩЕ никакой документации, позволяющей начать возведение многоэтажек и сносить старые дома. Все разрешительные документы и обязательное при таком проекте согласие жильцов района пытались подменить одним лишь решением Киевсовета. К слову, этим решением «защитник зеленых насаждений» планировал вырубить под корень сквер, и воздвигнуть на его месте симпатичную 25-этажную башню.

Теперь пару слов о компании, которую жильцы злосчастного района четко ассоциируют с Александром Прогнимаком. Может быть, ошибаются жильцы, зря грешат на борца за экологию? Дело в том, протестующие против застройки провели собственное расследование, и докопались до настоящего хозяина конторы, угрожающей их нормальной жизни. Адвокатская фирма «Гембл», учрежденная главным зеленым, учредила, в свою очередь, ассоциацию «Форум». Директором «Форум» является некто Владимир Дахно, фигурирующий еще в ряде фирм, выполняющих заказы на уничтожение зеленых насаждений Киева. В том числе и в «Авангардбуд». Круг замкнулся, и сколько бы Прогнимак не отнекивался, документы говорят намного красноречивее его витиеватых отмазок.

12.07.2007 ООО «Південзахідторг», учредителем которого является все тот же Дахно, Киевсовет практически подарил землю на Святошино. Второму учредителю этой конторы Марине Забродиной через три месяца после столь щедрого подарка отдали землю в Печерском районе, в непосредственной близости от охранной территории Зверинецкого пещерного монастыря.

Все перечисленное – лишь малая толика славных дел предводителя партии «зеленые» и его «молодой команды». Словно в насмешку Александр Владимирович не устает делать заявлении о грозящей Украине экологической катастрофе. На своем сайте он рассказывает либо обо всем (ни о чем), о том, что леса нужно беречь, а реки не загрязнять, либо о городах Украины. Киев старается не упоминать. Одно из двух – либо в столице теперь все с экологией в порядке, либо пара граммов совести за обшлагом пиджака от Бриони все-таки завалялась.

А может быть, не хочет Прогнимак в очередной раз раздражать своими россказнями о мифических застройщиках, к которым он не то, что не имеет отношения – и слышать не слыхивал. И то правда – проще и безопаснее вешать лапшу в стиле «зеленых заповедей». Подумать только, «каждый человек имеет право дышать чистым воздухом»! Или вот: «каждый человек имеет право пить чистую воду». Гениально, и не поспоришь.

В одной из своих многочисленных статей под названием «Кто губит экологию Украины?», Прогнимак рассказывает о радиации, о промышленности, загрязняющей атмосферу в Донецке и Кривом Роге. При этом конкретных фамилий не называет. К примеру, Таруту, своего давнего и надежного партнера, забыл упомянуть. Создается впечатление, будто промышленность и люди с бензопилами находятся где-то в пятом измерении, и имен у них нет. Есть имена. Имя одного из самых циничных застройщиков Киева, уже до неузнаваемости изменившего и экологию, и ландшафт города, является Прогнимак.

Но он не только не желает уходить на покой, в экологически благополучной стране дальнего зарубежья растрачивая колоссальное состояние, нажитое на вырубленных украинских парках и уничтоженных лесах. Он продолжает с маниакальной настойчивостью лезть в политику, и распространять свой лик по улицам древнего города, варварски разорванного людьми, презирающими природу…

Угрозы журналистам

В 2007 году, злоупотребляя служебным положением председателя комиссии Киевского горсовета, Прогнимак организовал травлю редакторов муниципальных СМИ за публикацию критической статьи «Портрет донецкого киевлянина на фоне конфискованной недвижимости». Он «пропесочивал» и оскорблял журналистов на заседаниях своей комиссии, требовал уволить сразу трех редакторов муниципальных газет.

Затем пропеллер был заряжен против Вадима Гладчука. Персоне редактора интернет-издания Sprotiv.org «прогниботы» (бригада интернет-хулиганов, которую содержит «эколог») посвятили целый сайт клеветы. Кроме того, за $500 на правах рекламы на портале Михаила Бродского «Обозреватель» была размещена лживая новость о Гладчуке. Гладчук остроумно отреагировал: объявилконкурс глупых выдумок про себя.

Дальше Прогнимак докатился до откровенной уголовщины. Он организовал нападение на известного эколога Владимира Борейко, критиковавшего чиновника за «одобрямс» уничтожению заповедников в Киеве. Эколог рассказал, что незадолго до нападения ему звонили от Прогнимака и настоятельно рекомендовали встретиться.

Объективное журналистское расследование сайта «Главком» под названием «Прогнимак и зелень» вызвало новую волну истерии «партайгеноссе». Вновь он зарядил свой пропеллер «разоблачениями» редактора Виктора Шлинчака изаляпал интернет так, что всем тошно стало.

Одним словом Александр Прогнимак из тех — о ком не парламент, а тюрьма плачет.

 

Национальное бюро расследований Украины

 

Александр Прогнимак. Биография «зеленого» мафиози

Заковыристая украинская фамилия Прогнимак перестала быть просто фамилией еще в начале двухтысячных годов. До того скромного сына донецкого шахтера, ставшего замполитом, и без малого двадцать лет втиравшего солдатам на занятиях по политинформации основы коммунистической модели построения общества, знали только его подчиненные. Прогнимак своей биографией гордится, и лично правит информацию о собственной персоне на сайтах, принадлежащих его структурам. В особенности он заботится о наличии в источниках предложения о службе в «частях специального назначения».

Обвинения

Публично был обвинен оппонентами по Киевсовету в причастности к бизнес-структуре «АВ Медгрупп», владеющей земельным участком на Жуковом острове. Но парадоксальность ситуации заключается в том, что последние два года, пребывая на должности начальника Государственного управления охраны окружающей природной среды в г. Киеве, Прогнимак активно борется со всеми без исключения коммерческими структурами и «АВ Медгрупп» в первую очередь (было даже обращение в столичную прокуратуру), во владение которых были отведены земельные участки на территории Жукова острова, запрещая вырубку зеленых насаждений и т.д.

В начале 2000-х выскочил из дурно пахнущих бандито-коммерческих кустов на огненном коне по имени «смерть зеленым насаждениям столицы». Ухватив тему вырубки парков и скверов, и превращения принадлежащей всем (никому) живой зелени в собственную бумажную зелень, Прогнимак нажил колоссальное состояние.

О том, как этот человек убивал Киев, написаны сотни (или тысячи) статей, и повторяться в описании леденящих душу злодеяний бывшего политрука на ниве экологии мы не станем. Заметив лишь, что цинизма этому человеку не занимать: рубить парки, и одновременно вещать о том, что в Украине с экологией катастрофа – это, знаете ли, нужно быть первостепенной… Впрочем, не будем навешивать ярлыки. Лидер партии «Зеленых» сам на себя их давно навесил, и имя его, повторимся, давно стало нарицательным.

Осенью 2011 года появилась в кулуарах околополитической жизни столицы неприятная информация. Якобы в частных беседах с коллегами по партии, а также, что совсем уж удивительно, в общении с журналистами, Прогнимак говорит о себе, как о… будущем министре экологии и природных ресурсов! Причем, «под рюмку чая» Александр Владимирович заявляет, что купил эту должность.

Еще одна странность – Прогнимак делится информацией как будто по секрету. Однако практически с каждым встречным (с журналистом одной из киевских газет он об этом болтал после трех минут начала знакомства!). При этом настораживает абсолютная убежденность Александра Владимировича в том, что он говорит. Уверяет, будто это уже свершившийся факт. Мол, «все решено», «лавэ уплочено», и «на днях увидите нового министра».

Давление на журналистов

В 2007 году, злоупотребляя служебным положением председателя комиссии Киевского горсовета, Прогнимак организовал травлю редакторов муниципальных СМИ за публикацию критической статьи «Портрет донецкого киевлянина на фоне конфискованной недвижимости». Он «пропесочивал» и оскорблял журналистов на заседаниях своей комиссии, требовал уволить сразу трех редакторов муниципальных газет.

Затем пропеллер был заряжен против Вадима Гладчука. Персоне редактора интернет-издания Sprotiv.org «прогниботы» (бригада интернет-хулиганов, которую содержит «эколог») посвятили целый сайт клеветы. Кроме того, за $500 на правах рекламы на портале Михаила Бродского «Обозреватель» была размещена лживая новость о Гладчуке. Гладчук остроумно отреагировал: объявилконкурс глупых выдумок про себя.

Появление на столичных улицах пафосных бигбордов партии «Зеленые» подстегнуло любопытство журналистов. Многие начали спрашивать: что это за новая партия такая, кто её возглавляет? Объективное журналистское расследование сайта «Главком» под названием «Прогнимак и зелень» вызвалоновую волну истерии «партайгеноссе». Вновь он зарядил свой пропеллер «разоблачениями» редактора Виктора Шлинчака и заляпал интернет так, что всем тошно стало.

Неизвестные, представившиеся помощниками главы партии «Зеленые» Александра Прогнимака, осуществляли давление на журнал «Власть денег» с требованием не публиковать часть интервью, которое было дано Прогнимаком этому изданию. Об этом сообщил журнал «Власть денег».

В частности, неизвестные пытались договориться об исключении из интервью вопросов, которые касаются связи Александра Прогнимака и ООО «АВ-Медгруп». По данным «Власти денег», в 2006 году эта компания по распоряжении мэра Киева Леонида Черновецкого получила право на вырубку деревьев на Жуковом острове, который является заповедником. Согласно распоряжению, ООО «АВ-Медгруп» получило разрешение на строительство на Жуковом острове спортивно-оздоровительного центра.

Справка о «зеленом» мафиози

Самым крупным пятном на репутации Александра Прогнимака является скандал вокруг Жукова острова — заповедной территории на Днепре в границах Киева. В декабре 2006 года столичный мэр Леонид Черновецкий подписал распоряжение о передаче 6 гектаров острова в аренду ООО «АВ-Медгруп». По данным СМИ, этой фирме было предоставлено право построить на Жуковом острове реабилитационно-оздоровительный центр и обустроить зону отдыха. А для этого — вырубить более двух тысяч «больных» деревьев. Вскоре депутат Киевсовета Татьяна Мелихова заявила журналистам, что располагает данными о причастности к ООО «АВ-Медгруп» Александра Прогнимака, тогдашнего главного эколога Киева. Он, естественно, эту информацию опровергал. Когда же выяснилось, что, согласно документам, учредителем этой фирмы является кипрская «Эсэмджи Пропертиз лимитед», стало понятно, что найти реальных застройщиков Жукова острова будет крайне сложно.

Но спустя несколько месяцев другой депутат Киевсовета, глава постоянной комиссии по вопросам экологической политики Александр Коваленко навел журналистов на новый след. Оказалось, что изначально одним из учредителей «АВ-Медгруп» был Владимир Андреевич Дахно, а упомянутая кипрская компания вошла в состав учредителей только в мае 2007 года. Человек с абсолютно таким же именем, Владимир Дахно, в 2006 году возглавлял и подконтрольную Прогнимаку ассоциацию «Форум». Кроме того, стало известно, что с 2005 по 2007 годы директором «АВ-Медгруп» был некий Сергей Садыкович Мадраимов. Он же числился директором ООО «Производственно-сервисная фирма «Гембл ЛТД» и ООО «Будматериалы», учредителем которых непосредственно является Александр Прогнимак.

После вскрытия столь явных пересечений Прогнимака со скандальной фирмой от него было бы логично ожидать хоть какой-то версии произошедшего. Но он отрицает любую причастность к сомнительной операции вокруг Жукова острова. Отрицание продолжилось и во время интервью «ВД», которое Александр Прогнимак дал в своем подольском офисе в Киеве, по адресу Хоревая, 12/25. Здесь зарегистрированы многие его компании. А также… ООО «АВ-Медгруп». Когда «ВД» поинтересовалась о причине и этого совпадения, глава партии «Зеленые» раздраженно потребовал прекратить провокацию и заявил, что не понимает, о чем идет речь.

Спустя несколько дней после интервью на корреспондента «ВД» вышли люди, которые представились помощниками Александра Прогнимака. Во время встречи они «по-хорошему» и «по-плохому» предлагали решить вопрос с изъятием из текста интервью любых вопросов, связанных с ООО «АВ-Медгруп».

Похоже, авторы провокаций против Александра Прогнимака зашли настолько далеко, что зарегистрировали кипрскую компанию, поставив во главе нее человека с именем, идентичным имени директора одной из компаний Прогнимака. Затем обеспечили назначение другого человека одновременно директором скандального ООО «АВ-Медгруп» и принадлежащего Прогнимаку «Адвокатского бюро «Гембл». Да еще и позаботились о размещении компрометирующей фирмы по адресу офиса Прогнимака. Судя по всему, у главы партии «Зеленые» очень серьезные оппоненты.

Еще большее удивление у нас вызвала загадочная подмена названия компании «АВ-Медгруп» при согласовании текста интервью с Александром Прогнимаком. Вместо проверки корректности своих ответов он исправил вопрос. В тексте, который «ВД» получила после согласования, название «АВ-Медгруп» изменено на «ИБН». И к этой придуманной фирме Прогнимак, по его словам, отношения не имеет. Согласно законодательству, мы вынуждены публиковать значительно измененные при письменном согласовании ответы Прогнимака.

С 2010 года Прогнимак является хозяином «трэш-медиа-холдинга». Несколькими сайтами управляет  бывший эсдековский «чернушник» Дмитрий Корнейчук («Вся правда»«Укрвор»«ПравДА народа»«Гладчук.нет»«Дермометам.нет» и т.п.), который крысятничает у шефа и накручивает каунтеры порнотрафиком.

Миф о члене тайного ордена

Согласно легенде, распространенной неким политтехнЛОХом Русланом Павленко в Интернет, Александр Прогнимак якобы является наследником основателя ордена «камингорп».

Прогнимак является представителем тайного ордена «камингорп», издавна включающего в себя наиболее влиятельных людей планеты. Такие себе вторые масоны, но с большими финансовыми и политическими возможностями. Причем Прогнимак считается одним из самых влиятельных людей в ордене, поскольку его предки основали это тайное объединение сильных мира сего.

Дабы интересы членов ордена не пересекались, каждый из них курирует одну страну. Где и принимает ключевые решения-определяет фамилии политиков, якобы пришедших к власти по воле народа, политическую систему, тип экономики, внутреннюю и внешнюю политику. Причем – страны меняются. Так, отец Прогнимака был представителем ордена в Германии, дед – в Испании.

Миф гласит, что еще много веков назад, во времена глубокого Средневековья, в Ватикане был создан таинственный орден «камингорп». В него входили наиболее влиятельные и богатые люди Европы. Настоящие хозяева судеб миллионов людей и стран. Эти люди предпочитали «не светится», а просто кулуарно дергать за ниточки политиков. Каждый в своей стране. Никто не знал их фамилий или лица.

Национальное бюро расследований Украины

 

Конкретний зелений Прогнімак

konkr zelenЛідера партії “Зелені” Олександра Прогнімака звинувачують у причетності до вирубування дерев на території заказника Жуків острів.

Жителі Голосієва б’ють на сполох: у заказнику Жуків острів триває активне вирубування дерев. Кореспонденти, що прибули на місце подій, на власні очі побачили знищення однієї з найцінніших заповідних зон Києва. Забудовники розпочали підготовчі роботи з винищення дерев: тепер 6 гектарів лісу відгороджено колючим дротом, а робітники за допомогою трактора виривають столітні насадження з корінням. Представники громадських й екологічних организацій звинувачують у причетності до винищення унікальної екосистеми відомого київського політика, лідера партії “Зелені” Олександра Прогнімака.

(більше…)

“Зеленый” беспредел Прогнимака с донецкими корнями

Rozymovskyi1

Руби «зелень», не отходя от власти!

Итак, учитывая мораль народной пословицы о том, что рыба гниет с головы, в первую очередь, хочется начертать краткий портрет новоявленного руководителя «новых зеленых» Александра Прогнимака. Для чего? Для того чтобы понять его истинные цели внедрения в представительские органы региональной ветви власти своих людей, а также сообразить, на какой же результат он рассчитывает со своей репутацией.

(більше…)

Прогнимак и «зелень»

prognimak-bord1Позеленевшие билборды

Вместе с весенней травой позеленели и столичные билборды — в апреле улицы Киева заполонила внешняя реклама ранее не известной партии «Зелені». С оригинальных билбордов, выполненных в ярких зеленых цветах, киевлян призывают всячески беречь окружающую среду.

И делать много других полезных и правильных вещей. Следующим шагом борцы за зеленую идею организовывают массовое мероприятие на «Майдане Незалежности». Аккурат завтра состоится «Зеленый день Европейского города» с участием групп «ТИК», «Не ангелы», Потапа и Насти Каменских. В общем, все чинно и как надо. Будут рассказывать о важности сбережения окружающей среды, экологического воспитания, сохранения чистого Киева и столичных зеленых зон. Главный лозунг празднества – «Стань Зеленым – спаси Украину!»

(більше…)

Прогнимак уничтожил очередной парк в Киеве. Фото

Orlyatko1Как приятно выбраться летним днем  из душной городской  квартиры!

Можно прогуляться среди шелестящих листвой деревьев, вдыхая натуральный запах цветов, а чуть позже  сорвать и попробовать на вкус наливное яблоко, которое словно в  Эдемовом саду колышется прямо под твоим  носом.

Жителю современного мегаполиса трудно в такое чудо поверить. Откуда у нас – «детей асфальта», такой Райский уголок – ухмыльнется любой скептик. И будет прав. Ведь под топорами  и бензопилами убийц зеленых насаждений уже сгинуло подавляющее число парковых зон нашего многострадального Киева. Сегодня, для большинства жителей украинских мегаполисов такая мечта остается неосуществимой.

(більше…)



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: