Сообщения с тегами ‘Юлія Тимошенко’

Ваше ДНК складається з сирників! Маячня #Тимошенко шокувала українців

kurva-Timoshenko1

 

3 травня в Україні святкують День кондитера. Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко в честь чомусь важливого для неї свята записала «солодке» привітання для представників професії.

Відео вона виклала на своїй сторінці в Facebook, повідомляє 40ka.info.

Знаменита депутатка приміряла на себе роль досвідченого кондитера і відкрила для всієї України свій фірмовий рецепт сирників. Тимошенко крок за кроком розповіла, що в її родині готують страву, яка, за її словами, є частиною «ДНК української нації».

Останнім кроком її цікавого гастрономічного туторіалу виявився окремий привіт «одному дуже відомому політику».

«І, враховуючи, що сьогодні День кондитера, я хочу також привітати одного дуже відомого політика з цим чудовим святом, і нагадати, що йому пора повертатися в професію», — зазначила Тимошенко.

Швидше за все, це новий «солодкий» виток політичного піару — готувати сирники замість обіцянок пенсій. Тому чекаємо пончики від Гройсмана, млинці від міністра-дієтолога Реви і смажених опаришів від Супрун.

За «медреформы» власти расплатимся здоровьем нации?

Poroshenko-medicina-500x281

 

Еще древние китайцы предупреждали: худшее, что можно пожелать, жить в эпоху перемен. Такое впечатление, что в Украине эта эпоха не прекращалась никогда.

В этом году «реформопад» для кого-то из наших соотечественников стал шоком, для кого-то — горьким разочарованием. От реформ ничего хорошего не ждут. Их боятся, против них митингуют на площадях.

Последние реформы по своему содержанию напоминают бомбу замедленного действия. Скажем, в той же пенсионной реформе зафиксировано, что увеличение продолжительности минимального страхового стажа до 35 лет (для назначения пенсии), наступит только спустя 10 лет. К тому времени не только много воды в Днепре сбежит. Вряд ли кто-то из апологетов принятых изменений останется при своих должностях, т.е. выпускать пар уже будет просто не на кого. То же самое касается и медицинской реформы: изменения, хотя и непопулярные, наступят не сразу, а минимум через год-два.

Не случайно, много копий было сломано именно вокруг реформирования медицинской отрасли. Она касается каждого. Только одни, которых мало, могут позволить себе лечиться,  как Юлия Тимошенко, в берлинской клинике «Шарите», а другим, которых значительно больше, приходится испытать на себе все «прелести» национального лечения. Отечественная медицина находится даже не в реанимации, а на полпути между реаниматологическим и патолого-анатомическим отделениями. Лекарства — за счет больного, питание — тоже, иногда — и постель с матрасом и одеялом. Платить приходится буквально за все. И стоит это все очень дорого.

Больше всего пугает (обнародованный почти одновременно с голосованием в парламенте) прейскурант цен на отдельные хирургические операции: везде — сплошные пятизначные числа. Пытаясь как-то оправдаться, Минздрав на своем сайте парирует: мол, сейчас медуслуги недешевые, но зато после медреформы появится четкий перечень услуг, стоимость которых будет оплачивать государство за каждого пациента. На самом же деле таковых немного: первичная, экстренная, паллиативная помощь и лечение в узких специалистов (по направлению семейного врача). Да и вообще, объем услуг в рамках программы медицинских гарантий зависит от объема финансирования системы здравоохранения. А сколько на это выделят средств, не знает никто.

Как свидетельствует статистика, расходы Украины на медицину составляют около 3,5 процента ВВП. Для сравнения: США — 13,5 процента, Япония и Западная Европа — около 7, а

Всемирная организация здравоохранения рекомендует не опускаться ниже 6! В конце концов, проблема даже не в ограниченности бюджетных средств, а в их нецелевом использовании. Треть из них проходит мимо назначения: расходуется на содержание лишних и ненужных помещений, а также целой «армии» коррупционеров. В итоге, даже несмотря на небольшое государственное финансирование, украинцы вынуждены лечиться за свой счет. Все это приводит к печальным, но довольно предсказуемым последствиям: по продолжительности жизни наша страна сильно отстает от Европы, занимает «почетное» 104-е место в мире.

Если чиновникам удастся реализовать заложенный в фундамент реформы принцип «деньги ходят за человеком» (а не за больницей) и предоставить возможность самостоятельно выбирать врача, то это можно только приветствовать. А вот заявления о том, что якобы каждый семейный врач сможет полноценно и качественно обслуживать более 2000 пациентов, воспринимаются как сказки. Возьмем, к примеру, украинские села, где на большой территории проживают 300-400 человек (а то и меньше). Разве реально вовремя охватить такое количество людей, побывать у них дома, осмотреть и оказать медпомощь, а при необходимости — госпитализировать?

Не вызывает доверия и объявленное материальное вознаграждение для врача. Законодатели уверяют, что состояние «людей в белых халатах» должно увеличиться в шесть раз.

Причем, стартовая зарплата врача должна в 2,5 раза превышать средний заработок по стране, а у хирургов и нейрохирургов — в 4-6 раз. Как говорится, держи карман шире! Можно ли поверить в такие радужные перспективы, учитывая стагнацию в экономике и многомиллиардные «дыры» в госбюджете?

Дискуссионным выглядит и создание еще одной бюрократической структуры — Национальной службы здоровья, которая призвана контролировать работу врачей и ежегодно «проедать» 210 млн грн. При этом, за самой службой будет надзирать Совет общественного контроля. А чтобы обеспечить достоверный подсчет по услугам и рецептами, Минздрав обещает внедрить электронную систему здравоохранения — E-Health.

В общем, предложенный вариант медреформы является набором красивых лозунгов, не подкрепленных механизмом реального обеспечения. Желая заменить остатки закоренелой советской системы, авторы слишком поспешили. А, как гласит народная мудрость, поспешишь — людей насмешишь. Только не пришлось бы нам расплачиваться за этот популизм здоровьем и жизнью украинцев.

Валентин Ковальский, sprotiv.org

#Тимошенко розповіла байку, що не знала, хто замовив і заплатив за її лобістів у США. Відео

kurva-Timoshenko1

 

Голова фракції “Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила, що не замовляла та не оплачувала послуг компанії, яка, згідно з надісланими до міністерства юстиції США документами, буде займатися лобістською діяльністю на її користь в Сполучених Штатах.

Про це вона заявила у коментарі журналістам програми «Схеми», передає «Радіо Свобода».

Крім того, Тимошенко стверджує, що їй нічого невідомо про фірму Two Paths LLC (Делавер, США), яка підписала контракт на надання цих послуг в її інтересах і зобов’язалась за них сплачувати 65 тисяч доларів щомісяця.

«Категорично – ні (не надавала кошти, – ред.). Я взагалі ці компанії не знаю, не розумію, хто замовляв, як замовляв. Це для мене таке ж питання, як і для вас», – відповіла Тимошенко.

Вона стверджує, що не знайома з керівником лобістської компанії Avenue Strategies, колишнім помічником президента США Дональда Трампа Беррі Беннеттом, який раніше розповів в інтерв’ю виданню The Hill, що працюватиме «лише персонально на Юлію Тимошенко, щоб організувати кілька її візитів» до США.

“Я не знайома з Беррі Беннеттом в принципі. Але якщо він до мене добре ставиться, якщо він готовий якось зі мною співпрацювати чи допомагати, я абсолютно «за», – заявила політик.

Також Юлія Тимошенко підтвердила, що зустрічається з американськими чиновниками. «У нас дуже багато зв’язків. Це зв’язки дружні. Це зв’язки людей, які власне дуже добре дивляться на Україну, ми любимо Україну і працюємо для України», – заявила лідерка «Батьківщини».

Водночас вона зазначила, що грошей за ці зустрічі не платить: «Категорично – ні».

Журналісти з посиланням на юристів пояснюють, що оплата сторонніми особами послуг для посадовців законодавством трактується як подарунок.

При цьому закон України «Про запобігання корупції» забороняє народним депутатам одержувати подарунки від юридичних або фізичних осіб, вартість яких перевищує один прожитковий мінімум (3 723 гривень станом на березень 2018 року).

Якщо Тимошенко вже дізналася про факт оплати її лобістських послуг сторонніми особами, то щоб не порушити закон, вона має відмовитися від цього подарунку, пояснює юристка ГО «Центр протидії корупції» Олена Щербан.

«Тепер вона повинна або відмовитися офіційним листом від такого коштовного подарунку, або просити деталі, щоб задекларувати. Якщо вона не відмовляється від нього, то це адміністративне правопорушення. І тоді, коли вона свідомо такий подарунок приймає, треба з’ясовувати – чи немає ознак неправомірної вигоди, адже колись її можуть попросити віддячити за це», – розповіла Щербан.

Як відомо, агенція Bloomberg повідомляла, що Юлія Тимошенко найняла колишнього помічника Дональда Трампа лобіста Барі Беннетта.

Замовником послуг для Тимошенко стала не вона сама, а компанія Two Paths LLC, зареєстрована у США.

Згідно з поданим контрактом до Департаменту юстиції США, Тимошенко щомісяця платитиме 65 тисяч доларів за послуги лобіста Барі Беннетта. Відповідно, за рік вона заплатить 720 тисяч доларів, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Раніше Тимошенко двічі відмовилася відповідати на запитання журналіста «Схеми» про походження десятків тисяч доларів на оплату послуг американських лобістів.

Голови фракцій #Тимошенко і #Бойко пропустили 90% голосувань у Раді

zrada-Rada1

 

Упродовж березня співголова фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко та лідер ВО «Батьківщини» Юлія Тимошенко пропустили 90% голосувань у Верховній Раді, повідомляє 40ka.info.

Про це пише  «Комітет виборців України».  

Відзначається, що Бойко брав участь у 6% голосувань – натиснув «за», «проти», «утримався» 25 разів, а Тимошенко – у 8% голосувань (тиснула кнопку 32 рази) із 399 можливих.

Серед іншого Тимошенко була відсутня у ВР під час голосування за притягнення до кримінальної відповідальності та арешт Надії Савченко.

Лідер «Батьківщини» зазначала, що перебувала на момент голосувань у закордонному відрядженні, але на веб-сайті ВРУ зазначається, що Тимошенко пропустила пленарне засідання 22 березня «з невідомих причин».

Бойко офіційно перебував на момент голосувань щодо Савченко в парламенті, однак участі в них не брав. Крім того лідер «Опоблоку» не голосував щодо постанови ВР про невизнання легітимності виборів президента РФ в Криму.

«Бойко ігнорував голосування ВР, попри те, що був письмово зареєстрований на всіх 15 засіданнях. Юлія Тимошенко пропустила 9 засідань (6 – через хворобу, 3 – з невідомих причин)», — відзначили у КВУ.

Невисокі показники участі в голосуваннях і в Олега Ляшка – взяв участь у 61% голосувань, хоча був зареєстрований на всіх, крім одного, засіданнях ВР.

Голова фракції «Самопомочі» Олег Березюк проголосував у 77% випадків, Максим Бурбак із «Народного Фронту» – 84%, Артур Герасимов із БПП – 94%.

Загалом у березні було 15 пленарних засідань, на яких було проведено 399 голосувань.

#Тимошенко не хоче відповідати, звідки взяла десятки тисяч доларів на лобістів у США, — Радіо Свобода

Timoshenko-bidna1-500x338 (1)

 

Голова фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко двічі відмовилася відповідати на запитання журналіста «Схеми» про походження десятків тисяч доларів на оплату послуг американських лобістів.

Про це йдеться у повідомленні «Радіо Свобода».

Журналісти «Схем» зазначають, що на прохання прокоментувати питання щодо американських лобістів спочатку прес-секретар фракції ВО «Батьківщина» повідомила, що Юлія Тимошенко надасть відповідь пізніше, що згодом підтвердила і сама лідерка політичної сили.

Коли ж журналіст удруге підійшов до Тимошенко, вона взагалі проігнорувала запитання і швидко зникла за дверима сесійної зали парламенту, скаржаться «Схеми».

Фірма Avenue Strategies, яку очолює Беррі Беннетт, колишній помічник Дональда Трампа, подала до Міністерства юстиції США документи про те, що вартість лобістських послуг для Тимошенко складає 65 тисяч доларів на місяць.

При цьому контракт з фірмою Беннетта підписала не сама Юлія Тимошенко, а фірма Two Paths LLC, що згідно з документами, діє від її імені.

Фірма Two Paths LLC – це американська компанія, зареєстрована в так званому «офшорному» штаті Делавер, повідомляють журналісти програми «Схеми».

Дізнатись про її реальних власників із публічних джерел неможливо, компанія навіть не зобов’язана їх вказувати при реєстрації. Вона також не публікує свої річні фінансові звіти.

Все це дає доволі високий ступінь анонімності клієнтам, що обирають штат Делавер як місце реєстрації своїх юридичних осіб, пояснюють журналісти.

Фірма Two Paths LLC створена 13 лютого 2017 року, відповідно до витягу з реєстру юридичних осіб штату Делавер (США).

Саме ця фірма, відповідно до контракту з американськими лобістами, має від імені Тимошенко сплачувати десятки тисяч доларів щомісяця за надання українському політику «лобістських» послуг.

Юристи кажуть: якщо це гроші самої Юлії Тимошенко, то вона має вказати ці витрати у своїй щорічній електронній декларації за підсумками 2018 року і пояснити їх походження.

Раніше американське видання The Hill повідомило, що Юлія Тимошенко у підготовці до президентських виборів найняла американських лобістів, які працювали на кампанію Дональда Трампа.

Контракт триватиме з лютого по серпень 2018 року. Передбачена також можливість його продовження. Лобістські послуги, серед іншого, передбачають «дослідження, зв’язки з урядом, PR, стратегічні консультації». Лобісти також допомагатимуть Юлії Тимошенко налагоджувати зв’язки із конгресменами членами уряду, та допомагатимуть відповідати на запити і прохання уряду США.

Очільник лобістської компанії Беррі Беннетт, який працював старшим радником кампанії Дональда Трампа, заявив американським журналістам, що працюватиме «лише персонально на Юлію Тимошенко, щоб організувати кілька її візитів» до США, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

#Порошенко потролив #Тимошенко за «селфі з російським послом»

Путін знає, що у Тимошенко під спідницею?

Путін знає, що у Тимошенко під спідницею?

 

Президент Петро Порошенко пригадав історію про фото, на якому лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко спілкується з послом Росії у Німеччині Сергієм Нечаєвим.

Про це він заявив на прес-конференції 28 лютого 2018 року, повідомляє 40ka.info.

За словами глави держави, українській владі вдалося налагодили продуктивний діалог з новою Адміністрацією США та іншими країнами, а також зробити так, щоб Україна була серед пріоритетів зовнішньої політики її партнерів.

«А тим нашим опозиціонерам, які в закутках міжнародних конференцій роблять селфі з російськими послами, я хотів би пояснити, що дипломатичні перемоги куються не в конференц-залах, а в кабінетах для переговорів», — наголосив глава держави.

Як відомо, в середині лютого МЗС РФ опублікувало фотографію з Мюнхенської безпекової конференції, на якій Тимошенко спілкується з Нечаєвим та своїм заступником Григорієм Немирею.

Каддафі фінансував президентські кампанії #Тимошенко та Саркозі, — лондонське видання Asharq Al Awsat

Timoshenko-bidna1-500x338 (1)

 

Режим колишнього лівійського диктатора Муаммара Каддафі нібито фінансував президентські кампанії в Україні, Франції та США.

Про це пише видання Asharq Al Awsat, штаб-квартира якого знаходиться у Лондоні, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Газета стверджує, що уряд Каддафі виділив $5 млн. на кампанію кандидата на виборах в США в 2004 році. Ще 4 млн. євро були витрачені на кампанію Юлії Тимошенко, яка балотувалася на виборах в Україні в 2010 році.

Близький помічник з оточення Саіфа Аль Іслама – сина Каддафі – розповів на умовах анонімності, що особисто передав кошти на кампанію Тимошенко.

«Гроші були замовлені доктором Багдаді аль-Махмуді, прем’єр-міністром того часу (зараз перебуває у в’язниці в Тріполі), і були поміщені в сумку, купюрами по 500 євро. Ми вирушили на приватному літаку, вони зустріли нас в аеропорту Києва, ми провели там ніч і повернулися. Гроші отримав тодішній віце-прем’єр України», — сказав він.

У прес-службі Батьківщини спростували інформацію, подану виданням. «Прес-служба заявляє, що зазначена інформація не відповідає дійсності», — йдеться у коментарі, переданому «Європейській правді».

Також в публікації Asharq Al Awsat стверджується, що Каддафі витратив майже 50 млн. євро на фінансування президентської кампанії Ніколя Саркозі в 2007 році. А французько-ліванський бізнесмен Зіяд Такіддін, який був присутній на зустрічі Саркозі з Каддафі, сказав, що «цифри були набагато вищі за вказану».

Саркозі неодноразово відхрещувався, що брав гроші у Каддафі. Однак той самий помічник сина Каддафі сказав, що був присутній на закритих зустрічах між французькими та лівійськими офіційними особами. Саркозі нібито обіцяв поліпшити стосунки між Францією і Лівією в обмін на фінансування.

За даними видання, кандидат в США фінансувався через посередника, який був близьким другом Саіфа Аль Іслама і офіційного представника США.

«Кандидат обіцяв Тріполі, що, якщо він виграє вибори, то прибере Лівію з чорних списків держав-терористів. Фінансування його кампанії здійснювалося за рахунок переведення коштів через третю країну. Угода між лівійцями і американцями відбулося після зустрічі в американському місті Толедо в штаті Айдахо», – повідомляє газета.

Газета Asharq Al Awsat — одна із найстаріших і найвпливовіших в регіоні, друкується у 14 містах на чотирьох континентах. Входить до найбільшого на Близькому Сході видавничо-фінансовий холдингу — Саудівської дослідницької та маркетингової групи. Має мережу бюро та кореспондентів у всьому арабському світі, Європі, США та Азії. Asharq Al Awsat — єдине арабомовних видання, що володіє правом публікації арабських копірайтів «Washington Post» і «USA Today».

Опублікована стаття є однією з частин розслідування діяльності режиму Каддафі і його співпраці із західними лідерами.

Пенсіонери більше не підтримують #Тимошенко багатотисячними внесками. Відео

Timoshenko-bidna1-500x338 (1)

 

Упродовж 2017 року фізичні особи припинили спонсорувати ВО «Батьківщина», повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Такий висновок зробили журналісти програми «Наші гроші з Денисом Бігусом», проаналізувавши фінансові звіти партії за 4 квартали 2017 року.

Так з лютого 2017 року партія «Батьківщина», згідно фінансового звіту, не отримала жодного добровільного чи членського внеску від фізичних осіб. Водночас у 2016 році таких внесків було на 7,5 мільйона гривень.

Останні 630 тисяч внесків «Батьківщина» отримала на початку 2017 року. Натомість протягом всього року партію фінансували компанії, пов’язані з керівником київського обласного осередку ВО «Батьківщина» Костянтином Бондарєвим.

Загалом, компанії надіслали партії понад 1,7 мільйона гривень.

ТОВ «Агроконтакт» тричі внесло пожертви на 445 900 грн. Керівниця компанії — екс-помічниця Бондарєва – Світлана Тараненко. Інша фірма Тараненко — «Квік-Принт» — докинула партії ще 398 900 грн. Компанія «Форкіада», в якій Тараненко була директором раніше — перерахувала партії 149 950 грн.

Фірма «Іліор» пожертвувала «Батьківщині» 147 000 грн (керівником є колишній працівник ТОВ “Торговий дім «Бондарев»). Компанія “Торговий дім «Бондарев» також володіє будівлею, в якій знаходиться приймальня нардепа від «Батьківщини» Сергія Власенка й офіс ломбарду «Дешева готівка», який перерахував родині Тимошенко 2,4 млн грн.

Окрім того серед донорів партії — «Марбург рент» (617 тис грн), за адресою нерухомості якої розміщено відділення ломбарду «Дешева готівка». Крім того, «Марбург рент» орендує площі компанії “Торговий дім «Бондарев».

Як повідомлялось, партія «Батьківщина» за 2016 рік декларувала в якості доходів внески окремих громадян. Кошти нібито надавали безробітні, пенсіонери, медики, освітяни. Водночас частина «донорів» взагалі спростовували будь-які внески. З червня 2017 року було відкрито кримінальну справу щодо недостовірних даних у фінансовому звіті партії.

Журналіст розповів, як дізнався про зв’язок #Тимошенко з Медведчуком

timmedv

 

Телеведучий Євген Кисельов розповів, як дізнався про зв’язок між очільницею “Батьківщини” Юлією Тимошенко та колишнім першим заступником глави адміністрації президента Віктора Януковича. Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

За словами Кисельова, він познайомився з Андрієм Портновим, у часи, коли той входив до ВО “Батьківщина” і неформально вважався “головним юристом” у команді Тимошенко.

“Він був людиною, яка вирішувала питання в судах і в прокуратурі, придумувала різні дотепні юридичні схеми”, – зазначає журналіст в інтерв’ю виданню “Гордон”.

Журналіст зазначає, що той час він вже “розумів, що Портнов добре знайомий з Медведчуком, і попросив – чисто з інтересу – влаштувати зустріч”.

“Яке ж було моє здивування, коли я, приїхавши за вказаною адресою в одному з непримітних київських бізнес-центрів на задвірках Великої Васильківської вулиці, недалеко від площі Льва Толстого, виявив офіс, на вході якого висіла значних розмірів табличка, яка повідомляла, що тут знаходиться приймальня народного депутата Андрія Портнова”, – розповідає Кисельов.

“Всередині цього офісу, як у матрьошці, був захований – захищений від можливих неприємностей депутатською недоторканністю Портнова – офіс Медведчука”, – додав журналіст.

Нагадаємо, раніше з’ясувалося, що у 2013 році Тимошенко активно підтримувала сепаратиста і голову забороненої проросійської партії “Родіна” Ігоря Маркова.

Лідер ВО Батьківщина Юлія Тимошенко у 2013 році активно підтримувала сепаратиста і голову забороненої проросійської партії “Родіна” Ігоря Маркова.

Коли у вересні 2013 року Печерський районний суд Києва арештував колишнього народного депутата-регіонала Ігоря Маркова у справі про побиття, яке він вчинив у 2007 році під час сутички з націоналістами, Тимошенко активно виступила на захист відверто проросійського політика. “Батьківщина” також відкрито засудила позбавлення мандата народного депутата Маркова.

Зараз вже багато хто забув про те, що Юлія Володимирівна засуджувала і арешт топового проросійського куратора сепаратистів в Одесі та за її межами. У вересні 2013 вона написала лист Януковичу, назвавши арештованого Маркова не інакше, як «новим лідером південного сходу».

“12 вересня на Сході та Півдні України народився новий молодий, енергійний, харизматичний, ідеологічний лідер проросійськи налаштованих громадян України, який гарантовано буде балотуватися в президенти, а це вже початок кінця самого Януковича”, – йшлося в листі Тимошенко.

Тоді Тимошенко називала сепаратиста Маркова не інакше, як майбутнім президентом. У листопаді того ж року, вже перебуваючи за гратами, Марков зробив реверанс у бік лідера “Батьківщини”. Зокрема, наполягаючи на начебто політичності своєї справи, заявив, що “на наших місцях, на моєму місці, на місці Юлії Тимошенко, сидітимуть зовсім інші люди, і за реальними звинуваченнями, а не за тим, в чому нас звинувачують”.

Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

gongadze20011-2

 

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи…

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз’яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 – Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював… Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА”

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів “України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком…

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною… А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам’яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв’ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: