Деяким посадовцям достатньо лише кількох проблемних сторінок у біографії, аби їхня кар’єра відразу і назавжди закінчилася в Україні. Але є й такі, кому навіть усі сім смертних гріхів не створюють ніякого дискомфорту і не заважають царювати. Некомпетентність, низький рівень особистого розвитку, відсутність управлінської культури, здирництво, дефіцит патріотизму, нездатність до перетворень, неадекватність до вимог часу – усі ці характеристики глибоко укорінилися в головному податковому міліціонерові України, «людині, яка не тоне» Володимирові Хоменку.

Якщо звернути увагу на публічні заяви Хоменка, про ніби то багатомільярдні показники економічної ефективності податкової міліції, то відразу ж в очі кидається невігластво і некомпетентність. На рахунок власної «економічної корисності» Хоменко записує вартість заарештованого майна у кримінальних провадженнях, суми «зі стелі» нарахованих збитків і штрафів (які малюють його ж підлеглі і які на 99% випадків не підтримуються судами), а також якісь сто-п’ятсот мільярдні цифри попереджених збитків бюджету. Під час урядових нарад за участю керівників економічного блоку, фірмові математичні одкровення Хоменка вже викликають у присутніх відкриту іронію та посмішки. Якщо слово надається Хоменку, то обов’язково пролунають якісь астрономічні цифри, яких сам доповідач розуміє не до кінця. Натомість, про реальну економічну ефективність податкової міліції часів Хоменка, кожен платник податків може скласти самостійне враження.

У спілкуванні із підлеглими та громадськістю, пан Хоменко також демонструє свій унікальний особистий стиль – невміння слухати, істеричність, зверхнє ставлення, а то й відверту грубість. Жодної селекторної наради не минає без особистих образ на адресу підлеглих та погроз щодо звільнення, кожному хто має власну думку. Причому це не якась типово міліцейська манера спілкування, а звичайний рогулізм, яким відрізняються хіба що двадцятирічні мажори та окремі депутати місцевих рад із кримінальним минулим. Достатньо переглянути матеріали інтерв’ю Хоменка для ЗМІ, аби переконатися також у досить специфічній організації розумового процесу а-ля ранній Янукович, що вже можна вважати беззаперечним діагнозом.

Якщо звернути увагу на повідомлення у ЗМІ, то складається таке враження, ніби гральні автомати та нелегальні обмінні пункти чомусь громить МВС, конверт-центри закриває СБУ, економічні злочини минулої влади розпутує ГПУ, а чим увесь цей час займається контора Хоменка? Що це за генерал-полковник, з під носа якого втік навіть щойно прооперований екс-керівник «Укрспирту» Лабутін?.. І ця людина претендує на те, аби у майбутньому очолити новостворену Службу фінансових розслідувань, яка монополізує повноваження у боротьбі з економічними злочинами в масштабах всієї країни!? Ось тоді вже мабуть розбіжаться навіть ті, кого вже позакривали.

Що стосується традиційної вади українських високопосадовців – здирництва, то тут Хоменко виглядає дійсно унікальним персонажем. Не у тому сенсі що зовсім не бере хабарів, бере ще й як, про що достатньо написано у ЗМІ. Унікальність полягає у тому, що поводиться Хоменко як справжня радянська людина і кадровий ОБХЕСник: не розкошує публічно, не вдається до глобальних авантюр, не довіряє посередникам і працює зі своїм «електоратом» лише напряму. Саме останнім нюансом обумовлено любов Хоменка до особистих одноденних «робочих поїздок» по регіонам, які традиційно припадають на кінець місяця.

Мабуть багато хто помітив підозрілу схильність Хоменка до «наведення ладу» у алкогольній сфері.  Що не мессидж, то про горілку, горілчану мафію і т.і.  Але не слід вважати що наш генерал зловживає оковитою. Зовсім ні. Тобто зловживає, але тільки службовим становищем. Справа у тому, що тіньові оборудки із алкоголем, це не тіньові фінанси та інша високоінтелектуальна лабуда. Контрафактний та контрабандний алкоголь, це чи не єдина тема яку дійсно розуміє і давно для себе опанував пан Хоменко. Маючи власний комерційний інтерес і розуміючись на алкогольній арифметиці, головний податковий міліціонер бореться із цим негативним явищем «як за своє» у прямому і переносному сенсі.

По волі долі, основний хоменківський бізнес, у тому числі і алкогольний, залишився на території окупованого Криму, тобто став певною мірою недосяжним для української громадськості і правоохоронців. Але не слід вважати, що Хоменко став жертвою загарбників і втратив усе. Активи оформлено на найближчих родичів генерала, які благополучно прийняли російське громадянство і мешкають нині на території РФ. Тут вже виникають питання іншого порядку: Чи має цей посадовець моральне право обіймати високі посади в Україні? Чи є він незалежним від стороннього впливу? Чи слід надавати йому доступ до службової та державної таємниці? Доречи, останнього Хоменко чомусь домагається із підозрілою настирністю.

Хоча, якщо розібратися, навіщо взагалі знати якісь таємниці людині, яка впродовж всього терміну своєї роботи так нічим примітним і не виділилася?.. У податковій міліції досі не впроваджено жодної реформи або вагомого досягнення, яким могли б пишатися післяреволюційна влада і суспільство. Але ні. Одна спроба зробити принаймні щось корисне за увесь цей час, все-таки була. Вирішив було Хоменко чи то навести лад, чи то очолити схеми із сірого експорту волоських горіхів. Нічого кращого, ніж зупинити увесь експорт горіхів на митницях винайдено не було і після двох тижнів тупого «стоялова», масових зривів контрактів та скандалів, горіхи знову рушили за кордон. У підсумку: сотні фур зіпсованого товару, багатомільйонні фінансові претензії від експортерів, а також чергові астрономічні суми нібито упереджених збитків від всесвітнього горіхового заколоту у свідомості самі знаєте кого.

Очевидно, що В.Хоменко є яскравим прикладом людини з позаминулої епохи, яка дивним чином, як воша у панталонах, загубилася у зморшках існуючої системи ще з часів Кучми. Зіграла свою роль сірість та непомітність, як запорука тривалого бюрократичного виживання у минулі часи. Але не слід усе спрощувати. Подейкують, що вирішальну роль у останньому періоді біографії генерала, грає його ніби то родинний зв’язок з прем’єр-міністром Яценюком.

Що тут і казати… Компетентний та ініціативний керівник, зміг би перетворити азарівсько-клименківських «кровосісів» на сучасний орган протидії економічній злочинності. Натомість, фаховий клімакс лише однієї людини надійно стоїть на заваді критично важливим перетворенням та відновленню довіри між державою і платниками податків.

Валерій Трофілов, Національне бюро розслідувань України