Архив рубрики: ‘Дайджест’

Коли димінські і шуфричі перестануть збивати українців на дорогах

DTP-major1

 

Свіжі дорожньо-транспортні пригоди за участю відомих персонажів та їхніх дітей змушують замислитися над одним серйозним аспектом нашого існування…

Україна – країна ДТП. Це, можна сказати, загальновідомий факт. Тому на інциденти на дорозі звертається увага хіба що у випадку численних жертв або якщо в ДТП взяли участь якісь відомі персони. Останні тижні виявилися багатими на «зіркові» дорожньо-транспортні пригоди. Спочатку Петро Димінський, потім Нестор Шуфрич-молодший…

Ці дві історії, звісно ж, серйозно відрізняються. На Львівщині людина загинула, імовірний винуватець ДТП втік (що б там не говорив його адвокат, але виглядає саме на те), а телеканал, який йому належить, тривалий час зберігав безглузду мовчанку. В столиці ж і відреагували швидше, і лікаря вже для жертви із самого Ізраїлю виписали. Але є одна спільна риса, яка не може не лякати.

В обох випадках жертвами ставали так звані «маленькі українці», тоді як імовірними винуватцями – «українці великі». В принципі, для України це аж ніяка не новина. Можливо, в часи Сергія Калиновського – але не зараз, коли список таких інцидентів уже не можна перерахувати на пальцях. Про що ж говорить ріст «зіркових ДТП»?

Перш за все про те, що в Україні не працює система правосуддя. Що людині зі зв’язками та грошима, потрапивши у халепу, де з того боку знаходить пересічний громадянин – нескладно з неї виплутатися, використавши усі доступні важелі. Про олігархів годі і говорити – тут постраждалим не те що на справедливість не варто розраховувати, а на те, щоб на тебе самого цю історію не повісили (та так, щоб із тюремним строком).

А оскільки система не працює – то частина суспільства, ті самі «великі українці», починає відчувати свою безкарність і поводитися відповідно. Це теж ніяка не новина, ми тут лише констатуємо факт.

Звісно, після Революції Гідності ситуація дещо змінилася. Згадайте, як поліція зупиняла самого Григорія Суркіса, а той бідкався, які часи настали, нікому і подзвонити, щоб «порішати». Але в цілому говорити про якісь системні зрушення ще дуже зарано.

Саме тому висновок з цих свіжих ДТП Димінського-Шуфрича є дуже і дуже невтішним. Ми, прості, пересічні жителі України, можемо почуватися у відносній безпеці рівно до того моменту, коли наші шляхи не перетнуться – у згаданих випадках навіть в прямому сенсі – із сильними світу цього. Чи їхніми дітьми, що, в принципі, одне й те саме. (Згаданий вище Калиновський навіть не син, а пасинок такого собі Дмитра Фірташа – і тим не менш.)

І нам з усвідомленням цього факту жити. Причому не тільки за кермом автомобіля чи на пішохідному переході. Навіть попри зміну влади, попри активізацію (принаймні, позірну) роботи Генпрокуратури – в суспільстві немає відчуття того, що правосуддя таки є, що воно функціонує. Після появи першого поліцейського коментаря у справі Димінського, мовляв, за кермом «Мерседеса» був не власник «Карпат», я на своїй сторінці в Facebook провів опитування – вірите ви чи ні цьому твердженню, правдиве воно чи Петра Петровича просто намагаються вигородити. Цілком прогнозовано і розгромно переміг варіант «вигородити». 95% не повірили у цю заяву – і, схоже, правильно зробили.

Втім, навіть якби виявилося, що Димінський таки й справді ніяким боком – це все одно нічого не змінює. Ставлення уже сформоване, і одним випадком його не змінити. Тому реакція була і ще довго буде прогнозованою – та-а-а, ясно, що вони олігарха (депутата, бандюка і т. ін.) покривають.

І ця ситуація, як вже було сказано, виникла не на порожньому місці. Та й впливає вона в першу чергу на самих «димінських» та «шуфричів». Бо в чому була – спираємося на ту інформацію, яка вже відома – причина ДТП піді Львовом? Абсолютно людський фактор, причому, схоже, не вмотивований ніякими зовнішніми аспектами. От просто водію так захотілося – поганяти, пообганяти на перехресті та інше. А чого ж не хотіти, якщо все одно покарання не буде. І вони це хочуть. І роблять.

Саме тому головним підсумком цих двох – зрештою, багатьох інших подібних – ДТП є навіть не те, що суспільство не вірить у покарання для «шишок» та їхніх дітей. А те, що ці самі «шишки» вірять у можливість відмазатися. І тому порушують всі можливі і неможливі правила і приписи. І якраз у цьому криється головне зло – у можливості реалізувати ці свої бажання.

От коли «димінські» з «шуфричами» перестануть порушувати ПДР (і не тільки їх), бо не матимуть можливості їх порушувати і не нести ніякої відповідальності – тоді можна буде говорити про те, що ситуація на дорогах країни змінюється. І що «маленькі» та «великі» українці зрівнялися хоча б перед цим законом.

А до того, любі мої, будьте уважними – раптом і на вас десь очікує «позичений у автосалоні для зйомок» «Бентлі». І не дай Боже, якщо це будуть зйомки ДТП за вашою мимовільною участю.

Володимир Миленко, Національне бюро розслідувань України

Банки по-новому блокируют счета украинцев: требуют доказательства происхождения денег

Àêöèÿ ïðîòåñòà ïðîòèâ «áàíêîâñêîãî ïðîèçâîëà» âî Ëüâîâå 4 ìàðòà 2009 ã.

 

 

Ужесточение правил финансового мониторинга и пристальный контроль со стороны НБУ за их неукоснительным соблюдением все чаще становятся головной болью для простых украинцев, сообщает портал БанкИск.

Банки пожимают плечами: регулятор не прописал четких требований к клиентским документам. Многие даже при малейших сомнениях откажут в проведении операции.

Без каких-либо трудностей и нюансов граждане Украины могут проводить операции с наличными на сумму до 15 тыс. грн в банковской кассе или платежном терминале, принадлежащем небанковскому финучреждению.

Пополнять карты, оплачивать счета, получать переводы или вносить средства на депозит — не важно. Никаких документов при проведении таких транзакций банк не попросит.

Для проведения любых операций с наличными на сумму 15 тыс. грн и более в банке уже потребуют паспорт, чтобы «идентифицировать клиента». Едва ли это требование можно считать драконовским, однако именно оно оказывается главной проблемой. Большинство клиентов банки заворачивают от касс из-за отсутствия идентифицирующих документов.

«Многие украинцы не привыкли постоянно носить с собой паспорт. А 15 тыс. грн не такая большая сумма. Пришел, например, человек заплатить за турпутевку. На руках у него только выписанный счет. У таких клиентов платеж не примут ни в одном банке, придется бежать за паспортом», — пояснил финансовый аналитик Василий Невмержицкий.

Наибольшие трудности могут возникнуть при попытке провести операции на сумму свыше 15 тыс. грн. Они в обязательном порядке должны быть проверены службой финансового мониторинга банка. А уж одобрит она транзакцию, или откажет в ее проведении — зависит только от самого банка.

Нацбанк не предоставил банкам четких правил, как проверять деньги украинцев на «чистоту». Потому одна и та же справка о зарплате в одном финучреждении станет достаточным основанием для проведения операции, а в другом банкиры попросят дополнительных доказательств.

«Все зависит от суммы операции и возможности клиента документально подтвердить источник своего дохода. Вряд ли у финмониторинга возникнут вопросы к клиенту, сотрудничающему с банком в рамках зарплатного проекта и пополняющему собственную карту на 2-5-10 тыс. грн, но при этом, если человек принесет несколько миллионов гривен наличными для покупки недвижимости, имея при этом справку о ежемесячных доходах в 3200 грн, конечно, банк откажет такому клиенту», — объяснила начальник управления финансового мониторинга Банк Кредит Днепр Наталия Тимченко.

Банкиры рекомендуют украинцам внимательнее относится к своим финансовым документам и сохранять все сколько-нибудь важные бумажки.

«В подтверждение легального происхождения средств банк может принять от клиента ряд документов. Подойдут декларации о доходах, справки о зарплате, справки о получении кредита или размещении депозита, о получении гонорара, выигрыша в лотерею, справки о получении дохода от реализации товаров и предоставлении услуг. Договора продажи имущества, получения наследства, страхового возмещения. И даже договора займа между физическими лицами», — перечислил Невмержицкий.

В некоторых случаях банк может удовлетвориться и заявлением клиента о том, что вносимые в кассу средства он накопил самостоятельно. Требования финансового мониторинга такое допускают. Правда, далеко не каждое финучреждение рискнет принять подобный документ. Банкиры жалуются, что подходы регулятора к оценке предоставляемых документов уж слишком индивидуальны.

Совсем строго с приемом платежей у небанковских терминальных сетей. Их деятельность в части финансового мониторинга регламентируется отдельным документом: положением НБУ «Об осуществлении небанковскими финучреждениями финансового мониторинга в части предоставления услуг перевода средств».

Документ четко ограничивает лимит наличных операций для одного физлица на уровне 15 тыс. грн. А также вводит понятие «регулярности платежей». Последнее запрещает финкомпании принимать 5 и более транзакций от одного плательщика в сутки.

Постановление, правда, предусматривает ряд исключений.

Например, без ограничений по количеству операций можно платить за коммунальные услуги, пополнять телефон, оплачивать налоги и штрафы. Однако во избежание рисков большинство компаний не стали вносить соответствующие изменения в программное обеспечение. Поскольку принадлежность многих услуг к перечню исключений очень спорна.

Свои системы они настроили на прием лишь 4-х платежей в сутки по одному идентификатору — как правило, номеру телефона плательщика.

Політолог з Ізраїлю радить Україні зміцнювати кордон з Білоруссю

rus-nakaz1-500x333

 

На тлі білорусько-російських навчань «Захід-2017» Україні слід посилювати оборону на кордоні з Білоруссю.

Таку думку висловив рабин, політолог і представник Інституту східного партнерства (Ізраїль) Авраам Шмулевич, повідомляє sprotiv.org.

За його словами, майбутні маневри можуть призвести до того, що Білорусь може стати ще одними воротами для нападу російських військ на Україну. Такі побоювання поділяють в Ізраїлі, на Заході, в Польщі, Балтії і навіть НАТО.

«Альянс справді готується до такого повороту подій. Навіть був збільшений натовський контингент у країнах Балтії. Також до цього дуже серйозно ставляться і поляки», – нагадав Шмулевич.

Але рабин сподівається на президента Білорусі Олександра Лукашенка, оскільки «той розуміє: якщо Росія введе свої війська на територію його держави, він уже не зможе зберегти свою посаду».

«Наскільки я знаю, особисті стосунки між Путіним і Лукашенком достатньо натягнуті. Тож, думаю, білоруському диктаторові зовсім не хочеться перетворення його держави у російську губернію», – пояснив Шмулевич.

Хоча ситуація, зазначає він, в будь-якому випадку залишається досить напруженою, оскільки досвід диктаторів на кшталт Гітлера і Сталіна показав, що для розв’язання війни привід не потрібен.

«Російсько-фінська війна 1939 року почалась з того, що російська артилерія обстріляла свої ж позиції і заявила, що усе це фіни. Притому, що там навіть були знайдені снаряди російського виробництва», – нагадав Шмулевич.

За словами представника Інституту східного партнерства, які б заходи Україна не брала, Росія сприйматиме їх «як прояв слабкості».

«Тож, якщо Кремль справді має бажання нападати, зупинити його зможе лише підготовка до відбиття цього вторгнення», – підкреслив експерт.

Диктаторський закон. В Україні хочуть реєструвати всіх мобільних абонентів як у Росії

imei1

 

Держспецзв’язку пропонує обов’язкову реєстрацію всіх абонентів мобільного зв’язку в Україні.

Відповідний законопроект розміщений на сайті Держспецзв’язку повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Держспецзв’язку пропонує зберегти за клієнтами стільникових операторів право укладати договір у письмовій або будь-який інший формі. Але збирається при цьому зобов’язати телеком-компанії збирати персональні дані всіх без винятку користувачів.

Держспецзв’язку в цьому ж документі пропонує відродити практику ведення бази унікальних ідентифікаторів IMEI-кодів.

Як пише в пояснювальній записці до законопроекту Держспецзв’язку, відсутність системи реєстрації абонентів та унікальних кодів мобільних пристроїв ускладнює проведення заходів з нацбезпеки «в умовах кібернетичних загроз».

«Крім того, вимагає уваги ситуація з використанням різноманітного кінцевого обладнання (айфони, Айпад, комунікатори, смартфони, мобільні телефони і так далі) на тлі зростаючого спектра надання послуг на базі телекомунікацій, бо неконтрольована кількість кінцевого обладнання в обігу сприяє поширенню „мобільного шахрайства“ і інших кібернетичних злочинів», — йдеться в записці.

За задумом Держспецзв’язку, у інших відомств з моменту прийняття закону буде тільки три місяці на адаптацію своїх нормативних актів.

Національна комісія з питань регулювання зв’язку у вівторок на черговому засіданні схвалила законопроект Держспецзв’язку, але зі значними зауваженнями.

Зокрема, регулятор пропонує збільшити перехідний період і розтягнути його на півроку. За цей час абоненти, які зараз отримують послуги анонімно, повинні будуть надати свої особисті дані операторам.

НКРЗІ зі свого боку готується до нововведень. Вона розробила порядок реєстрації абонентів без укладення договору в письмовій формі, тобто prepaid-абонентів. Подати особисті дані можна буде і в електронній формі.

Другу частину законопроекту (щодо реєстрації IMEI-кодів) НКРЗІ порахувала дуже сірою. І сподівається на те, що адміністрація зв’язку її допрацює.

Про те, що запропонований законопроект далекий від досконалості, кажуть і представники мобільних операторів. «Закон написаний непрофесійно. Ми з ним не згодні!» — написав президент компанії Київстар Петро Чернишов.

Vodafone Ukraine готові підтримати зміни і готові реалізувати електронну реєстрацію абонентів за умови, що будуть дотримані інтереси клієнтів.

«Найголовніший ризик — це те, що частина абонентів, які не встигнуть зареєструватися, можуть залишитися, згідно із законопроектом, без послуг зв’язку», — розповідає прес-секретар Vodafone Ukraine Вікторія Павловська.

Система контролю сірого імпорту мобільних телефонів по IMEI почала функціонувати в Україні в 2009 році. А в 2014 році депутат з фракції Удар Ярослав Гінка вніс до закону поправки, згідно з якими Укрчастотнагляд позбувся такої функції. Реєструвати IMEI стало необов’язково.

Що стосується проектів, спрямованих на «паспортизацію» абонентів, то подібні спроби Держспецзв’язку вже робила. Остання була в 2015 році.

Екс-керівник з генпрокуратури Олег Кучер купив після звільнення 5 квартир у центрі Києва

prokuratura1

 

Колишній очільник головного управління представництва в суді Генеральної прокуратури Олег Кучер невдовзі після звільнення придбав п’ять квартир у центрі Києва.

Про це йдеться у проекті «Декларації» на Bihus.info, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Також повідомляється, що за час перебування на посаді він приватизував дві службові квартири.

Так, одну з квартир площею 63 кв. м прокуратура надала Кучеру в 2003 році як службову, а в 2008-му її приватизувала дружина прокурора Інна. Зараз у ній живе 28-річний син Олега Кучера Вадим. Він також працює в прокуратурі – на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №10.

У вересні 2014 року Олег Кучер приватизував ще одну державну квартиру площею 141 кв. м, що знаходиться в будинку бізнес-класу на бульварі Дружби народів, 14-16.

2016 року Кучер купив 3 квартири загальною площею близько 110 кв. м у будинку по вулиці Гоголівській, 1-3, неподалік Центрального цирку. Його дружина теж володіє тут 30-метровою квартирою й нежитловими приміщеннями на 260 квадратів. Ціни на житлову нерухомість у цьому будинку стартують від 1,3 тисяч доларів за квадрат, тому самі лише квартири подружжя Кучерів мають коштувати близько 180 тис. доларів. А нежитлові приміщення, згідно декларації Вадима Кучера за 2015 рік, обійшлися його матері в 2011-му в понад 30 тис. доларів.

Окрім цього, Інна Кучер має майже півгектара землі на березі річки Десни у Вишгородському районі, а Олег Кучер у 2015 році придбав квартиру площею 89 кв. м у самісінькому центрі Києва – у Михайлівському провулку, всього в 5 хвилинах ходьби від Майдану Незалежності. Згідно єдиного знайденого оголошення про продаж нерухомості у цьому будинку, ціна квадратного метра тут – 3,5 тис. долаоів. Тобто квартира екс-прокурора має коштувати понад 310 тисяч одиниць американської валюти.

Син Вадим Кучер володіє гаражем площею 59 кв. м на Софіївській Борщагівці. На супутникових знімках видно, що він знаходиться на одному подвір’ї з будинком площею 547 кв. м, власницею якого також є Інна Кучер. Згідно витягу із Реєстру речових прав на нерухоме майно, він був їй подарований у 2011 році.

Із транспортних засобів Вадим Кучер володіє автомобілем Land Rover Discovery 2007 р. в., а його мати на початку 2016-го стала власницею чотирирічного Lexus LX 570. Також, згідно декларації Вадима Кучера за 2015 рік, вона володіла Mercedes-Benz ML-350, але чи зараз автівка продовжує знаходитися в її власності – невідомо.

Нагадаємо, що головне управління представництва в суді Генпрокуратури Олег Кучер очолював з 2005 по 2014 рік. Незважаючи на значний стаж роботи в старій системі, його було звільнено не одразу після зміни влади. Зайнявши посаду першого заступника у власному відділі, Кучер встиг навіть взяти участь у розслідуваннях злочинів попередньої влади.

Зокрема, у квітні 2014 року він заявив про завершення перевірки відносно законності передачі в оренду землі під Межигір’ям.

Прізвище Кучера також було в списку тих, кого відмовився люструвати генпрокурор Віталій Ярема. Врешті решт, Олег Кучер був звільнений 1 грудня 2014 року.

Отвращение и ужас, — работник показал «закулисье» McDonald’s. 3 фото

McDonalds1-500x313

 

Бывший сотрудник крупнейшей в мире сети ресторанов быстрого питания McDonald’s показал, при каких условиях готовится еда на самом деле.

Соответствующие жуткие кадры житель Луизианы разместил в социальной сети Twitter, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

McDonalds2

Как оказалось, то, чем кормит людей фастфуд вызывает не только отвращение, но и ужас.

На фотографиях изображен засаленный пол, почерневшие детали машины для приготовления мороженого, наполненные комками неизвестной бурой массы.

McDonalds3

 

Оказывается, после публикации снимков, которые с огромной скоростью разлетелись по сети, парня уволили с работы.

Как кум своего кума лишил гражданства

Poroshenko-angl1

 

Як відомо, наші політики – через одного на голову хворенькі, особливо ті, що до влади ще не дійшли. Добропорядний громадянин може примірятися та обирати симпатії в міру своєї власної неадекватності.

Тому, захищати чи виправдовувати дії шановного президента Грузії Міхеіла Саакашвілі не будемо. Щоб він не робив, і як би себе не вів – він був є і залишиться Президентом до скону свого віку. А президент будь-якої країни потребує поваги уже за сам факт свого президентства.

В Україні присутність Міхеіла Саакашвілі взагалі вросла коренями в історію Незалежності. І вирубати її одним розчерком пера, хоч і теж президентського – себе не поважати, народ не поважати, і на весь світ забити.

Скажімо так: без апробованої у Грузії технології « революції троянд» не було б «помаранчевої революції» в Україні. І хоча тоді більше Віктор Ющенко, кум Саакашвілі, піарився на його гостинах, – Петро Порошенко, як фінансовий кум Ющенка, також мав свої дивіденди. І без них навряд чи зміг би переконати народ у 2014 році у своїй спроможності стати демократичним президентом в Україні.

У цій трійці – Саакашвілі-Ющенко-Порошенко – Міхеіл зіграв ключову роль у становленні двох інших як президентів України.

І ось маємо гучну новину: Петро Порошенко позбавляє Міхеіла Саакашвілі громадянства України.

Чисто з людської точки зору – це підстава, яка говорить про наявність настільки високої стадії конфліктності між цими особами, що втрачається відчуття обережності і наслідків на майбутнє.

Помилка номер один: коли Саакашвілі давали громадянство України – то можна подумати, що ніхто не знав про нюанси його політичної втечі з Грузії?

Проте на той час на правові моменти глянули крізь пальці. Припущень декілька:
а) ми робимо, що хочемо, бо ми найвища влада, і в «інтересах» держави можемо робити винятки – більш ймовірна версія;
б) ми йдемо на поступки, але віднині маємо тебе на гачку, і якщо ти будеш неслухняним, зможемо тебе викинути геть – менш ймовірна версія, бо наша влада так стратегічно думати не вміє.

Однак на якомусь етапі така думка таки прийшла в голову. Чому? Бо Міхеіл Саакашвілі щодень робився дедалі неслухнянішим. Можна критикувати його за безладність у його піар-компанії, за непослідовність та за одіозність – але, тим не менш, навколо нього потроху концентрувалося дві категорії людей: ярі противники і щирі послідовники. Байдужих не було.

А це вже конкуренція іншим політикам.

Трошки знаючи характер Михайла, можемо впевнено сказати, що й на переговорах він вперто вів свою, лише йому відому лінію і не йшов ні на які поступки.

Йому, за великим рахунком, втрачати нічого. Фігура світового масштабу, Саакашвілі просто розважався «у політику» в країні, де пройшла його молодість.

Помилка друга – класична. Якщо ви хочете позбавитися конкурентів – не звертайте на них увагу. Чим більше ви відповідаєте на закиди, тим більше видно ваше хвилювання і невпевненість, і тим більше бонусів від вашого антипіару отримують ваші опоненти.

У цьому випадку можна бути впевненим, що рейтинг Міхеіла Саакашвілі виросте, а рейтинг української влади впаде.

І впаде він не лише в очах українського електорату – а, що головніше, в очах американських можновладців. Саакашвілі завжди знайде, під яким сонцем грітися. Але чи добре після цього прийматимуть Петра Порошенка за кордоном – це велике питання.

І помилка третя – вважати власний народ за натовп ідіотів, який нічого не чує, не бачить і все може стерпіти.

Я бачила очі середнього бізнесу, який, маючи все і навіть домовленості зі Східними шейхами про інвестиції – не може розрулити справу тільки через одну єдину проблему – «політичну нестабільність у країні».

Ці очі були втомлені і дуже… злі.

Оксана Граніт, к.э.н., преподаватель вуза, Український інформаційний портал

Запорожской области идет подготовка к захвату государственной власти сепаратистами, — глава Запорожской ОГА Константин Брыль

ni-separatizmu1

 

Председатель Запорожской областной государственной администрации Константин Брыль заявляет о подготовке захвата государственной власти в регионе и финансировании «разными источниками во властных структурах» соответствующих движений.

Такое заявление глава Запорожской ОГА сделал на внеочередной сессии облсовета 27 июля 2017 года, передает Радио Свобода.

По его словам, сепаратистские движения готовят в регионе масштабные активные действия.

Он считает, что сбор средств для финансирования просепаратистских протестных акций происходит за счет средств из бюджета, полученных незаконно.

Брыль добавил, что саботаж работы стратегических объектов и инициатив (медреформа, дороги, коммунальная инфраструктура) – подогревают протестные настроения среди населения.

Бывший сотрудник Службы безопасности Украины Константин Брыль был направлен на работу в Запорожье в том числе в интересах контрразведки и противодействия сепаратистам, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Життя по-новому. Українці платитимуть за комуналку сусідів

zhiti-po-novomu1

 

Згідно з новим законом про комерційний облік комунальних послуг нововведення вступить в силу вже з 1 жовтня 2018 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

– Фактично цей закон робить непотрібним квартирні лічильники тепла, холодної та гарячої води. Так як жителям багатоквартирних будинків будуть нараховувати плату, виходячи зі свідчень загальнобудинкових приладів обліку (нежитлові приміщення повинні бути обладнані приладами обліку вже у жовтні 2017 року), – йдеться у повідомленні.

Це означає, що всі втрати у внутрішньобудинкових мережах (до входу у квартиру) будуть розподілятися між усіма мешканцями.

Різниця між загальнобудинковим лічильником і індивідуальним буде ділитися на всіх споживачів води.

Редактор The Guardian заявил про страх и самоцензуру в Украине после убийства Шеремета

utiski-svoboda-slova1

 

Бывший главный редактор авторитетной британской газеты «The Guardian», а в настоящее время один из руководителей Оксфордского университета (Институт журналистских исследований) Алан Расбриджер опубликовал статью под названием «Нераскрытое убийство», посвященную смерти Павла Шеремета. Он была обнародована на сайте Мedium.com, сообщает sprotiv.org.

Материал появился после отчета Международного комитета по защите прав журналистов, который подготовил специальный доклад «В правосудии отказано: Украина не продвинулась в расследовании убийства Павла Шеремета».

Сейчас мы приводим полный перевод статьи Алана Расбриджера.

В предисловии он предупредил, что это модифицированная формулировка замечаний, которые он сделал в Киеве по поводу убийства Павла Шеремета.

«В это же время в прошлом году я был в Кении на Комитете по защите журналистов, учрежденном после смерти отважного редактора Джона Китуи, который погиб после того, как неизвестные раскроили его череп камнем.

На этой неделе — это Украина и убийство еще одного известного журналиста Павла Шеремета. Его взорвали на улице Киева примерно год назад.

Ни в том, ни в другом случае убийцы не были привлечены к ответственности.

Эта неспособность найти виновных создает чувство безнаказанности при убийстве журналистов. Или угрозах, запугиваниях.

Не секрет, что люди у власти не любят журналистов. Они всегда ищут способы, чтобы те молчали. Но сегодня во всем мире молчание журналистом все чаще не означает заключение, угрозы или использование репрессивных законов. Их заставляют замолчать в результате смерти.

К счастью, у журналистов во всем мире есть дух солидарности.

Если вы убьете одного из нас, то из чувства уважения к себе, и своим коллегам, и работе, которую мы делаем, мы поднимаем шум, на который только способны.

Это все, что мы можем сделать. И это то, что мы делаем в Киеве с делегацией Международного комитета по защите прав журналистов. Поднимая столько шума, сколько можем. Надеемся, что украинские журналисты будут делать тоже самое.

В Украине действуют независимые медиа. Мы знаем это. Мы также знаем. что страна переживает трудные времена. Но это не нормально взрывать журналиста среди бела дня в столице государства. И это не нормально так и не выяснить, кто сделал это.

Мы расследуем убийства всех журналистов, но в отношении Павла Шеремета хотелось бы отметить, что — это представитель наивысшей журналистики. Он был мужественный, образованный, сострадательный и непоколебимый.

Мы до сих пор не знаем, кто его убил. Мы понимаем всю сложность расследования.

Но мы здесь, чтобы сказать, что это действительно очень важно, чтобы их нашли. И вот почему.

Общества не могут продвигаться, учиться, совершенствовать или развиваться без фактов — не зная, что истинно, а что нет.

Журналисты — не просто люди, которые могут помочь нам установить факты. Но журналисты, лучшие представители, действительно хорошо это делают.

Журналистике — мы знаем — угрожает цифровая революция и некоторые еще не разработанные вопросы, касающиеся экономической модели новостей.

Но сейчас настало время защищать и чествовать людей и организации, которые приносят нам факты, иногда перед лицом большой личной опасности.

Вторая причина, по которой поимка убийц действительно имеет значение, заключается в том, что когда вы убиваете журналиста, и никто не пойман, он создает страх. Возможно, это то, чего хотели убийцы.

На этой неделе мы видели страх в Киеве. Журналисты признают, что теперь они занимаются самоцензурой, не берясь за какую-то историю или не задавая каких-то вопросы. Они не понимают, почему Павел был убит. Возможно, на его месте могли бы быть они.

Это понятно. Все мы — люди.

Но это вызывает отчаянное беспокойство.

Как наблюдатели вы бы не хотели этого в Кении — хотя это и происходит там. И, конечно же, вы не хотите, чтобы это происходило здесь, в Украине, стране с таким сильным и энергичным будущим.

Некоторые из журналистов, с которыми мы говорили, заявили, что чувствовали себя очень беспомощными и изолированными после убийства Павла. Они сказали, что, к сожалению, единой поддержки того, что они делают внутри Украины не было… Журналисты говорят, что их просят выбирать между тем — они патриоты или журналисты.

Я тоже знаю, что это такое. После публикации откровений Эдварда Сноудена в Guardian меня спросили в парламенте, люблю ли я свою страну. Подтекстом звучало то, что я предал Британию, написав об этом.

Мой ответ заключался в том, что я обнародовал материал именно из-за любви к стране, которая поддерживает свободу слова.

Справедливо ли это по отношению к Украине? В традиции ее независимых СМИ — помочь украинцам определиться, кто они. Разве это не стоит защищать и гордиться этим?

Журналисты — чтобы ни значило это слово — должны оставаться независимыми от всех. Особенно от государства. Они не могут позволить существующему правительству диктовать общественные интересы.

И это касается даже тех времен, когда в стране война. Особенно тех времен, когда конфликт или война.

Guardian решительно осудила британское вторжение в Суэц в 1956 году. Газету осудили за это, она потеряла рекламу и читателей. Но теперь история говорит, что это было правильно. В истории есть бесчисленные примеры.

Мы здесь, в Киеве, потому что правоохранительные органы через год не смогли найти убийц по-настоящему независимого журналиста.

Отчет CPJ о провале расследования не является счастливой историей. Никто, я думаю, не гордится отсутствием успеха за последний год. Но в истории есть два светлых момента.

Один из них — замечательный фильм „Убийство Павла“. Бывшие друзья и коллеги Павла почтили его, расследуя его смерть, и сделали такую замечательную работу.

Этот фильм побудил следственные органы к новым действиям и поставил под сомнение тщательность официального расследования.

Тот, кто убил Павла, пытался заглушить журналистику — и журналисты отказались замолчать. Они использовали журналистику против убийц. Это по-настоящему вдохновляюще.

И второе светлое пятно — это те журналисты, которых мы встречаем в Киеве, которые настолько смелы, настолько находчивы, настолько серьезны, настолько верны, что журналистика имеет смысл.

Хотелось бы закупорить то, что они делают, и вернуть это в Лондон и в другие места, где некоторые люди забыли о грубой силе и нуждаются в серьезной и честной журналистике.

Так что есть надежда. Есть год  грусти. Есть разочарование. Есть торжество.

Мне кажется, это время, когда украинские журналисты объединяются из-за этого случая. Я уверен, что есть много вещей, которые их разделяют. Но это должно обязательно объединить всех нас.

Кто убил Павла Шеремета? Нам нужно знать. Украина — если она хочет стать страной, которая состоялась — должна знать. Мир должен знать.

Это важно».



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: