Як відомо, наші політики – через одного на голову хворенькі, особливо ті, що до влади ще не дійшли. Добропорядний громадянин може примірятися та обирати симпатії в міру своєї власної неадекватності.

Тому, захищати чи виправдовувати дії шановного президента Грузії Міхеіла Саакашвілі не будемо. Щоб він не робив, і як би себе не вів – він був є і залишиться Президентом до скону свого віку. А президент будь-якої країни потребує поваги уже за сам факт свого президентства.

В Україні присутність Міхеіла Саакашвілі взагалі вросла коренями в історію Незалежності. І вирубати її одним розчерком пера, хоч і теж президентського – себе не поважати, народ не поважати, і на весь світ забити.

Скажімо так: без апробованої у Грузії технології « революції троянд» не було б «помаранчевої революції» в Україні. І хоча тоді більше Віктор Ющенко, кум Саакашвілі, піарився на його гостинах, – Петро Порошенко, як фінансовий кум Ющенка, також мав свої дивіденди. І без них навряд чи зміг би переконати народ у 2014 році у своїй спроможності стати демократичним президентом в Україні.

У цій трійці – Саакашвілі-Ющенко-Порошенко – Міхеіл зіграв ключову роль у становленні двох інших як президентів України.

І ось маємо гучну новину: Петро Порошенко позбавляє Міхеіла Саакашвілі громадянства України.

Чисто з людської точки зору – це підстава, яка говорить про наявність настільки високої стадії конфліктності між цими особами, що втрачається відчуття обережності і наслідків на майбутнє.

Помилка номер один: коли Саакашвілі давали громадянство України – то можна подумати, що ніхто не знав про нюанси його політичної втечі з Грузії?

Проте на той час на правові моменти глянули крізь пальці. Припущень декілька:
а) ми робимо, що хочемо, бо ми найвища влада, і в «інтересах» держави можемо робити винятки – більш ймовірна версія;
б) ми йдемо на поступки, але віднині маємо тебе на гачку, і якщо ти будеш неслухняним, зможемо тебе викинути геть – менш ймовірна версія, бо наша влада так стратегічно думати не вміє.

Однак на якомусь етапі така думка таки прийшла в голову. Чому? Бо Міхеіл Саакашвілі щодень робився дедалі неслухнянішим. Можна критикувати його за безладність у його піар-компанії, за непослідовність та за одіозність – але, тим не менш, навколо нього потроху концентрувалося дві категорії людей: ярі противники і щирі послідовники. Байдужих не було.

А це вже конкуренція іншим політикам.

Трошки знаючи характер Михайла, можемо впевнено сказати, що й на переговорах він вперто вів свою, лише йому відому лінію і не йшов ні на які поступки.

Йому, за великим рахунком, втрачати нічого. Фігура світового масштабу, Саакашвілі просто розважався «у політику» в країні, де пройшла його молодість.

Помилка друга – класична. Якщо ви хочете позбавитися конкурентів – не звертайте на них увагу. Чим більше ви відповідаєте на закиди, тим більше видно ваше хвилювання і невпевненість, і тим більше бонусів від вашого антипіару отримують ваші опоненти.

У цьому випадку можна бути впевненим, що рейтинг Міхеіла Саакашвілі виросте, а рейтинг української влади впаде.

І впаде він не лише в очах українського електорату – а, що головніше, в очах американських можновладців. Саакашвілі завжди знайде, під яким сонцем грітися. Але чи добре після цього прийматимуть Петра Порошенка за кордоном – це велике питання.

І помилка третя – вважати власний народ за натовп ідіотів, який нічого не чує, не бачить і все може стерпіти.

Я бачила очі середнього бізнесу, який, маючи все і навіть домовленості зі Східними шейхами про інвестиції – не може розрулити справу тільки через одну єдину проблему – «політичну нестабільність у країні».

Ці очі були втомлені і дуже… злі.

Оксана Граніт, к.э.н., преподаватель вуза, Український інформаційний портал