Архив Липень 17th, 2017

Орден Дейдея. Коли нардепів гнатимуть з фронту

Deydey-poran1

 

Поранення нардепа Євгена Дейдея у зоні АТО не тільки розсмішило військових, але й окреслило велику проблему, котра існує в Україні.

І проблема ця досить проста на перший погляд — це піар на війні. Мова тут піде не тільки про Дейдея, якого поранили 14-го липня, але і про інших нардепів, котрі пишуть ахінею про війну заради піару і займаються не тим, для чого були обрані до ВР.

В 2014-му, 2015-му роках ми бачили на фронті багато політиків. Згадати хоча б Ляшка, який ловив «сєпарів», пораненого ще не нардепа Парасюка… Велика кількість героїв війни увійшли до ВР: командир «Миротворця» Андрій Тетерук, засновник «Азова» Андрій Білецький, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош, той самий координатор батальйону «Київ-1» Євген Дейдей, Семен Семенченко з «Самопомочі», блокувальник і фронтовик. Тоді, в 2014-му, перед виборами багато людей робили собі рейтинги на війні, коли люди ще багато чого не розуміли у часи великих потрясінь.

В 2014-му році, під час гарячої фази АТО, приїхати повоювати могли ледь не всі охочі. Була велика кількість добровольчих батальйонів, діяли бригади ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники і так далі. Але чіткої взаємодії між ними не було. Один із знайомих прикордонників у районі Маріуполя ще в 2015-му році розповідав, чому він носить із собою п’ять мобільних телефонів: «Ось на цей телефонує командування, по цьому говорю з „Азовом“, по цьому з армійцями, на цей телефонують наші, а на цей волонтери та інші», — казав він. І додавав, що бували ситуації на початку війни, коли через відсутність взаємодії могли навіть своїх обстріляти. Бо часто не знали про висування добробатів на позиції ворога і так далі.

Сьогодні ж все набагато краще. Вся взаємодія йде через АТЦ і штаб АТО/ ОТУ з ЗСУ. І всі люди, котрі їдуть в АТО воювати фіксуються. Це також цікаво у випадку із Дейдеєм. Полк поліції спеціального призначення «Київ» повідомив у п’ятницю, 14-го липня, що їхній куратор і нардеп Євген Дейдей був поранений в Авдіївській промзоні. За попередніми даними — поранення осколкове, від снаряду 82-го калібру.

Згодом вже традиційно для себе «нагнав» у «Фейсбуці» радикал Ігор Мосійчук, написавши, що Дейдею потрібне переливання крові, а прес-секретар ГПУ Лариса Сарган запевнила, що поранення не важке. Самого ж Дейдея згодом на гелікоптері переправили до Дніпра, ГПУ відкрила справу про теракт.

Всього за кілька днів до цієї історії, антикорупційні органи звинувачували Дейдея в тому, що він спробував приховати купівлю квартири і двох авто за незрозуміло де взяті гроші. 11-го липня ВР не зняла з нього недоторканість, а вже 12-го він у «Фейсбуці» писав, що відмічає День народження на фронті.

Реакція військових та блогерів на поранення Дейдея була зрозумілою, особливо після того, як в мережі з’явилися фото, а згодом інформація, що на час поранення жодних обстрілів у районі Авдіївки не було.

Дивний характер поранення багато описували. Відомий волонтер Серж Марко взагалі розібрався в тому, чому воно не схоже на осколкове та навіть кульове.

Згодом сам Дейдей, котрий довго мовчав, мабуть, спостерігаючи за тим, як над ним сміються і знущаються у соцмережах, виклав у «Фейсбуці» відео своєї перев’язки.

«Да, я, будучи народным депутатом, находился в зоне АТО. Потому что нужен здесь! И мне плевать что все думают по этому поводу!», — написав Дейдей.

І у цій фразі, насправді, прихована важлива проблема в сучасному українському політикумі.

Є такий Закон «Про статус народного депутата України». І там чітко написано: «Народний депутат України (далі — народний депутат) є обраний відповідно до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України».

Євгену Дейдею можна нагадати, що головним завданням кожного парламентаря є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Виборцям варто запам’ятати фразу «и мне плевать что все думают по этому поводу». Це знадобиться на майбутніх виборах.

Тому і виникали у людей запитання, мовляв, чому нардеп опинився на фронті, якщо у нього зовсім інша функція. І поранення якесь дивне, та і вся ця історія, бо трапляється з ним вже не вперше. У 2015-му році в районі Мар’їнки з ним вже втрачали зв’язок і авто розстрілювали. Тепер Авдіївка на фоні галасу щодо його корупційної діяльності, яка підняла на поверхню навіть вже давно забутий вирок Суворовського районного суду Одеси, 2012-го року, за розбій за трьома епізодами. Між іншим, Дейдей — підполковник поліції? З такою історією, котра тягнеться з 2012-го року? Справді, дивно. Чи не є поранення спробою перекрити негатив?

Дивне поранення Дейдея ще й тому, що «Київ», до яких у гості завітав нардеп, стоїть не на самому передку, а на 2-3 лінії.

Можна лише здогадуватися, на що і на кого була розрахована історія з пораненням. Але інформаційний «вкид» провалився з тріском. У середовищі військових після цього ходить навіть припущення про самостріл, відомі волонтери і блогери не повірили у поранення, репутація нардепа суттєво постраждала. Все вказує на те, що людей вже банально нудить від подібних моментів. А інакше і бути не може, коли за час АТО загинули більше 2 600 воїнів, а бійців з пораненнями більш важкими, ніж у Дейдея, часто вивозять на розбитих «таблєтках».

Нардепам варто нарешті зрозуміти, що спекулювати і робити піар на війні не вийде. Бо війна для українців — це рана, яка болить. Народ поважає героїв і ненавидить клоунів, котрі паплюжать своїми вчинками честь. Їх скоро можуть навіть гнати з фронту. І добре, якщо мирно.

Місце нардепа у Верховній Раді. Це стосується всіх, того самого Ігоря Мосійчука, котрий не так давно у «Фейсбуці» розповідав про взяття Спартака… Той самий прогульник Білецький зосередився більше на власному проекті «Нацкорпус» і фронті, ніж законотворчості. І прикладів дуже багато.

Піар на війні швидше знищить рейтинг, ніж зіграє комусь на руку. Бо на війні одразу видно правду. Євгену Дейдею варто було б розповісти її самому про власне поранення, звичайно, якщо його він отримав у бойових діях…

А взагалі, ця історія має і свій позитив. Тепер у народі буде «орден Дейдея», котрий люди «видаватимуть» усім, хто засвітиться у подібних речах, пов’язаних із війною. Бо на ній щодня воюють і гинуть найкращі воїни. А деякі люди роблять власний піар.

Андрій Коваленко, Український інформаційний портал

Редактор The Guardian заявил про страх и самоцензуру в Украине после убийства Шеремета

utiski-svoboda-slova1

 

Бывший главный редактор авторитетной британской газеты «The Guardian», а в настоящее время один из руководителей Оксфордского университета (Институт журналистских исследований) Алан Расбриджер опубликовал статью под названием «Нераскрытое убийство», посвященную смерти Павла Шеремета. Он была обнародована на сайте Мedium.com, сообщает sprotiv.org.

Материал появился после отчета Международного комитета по защите прав журналистов, который подготовил специальный доклад «В правосудии отказано: Украина не продвинулась в расследовании убийства Павла Шеремета».

Сейчас мы приводим полный перевод статьи Алана Расбриджера.

В предисловии он предупредил, что это модифицированная формулировка замечаний, которые он сделал в Киеве по поводу убийства Павла Шеремета.

«В это же время в прошлом году я был в Кении на Комитете по защите журналистов, учрежденном после смерти отважного редактора Джона Китуи, который погиб после того, как неизвестные раскроили его череп камнем.

На этой неделе — это Украина и убийство еще одного известного журналиста Павла Шеремета. Его взорвали на улице Киева примерно год назад.

Ни в том, ни в другом случае убийцы не были привлечены к ответственности.

Эта неспособность найти виновных создает чувство безнаказанности при убийстве журналистов. Или угрозах, запугиваниях.

Не секрет, что люди у власти не любят журналистов. Они всегда ищут способы, чтобы те молчали. Но сегодня во всем мире молчание журналистом все чаще не означает заключение, угрозы или использование репрессивных законов. Их заставляют замолчать в результате смерти.

К счастью, у журналистов во всем мире есть дух солидарности.

Если вы убьете одного из нас, то из чувства уважения к себе, и своим коллегам, и работе, которую мы делаем, мы поднимаем шум, на который только способны.

Это все, что мы можем сделать. И это то, что мы делаем в Киеве с делегацией Международного комитета по защите прав журналистов. Поднимая столько шума, сколько можем. Надеемся, что украинские журналисты будут делать тоже самое.

В Украине действуют независимые медиа. Мы знаем это. Мы также знаем. что страна переживает трудные времена. Но это не нормально взрывать журналиста среди бела дня в столице государства. И это не нормально так и не выяснить, кто сделал это.

Мы расследуем убийства всех журналистов, но в отношении Павла Шеремета хотелось бы отметить, что — это представитель наивысшей журналистики. Он был мужественный, образованный, сострадательный и непоколебимый.

Мы до сих пор не знаем, кто его убил. Мы понимаем всю сложность расследования.

Но мы здесь, чтобы сказать, что это действительно очень важно, чтобы их нашли. И вот почему.

Общества не могут продвигаться, учиться, совершенствовать или развиваться без фактов — не зная, что истинно, а что нет.

Журналисты — не просто люди, которые могут помочь нам установить факты. Но журналисты, лучшие представители, действительно хорошо это делают.

Журналистике — мы знаем — угрожает цифровая революция и некоторые еще не разработанные вопросы, касающиеся экономической модели новостей.

Но сейчас настало время защищать и чествовать людей и организации, которые приносят нам факты, иногда перед лицом большой личной опасности.

Вторая причина, по которой поимка убийц действительно имеет значение, заключается в том, что когда вы убиваете журналиста, и никто не пойман, он создает страх. Возможно, это то, чего хотели убийцы.

На этой неделе мы видели страх в Киеве. Журналисты признают, что теперь они занимаются самоцензурой, не берясь за какую-то историю или не задавая каких-то вопросы. Они не понимают, почему Павел был убит. Возможно, на его месте могли бы быть они.

Это понятно. Все мы — люди.

Но это вызывает отчаянное беспокойство.

Как наблюдатели вы бы не хотели этого в Кении — хотя это и происходит там. И, конечно же, вы не хотите, чтобы это происходило здесь, в Украине, стране с таким сильным и энергичным будущим.

Некоторые из журналистов, с которыми мы говорили, заявили, что чувствовали себя очень беспомощными и изолированными после убийства Павла. Они сказали, что, к сожалению, единой поддержки того, что они делают внутри Украины не было… Журналисты говорят, что их просят выбирать между тем — они патриоты или журналисты.

Я тоже знаю, что это такое. После публикации откровений Эдварда Сноудена в Guardian меня спросили в парламенте, люблю ли я свою страну. Подтекстом звучало то, что я предал Британию, написав об этом.

Мой ответ заключался в том, что я обнародовал материал именно из-за любви к стране, которая поддерживает свободу слова.

Справедливо ли это по отношению к Украине? В традиции ее независимых СМИ — помочь украинцам определиться, кто они. Разве это не стоит защищать и гордиться этим?

Журналисты — чтобы ни значило это слово — должны оставаться независимыми от всех. Особенно от государства. Они не могут позволить существующему правительству диктовать общественные интересы.

И это касается даже тех времен, когда в стране война. Особенно тех времен, когда конфликт или война.

Guardian решительно осудила британское вторжение в Суэц в 1956 году. Газету осудили за это, она потеряла рекламу и читателей. Но теперь история говорит, что это было правильно. В истории есть бесчисленные примеры.

Мы здесь, в Киеве, потому что правоохранительные органы через год не смогли найти убийц по-настоящему независимого журналиста.

Отчет CPJ о провале расследования не является счастливой историей. Никто, я думаю, не гордится отсутствием успеха за последний год. Но в истории есть два светлых момента.

Один из них — замечательный фильм „Убийство Павла“. Бывшие друзья и коллеги Павла почтили его, расследуя его смерть, и сделали такую замечательную работу.

Этот фильм побудил следственные органы к новым действиям и поставил под сомнение тщательность официального расследования.

Тот, кто убил Павла, пытался заглушить журналистику — и журналисты отказались замолчать. Они использовали журналистику против убийц. Это по-настоящему вдохновляюще.

И второе светлое пятно — это те журналисты, которых мы встречаем в Киеве, которые настолько смелы, настолько находчивы, настолько серьезны, настолько верны, что журналистика имеет смысл.

Хотелось бы закупорить то, что они делают, и вернуть это в Лондон и в другие места, где некоторые люди забыли о грубой силе и нуждаются в серьезной и честной журналистике.

Так что есть надежда. Есть год  грусти. Есть разочарование. Есть торжество.

Мне кажется, это время, когда украинские журналисты объединяются из-за этого случая. Я уверен, что есть много вещей, которые их разделяют. Но это должно обязательно объединить всех нас.

Кто убил Павла Шеремета? Нам нужно знать. Украина — если она хочет стать страной, которая состоялась — должна знать. Мир должен знать.

Это важно».



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: