Сообщения с тегами ‘Віталій Абасов’

Василий Цушко: от колхоза до «корыта» или «Я в области никто…». Часть 2

Биография политика Цушко сера и неприглядна, как дохлая мышь в пустом колхозном амбаре. Но кто бы мог подумать, что этот сирый парламентский старожил-«решала» под занавес карьеры вдруг станет ньюсмейкером: скандал за скандалом!

Когда в марте 2010 года Цушко был назначен министром экономики, смеялись и в парламенте, и в Кабмине: финансы целого европейского государства доверили человеку с опытом экономиста… советского колхоза! Уже через полгода было не до смеха, и «назначенца» таки пришлось снять – ведомство затрясло от коррупционных скандалов. Теперь «трясет» и Антимонопольный комитет Украины, куда был «сослан» Цушко – причина та же: коррупция.

На днях глава Антимонопольного комитета Украины Василий Цушко оказался в эпицентре очередного коррупционного скандала. Предводитель Социалистической парии Украины взялся за старое – пособничать в расхищении государственного бюджета при администрировании госзакупок.

Ветерана и основателя «тендерной мафии» «взяла с поличным» Государственная финансовая инспекция, о чем публично заявил глава ГФИ Петр Андреев. Вкратце: оказалось, что руководитель АМКУ Цушко за полгода работы на этом посту подписал 2600 разрешений на госзакупки у одного участника (то есть в обход тендерных процедур), в то время как экс-министр экономики Богдан Данилишин, который сейчас скрывается за рубежом, за два года работы — всего около 1000 разрешений.

Более того: с именем В. Цушко связан еще один громкий скандал в сфере госзакупок. Согласно законодательства, Антимонопольный комитет Украины теперь имеет право опротестования (обжалования) тендеров (госзакупок, проводимых на конкурсной основе). Эти полномочия и были использованы группой заинтересованных лиц в недавнем конфликте вокруг закупки Министерством обороны услуг по обеспечению солдат едой. На основании «левой», сфабрикованной жалобы АМКУ заблокировал уже проведенный тендер, и Минобороны было «вынуждено» – конечно же, искусственно – обращаться в Министерство экономики за согласованием закупки у единственного поставщика.

Результат этой чиновничьей спецоперации с явным коррупционным душком: премьер-министр Николай Азаров уволил замминистра экономики Александра Сухомлина, который и занимался согласованием тендерных процедур, за компанию – начальника департамента госзакупок министерства Виталия Абасова. Разбирательства ждут и Антимонопольный комитет. А тут подоспела информация Главного финансовой инспекции о тендерных «проделках» руководства Антимонопольного комитета Украины, действовавшего с уволенными чиновниками Минфина в тандеме… Скандал!

Пока гражданин Цушко пребывает в ожидании оргвыводов, вкратце помянем политическую карьеру этого вечного «страдальца» за коммерческий интерес.

Колхозник, депутат, «решала»…

Биография политика Цушко сера и неприглядна, как дохлая мышь в пустом колхозном амбаре. Но без – пусть и краткой – биографической справки нам не обойтись: для лучшего понимания, откуда на наши головы взялись и до сих пор берутся подобные кадры.

Василий Петрович Цушко родился в 1963 году в молдавской семье колхозников в селе Надречное Тарутинского района Одесской области Украинской ССР. В 1978 году, закончив восемь классов средней школы, поступил в Измаильский техникум механизации и электрификации сельского хозяйства. Через три года закончил техникум, обретя специальность техника-механика, и поступил на экономический факультет Одесского сельскохозяйственного института.

Отслужив срочную после первого курса, вернулся в институт, окончив его в 1988 году. А еще за год до окончания ВУЗа – в 1987 году – Цушко занял должность экономиста в родном винодельческом совхозе имени Лазо, через год занял пост заместителя директора соседнего совхоза «Прогресс». В июле 1989 года Цушко вернулся в совхоз имени Лазо, став его директором.

За два года реального трудового стажа – из студента в директора колхоза! Как такое возможно? Только в одном случае: если у тебя была мощная «лапа» в партийно-советских органах. Если же «лапы» не было – такая карьера «зеленому пацану» не представлялась возможной. Кто и как «двигал» В.Цушко, какие родственные связи помогли ему на старте карьеры – остается загадкой. Но то, что сам Василий Петрович в дальнейшем никак не желал связывать свою жизнь с постылыми колхозными буднями – очевидно. Пять лет поруководив родным для него винодельческим хозяйством, В.Цушко подался в народные депутаты. И больше «к селу» уже не возвращался. Был 1994 год.

В 1994 году Цушко впервые был избран депутатом Верховной Рады. Его кандидатуру выдвинула Селянская партия Украины, но не смотря на то, что он был «местный», Цушко смог одержать победу лишь во втором туре голосования в избирательном округе № 315 родного Тарутинского района Одесской области. В парламенте Цушко сразу записался в «жирный» комитет по финансам и банковской деятельности.

В марте 1998-го Цушко снова прошел в парламент по «мажоритарке», а при поддержке Социалистической партии Украины (СПУ) он стал уже секретарем комитета по финансам и банковской деятельности Верховной Рады – того самого, «жирного» комитета.

Именно в 1998 году Цушко состоялся как украинский политик – то есть впервые по-крупному предал: в сентябре Василий Петрович оставил пост руководителя одесской областной организации и ушел из высшего совета Селянской партии, провалившейся на выборах в парламент. К чему связывать свою судьбу с проигравшими, пусть и товарищами?

Интересный кульбит: в 2001 году Цушко и редактор газеты «Сельские вести» Иван Бокий решили создать собственную «Партию защиты интересов селян», которую планировалось построить на базе подписчиков «Сельских вестей» – эдакий сетевой маркетинг в партийном строительстве. Партия была зарегистрирована в сентябре 2001 года, но уже в январе 2002 года она слилась с СПУ, а Цушко и Бокий стали членами политсовета СПУ, где им предложли выгодные условия сотрудничества. В апреле 2002-го Цушко был избран депутатом Верховной Рады – уже по списку Соцпартии…

И такое – безбедное, но и неяркое – существование в парламенте вполне устраивало Василия Петровича. Снискавшего в стенах Верховной Рады тихую «славу» умеренного лоббиста интересов крупных аграриев, винных и водочных «королей»; славу эдакого «парламентского раба» крупного капитала, дающего политические оценки ситуации лишь в крайнем случае – когда «прижмут».

Друзей в парламенте он не нажил, зато не нажил и врагов, послушно ставя свою депутатскую подпись и голосуя за то, что укажут «старшие товарищи». Эдакий парламентский «терпила» с разумной, а потому ненаказуемой инициативой.

Звездный час для Цушко, как и всей Соцпартии Мороза, настал с приходом к власти братии Ющенко в 2005 году. Ситуативные союзники «помаранчевых», социалисты Александра Мороза предвкушали «нарезание» бюджетного «пирога» и раздачи сытных должностей. Кое-что обломилось и им…

В частности, социалистам «нарезали» Одесскую область, губернатором которой партийные побратимы определили Василия Цушко. Мотивы, которыми руководствовались партайгеноссе Цушко, были самыми безобидными и отчасти практичными. Во-первых, Василий Петрович родом с Одесщины. Во-вторых, как-никак, аграрий, пусть и с советским (зато недолгим) опытом хозяйствования. В-третьих, покладист и не замечен в саомволии и подковерных играх. В общем, партия сказала «надо»…

«Я в области никто…»

И тут социалисты жестоко промахнулись. Сначала их «прэдал» Президент Ющенко, разваливший старую, но не создавший новую вертикаль власти – одесситы тут же почуяли слабину и «забили» на центральную власть вообще и на социалистов в частности, продолжая зарабатывать так, как это умеют делать только в Одессе.

Цушко оказался откровенно слабым руководителем; его распоряжения не выполнялись, приказы – саботировались. Плюс одесское окружение губернатора быстро раскусило, что Васыль Петрович – и не хозяйственник вовсе, а так… экономист молдавского колхоза. Так что «замкнуть на себя» финансовые потоки региона и «подпитаться» Морозу & Со не удалось. Да что там «подпитаться» – с таким губернатором Соцпартии грозила участь секты религиозных маргиналов…

А тут и самый первый в нетрудовой – политической – биографии Василия Цушко скандал. Вдруг «казалось», что его заместитель – вице-губернатор, так сказать – ранее дважды судимый товарищ.

Гражданин Николай Бондаренко, как следует из оперативки МВД, в 1991-м был приговорен Сумским областным лсудом к 13 годам лишения свободы с конфискацией личного имущества и лишением права управлять транспортными средствами сроком на пять лет. А также ему инкриминировали хищение государственного имущества в особо крупных размерах, подделку документов, штампов и печатей, мошенничество, нарушение Правил дорожного движения с нанесением телесных повреждений, управление автотранспортным средством в состоянии алкогольного опьянения.

В 1996 году Ямпольским судом Сумской области он был условно-досрочно освобожден от отбытия наказания по этому приговору суда. Как в середине 90-х (да и сегодня) суды Украины снимают судимости, писалось немало… Но «…предприимчивость Бондаренко продолжала бить фонтаном… По данным, содержащимся в оперативке, которая нынче в ходу среди депутатов Одесского горсовета, Николай Бондаренко имел влияние на преступную группировку «Роминское», орудовавшую в Сумах.

Немалые средства приносила деятельность, заключавшаяся в «получении спирта от спиртозаводов Сумской и Львовской областей якобы для производства кориандрового настоя и ликеро-водочной продукции. Для имитации производства указанной продукции подделывались технологические документы. На самом деле полученный спирт направлялся для изготовления водки другим предприятиям». По прикидкам оперативников, «такими действиями государству нанесены убытки в размере 6,5 млн. гривен путем уклонения от уплаты акцизного сбора».

Эти действия Н.Бондаренко были задокументированы правоохранительными органами. Есть информация, что приговор оказался весьма гуманным благодаря вмешательству в ход расследования бывшего главы Сумской облгосадминистрации В.Щербаня. Это привело к тому, что 11 июля 2003 года райсуд г.Сумы приговорил Н.Бондаренко к двум годам ограничения свободы с лишением права на деятельность в сфере производства ликеро-водочных изделий сроком на два года. (Вторая часть статьи 212 УК, предусматривающая ответственность за уклонение от уплаты налогов, вторая часть статьи 216 УК — незаконное изготовление, подделка, использование или сбыт незаконно изготовленных, полученных или поддельных марок акцизного сбора.)

С учетом примененной судом статьи 69 УК, позволяющей назначать санкцию «ниже нижнего предела» при наличии нескольких обстоятельств, «существенно уменьшающих степень тяжести совершенного преступления», а также «с учетом личности виновного», итог вышел — полтора года ограничения свободы. По их истечении Бондаренко и был назначен вице-губернатором».

Но главный «понт» был в том, что именно познавший тюремные университеты гражданин Бондаренко отвечал у Цушко за… кадровую политику областной государственной администрации! Неудивительно, что без назначений-должностей поэтому остался едва ли не весь избирательный штаб теперь уже Президента Ющенко (те взвыли: «За кого мы мерзли на Майданах?!») и практически все местные социалисты – «своим» места «у корыта» не хватало…

Колян Бондаренко «расшивал» по привыкшей ко многому Одессе и всем «втирал», что его лично «на Одессу поставил» Президент Ющенко, которому он, Колян, одноклассник (что было правдой). О том, что не Цушко, а именно Бондаренко является главным одесским «смотрителем», сзавидетельствовало SMS-сообщение, отправленное лично губернатором Цушко одному из киевских коллег-политиков. Вот его содержание: «Я в области никто. Мне дал Президент своего человека, который расставляет кадры, — Бондаренко Николая Михайловича. Два зама еще не назначены. Володю я подал. Я не кидала».

И этот балаган в практически неуправляемой области длился с февраля 2005-го по май 2006-го: вопросы государственного калибра не решались, кабинет губернатора стал проходным двором для всяких проходимцев и «решал», экономика региона стремительно уходила в «тень»; с власти откровенно смеялись…

Над головой губернатора сгущались тучи. Демонстрируя верность лично Виктору Ющенко, Василий Цушко банально не владел ситуацией в области, и даже не мог выполнять банальные поручения небожителей с Банковой. Исполнительный бездарь смог дотянуть до парламентских выборов 2006-го года (на которых социалисты, кстати, набрали рекордный… мизер голосов, что неудивительно при такой «рекламе»). И «спрыгнул» с области в привычный для него парламент, в который предусмотрительно баллотировался по спискам ставших родными для него социалистов…

И тут для него нашлась работенка!

(Продолжение следует)

Георгий Киквидзе, «Украина Криминальная»

Тендерна мафія повертається?

За словами джерела в уряді, почерк Яценка простежується у геніальності роботи з деталями. Зовні законопроект виглядає “чистим”. Депутат, який читає його по діагоналі, ніколи не побачить глибоко заховані нюанси, на основі яких після затвердження закону буде побудована корупційна схема.

Фото УП

В четвер був винесений на друге читання законопроект про внесення змін до чинного закону про державні закупівлі №753.

Для багатьох прийнятий документ стане несподіванкою. Річ у тім, що на сайті парламенту опублікований старий варіант законопроекту – в січневій редакції.

У розпорядження “Економічної правди” потрапив остаточний варіант, який редагували в кінці березня. Серед чиновників економічних відомств і парламентарів це сьогодні, мабуть, один з найбільш популярних текстів.

“На руки” його отримали навіть не всі депутати економічного комітету Верховної ради, а всі інші побачать в останню мить.

Не знають, про що піде в тексті мова, і міжнародні спостерігачі із Світового банку, Міжнародного валютного фонду і Європейського союзу, які в минулому активно цікавилися цією темою.

Текст змін до закону про Державні закупівлі, який приховує Яценко, можна прочитати тут.

Цей документ почали писати ще при уряді Юлії Тимошенко. Після ліквідації скандальної Тендерної палати парламенту знадобилося чимало часу, щоб прийняти закон про державні закупівлі.

Певний час ця сфера регулювалася тимчасовою постановою Міністерства економіки, породжуючи корупцію вже в структурі урядового відомства.

Шляхом довгих дискусій і складних переговорів рамковий і недосконалий закон про держзакупівлі був прийнятий у лютому 2010 року. Підписуючи текст, президент Віктор Янукович розпорядився підготувати проект поправок до нього, аби в найближчому майбутньому внести його на розгляд парламенту.

Нинішній документ – результат цієї роботи. Вже з перших рядків тексту помітно, що його спіткала доля всіх попередніх – проект спотворили на підході до другого читання.

Відомий навіть автор спотворень – творець і колишній керівник пріснопам’ятної Тендерної палати Антон Яценко, голова підкомітету з питаннь регулювання ринку державних закупівель, державного замовлення, конкурсів та діяльності державних підприємств комітету Верховної ради з питань економічної політики.

Природно, всі правки належать не йому особисто, а іншим депутатам. Тим не менш, джерело “ЕП” в Кабміні стверджує, що всі ці зміни згенеровані саме Яценком. “Відчувається рука майстра”, – говорить чиновник.

Як відомо, недавно Яценко вийшов з фракції БЮТ і увійшов до фракції Партії регіонів у парламенті. Одночасно з цим, у депутата закінчилися серйозні особисті проблеми.

Відразу після виборів президента засновник Тендерної палати увійшов в систему влади і став негласно керувати держзакупівлями. Писали також, що від імені компартії його поставили наглядачем над новим міністром економіки Василем Цушком і головою Держфінпослуг Василем Волгою.

Навесні 2010 року в долі Яценка почався кризовий період. У травні нардеп отримав удар в обличчя від екс-міністра економіки Василя Цушка.

Почалося розслідування. Подейкували, що, незважаючи на недоторканність, нардепу довелося виїхати з України. Інакше його могло чекати що завгодно – аж до зняття особливого статусу і конфіскації майна.

Сам мордобій більшість сприйняла як спеціально розіграну комбінацію. Мовляв, Яценко і Цушко домовилися так зробити, бо про ділові зв’язки між ними у Верховній раді не говорив хіба що лінивий.

Більше того, подейкували про якісь родинні зв’язки двох депутатів. Навіть після травневого інциденту Василь Петрович на подив пізно приймав деякі рішення, які могли зашкодити Антону Володимировичу.

Втім, є й інші люди, які стверджують, що між Яценком і Цушком відносини зіпсовані ґрунтовно. Сам Цушко ображається на будь-які натяки на дружбу з Яценком і стверджує, що був і залишається великою загрозою для творця Тендерної палати.

“Економічну правду” він навіть переконував, що готовий дати колишньому бютівцю в обличчя ще раз, якщо той дасть привід.

Сьогодні Цушко очолює Антимонопольний комітет, і з його діями пов’язаний гучний скандал у сфері держзакупівель. Згідно з останнім законом, повноваження щодо оскарження тендерів передали АМКУ.

Ці повноваження були застосовані в недавньому конфлікті навколо закупівлі Міністерством оборони послуг із забезпечення солдатів їжею.

На основі скарги АМКУ заблокував проведений тендер, і Міноборони було змушене звертатися до Мінекономіки за узгодженням закупівлі у єдиного постачальника.

Підсумком операції стало те, що прем’єр-міністр звільнив з посади заступника міністра економіки Олександра Сухомлина, який займався узгодженнями тендерних процедур.

Разом з ним посади начальника департаменту з держзакупівель позбувся Віталій Абасов. Втім, за інформацією джерел “ЕП”, він скоро повернеться на цей пост як людина першого віце-прем’єра Андрія Клюєва.

Невідомо, чим пожертвував Яценко, але його проблеми з новою владою закінчилися. Кажуть, що він періодично зустрічається з Клюєвим, хоча це може бути і простим збігом обставин.

Тим не менш, за словами джерела в Кабміні, саме Яценко в комітеті парламенту з економічної політики допрацьовував законопроект про держзакупівлі.

Фірмовий стиль колишнього хресного батька Тендерної палати – дописувати потрібні правки на етапі між першим і другим читанням. Ці правки завжди одні й ті ж по суті, хоча можуть відрізнятися за оформленням.

Зазвичай вони передбачають один з двох варіантів.

Перший – наділення якогось державного органа або недержавного підприємства особливими повноваженнями у сфері держзакупівель.

Наприклад, йому надається право скасувати тендер, який вже відбувся на основі нововиявлених обставин. Навіть якщо потім з’ясується, що обставини надумані, результати тендера скасовуються.

Другий – для проведення тендера або погодження держзакупівлі в одного учасника необхідно отримати особливий дозвіл або довідку.

Інакше, навіть якщо такий дозвіл не передбачено в законодавстві, держзакупівля не буде проведена. Для отримання “добра” підприємству треба йти в якесь місце. Це може бути державний орган або недержавне підприємство. Плати – або не зможеш закупити.

Нинішній законопроект не став винятком. Варто відзначити кілька ключових моментів, на основі яких в Україну може повернутися привид Тендерної палати.

Перший момент. Розширення переліку випадків, у яких можна не застосовувати закон про держзакупівлі.

Після першого читання цього закону виник скандал. Євросоюз взагалі розглядає будь-які винятки із загального правила як привід для корупції. Тому, побачивши величезний перелік винятків у новому законопроекті, він заблокував виділення чергового траншу цільової допомоги України в розмірі 126 мільйонів євро.

Взагалі ЄС на будь-які спроби вивести щось з-під дії закону дивиться як на пряме порушення принципів добросовісної конкуренції, відкритості і прозорості.

Після блокування траншу уряд схаменувся і пообіцяв все виправити. Проте у документі, який має “Економічна правда”, перелік винятків став ще ширшим. Швидше за все, Україну чекає черговий скандал, і ЄС вимагатиме від уряду або Адміністрації президента ветувати закон. Інша річ, чи прислухається Україна.

Другий момент. Новий закон передбачає страхування відповідальності за договором. Страховка укладається з переможцем тендера. Тут же записано, що порядок цього страхування буде визначатися спільним рішенням Мінекономіки і Держфінпослуг.

Навесні 2010 року Яценко давав зрозуміти, що він курує Держфінпослуг, а після отримання індульгенції від нової влади він напевно зрісся з Мінекономіки, яке фактично очолює перший заступник міністра Вадим Копилов.

Корупційна суть пропозиції така. Порядок страхування затверджується не законом і навіть не постановою Кабміну, а звичайним наказом. Максимум – це буде спільний наказ двох відомств.

Звичайно, його доведеться зареєструвати у Мін’юсті, але “протягнути” наказ через Мін’юст набагато легше, ніж закон або постанову уряду.

У цей наказ легко вписати схему, яка дозволить отримувати “відкати”. Наприклад, гроші будуть вимагати за надання якоїсь довідки, яку даватиме потрібна контора.

Необхідність цього документа буде пояснюватися тим, що потрібно захистити державу на той випадок, коли переможець тендера не зможе виконати свої зобов’язання.

Щось схоже в минулому впроваджувало керівництво ліквідованої Тендерної палати, створюючи додаткові обслуговуючі центри, які супроводжують процедури торгів, що автоматично здорожувало вартість проведення закупівель.

Крім того, законопроект запроваджує нову обов’язкову процедуру – забезпечення виконання договору про закупівлю.

Згідно з документом, вона застосовується до всіх процедур закупівель, передбачених цим законам і до закупівель за рамковими угодами. Вартість такого забезпечення становитиме 15% – сьогодні до 5% – від вартості договору про закупівлю товарів і послуг.

Це чималі гроші, якими можна вміло керувати. Наприклад, Костянтин Григоришин місяцями не міг забрати 400 мільйонів гривень забезпечення, яке він вніс за участь у конкурсі з приватизації Одеського припортового заводу.

У Мінекономіки з’являється функція аналізувати ефективність здійснення закупівель. Це означає, що воно буде мати право моніторити і припиняти процедуру закупівлі.

Як випливає з правок до документа, моніторинг закупівель – це збір та обробка інформації, яка стосується здійснення замовником державних закупівель, у тому числі аналіз ефективності здійснення цих закупівель.

Не виключено, що таким чином Клюєв “відбирає хліб” у Контрольно-ревізійного управління, де сьогодні зосереджена функція моніторингу в сфері держзакупівель.

Примітно, що в законі не вказано, як саме здійснюється моніторинг, відсутні і терміни розслідування. Це означає, що всі нюанси будуть затверджені наказом уповноваженого органа, тобто Мінекономіки, в якому можна написати що завгодно.

Якщо хтось попрацює над цим порядком, вийде цікава схема. Не виключено, що у Мінекономіки все буде прописано так, щоб отримати широкі повноваження.

Під приводом проведення моніторингу процес можна затягувати скільки завгодно, але як тільки учасник заплатить повз каси – торги можна буде відновити.

Привід для проведення моніторингу є завжди, особливо при закупівлях в одного учасника. Якщо раніше для неї потрібно було отримати погодження Мінекономіки, то в разі прийняття закону сам покупець повинен дивитися, чи підпадає він під критерії, за якими можна відмовитися від проведення тендера.

Якщо він порушить критерії, то повинен буде сам пояснити прокурору, чому. Це позитив.

З іншого боку, завжди є привід для додаткового дослідження подібної угоди. Одна річ, коли підприємство бере на себе відповідальність, і зовсім інша – коли перевіряє об’єктивний працівник Мінекономіки.

Четвертий момент. На рівні держзакупівель повториться те, за що постійно критикують Контрольно-ревізійне управління. Сьогодні КРУ оцінює збитки від дій чиновників на основі власних, досить спірних методичних рекомендацій.

У нинішньому законі передбачено, що Мінекономіки наказом затвердить свою методику визначення збитків при держзакупівлях. Також воно отримає право давати висновок щодо суми завданих державі збитків.

Взагалі-то, це нонсенс. Якщо адміністративний орган має право робити такі висновки, автоматично виникає мільйон питань. Наприклад, в чиїх інтересах робитимуться такі висновки.

Не виключено, що цією оцінкою буде займатися відроджена Держінспекція за цінами, яку очолив Клюєв.

П’ятий момент. Вводиться поняття банку-агента з обслуговування держзакупівель. Ним може бути банк, який частково або повністю належить державі. Це перший критерій відбору, в результаті якого перевагу отримують п’ять установ з 170-ти.

Також будуть внесені зміни в закон “Про банки і банківську діяльність”. Мінекономіки зможе визначати, який банк відповідає критеріям, а який ні. В результаті, може залишитися тільки одна обрана установа – через неї і спрямують всі потоки.

Уповноважений банк повинен буде гарантувати, що підприємство – учасник тендера платоспроможний. Це ще один критерій відбору, який може призвести до корупції.

Банк може робити висновки на власний розсуд. Наприклад, якщо у нього на рахунках не буде грошей даного підприємства, то воно виявиться потенційно неплатоспроможним. Слово “потенційно” ніхто не помітить.

Шостий момент. У кінцевих положення діючого закону прописані тимчасові винятки для певних видів закупівель. Пояснювалося це гучними гаслами, наприклад, необхідністю швидко підготуватися до “Євро-2012”. Природно, це привід для корупції.

Сьомий момент. У нинішньому законі про держзакупівлі є перелік актів, які потрібно прийняти для проведення особливих видів закупівель. Однак їх не розробили. Тимчасом навесні 2011 року закінчилися всі терміни, які відводилися для їх прийняття.

У новому проекті історія повторюється. Обіцянка прийняти закони залишається, але терміни відсуваються на 30 жовтня 2011 року і навіть на 2012 рік. До тих пір закупівлі у певних галузях повинні проводитися в порядку, передбаченому урядом.

За словами джерела “ЕП” в уряді, почерк Яценка простежується і в геніальній роботі з деталями. Зовні законопроект виглядає “чистим”. Депутат, який читає його по діагоналі, ніколи не побачить заховані нюанси, на основі яких буде побудована корупційна схема.

“Економічній правді” вдалося виділити сім основних нюансів. Причому майже всі вони стосуються розширення особливих повноважень Мінекономіки. Це означає, що саме в рамках цього міністерства виникне примара Тендерної палати.

За останньою інформацією, в парламенті нібито відбулися консультації, і деякі “блохи” будуть прибиратися. Однак що це означає?

Якщо є депутатські правки, їх потрібно виносити на голосування. Отже, поки що можна вважати, що всі потенційні корупційні схеми зберігаються.

Володимир Хамлетс, Економічна правда



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: