Поспіх, із яким одразу кілька владних інституцій доводять «до ладу» проект закону про мирні зібрання, змушує повернутися до пошуку відповіді на запитання – яким, власне, нинішня більшість бачить цей закон?

Чи дійсно правове врегулювання мирних зібрань полегшить життя громадським активістам, а громадянам – захист їхніх громадянських прав?

Імітація консенсусу як інструмент маніпуляції

6 червня профільний комітет Верховної Ради підіб’є підсумки роботи спеціальної Робочої групи, яку було сформовано з представників громадськості та центральних органів влади задля «доопрацювання» проекту 2450 «Про свободу мирних зібрань». З огляду на чималий резонанс навколо прийняття проекту.

Здавалося б, влада напряму зацікавлена в порозумінні з громадянами напередодні Євро-2012 хоча б у чомусь – після краху структурних реформ, провалу «покращення життя вже сьогодні» та загострення небезпеки міжнародної ізоляції в зв’язку з політичними переслідуваннями в Україні.

Але реальні підсумки діяльності Робочої групи не залишили жодного ґрунту для ілюзій щодо її статусу і цільового призначення.

Незалежних експертів від початку дурили і тримали за «болванчика», який мав освятити кінцевий продукт – такий собі поліцейський кийок, котрим режим на законних підставах зможе «виховувати» власний народ.

Не випадково з дріб’язкових питань експертам мило посміхалися і погоджувалися, а з принципових і доленосних – казали жорстке «ні». При цьому кожне нове засідання починалося з «нуля», бо представники центральних органів влади або демонстрували хронічну амнезію, або «погоджували» вже погоджену позицію з керівниками, які мали власне уявлення про межу компромісу.

Очевидно, не стільки страхом перед міжнародним осудом переймався режим у даному питанні – скільки наростанням протестної активності і втратою шансів на виграш парламентських виборів. У законний спосіб…

Якщо концептуально важко порозумітися з народом, треба подбати про механізми легального контролю над очікуваними протестами.

У чому підступ?

Найбільший гріх проекту в тому вигляді, в якому його проштовхує влада, в легалізації репресивного механізму, що міститься в статті 185-1 КУпАП.

Наразі він дає підстави «припаяти» учасникам мирних зібрань до двох місяців виправних робіт або 15 діб адміністративного арешту. Але скористатися ним режим не має права – немає порядку проведення мирних зібрань, прописаного на рівні закону.

Режим «де-факто» пробує підмінити його «фільчиними грамотами» на кшталт указів президента чи рішень органів місцевого самоврядування, але культурні громадяни навчилися їх оскаржувати і навіть вигравати суди із захисту прав громадян, порушених «правоохоронцями».

Іншими словами, відповідальність за порушення порядку проведення мирних зборів є, а порядку – немає. Але в разі прийняття проекту 2450 такий порядок з’явиться.

У цьому й стратегічний інтерес режиму – надати репресивному механізму законності.

При цьому, з одного боку, влада попередньо погоджувалася на словах з висновками Венеціанської комісії щодо неадекватності диспозиції статті 185-1 КУпАП і потреби її переформатування.

З іншого – в особі представника АП Марини Ставнійчук навіть запевнила учасників Робочої групи, що до Прикінцевих положень проекту буде внесено зміни до відповідних статей КУпАП, які мінімізують адміністративну відповідальність учасників мирних зібрань. Задля одночасного прийняття відповідних змін.

Але фінальне засідання Робочої групи розставило всі крапки над «і». Представники АП, МВС і Мін’юсту насамкінець дружно розвели руками – мовляв, профільний комітет заперечує проти внесення відповідних змін до даного проекту, тому реєструйте зміни окремим проектом – обов’язково підтримаємо.

Потім – як дійдуть руки.

Схоже, й на цю обіцянку влади щодо синхронного прийняття проекту 2450 і змін до КУпАП чекає доля решти домовленостей із громадськістю, жодну з яких упродовж двох останніх років не було виконано.

«Порядок», який узаконює репресії

У разі прийняття проекту 2450 без внесення змін до статті 185-1 КУпАП, режим набуватиме повноважень репресувати учасників мирних зібрань за «порушення порядку їх проведення» на цілком законних підставах.

В інтерпретації влади такий порядок передбачає масу дрібничок, у яких криється диявол. До прикладу, він має відповідати нормам «моралі населення».

З огляду на розмитість і розхристаність моральних уявлень у нашому суспільстві, це надаватиме владі право тлумачити цей пункт за відомим принципом: закон як дишло – куди повернеш, туди і вийшло.

До прикладу, зібралися студенти критикувати дії Дмитра Табачника в зв’язку з поширенням корупційних схем у вищій освіті – до буцегарні на 15 діб за «неетичну поведінку». Якщо ж вони при тому ще й в коротких спідницях прийшли або цілуються «на людях» – потягне не менше, як на два місяці виправних робіт.

Серед інших «дрібничок» – відсутність у проекті рекомендованого Венеціанською комісією вичерпного списку заборон на місце проведення мирного зібрання. Це надаватиме владі право вносити такі заборони до інших законів тишком-нишком, не привертаючи надмірної уваги громадськості.

Найбільш безглуздий і підступний вигляд має заборона «перевищувати рівень шуму, встановлений санітарними нормами».

Якщо зібралися на мітинг на столичному Співочому полі – забудьте про «гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною і звукопідсилювальною технікою». Так само, як про мегафон. Хочете протестувати? Будь-ласка, пошепки. І зав’яжіть рота провокаторам, інакше … закриємо всіх.

Який хороший для влади закон освячують «від імені» громадськості та представників опозиції в профільному комітеті!

І насамкінець

Насправді, закону «Про свободу мирних зібрань» більше потребує опозиція, ніж владна більшість. Але не в такому вигляді, який розглядатимуть на засіданні профільного комітету 6 червня. Для свободи мирних зібрань – це смерть.

І відповідний фінал для народовладдя.

Леся Оробець, спеціально для УП