Сообщения с тегами ‘США’

Только секс. Есть ли сегодня честь у мужчин?

Сексуальный скандал Билла Клинтона и Моники Левински — политический скандал в США 1998 году, возникший из-за краткосрочных сексуальных связей между действующим президентом Биллом Клинтоном и 22-летней стажёркой Моникой Левински. Информация об этом и последующее расследование привели к попытке импичмента Билла Клинтона в 1998 году, дело дошло до голосования в Палате Представителей по обвинению в лжесвидетельстве и воспрепятствовании правосудию. В 1995 году Моника Левински, дипломированный специалист, была принята на работу в Белом Доме. Общаясь с Президентом США Биллом Клинтоном, склонила его к краткосрочной сексуальной связи, которая продолжалась два дня. Затем оставила Белый Дом, чтобы работать в Пентагоне и перестала общаться с Президентом, сообщила об этом сотруднице отдела защиты Линде Трипп, которая тайно вела запись телефонных бесед. В январе 1998 года к расследованию приступил Кеннет Стар, который расследовал многие другие политические скандалы. Сообщения о скандале появились 17 января 1998 года на интернет-сайтах, 21 января 1998 года в газете Вашингтон пост. 26 января Президент Клинтон заявил примерно следующее: «Я не имел сексуальных отношений с мисс Левински». «Первая леди» Хиллари Клинтон публично поддержала мужа во время скандала и заявила, что эта история — заговор против Президента. 28 июля Левински под присягой заявила на суде присяжных, что имела сексуальные отношения с Клинтоном, включая оральный секс, что могло быть подтверждено вещественными доказательствами и показаниями Трипп. 17 августа Клинтон заявил на суде, что «он имел неподобающие физические отношения с Левински». Однако ранее, в судебном процессе по делу Полы Джонс, Клинтон утверждал, что он не имел сексуальных отношений с Левински, что впоследствии послужило основанием для обвинения Клинтона в лжесвидетельстве. Защита Клинтона указывала на неопределенность понятия «сексуальные отношения».

Этот скандал может говорить лишь о том, что как плохо, что настоящих мужчин, как Клинтон, практически нет. И он, действительно, не только отличный пример для подражания будущим президентам, но великолепный образец того, как должен себя вести НАСТОЯЩИЙ мужчина.  Несмотря на то, что он мог спокойно отказаться от свидетельствования по 5 статье конституции США, он не пошел на этот шаг и до конца отстаивал свою позицию. Что касается, инцидента, который все-таки произошел, то это личное каждого. И на то она и личная жизнь, что публичной огласки не требует, и с кем происходят контакты у президента или какого-то депутата это их дело и  жен. Он не хотел опозорить Левински и старался не выносить «грязное белье» в народ, защитить ее честь. Но, дело развили, и ему не оставалось, как признаться в том, что у него был контакт с этой леди. Он вел себя, как настоящий мужчина, который не хотел запятнать репутацию Моники и защитить ее от лживых историй и косых взглядов в ее сторону. Он до последнего не раскрывал все подробности, защищал ее честь и достоинство. Когда все детали стали  достоянием всего мира, он взял на себя вену и объявил Левински ни в чем не виновной.

А вот, что касается адекватности этой девушки, этот момент остается весьма актуальным…  Задайте себе вопрос, какая бы здраво мыслящая девушка оставила бы на память пятна на своем плате? Правильно, если бы такое и случилось, адекватная девушка, которая дружит со своей головой, пошла бы и застирала эти «улики». Но не Моника…  Поэтому, я считаю,  нужно сделать вывод, что если президент хорош, то он хорош во всех отношениях. И то, что у него был контакт с этой милой и подающей надежды девушкой, то это еще раз подтверждает его силу не только интеллектуальную, но и мужскую. А всем американцам нужно было радоваться, что их президент настоящий мужчина в полном рассвете сил, а не  какой-то гей или любитель каких-то извращений.

А что касается Моники, то тут можно сказать, что этой девушке очень повезло, что ей посчастливилось познакомиться с таким мужчиной, что не скажешь о Клинтоне. Как ни прискорбно звучит, хорошим мужчинам чаще всего попадаются ненормальные девушки. Увы…

 

Елизавета Потебня

 

Марвін Хімейєр (Killdozer): останній герой Америки

Марвін Хімейєр (Marvin Heemeyer) (28 жовтня 1951 – 4 червня 2004) – американський зварювальник, власник майстерні з ремонту глушників у Гренбі, штат Колорадо.

Містечно мікроскопічне, 2200 мешканців. Свою земельну ділянку під майстерню і магазин він офіційно викупив за досить великі гроші на аукціоні (щось штибу $42 000, для цього він продав свою частку у великому автосервісі у Денвері). Ще, як хобі, Хімейєр будував снігоходи і зимою катав на них молодят околицями Гренбі. Як на лімузині. У нього навіть була відповідна ліцензія.

Зрештою, «While many people described Heemeyer as a likeable guy, others said he was not someone to cross» (одні казали, що Хімейєр приємний чоловік, інші казали, що краще не ставати перед ним поперек дороги). Відслужив у свій час у ВПС, аеродромним техніком, і з того часу стабільно працював у інженерно-технічній галузі. Дожив до п’ятдесяти двох років, не одружений (якась там в нього сталася сумна історія про кохання).

П’ятдесятидвохрічний зварювальник Хімейєр встиг прожити у Гренбі декілька років, ремонтуючи автомобільні глушники. Його маленька майстерня тісно прилягала до цементного заводу Mountain Park.

Mountain Park вирішив розширюватися, вимушуючи Хімейєра та інших сусідів заводу продавати свої земельні ділянки. Що спричиняло невдоволення. Рано чи пізно відступили всі сусіди заводу, але не Хімейєр.

Його землю фабриканти так і не змогли привласнити, хоча намагалися зробити це всіма правдами і неправдами. Потім, зневірившись вирішити питання цивілізовано, Марвіна просто почали цькувати. Оскільки всі землі довкола майстерні вже належали заводу, йому перекрили всі комунікації та під’їзд до дому. Марвін вирішив прокласти іншу дорогу, і навіть купив для цього списаний бульдозер «Komatsu D355A-3» відновив на ньому двигун у своїй майстерні.

Міська адміністрація відмовила у дозволі на прокладання нової дороги. Банк прискіпалися до оформлення іпотечного кредиту та погрожував відібрати будинок. Хімейєр намагався відновити справедливість, подавши до суду на завод Mountain Park, але судову справу програв.

Декілька разів «наїхала» податкова щодо податків з роздрібної торгівлі, пожежна інспекція, санепіднагляд. Останній виписав штраф на $ 2500 за феєричне «junk cars on the property and not being hooked up to the sewer line» (штибу, в його майстерні «перебував резервуар, що не відповідав санітарним нормам») мова, нагадаємо, йшла про авторемонтну майстерню.

Під’єднатися до каналізації Марвін не міг, оскільки земля, якою слід було прокладати траншею, теж належала заводу, а той не квапився давати Хімейєру такий дозвіл. Марвін заплатив. Приклавши до квитанції при відправленні стислу записку – «Боягузи».

Через деякий час у нього помер батько (31 березня 2004). Марвін поїхав його ховати. А поки був відсутній, йому відключили світло, воду і опечатали майстерню. Після цього він зачинився у майстерні. Відтоді його практично ніхто не бачив.

Нарешті, 4 червня 2004 року, Хімейєр взяв реванш. За все.

На створення Броньованого бульдозера пішло близько двох місяців за одними повідомленнями, і близько півтора року за іншими.

Обшив його дванадцятиміліметровими сталевими листами, прокладеними сантиметровим шаром цементу. Оснастив телекамерами з виведенням зображення на монітори всередині кабіни. Забезпечив камери системами очищення об’єктивів на випадок осліплення їх сміттям та порохом.

Завбачливий Марвін запасся продовольством, водою, набоями і протигазом. (Два «Ругери-223» і один «Ремінгтон-306» з набоями). За допомоги дистанційного керування опустив на шасі броньовий короб, заперши себе всередині.

Для того, щоб опустити цю оболонку на кабіну бульдозера Хімейєр використав саморобний підйомний кран. «Опускаючи її Хімейєр розумів, що після цього з машини йому вже не вилізти», заявили поліцейські експерти.

І о 14:30 виїхав з гаражу.

Виглядало це так: Кілдозер (killdozer) Марвін заздалегідь склав список цілей. Всіх, кому вважав за потрібне «віддячити». Як він висловився у записках «Sometimes reasonable men must do unreasonable things» (іноді розважливі люди мусять робити нерозважливі вчинки).

Вогонь у відповідь Хімейєр вів з двох напівавтоматичних гвинтівок двадцять третього та одної напівавтоматичної гвинтівки п’ятидесятого калібру крізь спеціально зроблені у броні бійниці ліворуч, праворуч та спереду відповідно. Однак, на думку експертів, він зробив все, щоб ніхто з людей не постраждав, стріляючи більше для остраху і не даючи поліцейським висунути носа з-за їхніх машин. Жоден з поліцейських не отримав ані подряпинки.

Для початку Марвін проїхав через територію заводу, ретельно знісши будівлю заводоуправління, виробничі цехи і, взагалі, все до останнього сараю. Руїни адміністрації цементного заводу Mountain Park Inc.

Потім сунув по містечку. Зняв фасади з будинків членів міської ради. Зніс будівлю банку, який намагався тиснути на нього через дочасне повернення іпотечного кредиту. Зруйнував будівлі газової компанії «Іксел енерджи», яка відмовилася після штрафу заправляти його кухонні газові балони. Будівлю мерії, приміщення міської ради, пожежної охорони, товарного складу, декілька жилих будівель, які належали меру міста. До купи розтрощив редакцію місцевої газети і публічну бібліотеку. Коротше кажучи, зніс все, що мало хоч якесь відношення до місцевої влади, включно з їхніми приватними будинками. До того ж проявив неабияку обізнаність у тому, кому і що належить.

Хімейєра намагалися зупинити.

Спочатку місцевий шериф із помічниками.

Нагадаємо, бульдозер було оснащено сантиметровою рознесеною бронею. Місцева поліція використовувала револьвери-дев’ятки і дробовики… Зі зрозумілим результатом… Нульовим. По тривозі підняли місцевий загін SWAT. Потім лісових єгерів. У SWATі знайшлися гранати, у єгерів штурмові гвинтівки. Якийсь особливо хвацький сержант застрибнув з даху на капот бульдозера і спробував кинути світлошумову гранату до вихлопної труби. Важко сказати, чого він хотів досягнути – сякий-такий Хімейєр, як виявилося, вварив туди ґрати, так, що єдине що втратив у результаті бульдозер – це, власне, шмат труби. Сержант, зрозуміло, теж лишився живий.

Сльозогін водія також не брав – монітори було видно і у протигазі. Хімейєр активно відстрілювався через прорізані у броні амбразури. Жодна людина від його вогню не постраждала. Тому що стріляв він суттєво вище голів. Простіше кажучи – в небо. Однак, поліцейські наближатися більше до нього не наважувалися. Загалом, рахуючи єгерів (їх на той час зібралося близько 40 людей), бульдозер прийняв понад 200 потраплянь з усього – від службових револьверів до М-16 і гранат.

Його намагалися зупинити здоровенним скрепером. «Komatsu D355A» без особливих труднощів заштовхав той скрепер задом у фасад магазину і там лишив. Машина напхана вибухівкою на шляху Хімейєра також не дала сподіваного результату. Єдиним досягненням став пробитий рикошетом радіатор – втім, як показує досвід кар’єрних робіт, такі бульдозери далеко не одразу звертають увагу навіть на повну відмову системи охолодження.

Все, що змогла у підсумку зробити поліція – це евакуювати 1,5 тис. мешканців та перекрити всі дороги, включно з федеральним шосе N40, що веде до Денверу (перекриття федеральної траси всіх особливо вразило).

«Війна Хімейєра» скінчилася о 16:23. «За компанію» Марвін вирішив звалити дрібнооптовий магазин «Гемблз». На мою думку, там вже геть не було чого зносити, лишалася ще станція заправляння скрапленим газом, але її вибух розніс би половину містечка не розрізняючи, де будинок мера, а де – сміттяра.

Бульдозер став, припрасовуючи руїни універмагу «Гемблз». У мертвій тиші, що раптово настала скажено свистіла пара, яка виривалася з пробитого радіатора… Бульдозер завалило уламками даху, він застряг і заглух. Спочатку поліцейські довго боялися наблизитися до бульдозера Хімейєра, а тоді довго робили діру в броні, намагаючись дістати зварювальника з його гусеничної фортеці (три пластикові заряди не дали потрібного ефекту).

Побоювалися останньої пастки, яку міг влаштувати для них Марвін. Коли броню, нарешті, пробили автогеном, він був вже півдоби як мертвий. Останній набій Марвін лишив для себе. Живим даватися до лап своїх ворогів він не збирався.

Як влучно зауважив губернатор Колорадо, «місто виглядає так, наче ним пронісся торнадо».

Місту, дійсно, було завдано збитків на $5 000 000, заводу – на $2 000 000. При масштабах містечка це означало практично повне руйнування.

Завод так і не вичухався від нападу і продав територію разом із руїнами.

Бульдозер деякі розумники прагнули поставити на постамент і зробити пам’яткою, але більшість наполягло на його перетопленні.

У мешканців містечка цей випадок викликає, як не важко здогадатися, дуже мішані емоції.

Потім почалося слідство. Виявилося, що «творіння Хімейєра було настільки надійне, що могло витримати те лише вибух гранат, але і не дуже потужний артилерійський снаряд: воно було суціль вкрите броньованими пластинами, кожна з яких складалася з двох листів півдюймової (близько 1,3 см) сталі, скріплених між собою цементною подушкою».

«Це був славний хлопець», – згадують люди, які близько знали Хімейєра. «Не варто було його виводити з себе». «Якщо він ваш друг – то це був кращий друг. Ну а вже якщо ворог – то найнебезпечніший», кажуть товариші Марвіна.

Цей вчинок викликав захоплення у багатьох людей у США та і по всьому світі. Марвіна Хімейєра почали називати «останнім американським героєм». Зараз цей випадок оцінюється як стихійна антиглобалістська акція. Його прозвали «Killdozer».

sprotiv.org

Нардеп Сергей Кивалов объявил кибервойну США. Фото

Редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив», Вадим Гладчук, направил письменное обращение в посольство США в Украине, адресованное послу Джону Теффту, с просьбой посодействовать восстановлению работы интернет-издания «Спротив» и сайта Национального бюро расследований Украины, находящемся на американском сервере dynadot.com, сообщает Ua3.info.

Недавний ежегодный отчет Государственного департамента США, как известно, обоснованно критикует состояние прав человека в Украине, констатирует увеличение давления на СМИ, самоцензуры среди владельцев и журналистов, а также увеличение случаев физического насилия над ними. США признали факт того, что Украина – государство, где имеют место случаи препятствования законной деятельности журналистов.

11 апреля 2011 года, сайты «Спротив» и Национального бюро расследований Украины подверглись серьезной DDOS-атаке. От американской частной компании, которая является аккредитованным регистратором доменных имен, было получено письмо о том, что веб-хостинг был отключен для того, чтобы предотвратить мощную сервисную атаку, которая продолжается и поныне, как сообщают на Твиттере менеджеры кампании, на протяжении уже двух дней.

Причиной атаки стало то, что эти сайты освещали случаи коррупции в Украине, противозаконные действия должностных  лиц, а также случаи нарушения  прав человека и гражданина в Украине.

Особое внимание интернет-издание «Спротив» в последнее время уделяло противозаконной деятельности председателя комитета Верховной Рады Украины по вопросам правосудия и президента Национального университета «Одесская юридическая академия» Сергея Кивалова, размещая журналистские расследования и критические аналитические материалы по этому поводу.

В своем обращении к Джону Теффту, Вадим Гладчук заявляет, что подобную атаку на интернет-издание «Спротив» и сайт Национального бюро расследований Украины, можно рассматривать как политическую атаку, нацеленную на уничтожение плюрализма мнений и запрещение их свободного выражения, и просит оказать помощь в защите свободы слова в Украине.

Не так давно, 24 марта 2011 года, портал гражданской журналистики RT.KORR также подвергся мощной DDOS-атаке, из-за одного из материалов, который был размещен в рубрике «Политика». Перед этим в редакцию приходили письма с угрозами, в которых Евгений Костенко (государственный служащий, постоянный помощник народного депутата Юрия Кармазина) требовал от СМИ поместить опровержения опубликованной информации, относительно дорогого чартерного авиаперелета Сергея Кивалова в ОАЭ. В свое время господин Костенко позиционировал себя как хакер, который способен влиять на результаты голосования народных депутатов в системе «Рада» в Верховной Раде Украины.

Судя по последним событиям, Сергей Кивалов  очень болезненно воспринимает критику  в свой адрес. 24 февраля 2011 года, по распоряжению программного директора телеканала «Тонис», Людмилы Килимник, была прервана в прямом эфире телепрограмма «Главный вопрос» Дмитрия Тузова, в которой народный депутат Игорь Плохой критиковал Сергея Кивалова за проведение судебной реформы в личных интересах.

От имени Вадима Гладчука, были направлены также обращения народным депутатам Украины Андрею Павловскому (БЮТ), Андрею Парубию (Наша Украина) и Игорю Плохому (Партия регионов), которые известны своим неприятием противозаконных действий со стороны Сергея Кивалова и борьбой за поддержание свободы слова в Украине.

Касательно роботы самого интернет-издания «Спротив», то сейчас ведется работа по смене доменного имени с sprotiv.org, на которое была произведена DDOS-атака, на доменное имя sprotiv.com.

«Хотелось бы отметить, что Президент Украины, который после отмены политреформы наделен огромной властью, совершенно спокойно относится к критике в собственный адрес, которая порой даже переходит рамки общечеловеческих норм. С Банковой не отдаются команды закрывать газеты или сайты. А вот такие горе-чиновники как Кивалов портят имидж всей страны» – считает редактор оппозиционного интернет-издания «Спротив» Вадим Гладчук.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: