Янукович выгнал из Нафтогаза коррумпированных людей Фирташа

Firtash8Кабмин сменил состав наблюдательного совета НАК «Нафтогаз Украины», соответствующее распоряжение N615-р от 1 августа, было обнарордовано 27 августа 2013 года. По мнению экспертов кадровая ротация в наблюдательном совете газового монополиста заключается в замене людей олигарха Дмитрия Фирташа на ставленников так называемой президентской Семьи.

Как пишет КоммерсантЪ-Украина в публикации «Кабмин сменил точку наблюдения», глава правления альянса «Новая энергия Украины» Валерий Боровик обращает внимание на то, что ряд чиновников находятся в прямом подчинении министров — друзей сына президента Януковича. Так, по словам эксперта, Андрей Игнатов находится в прямом подчинении нынешнего главы Миндоходов Александра Клименко, а Сергей Мельниченко подчиняется главе Минфина Юрию Колобову.

“Эдуард Ставицкий, Александр Клименко и Юрий Колобов сегодня представляют одну команду. Все они дружественны сыну президента Александру Януковичу и первому вице-премьеру Сергею Арбузову и потому, скорее всего, будут действовать сообща, координируя свою позицию. Это и было, вероятно, главной причиной смены существующего набсовета«,— считает Валерий Боровик.

При этом, из состава набсовета выведены 11 человек, большинство из которых были назначены по инициативе главы администрации президента Сергея Левочкина и Юрия Бойко в бытность последнего главой Минэнерго. Оба они являются деловыми партнерами олигарха Дмитрия Фирташа.

Напомним, согласно вышеупомянутого распоряжения правительства, главой набсовета «Нафтогаза» вместо Владимира Макухи назначен заместитель министра энергетики и угольной промышленности Андрей Бондаренко (муж нардепа от Партии регионов Елены Бондаренко, — ред.).

На должность заместителя главы набсовета «Нафтогаза» назначен директор департамента организационного обеспечения деятельности министра и документальной работы Министерства энергетики и угольной промышленности Александр Щукин.

Членами набсовета назначены директор департамента обеспечения работы Министерства экономического развития и торговли Александр Атрощенко, замминистра регионального развития строительства и ЖКХ Андрей Белоусов, первый замглавы Фонда государственного имущества Евгений Иванов, замминистра доходов и сборов Андрей Игнатов, директор юридического департамента Минэнергоугля Олег Миргородский, директор юридического департамента Министерства экономического развития и торговли Алексей Перевезенцев, замминистра экологии и природных ресурсов Александр Сушко и директор департамента гражданского, финансового законодательства и законодательства по вопросам земельных отношений Министерства юстиции Елена Ференс.

Свой пост в наблюдательном совете удалось сохранить лишь директору департамента финансов производственной сферы и имущественных отношений Министерства финансов Сергею Мельниченко.

Из состава набсовета «Нафтогаза» выведены Владимир Макуха, Константин Бородин, Марина Гайдай, Инна Емельянова, Роман Жуковский, Сергей Зимин, Евгений Иванов, Виктор Майко, Олег Матвеев, Сергей Савчук, Александр Сухомлин и Олег Терлецкий.

По мнению экспертов, нынешний состав набсовета вряд ли способен оказать значительное содействие в вопросе реформы компании. Для этих целей туда скорее надо было вводить представителей международных консалтинговых компаний и газовых экспертов, считает президент киевского международного энергетического клуба Q-club Александр Тодийчук.

Дмитрий Гордон: аферизм как сетевой маркетинг

Как из чая сделать «мумие». За что мошенник Дмитрий Гордон заплатил миллион Владимиру Литвину

Подробно о том, чем и каким образом зарабатывает на вашем и на ваших близких горе и болезнях аферист Дмитрий Гордон. А сведения о его грязном бизнесе пригодятся тем, кто захочет его «прищемить» и «порвать». Есть чем поживиться!

«Аргумент» уже рассказывал, что заниматься «целительским» бизнесом Дмитрий Гордон начал еще во второй половине 80-х. Работая корреспондентом газеты «Вечерний Киев», он написал серию статей «об удивительном феномене Анатолия Кашпировского». Открыв такой талант союзного масштаба, Гордон стал неожиданно знаменит. Вскоре отношения между Кашпировским и Гордоном разладились (по-видимому, из-за больших денег), и Гордон решил, что делать ставку на какую-либо одну, собственноручно взращенную знаменитость не стоит. Выгодней и проще «лекарей» и «целителей» массово штамповать самому, намертво привязывая их к себе моральными и материальными обязательствами. В «хозяйстве» Гордона появились Серафима Руденская, Алан Чумак, Асимова и прочие.

Вскоре Гордоном было основано «желтое» печатное издание — «Бульвар», которое другие журналисты окрестили «органом мракобесия». С первых же выпусков «Бульвар» стал воспевать чудодейственные способности всякого псевдорелигиозного отребья, кликуш под маской «целителей» и «знахарей». Мощная реклама сделала свое дело, и сотни этих «целителей» рьяно принялись «лечить» доверчивых граждан.

В 1993 году Дмитрий Гордон инвестировал свои сбережения в первую частную клинику «Борис» (названную в честь преступного авторитета, бандита Бориса Савлохова). То, что Гордона и Савлохова связывали общие финансовые дела, доказывают многочисленные хвалебные статьи и интервью бандита, напечатанные в «Бульваре». В 1995 году фамилия Гордона исчезла из списка учредителей. Неизвестно, продал ли Гордон свою долю или, переоформив на доверенное лицо, продолжает участвовать в этом бизнесе.

Проверить, является ли все вышесказанное о господине Гордоне правдой, очень просто: достаточно открыть любую региональную газету, пестрящую объявлениями Наины, Виты, Анатолия, Ирины, Златы, Софьи, Дианы, Татьяны, Благовесты, Дарьи, Ланы, Пантелеймона, Стелы, Марфы, Петра и. т.д. Искать их также долго не придется: у здания вас встретят верные гордоновцы и, прикрывшись «журналистским» расследованием, направят к «собственным» «целителям» или гадалкам Гордона.

На чем зарабатывал Гордон

В одной из телепередач сам Д.Гордон утверждал, что свой капитал заработал на недвижимости. Якобы, недвижимостью Гордон стал заниматься в 2005—2006 годах. Очередная очевидная ложь, так как «оброс» имуществом Д.Г. задолго до этого.

Первая волна (конец 80-х — начало 90-х) — накопление первичного капитала: первая «Волга», «убитая» квартира № 12 на Введенской, 26 в Киеве, квартира на Ивана Франко, две на Никольско-Ботанической. «Волгу» сменяет «Киа»…

Средина 90-х — уже дом в элитных Рудыках, предместье Киева, что на реке Козинка. Автопарк из нескольких машин. Слияние нескольких квартир на Введенской.

Нынешнее время — новый дом в элитном поселке на дамбе, что возле Рудыков, этажи квадратных метров в офисных центрах, больше десятка квартир, виллы за границей. Машины — мелочь, и считать не стоит. На Введенской, где находятся редакция «Бульвара Гордона» и так называемый Центр нетрадиционной медицины «Доля», выкуплены все квартиры с первого по четвертый этаж.

А еще Д.Гордон инвестировал в ТРЦ «Блокбастер»…

У Дмитрия Гордона много всякой недвижимости. В основном ее он сдает в аренду. При этом пропускает все через свое агентство недвижимости, старательно скрывая, что эта недвижимость — лично его. Делается это для того, что бы получить комиссию с арендатора в размере от 50% до 100% месячной арендной платы. Это не только не профессионально с точки зрения риэлторской этики, но и банальная жадность —«получить больше». Поэтому риелторы Киева стараются с агентством недвижимости Гордона не сотрудничать.

Это только то, что знают многие. Учитывая скрытность Дмитрия Гордона, его природную осторожность, стоимость всего перечисленного можно умножить минимум на 100% — и это будет приблизительная «стоимость Гордона».

Доходное «целительство»: как из чая сделать «мумие»

Если говорить о деньгах, то целительский бизнес в целом стабильным не назовешь. Было несколько удачных «попаданий», как правило, подсмотренных и украденных. Об одной из таких удач — Шилентине, «списанной» у друга, рассказано ниже.

Массовые выступления знахарей на стадионах и в кинотеатрах, с которых начал свой бизнес этот делок, отжили свое к средине 90-х. Несколько лет Д.Гордон был в полной стагнации, «Бульвар» издавал на сбережения. Но группа людей предложили новую схему — индивидуальные встречи с целителями — и народ на встречи пошел. Несколько лет бизнес продержался на большом количестве посетителей, но оно неизбежно иссякало. Нужно было срочно что-то предпринимать.

В 2000 году Андрей Пикула (того самого, что арестовали по заказу Д.Гордона в Алчевске) привел к главреду «Бульвара» Константина Кононенко, который научил Д.Гордона зарабатывать деньги на индивидуальных приемах. Мысль проста как все гениальное: кроме приема нужно вести продажу товара: трав, лекарственных сборов, масел, оберегов, талисманов. А еще лучше — обязать их покупать.

Сегодня эта схема получила дальнейшее развитие — заманивание бесплатными первичными консультациями с целью продажи товара. В принципе, уловка общемаркетинговая, ничем от медицинской не отличается. Но тогда это было внове. В благодарность «благодетель» подарил Кононенко видеокамеру.

А в августе 2011 года Д.Гордон открыл заказное уголовное дело на Андрея Пикулу — в «благодарность» за собранные с помощью нового метода миллиарды.

Рассказывают, что новатор Кононенко перекрестился, когда Д.Гордон, не переносящий самодостаточности подчиненных, его уволил. К тому времени Сергей изобрел «Чудо-чай», и ему очень повезло, что считая чай пустяковым проектом, Гордон не сразу обратил на него внимание. Лишь когда «верные гвардейцы кардинала» стократно повторили, что за чаем скапливаются полу-тысячные очереди, Гордон «очнулся». В этот раз обошлось без видеокамеры — взяв на вооружение (украв) идею К.Кононенко, Д.Гордон заполонил всю Украину чаем и… «мумиё».

Рецепт мумиё от Гордона: идете в аптеку, покупаете пачку по 12 гривен (на тот момент). Даете забойную рекламу в газетах для пенсионеров, делите упаковку на три части и продаёте по 80 гривен третью часть. Пару месяцев прокатило, потом опять вмешалась прокуратура…  Проходимец Гордон от прокуроров откупился.

Празднуя очередную годовщину «Бульвара», Гордон пригласил цыган. Глядя на это действо, его вдруг осенило: а зачем вся эта волокита с целительством, лечением, лицензиями, необходимостью держать (и платить) рядом с целителями врачей, Минздравом (с его откровенным презрением к «Доле» в целом и к Гордону в частности). Вот она — золотая жила — ГАДАНИЕ!

К антуражу добавили колоды карт — и никакой мороки. Целители стали гадалками — согласно 42, 43, … статье Хозяйственного кодекса.

Через несколько лет Гордон приостановил лицензию на медицинскую деятельность, потому что она ему на тот момент была не нужна. Возможно, это еще одна грань конфликта Гордона с Поканевичем (Валерий Поканевич — президент Украинской ассоциации народной и нетрадиционной медицины? Он же — главный внештатный специалист по народной и нетрадиционной медицине Минздрава Украины — «А»).

Как Гордон Литвина «покупал»


 

Вы не поверите, но этой весной Дмитрий Гордон рассказывал своему ближайшему окружению о том, что он заплатил спикеру парламента Владимиру Литвину «миллион» (чего: долларов, гривен?) за то, чтобы парламент НЕ ПРИНИМАЛ закон, запрещающий работу целителей.

Но прошло полгода, и Д.Гордон с депутатом-коммунистом Евгением Царьковым уже двумя руками ратует за то, чтобы целителей — запретить. Тут два возможных варианта.

Первый: никакого миллиона Гордон В.Литвину не давал, а просто перед подчиненными «понтовался». И когда неприятность все же случилась, решил, что разумнее будет «возглавить процесс». Отсюда и дружба с одним из дешевейших лоббистов Рады депутатом Царьковым.

Вариант второй: поскольку от Д.Гордона в одночасье ушли все известные целители, тем самым разрушив гордоновскую монополию на «целительство» в масштабах Украины.

Завистливая душа Д.Гордона (а многие собеседники автора подчеркивали именно это душевное качество «вождя фармазонов») не может выдержать успеха ближнего, а особенно — успеха денежного. Поэтому, мирно разойдясь с теми, кто пожелал уйти в «свое маленькое дело», он изменил своему слову и начал преследование «раскольников», когда увидел, что дела у бывших подчиненных идут несказанно лучше его собственных.

Наверное, отсюда и тяга Д.Гордона кичиться близостью с «самим Президентом» (через советника Президента публициста Виталия Коротича) и рассказы своим оставшимся подчиненным, что его «журналистское расследование» против ушедших от него же целителей заказало…Правительство Украины. Интересно, как бы понравилось Президенту высказывание Д.Гордона времен не столь давних (есть очевидцы — «А»): «Какой Янукович президент? Никому не нужный мешок с дерьмом: и нести тяжело, и бросить жалко». Как видим, даже с дерьмом Гордону тяжело расставаться.

Лесть, услужливость, демонстрация покорности (а среди «своих» — подсмеивание над этой слабостью патрона), почитание, показное внимание «с открытым ртом» каждого слова, оказались Гордону милее и дороже.

Результат: всего лишь через два года после ухода лучших целительских кадров бизнес Гордона пошел ко дну. Из нынешних программ гадалок, работающих по Украине, только четыре дают прибыль. Остальные либо только «отбивают» вложенное в рекламу и командировки, либо работают для Д.Гордона в убыток. Но тщеславный Гордон, скорее, готов терпеть убыток, чем позволить зарабатывать на «деле всей его жизни» без него.

Что такое шилентин и как его «впаривают»


 

Одним из соучредителей клиники «Борис» был Владимир Николин. Его сестра Галина работала секретарем у Гордона, успела побегать с сумкой «заговоренных» фотографий на сеансах Кашпировского и Сирафимы Руденской по стадионам и дворцам спорта, впоследствии стала женой редактора «Фактов» Александра Швеца.

Так вот г-н Николин решил построить завод по производству БАДов. Линия его продуктов носит название «Гринизация». Несколько лет «Гринизация» не только не приносила доход, но упорно не «отбивала» вложений в завод, разработку и прочие расходы в миллион долларов.

Потом-таки дело сдвинулось с мертвой точки. Связи в медицинской среде, обширная реклама, лекции с бесплатными консультациями врачей сделали свое дело. Но не успели «гринизаторы» вдохнуть успех, как их смяла «шилентиновая» буря. Разве мог Д.Гордон, так нелюбящий, когда воруют его идеи, спокойно наблюдать, что деньги плывут мимо него? Вот и переплюнул друга Николина в размахе рекламы  и беспрецедентном заголовке «лекарство от рака». В пиковое время ежедневный доход чудо-препарата от рака доходил до миллиона гривен в день.

Недолго длился праздник, прокуратура обязала изменить текст рекламы, но пару миллионов долларов положить в карман Д.Гордон все же успел.

Безотходное «производство» Гордона не может позволить утилизировать тысячекратно окупленный фуфель. Теперь каждая гадалка ЦНМ «Доля» обязана реализовать «чудодейственный» Шилентин. Но делается это не открыто, а особым способом. В так называемую «завязку» (кусок ткани, обмотанный скотчем) заворачивают пачки с Шилентином и строго-настрого запрещают клиентам разворачивать, дабы не нарушить «таинство обряда».

Этот пакет нужно спрятать на некоторое время в доме, а потом выбросить в водоем. Однажды клиент целительницы-гадалки-ясновидящей Стелы (оперативное направление — Днепропетровск), заподозрив неладное, ослушался и открыл «завязку» тут же, возле офиса, оставив за собой «дорожку» из 20 пачек чудо-препарата. Жаль, что он не осмелился вернуться и потребовать деньги назад. Ведь 20 пачек по 200 гривен каждая — это «дорожка» в 4 тысячи гривен.

Находясь в одной упряжке, «рабочие лошадки» Гордона зарабатывали совсем по-разному, имели разный уровень жизни и доходов. Есть «элитное подразделение» — семья и ближайшее окружение блюдолизов, а есть «…и за это скажите спасибо». Есть города, где всегда было много клиентов, но они не платежеспособны (например, в Крыму), а есть такие, где посетителей было меньше, но платежеспособность их — выше (Киев, Донецк, Харьков, Днепропетровск).

Потому очень сложно говорить о конкретной цифре ежедневного, еженедельного или ежемесячного дохода Д.Гордона. Например, весной 2009 года, когда Наина начинала свою «гастроль» в Киеве после заокеанского турне, реклама в «Бульваре Гордона» на две полосы собирала толпу человек 50 — 70. Эти люди приносили после «бесплатного приема» по 25 — 30 тысяч грн. в день. Через несколько месяцев дверь в офис Наины стала открываться всего пару раз в день. Если взять среднеарифметические показатели 2005 — 2010 годов, чистая прибыль только от гадания составляет 3 — 4 миллиона долларов в год. Это без пирамид, шилентинов, скрытых программ, аренды и продажи недвижимости и прочих вложений.

Гордоновская мафия

Как правило, люди «не в теме» думают, что Дмитрий Гордон только берет с целителей дань. Он действительно «вычислял» успешных индивидуалов и предлагал свои условия сотрудничества. Договаривался напрямую, в состав «Доли» не вводил, на общих собраниях не «светил». Требовал «отступные» и с каждого, кто собирался уходить. Но в целом, к чему такие сложности? Намного проще плодить «своих», «доморощенных».

(Продолжение следует)

Сергей Федоров, «Аргумент»

 

Загублені в газосховищах. З «Нафтогазу» вивозять три камази стодоларових банкнот

Приватна фірма Дмитра Фірташа «Укргаз-ЕНЕРГО» забирає у державного «Нафтогазу» «блакитне паливо» вартістю майже 2 млрд. доларів. А все тому, що «Нафтогаз» просто загубив документи, які доводять, що цей його газ і за нього заплачено.
А ось журналіст ці документи знайшов. При чому дуже легко.
Однак навряд чи це зупинить грабунок державної газової компанії, адже схоже, що документи були загублені з умислом.
Це в свою чергу може означати, що «Нафтогаз» свідомо банкротять. І отже прощай вітчизняний видобуток газу, який давав блакитне паливо на потреби населення по пільговим цінам?
Два мільярди доларів це, без скромності, багато
До президенства Віктора Януковича корупційна схема на 100 млн. грн. вважалася верхом зухвалості. Однак лише через рік після інавгурації вже мільярдні суми дерибану державних коштів стали буденністю.
Тому автор прогнозує, що це розслідування про «розкуркулення» «Нафтогазу» на 2 млрд. баксів також не приверне увагу суспільства тим паче, що мова йде про складну для сприйняття газову тему.
Однак такі речі не можна ігнорувати. Тому, що 2 млрд. доларів це ду-у-у-же велика сума. Наприклад, один мільярд коштує будівництво терміналу з прийому скрапленого газу, який потрібен Україні, як аргумент в торгах з Росією. А два мільярди це гарантоване будівництво терміналу навіть за нинішніми правилами гри в країні (тобто з 50%-вими відкатами, але хоча б без сумнівних «лижних інструкторів»).
Все одно не вражає? Так, справді важко уявити, що таке мільярд доларів, якщо, живеш в стилі Віктора Цоя: «если есть в кармане пачка сигарет, значит все не так уж плохо на сегоднешний день». Тому перед тим, як розгортати лінію сюжету автор пропонує читачу хоча б візуально оцінити розмах втрат для державної компанії.
В цьому у пригоді став художник Майкл Марковичі, який колись створив інсталяцію «Один мільярд американських доларів стодоларовими купюрами».
А тепер уявіть з «Нафтогазу» нині витягують дві такі купки, які важко влазять навіть у три переповнені Камази!!!
Це не комариний укус, це нокаутуючий удар не лише по економіці країни, а по самих підвалинах на яких тримається країна.
Газ «РосУкрЕнерго» вже повернений
«Схема» по якій нині з «Нафтогазу» витягають 2 млрд. доларів, схожа на розбій серед білого дня. Однак розрахунок організаторів на те, що навіть мінімального розголосу ця оборудка не отримає. По-перше, тому що газова тематика вже давно набила оскому у споживачів інформації.
По-друге, тому що всім здається, що мова йде про газ «РосУкрЕнерго». Тобто про рішення Стокгольмського арбітражу 2010 року, який постановив повернути Фірташу газ, який прем’єр Юлія Тимошенка 2009-тому році забрала у «РосУкрЕнерго» в рахунок боргу, який «Газпром» переступив «Нафтогазу».
Однак сувора правда полягає в тому, що той газ «Нафтогаз» вже повернув Фірташу, навіть з лишком (11 млрд. кубометрів плюс пеня 1.2 млрд. куб) і це коштувало державному бюджету майже 3 млрд. доларів.
Однак це не має жодного стосунку до сучасної газової «оборудки». Нинішні 2 млрд. доларів, які виводяться з «Нафтогазу» це ще один «подарунок» держави та її громадян приватному капіталу.
Грабунок іменем України
Щоб пояснити новеньку схему автору доведеться трохи заглибитися в історію газових відносин часів «РосУкрЕнерго». Однак не варто лякатися, що це буде заплутана історія. Схема проста, ну як, скажімо, красти шапки.
Почалося все з того, що в 2006-тому році «РосУкрЕнерго» та державний «Нафтогаз» створили газового посередника ЗАТ “УкрГаз-ЕНЕРГО” . І хоча половину акцій трейдера тримала державна компанія, «УкрГаз-ЕНЕРГО» діяло виключно в інтересах своїх приватних власників (Фірташа-Бойка) і при цьому мала повне сприяння влади, адже власники приватної компанії тут саму владу і представляли. Зокрема, Юрій Бойко був міністром Мінпаливенерго. Завдяки усним (і дуже рідко – письмовим) його вказівкам це підприємство стало постачальником газу найбільш платоспроможним промисловим споживачам, тоді як державному “Нафтогазу” залишилися проблемні клієнти з теплокомунальної енергетики та «бюджетники».
В результаті «УкрГаз-ЕНЕРГО» лише за один 2006 рік отримав чистого прибуток 0.8 млрд. грн., а «Нафтогаз» вліз у 1.7 млрд. збитків.
Поступово згорнув свою роботу посередник в 2008 році з приходом уряду Юлії Тимошенко.
Коли з того часу минуло чотири роки, зокрема два роки президенства Януковича в ЗАТ «УкрГаз-ЕНЕРГО» раптом взяли і згадали, що десь в газових сховищах України мусить бути майже 5 млрд. кубометрів власного газу (сучасною вартістю близько 2 млрд.доларів) закачаного переважно в 2007 році.
А як можна пояснити амнезію в попередні роки?
Однак суди такі нюанси не цікавили, всі інстанції визнали право ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» на газ.
Це відбулося тому, що «Укртрансгаз», яким керує близький до Юрія Бойка Сергій Винокуров, та «Нафтогаз», яким керує Євгеній Бакулін (теж ставленик Юрія Бойка) не напружувалися в захисті інтересів державних компаній.
А як могло бути інакше, якщо у позивача ( «Укргаз-Енерго») власник та сама політично-фінансова група під умовною назвою «група «РосУкрЕнерго», що контролює і відповідача (державний «Нафтогаз»)? Тому перемога приватного інтересу групи над державним, нажаль, була очевидна та прогнозована.
Детально судові події розвивалися наступним чином. У вересні 2012 року Господарський суд міста Києва зобов’язав державний «Укртрансгаз» передати з підземних газових сховищ «безпідставно набуте майно», а саме 4 млрд. 862 кубометрів газу на адресу «Укргаз-ЕНЕРГО». В квітні цього року той самий суд зобов’язав НАК «Нафтогаз» передати 4млрд 751 млн. кубометрів «Укртрансгазу» для подальшої передачі ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО». І нарешті, третій суд зобов’язав «Нафтогаз» повернути ЗАО «Укргаз-ЕНЕРГО» 50% акцій ЗАО, яким володів НАК.
Нагадаю, позаяк НАК «Нафтогаз» володів половиною «Укргаз-ЕНЕРГО» відповідно половина відсудженого об’єму газу вартістю майже 1 млрд. доларів могло би знову повернутися йому через дивіденди. Тому авторам схеми було так важливо позбавити «Нафтогаз» акцій у фірмі Фірташа, і це було зроблено.
В результаті «іменем України» ( а саме такими словами починаються судові рішення» пролунав контрольний постріл в скроню НАК «Нафтогазу», що і так ледь дихає. Адже нині весь газ який перебуває у власності НАКу переданий у заставу банківських установ.
Нещодавно кабмін затвердив фінансовий план Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на 2013 рік з дефіцитом близько 18 мільярдів гривень. І то експерти говорять, що ця цифра далека від істини, «дірка» набагато масштабніша.
Тому якщо «Нафтогаз» виконає рішення суду, можна прогнозувати, що нас чекає або підняття цін на газ для населення, або приватизація всіх ласих шматків НАКу, в першу чергу в сфері видобутку вітчизняного газу.
І що принципово важливо НАК «Нафтогаз» не винен ці безумні об’єми газу ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО».
З’ясувати це виявилося просто, в два кроки. Як би сказав Шерлок Холмс: «Все елементарно Ватсон».
Амнезія Фірташа
Крок перший.
Варто зайти в Єдину базу судових рішень в Інтернеті та знайти рішення судів, які «розкуркулюють» «Нафтогаз України» майже на 5 млрд. кубометрів газу.
При уважному ознайомлені з цими рішеннями стає зрозуміло, що левову частину цього об’єму майже 4 млрд. кубометрів газу (3,96 млрд. кубометрів) становить газ, який «Укргаз-ЕНЕРГО» закачало у газові сховища в 2007 році. З приходом уряду Юлії Тимошенко в листопаді – грудні 2007 цей газ було реалізовано споживачам через «Нафтогаз».
Реалізація цих об’ємів відбулася на виконання договору поставки між ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» та НАК «Нафтогаз» №453 від 29.11.2007.
Однак нині суд зобов’язав державну компанію повернути цей газ Фірташу, бо цитую «встановив факт нездійснення ЗАТ «Укргаз-Енерго» поставки природнього газу НАК «Нафтогаз України» за договором поставки № 453 від 29 листопада 2007 року». (Цей важливий договір надалі будемо називати «листопадовим»).
Факт «нездійснення поставки» суд встановив, через відсутність у «Нафтогазу України» актів прийому-передачі газу за «листопадовим договором», які на думку суду, є єдиним підтвердженням того, що «Нафтогаз» купив той газ.
Отже суд вирішив, «що майно ЗАТ «Укргаз-ЕНЕРГО» було набуте відповідачем безпідставно» і весь об’єм газу, що фігурував у «листопадовому договорі» і який вже давно спалили споживачі «Нафтогазу» мусить нині бути повернутий фірмі Фірташа.
Хоча насправді за цей газ було заплачено.
Навіть у судовому рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 5011-74/9393—2012 можна прочитати, що представники НАК «Нафтогаз» демонстрували суду податкові накладні згідно яких протягом 19 — 27 лютого 2008 року НАК здійснила оплату за 3 858 122 530,74 куб. метрів природного газу, що був поставлений за «листопадовим договором».
Однак суд не прийняв ці документи до уваги, мовляв лише наявність актів-прийому передачі газу підтверджує, що НАК «Нафтогаз» реалізував газ «УкрГаз-ЕНЕРГО» законно.
Отже все впирається в акти прийому-передачі газу.
Є два папірці –«Нафтогаз» з газом. Немає, «Нафтогаз», тобто державний бюджет, тобто суспільство платить Фірташу величезні гроші.
Через відсутність лише цих двох папірців НАК «Нафтогаз» змушений фактично дарувати «блакитне паливо» за яке вже було заплачено в 2008 році. Де ж ті папірці? І чи були взагалі оформлені акти прийому-передачі газу за «листопадовим договором».
Були!!!
Автор не знає чи ці акти існують нині, чи може знищені. Але існували вони ОДНОЗНАЧНО! В 2008-мому операції з тим газом було оформлено згідно закону.
Щоб в цьому переконатися пропоную читачам разом здійснити крок другий. От просто зараз будь-хто може запустити відео, щоб побачити акти-прийому передачі газу, які не були показані суду.
Це відео з архіву ТСН за лютий 2008 року, яке носить назву «Прес-конференція речника «УкрГаз-ЕНЕРГО» Віталія Кисіля».
В підписі під відео зазначено, цитую «за останні два дні НАК перерахувала ЗАТ «УкрГаз Енерго» понад 2,4 млрд. грн. згідно з умовами додаткової угоди від 19 лютого 2008 р. до договору від 29 листопада 2007 р., «Укргаз-Енерго» надало НАК акти прийому-передачі газу». Отже йдеться якраз про ВИКОНАННЯ «листопадового договору», стосовно якого Господарський суд в 2012 році встановив «факт відсутності виконання».
Може проблема в пам’яті, може в «УкрГаз-ЕНЕРГО» за 5 років забули, що з ними розрахувалися. То нехай подивляться свою ж прес-конференцію тих років та згадають.
Тому що їх речник Віталій Кисіль не лише говорив, що акти-прийому передачі газу були підписані, а навіть показував їх на камеру. Спочатку один нині втрачений акт, а потім другий.
Пропоную розшифровку, що при цьому говорив Кисіль: «За вчора та сьогодні, на адресу компанії були перераховані 2,4 млрд. грн. Важливий момент на який нас постійно підштовхує уряд, начебто не оформлення з нашого боку актів прийому-передачі газу, саботаж роботи. Хочу сказати абсолютно офіційно, як мінімум це не відповідає дійсності. Окрім політизації процесу ці заяви не мають під собою основи. Ось я вам демонструю акт прийому-передачі газу по платежу від 19 лютого- 898 млн.грн. Ось підпис представників «Укргаз-ЕНЕРГО», ось Діденка, виконуючого обов’язки керівника «Нафтогазу». А ось акт по перерахуванню 2, 4 млрд. грн. Сьогодні він буде переданий в НАК»…
Отже «листопадовий договір» таки виконувався. Отже ті два акти через відсутність яких «Нафтогаз» нині втрачає мільярди насправді існували в природі. Свідки цьому не лише журналісти каналів чиї мікрофони стояли на столику перед речником фірми Фірташа, а взагалі українське суспільство. Адже та прес-конференція була офіційне та публічне дійство.
І після того, як автор знайшла ті акти прийому-передачі газу, хочеться щоб їх знайшли і посадовці «Нафтогазу» і урядовці -куратори ПЕК і звернулися до суду за нововиявленими обставинами.
Інакше це зрада державних інтересів, інакше у всій цій історії вбачаються ознаки посягання на економічну безпеку держави, що потребує відповідної кваліфікації та розслідування з боку правоохоронних органів.
Борг в обмін на дивіденди
Також автор хоче звернути увагу на ще один факт з відеозапису промови речника «Укргаз-Енерго» Віталія Киселя. На тій же прес-конференції 28 лютого 2008 року речник «Укргаз-Енерго» чітко заявляє, що борг «Нафтогазу» перед «Укргаз-ЕНЕРГО» » за використаний до 1 січня 2008 року газ складає 1,367 млрд. грн.
Не більше не менше! 1.367 млрд. грн. і все, крапка.
Отже на той момент офіційна та публічна позиція «Укргаз-ЕНЕРГО» полягала в тому, що за 2007 рік НАК їм винен (в перерахунку за цінами 2007 року) гроші за близька півтора мільярда кубометрів газу.
Чому ж тоді під час судових розглядів 2012—2013 ріку позивач в особі «Укргаз-ЕНЕРГО» стверджував, що за листопад-грудень 2007-мого НАК «Нафтогаз» «безпідставно привласнив» майже 4 млрд. кубометрів газу?
Знову не стиковка?
Що ж це означає? Що через рік «Укргаз-ЕНЕРГО» згадає про нові 5 млрд. кубометрів загублених в газових сховищах в 2007 році, а «Нафтогаз» знову не знайде акти прийому-передачі газу і програє суд? І так кожний рік? І такою буде ціна президенства Януковича для «Нафтогазу»?
До речі, той борг в 1, 367 млн. грн. про які говорить речник «Нафтогазу» має свою історію. Він не має стосунку до тих 5 млрд. кубометрів газу, які нині витягає з «Нафтогазу» «Укргаз-ЕНЕРГО».
Це окремий борг за 2007 рік, який уряд Юлії Тимошенко принципово не став гасити Фірташу грошима з тих підстав, що на той час 50% «Укргаз-ЕНЕРГО» належало НАК «Нафтогаз», але державна компанія два роки не отримувала належної їй половини прибутку. Тому уряд Тимошенко своїм розпорядженням, дав НАК «Нафтогазу України» завдання «скоригувати суму платежів» для ЗАТ «УкрГаз-ЕНЕРГО» на величину очікуваних дивідендів за два роки діяльності. Девіденди на які справедливо міг розраховувати «Нафтогаз» на той час становили більше 900 млн. грн.
Інша складова згаданого Киселем боргу мала наступну історію. Ця заборгованість створилася в серпні 2007 року при уряді Януковича, коли ЗАТ«УкрГаз-ЕНЕРГО» заднім числом по бухгалтерії оформило газ 2006-го року. Суть «кидка», полягала в тому, що акти приймання-передачі 5,7 млрд. куб. м. спожитого «Нафтогазом» рік тому були оформлені за цінами 2007 року. На різниці в цінах держкомпанія втрачала майже 400 млн. грн.
Таким чином в 2008 році уряд Тимошенко справедливо та враховуючи державні інтереси повністю розплатився з «Укргаз-ЕНЕРГО» за борги 2007-мого року.
А от «Укргаз-ЕНЕРГО» залишився винний країні. Адже за два роки своєї роботи газовий посередник заборгував «Нафтогазу» 580 млн. за послуги транспортування блакитного палива і ця тема на кілька років стала предметом судових розглядів.
Однак варто було Віктору Януковичу прийти до влади, як довелося платити групі «РосУкрЕнерго» повторно за спожитий газ та пробачати борги.
В 2011 «Нафтогаз» припинив боротися в суді за стягнення з «Укргаз-ЕНЕРГО» боргу за транспортування газу. А в 2012 повернув об’єм газу, який був забраний в якості компенсації за дивіденди.
А після того, як нещодавно суд зобов’язав «Нафтогаз» віддати свої акції «РосУкр-ЕНЕРГО» державний бюджет втратив можливість хоч колись отримати належні йому дивіденди за всі роки прибуткової роботи газового посередника.
Хіба це не грабунок?
Кому дістануться три Камази стодоларових банкнот?
Після ознайомлення з усією цією історією перша думка: група «РосУкрЕнерго» повністю втратила почуття міри.
Друга думка – так не може бути. Два ярди «зелені» це занадто велика сума навіть для Фірташа та Бойка і тут не могло обійтися без відмашки Сім’ї.
Адже це на початку ери Януковича НАК був бізнес-полем урядовця Юрія Бойка та його партнера олігарха Дмитра Фірташа. Однак з виникненням нової політично-фінансової групи під умовною назвою Сім’я все змінилося. Згадаємо скандал з «вишкам Бойка»! НБРУ свого часу встановило, що ця назва не зовсім коректна. Адже фірми-посередники з продажу Україні вишок та іншого устаткування для добутку газу і нафти в Чорному морі, які «накрутили» сотні мільйонів доларів прибутку за свої послуги, були підозріло споріднені з фірмою, яка є кінцевим власником приватного палацу Януковича в Криму під назвою «Чайний будиночок». Про це можна прочитати в статті «Вишки Бойка» в тіні «Чайного будиночка» Януковича».
Також можна згадати, що закупівлю вишки під назвою «Юнона» у фіктивної британської компанії Highway Investment Processing LLP за $400 млн. , коли її ринкова ціна складала $250 млн. організовував новопризначений молодий заступник керівника «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба. Братів Кацуб нині називають повіреними Олександра Януковича по «Нафтогазу». Братики з Харькова також близькі до нинішнього младолігарха, що прикриває інтереси Сім’ї, теж харків’янина Сергія Курченка.
Отже якщо «вишки Бойка» це не зовсім «тема» Бойка, то може і «УкрГаз-ЕНЕРГО» на яке сьогодні-завтра впаде «золотий дощ» — майже 2 млрд. доларів чистого прибутку вже не власність виключно групи «РосУкрЕнерго»?
Так, зокрема, вважає експерт по енергетичним питанням Олександр Гудима. В інтерв’ю радіо «Свобода» він припустив, що забрані через суд акції «Нафтогазу» в «Укргаз-ЕНЕРГО» будуть передані Сім’ї. «Певно це буде фірма харківського бізнесмена Серігя Курченка чи хтось інший від Януковича», — заявив Гудима.
І треба сказати слова Гудими мають сенс. Адже Бойко і Фірташ маючи рішення хоч сотні судів, але без благословення Сім’ї не мають технічної можливості отримати з «Нафтогазу» свої/несвої 5 млрд. кубів газу. Адже Бойко вже не може сказати про «Нафтогаз» — це «моя корова і я її дою». Бо хоч люди близькі до Бойка і керують «Нафтогазом» та «Укртрансгазом» віднедавна вони були «укріплені» заступниками, що орієнтовані на сина Януковича. Диктат Сім’ї в ПЕК зокрема проявився в призначення на посаду міністра палива та енергетики Едуарда Ставицького, який отримав привілей працювати на Сім’ю, коли в далекому 2007 довів свою вірність організувавши відчуження резиденції «Міжгір’я».
Зважаючи на все це важко віриться, що газова оборудка на два мільярди чистого прибутку могла обійтися без участі Сім’ї.
Сумніви тут в іншому. Чи 5 млрд. кубометрів газу забиратимуть нині? Чи цей газ вже пішов «наліво». Одне з джерел автора вважає, що ці об’єми вже забрано з «Нафтогазу», а нинішнє рішення судів лише легалізує «дірку».
Якби там не було, треба визнати грабунок обставлений майстерно. Так обман в ній надзвичайно очевидний. Проте «краса» схеми в тому, що організаторам і не треба було плутати сліди.
Наприклад, якщо в «темі» справді Сім’ї, її репутації в будь якому випадку не постраждає.
Адже якщо спалахне публічний скандал всі хвости автоматично повісяться на Фірташа — Бойка, яким не має що втрачати,бо їх імена в газових справах давно демонізовані. А також під удар так зручно, але абсолютно несправедливо потрапляє Юлія Тимошенко, адже почнуться пояснення, що у всьому винні «папередники», мовляв в 2008 році вона так «накерувала», що до сих пір доводиться «розгрібати».
Хоча, автор прогнозує, що публічного скандалу не буде. Операція вивозу з «Нафтогазу» трьох Камазів стодоларових купюр пройде В УСІХ НА ОЧАХ НЕПОМІЧЕНОЮ».

Тетяна Чорновіл, Національне бюро розслідувань України

Кум Януковича Присяжнюк підробляв документи?

Це – Микола Присяжнюк – міністр агропромислової політики та продовольства.

Микола Присяжнюк вміє справляти враження: бездоганна українська, імпозантний вигляд, з гарними манерами.
Втім, нехай вас не вводить в оману його зовнішність.
Адже багато найбрудніших оборудок часів Януковича пов’язані саме з іменем Присяжнюка. Це і діяльність скандального зернотрейдера «Хліб Інвестбуд». І отримання десятків газових родовищ сумнівною фірмою «Голден Деррік». І розкрадання коштів Кіотського протоколу.
Участь в цих масштабних оборудках не можлива без покровительства президента Януковича. Присяжнюк – не лише давній приятель Віктора Федоровича (вони разом у 80-ті роки працювали в об’єднанні «Орджонікідзевугілля» в м. Єнакієве). Також, медіа неодноразово писали, що президент Янукович хрестив старшого сина Присяжнюка – Романа.

Минулого року ми в агентстві Слідство.Інфо встановили, що Микола Присяжнюк наприкінці 90-х років – на початку 2000-х, був директором британської фірми Reef Holdings Plc.
В 2002-му році, коли Миколу Присяжнюка призначили на посаду заступника Житомирської облдержадміністрації, він вийшов зі складу директорів цієї британської фірми. Оскільки, державним службовцям України вже на той час заборонялося обіймати посади в комерційних структурах, навіть іноземних.
Замість Миколи Присяжнюка, його інтереси в цій британській компанії став представляти його брат – Борис.
Але цікава деталь: вивчаючи звіти цієї британської фірми, ми помітили, що хоч Микола Присяжнюк юридично, більше не мав стосунку до компанії, фактично, він міг продовжувати управляти нею, сидячи в кріслі заступника житомирського губернатора. Просто підписуючи документи, замість свого брата.
Порівняйте ці кілька підписів:
Так розписувався єнакіївський підприємець Микола Присяжнюк в 1998-му році:

Так розписувався в 2003-му році Борис Присяжнюк:

А так розписується сьогодні міністр Микола Присяжнюк:

Як на мене, ці підписи зроблені однією рукою. Чому? Можливо, Микола Володимирович не дуже довіряв навіть рідному брату?
Адже, через цю британську компанію проходили десятки мільйонів доларів. Вона ешелонами ввозила з-за кордону в Україну курятину не сплачуючи податків, про що в своєму розслідуванні раніше писала Катерина Каплюк для Forbes.Україна.
Микола Присяжнюк, боявся, що брат його «кине»?
Для ідентифікації підпису міністра я звернувся до Київського інституту судових експертиз. Втім, експерти відповіли, що офіційно вони працюють лише з оригіналами документів. І для повної переконаності у висновку, експертам, крім оригіналу підпису, потрібні ще кілька оригінальних зразків почерку, чого в мене, на жаль, не було.
Але, неофіційно, експерти сказали, що з високою ймовірністю, підписи зроблені однією людиною.
Шановний Миколо Володимировичу, прошу вас відповісти на питання: чи підписували ви фінансові звіти замість брата, підробляючи таким чином документи?
Чи розумієте ви, що подібні дії є порушенням антикорупційного законодавства в Україні і кримінальним злочином у Великобританії?
Прошу відповісти мені письмово, від руки і направити відповідь листом на адресу:
Київ, вул. Богдана Хмельницького б. 16/22,
Агентство журналістських розслідувань «Слідство.Інфо».
Дякую наперед!

Дмитро Гнап

«Война за щебень» или «Наумец начинает и… проигрывает»

Группа компаний ЮНИГРАН в борьбе за монополию фактически оказалась перед угрозой быть «растаможенной» более крупным игроком. Попытка рейдерства в отношении «Коростенского щебзавода» обернулась большими проблемами для самого Игоря Наумца и «ЮНИГРАНА», а также его корпорации «Трансрада» (работающей в России).
Предыстория
Недавно в СМИ появилось сообщение о том, что Государственное агентство автомобильных дорог Украины готовит несколько концессионных проектов по строительству платных дорог. Речь идет о Большой Окружной дороге вокруг Киева, дорогах Ровно-Броды-Львов-Краковец, Харьков-Щербаковка, Одесса-Рени, Ульяновка-Николаев-Херсон-Крым и Новомосковск-Крым.
Деньги там предусмотрены солидные, да и концессия — это не финансирование из госбюджета, где дырка на дырке, а участие крупных компаний (в том числе и иностранных). Еще каких-то пару лет назад платные дороги воспринимались как ненаучная фантастика, то теперь цена в 50 — 100 грн за проезд по нормальной трассе, без ям и колдобин, кажется не такой уж и напряжной.
Необходимую законодательная база Верховная Рада уже приняла, так что начала работ дело недалекого времени.
Эти грандиозные планы украинского правительства имеют прямое отношение к нашей Коростенской истории.
Как известно, одним из основных материалов для строительства дорог является щебень различных фракций и гранитная крошка, так называемый «отсев». То есть, строя дороги, именно на закупку щебня и крошки будут направлены значительные средства. И тут возникает вопрос: кто будет основным поставщиком материала для будущей «стройки века»? А ответ лежит на поверхности — тот кто даст приемлемую цену и необходимые объемы сырья. Или… монополист, контролирующий производство щебня.
Вот тут то и появляется на сцене группа компаний «ЮНИГРАН» и ее хозяин Игорь Наумец, который контролирует Малинский, Коростенский и Пинязевичский карьеры, а также несколько «взрывпромов».
«ЮНИГРАН» привлек заемные средства для модернизации производства и строительства двух заводов по производству взрывчатки. Шаг за шагом Наумец формировал «монопольку», зачищая отрасль от ретивых конкурентов. Фактически, Игорь Владимирович решил сыграть в «крупную» и поставил на то, чтобы стать единственным оператором рынка.
В украинском бизнесе вопросы о «правилах игры» и честной конкуренции давно стали чисто риторическими. Чем уже ниша рынка, чем специфичнее сама отрасль, тем более ожесточенней идет борьба за лидерство, когда люди не брезгуют никакими методами. В ход идет рейдерство, фальсификации, включение админресурса, давление, репрессии и попытки убийства неугодных бизнесменов. Но на каждую акулу бизнеса найдется более крупная акула, с более сильным зубами.
Так случилось с группой компаний «ЮНИГРАН». Начав зачистку рынка под себя, Игорь Наумец заигрался в политику. Ведя атаку на «Коростенский щебзавод» (своего прямого конкурента), руководитель «ЮНИГРАНА» распускал слух, что за ним стоит первая «Семья» страны и чуть ли не сам Глава государства. Наумец не учел того, что «Семья» не любит, когда ее именем кто-то «делает бизнес», да еще и « не делится». В итоге, в Генпрокуратуре и других силовых ведомствах уже заинтересовались «ЮНИГРАНОМ» и лично господином Наумцом. Теперь вопрос стоит не о расширение империи гранитного короля Наумца, а о том, как сохранить бизнес. То, что хозяина «ЮНИГРАНА» заставят сильно «поделиться» уже ни у кого не вызывает сомнения».
Транс от рады
Многие эксперты говорят о том, что попытка Игоря Наумца занять монопольное положение на рынке связанно не только с украинскими перспективами, но и с появлением привлекательных проектов в России, куда «ЮНИГРАН» поставляет щебень через корпорацию «Трансрада».
«Трансрада» была создана еще в 1991 году и давно присутствует на российском рынке и является крупным поставщиком нерудных материалов (гранитный щебень, гравийный щебень, известняковый щебень, песок) в район Москвы, Московской области и Центрального региона. Особой услугой «Трансрады» является «быстрое таможенное оформление грузов, следующих с Украины в Россию». Вопросы «решаются» при помощи филиала корпорации на границе.
При помощи «Трансрады» Игорь Наумец рассчитывает поучаствовать в полной реконструкции действующей Московской кольцевой автомобильной дороги (МКАД), строительстве «второй» МКАД вокруг Москвы. Кроме того, в планах «ЮНИГРАНА» стать эксклюзивным поставщиком щебня для инфраструктурного московского проекта «Садовое кольцо» (расширение дорожной сетки, модернизация существующих объектов и пр).
Есть и добавленная стоимость российского направления бизнеса Наумца. Работая через корпорацию «Трансрада», он продаёт по заниженной цене щебень в Россию, это помогает сэкономить на налоге на прибыль в Украине и сэкономить налог на добавленную стоимость на российской стороне. Эта «серая» схема позволяет Наумцу получать дополнительную прибыль (естественно «кидая» госбюджеты и в Украине, и в России).
Такой «бизнес» вводит в транс не только налоговиков в Украине, но и в России. По нашей информации «Трансраду» сейчас трясут российские компетентные органы. Вскрылось несоответствие объемов поставок и реализации продукции. Возникли вопросы об «откатах», якобы выплаченных «Трансрадой» своим клиентам из числа государственных строительных компаний и пр.
«Хвосты» в Украине
При организации бизнеса в Малинском, Коростенском и Пинязевичском карьерах Игорь Наумец решил подсэкономить на налогах и сборах. Земля была оформлена актами постоянного землепользования на ОАО, что позволяло платить мизерные суммы в госбюджет. После изменений законодательства и перехода традиционных ОАО в формат ПАО и ЧАО, акты постоянного землепользования утратили силу и «ЮНИГРАН» должен был оформить договор арендыземли и, соответственно, увеличить отчисления в казну. Но, Наумец решил «отпетлять»: не менять документы на землю. Получается в среднем около 3 млн гривен потерь бюджета. Для Наумца — это экономия ресурса для финансирования рейдеров и оплаты налом сомнительных операций.
Но, в Миндоходах и сборах недавно заметили, что один единственный «Коростенский щебзавод» странным образом платит в два раза больше налогов и сборов, чем вся группа компаний «ЮНИГРАН», включающающая три карьера, где более выгодная логистика и каждый из карьеров сопоставим «Коростенскому щебзаводу». По идее, «ЮНИГРАН» должен платить в шесть раз больше чем «Коростенский щебзавод», а не наоборот. Основные пакеты акций и финансовый ресурс Наумец хранит в оффшорах, что позволяет ему, по серых схемах, «заводить» и «выводить» из Украины деньги, обходя госбюджет. По слухам, центральный офис Миндохсбора уже озадачился «налогово-оффшорным ноу-хау» Наумца и в скором времени Игорю Владимировичу придется как-то объясняться с налоговиками из Киева.
Не менее интересной для компетентных товарищей является схема, по которой господин Наумец получил контроль над подъездными путями к своим карьерам в Коростенском районе.
Напомним, что в пределах Коростенщины есть более 50 км подъездных путей. В грузообороте, кроме транзитных грузов, важную роль играют и грузы, отправляемые из местных предприятий. Это в первую очередь продукция карьеров и щебзаводов. Тот кто контролирует «железку» — тот сильно экономит на доставке продукции. Только у «Малинского камнедробильного завода» в собственности есть ж/д станция, 5 км подъездных путей, депо и локомотивы ТЕМ2ВМ и 2М62. Как нам сообщили на условиях анонимности в компетентных органах Житомирской области, сейчас следователи прорабатывают историю перехода железнодорожных подъездных путей в собственность «ЮНИГРАНА».
«Речь идет о взятке с шести нулями бывшему руководству ж/д узла. Ведь продажи как таковой не было, а была безоплатная передача», — говорит наш источник.
Отдельной темой в стратегии монополизация рынка Наумцом является установления «ЮНИГРАНОМ» контроля над «взрывпромами», которые обслуживают гранитные карьеры. Сам «ЮНИГРАН» контролирует ОАО «Укрвзрывстрой», которое проводит буровые и взрывные работы. Эта компания имеет в оперативном управлении парк буровых установок Atlas Copco ROC L6, L8 с, завод по производству компонентов эмульсионных взрывчатых веществ, смесительно-зарядные машины фирмы TREAD CORPORATION для зарядки скважин эмульсионными взрывчатыми веществами. Наумец тратит огромные средства для наращивания мощностей своего взрывпрома.
Дело в том, что согласно украинскому законодательству, содержать собственных промышленных взрывников на предприятии добычи камня дело хлопотное и затратное (много требований к технике безопасности, условиям хранения, повышенный режим охраны и пр.). Поэтому карьеры, как правило, пользуются услугами отдельных предприятий — взрывников. Однако, в последнее время, Игорь Наумец начал скупку таких структур. Те, кто не «сдавался» просто разоряли и банкротили.
С другой стороны тот, кто контролирует «врывпром», может диктовать свою политику добывающим компаниям. И это вопрос не только монопольного ценообразования на рынке услуг взрывпрома, а игра по-крупному с целью оказания давления на основных операторов щебня в Украине. Без взрывпромов карьеры работать не могут. Так что тут целое пространство для работы Антимонопольного комитета, который уже создал рабочую группу для изучения данного вопроса.
Провал рейдерской атаки на «Коростенский щебзавод»
В какой-то момент Игорю Наумцу показалось, что он уже «держит Бога за бороду» и может считать себя «королем щебенки». Но всю картину портили ОАО «Коростенський щебзавод» и ЧАО «Трудовой коллектив «Коростенський щебзавод», которые никак не хотели «сливаться» под «ЮНИГРАН».
А без «Коростенского щебзавода» никакой «монопольки» у Наумца не получается. Коростенцы самим своим существованием создавали нешуточную конкуренцию «ЮНИГРАНУ», но и вели непозволительно самостоятельную политику на рынке. Сплошные упущенные экономические выгоды для Наумца…
Хоть «Коростенський щебзавод» и не имеет мощной «крыши» в Киеве, не задействован в различных схемах и финансово-хозяйственных конструкциях , оказался «крепким орешком» для Наумца.
Дело в том, что «Коростенский щебзавод» принадлежит трудовому коллективу, а не одному собственнику, схема управления активами децентрализирована, а само предприятие является бюджетообразующим для Коростенского района.
Вот тут то и началось. Игорь Наумец нанимает для атаки на «Коростенский щебзавод» известного в Коростене рейдера — хозяина группы компаний «Фактор» и «Фортуна-банка» Сергея Тищенка.

Сергей Тищенко
На его счету: обман вкладчиков (, махинации с невозвращением кредитов, незаконное обращение наркотиков, легализация краденного имущества , уничтоженный молокозавод в родном Коростене. И этот список можно продолжать.
Рейдеры начинают кампанию против менеджмента предприятия, подключаются проверяющие инстанции, суды.
Сейчас основными юридическими лицами, которые ведут атаку на «Коростенский щебзавод» являются ПАО «Фортуна-Банк», «ТОВ ЮНИГРАН», а также ООО «Фактор Групп», ООО «Подол-Сити». Свои операции они производят через подконтрольные офшорные компании: И.Ес. МАЙНИНГ КОМПАНИ ЛИМИТЕД (Кипр), VEBRAINVESTMENTSLTD (Кипр), ФАКТОР КАПИТАЛ ИНТЕРНЕШЕНЕЛ С.А. (Панама), и российскую компанию ООО «Стоун капитал».
В спайке с рейдерами работала Житомирская межрайонная прокурора по надзору за соблюдением законов в природоохранной сфере и Государственная инспекция сельского хозяйства в Житомирской области. Особый вклад в рейдерскую атаку сдела начальник управления защиты окружающей среды и природных ресурсов по Житомирской области Андрей Вергелес, который имеет дружеские отношения с Игорем Наумцом.
После того, как местные административные ресурсы исчерпались, Наумец подключил к делу и народного депутата — регионала Владимира Пехова. Последнего Наумец и Тищенко выставляют в качестве политической «крыши», тем самым подставляя как самого депутата, так и Партию регионов. Г-н Пехов под диктовку Наумца направил десяток депутатских запросов в прокуратуру Коростенского района, Житомирский госпромнадзор, экологическую инспекцию и пр.
«Война за щебень» или «Наумец начинает и… проигрывает»

Юрий Бобер
Привлекли к рейдерскому захвату и руководителя Глава житомирского Госгорпромнадзора, известного метросексуала Юрия Бобра. За последние несколько недель Госгорпромнадзор совершил около десятка пыпыток остановить работу «Коростенского щебзавода», лишив его лицензий. Но, то ли у Бобра проблемы с юридической службой, то ли по своим причинам не спешит он выполнять заказ Наумца, каждый приход проверяющих заканчивался провалом на знание основ законодательства со стороны чиновников Госгорпромнадзора.
Когда трудовой коллектив «Коростенского щебзавода» дал достойный отпор рейдерам, Наумец и Тищенко перешли к более решительным действиям.
17 мая этого года двое неизвестных совершили нападение на дом главы наблюдательного совета ЧАО «ТК «Коростенский щебзавод» Виталия Вербицкого, открыв стрельбу из огнестрельного оружия. Пока не понятно, что это было: акция устрашения или реальная попытка убийства. Следственные органы продолжают расследование.
****
По словам представителя антирейдерского движения в Украине Николая Савицкого, ситуация на «Коростенском заводе» прозрачна: «есть заинтересованная в устранении «Коростенского щебзавода» сторона, которая хочет закрыть завод, что бы получить дополнительный актив. То что такой стороной выступает г-н Наумец и компания «ЮНИГРАН» — это очевидно. В отличии от Тищенко и «Фактор-групп» (профессиональных рейдеров), только «ЮНИГРАН» ведет бизнес в этом сигменте рынка. Поэтому именно Наумец заказчик, а Тищенко исполнитель. Пехова скорее всего использовали «в темную» как и имя Януковича, которым пугали чиновников в проверяющих органах».
«Коростенский щебзавод» выстоял, несмотря на давление со стороны Наумца и Ко. Но теперь проблемы начинаются у самого Игоря Владимировича. Для начала Министерство доходов и сборов, совместно с Генпрокуратурой начали вчитываться в сообщения с мест о рейдерах и махинациях. Не последнюю роль сыграла и политическая составляющая. Рейдеры «в суете» активно прикрывались именем Виктора Януковича и «Семьей». А это ооочень не нравиться окружению Виктора Федоровича. На Банковой даже создана рабочая группа, которая отслеживает подобные факты. Наши источники считают, что вместо щебеночной монополии, господину Наумцу придется думать (по примеру того же Тищенко) о стране будущей эмиграции.

Марина Котко, Хайвей

Регионалка Бахтеева замяла убийство за 25 тысяч гривен? Документ

Доброта народного депутата от партии регионов Татьяны Бахтеевой не знает границ – она запросто выкладывает круглую сумму на отдых другого человека в фешенебельном санатории, сообщает медиапортал 40a.tv.
Правда, для того, чтобы воспользоваться добротой Татьяны Дмитриевны, нужно быть уполномоченным по правам человека. Как, например, Нина Карпачева, занимавшая этот пост с 1998 до 2012 года. В июле 2011 года Карпачева замечательно отдохнула в ялтинском отеле «Пальмира-Палас», а счет за ее отдых, в размере 24 777 гривен, был оплачен помощником Татьяны Бахтеевой Дмитрием Супроненко.
За что же Бахтеева так благосклонно отнеслась к омбудсману, уже тогда ставшему поперек горла ее родной партии регионов. Точный ответ знают только сами Бахтеева и Карпачева. Но события, произошедшие незадолго дают пищу для размышлений.
В конце мая 2011 года в Днепропетровской областной детской больнице по халатности врачей погибла трехлетняя Аня Черемуш. 8 июня Нина Карпачева открыла производство по этому делу и клятвенно пообещала привлечь врачей к ответу, пообещав не спускать глаз со следователей прокуратуры. Но уже через две недели, отдохнув в Крыму, Карпачева забыла о своем обещании. По крайней мере, каких-то заявлений по этому поводу от нее больше не слышали.
Совпадения, мягко говоря, странны. Ведь Татьяна Бахтеева с мая 2006 года — бессменный председатель Комитета Верховной Рады по вопросам здравоохранения и известна как ярая поборница «чистоты белых халатов», что выражается не только в защите но и в постоянном отбеливании репутации медиков, независимо от того, насколько эти медики того заслуживают.

Нове Межигір’я для Януковича в Криму. 11 фото. Розслідування

На південному узбережжі Криму нині відбувається масштабне будівництва приватного маєтку для Сім’ї. Він розташувався на мисі Айя, недалеко від Севастополя.
І це при тому, що на ПБК є цілий перелік маєтків, де може відпочивати Віктор Янукович та його родина. Для його потреб функціонує чотири держдачі – «Мухолатка» № 9, «Зоря» № 1, №3, №6, які були капітально відремонтовані за державний кошт в останні три роки.
Були оновлені інтер’єри, закуплені позолочені італійські меблі, англійський фарфор та інші розкішні витребеньки, на кшталт мармурового масажного столика з підігрівом, який разом з іншим устаткуванням для масажного кабінету потягнув на 600 тисяч гривень.
Біля двох держдач були збудовані вертолітні майданчики.
Також в Криму є приватні маєтки, що певним чином пов’язані з власністю Сім’ї. Зокрема, ті самі особи, що відчужували, забудовують та обслуговують Межигір’я, збудували «Чайний будиночок» під Масандрою та приватизували історичні вілли «Камея» та «Міро Маре» в Сімеїзі.

Чайний Будинок

Навіщо Сім’ї ще й маєток на мисі Айя? Очевидно всі перераховані об’єкти не влаштовують Януковича з точки зору розкоші та безпеки.
Щодо останнього, то всі перераховані маєтки розташовані понад морем, тому будинки, вертолітні майданчики, а подекуди навіть пляжі, проглядаються з серпантинів автомобільного шосе, що тягнеться вище по гірському хребту.
Маєток на мисі Айя в цьому плані унікальний, адже шосе з Ялти на Севастополь в тому місці починає обходити гористий мис і далеко заглиблюється в сушу. Таким чином, між морем та трасою зберігся величезний шматок дикого не заселеного узбережжя, з мальовничими скелями, дикими пляжами, великими масивами низькорослого лісу.
Вся ця територія, розміром з королівство Монако, Сім’я нині перетворюється в Кримське «Межигір’я» Януковича.
Автор пропонує фото будівництва найпишнішої резиденції Сім’ї, зроблені з найвищої точки мису Айя, який буквально нависає над маєтком. Щоб дістатися сюди, довелося п’ять кілометрів йти гірською стежиною через ліс.
Поки що це можливо, однак невдовзі для простих смертних вхід сюди буде суворо заборонено. Нині по всьому мису будується сітка доріг. Місцевий лісник розповів, що вони прокладаються для потреб охорони. І що зовсім скоро по всьому периметру з’являться будочки з охороною, які будуть стерегти «заповідні» місця від набридливих туристів.
Інакше бути і не може, адже хоча новий маєток Сім’ї розташований далеко-далеко внизу біля підніжжя мису Айя, зате звідси проглядається як на долоні.

Фото Тетяни Чорновол

Єдине, що ця відстань не дає оцінити його масштаб. З такої висоти він не видається великим, а все тому, що фігурок людей просто не видно.

Насправді, це нове будівництво Сім’ї, яскравий приклад гігантоманії Віктора Федоровича. Майбутній кримський «клубний» будинок Януковича вражає своїми розмірами, він куди більше знаменитої межигірської «Хонки».
Взяти хоча б центральний вхід. Недалеко біля нього видно бульдозер. Як бачимо, через парадні двері цей бульдозер може легко в’їхати верхи на Камазі.

Через центральний вхід можна в’їхати на КАМАЗі
А на фасаді з боку моря виструнчився цілий стрій колон. Вдалося поговорити з ковалем Андрієм, який виготовляв арматурний каркас для найбільших колон, що пронизують два поверхи – їх довжина 12 метрів. І це не найвища частина будинку!
В певних місцях висота вілли сягає близько 20 метрів, а її довжина – майже ста метрів. До речі, Андрій розповів, що він зробив лише три колони. Далі відмовився від замовлення – замовник платив мало.

На фасаді з боку моря виструнчився цілий стрій колон.

Поки що можна лише уявляти, скільки коштуватиме зовнішнє і внутрішнє оздоблення цієї вілли-монстра.
Очевидно, це будуть найдорожчі та найрозкішніші матеріали. Вже зараз видно, як працівники криють не менш як тисячу квадратних метрів даху міддю. Мідь – улюблений покривний матеріал Януковича – майже всі об’єкти на території Межигір’я під мідними дахами.

Працівники криють дах міддю

Також можна побачити, як в районі пляжу екскаватор риє котлован. Напевно буде басейн.
Будівництво йде швидкими темпами, тож можна прогнозувати, що вже до Нового року як мінімум ззовні палац постане у всій своїй красі.
Історія становлення кримського королівства Айя
Підтвердження того, що маєток біля підніжжя мису Айя будується саме для Януковича, можна знайти в його історії. Розкішний палац зводиться на місці, де нещодавно стояв головний корпус бази відпочинку працівників «Укравтодору» «Мис Айя».
Ця база шляховиків була приватизована в один час з «Межигір’ям» під час другого прем’єрства Януковича, і по суті, тими самими особами. Літом 2007 року все майно бази, в тому числі парк, який розкинувся на 3,5 га, було куплено у держави за смішні 6 мільйонів 360 тисяч гривень.
Офіційно власником стала сімферопольська фірма ТОВ «Арктур-Крим». Основним засновником цієї фірми, згідно бази податкової, на той час значилося ТОВ «Укркиївресурс», що внесло в статутний фонд підприємства майже 7 мільйонів гривень, за які і була викуплена база.
ТОВ «Укркиївресурс» – це відома журналістам фірма. Певний час це був центровий вузол у бізнес-імперії Сім’ї в частині організації побуту для Віктора Януковича.
Зокрема, ця фірма була засновником ТОВ «Дельфін-2001». На це підприємство був оформлений так званий «Чайний будиночок» Януковича в Масандрі.
Також «Укркиївресурс» був засновником ТОВ «Київуніверсалсервіс», що обслуговує «Межигір’я» – тамтешні садівники, двірники, кухарі та конюхи там отримують зарплату.
Також «Укркиївресурс» був засновником ТОВ «Центравіа», яка є власником вертольотів та літака, на яких літає Янукович.
Також «Укркиївресурс» був засновником ТОВ «СПС-груп». Ця структура купує оздоблення та меблі для нового клубного будинку в «Межигір’ї», зокрема палацові люстри та різьбленні панно з червоного дерева.
До речі, зареєстрований цей «Укркиївресурс» був у Броварах, в будинку, який збудував Андрій Кравець – нинішній завгосп президента, керівник Державного управління справами.
В тому самому будинку було зареєстроване і ТОВ «Дім лісника», що приватизувало дві колишні резиденції Кабміну в лісах під Сухолуччям, де так любить полювати на кабанів Янукович, і яке завозила з Німеччини декор для внутрішнього оздоблення будинків Януковича.
Директором ТОВ «Укркиївресурс» певний час був донеччанин Михайло Добнєв. А він, в свою чергу, був засновником ТОВ «Веспром» – фірми, на яку в 2006 тому році була оформлена яхта старшого сина Януковича «Центуріон».
Щоправда законним власником бази «Мис Айя» ТОВ «Арктур Крим» було не довго. У 2007-му році дуже недоречно для власника бази змінився уряд.
Прокуратура Криму звинуватила Фонд держмайна у незаконній приватизації бази відпочинку «Мис Айя». Попереднє слідство у кримінальній справі встановило, що під час приватизації було істотно занижена вартість майна.
Щоб держава не змогла повернути базу, «Арктур-Крим» швиденько передав все своє майно іншому підприємству – ТОВ «Норд 2007». До речі, те саме сталося з «Межигір’ям».
Те, що це була суто формальна передача, доводить той факт, що ТОВ «Арктур-Крим» та «Норд-2007» були спорідненими структурами, зокрема мали одного директора на двох – Лошакова Володимира Ігоровича.
А засновником «Норд-2007» стало ТОВ “Архітектурно-будівельна компанія «Технопромсервіс». Ця фірма певний час прийняла на себе естафету – стала вузловим центром бізнесу Сім’ї.
Зокрема, вона була засновником фірм «Ліга-м 2006» і «Форс 2006», які приватизували вілли «Камея» та «Міро Маре» в Сімеїзі.
«Технопромсервіс» також була засновником ТОВ «СПС-груп», яка завозила предмети розкоші з Німеччини в клубний будинок Януковича в «Межигір’ї».
Чи залишились, ще в когось сумніви, для кого будується розкішний палац на березі Чорного Моря?
Щоправда нещодавно відбулася зачистка слідів Януковича у володінні кримським маєтком, «Норд 2007» змінив засновників, і замість фірм близьких до Януковича, його власником став «чистий» кіпрський офшор «Леоліта трейдінг ЛТД».
Однак практично власник не змінився. Автор спілкувалася з будівельниками палацу на мисі Айя, яких поселили на сусідній базі «Батиліман». На питання, для кого будують, автору всі без винятку відповідали: «Для Януковича».
— А сам Янукович контролює будівництво? – спитала автор.
— Цим замається його старший син. Він приїжджає регулярно, останній раз був тиждень тому, – розповів один з робітників.
— Ви його особисто бачили?
— Ні. Коли приїжджає син Януковича, нас виганяють за територію бази. Однак, ні для кого не секрет, хто приїжджає.
Отже на мисі Айя нині зводиться ще одне гніздечко для Сім’ї.
Незрозуміло одне, чому Януковичі так довго тягнули з початком будівництва.
Попередній раз автор з’являлася в тих краях в 2011. На схилі тоді височів ще старий корпус санаторію і жодні будівельні роботи не проводилися. А про те, що у президентської родини є плани на цю базу, свідчила лише новенька асфальтована дорога, яка була прокладена до центральних воріт бази за державний кошт.

Старий корпус

А ще, тоді, під ялівцем, недалеко від центрального корпусу бази автору трапилися загорнені в брезент дві старовинні гармати часів кримської війни. Очевидно, вони мусили стати оздобленням нового маєтку.
Однак після того, як автор виявила, що артефакти були вкрадені з причалу артилерійської бухти Севастополя, їх повернули в севастопольський музей.

Гармати вкрадені з Севастополя для маєтку Януковича
Крим, який ми втрачаємо
А тепер про найголовніше – про те, яка частина території України стане недоступною для простих смертних після закінчення будівництва нового гнізда Сім’ї на мисі Айя. Адже це залізне правило сьогодення: Янукович поселяється в Межигір’ї – місцевий ліс перетворюється в охоронну зону.
Янукович будує мисливський будиночок на березі Київського моря – 30 тисяч га лісів оточує протитанковий рів.
Те саме трапиться і з мисом Айя.
Все насправді дуже сумно. Закрита зона Сім’ї тут не обмежиться трьома гектарами купленими у Фонду держмайна в 2007 році.
Після тієї купівлі територія маєтку періодично розширювалася, причому власник нічого не платив державі. Зокрема, в 2007-му база відпочинку «Мис Айя» безкоштовно приєднала до себе пляж довжиною 900 метрів. Тому що пляж виявився нікому не потрібний!
Від нього добровільно відмовилося державне підприємство «Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС імені В.Т.Гуца», яке знаходилось в підпорядкуванні «Укравтодору».
Звісно самих будівників доріг ніхто не питав, рішення про те, що шляховикам літом здоровіше відпочивати на розжареному асфальті прийняв тодішній керівник «Укравтодору» Володимир Демішкан – нинішній депутат партії регіонів.

Жертва Демішкана. З матеріалів слідства
В той час, коли Демішкан запопадливо вислужувався перед Януковичем, його син вбив бізнесмена, що відмовився подарувати мажору свій літак.
Вбивство було звірячим: Демішкан молодший гамселив чоловіка похилого віку ногами, а потім ледь живого прив’язав до батареї та скинув у озеро.
«Передай привітання Кусто», – цинічно сказав він своїй жертві на прощання.
Однак як тільки Янукович став президентом суд звільнив сина того, хто обдарував Януковича пляжем від відбування покарання у в’язниці через … хворобу.
У 2012 році Міська рада Севастополя розширила володіння Януковича на мисі Айя ще на 1, 7 га, а в цьому році передала ТОВ «Норд-2007» 2,2 га в урочищі Батіліман у Криму “для будівництва та обслуговування протизсувних і гідротехнічних споруд на базі відпочинку «Мис Айя».
Отже, офіційно ТОВ «Норд 2007» заволоділо 8 гектарами на узбережжі Чорного моря і, нагадаю, лише за три з половиною гектари були заплачені гроші в державі.
Однак ті землі, які нині офіційно належать ТОВ «Норд 2007», це далеко не вся територія, яку контролює та планує контролювати Сім’я на мисі Айя.
Почнемо з того, що власник ТОВ «Норд 2007», по суті, самовільно захопив всю територію державного ботанічного заказника, що межує з територією бази «Мис Айя». Це понад 30 га у трикутнику між скелею мису та парканом нового маєтку Януковича.
І зовсім невипадково єдина стежина, що веде у заказник, опинилася на території бази Януковича і її стереже та сама охорона, що і саму базу.
Інших стежин просто не існує, неприступні скелі мису наче ножем відрізали чарівну місцину на березі моря від навколишнього світу. Отож, хто володіє базою, той володіє заказником.
Показова ситуація. Охоронець побачив як журналісти робили фото будівництва Януковича з території заказника. Він почав викликати групу захоплення. На зауваження, що журналісти знаходиться не на приватній території, яку він охороняє, чоловік відповів: «Тут все наше».

На цьому фото видно трикутник заказника, який опинився в заручниках власників бази Мис Айя
Однак самовільно захоплені 30 га заказника це ще не все. 9 квітня 2008 року Севастопольська міськрада передала майже 14 тисяч га – все узбережжя від Балаклави до мису Айя – приватній структурі ТОВ «Орлинівське мисливське господарство» на 25 років в оренду за смішні кошти – 500 тисяч гривень на рік.
Депутатів, що передали землю мисливцям, не злякав той факт, що більшість земель належить до заповідного фонду, де полювання заборонене.
Це могло свідчити про одне: орендар має дуже потужне лобі. І немає сумнівів, що це лобі має багато спільного зі справжніми власниками бази відпочинку «Мис Айя».
Підтвердження цьому – в угіддях «Орлинівського мисливського господарства» відбувається спорудження доріг для патрулювання території, щоб жоден смертний не зміг потрапити на гребінь скелі і споглядати розкішний маєток біля її підніжжя.
Також треба зауважити, що орендарі-мисливці отримали у своє користування найкращі дикі пляжі Криму, в тому числі знаменитий «Загублений світ».

Загублений світ

Це справжня перлина Криму. Пляж, до якого немає доступу з суші, адже над ним здіймаються неприступні скелі порослі соснами та ялівцем.
Розташований він недалеко від бази відпочинку «Мис Айя», тому можна здогадатися, хто на нього поклав око.
І це не просто здогадки, адже якраз після того, як база «Мис Айя» перейшла у власність структур близьких до Януковича, у «Загубленому світі» почався терор «дикарів», які традиційно тут відпочивали.
Влаштовували його міцні хлопці з посвідченнями «екологів», а за сумісництвом – охоронці бази Януковича.
В інтернет-форумах можна знайти безліч свідчень відпочиваючих, як їм різали балони з питною водою, погрожували зброєю, як з Балаклави на «розборки» оперативно приїжджав спецназ.
Так «Загублений світ» зачистили від відпочиваючих. З висоти пташиного польоту, зі скель мису Айя, автор спостерігав безлюдну смугу пляжу. Лише одинокий намет охоронця володінь псував його дику красу.
Автор вирішила вивчити структуру власників ТОВ «Орлинівське мисливське господарство». Аж раптом сюрприз – хоча засновниками ТОВ у базі Мінстату значаться невідомі загалу фізичні особи, одна з цих осіб таки знайома журналістам, які цікавилися бізнес-імперією сина …прем’єр-міністра Миколи Азарова.
Мова йде про Швидун Наталію Анатоліївну, яка прописана в місті Києві, на вулиці Героїв Сталінграду і в 2012 році стала засновником ТОВ «Орлинівське мисливське господарство».
Ця сама особа є засновником Благодійного фонду сприяння розвитку фізичної культури і спорту «Славутич» разом з Глібом Лєшковим, відомим як менеджер будівельної групи «Розвиток», яка належить Олексію Азарову, сину українського прем’єра.
А до Лєшкова співзасновником «Славутича» разом з Наталією Швидун був Вадим Сисюк, який вийшов зі структури власників лише тому, що по призначенню Азарова головою уряду став заступником міністра спорту і отримав в розпорядження щедрі кошти держпрограми «Хокей України», яка передбачає державні інвестиції в цей вид спорту – понад 1 мільярд гривень.
Частина цих коштів, зокрема, йде на фінансування хокейного клубу «Сокіл». А співвласник (26%) цього клубу – це той же благодійний фонд «Славутич», співвласником якого є орендар 14 тисяч га мисливських угідь на Південному узбережжі Криму – Наталя Швидун.
Той факт, що Наталя Швидун – менеджер з бізнес-павутиння родини Азарова, підтверджує ще одна деталь.
На інформаційному порталі «Про Волинь» автор знайшла новину про те, як екс-голова Державної податкової адміністрації України Анатолій Брезвін, людина з команди Миколи Азаров, а також президент федерації Хокею зайнявся порятунком садиби магнатів Вільгів у селищі Голоби.
Там зазначено, що реставрацією резиденції шляхтичів з його ініціативи зайнялося ТОВ «Садиба Вільгів».
Засновник цього ТОВ знов таки Наталія Швидун.
Отже все вказує на те, що розкішний кримський маєток президентському сину допомагає організовувати син прем’єра.
Сім’ї не вистачає своїх менеджерів для облаштування її розкішного побуту в різних куточках України? Чи, можливо, участь сина Азарова в кримському проекті сина Януковича є тим чинником, який утримує його батька на посаді керівника уряду, попри періодичні чутки про відставку, а також «покращення» економічної ситуації в Україні?
Хоча ці питання не такі важливі. Хвилює, що все більше найгарніших куточків країни переходять в розряд царських земель закритих для простих смертних.
Зате у Януковича до великого переліку предметів розкоші та статусу додасться власне королівство Монако. На чорноморському узбережжі.

Тетяна Чорновол, Ігор Луценко, Українська правда. Всі фото Тетяни Чорновол

Коломойський us Янукович. Гризня мародерів України

Національна спілка журналістів України звернулася до президента з вимогою звільнити міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.
Спитаєте, до чого тут бізнесмен Ігор Коломойський? Справа в тому, що голова НСЖУ Олег Наливайко донедавна працював президентом підрозділу медіа-холдингу олігарха – агенції УНІАН. До того – мав відношення до керування всім спочилим медіа-холдингом «Главред-Медіа», головним медіа-активом Коломойського. Тож, напевне, наїзд на міліцейського міністра, чиєю б не була сама ідея, відбувся не без відома олігарха.
Атака на Захарченка справді не випадкова – до листопада 2011 року той очолював податкову, яка залила сала за шкуру підприємствам Коломойського. Загалом же, заява медійників – один із епізодів тривалої війни групи «Приват» із впливовими бізнесменами-регіоналами.
Гра в монопольку
У 2010 році, у ніч другого туру виборів президента Коломойський серед інших приїхав у готель «Інтерконтиненталь», щоб привітати переможця. Мабуть, демонстрація відданості була непереконливою, бо надалі проблем у магната з Дніпропетровська лише побільшало. Вже в 2010 році у нього почалися неприємності з бізнесом і йому пророкували долю українського Ходорковського. Мабуть, уже тоді він жалкував, що ніколи не фінансував Партію регіонів.
Поки Коломойський пантрував старих ворогів Ахметова з Колесніковим, з’явилося нове покоління «підприємців». Уже в 2012 році «приватівця» спіткали неприємності на ринку авіаперевезень. Хтось дуже впливовий намагався захопити контроль над «АероСвітом». Вочевидь, Коломойський не міг тут нічим зарадити, бо ініціював фінансове придушення власної ж компанії. Не обійшлося без істерики: бізнесмен нібито заявив, що на випадок, якщо син Януковича захопить «АероСвіт», він обвалить гривню за допомогою банку «Приват».
Справа, звичайно, не у взаємній неприязні Сім’ї та Коломойського. За два роки «підприємці» з найближчого кола президента «підросли». Вони зрозуміли, що справжні гроші можна буде заробити, лише відтявши в когось шматок бізнесу. Забирати у своїх, тобто регіоналів, було б стратегічною помилкою, та й на даному етапі успіх не було гарантовано. Коломойський же завжди був, мов прищ на дівочому обличчі, – він пересварився чи не з усіма, але вичавити його ніхто не зміг.
Імовірно, в Сім’ї вирішили, що фронтмен «Привату» має надто багато. На кінець минулого року його компанії займали біля 60 % ринку авіаперевезень. Тож відкусити звідси шматок сам Бог велів.
Подібна, хоча й складніша, ситуація склалася в нафтопереробці та ринку реалізації нафтопродуктів. У березні минулого року зупинився другий за потужністю в Україні Лисичанський НПЗ і «Приват» отримав контроль над приблизно третиною внутрішнього ринку пального. Складемо до купи ВАТ «Укрнафта», Кременчуцький НПЗ, півтори тисячі АЗС і побачимо ще одну монополію Коломойського.
Водночас на паливному ринку України заявив про себе прямий конкурент групи «Приват» – Сергій Курченко. «Підприємець» купив Одеський НПЗ і розширив мережу АЗС. Якщо вірити нардепам Артуру Палатному й Андрію Путілову, Курченко разом із міністром доходів і зборів Олександром Клименком установили контроль над постачанням контрабандного пального в Україну. Водночас Курченко намагався купити в Коломойського газодобувну компанію «Укрнафтобуріння», якій належить ліцензія на розробку потужного Сахалінського родовища.
Переробка 3,5 мільйона тонн нафти на рік із подальшим збутом палива на вітчизняному ринку в кого хочеш викличе бажання це відібрати. Крім того, інтеграція переробки зі збутом дає можливість відчутно знизити ціну на пальне та вибити конкурентів із ринку. Тож не дивно, що в підприємств Коломойського почалися проблеми з контролюючими органами. На початку року податківці почали масові перевірки найбільшої мережі автозаправних станцій, що належить «Привату». В березні Держінспекція з питань захисту прав споживачів оштрафувала АЗС ВАТ «Укртатнафта» на 190 мільйонів гривень. А в минулому місяці на НПЗ Коломойського почалася інформаційна атака – нібито вони не сплачують дивіденди державі як акціонеру.
Новий ворог
Сьогодні, після придбання УМХ у Бориса Ложкіна «бізнесменів» Сім’ї вважають медіа-магнатами. Однак володіння кількома, нехай і відомими, друкованими виданнями та сайтами, ще не дає підстав для такого висновку. Насправді Курченко придбав УМХ дещо поспіхом. Цей медіа-холдинг хоча й успішний, проте його аудиторія надто вузька та специфічна, щоб грати важливу електоральну роль. Під час виборів у якості інструменту масового впливу може виступати лише загальнонаціональний канал.
Як відомо, Сім’я фактично контролює Перший Національний канал. Проте, з огляду на його рейтинг, цього явно недостатньо. На жаль для найближчого оточення президента, всі впливові загальнонаціональні телеканали вже розібрані крупними гравцями. Тож їх можна лише перекупити в нинішніх власників.
Серед інших, канал «1+1» виглядає «смачним» і водночас найнезахищенішим. Не дивно, що чутки про продаж його Коломойським ходять із початку 2011 року. Минулого місяця, після того, як стало відомо про придбання Курченком УМХ, з’явилася інформація про початок переговорів стосовно купівлі медіа-групи «1+1». Начебто справа вже дійшла до формування угоди.
Однак Коломойський відомий не лише жадібністю. Це далекоглядний підприємець, який вміє мислити стратегічно. Він напевно розуміє, що в разі продажу «Плюсів» Сімʼя отримає одну з найпотужніших медіа-імперій в Україні, а він сам позбавиться захисту. Справді, контроль над «1+1» разом із ключовими активами – «Приватбанком» і «Укрнафтою» дає можливість Коломойському утримувати свій самостійний статус.
Проте, як підказують події на паливному ринку та деякі рухи в середовищі ЗМІ, фронтмен групи «Приват» вступив у війну з принципово новим ворогом. Імовірно, він розуміє, що перемогти йому не дадуть час і небачений за міцністю «дах» опонентів. Якщо стисло, у разі потреби проти Коломойського постане вся державна машина примусу, включно із судами, які раніше його так виручали.
Звичайно, з Коломойського не вийде українського Ходорковського. Ігор Валерійович має громадянство Ізраїлю, до того ж він постійно мешкає у Швейцарії. Тож криві руки української Феміди його не дістануть. Швидше за все, станеться інше: компанії Коломойського стануть сировиною для побудови бізнес-імперії сімейного клану. Цей процес здається невідворотним, і завершитися він може вже до початку 2015 року.

Юрій Зущик, Національне бюро розслідовань України

Родина Льовочкіних тепер зароблятиме мільйони на вивозі сміття у Києві

Люди, пов’язані з родиною глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна, з 12 липня 2013 року отримали контроль над комунальним підприємством «Київспецтранс», що займається вивозом і захороненням твердих побутових відходів у столиці. Про це пише Максим Опанасенко в «Свідомо».
Керівним органом «Київспецтрансу» є Наглядова рада. Її склад поступово змінювався з грудня 2010 року. І у липні 2013-го він сформувався так, що чотири з п’яти членів ради, включаючи голову, тепер тісно пов’язані з сестрою Сергія Льовочкіна, нардепом від партії регіонів Юлією Льовочкіною.
Екс-голову Наглядової ради Сергія Скобельського змінив на цій посаді Арсеній Новіков – колишній чоловік Льовочкіної. Згідно з даними SMIDA, Новіков проходить як представник ТОВ «Спецкомунтранс», яке володіє 0,065% комунального підприємства.
Ще одним членом ради став колега Новікова по «Спецкомунтрансу», точніше, директор цієї фірми, Василь Гарчук.
Решта троє членів ради – представники ТОВ «Геотрон». Це – Борис Тур, який до кінця березня 2012-го значився головою Наглядової ради ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів». Раніше цю посаду обіймала Льовочкіна.
Окрім них – Олег Шевченко, який колись разом із Новіковим працював у «Нафтогазі Україна» та Петро Андрущенко.
Головою правління «Київспецтрансу» (не плутати з головою Наглядової ради) обрано Михайла Аралова, який раніше працював у ТОВ «Авекс Пром». За даними видання, останньою володіє Петро Андрущенко.
А от представників Київради в Наглядовій раді підприємства, котре формально належить місту, немає.
Нагадаємо, 51% акцій «Київспецтрансу» належать Київській міській раді, 46% – ТОВ «Геотрон».
За даними SMIDA, за 2012 рік дохід «Київспецтрансу» становив 68,08 млн грн., за 2011 рік – 56,49 млн грн.
За інформацією Святошинської райдержадміністрації, у 2012-му 1 кубометр вивезеного «Київспецтрансом» сміття коштував 21-90 гривень. Окрім Святошинського, підприємство самостійно обслуговує ще два райони — Оболонський та Подільський. Основною ж діяльністю комунальників є прийняття відходів від інших фірм-збирачів, котре вони вивозять на полігон у Підгірцях, що у їхній власності.

Бахматюк прогорел в США на $50 млн

Владелец агрохолдинга Ukrlandfarming Олег Бахматюк продал свои активы в США — компанию по переработке мяса птицы Townsends Inc, пишет газета КоммерсантЪ-Украина в статье Гудбай, Америка.
За нее удалось выручить всего $5 млн, хотя на покупку и модернизацию предприятия бизнесмен в свое время потратил около $55 млн!
Американский рынок привлекает своей масштабностью, но из-за сложных бюрократических процедур и конкуренции со стороны местных и латиноамериканских предприятий закрепиться на нем очень сложно, отмечают в украинских птицеводческих компаниях. Олег Бахматюк избавился от своего актива в США — обанкротившегося переработчика мяса курицы Townsends Inc. за $5,36 млн приобрела компания Rabin Worldwide, сообщила в пятницу газета The News & Observer.
В Rabin рассчитывают закрыть сделку в течение нескольких недель. Затем активы будут проданы по частям, сообщил старший вице-президент Rabin Майкл Бэнк. Эта компания была единственным участником состоявшегося на прошлой неделе аукциона. Покупателя на Townsends Олег Бахматюк искал на протяжении последнего года.
Эту компанию, основанную еще в 1891-м, бизнесмен приобрел в 2011 году после объявления ее банкротом. Рынок мяса птицы в США тогда был в упадке, но бизнесмен объяснял, что покупал активы в расчете на его восстановление. Кроме того, с помощью Townsends предприниматель планировал наладить поставки американского мяса в Украину и Россию.
«Я считаю сделку очень привлекательной, Townsends — один из старейших производителей мяса в США»,— отмечал тогда господин Бахматюк. Еще в 2009 году Townsends (основные ТМ — Chef`s Select, Perfect Breast, Pristine Cuisine) производила 309,8 тыс. т куриного мяса и 1,3 млн яиц, ее доход составил $504,2 млн. Но восстановить работу завода так и не удалось. Вследствие поставок мяса птицы из Южной Америки, в основном из Бразилии, американский рынок куриного мяса оказался перенасыщенным.
«Следует признать, что это была не очень удачная инвестиция»,— признался Олег Бахматюк. В результате он решил «уйти с рынка США, зафиксировав убытки». По его словам, компания заплатила за покупку американских активов $24,9 млн, а также понесла дополнительные издержки в сумме порядка $30 млн.
Получить комментарии Олега Бахматюка не удалось. Глава Союза птицеводов Украины Александр Бакуменко отмечает, что американский рынок привлекал многих украинских производителей своей масштабностью — ежегодно в США потребляется свыше 13 млн т мяса птицы (для сравнения: в Украине — около 1 млн т). В 2010 году «Мироновский хлебопродукт» (МХП) — крупнейший в Украине производитель мяса курицы — заявлял о планах начать поставки в эту страну. «Экспорт позволит нам продавать те части птицы, которые менее востребованы на внутреннем рынке. Например, в Украине мало покупают филе, а в США дефицит этой продукции, так как у них развито производство готовой пищи»,— говорил в интервью основной владелец компании Юрий Косюк.
Но вчера начальник отдела по работе с инвесторами и СМИ МХП Анастасия Соботюк заявила, что освоение американского рынка относится к долгосрочной перспективе и, кроме того, требует разрешений.
В Госветфитослужбе заверили, что «сейчас ведутся активные переговоры» по допуску украинского мяса птицы на рынок США. На какой стадии они находятся, в ведомстве не уточнили. Для примера: у Чили — одной из стран, добившейся такого разрешения в последние годы,— на это ушло пять лет. Перспективность работы на американском рынке сомнительна еще и по причине высокой конкуренции с местными и латиноамериканскими компаниями, считает директор по общим вопросам компании «Агромарс» Алексей Марченко. По его словам, в Украине для выращивания 1 кг живого веса курицы используется в среднем на 20% больше кормов, чем в США.
«В Бразилии или Аргентине оптимальные условия для выращивания птицы — там дешевле выращивать зерновые и технические культуры, используемые для производства кормов, а также не нужно обогревать фермы»,— отмечает он. Поэтому, по словам господина Марченко, сейчас в компании не рассматривают рынок США как перспективный для экспансии.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: