Французький щотижневий журнал Le Point розмістив статтю Бернара-Анрі Леві «Дві години з Володимиром Зеленським»
«Київ. Субота, 30 березня. Кінець дня. Кампанія першого туру президентських виборів закінчилася.
І я проведу дві години в рибному ресторані поблизу Софії Київської з невисоким чоловіком у чорній футболці, з трохи хриплуватим голосом, сповненим енергії, живчиком Володимиром Зеленським, гумористом, про якого ніхто на даний момент не знає багато та який завтра вразить світ, отримавши переконливу перемогу у першому турі.
Зустріч нам організував колишній міністр фінансів Олександр Данилюк. Мене супроводжує знімальна група, яка зафільмує основне з нашої бесіди.
Коли я його побачив напередодні, я йому сказав, що я друг Петра Порошенка і щоб не сталося, я буду до нього (Порошенка) мати потрійну повагу за те, що він створив армію, зробив так, щоб Одеса і Маріуполь залишилися українськими та дозволив країні послабити лещата боргу та рецесії.
«Я знаю», — зупиняє він мене. «Та будь ласка» Але це все старі історії і зараз навпроти вас знаходжуся я».
Втім, він знає Порошенка. Тому, що це Порошенко, запропонувавши йому минулого року приєднатися до своєї команди, посприяв тому, щоб у нього (Зеленського) з’явилася ідея піти в політику.
Були також розмови з його другом Святославом Вакарчуком, українським Боно, якого протягом тривалого часу розцінювали, як потенційного кандидата на президентський пост, однак він відмовився і якоюсь мірою передав Зеленському цей факел.
Але ці зустрічі з Порошенком, ці дивні розмови, коли йому казали: «Йди до нас, дай нам своє ім’я», ніколи не запитуючи «що ти думаєш? які твої переконання?» стали пусковим гачком.
«Добре», — кажу я йому. «Але сьогодні ви де? Щодо цього є три можливі варіанти: у найцкращому випадку ви – це Рональд Рейган, в найгіршому – італієць Пеппе Грілло, і десь між ними – Колюш…»
Він знає двох перших.
Згадка про другого та його компроміс з крайніми правими викликає у Зеленського відвертий жах. Однак, здається, він не знає Колюша і для нього незрозумілим є те, що маючи високий рейтинг, останній відмовився від виборів.
«Відмовився!, — каже він. — Яка дивна ідея!»
Так, він хотів показати, що король голий. Однак, як тільки він це зробив, він пішов, бо надто поважав політику.
«Так, я розумію. Але це було при Француа Міттерані, так? Тут, це Україна. І у нас в Україні не має Міттерана».
Для цієї статті відведено мало місця для того, щоб повністю відтворити деталі нашої розмови. Але вона відбувалася навколо чотирьох тем.
Путін. Його рішуча опозиція до Путіна. Ця його дивна ремарка, однак, як мені здалося пізніше, дуже точна: «Цей тип не має погляду. Він має очі, але не має погляду». Його перша зустрічі з Путіним тет-а-тет, якої не уникнути, якщо його оберуть (президентом) і яка вже наперед заставляє його бризкати слиною: «Ви знаєте, що навіть його я здатний розсмішити. Це буде вимушений сміх, але, принаймні, сміх. І вся ця російська молодь, яка мене добре знає і яка вибухне від сміху. Як ви там казали про Колюша? Король голий?»
Його програма. Тут він вже вибухнув від сміху, коли я йому сказав, що для того, щоб управляти країною, потрібно програму і що у нього , як я знаю, нема програми.
«А, так! Ви теж у це вірите? Це ваша проблема, дорогий друже, не моя. Тому що моя програма існує. Вона є публічною. Єдине, що ніхто не спроможеться її почитати. Щодо моєї команди, ви будете дуже здивовані. Я її зберу. І якщо ви мене оцінюєте, як шоумена, то це буде найкраще шоу кампанії та мого життя».
Його юдаїзм. Тому що неймовірний і відтепер можливий майбутній президент країни Голокосту і Бабиного Яру є справжнім євреєм, вихідцем з родини уцілілих євреїв з Кривого Рогу, Дніпропетровської області, землі погромів. Чи це постмодерне дитя є свідченням дезактивації вірусу антисемітизму, про що я говорю вже з початку Майдану? Чи його обрання буде свого роду покаянням України Махна та Степана Бандери? Щодо нього, то він тут формальний: «Той факт, що я єврей, знаходиться на 20-тій позиції моєї характеристики….»
Нарешті, Макрон. «Я не маю нічого спільного ні з Колюшем, ні з ким – небуть іншим. Ким я захоплююся, так це Макроном. І, більше того, ми народилися в один рік! Ви можете передати йому повідомлення: Я не проти зробити перерву між двома турами і побачити Єйфелеву вежу».
Я покинув його схвильованим та меланхолійним.
Володимир Зеленський виглядає краще, ніж його карикатура і, можливо, не є популістом, як я його характеризував під час моєї промови в університеті Тараса Шевченка.
Але я дуже сумую через Петра Порошенка, поразки якого я не розумію: людина, яка тримала голову перед Путіним, головнокомандувач, якого я супроводжував на фронті, в Краматорську, під час одного з найгірших бомбардувань, вчиненого проросійськими сепаратистами, неймовірний колос, стійкий під час української зими, що зміг протистояти бідам та самотності, заслуговує на краще, ніж бути відкинутим через забаганку історії.
Я додам, що людина, яку я привів в Єлисейський палац у березні 2014 року, враховуючи, що його ім’я знаходиться ще на верхівках рейтингів, без сумніву, не сказав ще свого останнього слова.
Бернар-Анрі Леві, для lepoint.fr