RSS Канал
Твиттер
Заявивши публічно про продаж свого бізнесу за сотні мільйонів доларів, права рука Порошенка не вказав у річній декларації очікуваних доходів від цієї оборудки. Глава адміністрації президента, який закликає усіх жити по-новому, використав, щоб не сплачувати податки в Україні, багатоступеневу схему з офшорних компаній. Отримавши від продажу бізнесу “гроші Курченка”, пан Ложкін мав би тепер довести, що ці гроші не здобуті злочинним шляхом, а купівля-продаж бізнесу не були їх легалізацією.
“Я завжди хотів стати мільярдером. І я ним стану” — ці слова належать теперішньому главі адміністрації президента Борису Ложкіну, правій руці президента Петра Порошенка. Він сказав це в інтерв’ю журналістам 7 червня 2013 року.
Психологи кажуть, що інколи бажання стати багатим штовхає людей на вкрай необдумані вчинки.
Боря, Боря, що ж ти накоїв?
І ось рівно через тринадцять днів, 20 червня 2013 року інформаційний простір України облетіла сенсаційна новина: засновник та власник другого за величиною українського медіахолдингу Борис Ложкін продає справу всього свого життя. Покупець — одіозний олігарх, якому подобалося, коли його називали “вундеркіндом”, Сергій Курченко. Якою була ціна продажу? Прямих даних немає. Але, зіставляючи свідчення Курченка і Ложкіна, можна зрозуміти, про що йдеться. Ось в одному з інтерв’ю Ложкіна питають:
— У квітні цього року ви говорили, що оцінюєте свій бізнес в 450 — 500 мільйонів доларів…
І він відповість так:
— Можу сказати, що моє уявлення про оцінку компанії виявилось достатньо близьким до того, якою була сума угоди.
Себто, Ложкін натякав, що отримав від продажу майже 400, а за експертними оцінками, близьку до 340 мільйонів доларів суму.
Інша сторона договору купівлі-продажу, тодішній олігарх “Сім’ї” Курченко, у ті дні теж висловився з цього приводу. Розмовляючи з ним, журналіст із здивуванням зазначає, що пан Курченко витратив на придбання у поточному році майже мільярд доларів. Курченко не погоджується, він починає перераховувати свої покупки і називає вголос їх ціну. Коли йдеться про бізнес Ложкіна, Курченко, описуючи операції з ним, підсумовує: “Отож, Український медіа холдинг — близько 170 мільйонів доларів”.
Зіставивши свідчення покупця і продавця, отримуємо суму від 170 до 340 мільйонів доларів. Угоду про продаж підписано у середині 2013 року і завершено наприкінці цього ж року — це підтвердили обидві сторони.
Таким чином, продаж відбувся, гроші сплачено. І якби це була стандартна угода між двома підприємцями, ми б ніколи не ворушили минулого. Однак Ложкін сьогодні — глава адміністрації президента. Того президента, який оголосив новий курс — на життя в новій країні. Чесній, прозорій, некорумпованій. Де всі платять податки.
Чи заплатив Борис Ложкін, права рука президента, податки із доходів в описаних операціях? Офіційним шляхом отримуємо на підставі запиту декларацію пана Ложкіна. І — подиву немає меж: у декларації не вказано очікуваних доходів із продажу. На наше прохання офіційно прокоментувати угоду із продажу пан Ложкін не відповів, мабуть, не чекав, що у когось таке запитання виникне.
Це дає підстави зробити два припущення, і кожне із них, мабуть, буде неприємним для пана Ложкіна. Перше: нинішній глава адміністраціїї президента, використовуючи певну схему, зумів уникнути сплати в Україні сотень мільйонів гривень прибуткового податку. Або… Борис Ложкін не отримував доходів від продажу, а лише напускав туману в очі людям, щоб приховати якусь схему легалізації доходів Курченка, здобутих ним у сумнівний спосіб.
“Это одна из крупнейших и масштабных сделок на украинском рынке”, “соглашение с UMH является образцом европейских и даже мировых стандартов”, “публичность сделки говорит о ее прозрачности и честности”. Так розхвалювали угоду Ложкіна і Курченка видання, які ще донедавна належали Ложкіну.
Отже, що ж насправді може критися за цією, на перший погляд, начебто блискучою угодою між Ложкіним і Курченком? Ми спробували розібратися, чи справді ця угода була такою “прозорою та публічною”, як її описували у матеріалах з ознаками замовності, і яким чином успішне завершення цієї угоди позначилося на майновому стані одного з найвищих посадовців держави та, головне, на сумі сплаченого ним прибуткового податку.
Схеми Бориса Ложкіна
Яке продовження мала історія “блискучої угоди”? Скажемо відверто, не дуже приємне принаймні для однієї її сторони. 23 квітня цього року Курченка оголошено у міжнародний розшук.
19 травня 2014 року СБУ офіційно заявляє, що “викрито факти безпосередньої причетності С. Курченка до реалізації злочинних механізмів придбання на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” (Курченка) медіа-ресурсу “UMH group” (ТзОВ “Український медіа холдинг”)”.
Офіційно СБУ пише, що викрила “злочинні механізми” в угоді Курченка — Ложкіна, застосовані “злочинною організацією”.
О, це вже дуже цікаво. Якщо покупець Курченко, на думку слідчих СБУ, використовувв незаконні, дослівно “злочині схеми”, купуючи бізнес Ложкіна, то напрошується запитання: а ким у цій ситуації був сам Ложкін — жертвою Курченка чи його спільником?
СБУ не встигла дати відповідь — 10 червня 2014 року Ложкін застрибує у крісло глави адміністрації президента. Зрозуміло, допитати його і з’ясувати роль в оборудках Курченка слідчим СБУ стає важче — культура у нас, знаєте, така політична, бояться правоохоронці чіпати владоможців з Банкової.
А дарма. Втім, поки СБУ збирається з думками, спробуємо поглиблено проаналізувати угоду Ложкіна — Курченка, пересвідчитися, чи Борис Ложкін, який займає високе крісло в найвищих коридорах влади, має підстави вважати, що він чистий перед законом.
У повідомленні СБУ предмет купівлі-продажу визначено так: товариство з обмеженою відповідальністю “Український медіа холдинг”. Відразу дозволимо собі зазначити — це помилка. Простий аналіз даних державного реєстру засвідчує, що власник 99,9% цього підприємства давненько не змінювався.
Якщо проглянути установчі документи цієї начебто компанії Ложкіна, то його контрольний пакет там знайти годі. На початок 2013-го йому належало аж 0,015% цієї компанії. Хоча сам він стверджував, що контролює підприємства, які видавали на території України злегка адаптовані до місцевих реалій версії великих російських газет, переповнених, за оцінкою медіадослідників, неофіційною політичною рекламою людей режиму Януковича. А ще — декілька радіостанцій та інтереси в інтернеті.
Утім, це деталі. Адже нас цікавить, яким чином Ложкін контролював роботу Українського медіа холдингу, не будучи, згідно з даними держреєстру, його безпосереднім власником? Тижні напруженої роботи — і ми встановили це. Отже, в Україні управління медіаактивами Ложкіна здійснювалось декількома українськими компаніями, які майже стовідсотково належали компанії United Media Holding N.V., зареєстрованій у Нідерландах. Оцю компанію, там, у Нідерландах, очолював сам Ложкін, хоча лише як найманий директор. А єдиним власником голландської компанії було кіпрське підприємство UMH Group Public Limіted.
І тут починаються перші загадки: прізвища справжніх власників кіпрської компанії покриті таємницею. Остання відкрита інформація про перелік акціонерів кіпрської компанії датована 22 серпням 2011 року. Тоді основним акціонером з контрольною часткою понад 60% була компанія з Британських Віргінських островів під назвою Integrity International Holding Limited. Решта дрібних пакетів акцій була розділена між іншими компаніями, зареєстрованими на Кіпрі, Британських Віргінських островах та іншими.
Примітно те, що серед акціонерів і цієї кіпрської компанії сам Борис Ложкін не фігурував, що дає підстави припустити: “засновник і власник UMH Group” реалізовував свої права власника по-іншому. Як? Дуже просто — через компанію, яка заснована на Британських Віргінських островах. Де це? У Карибському морі, серед тропічної зелені. Чому там? Це елементарно — специфікою цього тропічного архіпелагу та водночас одного з найбільш популярних серед любителів “чорної готівки” офшору є можливість реєструвати компанії з анонімними власниками, з’ясувати імена яких практично неможливо, якщо ви не американське Федеральне бюро розслідувань (ФБР).
Ложкін і фатум
Усе, мабуть, так і залишилось би таємницею за сімома замками, та Борису Ложкіну трішечки не пощастило — вперше. На початку 2013 року Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив базу даних власників офшорів. За даними сайта offshoreleaks.icij.org , серед власників віргінської компанії Integrity International Holding Limited фігурує саме Борис Ложкін. Себто саме він, майбутній глава адміністрації президента України, зробив гаванню для своїх грошиків заморський острів. І мотив тут міг бути лише один — на офшорних островах з прибутків із-за кордону не платять податків.
Отже, хитромудра схема, яку вибудував Ложкін, виглядала так. Він стає співвласником компанії на Британських Віргінських островах, вона встановлює контроль над кіпрським UMH Group, кіпрське підприємство, своєю чергою, заснувало компанію у Нідерландах. А вже нідерландське підприємство контролювало підприємства в Україні.
Навіщо така складна схема? Мовою юристів це називається створенням такої схеми, яка давала змогу “консолідовувати дохід” там, де податки з прибутку були або мінімальні, або їх не потрібно було сплачувати узагалі.
У вересні 2011 року акціонери кіпрської компанії вирішили скористатися улюбленим інструментом українських бізнесменів, чиновників та депутатів, які соромляться афішувати свої імена як власників офшорних компаній. Йдеться про залучення так званих номінальних акціонерів — громадян Кіпру, які за символічну плату фігурують в усіх офіційних реєстрах замість реальних власників, при цьому позбавлені можливості самостійно розпоряджатися акціями чи управляти компанією. Цікаво, що приблизно в той самий час ключова в Україні управляюча компанія холдингу проводить реорганізацію, перетворюючись з акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю — форму ведення бізнесу, яка не вимагає опублікування фінансово-господарської звітності. Ймовірно, що зміна організаційної форми в Україні та залучення “підставних” акціонерів на Кіпрі мали ту саму мету – зробити діяльність компаній менш публічною та мінімізувати доступ до фінансового стану компаній.
На той час бізнес Ложкіна починають притискати кредити, час до сплати яких настає.
Ось такого “офшорного спрута”, за інформацією з бази даних offshoreleaks, вибудував глава адміністрації президента Борис Ложкін на екзотичних островах у Карибському морі.
Так от, починаючи з вересня 2011 року, офіційно власниками другої за розмірами медіакомпанії в Україні стали “домогосподарки” та “вчителі” з екзотичними для вуха українця грецькими іменами. За логікою, саме вони мали б отримати гроші від Курченка, якщо Ложкін сказав правду і дійсно все майно Українського медіа холдингу змінило власника.
Але, як можна судити, місцеві кіпріоти в оборудках Ложкіна — лише “для меблів”. І зрозуміло, що Борис Ложкін та його партнери не переставали володіти холдингом аж до моменту його продажу у 2013 році. Інакше він би просто нічого не продав.
І ось червень 2013 року, з’являється офіційна інформація про купівлю холдингу на користь фінансово-промислової групи “ВЕТЕК” ще тоді олігарха Сергія Курченка.
Які ж зміни відбуваються у персональному складі власників холдингу внаслідок продажу? А ніякі. Майже ніякі. Українські компанії, які здійснюють управління холдингом в Україні, далі на 99% контролює голландська United Media Holding.
Ніяких суттєвих змін не зазнає і структура власності нідерландської компанії. Декоративні акціонери-кіпріоти надалі значаться в реєстрі компаній Кіпру. З цього випливає, що дійсна зміна реальних власників відбулася на рівні “підводної” частини айсберга під назвою УМХ.
Де? А все там-таки, на далеких екзотичних островах.
Як це стало відомо? Мабуть, тому, що Ложкіну в цей час не пощастило вдруге — більше деталей його угоди з Курченком вдалось довідатися через недбалість клерків офісу олігарха. Вони не дуже сумлінно замітали сліди в лютому 2014 року, і людям з “Канцелярської сотні” у дні революції вдалося знайти цікавий документ, завдяки якому можна ще краще зрозуміти характер гучної угоди. Цей документ, який, вочевидь, готували особисто для Курченка, розповідає про те, що ключова операція з продажу бізнесу Ложкіна повинна відбутися між двома компаніями — “Інтегріті” як продавцем і “Тріладо” як покупцем. Обидві зареєстровані на Британських Віргінських островах. Ми не відкидаємо, що назва покупця була лише одним із варіантів в угоді купівлі-продажу, однак інші зібрані нами дані підтверджують, що операція в цілому проходила за планом, викладеним у цьому документі.
Таким чином, усе вказує на те, що зміна власників у бізнесі Ложкіна відбулася за класичною схемою, яку використовують для “оптимізації податків”, — один віргінський офшор з острова Тротола, контрольований Ложкіним та його партнерами, продав іншому віргінському офшору з острова Тротола, контрольованому Курченком, контрольний пакет акцій над усією кіпріотсько-голландсько-українською вертикаллю УМХ.
Зіставивши дані з різних джерел, ми спробували реконструювати схему, яка могла допомогти нинішньому главі Адміністрації Президента Борису Ложкіну не платити податків на сотні мільйонів гривень з угоди з одіозним Курченком. Однак не звільнила від необхідності зазначати в декларації про особисті доходи достовірні дані.
Що приховує Ложкін?
Фінансова частина цієї операції цікавить нас ще більше у світлі цілей, поставлених на початку розслідування. Отже, ціна продажу, за словами Курченка і Ложкіна, коливалася від 170 до 340 мільйонів доларів.
За словами самого Ложкіна, половину цієї суми акціонери отримали наприкінці червня 2013 року, друга половина повинна була надійти не пізніше як у першому кварталі 2014 року. Однак 5 листопада 2013 року було оголошено про дострокове завершення угоди з продажу і виконання усіх фінансових зобов’язань. Це означало, що фінансові зобов’язання перед попередніми акціонерами на суму з багатьма нулями в доларах виконано повністю і вчасно.
Здавалось би, така безпрецедентно успішна фінансова операція повинна була істотним чином вплинути на майновий стан людини, яка позиціонувала себе як головний власник та акціонер холдингу. Зробити його нарешті мільярдером, як він мріяв. Однак декларація про доходи за 2013 рік, яку оприлюднив глава адміністрації президента невдовзі після призначення, дає підстави сумніватися, що Ложкін належить до числа тих акціонерів, яким вдалось збагатитися від цієї угоди. Принаймні офіційно. Інакше важко пояснити, чому немає ніяких причинно-наслідкових зв’язків між доходами із продажу бізнесу на сотні мільйонів доларів і матеріальним станом Ложкіна.
На особливу увагу заслуговує те, що декларацію подано за весь 2013 рік, тобто вона мала б охопити період, протягом якого Борис Євгенович був акціонером холдингу, та період, коли він перестав ним бути, а отже, мав би стати власником коштів або іншого майна, отриманих від продажу.
Що ж ми бачимо натомість? На фоні скрупульозного та деталізованого опису корпоративних прав членів сім’ї у статутному капіталі різних товариств виявляється, що у 2013 році теперішній глава адміністрації володів лише часткою в розмірі 2,8 тис. гривень одного із товариств, яка була продана структурам Курченка ще в жовтні минулого року. Жодних інших корпоративних прав Ложкін-чиновник не задекларував, хоча декларація містить для цього спеціальну графу, де повинні бути відображені відомості про усі акції, внески у статутний капітал товариств, у тому числі тих, що містяться за межами України.
А проте у декларації Ложкіна нема навіть згадки про будь-які доходи, отримані за межами України, чи володіння частками закордонних підприємств.
Шукаємо далі слід сотень мільйонів, які мали б надійти за холдинг. Показані в декларації дохід, кошти на банківських рахунках сумарно не перевищують 2,5 мільйона гривень. Звичайно, завжди можна сказати, що гроші, отримані за свою частину акцій, уже були витрачені, але тоді постає питання: на що? Нерухомості в районі Кенсінгтон-Гарден, океанської яхти або приватного суперджета серед задекларованого майна немає.
Журналіст сайту forbеs.ua, який аналізував декларацію Ложкіна, припускає, що грошей від продажу медіахолдингу, мовляв, і не повинно бути в декларації, адже продавцем та отримувачем грошей міг виступати не Ложкін, а котрась із юридичних осіб. Гаразд, версія має право на існування. Але вона містить логічну помилку, неприпустиму для видань типу “Форбс”: якщо гроші отримав не Ложкін безпосередньо, а компанія на островах, яку він заснував, то чому в його декларації як глави адміністрації президента не зазначено найменування цих компаній та їх акціонерів, фінансові зобов’язання перед якими, за словами самого Ложкіна, були виконані повністю ще в листопаді минулого року?
У правовій системі жодної країни світу не передбачено компаній, кінцевими власниками яких не є фізичні особи, незалежно від довжини ланцюжка проміжних власників. Будь-яка компанія не може існувати сама по собі, у повітрі, завжди існують її явні або анонімні кінцеві власники, які повинні бути, так би мовити, живими людьми.
Останні десять років Борис Ложкін позиціонував себе у публічному просторі як засновник та власник холдингу, в тому числі через медіа, якими він управляв як керівник холдингу. Тому логічно припустити, що саме він мав би бути серед акціонерів віргінської компанії-продавця. І офіційні дані сайту offshoreleaks це підтверджують.
Чому ж тоді глава адміністрації президента не вказав усі свої корпоративні права у декларації про майно українського чиновника, якими він мав би володіти до моменту продажу холдингу та, можливо, після цього продажу? Чому не зазначив, що є (був) власником підприємства на екзотичному острові? А мав це зробити обов’язково — тим більше, беручи до уваги вимоги нового антикорупційного законодавства та люстрацію, яка наближається. Чому не вчинив так, як це, до речі, сумлінно зробив його безпосередній керівник, Петро Порошенко?
Ложкін не наважився говорити. Мабуть, боїться, що кожне сказане слово може бути використане слідчими проти нього.
А відповіді тут може бути лише дві. Перша: заповнюючи декларацію, Борис Ложкін свідомо замовчав той факт, що є власником компанії на далеких островах. І це — фатальна помилка чиновника у країні, де діє закон. Навіть в Україні, згідно з новим антикорупційним законодавством, недостовірно заповнена декларація, щоб щось приховати, для чиновника такого рівня — безумовна відставка з ганьбою. Якщо глава Адміністрації Президента приховує свою власність, свої доходи, не сплачує податків — це вирок і йому, і його роботодавцеві, і усім їхнім закликам до чесного життя. Якщо ж Ложкін не помилився, доходу з продажу компанії в Україні не отримував — тоді він просто маленький брехун, а актуальним стає інше запитання: якщо не він, то хто ж є цими казково багатими акціонерами компаній, на рахунки яких було переказано близько 340 мільйонів доларів? Може, карибські аборигени, кіпрські номінали чи українські менеджери вищої ланки управління? І основне, яке походження цих грошей? Чи означає маленька неправда Бориса Ложкіна у його декларації те, що він співучасник “злочинної схеми”, яку, за твердженням слідчих СБУ, реалізував Курченко? І чому СБУ пов’язала угоду Курченка — Ложкіна з махінаціями “злочинної організації” у “банківській сфері”?
Ми знайшли відповіді на частину цих запитань. І вони — приголомшливі.
Олексій Малярчук, Ігор Починок, expres.ua, Національне бюро розслідувань України
