«Джинсою» припудрена «сім’я»

Опубликовано: Лютий 18th, 2013

Головна «родина» країни зайнялася власним іміджем. «Сім’я», яка постійно нарощує контроль за країною, насправді має системну проблему – вона цілковито і повністю базується на головному «родинному» стовпі – Вікторові Януковичу.

За таких умов та за наявних можливостей цій групі життєво важливо диверсифікувати політичні ризики – тобто мати у політичному резерві не лише Партію регіонів, в якої декілька акціонерів, але й власні політичні одиниці.

Йдеться, в першу чергу, про молоде покоління – людей, які через близькість до Олександра Януковича та всупереч всім законам НR Management, несподівано опинилися серед головних управлінців країни.

Рівень їхнього впливу на процеси не може не викликати суспільного інтересу, висота посад не дає можливості позиціонуватися як «менеджмент середньої ланки».

Необхідність «виходу в люди» для нових державних управлінців рівня Сергія Арбузова, Юрія Колобова та Олександра Клименка очевидна не лише з огляду на суспільний інтерес, який для цих людей навряд чи є зрозумілою категорією.

Політика – річ публічна, і тотально змінити це не в силах навіть головна сім’я країни. Проте, можна певним чином модифікувати.

Тож сьогодні «сім’я» взялася за специфічне публічне просування своїх головних менеджерів. Переважно з допомогою технологій. Так, журналісти виявили «поради» про те, як висвітлювати «провали Азарова» в ЗМІ.

Логіка зрозуміла – за все мають відповісти пенсіонери, бо «нова команда» має почати з «нового» і позитивного листа. Проте, з образом «нової команди» є певні складнощі.

Люди, які всіляко уникають прямого спілкування з журналістами, публічних виступів та зустрічей, які є цілковитим інкогніто для 98% українців, обирають для публічного позиціонування найпростіші способи – позавішувати своїми обличчями та малозрозумілими середньостатистичному українцеві тезами всю столицю та закидати ЗМІ «джинсою».

Причому, в даному разі навіть за гроші платників податків. Оскільки формально на лайт-боксах по всьому місту піарили не Арбузова, а минулорічний 45-й номер державного видання – Вісника податкової служби України. А обкладинку 47-го номера «прикрашало» вже обличчя Олександра Клименка.

На перший погляд дивно, чому голова Нацбанку давав інтерв’ю не «своєму» Віснику НБУ, а «сусідньому» ДПС. Вочевидь, відповідь криється у накладах першого та останнього.

Вісник НБУ видається середньомісячним тиражем 525 штук, з них 466 передплатників.

Натомість Вісник ДПС «скромним» можна назвати хіба що в плані контенту та впливу на інформаційне середовище.

Його накладу можуть позаздрити реально впливові та фахові тижневики – 88 700 примірників. В ДПС відмовилися відповісти на запит щодо розподілу частки поміж передплатниками та вільними читачами.

Скільки ж обходиться бюджету 90-тисячний Вісник податкової, прикрашений обличчями Арбузова та Клименка?

Заступник голови ДПС Андрій Ігнатов відповів ІМІ, що в бюджеті за минулий рік коштів як на видання Вісника, так і на обслуговування його видавця, передбачено не було. Чому?

Позаяк Державне підприємство «Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України», а саме ця структура є видавцем, зареєстровано лише в серпні 2012 року.

 

 

Винятково зовнішньою рекламою просування помітних фейсів це одностороннє «спілкування з народом» не обмежилося. Інший перевірений спосіб нав’язування самих себе масам – джинса.

Головні «меседжі» технологів Банкової досить невибагливі, і їх легко можна простежити в різних замовних публікаціях.

Спершу було – «через стабільність до процвітання», потім – «руїну подолано, стабільність досягнуто», після виборів «дякуєм за довіру» і – «доверие оправдаем».

Ідилічні повідомлення у пресі про «покращення», за оцінкою Інституту масової інформації, зазвичай потрапляють в розряд замовних матеріалів, простіше «джинси».

В методології визначення «джинси» серед іншого, є такі критерії як «протокольні» матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важливої новина” та «цілком або майже ідентичний матеріал, надрукований в інших ЗМІ».

Очевидно, що статті про вишки в Чорному морі, які «наше всьо», Нацбанк як «твердиню України» та про тяжку працю головного митаря країни щодня і щоночі на благо бюджету підпадають під ці прості критерії.

Деякі газети, як приміром «Факты», чи «Комсомолка», подають такі матеріали у відкриту, без жодної рубрикації, що натякали б на їх рекламно-замовний характер.

 

 

 

Газета «Сегодня» придумала для них з десяток рубрик та вимислює щоразу під новий привід, на кшталт «Официально», «Точка зрения», «Анонс» та інших, виписавши наприкінці видання дрібними літерами, що під такими рубриками статті друкуються на правах реклами.

В цей спосіб газета легко підтверджує розуміння експертів про замовний характер подібних публікацій. Під того ж Арбузова зовсім нещодавно з’явилася рубрика «Финансовый рынок».

 

 

Схоже, що вибори суттєво зменшили бюджети основних політичних сил, котрі тепер припинили видатки на обробку виборців, тобто на «джинсу».

Зате, ресурсу вистачає у «сім’ї». Головні герої «джинси» у післявиборчий період – вже згадані Арбузов та Клименко.

Схема тут далеко не інноваційна – імені Казбека Бектурсунова, який у такий спосіб «крутив» ще Льоню «Космоса» та головну невдаху виборців 2012 Наталю Королевську.

Інтерв’ю тижневику «Коментарі» під «життєствердним» заголовком «Валютних спекулянтів ми швидко заспокоїмо» з винесенням на обкладинку пішло протореним шляхом інтерв’ю того ж тижневика з Королевською – номер від 30 листопада 2012 року красувався на сіті-лайтах по Києву ще й наприкінці січня.

Арбузов своє публічне позиціонування донедавна пов’язував саме з Нацбанком. Для прикладу, заголовки з масових щоденок: “Представитель НБУ Сергей Арбузов: «Гривня будет продолжать укреплять свои позиции, а долар – дешеветь» («Факты» від 29 листопада), «Нацбанк отвяжет гривну от доллара» («Комсомолка» від 24 листопада).

Олександр Клименко постає як спеціаліст, здатний «качественно воплотить в жизнь задания, поставленные перед новым ведомством президентом Украины» – цитата зі слів Сергія Арбузова при представленні нового міністра.

Сам же новоспечений міністр любить говорити про створення інвестиційного клімату, яке в реальності чомусь стосується найбільш крупних платників податків, – а також про те, як «запровадження національних стандартів трансфертного ціноутворення дозволить запобігти виведенню з України майже 100 мільярдів гривень».

Об’єднання ж митниці та податкової вважає правильним кроком, здатним підняти Україну в міжнародних рейтингах.

Клименко останні місяці став частим гостем і в телеефірі, до того ж винятково в позитивному аспекті. На телеканалах добре знають, чим загрожують перевірки податкової за нинішнього стану правової системи країни.

Все дуже просто, без особливого креативу, зате надійно і безболісно: ніхто не відповідає на незручні питання, не зустрічається з критично налаштованими експертами, не веде діалогу, а забезпечує собі рейтинги пізнаваності.

Інша справа – ефективність такого піару. Ті, хто радить своїм клієнтам такий «зручний шлях», прямо зацікавлені отримувати подібні замовлення, тож мусять розповідати про його результативність.

Але цей результат прямо продемонструвала нинішня колега «нової генерації сімейних політиків» Наталя Королевська. Впізнаваність зовсім не означає політичного рейтингу.

Та, зрештою, рейтинг потрібен лише у тому разі, якщо в країні лишається інститут вільних виборів, інакше – вистачить лише засвітки чиїхось облич та звикання до них мас. Все інше – справа техніки, технологій та наявності інформаційних ресурсів.

 

Роман Кабачій, Вікторія Сюмар, ІМІ, для Української правди

 

«Укртрансгаз»: через пенсіонера до президента?

Опубликовано: Лютий 18th, 2013

Два охоронці та пенсіонер з Донецька за рік отримали від державного «Укртрансгазу» 1,7 млрд грн. Спроба простежити, кому дістаються колосальні державні гроші, привела до сина президента. Для різноманітності — молодшого.

Фірми «Укртурборемонт», «Турболінкс», «Турботрейд» та «Промінвеставтоматика» з часу їх заснування отримали на тендерах майже 2,5 млрд грн.

Усі тендери, в яких брали участь ці чотири компанії, проводилися винятково в системі державної компанії ПАТ «Укртрансгаз» та його дочірніх підприємств.

Більше того, у всіх досліджених випадках ці чотири компанії були єдиними учасниками тендерів, конкуруючи тільки між собою.

Однак ані така дружність, ані однакові адреси у двох фірм, ані номери міських телефонів, які відрізнялися однією останньою цифрою та були ніби встановлені у сусідніх кабінетах, не збентежили чиновників.

Перші ж кроки у дослідженні донецьких ТОВ виявили: місця реєстрації компаній з мільярдними оборотами — це складські приміщення та кімната над магазином канцтоварів. Фактична ж адреса — викуплений в середині 1990-х років третій поверх старої шкільної будівлі, переобладнаної під «офісний» центр.

 

 

«Золотий лев» на броньованих дверях, повний набір фірм всередині. «Узагалі, Вадим Миколайович — я. Ви щодо якого підприємства взагалі хочете говорити?» — цікавиться Вадим Плетень. Він — засновник і директор ТОВ «Укртурборемонт».

 

 

Це «найменша» фірма. У 2010 році вона відхопила у «Укртрансгазу» 50 млн грн, вигравши їх у згаданого «Турботрейду». Більше у тендерних змаганнях «Укртурботрейд» не використовувався, а з 2011 року проходить процедуру ліквідації.

 

 

Втім, під час нетривалої розмови Плетень з колегою виказують обізнаність у справах і «Турболінксу», і «Турборемонту».

Складається враження, що Вадим Миколайович просто не пам’ятає, де він записаний директором, і яку з фірм заснував.

Компанії, які нібито змагаються між собою за величезні державні замовлення, пов’язані не лише спільною адресою. Засновники й директори трьох фірм навіть внесли одне одного в друзі у соціальній мережі «Однокласники».

 

 

Вадим Плетень — «Укртурборемонт», Олександр Пінчук — «Промінвеставтоматика», Андрій Ігнатов — «Турботрейд» позначені один в одного як «колеги». Правда, зараз там залишився один Ігнатов. Вони і справді колеги — не тільки за участю в оборудці, але і за способом життя та «основною» професією.

Вадим Плетень, засновник та директор ТОВ «Укртурборемонт», сума тендерів — 50 млн грн, донедавна проживав у п’ятиповерховій «хрущівці» на межі Донецька і Макіївки.

За свідченням сусідів, працює охоронцем. Найімовірніше — в офісі, де його й зустріла знімальна група каналу TBi.

Коментуючи тендерну діяльність свого офісу, обмежився словами: «Треба ж комусь країну піднімати, газотранспортну систему».

Вадим Плетень

 

Віталій Дударець, засновник ТОВ «Турболінкс», сума тендерів — 1 млрд грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За розповіддю сусіда — працює охоронцем.

Олександр Пінчук, засновник та директор ТОВ «Промінвеставтоматика», сума тендерів — 560 млн грн, проживає у «хрущівці» на околиці Макіївки. За свідченнями зятя — тривалий час працював на горілчаному заводі. Зараз — пенсіонер.

Володар пенсіонерів

В адміністрації будівлі, де розміщено офіс «рятівників» української ГТС, повідомили: третій поверх його теперішній власник викупив ще наприкінці 1990-х років. Належить офіс Андрію Забашті. Не публічному, але, вочевидь, масштабному підприємцю.

У 2004 році серед співзасновників компанії Забашти «Укрнефтегазразведка» були присутні власник мережі «Амстор» Володимир Вагоровський та Валерій Коновалюк.

Дружина ж підприємця з 2009 року — рівноправна співзасновниця Вагоровського у ТОВ «Транс-будінвест». (Компанія Вагоровського із спорідненою назвою «Транс-буд» — будівельник магазинів мережі «Амстор».) У той же період Забашта певний час очолював компанію «Софія-Інвест» власника Inter Car Group Леоніда Юрушева.

«Укртнефтегазрозведка» була зареєстрована за тією ж адресою, що і тендерні переможці «Укртрансгазу», а її директором був записаний Вадим Плетень.

Водночас, подальше розслідування показало, що нинішня діяльність офісу пов’язана з іншою персоною — власником групи «Метал Юніон» та другом молодшого сина президента Русланом Циплаковим.

Куди йдуть мільйони

Автор звернувся в “Укртрансгаз”, який роздає на тендерах мільярди, із питанням, чи подібні переможці не викликають у чиновників підозр. В «Укртрансгазі» відповіли: перемога донецьких ТОВ є цілком обґрунтованою.

 

 

«Згадані у вашому запиті компанії „Турболінкс“ і „Турботрейд“ є уповноваженими дистриб’юторами компанії General Electric в Україні, тому вони пройшли кваліфікаційний відбір.

Ми не вбачаємо нічого надзвичайного в тому, що згадані у вашому запиті три компанії беруть участь у тендерах „Укртрансгазу“ вже третій рік — це підприємства, які мають договори із заводами-виробниками», — йдеться у відповіді.

Представництво General Electric не дотримало обіцянки надати коментар з приводу співпраці з компаніями «Турболінкс» та «Турботрейд». Однак автору вдалося простежити, куди ці поважні фірми далі перераховують тендерні мільйони.

Автор дослідив історію платежів однієї з компаній — «Турболінкс». Протягом 2012 року вона отримала від «Укртрансгазу» 350 млн грн. Характерно, що крім державної газової компанії, у цієї фірми більше ніхто нічого не купував.

Однак цікавішими виявилися подальші перерахування державних коштів. Вони не потрапили до General Electric, як можна було очікувати від офіційного дистриб’ютора.

Карта витрат

250 тис грн — 0,07% отриманих коштів — перераховано компанії «Котрис». Це гроші, які можна вважати витраченими «на справу». «Котрис» понад 12 років працює на ринку автоматизації, а з «Укртрансгазом», за свідченнями працівників, працює з 2000 року.

Фірма встановлює обладнання та автоматизує виробничі процеси. Компанія навіть деколи вигравала укртрансгазівські тендери, однак середня сума угоди зазвичай становила 200-300 тис грн, а за весь час — близько 65 млн грн.

100 тис грн становили адміністративні видатки «Турболінксу». 40 тис із цієї суми — перерахування донецькій авіакомпанії. Вочевидь, за перельоти до Києва.

349,5 млн грн з 350 млн грн було перераховано невідомим «транзитним компаніям», зареєстрованим протягом 2012 року.

18,5 млн грн отримало ТОВ «Ісприт лтд», 125 млн грн — ТОВ «Юнас груп», 205 млн — ТОВ «Трейд груп стиль».

 

Дослідження найбільшого постачальника, «Трейд груп стиль» показало: сюди ж скидають кошти й інші переможці торгів «Укртрансгазу»! «Турботрейд» у 2012 році надіслав сюди 250 млн грн, «Промінвеставтоматика» — 65 млн грн.

Цілий рік «прокладка» накопичувала кошти, щоб з вересня перерахувати їх далі, на такі ж «транзитні» фірми.

Понад півмільярда державних гривень розчинилися серед фірм-одноденок, зареєстрованих за кілька місяців до перерахування коштів. Однак реєстраційні дані «Трейд Групп Стиль» дозволили визначити причетного до оборудки.

Команда

ТОВ «Трейд груп стиль» та ще кілька «товок» з цієї схеми реєструвалися у київській компанії «Віртуальний офіс». Номер телефону, який організатор схеми залишив при реєстрації фірми, належить донецькому відділенню Південкомбанку. Заступник керівника відділення підтвердила, що така фірма у них обслуговується.

— «Трейд груп стиль» і «Трейд стайл» у вашому відділенні обслуговуються?

— «Трейд груп стиль» — так.

— Чому взагалі реєстраційні дані транзитної компанії ведуть у відділення Південкомбанку?

— А куди вони мають вести?

Південкомбанк — фінансовий сегмент промислової групи «Метал Юніон» донецького бізнесмена Руслана Циплакова.

 

 

Це пояснює, чому, крім «турбокомпаній» трансгазу транзиткою «Трейд груп стиль» активно користуються інші компанії групи.

У 2012 році близько 5 млн грн сюди перерахувала девелоперська компанія «Глобус Плюс», півмільйона надійшло від ТОВ «Юніоіл», понад 5 мільйонів — від охоронної фірми «Скат ПКБ».

Вистачає Циплакову і політичного впливу. Компанії «Турболінкс», «Укртурборемонт», «Турботрейд» та «Промінвестенерго» почали вигравати тендери «Укртрансгазу» відразу після того, як Віктор Федорович Янукович став президентом, Віктор Вікторович Янукович — молодшим сином президента.

А власник «Метал Юніон» Руслан Циплаков — другом сина президента та його партнером за спортивною командою. Великі шанувальники автоспорту Циплаков та Янукович удвох очолюють Fеrrari Team Ukraine.

 

 

* * *

Варто зазначити, що це розслідування не стверджує, що за 2,5 млрд грн «Укртрансгаз» не отримав нічого, і всі гроші було вкрадено. Повинно було постачатися якесь обладнання, підписані контракти — закриватися актами прийому-передачі та виконання робіт.

Однак за використання подібних схем встановити, чи витрачав той же «Турболінкс» на реальні послуги «Укртрансгазу» щось понад 0,07% отриманих коштів, неможливо.

Після виходу матеріалу у ефір на кількох ресурсах з’явилося розтиражоване повідомлення директору ТОВ «Турболінкс» Олени Савєнкової.

«Тендеры „Укртрансгаза“ позволяют нам оказывать услуги без предоплаты или с минимальной предоплатой. Таким образом, полный расчет по договорам происходит после выполненных работ, зачастую через семь-восемь месяцев после их начала. У „Укртрансгаза“ перед нами всегда очень большая задолженность, и мы сознательно подобным образом работаем с нашими партнерами».

Ця відповідь жодним чином не пояснює розпорошення 99,93% коштів по новостворених «транзитках». Нехай ці кошти і отримані від «Укртрансгазу» із запізненням на сім місяців. Та принаймні із слів пані Савєнкової можна зрозуміти, чому її формальний роботодавець живе на околиці та підробляє охоронцем.

 

 

Денис Бігус, журналіст «Знаку оклику» та Tender News, TBi

 

Хто такий Сергій Курченко

Опубликовано: Лютий 18th, 2013

Назва «ГазУкраїна-2009» стала відомою широкій громадськості восени 2012 року. Тоді в пресі з’явилися перші публікації про цю групу компаній, яку оголосили ледь не «газовим королем України».

Першим помітним повідомленням була інформація про те, що «ГазУкраїна-2009» має намір придбати неробочий Лисичанський нафтопереробний завод. Саме у цій історії вперше спливло ім’я невідомого харківського бізнесмена Сергія Курченка.

Авторами першого ґрунтовного розслідування про цю людину стали журналісти видання Forbes.ua. Їм навіть вдалося знайти список з 55 фірм, які можуть входити у групу харків’янина.

Тоді ж з’ясувалося, що невідома група, яку контролює Курченко, за два роки досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. За інформацією ЗМІ, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу та активно просувається на бензиновому ринку, користуючись небаченими пільгами.

Більше того, в кінці 2012 року Сергій Курченко купив футбольний клуб «Металіст» у харківського олігарха Олександра Ярославського.

Підозри щодо методів роботи групи «ГазУкраїна-2009» найбільш повно викладені удепутатському запиті «свободівця» Юрія Сиротюка до СБУ та Генпрокуратури.

Зокрема, стверджується, що ця група викупляє більше 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах, які покликані забезпечити населення дешевим пальним.

Причому завдяки рішенням уряду Миколи Азарова компанії групи купують цей газ за пільговою ціною, а продають його для заправки автомобілів за ринковою, у тому числі за готівку та без сплати податків. Стверджується, що таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн.

Також у запиті Сиротюка зазначається, що з весни 2012 року «ГазУкраїна-2009» «розпочала діяльність з контрабандного ввезення на територію України бензину». При цьому нібито використовуються схеми «обірваного транзиту» та «фіктивного експорту». Втрати держави від такої діяльності оцінюються 1,4 млрд грн.

Більше того, стверджується, що розвитку групи «ГазУкраїна-2009» активно допомагає Держмитслужба. Митники нібито спеціально затримують оформлення імпортних нафтопродуктів та скрапленого газу, щоб створити преференції для «харків’ян».

Крім того, одним з основних джерел доходів групи називають держзакупівлі. Компанії, які відносять до групи Курченка, у 2011—2012 роках стали переможцями тендерів на суму більше 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» та його «дочок» — «Укргазвидобування», «Укртрансгазу» та «Чорноморнафтогазу».

«Економічна правда» спробувала розібратися, яким чином Сергій Курченко та його група компаній досягли таких результатів.

27-річний геній

На сайті ФК «Металіст» опублікована офіційна біографія Курченка. Згідно з нею, він народився 21 вересня 1985 року у малозабезпеченій родині в Харкові. Навчався у звичайній середній школі і займався карате.

Стверджується, що Курченко з 16 років працював в компанії «Експогаз» і протягом двох років пройшов шлях від кур’єра до заступника комерційного директора, який курирував напрямок дрібнооптової торгівлі. Одночасно майбутній «газовий король» навчався у Харківському політехнічному інституті за напрямом «Економіка і підприємництво».

У 19 років Курченко залишив «Експогаз» і зайнявся самостійним бізнесом. «Отриманий досвід і залучене фінансування дозволили йому здійснити ряд успішних інвестиційних проектів на первинному будівельному ринку і на земельному ринку в Харківській області», — йдеться у біографії бізнесмена.

2008 року Курченко здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Інтелектуальна власність» і переїхав до Києва. А вже у 2009 році створив «ГазУкраїна».

Зазначається, що паралельно з розвитком бізнесу з 2009 по 2011 рік він навчався в Юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, здобувши другу вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Тепер, за офіційною інформацією, група Курченка контролює 20% ринку скрапленого газу в Україні та «посіла лідируючі позиції на ринку нафтопродуктів України».

«Для формування стійких каналів збуту група з початку 2011 року приступила до створення власної збутової мережі АЗС на території України та на ринках Центральної Європи», — написано у довідці.

«З 2010 року почалася активна експансія групи на ринки Росії, Білорусії, Казахстану. В даний час на частку цих держав припадає до 40% операцій групи. Стратегія її розвитку передбачає подальше зростання в цьому напрямку», — зазначається у біографії Курченка.

Однак що ж являє собою творіння харківського таланту? Прес-служба «ГазУкраїна-2009» повідомила «Економічній правді», що не розкриває склад групи. «Це наше право як комерційної структури», — наголосили у компанії. А «журналістський» список фірм, за версією групи Курченка, «практично не має нічого спільного з реальністю».

«Група компаній „ГазУкраїна-2009“ включає в себе два основні напрямки: зріджений газ і нафтопродукти. Флагманськими структурами групи є ТОВ „ГазУкраїна-2009“ — у напрямку скрапленого газу та ТОВ „ГазУкраїна-2020“ — у напрямку нафтопродуктів. Крім того, навколо зазначених структур існує ряд компаній, що здійснюють різноманітну комплексну підтримку даних бізнесів», — заявили у прес-службі.

Фікція?

Водночас джерела «Економічної правди» на ринку стверджують, що оприлюднена інформація про склад групи майже повністю відповідає дійсності.

Найцікавіше, що в жодній з 55 компаній, які пов’язують з Курченком, включаючи ТОВ «ГазУкраїни-2009», бізнесмен не є ні засновником, ні директором. Але у його прес-службі підтвердили, що Курченко є президентом однієї з «флагманських структур».

Ці компанії зареєстровані переважно у Харківській області та в Криму, часто у квартирах звичайних будинків. Засновниками та директорами цих фірм є різні невідомі люди. Часто засновником і директором є одна й та сама особа. Що, до речі, вважається однією з ознак фіктивності.

У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти купу ухвал судів різних регіонів України, у яких фігурують компанії з «журналістського списку».

Ці фірми потрапляли у поле зору податківців як можливі фіктивні фірми, які можуть бути ланками «конвертаційних центрів». Втім, у прес-службі Курченка не підтверджують належність цих компаній до групи, та наголошують: «Немає сенсу коментувати припущення без реальних фактів або конкретних доказів».

Але і з самою «флагманською» фірмою були негаразди. Навесні 2012 року ТОВ «ГазУкраїна-2009» фігурувало в адміністративному позові «Миколаївгазу» до податкової.

Митарі виявили, що у січні 2011 року «Миколаївгаз» занизив податок на додану вартість на 199 тис грн. «Проблемним» виявився контракт з «ГазУкраїна-2009», за яким «Миколаївгаз» купив у компанії Курченка скраплений газ.

«В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, якість товару, оприбуткування та зберігання товару. Актом перевірки… зроблено висновок, що у ТОВ „ГазУкраїна-2009“ відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні транспорті засоби, виробничі активи, складські приміщення», — йдеться у судовій ухвалі.

Також податківці надали суду документи, що свідчать про відсутність компанії Курченка за юридичною адресою.

«За юридичною адресою ТОВ „ГазУкраїна-2009“ знаходиться приватний будинок. Згідно з рапортом працівника податкової міліції встановлено, що знайти в Харкові колишнього керівника… та діючого директора ТОВ „ГазУкраїна-2009“ не було можливим, оскільки за адресою своєї реєстрації вони не проживають, та сусіди нічого про них не знають», — йдеться у документі.

Хоча «Миколаївгаз» заперечував проти таких висновків податківців, суд вирішив, що фіскальний орган правильно дійшов висновку про безтоварність операцій з «ГазУкраїна-2009» та відмовився скасовувати донарахування податків.

Як йдуть справи на іншій благодатній ниві — у закупівлях державних нафтогазових компаній — допоможе зрозуміти інша справа.

У лютому 2012 року слідчий з особливо важливих справ МВС порушив кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах при здійсненні поставки обладнання підприємством «Віртус-ХХI» на адресу ДК «Укргазвидобування».

Ця приватна фірма фігурує у «журналістському списку» як така, що може входити до групи Курченка. У прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що «Віртус-ХХI» не має до них стосунку. Однак справа була дуже цікавою. Приватна компанія перемогла у тендері «Укргазвидобування» на поставку фонтанної арматури та колонних головок.

«15 комплексів фонтанної арматури та 37 комплексів колонних головок, які нібито були виготовлені  ВАТ „Сібнєфтєгазмаш“ та поставлені ТОВ „Віртус-ХХI“ на адресу ДК „Укргазвидобування“, в дійсності даним підприємством не виготовлялися та на митну територію України не ввозилися, що свідчить про безтоварність цих фінансово-господарських операцій та призвело до незаконного заволодіння невстановленими особами державними коштами в сумі 15 023 тис грн», — йшлося у постанові слідчого, що цитується в судовому рішенні у цій справі.

Втім, суд, розглядаючи скаргу адвоката керівника «Віртус-ХХI», вирішив, що слідчий виніс постанову про порушення справи, ґрунтуючись на своїх припущеннях, і скасував її. Таким чином, справа була закрита і більше не згадувалася.

Однак така інформація все ж наштовхує на роздуми про те, як на держзакупівлях були зароблені 4,5 млрд грн, які приписують групі «ГазУкраїна-2009».

Коментуючи «тендерні успіхи», у прес-службі «ГазУкраїна-2009» заявили, що група «веде активну роботу на ринку України, в тому числі бере участь у тендерах, що проводяться в державних підприємствах».

«Зазначені тендери проводяться в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, про що свідчать неодноразові перевірки відповідних державних органів. Всі зобов’язання, взяті на себе, групою компаній виконано в повному обсязі. Крім того, зазначені тендери — відкриті і прозорі, в них бере участь безліч інших господарюючих суб’єктів», — розповіли у прес-службі.

«У тому випадку, коли наші пропозиції виявляються найбільш вигідними замовнику, ми перемагаємо. Але говорити про названі вами обсяги і суми не доводиться. Все набагато скромніше», — наголосили у Курченка.

Зв’язки

Курченко є вкрай непублічною особою. Будь-які намагання зустрітися або поговорити напряму з цією людиною є марними. Всі контакти з журналістами здійснюються лише через прес-службу.

Більше того, про Курченка ніхто не хоче говорити. Навіть Олександр Ярославський, якій продав йому улюблену іграшку, уникає розмов про молодого харків’янина.

Але найчастіше у зв’язку з прізвищем Курченка вживають слово «Сім’я». Серед обізнаних людей існує думка, що харків’янин дружить із старшим сином президента Олександром Януковичем, а співпрацює з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.

Також у зв’язку з групою «ГазУкраїна-2009» часто спливає ім’я сина генерального прокурора Артема Пшонки. Щоправда, сам Пшонка категорично спростовує свій зв’язок з Курченком.

У прес-службі газової групи також запевняють, що жоден високий чиновник їх не підтримує: «Щодо натяків на зв’язок з вищими українськими чиновниками слід нагадати: такий зв’язок є протизаконним, корупційним, і компанія, яка будує цивілізований і прозорий бізнес, не може і не повинна собі дозволяти таких зв’язків».

«Постійні ж запитання на цю тему є прихованою формою порушення з боку журналістів базового демократичного принципу презумпції невинуватості. Не можна будувати суспільство, що базується на принципах цивілізованого ринку, порушуючи ці принципи», — по-філософськи зазначили у Курченка.

Справді, документально підтвердити якісь високі зв’язки групи «ГазУкраїна-2009» дуже важко. Однак «Економічній правді» вдалося дещо з’ясувати.

Слід Фірташа

До сфери впливу групи Курченка останнім часом відносять маловідомий харківський «Реал банк».

До осені 2011 року ця фінустанова належала страховій компанії «Лемма-Віте». Однак страховики продали свій банк. Після продажу виникла цікава ситуація, коли у банку відсутні власники істотної участі — всі акціонери мають пакети менше 10% акцій. Тож офіційно невідомо, хто фактично контролює «Реал банк».

Однак у системі розкриття інформації на фондовому ринку можна знайти дані про менеджмент установи.

Наприклад, член наглядової ради «Реал банку» Віталій Малько раніше обіймав посаду керівника фінансового відділу ТОВ «Експогаз», яке входить у групу Курченка. Член ревізійної комісії фінустанови Вікторія Бура раніше працювала менеджером у фінансовій діяльності однієї з «флагманських» структур «ГазУкраїна-2020».

А колишній директор департаменту з продажу природного газу ТОВ «ГазУкраїна-2020» Богдан Поп’юк є головою наглядової ради «Реал банку».

Найцікавіше, що, до переходу в групу Курченка Богдан Поп’юк багато років працював головою правління «Запоріжгазу» та «Івано-Франківськгазу». Ці облгази відносять до сфери впливу бізнесмена Дмитра Фірташа.

Складно повірити, що менеджера такого рівня можна легко перекупити. А от сумніватися в тому, що Фірташ має інтерес на всьому газовому ринку, не доводиться.

Також варто зазначити, що розквіт імперії Курченка стався в часи, коли паливно-енергетичний сектор країни курирував міністр Юрій Бойко. Чи знав нинішній віце-прем’єр про нову «зірку»? Цілком очевидно, що так.

Якщо не особисто, то напевно йому не могла не впасти в око компанія, яка монополізувала величезний ринок зрідженого газу. Більш того, надприбуток «ГазУкраїни-2009» отримувався за рахунок ДК «Укргазвидобування», яке курирує товариш Бойка – Дмитро Фірташ.

Можна навіть сказати так: якщо б Фірташа не влаштовував існуючий розклад на ринку скрапленого газу, то «свій» міністр уже давно перекрив би існуючу схему.

Те ж саме стосується величезного впливу групи Курченка на ринку імпортних нафтопродуктів. В окремі місяці складалася унікальна ситуація: ті оператори АЗС, які називають себе «імпортерами», насправді купували пальне всередині України, у групи Курченка. Чи знав про це Бойко? Напевно, адже його міністерство безпосередньо регулює «стелю» цін на ринку нафтопродуктів.

Щоправда у прес-службі GroupDF заявили, що їх корпорація, «ГазУкраїни-2009» та «Реал банк» не є афільованими структурами. Не підтвердили зв’язок з Фірташем і Бойком й у групі Курченка. «Група „ГазУкраіна-2009“ не є партнером ні пана Фірташа, ні пана Бойка», — зазначили у прес-службі.

Однак «Економічній правді» вдалося виявити ще один цікавий зв’язок Курченка.

Донецький слід

Як вже зазначалося, «ГазУкраїни-2009» та структури, які відносять до неї, зареєстровані на різних невідомих осіб.

"КМК-Ойл"

Однак сам Курченко офіційно є співзасновником ТОВ «КМК Ойл», що зареєстроване у селищі Васищеве Харківської області. Ця компанія з’явилася ще в кінці 2006 року, а її видом діяльності є оптова торгівля паливом. Ще одним співзасновником «КМК Ойл» значиться мешканець Запорізької області Олександр Поздняков.

Але виявилося, що «КМК Ойл» заснувала ще одну компанію в місті Макіївка — ТОВ «Марснабгаз». Адресою останньої значиться адміністративно-побутовий корпус Донецької газонаповнювальної станції скрапленого газу ПАТ «Донецькоблгаз».

"Марснабгаз"

Офіційно «Марснабгаз» не має телефону. Основним видом діяльності компанії є здавання в оренду власного нерухомого майна. Але «КМК-Ойл» Курченка має лише 50% ТОВ «Марснабгаз». Їхнім партнером є мешканець Донецька Євген Миколайович Масс. І тут починається найцікавіше.

Євген Масс є акціонером ПрАТ «Макіївкагаз» і навіть обіймає посаду голови наглядової ради товариства. Іншим акціонером цього міськгазу також була його сестра Оксана Миколаївна Масс. Основним її місцем роботи є посада першого заступника глави правління держкомпанії «Газ України» — «дочки» «Нафтогазу».

Сім'я Масс. Фото persona21vek.com.ua

Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.
Згідно з офіційною біографією, Микола Масс працює у газовій сфері з часів Леоніда Брежнєва і є кар’єрним газовиком. Керівником «Донецькоблгазу» він став за часів першого прем’єрства Віктора Януковича.Більше того, батько Оксани та Євгена Микола Масс є головою правління «Донецькоблгазу», депутатом Донецької облради від Партії регіонів і дуже шанованою людиною у столиці Донбасу.

Але і це ще не все. Найбільшим акціонером «Донецькоблгазу» досі є держава через «Нафтогаз». Але 24% акцій компанії також належить Володимиру Шелудченку. Також ця людина, разом з родиною Масс, була акціонером того ж «Макіївкагазу».

Найбільшим кар’єрним успіхом Шелудченка була посада глави «Нафтогазу», яку він обіймав за часів другого уряду Януковича — з серпня 2006 року до лютого 2007 року. Вважалося, що Шелудченко є людиною тодішнього куратора паливно-енергетичного комплексу Андрія Клюєва.

Однак ще у ті часи ділові видання називали Шелудченка «улюбленим енергетиком» Януковича. Зазначалося, що вони є давніми знайомими.

В інтернеті про родину Масс мало згадок, але ті, які є, також дозволяють скласти уявлення про впливовість. Наприклад, Оксана та Євген Масс були в складі делегації фонду «Православний Крим» і особисто вітали Московського патріарха Кирила.

На іншому релігійному сайті «Донбас православний» можна знайти новину від 2010 року про те, що Микола Масс брав участь у церемонії підключення до газової мережі села Сергіївка Слов’янського району Донецької області.

Микола Масс та Віктор Пшонка

Це рідне село генпрокурора Віктора Пшонки, який разом з начальником «Донецькоблгазу» брав участь у тій церемонії.

* * *

Джерела «Економічної правди» стверджують, що Сергій Курченко справді спілкується з першим заступником глави правління державної компанії «Газ України» Оксаною Масс. Однак жодних подробиць цього спілкування з’ясувати не вдалося.

У прес-службі харківського бізнесмена на питання про зв’язки з родиною Масс відповіли цікавим чином: «Група „ГазУкраїна-2009“ знайома із зазначеними особами, але комерційних проектів не веде».

Редакція також зверталася до ДК «Газ України» з проханням про коментар самої Оксани Масс, але відповіді не отримала. Втім, ЕП все ще чекає на відповідь і готова її опублікувати.

У прес-службі Курченка також переконують, що не мають жодних партнерських відносин з провідними бізнесменами країни. Однак повірити в це важко.

Звісно, наведені вище зв’язки жодним чином не є доказом якихось гріхів. Можливо, це просто ділові знайомства та невеликі партнерські проекти. Однак загальновідомо, що в Україні «високі» знайомства — запорука успіху. Можливо, саме там варто шукати відповідь на питання, звідки з’явилася газова група, про яку ніхто не хоче говорити.

 

Сергій Щербина, Економічна правда

 

Дмитрий Чернявский — талантливый мошенник, зять Боголюбова

Опубликовано: Лютий 15th, 2013

Сегодня мы расскажем о ярком персонаже – Дмитрии Чернявском. Оказалось, его знают и помнят не меньше, чем скандального Сергея Курченко. Народ излил нам душу. А мы излагаем новые знания своим читателям. Кому-то эта публикация сбережет значительные суммы. Дмитрий Чернявский родился и вырос в Донецке. Дмитрий Чернявский – выходец из приличной еврейской семьи. Его папу, Леонида Владимировича Чернявского многие в городе знают и уважают.

Еще с советских времен Леонид Чернявский трудился на завидной должности директора «Донецкрыбы». Уникальный руководитель: до сих пор его предприятие не украдено, то есть, сохранило свой государственный статус. Отец Дмитрия Чернявского вхож в круг донецко-еврейской общины, костяк которой составляют такие яркие персоны как Ефим Звягильский и Анатолий Рыбак…

Трудовая деятельность Дмитрия Чернявского начиналась с работы дантиста. В 1996-м он окончил экономический факультет Донецкого университета. После этого Дмитрий Чернявский поступил и окончил юрфак Киевского госуниверситета. Правда, учеба была сугубо формальной и фактически ограничивалась появлением Дмитрия Чернявского в стенах альма матер для сбора подписей преподавателей в зачетке. Все остальное время Дмитрий Чернявский жил не напрягаясь. Папа организовал ему тихий мажорный бизнес: Дима завозил в Украину незначительные партии французского коньяка «на любителя» – «Отард». Но, хотя Дмитрий Чернявский из семьи крепкого хозяйственника советского уклада, планида предначертала ему иной путь. Того тянуло к яркой жизни, полной остроты, неожиданностей и шальных денег.

Неутомительная торговлишка коньяком свела Дмитрия Чернявского с «французом» советского розлива Жаном (при рождении – Яковом). Жан давно осел во Франции, обзавелся французским прононсом, манерами и оказался одного поля ягодой с Чернявским. Вместе они провернули первое «настоящее дело», которому Дмитрий с тех пор не изменяет.

В 1994-м Дмитрий Чернявский привез в деловые круги Донецка славную весть: французское представительство «Кока-Колы» собирается строить в Украине завод по разливу своего пойла. Есть шанс войти в большой транснациональный бизнес и хорошенько заработать. У Дмитрия Чернявского есть для этого «выходы» и «наработки». Осталось подготовить проект. В качестве приманки в Украину прибыл вальяжный Жан-Яков. Желающие преумножить первые пост-перестроечные капиталы отыскались быстро. Донецкие пацаны, покряхтев, скинулись на подготовку инвестпроекта, который взялись подготовить Дима с Яковом. В сравнении с будущими прибылями сумма была смехотворной: жалкие 70-100 тысяч долларов, которые они успешно «переварили».

Время шло, а стройка все не начиналась. На переговоры «инвесторов» никто не приглашал. Те стали настойчиво задавать Дмитрию Чернявскому один вопрос: «Когда едем во Францию – хочется пообщаться с партнерами». В ответ услышали успокаивающее: «Стартовую сумму мы освоили, проект подготовлен. Но чтобы сесть за стол переговоров, следует подтвердить свою решимость к сотрудничеству суммой, подобающей рангу «Кока-Колы». Донецкие пацаны напрягли извилины, и к ним подкралось понимание, что это – элементарный развод. Не успели они нахмурить брови, как чуйка прирожденного мошенника подсказала Дмитрию Чернявскому: будут бить. Он вовремя ударил по тапкам и… очутился в Москве. Димин папа потом еще долго «откашливал» этот финансовый кульбит сыночка, но все же прикрыл родную кровинушку.

В Москве Дмитрий Чернявский не стал по примеру соотечественников класть плитку, а организовал фирму «Инвестиции и недвижимость». Благо, стартовый капитал уже имелся – благодаря успешно проведенной Операции «Кока-Кола». Заметим, что завод таки был построен в Украине, только Дмитрий Чернявский не имел к этому решительно никакого отношения. Сразу заявим, что в московской компании он числился скромным юрисконсультом (не имея к тому времени юридического образования). С тех пор он не меняет привычек, во всех своих компаниях значась на вторых ролях. Так, позже даже в созданной им компании «Чернявский и партнеры» Дмитрий значился ни кем иным, как юрисконсультом.

Его московский бизнес не имел ничего общего с инвестициями. Он занимался расселением старых москвичей по окраинам, продажей престижной недвижимости тех, кто собрался в эмиграцию. Тема была весьма прибыльной, но очень опасной. Этот бизнес находился под контролем мэра Лужкова и чеченских мошенников: «черные маклеры», нечистые на руку нотариусы и пр. Как Дмитрию Чернявскому удалось влиться в этот бизнес, остается только догадываться: может папины связи помогли, может сам затесался благодаря прирожденному таланту Остапа Бендера. Как вы догадываетесь, надолго Дмитрий Чернявский в Москве не задержался: и бизнес больно криминальный, да и склонность к разводу лохов не способствует оседлости.

Следующей пристанью Дмитрия Чернявского в бурном житейском море стал Киев. Здесь он встретил милую девушку, с которой даже отгулял свадьбу в родном Донецке: былые проделки к тому времени ему простили – не без участия папы. Первое время он побегал по банкам с мифическими инвестпроектами. Однако, наступили иные времена, в банках уже сидели финансовые аналитики, которые быстро «хоронили» все димины попытки развести банкиров на деньги. Тогда Дмитрий Чернявский отправился по проторенному пути: зарегистрировал в Украине компанию, созвучную скандально известной в Москве фирме, всего лишь переставив слова: «Недвижимость и Инвестиции». В действительности новая компания занималась «разводом клиентов» в сфере так называемой оптимизации налогообложения. Знаний в этой сфере у Дмитрия Чернявского не было и нет. Зато у него есть набор отличных костюмов, белоснежные сорочки – непременно с запонками, дорогие галстуки и «Монблан» в нагрудном карманчике. Эта спецодежда – непременный атрибут ведения бизнеса. К тому же, не взирая на то, сколько у него денег на счету, Дмитрий Чернявский передвигается на люксовых авто с услужливым водителем. Все это в комплексе с правильным ведением разговора – кратчайший путь к кошельку клиента.

«Оптимизация», которой занимались профессионалы из числа наивных партнеров и наемных работников, шла параллельно с размещением активов клиентов, преимущественно за рубежами отечества. И тут Дмитрий Чернявский снова оказался на коне, вспомнив успешный донецкий опыт: термины «инвестпроекты», «оффшорные банки» стали самыми популярными в его лексиконе. Правда, здесь на дороге встали конкуренты, в большинстве своем – такие же «разводилы». Нужно было нечто свеженькое, на что клюнет переборчивый клиент. Кипры и прочие экзотические острова с оффшорным статусом успели приесться. Поэтому Дмитрий Чернявский предпринял несколько рабочих поездок в Черногорию и… Монголию. Именно туда призывал он инвестировать деньги клиентов, суля баснословные барыши. Что любопытно: многие верили и вкладывали деньги в развитие монгольских степей. Впрочем, туда деньги инвесторов не доходили, оседая на диминых счетах. Также ему пришлось посетить далекую Мексику и задержаться в ней. Поездка была чисто бизнесовой: порой, знаете ли, скрыться от клиента куда подальше – самое правильное решение в бизнесе. Так у Дмитрия Чернявского появились паспорта Черногории, России, Израиля.

А со временем Дмитрий Чернявский полюбил Лондон. В это время он стал фигурантом уголовного дела, возбужденного СБУ. Пришлось задержаться на туманном Альбионе на долгие полтора годка. Там его белоснежные манжеты снова сослужили службу: он подвязался в солидной британской инвесткомпании Associated First Capital Incorporated по линии доверительного управления активами состоятельных клиентов из стран восточного блока. Естественно, сотрудничество оказалось недолгим: пришлось съезжать – снова в Москву.

В Белокаменной Дмитрий Чернявский представлялся как представитель по Восточной Европе «крупной международной корпорации Tax Consulting U.K». В действительности это была мелкая фирмочка, которую он спешно зарегистрировал в Британии: словянские лохи с деньгами любят громкие названия.

Вторая московская реинкарнация Чернявского также связана с регистрацией компании «Аврора», карманного банка, инвестиционной и консалтинговой компаний. Про родину он тоже не забыл: открыл филиал в Украине. Офис «Авроры» размещался в пафосном бизнес-центре «Леонардо» в самом сердце Киева.

Если вначале своего бизнес-пути Дмитрий Чернявский не брезговал любым приработком, то к этому времени вошел во вкус, превратился в зрелого мошенника: он специализироваться лишь на крупных клиентах. Чернявский усвоил одно правило: больше пафоса и мишуры – больше простаков попадет в твои сети. «Монблан», запонки и офис в «Леонардо» – этого уже мало. Нужен пиар. Он проплачивает серию публикаций и интервью о его новом детище. Чернявский не моргнув глазом заявляет прессе, что «Аврора» под его предводительством примет участие в тендере по продаже «Запорожстали». В действительности никакого участия в тендере его контора не принимала и принять не могла, хотя бы потому, что такого уровня клиент никогда не обратился бы к услугам дутой фирмы. Зато требуемый эффект был достигнут: на подобные заявления клюнули клиенты помельче.

Как отзываются о Чернявском те, кто имел несчастье с ним столкнуться (других встретить не довелось), Дима – уникальный человек: авантюрист-непоседа, которому скучно жить на готовеньком, исправно работающем бизнесе. Ему непременно нужен драйв, вкус опасности и несметных миллионов, которые можно рубануть в ходе одной бендеровской комбинации. Поэтому Дмитрий Чернявский нигде не задерживается надолго. Да, и справедливости ради заметим, «клиенты», досаждающие любопытством о судьбе своих бесследно исчезнувших денег, подталкивают к перемене мест. В своем спортивном раже Дима не остановится ни перед чем. Знающие его люди с восхищением констатируют: Дима – прирождённый талант!

Однако, с «развитием бизнеса» ему становилось все сложнее находить простаков. Его костюмы-монбланы-запонки успели примелькаться в бизнес-сообществе и службы безопасности компаний стали все чаще вычислять за вальяжной личиной инвестора-оптимизатора талантливого проходимца. Чего стоит одно лишь заявление севастопольской предпринимательницы на имя председателя СБУ двухлетней давности. Уже по нему можно составить представление о масштабах деятельности Дмитрия Чернявского. Тут и рейдерская атака на броварской завод «Стрела» и попытка захвата «Артека» трехлетней давности и отмывание денег через организации инвалидов… Дмитрий Чернявкий – птица высокого полета: он сумел приложить руку даже к банкротству «Родовидбанка» – у него там невозвратный кредит на четыре миллиона.

После череды больших и малых скандалов Дмитрий Чернявский стал слишком заметен, а это в его бизнесе слишком опасно, чревато самыми неприятными вещами… Пришлось искать иной род деятельности. При всей нелюбви к рутине, Дима понял, что самый прибыльный и непыльный бизнес – это госслужба. Правда, чтобы войти в этот бизнес, необходимы связи. Ну, с заведением связей у него никогда не было проблем. Дмитрий Чернявский может мастерски сыграть роль «знакомого влиятельного лица», чье имя он услышал в случайном разговоре. Главное – правильно выбрать направление приложения творческих сил, а дальше – дело техники, которой он владеет в совершенстве. Видимо как-то так он и влился в команду Юрия Павленко – свеженазначенного министра Минмолодьспорта.

Время было самое благодатное: ющенковская вольница – кради-не хочу. Для разведки ситуации заслал в министерство пару своих бойцов, которые начали под его негласным руководством «наведение порядка с имуществом министерства»: учет и контроль принадлежащих министерству объектов. А такого добра оказалось немало: гостиницы-пансионаты-спортивные объекты… Когда база имущества была сформирована, Чернявский прикинул, что из этого достойно приватизации. После чего министр озвучил идею избавления от ненужного балласта. Естественно, под эту программу потребовалось провести титаническую работу по подготовке инвестпроектов – обкатанная тема для Димы. На кой черт министерству понадобилась «прокладка» в виде фирм Чернявского, когда существует ведомственное НИИ – этим вопросом никто не задавался. Так Дмитрий Чернявский почувствовал вкус бюджетных денег. И остался им доволен.

В одном из эпизодов своей краткой, но бурной спортивно-хозяйственной деятельности он настроил министра Павленко сменить руководство гостиницы «Спорт», что около стадиона «Олимпийский» в Киеве. Смена руководства требовалась для последующей «прихватизации» гостиницы. На ТВ даже попали сюжеты, где Павленко в присутствии Чернявского бросал в лицо директору «Спорта» Юрию Супрунюку папку с документами. Супрунюк, получивший в результате сотрясение мозга, утверждал, что неадекватное поведение министра связано с желанием приватизировать гостиницу «Спорт». Позже Павленко вынужден был извиниться.

В 2008-м Дмитрий Чернявский стал советником министра, а вскоре был назначен и.о. гендиректора ГП «НСК Олимпийский» – Родина доверила Дмитрию Леонидовичу ответственное дело подготовки главного стадиона страны к «Евро-2012». И вскоре об этом горько пожалела. Разводить клиентов в «Леонардо» – это одно, а руководить массой людей и делать реальную работу, ежеминутно принимать ответственные решения, строить мега-объект, не имея никакого опыта, да и желания – это «две большие разницы». К тому же, Борис Колесников подмял под свои фирмы самые жирные куски подготовки к чемпионату: Дмитрию Чернявскому в этом бизнесе не осталось места.

Потерпев полное фиаско, как менеджер и бизнесмен, Дмитрий Чернявский без сожаления оставил должность под угрозой «посадки». В декабре 2009 года министр Павленко лично подал заявление в СБУ на предмет финансовых злоупотреблений Чернявского. Вслед за этим случилось кратковременное задержание Дмитрия Леонидовича органами. Дело в том, что прокуратура Киева оценила его «царювання» в ГП «НСК «Олимпийский» предъявлением претензий на жалкие 500 тысяч гривен. В действительности – это крупица в сравнении с тем, за что ему следует сменить «Бриони» на робу.

Дмитрию Чернявскому пришлось в очередной раз отправиться в зарубежный вояж – от греха подальше. Так он снова очутился в любимом Лондоне, где нет вечно нетрезвого министра Павленко, СБУ и прокуратуры с ее мелочными претензиями.

На этот раз Дмитрий Чернявский не стал скитаться по инвестиционным конторам. Результатом его трехмесячного пребывания в британской столице стала вторая и весьма удачная женитьба: Дмитрий Чернявский породнился с 27-летней Екатериной Боголюбовой, дочерью одного из видных «приватовцев» Геннадия Боголюбова. Говорят, тесть не испытывал эйфории от нового родственника, но очарованная Екатерина Боголюбова была очень категорична в своем выборе.

 

 

Дмитрий Чернявский и Екатерина Боголюбова

 

После этого все проблемы Дмитрия Чернявского развеялись как дым, и он вновь объявился в Киеве. Очевидно, для закрепления брачного единства с Екатериной Боголюбовой — новая ячейка общества скоропостижно обзавелась ребенком.

Ну что сказать в заключении? Талантище!

 

Национальное бюро расследований Украины

 

Темники Сергея Арбузова: «Всю ответственность перекладываем на Азарова – пусть воюет»

Опубликовано: Лютий 15th, 2013

По всей видимости, времена темников возвращаются.

Несколько часов назад мне прислали копию письма от имени пресс-службы Сергея Арбузова с подробным указанием как надо освещать очереднйо виток газовой войны с Россией.

Письмо подписано Натальей Спасиченко из Пресс-службы Первого-вице-премьер-министра Украины и было разослано пресс-службам подчиненных ведомств для дальнейшей работы со СМИ. Такие же письма получили некоторые редактор из т.н. «медиахолдинга семьи».

 

Судя по всему, Николаю Азарову в новоом формате Кабинета министров отводится роль не совсем первого лица, а скорее «козла отпущения», на которого будут перекладывать ответсвенность за кризисные участки работы.

 

Мустафа Наем

 

Суд не отказывался восстанавливать Аллу Глусь в должности гендиректора ДП “УВК «Nemiroff»

Опубликовано: Лютий 14th, 2013

11 февраля 2013 г. в СМИ в очередной раз появилась недостоверная информация о якобы  отказе в иске о восстановлении в должности генерального директора ДП “УВК «Nemiroff» Аллы Глусь. Данная информация не соответствуют действительности, содержит грубое искажение фактов и значения принятого судебного решения и направлена исключительно на манипулирование общественным сознанием. Упоминаемое в ней судебное постановление Немировского районного суда является техническим и не препятствует восстановлению А.Глусь в должности гендиректора предприятия.

В действительности, имеет место третья попытка части акционеров сместить А.Глусь с должности генерального директора ДП “УВК «Nemiroff». До этого подобные решения об увольнении А.Глусь неоднократно признавались незаконными в судебных инстанциях различных юрисдикций.

Более того, законность пребывания в должности А.Глусь гарантируют обеспечительные меры международных судов. Так, 19 августа 2011 года суд Никоссии, Кипр, запретил любые незаконные попытки увольнения гендиректора. Однако часть акционеров компании Nemiroff, воспользовавшись временным снятием данных ограничений, задним числом оформила приказ об очередном (уже третьем!) увольнении А.С Глусь с должности гендиректора.

С целью недопущения дестабилизации работы компании и рейдерских посягательств, имевших место в 2011 году, А.С. Глусь обратилась в Немировский районный суд. Данный иск был принят судом к рассмотрению. Представители компании Nemiroff Holdings Limited предприняли попытку обжаловать определение о принятии иска к производству, однако апелляционный суд Винницой области отказал им в удовлетворении апелляционных жалоб и возвратил дело на рассмотрение в Немировский районный суд. Поскольку в назначенный день слушания по делу 08 февраля 2013 года  А.Глусь не смогла присутствовать в суде, он оставил ее заявление без рассмотрения (согласно ст. 207 ГПКУ).

Таким образом, на сегодняшний день судебного решения об отказе в восстановлении Аллы Глусь в должности гендиректора ДП “УВК «Nemiroff» не существует.

 

Укртрансгаз розтендерив 2,5 мільярди охоронцям та пенсіонеру. Відео

Опубликовано: Лютий 14th, 2013

Державна компанія ПАТ «Укртрансгаз» сплатила понад 2,5 мільярдів гривень чотирьом компаніям, заснованим охоронцями й пенсіонерами.

Про це йдеться у розслідуванні журналіста програми «Тендер News» на ТВі Дениса Бігуса.

Протягом 2010—2013 років тендери ПАТ «Укртрансгаз» з постачання обладнання та проведення ремонтних робіт регулярно вигравали чотири донецькі фірми – ТОВ «Укртурборемонт», ТОВ «Турботрейд», ТОВ «Турболінкс» та ТОВ «Промінвеставтоматика».

На тендери ці компанії виходили переважно разом, розігруючи перемогу між собою. У двох компаній була однакова юридична адреса. Міські номери телефонів ще двох відрізнялися однією цифрою. Це дало підстави підозрювати тендерну змову.

Розслідування «Tender News» показало, що всі чотири фірми розташовані за однією фактичною адресою у Донецьку, а їх засновники – підставні особи, близько знайомі один із одним.

ТОВ «Промінвеставтоматика», засновником і директором якого записаний Олександр Пінчук, отримало від ПАТ «Укртрансгаз» понад 500 мільйонів гривень. Та сам Пінчук, за свідченнями родичів, – колишній працівник горілчаної ТМ «Олімп», а нині пенсіонер.

Засновником і директором ТОВ «Турболінкс», яке виграло тендери на понад 1 мільярд гривень, є Віталій Дударець. Сусід Дударця розповів, що той працює охоронцем. Сам Дударець відмовився від коментарів.

Охоронцем, за свідченням сусідів, є і засновник ТОВ «Укртурборемонт» Вадим Плетень. Працює він у офісі за фактичною адресою фірм. У соціальній мережі «Однокласники» у друзі Плетеня внесені його «колеги» Пінчук («Промінвеставтоматика») та Ігнатов («Турботрейд»).

Допуск цих компаній до тендеру в «Укртрансгазі» пояснили тим, що «Турболінкс» і «Турботрейд» є офіційними дистриб’юторами компанії General Electric в Україні, здатними забезпечити поставки великих партій обладнання за низькими цінами.

ТОВ «Турболінкс» із отриманих від «Укртрансгазу» 350 мільйонів гривень витратила на роботи лише 250 тисяч. Це гроші, перераховані компанії «Котрис», яка співпрацює з підприємствами «Укртрансгазу» з 2001 року.

349,5 мільйонів гривень «Турболінкс» перекинув на декілька «транзитних» фірм, зареєстрованих у 2012 році. Зокрема ТОВ «Трейд груп стиль». На неї ж протягом 2012 року перерахували 315 мільйонів гривень «Турботрейд» і «Промінвеставтоматика». Наприкінці року ТОВ «Трейд груп стиль» перерахувало кошти на кілька фірм, створених за 2-3 місяці до трансакції.

Крім того, на «Трейд груп стиль» перераховували мільйонні суми підприємства з групи «Металл Юніон» донецького бізнесмена Руслана Циплакова. Зокрема девелоперська компанія «Глобал Плюс», охоронна фірма «СКАТ ПКБ» та паливна компанія «Юніоіл».

У контактних даних ТОВ «Трейд груп стиль», залишених компанії-реєстратору «Віртуальний офіс», міський номер телефону належить донецькому відділенню «Південкомбанку» (входить до групи «Металл Юніон»). Працівники відділення підтвердили обслуговування «транзитної» фірми.

 

 

Руслан Циплаков, окрім бізнесу, заснував та очолює разом із молодшим сином Віктора Януковича спортивну команду Ferrari Team Ukraine.

\”Укртрансгаз\” переказує мільярди пенсіонерам?

 

У Лазаренко были мотивы для убийства Щербаня

Опубликовано: Лютий 10th, 2013

Незадолго до гибели Евгения Щербаня ряд печатных изданий опубликовали материал, в котором утверждалось о его причастности к покушению на премьер-министра Павла Лазаренко, однако соратники Е.Щербаня отвергали эти обвинения.
Материал, обвинявший Е.Щербаня в подготовке покушения на премьер-министра, появился в середине октября 1996 года в эстонской газете «Синумилехт» и был перепечатан газетами «Известия» и «Правда Украины».
После этого 17 октября заместитель главы фракции Верховной Рады «Социально-рыночный выбор», в которую входил Е.Щербань, Виктор Ампилогов на пресс-конференции в Киеве заявил, что фракция «намерена в судебном порядке отстаивать честь и достоинство своего члена — народного депутата Украины Евгения Щербаня».
В.Ампилогов огласил заявление фракции по этому поводу, в котором данная публикация расценивается как «клеветническая и оскорбительная». Авторы заявления требовали от газеты и автора публикации официального опровержения и извинения в газете. «Недопустимо вести политическую борьбу методами клеветы и дискредитации», — говорится в документе.
Он заявил также, что располагает сведениями, подтверждающими информацию, что лица, распространяющие «клеветническую информацию» о лидерах Либеральной партии Украины, являются «инициаторами заказных убийств», «расходуют бюджетные средства и осуществляют незаконные валютные операции».
Он отказался назвать имена этих людей и их «территориальную принадлежность», сославшись на «тайну следствия». По словам В.Ампилогова, все сведения переданы в прокуратуру.
21 октября 1996 года на пресс-конференции в Донецке бывший руководитель эстонского акционерного общества «Колсер» Александр Моргун заявил, что эти публикации направлены на то, чтобы «убрать с политической и экономической арены донецкие экономические структуры, близкие к Е.Щербаню». В публикации газет речь шла о том, что именно А.Моргун, связанный с Е.Щербанем, был причастен к подготовке теракта в отношении П. Лазаренко.
А.Моргун сообщил, что действительно являлся руководителем эстонского АО «Колсер», одним из учредителей которого был народный депутат Украины Е.Щербань.
Обвинение в причастности к террористическому акту А.Моргун назвал «абсурдом». Он сообщил, что ни эстонские, ни украинские правоохранительные органы к нему по поводу террористического акта не обращались.
По словам А.Моргуна, ряд коммерческих структур, связанных с именем народного депутата Е.Щербаня, подвергался проверкам, которые мешали нормальной работе.
А.Моргун считал, что обвинения в прессе были инициированы конкретными экономическими структурами, «предположительно из Днепропетровска», которые пытаются «выдавить» с украинского рынка донецкие предприятия.
Е.Щербань был убит 3 ноября 1996 года.

Стали явними таємні деталі про зв’язки у «сім’ї» Януковича

Опубликовано: Лютий 10th, 2013

Олександр Янукович познайомився з Сергієм Арбузовим, Олександр Клименком та Віталієм Захарченком у 2005—2006 роках, коли створював свою корпорацію «Мако».

Арбузов навчався на обліково-фінансовому факультеті Донецького держуніверситету. За словами декана Петра Єгорова, студентом нинішній заступник Азарова зірок з неба не хапав, був твердим хорошистом, завжди скрупульозно виконував завдання викладачів.

Запам’ятався Арбузов лише тим, що захищав диплом на тему «Валютні операції комерційних банків» не перед вузівськими викладачами, а перед співробітниками донецької філії Приватбанку, який на той час очолювала його мати Валентина Арбузова.

Після цього Арбузов не без допомоги матері очолив Костянтинівське відділення Приватбанку. «Арбузова і надалі відігравала важливу роль в кар’єрі сина, ставши тією ниточкою, яка привела нинішнього першого віце-прем’єра в оточення Олександра Януковича», — пише видання.

«Разом з Януковичем-молодшим Арбузова була серед засновників компанії Донснабтара, що заснувала ВБР. Тепер вона є головою правління цієї фінансової структури. Партнерством з президентським сином Арбузова зобов’язана давнім зв’язкам зі старшим представником сімейства Янукович», — пише видання.

«У ті часи (в кінці 90-х — початку 2000-х) про Арбузова мало що чути було. А ось його мати була першою людиною в структурах Приватбанку, і губернатору Донеччини Віктору Януковичу не знати її було не можна», — розповів кореспонденту Кирило Сазонов, політтехнолог і головний редактор інтернет-порталу «Донецькі вісті».

Нинішній міністр доходів Олександр Клименко зробив кар’єру завдяки братові, який в 2004 керував виборчим штабом СПУ на Донеччині. Пізніше Антон Клименко очолив місцевий осередок «Нашої України», і випросив у губернатора для брата посаду голови спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Донецька.

Саме очолюючи цю службу Клименко і познайомився з Олександром Януковичем, який якраз створював корпорацію «Мако».

Нинішній глава МВС Віталій Захарченко працював у Костянтинівці начальником міськуправління міліції, коли Приватбанк там очолював Сергій Арбузов.

На думку співрозмовників, Арбузова і Клименка познайомив екс-глава Держподаткової служби Олександр Папаїка. Часом, коли перетнулися шляхи членів групи Олександра Януковича, прийнято вважати 2005—2006 роки.

 

Дмитрий Гордон: аферизм как сетевой маркетинг

Опубликовано: Лютий 4th, 2013

Как из чая сделать «мумие». За что мошенник Дмитрий Гордон заплатил миллион Владимиру Литвину

Подробно о том, чем и каким образом зарабатывает на вашем и на ваших близких горе и болезнях аферист Дмитрий Гордон. А сведения о его грязном бизнесе пригодятся тем, кто захочет его «прищемить» и «порвать». Есть чем поживиться!

«Аргумент» уже рассказывал, что заниматься «целительским» бизнесом Дмитрий Гордон начал еще во второй половине 80-х. Работая корреспондентом газеты «Вечерний Киев», он написал серию статей «об удивительном феномене Анатолия Кашпировского». Открыв такой талант союзного масштаба, Гордон стал неожиданно знаменит. Вскоре отношения между Кашпировским и Гордоном разладились (по-видимому, из-за больших денег), и Гордон решил, что делать ставку на какую-либо одну, собственноручно взращенную знаменитость не стоит. Выгодней и проще «лекарей» и «целителей» массово штамповать самому, намертво привязывая их к себе моральными и материальными обязательствами. В «хозяйстве» Гордона появились Серафима Руденская, Алан Чумак, Асимова и прочие.

Вскоре Гордоном было основано «желтое» печатное издание — «Бульвар», которое другие журналисты окрестили «органом мракобесия». С первых же выпусков «Бульвар» стал воспевать чудодейственные способности всякого псевдорелигиозного отребья, кликуш под маской «целителей» и «знахарей». Мощная реклама сделала свое дело, и сотни этих «целителей» рьяно принялись «лечить» доверчивых граждан.

В 1993 году Дмитрий Гордон инвестировал свои сбережения в первую частную клинику «Борис» (названную в честь преступного авторитета, бандита Бориса Савлохова). То, что Гордона и Савлохова связывали общие финансовые дела, доказывают многочисленные хвалебные статьи и интервью бандита, напечатанные в «Бульваре». В 1995 году фамилия Гордона исчезла из списка учредителей. Неизвестно, продал ли Гордон свою долю или, переоформив на доверенное лицо, продолжает участвовать в этом бизнесе.

Проверить, является ли все вышесказанное о господине Гордоне правдой, очень просто: достаточно открыть любую региональную газету, пестрящую объявлениями Наины, Виты, Анатолия, Ирины, Златы, Софьи, Дианы, Татьяны, Благовесты, Дарьи, Ланы, Пантелеймона, Стелы, Марфы, Петра и. т.д. Искать их также долго не придется: у здания вас встретят верные гордоновцы и, прикрывшись «журналистским» расследованием, направят к «собственным» «целителям» или гадалкам Гордона.

На чем зарабатывал Гордон

В одной из телепередач сам Д.Гордон утверждал, что свой капитал заработал на недвижимости. Якобы, недвижимостью Гордон стал заниматься в 2005-2006 годах. Очередная очевидная ложь, так как «оброс» имуществом Д.Г. задолго до этого.

Первая волна (конец 80-х — начало 90-х) — накопление первичного капитала: первая «Волга», «убитая» квартира № 12 на Введенской, 26 в Киеве, квартира на Ивана Франко, две на Никольско-Ботанической. «Волгу» сменяет «Киа»…

Средина 90-х — уже дом в элитных Рудыках, предместье Киева, что на реке Козинка. Автопарк из нескольких машин. Слияние нескольких квартир на Введенской.

Нынешнее время — новый дом в элитном поселке на дамбе, что возле Рудыков, этажи квадратных метров в офисных центрах, больше десятка квартир, виллы за границей. Машины — мелочь, и считать не стоит. На Введенской, где находятся редакция «Бульвара Гордона» и так называемый Центр нетрадиционной медицины «Доля», выкуплены все квартиры с первого по четвертый этаж.

А еще Д.Гордон инвестировал в ТРЦ «Блокбастер»…

У Дмитрия Гордона много всякой недвижимости. В основном ее он сдает в аренду. При этом пропускает все через свое агентство недвижимости, старательно скрывая, что эта недвижимость — лично его. Делается это для того, что бы получить комиссию с арендатора в размере от 50% до 100% месячной арендной платы. Это не только не профессионально с точки зрения риэлторской этики, но и банальная жадность —«получить больше». Поэтому риелторы Киева стараются с агентством недвижимости Гордона не сотрудничать.

Это только то, что знают многие. Учитывая скрытность Дмитрия Гордона, его природную осторожность, стоимость всего перечисленного можно умножить минимум на 100% — и это будет приблизительная «стоимость Гордона».

Доходное «целительство»: как из чая сделать «мумие»

Если говорить о деньгах, то целительский бизнес в целом стабильным не назовешь. Было несколько удачных «попаданий», как правило, подсмотренных и украденных. Об одной из таких удач — Шилентине, «списанной» у друга, рассказано ниже.

Массовые выступления знахарей на стадионах и в кинотеатрах, с которых начал свой бизнес этот делок, отжили свое к средине 90-х. Несколько лет Д.Гордон был в полной стагнации, «Бульвар» издавал на сбережения. Но группа людей предложили новую схему — индивидуальные встречи с целителями — и народ на встречи пошел. Несколько лет бизнес продержался на большом количестве посетителей, но оно неизбежно иссякало. Нужно было срочно что-то предпринимать.

В 2000 году Андрей Пикула (того самого, что арестовали по заказу Д.Гордона в Алчевске) привел к главреду «Бульвара» Константина Кононенко, который научил Д.Гордона зарабатывать деньги на индивидуальных приемах. Мысль проста как все гениальное: кроме приема нужно вести продажу товара: трав, лекарственных сборов, масел, оберегов, талисманов. А еще лучше — обязать их покупать.

Сегодня эта схема получила дальнейшее развитие — заманивание бесплатными первичными консультациями с целью продажи товара. В принципе, уловка общемаркетинговая, ничем от медицинской не отличается. Но тогда это было внове. В благодарность «благодетель» подарил Кононенко видеокамеру.

А в августе 2011 года Д.Гордон открыл заказное уголовное дело на Андрея Пикулу — в «благодарность» за собранные с помощью нового метода миллиарды.

Рассказывают, что новатор Кононенко перекрестился, когда Д.Гордон, не переносящий самодостаточности подчиненных, его уволил. К тому времени Сергей изобрел «Чудо-чай», и ему очень повезло, что считая чай пустяковым проектом, Гордон не сразу обратил на него внимание. Лишь когда «верные гвардейцы кардинала» стократно повторили, что за чаем скапливаются полу-тысячные очереди, Гордон «очнулся». В этот раз обошлось без видеокамеры — взяв на вооружение (украв) идею К.Кононенко, Д.Гордон заполонил всю Украину чаем и… «мумиё».

Рецепт мумиё от Гордона: идете в аптеку, покупаете пачку по 12 гривен (на тот момент). Даете забойную рекламу в газетах для пенсионеров, делите упаковку на три части и продаёте по 80 гривен третью часть. Пару месяцев прокатило, потом опять вмешалась прокуратура…  Проходимец Гордон от прокуроров откупился.

Празднуя очередную годовщину «Бульвара», Гордон пригласил цыган. Глядя на это действо, его вдруг осенило: а зачем вся эта волокита с целительством, лечением, лицензиями, необходимостью держать (и платить) рядом с целителями врачей, Минздравом (с его откровенным презрением к «Доле» в целом и к Гордону в частности). Вот она — золотая жила — ГАДАНИЕ!

К антуражу добавили колоды карт — и никакой мороки. Целители стали гадалками — согласно 42, 43, … статье Хозяйственного кодекса.

Через несколько лет Гордон приостановил лицензию на медицинскую деятельность, потому что она ему на тот момент была не нужна. Возможно, это еще одна грань конфликта Гордона с Поканевичем (Валерий Поканевич — президент Украинской ассоциации народной и нетрадиционной медицины? Он же — главный внештатный специалист по народной и нетрадиционной медицине Минздрава Украины — «А»).

Как Гордон Литвина «покупал»

Вы не поверите, но этой весной Дмитрий Гордон рассказывал своему ближайшему окружению о том, что он заплатил спикеру парламента Владимиру Литвину «миллион» (чего: долларов, гривен?) за то, чтобы парламент НЕ ПРИНИМАЛ закон, запрещающий работу целителей.

Но прошло полгода, и Д.Гордон с депутатом-коммунистом Евгением Царьковым уже двумя руками ратует за то, чтобы целителей — запретить. Тут два возможных варианта.

Первый: никакого миллиона Гордон В.Литвину не давал, а просто перед подчиненными «понтовался». И когда неприятность все же случилась, решил, что разумнее будет «возглавить процесс». Отсюда и дружба с одним из дешевейших лоббистов Рады депутатом Царьковым.

Вариант второй: поскольку от Д.Гордона в одночасье ушли все известные целители, тем самым разрушив гордоновскую монополию на «целительство» в масштабах Украины.

Завистливая душа Д.Гордона (а многие собеседники автора подчеркивали именно это душевное качество «вождя фармазонов») не может выдержать успеха ближнего, а особенно — успеха денежного. Поэтому, мирно разойдясь с теми, кто пожелал уйти в «свое маленькое дело», он изменил своему слову и начал преследование «раскольников», когда увидел, что дела у бывших подчиненных идут несказанно лучше его собственных.

Наверное, отсюда и тяга Д.Гордона кичиться близостью с «самим Президентом» (через советника Президента публициста Виталия Коротича) и рассказы своим оставшимся подчиненным, что его «журналистское расследование» против ушедших от него же целителей заказало…Правительство Украины. Интересно, как бы понравилось Президенту высказывание Д.Гордона времен не столь давних (есть очевидцы — «А»): «Какой Янукович президент? Никому не нужный мешок с дерьмом: и нести тяжело, и бросить жалко». Как видим, даже с дерьмом Гордону тяжело расставаться.

Лесть, услужливость, демонстрация покорности (а среди «своих» — подсмеивание над этой слабостью патрона), почитание, показное внимание «с открытым ртом» каждого слова, оказались Гордону милее и дороже.

Результат: всего лишь через два года после ухода лучших целительских кадров бизнес Гордона пошел ко дну. Из нынешних программ гадалок, работающих по Украине, только четыре дают прибыль. Остальные либо только «отбивают» вложенное в рекламу и командировки, либо работают для Д.Гордона в убыток. Но тщеславный Гордон, скорее, готов терпеть убыток, чем позволить зарабатывать на «деле всей его жизни» без него.

Что такое шилентин и как его «впаривают»

Одним из соучредителей клиники «Борис» был Владимир Николин. Его сестра Галина работала секретарем у Гордона, успела побегать с сумкой «заговоренных» фотографий на сеансах Кашпировского и Сирафимы Руденской по стадионам и дворцам спорта, впоследствии стала женой редактора «Фактов» Александра Швеца.

Так вот г-н Николин решил построить завод по производству БАДов. Линия его продуктов носит название «Гринизация». Несколько лет «Гринизация» не только не приносила доход, но упорно не «отбивала» вложений в завод, разработку и прочие расходы в миллион долларов.

Потом-таки дело сдвинулось с мертвой точки. Связи в медицинской среде, обширная реклама, лекции с бесплатными консультациями врачей сделали свое дело. Но не успели «гринизаторы» вдохнуть успех, как их смяла «шилентиновая» буря. Разве мог Д.Гордон, так нелюбящий, когда воруют его идеи, спокойно наблюдать, что деньги плывут мимо него? Вот и переплюнул друга Николина в размахе рекламы  и беспрецедентном заголовке «лекарство от рака». В пиковое время ежедневный доход чудо-препарата от рака доходил до миллиона гривен в день.

Недолго длился праздник, прокуратура обязала изменить текст рекламы, но пару миллионов долларов положить в карман Д.Гордон все же успел.

Безотходное «производство» Гордона не может позволить утилизировать тысячекратно окупленный фуфель. Теперь каждая гадалка ЦНМ «Доля» обязана реализовать «чудодейственный» Шилентин. Но делается это не открыто, а особым способом. В так называемую «завязку» (кусок ткани, обмотанный скотчем) заворачивают пачки с Шилентином и строго-настрого запрещают клиентам разворачивать, дабы не нарушить «таинство обряда».

Этот пакет нужно спрятать на некоторое время в доме, а потом выбросить в водоем. Однажды клиент целительницы-гадалки-ясновидящей Стелы (оперативное направление — Днепропетровск), заподозрив неладное, ослушался и открыл «завязку» тут же, возле офиса, оставив за собой «дорожку» из 20 пачек чудо-препарата. Жаль, что он не осмелился вернуться и потребовать деньги назад. Ведь 20 пачек по 200 гривен каждая — это «дорожка» в 4 тысячи гривен.

Находясь в одной упряжке, «рабочие лошадки» Гордона зарабатывали совсем по-разному, имели разный уровень жизни и доходов. Есть «элитное подразделение» — семья и ближайшее окружение блюдолизов, а есть «…и за это скажите спасибо». Есть города, где всегда было много клиентов, но они не платежеспособны (например, в Крыму), а есть такие, где посетителей было меньше, но платежеспособность их — выше (Киев, Донецк, Харьков, Днепропетровск).

Потому очень сложно говорить о конкретной цифре ежедневного, еженедельного или ежемесячного дохода Д.Гордона. Например, весной 2009 года, когда Наина начинала свою «гастроль» в Киеве после заокеанского турне, реклама в «Бульваре Гордона» на две полосы собирала толпу человек 50 — 70. Эти люди приносили после «бесплатного приема» по 25 — 30 тысяч грн. в день. Через несколько месяцев дверь в офис Наины стала открываться всего пару раз в день. Если взять среднеарифметические показатели 2005 — 2010 годов, чистая прибыль только от гадания составляет 3 — 4 миллиона долларов в год. Это без пирамид, шилентинов, скрытых программ, аренды и продажи недвижимости и прочих вложений.

Гордоновская мафия

Как правило, люди «не в теме» думают, что Дмитрий Гордон только берет с целителей дань. Он действительно «вычислял» успешных индивидуалов и предлагал свои условия сотрудничества. Договаривался напрямую, в состав «Доли» не вводил, на общих собраниях не «светил». Требовал «отступные» и с каждого, кто собирался уходить. Но в целом, к чему такие сложности? Намного проще плодить «своих», «доморощенных».

(Продолжение следует)

Сергей Федоров, «Аргумент»

 


 

« Предыдущие записи
Следующие записи »


Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: