RSS Канал
Твиттер
«Син турецько-підданого за своє життя змінив багато занять. Живість характеру, що заважала йому присвятити себе якій-небудь одній справі, постійно кидала його в різні кінці країни і тепер привела у Старгород без шкарпеток, без ключа, без квартири і без грошей».
Цей опис всесвітньовідомого великого комбінатора Остапа Бендера з роману «Дванадцять стільців» якнайкраще характеризує комбінатора ще більшого (принаймні, шкарпетки, квартира і гроші у нього маються) — новопризначеного речника української делегації в Тристоронній контактній групі в Мінському процесі Олексія Миколайовича Арестовича. Якими мотивами користувалися ті державні посадовці, котрі рекомендували цього персонажа на настільки відповідальну посаду — одному Богу відомо.
А так як, за твердженнями деяких товаришів, Бога немає, то невідомо нікому. Можемо лише здогадуватися. І шкодувати, що письменників Іллі Ільфа і Євгена Петрова, які вигадали Остапа Бендера, вже немає на цьому світі. Інакше ми мали б третій роман із серії «бендеріади», в якому вигадувати нічого б не довелося. Бери собі біографію Олексія Миколайовича, котрий позиціонує себе як «майор запасу, військовий експерт, психоаналітик, актор» — і списуй. То давайте ж подивимося, кого долучили до такого болючого для України процесу, як мінські перемовини щодо статусу окупованих територій Донбасу. Народився Олексій Арестович у Грузії поблизу села, де знімали фільм «Міміно», що, вочевидь, і визначило його подальший життєвий шлях.
Сам себе він вважає потомственим офіцером, бо батько, мовляв, працював головою приймальної комісії в Академії Національної оборони Грузії. Про плідність діяльності цієї приймальної комісії можна судити хоча б за результатами російсько-грузинської війни, коли недолуга армія московії мало не окупувала Тбілісі, але це тема для окремої розмови.Після самоліквідації Радянського Союзу сім’я майбутнього речника переїхала в Україну, де він закінчив середню школу і вступив на біологічний факультет університету ім. Тараса Шевченка.
Але (ось що значить «живість характеру» не осиливши навіть першого курсу, покинув навчання і подався в актори. Вочевидь, далося взнаки місце народження. Протягом 17 років «потомствений офіцер» грав у театрі «Чорний квадрат», та щось йому на душі муляло.
Захотілося йому стати розвідником, тому, паралельно з грою в театрі, подався він до Одеського інституту сухопутних військ. Ну, тендітну душу актора зрозуміти можна: романтика, «свистят они, как пули у виска, мгновения, мгновения, мгновения», знову ж таки, з Борманом на короткій нозі… Хай там як, але інститут Олексій Миколайович закінчив і навіть пробув у ролі кадрового офіцера розвідки Збройних Сил аж до 2005 року.
Але Штірлицем так і не став… Вилетів з лав армії з тріском і скандалом. Ходили чутки, що через те, що так і не розібрався, на яку країну доцільніше працювати: на ту, якій присягав, чи на ту, яка більше платить. Втім, це лише чутки. Сам же Олексій Арестович свій «дембель» пояснює так: «Коли колишні директори цукрових заводів починають видавати директиви і вчити бойових офіцерів, як їм нести службу — це нонсенс, про що я одного разу і доповів командуванню. У відповідь мені сказали: мовляв, куди ти дінешся, будеш служити. Але наступного дня я не вийшов на роботу, а після довгих митарств все-таки звільнився». Це він-то «бойовий офіцер»…
Так ось. Звісно, ми не Ільфи з Петровими, але дещо знаємо. Коли директори цукрових заводів говорять, що вигнали начальника транспортного цеху за те, що він не вийшов на роботу, то це можна зрозуміти. Коли офіцер розвідки не розуміє значення між роботою і службою, то це точно нонсенс. Працюють — цивільні. Військові — служать. Шкода, що це доводиться пояснювати «військовому експертові».
Вигнання з «роботи» добродієві Арестовичу аж ніяк не зашкодило. Виявляється, ще 2003 року, поки він служив (чи то пак працював, хрін його знає) в українській військовій розвідці, він подався вчитися в школу російського психолога Авесалома Підводного «Людина серед людей». Відучився в ній до 2010 року і отримав диплом психолога. Що це за школа така? Ну як би вам сказати…
Скажімо, двірник дядя Вася організує у своїй двірницькій школу космонавтів. І за пляшку горілки кожному бажаючому виписує диплом «космонавта третьої ступені імені Васисуалія Лоханкіна». А далі… Лети з тим дипломом куди хочеш…
Олексій Миколайович і полетів… Ні, що ви, не до дурдому лікувати психічно хворих від сьогодення, хай радіють, як їм пощастило. Він би налікував. Вдарило в тім’ячко місце народження, поблизу якого знімався фільм «Міміно», і повернувся наш герой знову в сферу мистецтва — пройшов кастинг для зйомок у рекламному ролику. Нічого й говорити, фактура у нього є, і до 2012 року він блищав у рекламних роликах «Оранти», «Life», шоколаду «Корона», горілки «5 крапель», а також приблизно в 15 телесеріалах. Остання яскрава роль Олексія Арестовича — Люся Зайцева в комедії «Не бійся, я поруч». Ну що ж, буває… Хоча для майора розвідки в запасі могли б знайти роль і більш шикарнішу. Скажімо, Анну Кареніну або Дездемону.
Ну то таке, зовнішня діяльність під світлом софітів. Але ж була і потаємна, відколи Олексій Арестович вирішив, що він не гірший актор, ніж Рональд Рейган, і подався в політику. В перерві між виставами він мотався до Москви на конференції «Євразійського руху» Олександра Дугіна (того самого, який закликав Путіна ввести війська в Україну), де активно вмовляв російські громадські організації, фонди та інститути «до протистояння різноманітним помаранчевим намірам і всередині країни, і на всьому пострадянському просторі». Тривало це досить довго. Олексій Миколайович скакав від червоних до білих, від правих до лівих, аж поки не вдарив кривавий 2014 рік. І з початком російської агресії на Донбасі Олексій Арестович назвав себе військовим експертом і почав роздавати направо і наліво інтерв’ю журналістам, котрі в силу своєї юності танк від трактора навіть навпомацки не можуть розрізнити.
Втім, віддамо йому належне, 2017 року він усіх їх «взув», зізнавшись, що з початку війни на Донбасі він методично брехав у своїх блогах і коментарях, виступаючи в якості «військового експерта». Думаєте, це когось протверезило? Ага, зараз. Зайдіть в Інтернет, там суцільний Арестович.Так ось, щоб нас не звинуватили в безпідставних нападках на недовчившогося біолога, віддамо йому належне: цілий рік він був добровольцем у АТО. Для кожного, хто пройшов через ці три літери, вони є священними. І кожен, хто пройшов через АТО, пам’ятає, що і як там було.
Скажімо, як забороняли на передку користуватися «мобілками», аби не прилетіло. Але Олексій Арестович під час служби нормально продовжував вести свій блог і з’являтися в телеефірах в якості «експерта». Далі. Нагадаємо, що на час початку російсько-української війни нашого надвеликого комбінатора вже виперли з армії і на Донбас він поїхав начебто добровольцем у добробат.
Поїхав капітаном, а за рік повернувся майором. Можливо ми помиляємося, але не знаємо жодного сержанта-добровольця, котрий повернувся б з фронту капітаном. Добробати воювали, а лички і зірки на погони давали зовсім в інших місцях. Хоча ні, воював і Олексій Арестович Принаймні, за його словами. Не хочеться жартувати, але коли вам розповідають казки, як в районі Краматорського за чорт знає скільки кілометрів від «нуля» підірвалася вся розвідрупа, у складі якої був Олексій Арестович, і лише він вцілів, то… Слів не вистачає, а матюки — то не українська мова.
Ну а далі, як-то кажуть, «пішов фарт». Від 2019 року Олексій Миколайович проводить лекції, тренінги та консультації в області групової психології, протистояння маніпуляціям, мистецтва спілкування, ораторського мистецтва, переговорних технік, публічних виступів, акторської майстерності, психології соціальних контактів. Читає лекції з розвитку свідомості, формування світогляду, про джерела діяльності і картини світу людини, мислення і дії. Веде курси активного читання книг, на яких вивчаються і обговорюються інтелектуальні продукти як класичної спадщини, так і сьогодення. Регулярно дає інтерв’ю ЗМІ, виступає на телебаченні з аналізом поточної ситуації в широкому діапазоні питань і прогнозами варіантів вирішення військових і соціальних конфліктів. Біс його знає, коли тільки й спить… До речі, щодо його інтерв’ю. Слухати їх — одне задоволення. Не слухати — друге. Український військовий «експерт», котрий у розмові насилу знаходить відповідні українські слова і думки якого схожі на свіжовипрану білизну, ну це, знаєте, шедевр. І насамкінець щодо ролі новоявленого Остапа Бендера у справі звільнення Донбасу. У лютому 2015 року, після боїв у районі Дебальцево, він заявляв, що втрати української армії зовсім невеликі. У 2017 році заявив, що не є патріотом України, його «не турбує розвиток української культури» і «не колишуть» національні питання, а також, що йому «плювати» на питання відновлення історичної пам’яті, справедливості, становлення нації і мови. Тоді ж він додав: «Я відчуваю до громадської маси (в її нинішньому стані) відчуття, близьке до помірної відрази…» Ну й таке інше, бридко згадувати.Навіщо ж такого кадра призначили на таку посаду? Ну сказано ж було — актор. Тільки Україна — не погорілий театр.
Рубрики 
Теги: 