На заводі «Мотор Січ» у рашистського мільярдера-колаборанта В’ячеслава Богуслаєва проходять обшуки

Boguslaev-Vyacheslav4

 

На підприємстві підтвердили факт проведення обшуків, проте поки не коментують інформацію, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

У Запоріжжі співробітники правоохоронних органів проводять обшуки на заводі «Мотор Січ» і в офісах «Мотор Банку», що належать народному депутату України В’ячеславу Богуслаєву.

У прес-службі управління СБУ в Запорізькій області повідомили, що слідчі дії проводять співробітники з Києва.

В’ячеслав Богуслаєв — екс-регіонал, народний депутат України кількох скликань, член парламентської фракції «Воля народу». Після оприлюднення декларації про доходи Богуслаєва розгорівся скандал, оскільки стало відомо, що він є кінцевим бенефіціаром низки російських компаній.

Загалом представник «Волі народу» В’ячеслав Богуслаєв — президент запорізького підприємства «Мотор Січ» — має найбільші грошові заощадження. Сумарний розмір його активів за курсом на 31 грудня 2016 року становить 825 млн 399 тис. 645 грн.

Богуслаєв отримав більше мільярду гривень доходу за 2016 р. Про це свідчить його декларація на сайті НАЗК. За грошовими активами нардеп-мажоритарник з Запорізької області випередив цього року минулорічного рекордсмена Ігоря Котвіцького, Віталія Хомутинніка та братів Дубневичів.

Станом на кінець 2015 року в нардепа було 328 тис. 587 акцій «Мотор Січі», проте на кінець 2016 р. — лише 21 тис. 598 акцій. Таким чином, депутат втратив більше 93% своїх акцій запорізького підприємства, яке спеціалізується на виробництві авіаційних двигунів. Більшість акцій «Мотор Січі» належать саме таким міноритарним власникам, а тому дізнатися про те, чи зберігає депутат контроль над «Мотор Січчю» і зараз, достеменно не можливо.

Свій рекордний дохід Богуслаєв офіційно отримав не від продажу цінних паперів, а як «інвестиційний дохід» від ТОВ «Фірма «Мотор-Ділер» — підриємства, яке займається посередництвом за договорами по цінних паперах або товарах. Ця фірма заснована ПАТ «Мотор Січ». Більша частина заощаджень Богуслаєва —$25,6 млн та 8,3 млн грн — розміщенні у його ж «Мотор Банку».

 

Аваковщина. «Євроінтеграційне» шахрайство Криклія з посвідченнями водія. Розслідування

Avakov-vidstavka2-500x375

 

«З 1 січня 2018 року міжнародні українські водійські права припинять діяти на території країн Євросоюзу» — подібні повідомлення рясно розійшлися цими днями українським медіа простором.

З них випливає, що апокаліпсис має статися через виконання Україною своїх зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію. ЗМІ при цьому посилаються на керівника Головного сервісного центру МВС України Владислава Криклія.

Спрощено медіа картина виглядає так: Україна повинна до кінця року перейти на «європейські» посвідчення водія з вимогами до них, закладеними у відповідних законах ЄС — і лише з такими «правами» можна буде їздити до Євросоюзу.

Більше того, за словами Криклія, українські водії уже зараз не можуть в’їздити до ЄС зі старими ламінованими «правами», які не містять терміну дії.

«Вони були безстроковими. Відповідно, такі посвідчення не приймають на стороні ЄС, — стверджував він.

Ну а головний месидж від цієї «кампанії» виглядав так: десь восени має розпочатися видача саме тих нових посвідчень водія, з якими після Нового року і можна буде їздити в ЄС. Треба розуміти, українці вже тепер мали би почати формувати черги на отримання цих «прав». Було названо навіть ціну — 201 грн. за штуку.

Що передбачає асоціація?

Угода про асоціацію справді містить положення щодо приведення Україною водійського посвідчення у відповідність до стандартів Євросоюзу. А саме — впровадження відповідного закону ЄС — Директиви Ради № 91/439/ЄЕС від 1991 року, модернізованої 2006-го іншою директивою, 2006/126/EC.

Вона постановляє, наприклад, що водійські посвідчення для категорії В можуть бути чинними максимум 15 років, для професійних категорій — 5 років. Правда і те, що передбачено електронний чіп як запобіжник від підробки. Йдеться і про необхідність регулярного медогляду, про який також згадують в МВС. І так далі.

На цей документ і посилався Владислав Криклій — що, в результаті, й породило масу недостовірної інформації. Втім, під час спілкування з ЄвроПравдою чиновник зауважив, що ЗМІ його слова перекрутили.

Згодом ми отримали від керівника Головного сервісного центру  МВС письмовий коментар. Він справді дуже відрізняється від масово поширеної медійної версії.

Перше — Україна не зобов’язана запроваджувати норми щодо посвідчення водія, прописані у згаданій директиві.

«Як і усі директиви, вона несе рекомендаційний характер. Тож ми, зі своєї сторони, розглядаємо рекомендовані норми, їх імплементацію та форму введення в Україні, — підкреслив Владислав Криклій.

«Головний сервісний центр МВС працює над пропозиціями щодо відповідних законодавчих змін та запропонує їх на розгляд парламенту вже восени. Як тільки такі пропозиції нами будуть сформовані, ми поіформуємо суспільство, що саме пропонуємо для впровадження в Україні та у якій формі», — обіцяє посадовець.

Друге — навіть якщо «європейського» типу посвідчення водія будуть схвалені для видачі в Україні, це не означатиме неможливості поїздок до ЄС із нинішніми «правами».

«Реалізація положень директиви або можливих нововведень буде стосуватися лише тих, хто у майбутньому буде отримувати посвідчення водія вперше або вже замінювати їх після прийняття таких норм, — каже Криклій.

«В Україні вже видаються національні посвідчення водія, які відповідають частково нормам ЄС. А оскільки закон зворотної дії не має, то у разі прийняття нами нових норм громадяни не повинні будуть міняти посвідчення водія у терміновому порядку», — додає він.

Власне, переконатися в цьому можна й проглянувши згадану директиву, яка в ЄС набула чинності у січні 2013 року. В ній жодним словом не сказано про те, що стають недійсними для руху в Євросоюзі всі попередні водійські посвідчення.

Більше того, у документі записано: «Будь-яке право на керування, надане до 19 січня 2013 року, не може бути скасоване або жодним чином не закріплене положеннями цієї директиви».

Природним є і рекомендаційний характер директиви для України. Адже її призначено насамперед для внутрішнього вжитку країнами ЄС.

«Правила, що стосуються посвідчень водія, є суттєвим елементом спільної транспортної політики, внеском у покращення безпеки на дорогах, полегшення вільного руху осіб, які обирають проживання в іншій державі-члені, аніж та, що видала посвідчення», — так обгрунтовано нововведення.

Тобто, на практиці нововведення стосуються насамперед тих водіїв, які є громадянами країн-членів ЄС і постійно проживають в іншій країні. Угодою про асоціацію між ЄС та Україною не передбачено таких можливостей для українських громадян — а для короткострокових поїздок, знову ж, цілком достатньо нинішніх водійських посвідчень.

«Права» без терміну дії — як бути з ними?

Окреме питання, яке було актуалізоване цією історією — чи можуть їздити до ЄС власники старих ламінованих прав без терміну дії?

На запитання ЄвроПравди щодо цього Владислав Криклій уже не дав прямої відповіді — на відміну від згаданих вище попередніх коментарів для ЗМІ.

«Сьогодні в Україні видають національні посвідчення водія, приведені до міжнародних стандартів та якими можна користуватися в Україні та за кордоном, а також міжнародні посвідчення водія, відповідно до дії Женевської та Віденської конвенцій про дорожній рух», — відповів він.

«Національні посвідчення водія останнього зразка – пластикові, вони містять повну інформацію про власника, дату видачі та термін дії і саме ними можна користуватися на території ЄС», —  лише натякає він на неможливість користуватися за кордоном безстроковими посвідченнями.

Згідно з Міжнародною конвенцією про дорожній рух, посвідчення водія справді повинно мати термін дії. Але обов’язковою ця вимога стала 29 березня 2011 року — і стосується посвідчень, виданих державами-учасницями саме після цієї дати.

Водночас згідно зі статею 43 конвенції видані раніше документи і надалі мають визнаватися. До слова, контроль на кордоні ЄС не передбачає перевірку посвідчень водія — прикордонники та митники дивляться лише техпаспорт на авто.

Про що свідчить ця історія?

По-перше, чиновники в спілкуванні з медіа повинні максимально точно роз’яснювати подібні чутливі питання. Так, щоби гарантовано уникнути невірного трактування і не давати приводів для спекуляцій та підозр щодо певних корисливих мотивів держави — звісно, якщо таких справді немає. Зрештою, щоб не дискредитувати ідею європейської інтеграції загалом та належного виконання Угоди про асоціацію зокрема.

Тим більше, що раніше з боку МВС уже були спроби «стимулювати» водіїв масово міняти «права» та державні номери — і це так само обумовлювалося потребою виконувати міжнародні зобов’язання.

Найгучніша історія мала місце 2011 року — з подачі тодішнього очільника МВС Анатолія Могильова.

Він заявив, що згідно з вимогами згаданої вище Міжнародної конвенції з дорожнього руху водіїв зі старими «правами» без терміну дії з 29 березня 2011-го за кордон не пускатимуть. Відповідно, такі посвідчення треба терміново поміняти.

Однак заява Могильова швидко виявилася примітивною брехнею.

Як уже було сказано вище, найпізніше з 29 березня 2011 року всі держави-учасниці конвенції повинні були почати видавати посвідчення водія з зазначеним у них адмінтерміном — а не міняти чинні.

Зрештою, тоді МВС визнало власну дезінформацію. До речі, попутно офіційно підтвердивши: з ламінованими правами без терміну дії можна продовжувати їздити за кордон. У нинішньому МВС це заперечують, хоча у конвенції відтоді нічого не змінилося.

Наступна спроба «розведення» трапилася 2015 року.

Тоді в Міністерстві внутрішніх справ вигадали нову казку — мовляв, виконання євроінтеграційних зобов’язань передбачає перехід на нові реєстраційні автономери. «Європейська правда » писала про це у статті «ДержАвтоІмітація: урядове прочитання європейських стандартів».

Батьком скандалу став тодішній заступник міністра внутрішніх прав Сергій Чеботар.

«Нові номерні знаки країн Європи, які використовуються на етапі набуття членства в Європейському Союзі, в Україні будуть введені вже з 31 березня цього року», — заявив він, пішовши у своїх фантазіях навіть далі за асоціацію з ЄС — прямісінько до членства.

«В Угоді про асоціацію немає жодних норм щодо зовнішнього вигляду реєстраційних номерів автомобілів. Навіть в ЄС немає гармонізації з цього приводу», — заявили у тоді у представництві ЄС в Україні.

Хочеться сподіватися, що подібне «євроінтеграційне» шахрайство з боку держорганів в минулому. Хоча, звісно, суспільство повинно лишатися пильним.

Анатолій Марциновський, Національне бюро розслідувань України

На рівні Сомалі і Судану: низька вакцинація в Україні зпровокує епідемії, — ВООЗ

likiv-nema1

 

В минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%, повідомляє sprotiv.org.

У світовому рейтингу вакцинації дітей Україна опинилася серед країн з найнижчим показником.

Як передає прес-служба Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), в минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%. Тут компанію Україні склали: Чад, Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Сирія, Центральноафриканська Республіка, Сомалі, Південний Судан.

АДКС (міжнародна абревіатура DTP) — це комбінована вакцина.

Суд відпустив з-під арешту голову Рахункової палати Романа Магуту

sud-corupt1

 

Шевченківський районний суд Києва відпустив з-під домашнього арешту і скасував відсторонення від посади голови Рахункової палати Романа Магути, обвинуваченого у зловживанні владою.

Про це йдеться в ухвалі Апеляційного суду Києва, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Згідно з ним, 9 червня 2017 року суд провів підготовче засідання по справі Магути і призначив його до розгляду по суті.

«Цим же визначенням змінено на час судового розгляду дію застосованої до обвинуваченого запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов’язання і скасовано відсторонення Магути з посади голови Рахункової палати України», — сказано в рішенні.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура висловила незадоволення цим рішенням суду і 19 червня подала 2 апеляційні скарги.

САП попросив продовжити домашній арешт Магути і відсторонення його від посади.

Проте Апеляційний суд відмовився розглядати скарги САП, зазначивши, що ці рішення судді, прийняті під час підготовчого засідання, не підлягають апеляційному оскарженню.

Як відомо, 16 листопада Генпрокурор Юрій Луценко підписав і вручив повідомлення про підозру голові Рахункової палати України Роману Магуті через ймовірні махінації з житлом.

Про це на своїй сторінці у Facebook написала прес-секретар Луценка Лариса Сарган.

За її словами, підозра підписана за статтею 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем).

«Член Рахункової палати, маючи приватизоване житло в Києві, звернулася до глави Рахункової палати з проханням надати службове житло в центрі столиці. Закон передбачає надання такого житла, але не його приватизацію», – повідомила вона, додавши, що пізніше чиновник попросив Магуту дозволу приватизувати житло.

«Глава Рахункової палати погодився, після чого в квартирі був прописаний племінник члена Рахункової палати, після чого він квартиру приватизував і передарував члену Рахункової палати», – розповіла Сарган.

«Встановлено, що у грудні 2013 року Рахункова палата купила квартири, серед яких була двокімнатна вартістю 1,39 млн грн по вул. Полтавській,10», – додала вона.

Магута був призначений головою Рахункової палати в квітні 2012 року, до того він працював на посаді першого заступника голови «Ощадбанку».

Після призначення Магути стало відомо, що «Ощадбанку» він отримував зарплату в 240 тисяч гривень на місяць.

Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

gongadze20011-2

 

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи…

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз’яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 - Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював… Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА»

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів «України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком…

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною… А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам’яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв’ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Поляков торгует законопроектами в паре с Рыбалкой. Расследование

Polyakov-Ribalka1

 

Торговля депутатскими возможностями давно являются одним из путей заработка для собственников мандатов. Не так давно в Раде было презентовано видео, на котором радикал Игорь Мосийчук называет расценки за свои услуги: от депутатского запроса до подготовки заявления в правоохранительные органы. Знающие люди говорят, что цены у всех разные. Кто-то за 1 тыс. уе. три запроса может написать, а кто-то за такую сумму даже и говорить не станет о вероятности “оказания услуги”.

Совсем другой порядок цифр, конечно, когда речь заходит о подготовке законопроекта или правок к нему. Тут за лобби нужной позиции придется выложить от 20 до 50 тыс. долларов минимум. А если законопроект оказывает глобальное влияние на отрасль, тогда цена работы депутатов достигает и 100 и 200 тыс. долларов. В таком случае, как правило, “услуга оказывается” целым коллективом народных избранников.

Яркий пример торговли депутатскими возможностями продемонстрировали миру обвиняемые НАБУ в “янтарном деле” депутаты Максим Поляков из “Народного Фронта” и Борислав Розенблата (из БПП). На видео-доказательствах, представленных детективами в СМИ, зафиксировано, как помощница М.Полякова — Татьяна Либонько ведет переговоры с потенциальным покупателем (агентом НАБУ) нужных правок в законопроект о добыче янтарного камня.

В правоохранительных органах уверяют, что имеют массу данных и фактов, которые свидетельствуют об активно бизнес-активности народных избранников в сфере оказания парламентских услуг. В частности, тот же Максим Поляков в соавторстве с представителем “Радикальной партии” Сергеем Рыбалкой не стесняются зарабатывать даже на госпредприятиях.

За “отдельную плату” они внесли в Раду сразу два законопроекта касательно расширения полномочий “Укрпочты” по части оказания услуг в финансовой сфере (№ 6633 и № 6601). Не исключено, что такие законодательные инициативы действительно могут быть во благо государственного ГП, который в силу ограничений сегодня не в состоянии конкурировать с более мобильными и прогрессивными частными компаниями. Однако, если бы все было честно и прозрачно, то “Укрпочте” или тем людям, который сегодня отвечают за ее финансвое благополучение, навряд ли бы пришлось прибегать к услугам Полякова и обвиняемого в неуплате налогов Рыбалки.

Еще один пример общего “парламентского бизнеса” Полякова и Рыбалки — это неоднократные попытки протянуть в Раде законопроект о деятельности ломбардов. Документ № 1800 (О ломбардах и ломбардной деятельности) изначально инициировал Поляков (Рыбалка был в соавторах). В начале текущего года документ провалился — антикоррупционный комитет заявил о наличии в нем коррупциогенных факторов и Рада не проголосовала.

Позже, в июне, документ аналогичного содержания, только уже под другим заголовков в Раде зарегистрировал Рыбалка ( №6569). Думать, что такая напористость нардепов — чистая случайность, как минимум глупо. Поэтому, остается надеяться на то, что у НАБУ хватит пороха в пороховницах довести до ума как можно больше уголовных дел о политической коррупции в стенах парламента.

Инна Нефьодова, Национальное бюро расследований Украины

Орден Дейдея. Коли нардепів гнатимуть з фронту

Deydey-poran1

 

Поранення нардепа Євгена Дейдея у зоні АТО не тільки розсмішило військових, але й окреслило велику проблему, котра існує в Україні.

І проблема ця досить проста на перший погляд — це піар на війні. Мова тут піде не тільки про Дейдея, якого поранили 14-го липня, але і про інших нардепів, котрі пишуть ахінею про війну заради піару і займаються не тим, для чого були обрані до ВР.

В 2014-му, 2015-му роках ми бачили на фронті багато політиків. Згадати хоча б Ляшка, який ловив «сєпарів», пораненого ще не нардепа Парасюка… Велика кількість героїв війни увійшли до ВР: командир «Миротворця» Андрій Тетерук, засновник «Азова» Андрій Білецький, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош, той самий координатор батальйону «Київ-1» Євген Дейдей, Семен Семенченко з «Самопомочі», блокувальник і фронтовик. Тоді, в 2014-му, перед виборами багато людей робили собі рейтинги на війні, коли люди ще багато чого не розуміли у часи великих потрясінь.

В 2014-му році, під час гарячої фази АТО, приїхати повоювати могли ледь не всі охочі. Була велика кількість добровольчих батальйонів, діяли бригади ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники і так далі. Але чіткої взаємодії між ними не було. Один із знайомих прикордонників у районі Маріуполя ще в 2015-му році розповідав, чому він носить із собою п’ять мобільних телефонів: «Ось на цей телефонує командування, по цьому говорю з „Азовом“, по цьому з армійцями, на цей телефонують наші, а на цей волонтери та інші», — казав він. І додавав, що бували ситуації на початку війни, коли через відсутність взаємодії могли навіть своїх обстріляти. Бо часто не знали про висування добробатів на позиції ворога і так далі.

Сьогодні ж все набагато краще. Вся взаємодія йде через АТЦ і штаб АТО/ ОТУ з ЗСУ. І всі люди, котрі їдуть в АТО воювати фіксуються. Це також цікаво у випадку із Дейдеєм. Полк поліції спеціального призначення «Київ» повідомив у п’ятницю, 14-го липня, що їхній куратор і нардеп Євген Дейдей був поранений в Авдіївській промзоні. За попередніми даними — поранення осколкове, від снаряду 82-го калібру.

Згодом вже традиційно для себе «нагнав» у «Фейсбуці» радикал Ігор Мосійчук, написавши, що Дейдею потрібне переливання крові, а прес-секретар ГПУ Лариса Сарган запевнила, що поранення не важке. Самого ж Дейдея згодом на гелікоптері переправили до Дніпра, ГПУ відкрила справу про теракт.

Всього за кілька днів до цієї історії, антикорупційні органи звинувачували Дейдея в тому, що він спробував приховати купівлю квартири і двох авто за незрозуміло де взяті гроші. 11-го липня ВР не зняла з нього недоторканість, а вже 12-го він у «Фейсбуці» писав, що відмічає День народження на фронті.

Реакція військових та блогерів на поранення Дейдея була зрозумілою, особливо після того, як в мережі з’явилися фото, а згодом інформація, що на час поранення жодних обстрілів у районі Авдіївки не було.

Дивний характер поранення багато описували. Відомий волонтер Серж Марко взагалі розібрався в тому, чому воно не схоже на осколкове та навіть кульове.

Згодом сам Дейдей, котрий довго мовчав, мабуть, спостерігаючи за тим, як над ним сміються і знущаються у соцмережах, виклав у «Фейсбуці» відео своєї перев’язки.

«Да, я, будучи народным депутатом, находился в зоне АТО. Потому что нужен здесь! И мне плевать что все думают по этому поводу!», — написав Дейдей.

І у цій фразі, насправді, прихована важлива проблема в сучасному українському політикумі.

Є такий Закон «Про статус народного депутата України». І там чітко написано: «Народний депутат України (далі — народний депутат) є обраний відповідно до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України».

Євгену Дейдею можна нагадати, що головним завданням кожного парламентаря є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Виборцям варто запам’ятати фразу «и мне плевать что все думают по этому поводу». Це знадобиться на майбутніх виборах.

Тому і виникали у людей запитання, мовляв, чому нардеп опинився на фронті, якщо у нього зовсім інша функція. І поранення якесь дивне, та і вся ця історія, бо трапляється з ним вже не вперше. У 2015-му році в районі Мар’їнки з ним вже втрачали зв’язок і авто розстрілювали. Тепер Авдіївка на фоні галасу щодо його корупційної діяльності, яка підняла на поверхню навіть вже давно забутий вирок Суворовського районного суду Одеси, 2012-го року, за розбій за трьома епізодами. Між іншим, Дейдей — підполковник поліції? З такою історією, котра тягнеться з 2012-го року? Справді, дивно. Чи не є поранення спробою перекрити негатив?

Дивне поранення Дейдея ще й тому, що «Київ», до яких у гості завітав нардеп, стоїть не на самому передку, а на 2-3 лінії.

Можна лише здогадуватися, на що і на кого була розрахована історія з пораненням. Але інформаційний «вкид» провалився з тріском. У середовищі військових після цього ходить навіть припущення про самостріл, відомі волонтери і блогери не повірили у поранення, репутація нардепа суттєво постраждала. Все вказує на те, що людей вже банально нудить від подібних моментів. А інакше і бути не може, коли за час АТО загинули більше 2 600 воїнів, а бійців з пораненнями більш важкими, ніж у Дейдея, часто вивозять на розбитих «таблєтках».

Нардепам варто нарешті зрозуміти, що спекулювати і робити піар на війні не вийде. Бо війна для українців — це рана, яка болить. Народ поважає героїв і ненавидить клоунів, котрі паплюжать своїми вчинками честь. Їх скоро можуть навіть гнати з фронту. І добре, якщо мирно.

Місце нардепа у Верховній Раді. Це стосується всіх, того самого Ігоря Мосійчука, котрий не так давно у «Фейсбуці» розповідав про взяття Спартака… Той самий прогульник Білецький зосередився більше на власному проекті «Нацкорпус» і фронті, ніж законотворчості. І прикладів дуже багато.

Піар на війні швидше знищить рейтинг, ніж зіграє комусь на руку. Бо на війні одразу видно правду. Євгену Дейдею варто було б розповісти її самому про власне поранення, звичайно, якщо його він отримав у бойових діях…

А взагалі, ця історія має і свій позитив. Тепер у народі буде «орден Дейдея», котрий люди «видаватимуть» усім, хто засвітиться у подібних речах, пов’язаних із війною. Бо на ній щодня воюють і гинуть найкращі воїни. А деякі люди роблять власний піар.

Андрій Коваленко, Український інформаційний портал

Редактор The Guardian заявил про страх и самоцензуру в Украине после убийства Шеремета

utiski-svoboda-slova1

 

Бывший главный редактор авторитетной британской газеты «The Guardian», а в настоящее время один из руководителей Оксфордского университета (Институт журналистских исследований) Алан Расбриджер опубликовал статью под названием «Нераскрытое убийство», посвященную смерти Павла Шеремета. Он была обнародована на сайте Мedium.com, сообщает sprotiv.org.

Материал появился после отчета Международного комитета по защите прав журналистов, который подготовил специальный доклад «В правосудии отказано: Украина не продвинулась в расследовании убийства Павла Шеремета».

Сейчас мы приводим полный перевод статьи Алана Расбриджера.

В предисловии он предупредил, что это модифицированная формулировка замечаний, которые он сделал в Киеве по поводу убийства Павла Шеремета.

«В это же время в прошлом году я был в Кении на Комитете по защите журналистов, учрежденном после смерти отважного редактора Джона Китуи, который погиб после того, как неизвестные раскроили его череп камнем.

На этой неделе — это Украина и убийство еще одного известного журналиста Павла Шеремета. Его взорвали на улице Киева примерно год назад.

Ни в том, ни в другом случае убийцы не были привлечены к ответственности.

Эта неспособность найти виновных создает чувство безнаказанности при убийстве журналистов. Или угрозах, запугиваниях.

Не секрет, что люди у власти не любят журналистов. Они всегда ищут способы, чтобы те молчали. Но сегодня во всем мире молчание журналистом все чаще не означает заключение, угрозы или использование репрессивных законов. Их заставляют замолчать в результате смерти.

К счастью, у журналистов во всем мире есть дух солидарности.

Если вы убьете одного из нас, то из чувства уважения к себе, и своим коллегам, и работе, которую мы делаем, мы поднимаем шум, на который только способны.

Это все, что мы можем сделать. И это то, что мы делаем в Киеве с делегацией Международного комитета по защите прав журналистов. Поднимая столько шума, сколько можем. Надеемся, что украинские журналисты будут делать тоже самое.

В Украине действуют независимые медиа. Мы знаем это. Мы также знаем. что страна переживает трудные времена. Но это не нормально взрывать журналиста среди бела дня в столице государства. И это не нормально так и не выяснить, кто сделал это.

Мы расследуем убийства всех журналистов, но в отношении Павла Шеремета хотелось бы отметить, что — это представитель наивысшей журналистики. Он был мужественный, образованный, сострадательный и непоколебимый.

Мы до сих пор не знаем, кто его убил. Мы понимаем всю сложность расследования.

Но мы здесь, чтобы сказать, что это действительно очень важно, чтобы их нашли. И вот почему.

Общества не могут продвигаться, учиться, совершенствовать или развиваться без фактов — не зная, что истинно, а что нет.

Журналисты — не просто люди, которые могут помочь нам установить факты. Но журналисты, лучшие представители, действительно хорошо это делают.

Журналистике — мы знаем — угрожает цифровая революция и некоторые еще не разработанные вопросы, касающиеся экономической модели новостей.

Но сейчас настало время защищать и чествовать людей и организации, которые приносят нам факты, иногда перед лицом большой личной опасности.

Вторая причина, по которой поимка убийц действительно имеет значение, заключается в том, что когда вы убиваете журналиста, и никто не пойман, он создает страх. Возможно, это то, чего хотели убийцы.

На этой неделе мы видели страх в Киеве. Журналисты признают, что теперь они занимаются самоцензурой, не берясь за какую-то историю или не задавая каких-то вопросы. Они не понимают, почему Павел был убит. Возможно, на его месте могли бы быть они.

Это понятно. Все мы — люди.

Но это вызывает отчаянное беспокойство.

Как наблюдатели вы бы не хотели этого в Кении — хотя это и происходит там. И, конечно же, вы не хотите, чтобы это происходило здесь, в Украине, стране с таким сильным и энергичным будущим.

Некоторые из журналистов, с которыми мы говорили, заявили, что чувствовали себя очень беспомощными и изолированными после убийства Павла. Они сказали, что, к сожалению, единой поддержки того, что они делают внутри Украины не было… Журналисты говорят, что их просят выбирать между тем — они патриоты или журналисты.

Я тоже знаю, что это такое. После публикации откровений Эдварда Сноудена в Guardian меня спросили в парламенте, люблю ли я свою страну. Подтекстом звучало то, что я предал Британию, написав об этом.

Мой ответ заключался в том, что я обнародовал материал именно из-за любви к стране, которая поддерживает свободу слова.

Справедливо ли это по отношению к Украине? В традиции ее независимых СМИ — помочь украинцам определиться, кто они. Разве это не стоит защищать и гордиться этим?

Журналисты — чтобы ни значило это слово — должны оставаться независимыми от всех. Особенно от государства. Они не могут позволить существующему правительству диктовать общественные интересы.

И это касается даже тех времен, когда в стране война. Особенно тех времен, когда конфликт или война.

Guardian решительно осудила британское вторжение в Суэц в 1956 году. Газету осудили за это, она потеряла рекламу и читателей. Но теперь история говорит, что это было правильно. В истории есть бесчисленные примеры.

Мы здесь, в Киеве, потому что правоохранительные органы через год не смогли найти убийц по-настоящему независимого журналиста.

Отчет CPJ о провале расследования не является счастливой историей. Никто, я думаю, не гордится отсутствием успеха за последний год. Но в истории есть два светлых момента.

Один из них — замечательный фильм „Убийство Павла“. Бывшие друзья и коллеги Павла почтили его, расследуя его смерть, и сделали такую замечательную работу.

Этот фильм побудил следственные органы к новым действиям и поставил под сомнение тщательность официального расследования.

Тот, кто убил Павла, пытался заглушить журналистику — и журналисты отказались замолчать. Они использовали журналистику против убийц. Это по-настоящему вдохновляюще.

И второе светлое пятно — это те журналисты, которых мы встречаем в Киеве, которые настолько смелы, настолько находчивы, настолько серьезны, настолько верны, что журналистика имеет смысл.

Хотелось бы закупорить то, что они делают, и вернуть это в Лондон и в другие места, где некоторые люди забыли о грубой силе и нуждаются в серьезной и честной журналистике.

Так что есть надежда. Есть год  грусти. Есть разочарование. Есть торжество.

Мне кажется, это время, когда украинские журналисты объединяются из-за этого случая. Я уверен, что есть много вещей, которые их разделяют. Но это должно обязательно объединить всех нас.

Кто убил Павла Шеремета? Нам нужно знать. Украина — если она хочет стать страной, которая состоялась — должна знать. Мир должен знать.

Это важно».

Экс-глава Минсдоха #Клименко вывел на счета своих компаний $788 млн, — Матиос

Klimenko-Oleksandr6-500x400

 

Заместитель генерального прокурора — главный военный прокурор Анатолий Матиос заявляет, что бывший министр доходов и сборов Александр Клименко вывел 788 миллионов долларов на счета компаний Unison, медиа-холдинга “Вести” и еще двух компаний. Об этом Матиос заявил на пресс-конференции, сообщает Национальное бюро расследование Украины.

Он утвердает, что в 2011—2013 годах на Британских Виргинских островах, Кипре и в Лихтенштейне были созданы оффшорные компании, зарегистрированные на отца Клименко.

“С 2011 года по январь 2014 года украденные у государства средства в сумме 788 млн долларов были переведены офшорными компаниями Клименко на счета группы компаний Unison, медиа-холдинга “Вести” и двух компаний по управлению активами, владельцами которых была семья Клименко и которые полностью обслуживали семью Януковича”, — сообщил замгенпрокурора.

На указанные средства компании приобрели 78 квартир, 28 офисов, 5 домов, 11 земельных участков, 23 автомобиля и 3 этажа в бизнес-центре “Гулливер”.

Кроме того, были приобретены 1 тыс. железнодорожных вагонов, средства за использование которых направлялись на финансирование медиа-холдинга “Вести”.

Также из бывших правоохранителей была создана и использовалась для силовых операций охранная фирма “Скиф”.

Матиос просит страны Европейского Союза, в частности Лихтенштейн, арестовать деньги на счетах компаний Клименко.

14 мая 2017 года правоохранительные органы провели 183 обыска в помещениях, принадлежащих экс-министру Клименко, в том числе в офисном центре “Гулливер” в Киеве, несколько этажей которого является собственностью экс-министра и членов его семьи.

24 мая глава МВД Арсен Аваков сообщил, что полиция собрала доказательства, что налоговая служба при руководстве Александра Клименко нанесла государству ущерб из-за непоступления в бюджет налогов на сумму 95,921 млрд гривен.

В тот же день правоохранители провели более 400 обысков у налоговиков в 15 областях Украины в рамках одномоментной антикоррупционной операции.

Вартість проїзду у громадському транспорті по-новому #Кличко підвищив на 1 гривню

proizd-u-metro1

 

Вартість проїзду в комунальному транспорті Києва з 15 липня 2017 года підвищилася до 5 гривень у метрополітені й до 4 гривень у наземному транспорті.

Відповідне розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, що працює у звичайному режимі руху» набуло чинності 15 липня, повідомляє Український інформаційний портал.

Відповідно до документа, вартість 1 поїздки в метро буде становити 5 гривень, а в наземному комунальному транспорті (автобус, трамвай, тролейбус і фунікулер) — 4 гривні.

Жетони, придбані до моменту зміни тарифу на проїзд у київському метрополітені, будуть дійсні до 31 липня.

Пасажири одержать можливість зміни жетонів старого зразка на нові жетони з доплатою до чинного тарифу на станціях «Майдан Незалежності», «Дорогожичі», «Політехнічний інститут» і «Дарниця» до 31 серпня.

З 1 вересня жетони старого зразка обміну не підлягають і їхня вартість не компенсується.

Аналогічні правила будуть дійсні у відношенні разових проїзних квитків на наземні види комунального транспорту.



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: