Конституційний суд у вівторок продовжить засідання щодо неконституційності розпуску парламенту

Konst-garant1

Конституційний суд у вівторок, 18 червня 2019 року, продовжить в закритому режимі розглядати подання народних депутатів щодо конституційності указу проросійського диктатора зеленского про розпуск Верховної Ради, повідомляє 40ka.info.

Як йдеться на сайті КС, засідання розпочнеться у вівторок о 10 годині ранку.

«Продовження розгляду справи за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) указу президента України „Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів“ (закрита частина пленарного засідання)», — йдеться в повідомленні.

11 червня Конституційний суд провів відкриту частину слухань за позовом народних депутатів щодо конституційності указу президента Зеленського від 21 травня щодо припинення повноважень Верховної Ради 8 скликання і призначення виборів на 21 липня.

Далі суд має прийняти рішення у закритому засіданні.

Кремлядь Юлія Тимошенко порадила презеденту Володимиру Зеленському не скасовувати свій указ про розпуск парламенту, навіть якщо Конституційний Суд визнає його неконституційним. Вона стверджує, що ЦВК зобов’язана буде виконати цей указ, незважаючи на рішення КС.

Водночас у громадянській мережі ОПОРА заявили, що дострокові парламентські вибори не відбуться, якщо Конституційний Суд визнає неконституційним указ президента Володимира Зеленського.

Засланный Козак для партии «Голос». Расследование

golos-vakarchuk1

Многим могло показаться, что это только список «Слуги народа» — жесткое подковерное решалово. А вот список «Голоса» — это гавань затонувших соросят. И что Вакарчук выступил для них в роли Айболита-спасителя.

Выступил после чудовищного зашквара с вмешательством в выборы в США в 2016 году, в котором украинские малыши-акцепторы оказывали посильную помощь посольству и реящему над ним духу Джо Байдена. Никто не хотел брать плохишей в список, и универсальных солдат-антикоррупционеров и реформаторов охватило отчаяние. Почти как у классика.

И тут же соросята
Визжат, как поросята
Ах, жалко, жалко, жалко
Бедных соросят!

Они лежат и бредят:
«Ну что же он не едет,
Ну что же он не едет,
̶Д̶о̶к̶т̶о̶р̶ ̶А̶й̶б̶о̶л̶и̶т̶ ̶ Слава Вакарчук?

И Славко приехал и спас всех оптом – и Стефанишину, и Устинову, и Транспаренси, и еще бог знает кого.

Мог ли Вакарчук возражать против включения в список демократических грантоборцев, с учетом того, что и Томаш Фиала, и Виктор Пинчук являются партнерами Сороса? Вопрос риторический.

Единственное, что непонятно, почему только Стефанишина и Устинова, а нет трижды судимого рецидивиста Димы Шерембея, вора, инъекционного наркомана и духовного наставника Шабунина, Стефанишиной и Устиновой, которых он и втащил в мир большого лоббизма на горбу своих «Пациентов Украины» и «Сети ЛЖВ». JE SUIS DIMON. Не расстраивайся пацан, бог не фрайер. Где выпускник медицинской академии ФСБ Курпита и партнер антикоррупционеров – фармацевтический представитель «солнцевских» Борис Литовский, возивший мел для украинских онкобольных детей? Тема борьбы с коррупцией в медицине не раскрыта.

Ну, и конечно, орден святого Пинчука – Войцицкая, Ризаненко и иже с ними. Хочется спросить этих достойных людей: а как же идеология Самопомощи и БПП, где вы состояли? Хотя разве это идеология? Вот реприватизация «Укррудпрома» в интересах Пинчука, которую инициировали Войцицкая и Ризаненко – вот это была идеология. Но, к сожалению, закончилась она, как и многие политические инициативы и даже проекты Виктора Михайловича – полным пшиком. 31 мая КСУ закрыл это дело. Спрашивается: зачем Вакарчуку такие депутаты, которые даже реприватизировать ничего для Пинчука не могут?

Но есть в списке «Голоса» фигуры, которые вызывают вопросы совсем не риторические, и мы даже удивлены, что пишем об этом первыми. Одна из таких фигур – Тарас Козак, который будет баллотироваться от партии по округу №211 в Голосеевском районе Киева.

Нет, это не тот Тарас Козак Медведчука, но что-то общее с «тем» Козаком у этого Козака есть. Наш, а точнее, как станет ясно из дальнейшего изложения событий, не совсем наш Козак – владелец инвестиционной группы «Универ». Одно из стратегических направлений деятельности группы, которого нет на ее официальном сайте – отмывание денег для клиентов из системы власти.

Схема эта называется «Групповой отчет» и является относительно свежей. Возникла она после введения электронных деклараций, когда многим чиновникам понадобилось как-то объяснять наличие у них средств, многократно превышающих официальные доходы.

Активно работать схема начала в 2017 году. Поначалу наблюдатели недоумевали, почему так вырос объем торгов на минусовой «Украинской бирже»? А это обслуживали уважаемых людей – депутатов и чиновников, которым нужно было легализовать нажитое непосильным трудом.

Смысл схемы в том, что ОВГЗ продаётся физическому лицу (условному чиновнику/депутату) по искусственно заниженной цене, а уже затем физическое лицо продаёт ОВГЗ по «нормальной» цене (или искусственно же завышенной). Деньги несколько раз прогоняются по цепочке от одного брокера к другому и затем в банк.

Смысл всех этих манипуляций – получение прибыли клиентом. А поскольку ОВГЗ в такой схеме переходят от лица к лицу по кругу и затем возвращаются к их первоначальному владельцу, то их клиенту можно даже и не приобретать, а просто позаимствовать. И, наконец, еще одно важное преимущество – с дохода от ОВГЗ, в отличие от депозита, не нужно платить подоходный налог.

Так вот, компания Тараса Козака была, так сказать, ведущим оператором рынка в этом секторе неофициальных брокерских услуг. Работающим надежно и комплексно, потому что компания «Универ» является совладельцем «Украинской биржи».

Но в ноябре в налаженную работу рынка грубо вмешалась СБУ. Которая провела ряд обысков на фондовых биржах и у ключевых игроков рынка по торговле ценными бумагами. «Укргазбанк», «Альфа-Банк» и банк «Альянс», которые, по мнению СБУ, действовали по предварительному сговору с сотрудниками биржи ПФТС, «Украинская биржа», ООО «Универ Капитал», ООО «КУА «Универ Менеджмент» и других.

Были арестованы счета «Универ капитал», о чем Тарас Козак с драматизмом сообщил у себя в ФБ. Слова поддержки патриоту-финансисту (а ведь человек с таким именем и фамилией не может не быть патриотом) поспешили выразить многие украинские антикоррупционеры. Например, сын Анатолия Гриценко Алексей.

Но в ходе следствия выяснилось, что «Универ» не только отмывал деньги, но еще и перечислил 480 тысяч долларов на счета кипрской Midstream Group Limited. В дальнейшем средства были переведены на другой счет кипрской компании уже в российском банке. Ну а сам Midstream Group Limited является акционером российской компании «Еврохим», принадлежащей доверенному лицу Путина – миллиардеру Андрею Мельниченко. Компания «Еврохим» находится под санкциями в Украине за то, что является главным поставщиком минудобрений в ЛДНР.

Ни СБУ, ни Козак не прояснили, за какие услуги компания украинского миллионера и будущего депутата партии «Голос» перечислила 480 тыс долларов компании российского миллиардера.

Некоторую ясность в удивительную историю финансовой любви украинского патриота к другу Путина может внести тот факт, что Тарас Козак сначала стал российским миллионером, а уже потом – украинским патриотом.

Уроженец Дрогобыча Козак по какому-то трагическому капризу судьбы большую часть своей сознательной жизни провел в Москве. Там он учился, и там же основал бизнес – эту самую группу «Универ» и банк, активы которого к 2006 году составили $120 млн. Правда, в этом же 2006 году банк был закрыт, а лицензия его отозвана. Сам Козак туманно намекает на рэкет Центробанка РФ и чуть ли ни диссидентские мотивы. А на самом деле банк закрыт одновременно с двумя другими банками за… отмывание денег. Дежавю. Да и сама российская группа «Универ» уже в 2010-х была фигурантом скандалов, связанных с отмыванием денег и выводом средств из проблемных банков.

В 2005 году Козак открыл филиал «Универа» в Украине. Штирлица рвало на Родину. Согласно официальной версии, Козак продал свою долю в материнской, то есть, в российской инвестиционной группе «Универ» в 2010 году.

Чтобы усомниться в этом, достаточно зайти на сайт этой компании. Логотипы украинского и российского «Универов» отличаются только цветом. Кроме того, согласно сообщению российского сайта, в марте 2011 года Тарас Козак упоминается как конечный бенефициар российской компании. Кэш Гугла еще помнит, что на украинском, подчеркнём, сайте «Универ» было написано следующее: «В состав группы УНИВЕР входят российские компании: инвестиционная компания ООО «УНИВЕР Капитал», управляющая компания ООО «УНИВЕР…».

Ну, и наконец, откуда в «Голосе» возник Козак? Любой политпроект – он как современный журнал. Есть обложка – это Славко и киборги. Есть материалы от собственника – это Войцицкая, Ризаненко и соросята. А есть джинса – это Козак. Но вообще журнал интересный, Славко – с удовольствием почитали.

Голос Всеукраинская сеть ЛЖВ Служба безпеки України Центр Протидії Корупції Об’єднання «Самопоміч»

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Где заканчиваются украинские суды и где начинается Коломойский? Расследование

leshnko-kolom1

Где заканчиваются украинские суды и где начинается Коломойский? Четкой границы нет. Мы это видим по решению Барышевского райсуда, который настолько суров, что приостановил действие лицензии авиакомпании SkyUp Airlines по иску некой злоупотребляющей алкоголем истицы. И мы это видим по решению Конституционного суда, отобравшего у НАБУ право останавливать действие соглашений хозяйствующих субъектов.

В последнем случае интересно не то, что Сытника хулиганы зрения лишают, а сам прецедент. Игорь Валерьевич заметать следы и ставить предохранители изволят. И еще интересен, конечно, же тайминг. В феврале, когда с победителем выборов и будущим статусом Коломойского еще не все было понятно, КСУ аналогичный иск «Укрнафты» отклонил. А в июне, когда пяти судьям КСУ стало уже все понятно – поддержал. На наш взгляд, этот настигший судей правовой инсайт был несколько преждевременным. Со статусом Коломойского даже в Украине не все до конца понятно, а уж в Вашингтоне – так просто бездна непонимания. ФБР ведет расследование об отмывании денег и мошенничестве, а адвокат Трампа прямо называет Коломойского криминальным олигархом и удивляется, почему он до сих пор не арестован.

Арест этот – дело времени, и уж кто, как не судьи, должны знать, что американцы любят и умеют разматывать клубочки, казалось бы, надежно завязанные морским узлом. И как бы в будущем Игорь Валерьевич не рассказал американскому следствию о том, как он получил этот вердикт КСУ.

Тем более, что решение это касается компании, которая концептуально является вторым Приватбанком Игоря Валерьевича. Только без Дубилетов, сделавших классную технологическую оболочку. Та же дойная корова, которую Коломойский доил и уничтожал. Доил и уничтожал. По той же схеме.

Как в Приватбанке Коломойский выдавал кредиты фиктивным компаниям, так в «Укрнафте», где напомним, контрольный пакет принадлежит государству, Коломойский отгружал нефть своим прокладкам – «Галнафта», «Техтрейд Групп», «Гарант-УТН», «Прикарпатьенефтетрейд» и «Котлас». Но только деньги – 7,5 млрд грн, за эту нефть они так и не заплатили. Параллельно происходил зеркальный процесс: контролируемый Коломойским менеджмент «Укрнафты» выделил 7,5 млрд грн предоплаты за нефтепродукты, которые опять-таки компаниями Коломойского так и не были поставлены.

Таким нехитрым способом без шума и пыли Игорь Валерьевич заработал на ровном месте 15 млрд грн. Где тут НАБУ? А НАБУ через суды отменило договора поставок, пользуясь тем самым правом, которого на днях его лишил КСУ. В этом месте слышится громкий смех Игоря Валерьевича. Отменить-то НАБУ, может, и отменило. Но, во-первых, эту отмену тоже можно отменить через суды. А во-вторых, и главное – денег в этих прокладках Коломойского давно нет. Само НАБУ признает, что занимается сизифовым трудом. В схеме хищения средств из «Укрнафты» были задействованы 254 компании, 191 из которых либо находятся в стадии банкротства, либо уже ликвидированы. Из 15 млрд грн, как сообщают в НАБУ, «компании пока добровольно вернули лишь 51,7 млн грн». То есть, сумму, которую НАБУ проедает в неделю.

Этот пример наглядно свидетельствует об эффективности отнятого у НАБУ инструмента, о котором так истерически горевали украинские антикоррупционные активисты. «За четыре года работы НАБУ подало в суды более сорока исков. По ним было принято судебных решений о признании недействительными 94 договоров на 4,77 млрд грн. Теперь государство может рассчитывать на возвращение этих средств», — пишет ЦПК. Вот именно. Ключевое тут вот это «может рассчитывать». А может и не рассчитывать. Очень похоже, что хозяйственными исками в НАБУ пытаются подменить деятельность по раскрытию преступлений и передаче дел в суд.

Дело по Укрнафте было открыто в 2016 году, но подозрений по нему до сих пор не объявлено. Как пишет один из экспертов, перспектива подозрений «замаячила», но тут ужасный удар под дых от КСУ.

Да ладно. Если НАБУ позиционирует себя как главный антикоррупционный орган, то почему бы и не расследовать коррупцию. Например, возможный сговор руководства «Нафтогаза», которое представляет государство в «Укрнафте», и миноритарных акционеров?

Линия поведения руководства Нафтогаза менялась за эти годы от осторожного непротивления злу насилием до полного принятия, прощения и слияния. Не вызывало ли вопроса у следователей НАБУ, почему в 2015 году Коломойский ругал Коболева матом, а в 2019 – предлагает назначить премьер-министром? Нет ли тут какой-то причинно-следственной связи?

Вот в прокуратуре, например, подозревали, что Коболев, «злоупотребляя своим служебным положением, не совершал действий по возврату ПАО «Укрнафта» под государственный контроль путем отстранения от исполнения обязанностей предыдущего главы правления компании Питера Ван Хеке и двух других членов правления», лояльных Коломойскому. Что, по версии прокуратуры, привело к «тяжким последствиям для государства в виде увеличения налогового долга ОАО «Укрнафта» на 5,49 миллиардов гривен – до 10,6 млрд.грн».

Может, и НАБУ стоит это поподозревать? А то пока что мы наблюдаем, что долг «Укрнафты» госбюджету в 32 млрд грн, сформированный в результате действий менеджмента Коломойского, «Нафтогаз» собирается погасить – правильно, за счет госбюджета. Об этом механизме уже неоднократно писали, и мы в том числе: 2 миллиарда кубометров спорного еще с 2006 года газа Нафтогаз закупит по цене 2019 года, и еще даст полную предоплату за еще два млрд кубометров.

И бонусом, специально для Игоря Валерьевича, благотворительная акция от государства – планы разделения «Укрнафты» на газовый и нефтяной бизнесы, озвученные Коболевым. Газовый сегмент, который приносит 10% чистого дохода «Укрнафты», должен отойти Нафтогазу, второй, нефть и нефтепродукты, обеспечивающие 90% – Привату.

Как после этого не предложить пост премьера хорошему человеку?

Почему бы НАБУ не расследовать эту коррупционную цепочку, и не передать дела в суд по статье, предусматривающей конфискацию имущества и компенсацию причиненного ущерба государству Украина?

И почему не запросить помощи ФБР? Это особенно уместно будет сделать с учетом того, что Ури Лейбера – представителя миноритарных акционеров «Укрнафты», одновременно являющегося управляющим партнером американского девелоперского бизнеса Коломойского, ее детективы уже допрашивали.

НАБУ Укрнафта Центр Протидії Корупції Конституційний Суд України — офіційна сторінка SkyUp Airlines Баришівський районний суд Київської області

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Тимошенко радить диктатору Зеленскому не зважати на рішення Конституційного Суду

zel-tim-500x354

Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко радить президенту Володимиру Зеленському не скасовувати свій указ про розпуск парламенту, навіть якщо Конституційний Суд визнає його неконституційним.

Про це вона заявила в ефірі каналу «112 Україна» 12 червня 2019 року, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

«Навіть якщо Конституційний Суд на корупційній основі визнає указ президента про розпуск парламенту неконституційним, тоді мусить іти наступний крок — президент мусить скасувати цей указ. Так само як якщо КС визнає неконституційними певні положення закону, парламент мусить скасувати ці положення закону. А до тих пір, поки парламент не скасує або президент не відмінить указ про дострокові вибори, всі ці законодавчі нормативні акти залишаються в силі», — стверджує Тимошенко.

Тому, за її словами, «навіть якщо на корупційній основі КС винесе рішення, що указ президента про розпуск Верховної Ради є неконституційним, то президенту як гаранту Конституції, який точно знає, що указ конституційний, можна указ не скасовувати».

«Навіть якщо суд прийме незаконне абсолютно рішення, то президенту не треба скасовувати указ про розпуск парламенту, а треба вимагати його виконання», — порадила вона.

Тимошенко розповіла, що головною темою її зустрічі з Зеленським у середу було те, «як не допустити скасування дострокових виборів, руйнації всього виборчого процесу».

«Не можна допустити, щоб КС зруйнував дострокові вибори», — наголосила вона.

Лідер «Батьківщини» також сказала, що виступає за об’єднання з партіями «Слуга народу» та «Голос» на деяких мажоритарних округах, де присутні «найвидатніші монстри корупції режиму Порошенка».

«Слід трьом партіям – „Слуга народу“, „Батьківщина“ і „Голос“ – об’єднатись і висунути єдиного кандидата, щоб не дати цим монстрам за рахунок підкупу перемогти на цих округах», – заявила Тимошенко.

11 червня Конституційний суд провів відкриту частину слухань за позовом народних депутатів щодо конституційності указу президента
Зеленського від 21 травня щодо припинення повноважень Верховної Ради 8 скликання і призначення виборів на 21 липня.
Далі суд має прийняти рішення у закритому засіданні.

12 червня лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко зустрілася з президентом Володимиром Зеленським.

Конституція України

Стаття 152. Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

#Зеленский призначив на ДУС корупціонера Борзова з КВН. Відео

Borzov-Sergyi1

Президент Володимир Зеленський звільнив Івана Куцика з посади керівника Державного управління справами та поклав виконання обов’язків керівника ДУС на заступника голови Сергія Борзова, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Відповідні укази оприлюднено на офіційному сайті презедента 11 червня 2019 року.

Генерал-полковника міліції Куцика на посаду керівника ДУС у 2016 році призначив Петро Порошенко.

Сергій Борзов працює заступником керівника Державного управління справами ще з червня 2014 року.

Борзов відомий своєю діяльністю в КВН: з 2006-го по 2011 рік працював директором команди “Вінницькі перці”. У 2011-му очолив команду КВН “Збірна України”. Також працював у ТОВ “Телевізійне творче об’єднання “Олександр Масляков і Компанія” (АМІК).

У червні 2016 року у ЗМІ з’явилася скандальна інформація, що Борзов безкоштовно отримав від Державного управління справами квартиру на Печерську вартістю 10 мільйонів гривень.

За інформацією журналістів програми “Наші гроші з Денисом Бігусом”, у грудні 2015 року Державне підприємство “Укржитлосервіс”, підвідомче Державному управлінню справами, видало родині Борзових свідоцтво про право власності на квартиру площею 187,8 кв. метрів у будинку на бульварі Лесі Українки.

Сам Борзов пояснив це необхідністю перевезти до Києва своїх батьків.

Журналісти звернули увагу, що сім’я Борзових є досить заможною і не потребувала покращення житлових умов.

“Помешкання в центрі Києва Борзов отримав з порушеннями, адже квартира була оформлена не як службова, а одразу у власність. Крім того, за законом, житлові приміщення надаються чиновникам у межах 13,65 квадратного метра житлової площі на одну особу. Однак навіть для шести осіб житло площею 190 квадратних метрів (110 – житлової) – це перевищення усіх норм.

До речі, в березні 2016 року дружина Борзова Ірина придбала у власність автомобіль BMW 520i 2016 року випуску, ринкова вартість якого сягає 65 тисяч доларів”, – ішлося в повідомленні Центру протидії корупції.

Після виходу сюжету програми Бігуса “Центр протидії корупції” звернувся із заявою про злочин до Національного антикорупційного бюро України.

Не виключено, що Борзов сам ухвалив рішення про виділення дорогої квартири, зловживаючи своїм службовим становищем, зазначили антикорупційні активісти.

У вересні 2016 року Національне антикорупційне бюро порушило кримінальне провадження за фактом передачі квартири у центрі столиці службовими особами ДУС у приватну власність Сергію Борзову (№52016000000000262 у ЄРДР, імовірне зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, – ч.2 ст. 364 КК України”), йшлося в листі НАБУ.

Раніше НАБУ порушило справу через виділення дорогої квартири екс-керівникові ДУС.

Указ про розпуск парламенту: що Зеленскому має сказати Конституційний Суд. Розслідування

potopt-po-Konst1

Указ

Процес дострокових парламентських виборів, розпочатий сенсаційним указом президента Володимира Зеленського 21 травня 2019 року, йде повним ходом.

У той же час 11 червня в Конституційному Суді має відбутися відкритий розгляд питання конституційності цього указу.

Тож суспільні та політичні дискусії навколо цієї теми не вщухають.

З одного боку, згаданий акт глави держави досі викликає здебільшого позитивну реакцію серед «широких верств населення».

Це й не дивно, враховуючи разючу різницю між сьогоднішніми рейтингами довіри до президента та Верховної Ради.

Реакція політичних сил на ситуацію залишається підпорядкованою іншій, хоча теж передбачуваній, закономірності: чим менше шансів у політичної партії досягти успіху на дочасних виборах – тим критичніша її позиція до указу, і навпаки.

Таким чином, Конституція постійно згадується усіма учасниками дискусій, але використовується здебільшого не як критерій правової оцінки, а як один з численних інструментів для досягнення електоральних цілей і одержання переваг над політичними супротивниками.

Здавалось би, розрядити ситуацію мав би аполітичний, фаховий аналіз питання. Але авторитетні експерти-конституціоналісти теж встигли поділитися з цього приводу на два «непримиренні» табори.

З огляду на це, багато-хто почав ставити під сумнів саму необхідність аналізу указу на предмет конституційності, виходячи з різних аргументів. Ось деякі з них:

– це виключно політичне, а не юридичне питання, тим більше, що всі партії погодилися брати участь у виборах;

– суспільство, у своїй більшості, підтримало рішення президента;

– парламент не має на сьогодні необхідного авторитету, а тому, незалежно від наявності конституційних підстав, «заслуговує якнайшвидшого перезавантаження»;

– КС теж позбавлений достатньої суспільної довіри, а тому його рішення не вичерпає дискусії;

– вибори до парламенту все одно відбулися б, всього лише на три місяці пізніше, – тому й не варто перейматися скороченням строку повноважень не надто популярних депутатів та ін.

Тобто, на сьогодні, в різних середовищах, на основі різних підходів до змісту і способу аргументації позиції сформувалися три різних оцінки ситуації:

одні вважають указ цілковито конституційним;
інші – неконституційним (їх меншість);
третя оцінка зводиться до того, що конституційна перевірка указу взагалі неважлива (чи то пак – неможлива, недоцільна або недоречна).
Доцільність
Якщо перші дві позиції заслуговують на конструктивну дискусію, то третя, яка повністю виводить питання розпуску парламенту за межі конституційного контролю, не витримує жодної критики. Адже вона не враховує що:

– Рада, як і президент, обрана народом на п’ятирічний строк, який може бути скорочений лише за наявності виняткових і вичерпних конституційних підстав;

– відображена в Конституції стійка воля Українського народу не може підмінятися ані волею сильних світу цього, ані короткочасними примхами тимчасової більшості;

– навіть правильні з політичної точки зору державні рішення мають втілюватися в життя лише в правильний (конституційний) спосіб;

– скептичне заперечення ваги і цінності Конституції, її значення для утвердження верховенства права та захисту прав людини, віддаляє Україну від перспектив вступу до ЄС і НАТО не менше, ніж збройна агресія Росії чи економічні негаразди;

– і нарешті: державного успіху та процвітання можна досягти тільки в разі усвідомлення нацією та політикумом цінності Конституції – як акту первинної влади народу, що покликана реально обмежувати державну владу, утримуючи її від можливого свавілля.

Відтак видається очевидним, що в умовах парламентсько-президентської форми правління, конституційна підстава для розпуску парламенту – найбільш впливового суб’єкта здійснення державної влади в Україні – має бути безсумнівною і переконливою.

Оскільки в указі цієї безсумнівності не вдалося досягти одразу, то остаточно розвіяти сумніви і поставити крапку в дискусії, яка так гостро виникла, зацікавлені всі сторони.

Про те, чи по силах це завдання КС нинішнього зразка, мова піде трохи пізніше. Спершу – декілька слів про суть проблеми, в основі якої лежить феномен коаліції депутатських фракцій Ради.

Феномен коаліції: світові стандарти та українське ноу-хау

Правова природа парламентської коаліції українцям маловідома. Сама ідея її запровадження на вітчизняних теренах виникла раптово – в умовах гострої політичної кризи та переходу до іншої форми правління під час Помаранчевої Революції 2004 року.

Одним з найбільш серйозних недоліків інституту коаліції в «українському виконанні» є надмірна формалізація її статусу при недостатній увазі на сутнісні аспекти роботи коаліції, а також штучне і непродумане розмежування понять «коаліція» та «парламентська більшість».

У більшості парламентських та парламентсько-президентських демократій розуміння ролі і призначення коаліції формувалося історично, а тому регулюється переважно конституційними звичаями та політичною практикою. Головне – утворити стійку більшість, яка сформує уряд, та буде гарантією стабільної роботи парламенту, спрямованої, окрім іншого, на законодавче забезпечення урядової діяльності.

Коаліція – не самоціль, а, перш за все, засіб формування і підтримки уряду. Якщо останній працює, має довіру парламенту, про формальне існування коаліції ніхто навіть не запитує.

В Україні ж усе навпаки. Коаліцію, дивним чином, перетворено ледь не на центральний суб’єкт вітчизняної політики.

Існує чи ні?

Навіть лінивий уже запам’ятав, що відповідно до статті 90 Конституції президент має право достроково припинити повноваження Ради лише з трьох підстав, а саме якщо:

протягом одного місяця у Раді не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції;
протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад уряду;
протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Кожен з цих  пунктів передбачає окрему підставу для розпуску парламенту. При чому всі вони підпорядковані єдиній логіці і меті, об’єднані спільним завданням – запобігти «функціональному паралічу» парламенту та/або уряду.

Тому і перша з наведених підстав, на яку послався президент у своєму указі, не може сприйматися буквально, а має розглядатися глибше – у системному взаємозв’язку з іншими конституційними нормами, змістовними, а не формальними, обставинами, на основі аналізу ефективності діяльності коаліції, а також всього парламенту, його співпраці з урядом, президентом тощо.

Шкода, але обговорення конституційності указу щодо розпуску парламенту звелося до з’ясування факту формального існування коаліції.

В центрі уваги опинилися суто процедурні питання:

чи є вихід фракцій з коаліції свідченням припинення її існування;
наскільки правомірним є доєднання до коаліції окремих народних депутатів, чи були такі факти та як їх перевірити;
чи було оголошення голови  Ради про припинення існування коаліції тощо.
Сама постановка дискусії – некоректна з багатьох причин. В першу чергу –  з огляду на те, що Конституція жодним чином не пов’язує право президента на розпуск парламенту з формальним припиненням існування коаліції.

Цей факт, як ми вже згадували, сам по собі, не має ніякого значення та ні на що не впливає.

Варто погодитися з раніше висловленими окремими експертами твердженнями, що припинення діяльності (виконання функцій) коаліції та припинення її формального існування не можна ототожнювати.

У першому випадку йдеться про змістовний аспект розуміння питання, у другому – про суто формальний.

У першому випадку – проблема впливає на здатність ефективної роботи уряду та всієї держави, у другому – є виключно внутрішньопарламентською справою.

Тож для встановлення факту припинення діяльності коаліції, потрібно з’ясувати, чи мало місце невиконання нею свого конституційного функціоналу.

Функція коаліції

Відповідно до Конституції, за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій у парламенті формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Ради.

В одному з абзаців статті 83 Конституції передбачено дві функції коаліції:

1) відповідно до Конституції вносити пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра;

2) відповідно до Конституції вносити пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів.

Процедура призначення прем’єра парламентом за поданням президента, відповідно до пропозиції коаліції, чітко прописана в Конституції. Однак про інші «пропозиції коаліції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів» в Основному Законі більше ніде не згадується (ще один приклад неуважності авторів реформи 2004 року).

Тож решту міністрів і президент і прем’єр вносять до парламенту вже без попередніх пропозицій коаліції.

Таким чином, єдиною конституційною функцією коаліції у Верховній Раді, що є обов’язковим елементом парламентських процедур, є внесення пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єра.

У жодних інших обов’язкових парламентських процедурах коаліція участі не бере, тобто іншої діяльності не здійснює.

Більше того, посилання, що коаліція, крім наведеного, нібито повинна забезпечувати сталу роботу уряду, призначати міністрів і т.д. абсолютно безпідставні. Це вже не її завдання, а повноваження всенародно обраного на визначений строк парламенту – єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Саме до повноважень Ради, а не коаліції, належить:
* прийняття законів;
* затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням держбюджету, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
* розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабміну;
* здійснення контролю за діяльністю уряду відповідно до цієї Конституції та закону.

Отже, після призначення прем’єра для забезпечення подальшої роботи Кабміну потрібна злагоджена і системна робота Ради. Жодної необхідності, а тим більше обов’язку долучення до цієї роботи коаліції депутатських фракцій, як окремого парламентського утворення, немає.

Тому важко погодитися з тим, що Конституція допускає розпуск парламенту в результаті припинення існування коаліції «на папері», при збереженні реальної парламентської більшості, яка підтримує ініціативи уряду.

Навпаки, штучне існування коаліції, при нездатності внести кандидатуру прем’єра президенту – є ознакою фактичного припинення її діяльності, з відповідними правовими наслідками.

День припинення діяльності

Конституція зобов’язує парламент сформувати коаліцію у місячний строк у двох випадках:
1) в разі обрання парламенту нового скликання;

2) в разі припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді.

З першим пунктом все зрозуміло: відсутність сформованої коаліції у новообраному парламенті унеможливлює внесення кандидатури прем’єра, а відтак – і формування уряду. Це й надає президенту не тільки політичне, але й юридичне право на розпуск недієздатного парламенту.

Але й другий випадок має розглядатися виключно через призму здатності коаліції започаткувати процедуру формування уряду, і ніяк інакше.

Бо відповідно до Конституції, у такому випадку  коаліція має один місяць, щоб внести нову кандидатуру прем’єра. Лише невнесення відповідної пропозиції за відведений час свідчитиме про бездіяльність коаліції з моменту, коли у неї виникло відповідне конституційне зобов’язання.

За цей час ніщо не обмежує парламентарів шукати більшість голосів для утворення іншої коаліції і внесення необхідної кандидатури.

Але якщо і цього не вдалося досягти за відведений місячний строк, у президента виникає право розпуску парламенту.

Відтак, усі процедури формування, розформування, перейменування, переформатування коаліції, які не впливають на здійснення нею єдиної конституційної функції, є внутрішньою справою парламенту та не можуть оцінюватися зовнішніми суб’єктами, в тому числі президентом.

Не можуть вони бути і прямим чи опосередкованим підгрунтям для припинення повноважень парламенту.

Адже, розпуск парламенту є не засобом його покарання за формальну відсутність абстрактної коаліції, а способом виходу з парламентської кризи та відкриття можливості формування уряду.

Черговий шанс для Конституційного Суду

Окремі представники ЦВК вже поспішили необережно заявити, що «після початку виборчої кампанії жодне судове рішення не зможе зупинити виборчий процес». Таке твердження слушне щодо судів загальної юрисдикції, але не може стосуватися юрисдикції Конституційного Суду.

Тим не менше, продуковані політиками та політологами, і широко розтиражовані у ЗМІ заяви про «неминучість» виборів 21 липня, змусили багатьох завідомо змиритися з можливою неконституційністю указу та, незважаючи на це, погодитись на його беззастережне виконання.

Але оголошення дострокових виборів не може бути предметом жодних компромісів, погоджень та домовленостей, якщо цього не передбачає Конституція України або ж прямо не диктує революційна ситуація.

Звісно, до моменту рішення Конституційного Суду, указ про дострокове припинення повноважень парламенту повноцінно діє та втратить чинність лише в разі визнання його неконституційним.

Тож участь у виборчому процесі тих, хто сумнівається у відповідності указу Конституції, логічна та не суперечлива, за умови, що вони докладають зусиль для перевірки указу і допускають можливість скасування дочасних виборів.

Звичайно, багатолітня криза, в якій продовжує перебувати КС, сьогодні не дозволяє йому впевнено взяти на себе роль авторитетного арбітра у цій справі.

В реаліях сьогодення та відсутності достатньої суспільної довіри, після цілої низки різко критикованих, резонансних рішень Суду, навіть цілком справедливе рішення ризикує опинитися в центрі скандалу, не задовільнивши одну із сторін політичного конфлікту.

Тож не дивно, що в сьогоднішніх умовах суддям КС, можливо, й не хотілося б ризикувати та брати на себе високу відповідальність.

Може хтось із них волів би краще «ухилитися» від розгляду справи, благо – способів не бракує: від відмови вирішувати питання по суті до затягування судового процесу.

Але це – абсолютно не той випадок. Ситуація настільки серйозна, що конституційність указу має бути перевірена КС невідкладно в межах розумного строку, ще до 21 липня.

Зрозуміло, що чим ближче дата гіпотетичного рішення Суду до дня голосування, тим складніше буде забезпечити його повноцінне сприйняття і легітимацію. Тому оперативність, без втрати якості розгляду справи – вкрай важлива.

Суд більше не може дозволити собі уникати розгляду питань, для вирішення яких він, власне, й створений. В іншому випадку просто втрачається сенс його існування.

Неспроможність Суду вирішити цю справу по суті і вчасно – свідчитиме про відсутність ефективного конституційного захисту парламенту від свавільного розпуску. Не лише поточного, але й майбутніх скликань.

Але для того, щоби розгляд справи відбувся як належить, зусиль одного тільки Суду буде недостатньо. Дуже важливо, щоб усі зацікавлені суб’єкти виходили з того, що визнання указу неконституційним, чи конституційним не є самоціллю цього провадження.

Спільною метою, досягнення якої необхідне всім, є справедливе, якісно обгрунтоване, зрозуміле суспільству рішення Суду, що буде належно визнане та сприйняте сторонами – без спроб його політизації чи делегітимізації.

При цьому, КС має врахувати попередні помилки в комунікації з суспільством. Тому Україні просто необхідний невідкладний та публічний розгляд цієї справи, де кожна зі сторін відкрито викладе свої аргументи, а суспільство зможе зробити усвідомлений висновок та побачити Конституцію в дії.

Це б стало прикладом нового рівня правової культури, продемонструвало б суспільству іншу якість політичних відносин, дозволило б провести наступні вибори в умовах максимальної легітимності, взаємної довіри і поваги.

Сергій Різник, доцент кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка, Голова ГО «Центр конституційних ініціатив», Національне бюро розслідувань України

Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за позовом Гладчука до президента Зеленського про визнання протиправним і нечинним указу про достроковий розпуск парламенту

pozov-gladchuk-zel1

Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження та витребувала справу за позовом редактора часопису sprotiv.orgВадима Гладчука до президента Володимира Зеленського про визнання протиправним і нечинним указу про достроковий розпуск парламенту.

Як зазначав Гладчук у апеляційній сказі, судом першої інстанції порушено ст. ст. 2, 5-7, 19, 160, 266 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому розгляду справи та порушує права позивача на справедливий суд і на ефективний засіб юридичного захисту, передбачені ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Номер справи 9901/275/19 для пошуку на сайті Верховного суду: https://court.gov.ua/fair/

Повний текст апеляційної скарги за цим посиланням:
https://sprotiv.org/69808

На фото: Вадим Гладчук 3 червня 2019 року оскаржив порушення Конституції України диктатором Владимиром Зеленским до Верховного суду

На фото: Вадим Гладчук 3 червня 2019 року оскаржив порушення Конституції України диктатором Владимиром Зеленским до Верховного суду

Олег Бахматюк: когда у яичного афериста закончится период безнаказанной наглости. Расследование

Bahmatuk-Oleg11-1

Владелец агрохолдинга «Укрлендфарминг» Олег Бахматюк, банковская деятельность которого обошлась вкладчикам и налогоплательщикам в более чем 10 млрд грн (и это только по одному эпизоду), очевидно, уверовал, что ему окончательно удалось выйти сухим из воды.

Покупая правосудие

22 мая 2019 года Фонд гарантирования вкладов физлиц (ФГВФЛ) наконец-то начал процедуру ликвидации банка «Финансовая инициатива» Олега Бахматюка, владельца агрохолдингов «Авангард» и «Укрлендфарминг» (Ukrlandfarming). Процедура эта должна была стартовать еще года три-четыре назад, но одаренный хуцпой Олег Бахматюк прибегнул к услугам циничной Фемиды в лице судьи Хозяйственного суда Киева Любомира Головатюка. 15 октября 2015 года этот вредитель в мантии удовлетворил адвокатов (очень вероятно, что небескорыстно), запретив ФГВФЛ вносить предложение в Национальный банк и принимать решение о ликвидации ПАО «КБ «Финансовая инициатива». Таким образом лишив Нацбанк и Фонд гарантирования вкладов физической возможности гасить долги «Фининициативы» перед кредиторами и вкладчиками. А их лэндлорд Олег Бахматюк, до сих пор считающийся одним и крупнейших производителей куриных яиц в Восточной Европе, «кинул» на вполне астрономическую сумму.

Выгода агробарона от вердикта Головатюка более чем очевидна: решение судьи блокировало возможность изъятия и продажи с молотка заложенных в «Финансовой инициативе» активов Бахматюка, которые этот недоолигарх если не уводил постепенно «налево», то продолжал спокойно эксплуатировать, извлекая прибыль себе на карман.

Однако 15 мая 2019 года Северный апелляционный хозяйственный суд наконец-то поставил в затянувшейся тяжбе точку, отменив решение Головатюка. Уже на следующий день Нацбанк и Фонд гарантирования вкладов начали готовить процедуру похорон банка Бахматюка.

Олег Бахматюк на эту новость отреагировал традиционно бурно, нагло и цинично. Он устами своей пресс-службы на голубом глазу заявил, что «Национальный банк в очередной раз пошел на нарушение действующего законодательства, начав ликвидацию банка «Финансовая инициатива», несмотря на решение Окружного административного суда Киева по делу 826/11415/16, вступившее в законную силу после его пересмотра Шестым апелляционным административным судом 17 апреля 2019. Таким образом, Национальный банк Украины в лице своего правления пошел на грубое нарушение действующего законодательства».

То есть, Олег Бахматюк и его свита привычно жонглируют судебными решениями, выставляя на первый план принятые в пользу этого «комбинатора», и умалчивая о вердиктах, фиксирующих, мягко говоря, неправоту яичного магната. Естественно, ни сам Олег Бахматюк, ни его адвокаты и «пиарщики» никогда не станут упоминать об одном очень неудобном для Олега Романовича нюансе. Дело в том, что судья Любомир Головатюк, вынесший решение в пользу Бахматюка (которое адвокатам агробарона удалось отстоять в Окружном административном и Шестом апелляционных судах, но в высшей инстанции не «выгорело»), еще в 2017 году был задержан при получении взятки в $16 тыс. и сейчас находится под следствием.

Кстати сказать, до Бахматюка среди «клиентов» Головатюка, этого торговца правосудием, был сам Виктор Янукович, которому Любомир Головатюк вместе с такими же крысами в мантии помог «отжать» у государства «Межигорье».

В контексте приведенных фактов у любого может появиться подозрение, что Олег Бахматюк добивается от судей нужных ему решений с помощью свободно конвертируемых доводов. Один из эпизодов бурных отношений агробарона с представителями правосудия вообще лёг в основу уголовного производства Национального антикоррупционного бюро (подробно об этом немного ниже).

Однако Олег Бахматюк, как каждый наделенный хуцпой аферист, идет в ва-банк (не путать с одноименным банком, который агробарон тоже довел «до ручки»). Он уже договорился до того, что Нацбанк (по словам Олега Романовича), нанес украинской экономике не меньший вред, чем страна-агрессор. Причем, этот тезис он повторил на конференции «Game of Thrones: Final Season?», на которой он «тусил» с топ-разорителем банков и обладателем мега-хуцпы Игорем Коломойским. Эти двое по понятным причинам стали лютейшими врагами экс-главы НБУ Валерии Гонтаревой (входящий в орбиту влияния Бахматюка нардеп Вадим Денисенко недавно пообещал инициировать уголовное производство относительно Гонтаревой), и чуть ли не единым фронтом выступают против оказавшегося несговорчивым нового руководства финрегулятора, заставляя его заметно нервничать. Очевидно, что агробарон не прочь объединить с покровителем преЗЕдента усилия по расшатыванию Нацбанка с целью поучаствовать в гешефте.

Но вернемся к банку «Финансовая инициатива» и связанным с ним чудным историям.

Криминальная инициатива

«Финансовой инициативой» Олег Бахматюк обзавелся приблизительно в начале 2005 года. С самого начала банк был, как говорят в профессиональных кругах, «кэптивным», то есть карманным – обслуживал сугубо компании яичного магната и, иногда, его партнеров. Но деньги в нем прокручивались очень большие – к 2015 году «Финансовая инициатива» занимал 16 место по размеру активов – 19,2 млрд грн (правда, в последствии оказалось, что эти активы сильно раздуты).

Банк в основном раздавал кредиты юрлицам, входящим в бизнес-империю Олега Бахматюка (то есть, бенефициару банка), но избегал кредитовать простых граждан. Если последним он ссудил «аж» 2 млн грн, то «конторам» своего основного акционера одолжил где-то 15,6 млрд грн. Причем, банк Бахматюка усиленно «пылесосил» деньги у населения, заманивая его депозитными программами под нереальные проценты (в конце концов в «Фининициативе» «зависло» порядка 5,2 млрд грн вкладов физлиц). При этом Олег Бахматюк, пользуясь щедростью Нацбанка, активно привлекал в свой банк государственное рефинансирование, которое почти моментально «сливал» в подконтрольные ему «прожекты».

Когда в 2015 году Нацбанк понял, что Олег Бахматюк, как и большинство других «комбинаторов» на финансовом рынке, тупо перекачивает чужие деньги себе в карман, и финрегулятор прекратил эту безумную «вечеринку», выяснилось, что в государственной казне придется искать 3,7 млрд «лишних» гривен лишь на компенсацию вкладов 59 тыс. клиентов разоренного Бахматюком банка. А о 7,1 млрд грн, которые НБУ потратил на поддержку ликвидности «Финансовой инициативы» Бахматюка, вообще можно забыть –раздутые активы банка на данный момент на самом деле почти ничего не стоят. В итоге яичный магнат пробил брешь в бюджете государства (и его граждан) в размере 10,8 млрд. грн.

После того, как власти «обломали» Олегу Романовичу этот гешефт, случилось много чего. Например, появились новые модные прогрессивные антикоррупционные органы, которые тут же принялись оправдывать свое существование, охотясь на большую рыбу. Естественно, они не могли пройти мимо тушки такого откормленного толстолобика, как Олег Бахматюк.

Возможно, если бы Олег Бахматюк в «Финансовой инициативе» ограничился перекачиванием денег вкладчиков и государственного рефинансирования себе в карман, он давно бы «соскочил с темы», как говорится, без лишнего шума и пыли (как уже поступили многие его коллеги-комбинаторы). Но если у тебя есть свой банк, зачем платить «откаты» владельцу чужого с «отмывания» денег, добытых благодаря уклонению от уплаты налогов? В общем, к Олегу Романовичу стало принюхиваться НАБУ.

«Разбор полетов» Бахматюка в этом банке натолкнул подчиненных Артема Сытника на вполне обоснованное подозрение, что агрохолдинг «Авангард» (Avangard), также принадлежащий Олегу Бахматюку, уклонился от уплаты налогов как минимум на 770 млн грн, причем ключевым звеном в схеме состояла именно «Финансовая инициатива». Было возбуждено уголовное производство, детективы Антикоррупционного бюро помчались в суды за санкциями на обыски, выемки и тому подобное. Их работа оказалась бы совсем рутинной, если бы не тесные и очень небескорыстные отношения Олега Романовича со слугами Фемиды, о которых мы упоминали выше.

Судебные «крысы»

Итак, когда детективы НАБУ принялись расследовать отмывание денег Бахматюком в «Финансовой инициативе», адвокаты героя нашего повествования пошли проторенным путем – они стали «заносить» работникам судов. Последние, в свою очередь, в качестве ответной благодарности «стучали» юристам агробарона об санкциях, запрашиваемых антикоррупционерами. В результате чего детективы, получив на руки санкцию на обыск, прибыв на место следственных действий не находили ничего полезного для расследования, а Олег Бахматюк на публике бубнил, что ни в чём не виноват, что его по надуманным мотивам преследует карательная антикоррупционная машина.

Секрет этого «фокуса» в НАБУ довольно быстро разгадали и принялись за его непосредственных исполнителей.

Как писало интернет-издание «Слово и дело», Национальное антикоррупционное бюро вышло на след работника суда, который «сливал» информацию о предстоящих обысках на предприятиях «одного аграрного олигарха». Этим работником оказалась помощница судьи Соломенского районного суда города Киева Сергея Агафонова Инна Паламарчук. А владельцем упомянутых вскользь предприятий – Олег Бахматюк.

В материалах дела говорится, что к Паламарчук обратился работающий на Бахматюка адвокат Юрий Сивовна по поводу передачи ему некоторых постановлений по упомянутому выше делу НАБУ. Юриста, прежде всего, интересовали решения по поводу обысков на предприятиях Бахматюка, но Паламарчук поначалу отказала «законнику» (ведь её шеф непосредственно не занимался этим делом).

Сивовна, согласно материам дела, продолжал попытки завладеть указанными решениями и таки «уболтал» Паламарчук скопировать их, используя её логин и пароль доступа к закрытому судебному реестру. Паламарчук «мониторила» ходатайства НАБУ по делу Бахматюка, «Авангарда» и «Финансовой инициативы», незамедлительно «сливая» адвокату агробарона всю интересующую его тайну следствия.

Издание отмечает, что в ноябре 2016 года НАБУ подало 16 ходатайств о временном доступе к вещам и документам, которые хранятся в главных управлениях статистики в Хмельницкой и Херсонской областях. В тот же день Паламарчук позвонила Сивовне и сообщила о ходатайствах и их количестве. В свою очередь Сивовна передал эту информацию руководителю адвокатской фирмы «Правочин», обслуживавшей Бахматюка, Александру Онищенко. После этого Паламарчук по просьбе «законников» Олега Романовича, используя логин и пароль секретаря райсуда, добыла распечатки необходимых судебных решений.

Следствие установило, что руководитель «Правочина» передавал всю информацию бывшему главе наблюдательного совета ПАО «Авангард», бенефициаром которого является наш «герой» Олег Бахматюк. Такая схема использовалась еще несколько раз, пока НАБУ не заподозрило неладное, и не начало пропускать свои ходатайства не через Соломянский райсуд Киева, а Галицкий районный суд Львова.

Паламарчук задержали 24 мая 2017 года после передачи Сивовне очередных распечаток, а ее сообщника-адвоката – только в конце сентября 2017 года. Во время дачи показаний Паламарчук отметила, что к совершению указанных преступных деяний ее склонил Сивовна. Упоминаний фамилии Бахматюка фигуранты, естественно, избегали. Хотя очевидно, что в этой схеме по подкупу работников суда Олег Бахматюк был главным заинтересованным лицом.

Опасные попутчики

Отметим, что если дело о «стукачах» в Соломянском райсуде уже успешно расследовано и рассматривается в суде, то дело о «прачечной» в банке «Финансовая инициатива» (№ 52016000000000112) еще до ареста Паламарчук было затребовано у НАБУ Специальной антикоррупционной прокуратурой и отдано в производство Национальной полиции Украины, где пылится в столе одного из следователей. По крайней мере, по данным «Слова и дела», Нацполиция в рамках этого уголовного производства не делала ни одного запроса о доступе к документам и никого не задерживала.

Безразличие полиции к уголовным деяниям яичного магната, по мнению большинства интересующихся этим делом обозревателей, может быть связано с близостью Бахматюка с верхушкой партии «Народный фронт», в которую входит, как известно, министр внутренних дел Арсен Аваков. Такой вывод отчасти подтверждает тот факт, что государственный «Ощадбанк», возглавляемый другим видным «фронтовиком» Андреем Пышным, под видом реструктуризации фактически списал Бахматюку долг в размере 4,4 млрд грн (подробнее читайте в статье «Олег Бахматюк таки «простил» госбанку свой долг в 4,4 млрд грн»).

Сможет ли и дальше Олег Бахматюк выезжать на чистой хуцпе и старых знакомствах с политиками и чиновниками? Это большой вопрос.

Обладающий острым политическим чутьем птицевод Олег Бахматюк еще в прошлом году публично дистанцировался от Петра Порошенко и его политической силы. Но его близость с соратниками Арсения Яценюка теперь может сыграть с ним злую шутку. Хотя Арсен Аваков и заигрывал с протеже олигарха Коломойского, фактически использовав махину МВД для обеспечения победы Владимира Зеленского, «Народный фронт» в целом не сильно обрадовался первым шагам нового «гаранта» и пошел на открытую конфронтацию, обжаловав в Конституционном Суде указ преЗЕдента о роспуске Верховной Рады. Несмотря на то, что у Бахматюка и серого кардинала президента общий враг – Нацбанк и его экс-глава Валерия Гонтарева – яичный магнат на этом фронте Коломойскому скорее случайный попутчик, чем союзник. Тем более, что Олег Бахматюк в борьбе с НБУ и Гонтаревой не может подсобить одиозному олигарху ничем, кроме сотрясания воздуха (упомянутая выше угроза парламентских миньонов агробарона пожаловаться на Гонтареву в НАБУ выглядит совсем не грозной).

«Я как волк. Чтобы добыть пропитание, убиваю слабых и больных», — заявил как-то в интервью влиятельному изданию «Файнэншл Таймс» Игорь Коломойский. Очевидно, что олигарх, исповедующий подобную философию и снова набирающий могущество, будет рассматривать такую слабую фигуру, как Олег Бахматюк, в качестве пешки, которую можно пожертвовать в угоду личным интересам.

Именно «недоолигарх» Олег Бахматюк, а не Ринат Ахметов или Дмитрий Фирташ имеет очевидные шансы пасть жертвой борьбы с украинским олигархатом. Как мы писали ранее, у Национального антикоррупционного бюро недавно случились серьезные подвижки по делу другого лопнувшего банка Олега Бахматюка — «VAB Банка» (ВиЭйБи банк). Детективы подозревают, что должностные лица «ВиЭйБи» допустили растрату рефинансирования Нацбанка в размере 1,2 млрд грн.

Теневому окружению «гаранта» это дело интересно тем, что в случае с «VAB Банком» просматривается, как минимум, преступная халатность бывшего руководства НБУ, не проверившего надлежащим образом реальную стоимость активов, предложенных Бахматюком в качестве залога (а стоили они в разы меньше, чем декларировалось). То есть, тут присутствует реальная возможность, по крайней мере, попробовать засадить в тюрьму ненавистную Бахматюку Валерию Гонтареву. Но Олег Бахматюк рискует оказаться на скамье подсудимых рядом с Гонтаревой.

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Кучма: «Я ніколи не погоджуся з тим, що б Бандера і Шухевич були героями України». Відео

KuchmaZaharchenko1-500x336

Кучма з колорадкою заявляв «Я ніколи не погоджуся з тим, що б Бандера і Шухевич були героями України», повідомляє sprotiv.org.

Це відео 2002 року.

Цікаво, чи це зараз говорить цей ватнік на переговорах у Мінську за дорученням Зеленского?

Неотвратимость наказания Коломойского. Расследование

kolom-zek1-500x409

Крупные события часто кажутся немыслимыми до тех пор, пока они не произойдут. Сознание инерционно. Оно отказывается принимать перспективы, ломающие сложившиеся стереотипы. Так, еще за год до распада СССР мало кто верил в это. А за полгода до обретения Украиной независимости 70% населения УССР голосовало за сохранение республики в составе Союза. Летом 2013 года никто не мог представить, что уже в следующем году власть «донецких» падет, Янукович бежит в Россию. А последняя начнет войну с Украиной и захватит Крым и Донбасс.

После победы Зеленского на выборах перспективы Коломойского казались безграничными, а сам он всемогущим. Как Каддафи, Хусейн или Саша Янукович. Но прошло всего полтора месяца после выборов, как трон под Игорем Валерьевичем зашатался, его голем начал выходить из-под контроля, Америка больно взяла за ухо, а впереди замаячила перспектива стать не вторым Сечиным, а вторым Лазаренко.

В одном своем интервью Коломойский сказал, что расследование ФБР, «как всегда, закончится ничем». В этой фразе верно все, кроме последнего слова. Расследование ФБР, как всегда, закончится, Игорь Валерьевич. О чем, например, свидетельствует вероятная экстрадиция Фирташа в США уже в начале июля. А ведь Дмитрий Васильевич всего лишь давал взятки индийским чиновникам. А не отмывал украденные из украинского банка миллиарды на территории США.

В другом своем интервью Коломойский заявлял, что обвинения против него — «это все один большой фейк», и «если они покажут, куда и сколько мы забрали, мы готовы это вернуть. Но они этого не сделали».

И вот «Приватбанк» «показал» в своем иске в суд штата Делавэр, «куда и сколько забрали» Коломойский с Боголюбовым.

Коломойский резонно акцентировал внимание на «куда и сколько». Потому что «как» рассказал уже Kroll, и в иске детализировал Приватбанк. Та самая схема «банк в банке». Финучреждение Коломойского, единственное в банковской системе, имело кипрский филиал, обладающий правами и возможностями любого из украинских филиалов.

Это давало возможность выводить привлеченные под завышенный процент средства вкладчиков миллиардами, не нарушая формальных требований НБУ. Кипрский филиал давал кредиты компаниям Коломойского с пустыми залогами, те прокручивали деньги через цепочку офшоров, чтобы скрыть реальный источник средств. А затем деньги направлялись на счета американских компаний Коломойского – обычно в виде займа.

По такой же схеме работал и латвийский Приватбанк, находящийся под контролем Коломойского сегодня. Если украинский Приватбанк подаст аналогичный иск о деятельности бывшего дочернего финучреждения, то всплывет много интересной информации об отмывании средств не только Коломойским, но и высшим политическим руководством России.

Так вот, Приватбанк в своем американском иске рассказал не только как, но и «куда и сколько». Речь идет о покупке недвижимости в Кливленде (штат Огайо), Гарварде (Иллинойс) и Далласе (Техас). При этом в Кливленде Коломойский стал крупнейшим владельцем недвижимости. В иске Приватбанка называются конкретные объекты, которые были куплены на выведенные из банка деньги.

В частности, 55 Public Square Building (Кливленд, куплено за $ 34 млн в 2008), Huntington Building, $ 18,5 млн, 2010), One Cleveland Center (Кливленд, $86,3 млн, 2008), AECOM Building (Кливленде, $ 46,5 млн, 2010), Crowne Plaza Hotel (Кливленде, $ 9 млн. за долю плюс $ 2,4 млн ремонт, 2011), Stemmons Towers (Далласе, $ 7,6 млн, 2008), PNC Plaza (Луисвилл, $ 77 млн, 2011) и другие объекты.

Кроме того, на средства, выведенные из Приватбанка, покупались заводы – ферросплавные и металлургические. А именно — Corey Steel (Цицеро, Иллинойс, $43,5 млн., 2015), Kentucky Electric Steel (Ашленд, Кентукки), $20 млн., 2008), CC Metals and Alloys LLC (Калверт, Кентукки, $188,1 млн 2011) и другие предприятия, полный список которых есть в тексте иска Приватбанка, опубликованного на сайте американского аналитического центра Atlantic Council.

К слову, публикация иска на сайте Atlantic Council и консультации Приватбанка с посольством США до, во время и после подачи иска – нехороший и очень однозначный сигнал Коломойскому из Вашингтона. Видимо, там услышали, что расследования ФБР заканчиваются «как всегда, ничем» и решили позволить себе не согласиться.

Небольшое лирическое отступление. Люди, которых показывают по телевизору, люди, за которых голосуют, люди, которые имеют медиаимперии и миллионы или даже миллиарды долларов – все они кажутся нам небожителями. Великими стратегами, у которых все спланировано и просчитано. Они кажутся нам другими, не такими, как мы.

Об этом феномене писал Лев Толстой. «Наполеон, представляющийся нам руководителем всего этого движения (как диким представлялась фигура, вырезанная на носу корабля, силою, руководящею кораблем), Наполеон во все это время своей деятельности был подобен ребенку, который, держась за тесемочки, привязанные внутри кареты, воображает, что он правит».
Все небожители – такие же люди: смертные, уязвимые и ошибающиеся. Сумма из места, времени, событий и характеров поднимает их над остальными. Но эта же сумма, являясь переменным значением, может их опустить. И очень часто это происходит в момент, когда несущийся по волне кажется себе пелевинским «начальнегом мира».

Вот и у нашей старухи случилась большая проруха. Как дипломатично пишет шведско-американский экономист и дипломат Андерс Ослунд, Коломойский «нетипично неосторожно» отмывал деньги в США. Вместо «создания нескольких слоев подставных компаний на Кипре, Британских Виргинских и Каймановых островах, как это часто бывает у россиян с серьезно грязными деньгами», Игорь Валерьевич работал с «тремя американцами в Майами». Стоит ли сомневаться, что американские граждане под тяжестью улик пойдут на сделку со следствием и дадут правдивые показания?

И на этом фоне уж совсем неразумно было посылать простого, как говорит Сергей Лещенко, американского гражданина Р.Джулиани и угрожать его доверенным лицам при уже открытом ФБР деле.

А нынешняя линия поведения Коломойского показывает, что стратегия, возможно, и была, но сейчас вместо нее – стратегическая паника. Проявляющаяся в усилении противостояния с собственным подопечным и такими откровенно бессмысленными телодвижения мы, как атака Авакова бенеботами в борьбе за влияние на Зеленского.

Конечно, Коломойский держит свой главный козырь – точечную поддержку американских демократов, в рукаве, и думает, что ему бы только до выборов в США продержаться. А там его поймут и простят. Но не учитывает, что американское правосудие и неотвратимость его наказания – это, в отличие от его украденных миллиардов – константа. Лазаренко подтвердит. А если Коломойский не доверяет словам Павла Ивановича, то тогда стоит посмотреть на пример Манафорта. Сильно ли ему помогло то, что он был главой штаба Трампа?

Так что, Игорь Валерьевич, рекомендуем вам не «Петр Пятый» Онищенко читать, а «Процесс» Кафки.

U.S. Embassy Kyiv Ukraine Генеральна прокуратура України Адміністрація Президента України ПриватБанк FBI – Federal Bureau of Investigation

Сергей Федорчук, Национальное бюро расследований Украины

Коментарі



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: