Сообщения с тегами ‘Юрій Бойко’

Телеканал Ахметова зняв серіал про хороших ДНРівців, які боряться з «київською хунтою». Подробиці

Ahmetov-separ2-500x334

 

Телеканал «Україна», який належить компанії СКМ донецького олігарха Рината Ахметова, показав 13 квітня 2016 року у своєму ефірі епізод серіалу «Не зарікайся», в якому позитивно зображено терористів із так званої ДНР, і негативно — Україну та її громадян.

Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.

66-й епізод телесеріалу «Не зарікайся» присвячений війні на Донбасі. Автори серіалу (продукт знято ТОВ «Фронт Сінема» на замовлення ТОВ “ТРК «Україна») зображають позитивних «бійців ДНР», які беруть в полон «бійця київської фашистської хунти». Мати «бійця хунти» у відповідь бере в полон дитину біженців, чий батько воює на боці так званої ДНР, щоб обміняти її на свого полоненого сина.

Раніше у серіалі «не зарікайся» з’явилася неприхована реклама Фонду Ахметова. Герої серіалу розмірковують про долю Донбасу, про те, як погані політики розділили простих людей, а допомагає їм лише Ринат Ахметов.

Телеканал «Україна» входить до складу ТОВ «Медіа Група Україна», акціонером якої є компанія «Систем Кепітал Менеджмент» Рината Ахметова.

Рината Ахметова та його компанії неодноразово звинувачували у співпраці з терористами з ДНР та російськими окупантами. Зокрема, польовий командир бойовиків ДНР Олександр Ходаковський заявив, що насправді за всіма процесами в “Донецькій республіці” керує ставленик олігарха Рината Ахметова Максим Лещенко, який номінально займає пост керівника адміністрації голови ДНР Олександра Захарченка.

За інформацією німецького видання Bild, уряд Росії взяв під цілковитий контроль всю діяльність окупованих районів Донбасу. При цьому в кількох засіданнях комісії російського уряду, яке стосувалося окупованих територій, брав участь представник компанії ДТЕК, яка належить Ринату Ахметову.

у березні з’явилася інформація про так званий «План Медведчука», який передбачає створення на окупованих територіях Донбасу адміністрацій, які очолили Ринат Ахметов та лідер Оппоблоку Юрій Бойко.

Також у березні група депутатів з фракції «Опозиційний блок» зареєструвала у парламенті проект Закону «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей», який фактично передбачає федералізацію України.

Фактично, даний законопроект є виконанням усіх вимог Росії щодо Донбасу і перетворює Україну у федерацію, оскільки на її території утворюється автономний суб’єкт з власними силовими структурами та правом ведення власної закордонної політики.

Чому екс-регіонал, корупціонер Юрій Бойко уникнув суду і спокійно залишається значущою фігурою в політиці? Розслідування

Boiko-Yurii13

 

Колишній держчиновник і член Партії регіонів уникнув суду за кричущим звинуваченнями в корупції у зв’язку зі скандальними «вишками Бойка» і спокійнісінько живе в елітному маєтку під Києвом.

Хто допоміг йому в цьому?

Він спокійно живе в маєтку під Києвом, у закритому кооперативі. Протягом тижня без усіляких проблем їздить на роботу до Верховної Ради на особистому Mercedes, який цілком відповідає його статусу лідера третьої за величиною парламентської фракції Опозиційного блоку (ОБ).

Ця людина — Юрій Бойко. Він не намагається втекти з країни, що не побоюється арешту й оточений повагою колег. «Юра буде останнім, щодо кого порушать кримінальну справу»,— так, за словами політтехнолога Тараса Березовця, кажуть про Бойка його соратники.

Між тим цей політик — один з ключових діячів епохи Віктора Януковича, якого звинувачують у причетності до корупції в розмірі $400 млн. Саме стільки 2011 року держкомпанія Чорноморнафтогаз, якою опікувався Бойко, який на той момент обіймав посаду міністра палива та вугільної промисловості, переплатила за дві морські бурові установки. За кожну держбюджет виділив по $400 млн невідомим компаніям-посередникам, переплативши вдвічі. Власником однієї з цих фірм виявився латвійський бомж-алкоголік. «Класична корупційна схема»,— наполягали тоді представники Дзеркала тижня, видання, що розкопало цю аферу. Ту саму фразу повторювали й опозиціонери, які докоряли Януковичу тим, що Генпрокуратура цією сумнівною оборудкою так і не зацікавилася.

Тепер вчорашня опозиція має весь обсяг влади в країні, а Бойко опинився в ролі політичного опонента влади. Але ані справа про скандальні вишки, ані нові звинувачення в співучасті в незаконній схемі продажу скрапленого газу, реалізованій 2010‑го «младомільярдером» Сергієм Курченком за участю Бойка і його підлеглих, не зробили з колишнього міністра обвинуваченого в судах щодо корупції.

Генпрокуратура мляво розслідує обидві справи. Експерти впевнені: безпеку високопосадовцю забезпечує влада, яка послідовно дотримується нейтралітету. Таким само чином вони поводяться щодо друзів і партнерів Бойка — мільярдера Дмитра Фірташа і Сергія Льовочкіна, заступника голови фракції Опоблоку.

«Переконаний: без домовленостей із Банковою лідер ОБ не почувався б настільки безкарним»,— каже Віталій Шабунін, голова Центру протидії корупції.

Бойко не лише уникає суду, але і залишається значущою фігурою в газовій галузі, контролюючи один із важливих активів — компанію Київгаз. Його зять Сергій Горовий вже шостий рік працює головою правління Київгазу, який частково перебуває в муніципальній власності.

Найщасливіший

Два роки після Майдану, протягом яких країна пройшла крізь глобальні потрясіння, а політична еліта — крізь струс, зокрема втечу з країни ключових чиновників і частковий арешт їх активів, Бойко пережив без особливої напруги. Він ще не оприлюднив декларацію за 2015 рік, проте, з огляду на дані за 2014‑й, його справи йшли непогано.

У власності політика і його рідних опинилися чотири ділянки землі площею від 600 соток до 2 га, два житлових будинки — один з них на 450 кв. м. За інформацією ЗМІ, сім’я Бойка живе в елітному кооперативі Лісовий в селі Іванковичі, що за 15 км від Києва. Крім того, його родина задекларувала понад 9 млн грн річного доходу. А на рахунках подружжя Бойків зберігається 27,5 млн грн. І це лише видима частина: як кажуть експерти, навряд чи екс-чиновник розкрив усю свою власність у декларації.

Бойко не просто заможно живе за містом і працює у Верховній Раді — фортуна в буквальному сенсі не втомлюється йому посміхатися.

Навесні 2014 року українська Генпрокуратура підготувала для ЄС санкційний список з 22 осіб, що входять у близьке оточення Януковича. Прізвище Бойка там відсутнє. Так само, як і прізвища його друзів і партнерів — Фірташа, Льовочкіна, а також колишнього керівника НАК Нафтогаз України Євгена Бакуліна. Тобто до санкційного списку не потрапив жоден з членів так званої групи Росукренерго (РУЕ), названої на честь газотрейдера-посередника, на якій Фірташ збагатився.

Люди з РУЕ уникли санкцій завдяки Олегу Махніцькому, першому постмайданному генпрокурору та члену ВО Свобода, вважає Сергій Лещенко, депутат від Блоку Петра Порошенка (БПП). За його версією, Махніцький не вніс до списків представників РУЕ через те, що залежав від іншого свободівця Ігоря Кривецького на прізвисько Пупс, колишнього партнера Фірташа.

Генпрокуратура і в інших випадках була поблажливою до Бойка. У лютому минулого року до Остапа Семерака, народного депутата фракції Народного фронту, звернулися співробітники прокуратури. Вони розплутували справу про закупівлю вишок Бойка — цією саом темою цікавився і сам Семерак.

За Януковича ГПУ ця справа не зацікавила, але після Євромайдану, у квітні 2014‑го, вона взялася за нього ґрунтовно, порушивши справу за фактом того, що службові особи Міненерго в змові з представниками НАК Нафтогаз і Чорноморнафтогазу вкрали у держави $400 млн, сплачених за вишки.

І хоч Бойко не підписував тендерну документацію і контракти на придбання вишок, але, як людина, що опікувалася Нафтогазом і Чорноморнафтогазом, не міг не знати про деталі цієї афери, переконаний Семерак.

Слідчі прийшли до депутата, за його словами, по допомогу. Мовляв, готували постанову про арешт Бойка, але лідер Опоблоку розпочав переговори з кимось із представників влади, намагаючись уникнути цього. Щоб екс-чиновник все ж відчув на зап’ястях наручники, працівники ГПУ попросили депутата вжити контрзаходів. Семерак проанонсував арешт Бойка. Але в результаті ГПУ навіть не передала в Раду клопотання про зняття недоторканності з очільника Опоблоку. Причини такої поведінки Генпрокуратури Семерак не знає.

Сам Бойко завжди заперечував звинувачення у штучному завищенні ціни на бурові, називаючи маржу платою за додаткове устаткування.

Сьогодні обидві установки, що працювали біля Криму, росіяни вкрали. Також в російському полоні несподіваним чином опинилася і частина документації щодо закупівлі цього обладнання.

Колишній керівник Нафтогазу Бакулін, під орудою якого проводився скандальний тендер, лише короткий час навесні 2014‑го провів під арештом і зараз разом з Бойком засідає в парламенті у фракції Опоблоку.

У Генпрокуратурі на запит журналістів відповіли, що слідство за фактом афери все ще ведеться. Зокрема, перевіряють і законність дій нинішнього лідера опозиції. Тривале розслідування у відомстві пояснили тим, що в його межах співробітники прокуратури звертаються із запитами до закордонних органів.

Вибіркове неправосуддя

ГПУ виявилася вкрай милостивою до лідера ОБ і в іншій справі. Лещенко згадує, що ще влітку 2015‑го слідчі прокуратури підготували клопотання про зняття недоторканності й арешт Бойка за його участь в інший афері — схемі реалізації скрапленого газу, створеній Курченком.

Бойко, на той момент міністр палива і енергетики, і Оксана Масс, перший заступник директора  «Газ України», штучно завищували потребу населення у скрапленому газі в семи областях. Щоб її задовольнити, держава проводила аукціони з продажу додаткових обсягів енергоносія за соціальними цінами, що становлять 20 % від ринкової вартості. Покупцями ставали 12 фіктивних підприємств, створених Курченком. Придбаний таким чином газ перепродувався за комерційними цінами на ринку. «Бойку було відомо про сенс скоєного злочину, була визначена його роль у злочинній організації: він мав не тільки діяти як міністр, але і забезпечувати скоєння злочину за лінією Міненерго та дочірніх підприємств»,— цитує текст клопотання слідчих ГПУ Лещенко.

Але Шокін клопотання не підписав.

ГПУ не цікавиться й іншими темними справами екс-чиновника, яких не бракувало. Російський бізнесмен Костянтин Григоришин нещодавно кинув світло на гігантський масштаб корупції під патронатом міністра Бойка. «Раніше [на держзакупівлі] сиділи люди Юри Бойка, вони казали: помножте ціну на шість, поставте трансформатори, а потім 80 % поверніть нам готівкою»,— розповідав він НБРУ, говорячи про особливості здійснення держзакупівель у часи, коли нинішній головний парламентський опозиціонер був у владі.

Бойко не відповів на запит журналістів про те, чи викликають його до прокуратури, як кого і щодо яких справ.

Весь у газі

Лідер Опоблоку не тільки дешево відбувся за старими справами, але і залишається важливим гравцем на газовому ринку.

Тут його ключовим активом є зять Сергій Горовий, чоловік старшої дочки Ярослави.

2010 року, коли Бойко служив міністром, Горового на позачергових зборах акціонерів Київгазу обрали головою правління. Відтоді зять політика не залишає цей пост, хоча результати його роботи негативні. Нацкомісія з регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) у травні 2015‑го перевірила компанію на предмет дотримання ліцензійних умов. Підсумок — НКРЕКП наклала на Київгаз максимальний штраф у 800 тис. грн.

Але звільнити зятя Бойка Київська міськдержадміністрація (КМДА) не може: за словами Петра Пантелєєва, заступника голови КМДА, це здатна зробити лише наглядова рада. Як стверджує чиновник, міська влада вже попросила компанію призначити загальні збори акціонерів, щоб переобрати раду. І сподіваються, що вони відбудуться до середини весни.

У липні минулого року Київгаз створив дочірнє підприємство КиївГазЕнерджі, якому делегував функції обслуговування споживачів. Директором стала теж не чужа Бойку людина — Владислав Красавін, який на сайті Ради досі значиться помічником на громадських засадах лідера Опоблоку.

Ані Горовий, ані Красавін не відповіли на питання журналістів, чи пов’язані їхні призначення з Бойком.

Горовий для Бойка — не тільки інструмент впливу на Київгаз, але і сімейний роботодавець. Він є співвласником видавничого дому Вавилон, до якого входять модні журнали l’Officiel та Pink. І дві старші дочки лідера ОБ працюють у цих виданнях: Ярослава — креативним директором l’Officiel, а Уляна — шеф-редактором Pink.

Непотоплюваний

Чому ГПУ спускає на гальмах справи, до яких причетний Бойко? Відповідаючи на це запитання, експерти зазначають кілька причин.

Лещенко каже, що у Шокіна є старший помічник — Василь Драган. За часів Януковича він був завідувачем сектора запобігання та виявлення корупції в апараті Міненерговугілля. «Драган був у Бойка головним борцем з корупцією саме тоді, коли купували вишки Бойка»,— пояснює нардеп БПП.

Бойко не захотів коментувати свої зв’язки з Драганом.

Але у ГПУ є і значно вагоміша причина затягувати слідство. І ця причина — найвища влада в особі президента країни. Про те, що без домовленостей з Банковою Бойко не був би такий спокійний за свою свободу, говорить Шабунін. Лідер Опоблоку, на його думку, дуже зручний конкурент для Порошенка на наступних президентських виборах.

Про існування якогось таємного «акта про ненапад», на думку політолога Євгена Магди, свідчить і те, що Опозиційний блок не виконує найважливішої функції — він не опонує главі держави. «ОБ не турбує владу, він шукає можливість з нею домовитися»,— пояснює експерт.

На останній прес-конференції президента журналісти нагадали Порошенку про те, що Шокін не підписує клопотання до парламенту про зняття депутатської недоторканності й арешт Бойка. На що президент відповів, що тепер це робота вже не ГПУ, а нових антикорупційних органів. “І про Бойка, будь ласка, матеріали в Антикорупційне бюро. І справи не будемо вибирати. Бойко, не Бойко — всіх корупціонерів до відповідальності”,— театрально заявив засновник Партії регіонів.

У Національному антикорупційному бюро журналістам сказали, що зараз у них немає кримінальних проваджень щодо Бойка.

Христина Бердинських, Національне бюро розслідувань України

Партія регіонів імені Петра Порошенка. Розслідування

PoroshenkoYanuk1-300x225

 

Голосування за зміни до Конституції 31 серпня 2014 року засвідчило: «Опозиційний блок» у принципових моментах діє як надійний партнер Банкової. Вирішальними стали голоси Нестора Шуфрича, Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна, Олександра Вілкула, Сергія Ківалова та решти стовпів режиму Януковича. А тепер – партнерів Петра Порошенка.

Перше спільне голосування президентської фракції та «Опозиційного блоку» відбулося ще 10 січня 2015 року – при призначенні генеральним прокурором Віктора Шокіна. Тоді за нього проголосували не лише фракції коаліції, а й фігуранти гучних корупційних скандалів – Бакулін, Бойко, Вілкул, Папієв…

Усі вони, до речі, прекрасно почувають себе у парламенті і поза ним, а про притягнення їх за масштабне розкрадання країни та співучасть у масових убивствах на Майдані у 2014 році мова уже не йде. Що не дивно: 40 голосів «Опозиційного блоку» вкрай потрібні Петрові Порошенку, який не може покладатися на норовливих союзників по парламентській коаліції.

Один з акціонерів «Опозиційного блоку» Сергій Льовочкін – частий гість у кабінеті президента та керівників його адміністрації. Спільно з ним Банкова запустила на місцеві вибори новий проект – партію «Наш край». За її списками та під її брендом балотувалися колишні регіонали, які уже перебігли у табір Порошенка, однак яких небажано брати у «Солідарність» – через репутаційні ризики для партії президента. Звісно, поки що немає сенсу брати у БПП таких персонажів, як недавній керівник Партії регіонів у Запорізькій області Сергій Кальцев чи нардеп з Одещини Антон Кіссе, якого небезпідставно звинувачували у спробах роздмухувати сепаратистські настрої у Бессарабії. А от у форматі «Нашого краю» вони можуть спокійно брати владу на місцях – з благословення президента і за гроші соратників Януковича. У Одеській області спонсорами проекту виступали «авторитети» Іван Аврамов, який у часи Януковича наглядав за регіоном у статусі «смотрящего» (в українській мові немає адекватного відповідника цьому кримінальному поняттю – авт.), та Юрій Іванющенко, більше відомий як Юра Єнакієвський – один зі найближчих соратників кривавого екс-президента. Він же, до речі, патронує «Наш край» на Донбасі.

У фронтових областях тісний союз Порошенка з «регіоналами» шокував всіх, хто наївно сподівався, що Революція Гідності таки витягне регіон з-під іга «регіоналів». Але «жити по-новому» в уяві Петра Порошенка – це всього лиш новий очільник корупційної вертикалі.

«На багатьох зустрічах в регіоні мені часто «підказують» мовляв, той регіонал, і цей регіонал. Ну, і що мені тепер робити? Вивести їх всіх на вулицю і розстріляти? Так, у бюджетників, мерів, керівників підприємств Донеччини, щоб мати роботу і втриматися біля керма, не було тоді ніякого іншого вибору, окрім як членства в ПР. Тепер вони і можуть скласти кістяк «Нашого краю». Це щось між БПП і ПР – такий собі, грубо кажучи, відстійник, перехідний пункт», – щиросердно зізнався, чим є «Наш край» керівник військово-цивільної адміністрації Донецької області Павло Жебрівський. Він, як і решта керівників областей, уже отримали з Банкової електоральний план – скільки голосів має отримати БПП та «Наш край». По Донеччині точних цифр немає, а от Лев Парцхаладзе, який очолював штаб БПП у Київській області, за інформацією Національного бюро розслідувань України мав забезпечити 35% голосів для партії президента і ще 20% – для «Нашого краю»…

Ще один провладний електоральний «відстійник» для колишніх регіоналів – партія «Відродження». У парламенті її представляють один з лідерів ПР Віталій Хомутиннік, радник Януковича, одеський мільйонер Леонід Клімов, менеджер Ахметова та колишній голова бюджетного комітету Євгеній Гєллєр, партнер Андрія Портнова (головний юрист Януковича) Валерій Писаренко, улюблений «коняр» Януковича Валентин Нечипоренко, відомий харківський українофоб Дмитро Святаш, герої численних корупційних скандалів Володимир Кацуба та Антон Яценко… А за списками партії балотувалися такі «достойні люди», як Геннадій Кернес.

Заради справедливості потрібно сказати, що «Відродження» не є цілковито проектом Банкової. Як і партією Ігоря Коломойського, як прийнято вважати, зважаючи на партнерські стосунки олігарха з неформальним лідером проекту Віталієм Хомутинніком. Радше, це «франшиза», яку в одних випадках використовуватиме Порошенко, у інших – Коломойський, а найчастіше – впливові регіональні лідери на кшталт Кернеса з Добкіним, які з тих чи інших причин не бажають асоціювати себе з «Опозиційним блоком».

Співрозмовники Національного бюро розслідувань України, близькі до адміністрації Порошенка, стверджують, що і «Наш край», і «Відродження» – запобіжники проти можливого реваншу «Опозиційного блоку». Мовляв, краще уже свої, пригодовані «регіонали», аніж п’ята колона Кремля. Однак, це звичайне лукавство. І в опозиційного блоку, і в президентських проектів – одні й ті ж акціонери та спонсори. Зрештою, і «Опозиційний блок», як бачимо із голосувань у парламенті є доволі умовною опозицією до Порошенка. У ряді регіонів БПП і «Опозиційний блок» разом ведуть боротьбу проти спільних ворогів. Наприклад, у Дніпропетровську – проти команди Ігоря Коломойського.

***
Союз Петра Порошенка із регіоналами лише на перший погляд виглядає дивним та неприродним. Петро Олексійович – один із батьків-засновників Партії регіонів, а з її першо- та другорядними акціонерами його пов’язують тривалі ділові та приятельські стосунки, одинакові світоглядні установки. Зрештою, це люди, з якими президент України розмовляє однією мовою – мовою олігархічної політики, для якої соціальні приоритети та національні інтереси ніщо у порівнянні з можливістю конвертувати владу у грошові знаки.

Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Местные выборы на Киевщине: сыграет ли БЮТовская ставка на амнезию людей?

banda-Timoshenko2

Амнезия — это болезнь с потерей памяти. А еще — это известный политтехнологический сценарий, на который делает ставку команда Юлии Тимошенко перед местными выборами в Киевской области.

Тимошенко сегодня пытается играть роль внутренней демократической оппозиции и на критике новой власти строит свое громкое возвращение в большую политику. А между тем БЮТовские ставленники еще с 2006—2008 годов продолжают руководить органами местной власти на Киевщине. В свое время они разворовали тысячи гектаров земель и госимущества на миллионы гривен.

Об этом Тимошенко не хочет вспоминать. И надеется, что жители столичной области тоже забыли. Однако давайте все же освежим свою память. Мы же не больны – мы просто устали от войны.

«История болезни»

На местных выборах 2006 года «Блок Юлии Тимошенко» получил 66 из 120 мандатов в Киевском областном совете. Представьте — партия набрала больше мандатов, чем у нее было кандидатов в избирательном списке! Во всех районных и городских советах области фракции БЮТ формировали власть (во многих из них — единолично). Подавляющее большинство мэров ключевых городов представляли на выборах команду Тимошенко. А сама Юлия Владимировна в 2007 году во второй раз возглавила Кабинет министров.

Контролировать область Тимошенко поручила скандально известному олигарху Богдану Губскому, который до этого уже побывал на службе и у Кучмы, и у Януковича. Его главными сподвижниками стали нардепы от БЮТ Игорь Савченко, Константин Бондарев и Сергей Осыка, а также глава Киевского облсовета Владимир Майбоженко. Именно эти персоны были ключевыми в схемах хищения имущества области.

Прокуратура уже за первые два года деятельности БЮТовской группировки установила более чем красноречивые факты. Через подставных лиц — студентов и бездомных отчуждались тысячи гектаров земель, которые впоследствии переходили в руки конечных владельцев. Бюджет недополучал сотни миллионов гривен. По данным правоохранителей, наиболее распространенной эта практика была в Броварском, Киево-Святошинском, Бориспольском, Обуховском и Макаровском районах. Ставленники Тимошенко раздерибанили сотни гектаров в водоохранной зоне реки Козинка, целые острова в районе Конча-Заспы. Из государственного лесного фонда было изъято более тысячи гектаров (больше всего в Макаровском и Барышевском районах). По подсчетам экспертов, стоимость сделок достигала сотен миллионов долларов.

Тогдашний нардеп Леся Оробец просила разобраться в ситуации Президента Ющенко. Она предоставила факты того, как БЮТовцы массово «за бесценок» овладевают землей. Активно скупались участки в Бородянском, Броварском, Вышгородском, Иванковском, Васильковском и Киево-Святошинском районах. А для прикрытия незаконных действий вовсю использовался властный ресурс Блока Юлии Тимошенко. В частности: фракции БЮТ в местных советах Киевской области, подконтрольное коммунальное предприятие «Киевский областной институт землеустройства», а также подконтрольные суды Киевской области (прежде всего, Бориспольский и Фастовский горрайсуды).

Оробец обращала особое внимание на массовый выкуп у жителей Васильковского района земельных участков (паев) площадью около 130 га в районе прохождения Большой кольцевой дороги и оформления их на фирмы членов команды Тимошенко. А еще — на получение Богданом Губским под контроль 80 га земли в районе строительства моста через Днепр, которые до этого принадлежали Каневскому рыбоводному хозяйству. И о получении на подконтрольные ему садовые товарищества в пределах Бобрицкого сельсовета Киево-Святошинского района около 70 га земель лесного фонда …

Земельные аферы тех времен также должны хорошо помнить жители Вишневого. В 2009 году на взятке в 2 млн. 550 тыс. грн. «попался» заместитель городского головы Владимир Стружук. Он «помогал» бизнесмену оформить участок для строительства коттеджного городка на окружной дороге. В защиту своего политического соратника выступило руководство местного отделения партии и фракция БЮТ в горсовете. Именно эти депутаты и голосовали за сомнительную схему выделения земли, несмотря на массовые протесты местных жителей.

Организаторам преступных схем в Киевской области удавалось избегать ответственности — благодаря непосредственной поддержке самой Юлии Тимошенко. Как отмечает «Украинская правда», Тимошенко в 2009 году лично просила генпрокурора Александра Медведько, чтобы тот отозвал представление на привлечение к ответственности Богдана Губского. Более того, Тимошенко публично неоднократно поддерживала близкого соратника.

А уже после победы Януковича, в 2010-м году, сотни БЮТовцев области стройными рядами влились в партию регионов. И многие к тому времени еще незаконченные коррупционные схемы были успешно реализованы — но теперь уже под «бело-голубыми» знаменами.

Теперь же, рассчитывая на короткую память жителей столичной области и умело используя образ «жертвы» режима Януковича, Юлия Тимошенко рвется к власти. И в который раз красиво рассказывает электорату о честной, надежной, обновленной команде. Но чтобы освежить нашу память, стоит только заглянуть во властные кабинеты близлежащих городов Киева. Кто там руководит сегодня? И не ждут ли эти люди, как мифические зубы дракона, подходящего момента, чтобы прорасти в полную силу и снова под прикрытием талантливой украинской популистки грабить область?

Бровары. Городской председатель Игорь Сапожко руководит райцентром с 2008 года.

Тогдашний БЮТовец, став мэром, сразу взялся за строительство. Новостройки начали расти, как грибы после дождя. Однако, пользы и радости от того горожанам мало. Застройка ведется хаотично, а земельные участки в городе-спутнике Киева продаются почему-то за бесценок.

Традиционную схему отчуждения земель можно проиллюстрировать на примере ООО «Альянс Новострой». Сначала участки общей площадью в 1,2932 га горсовет официально бесплатно выделяет неким «тринадцати друзьям Сапожко» — «подставным» лицам, якобы для индивидуальной жилой застройки. А через несколько месяцев эти участки новоиспеченные владельцы недорого продают учредителям ООО «Альянс Новострой». Компания начинает масштабное строительство на землях стоимостью в миллионы. Но городской бюджет не получает ни копейки. Не трудно догадаться, в чьи карманы попадают «конверты благодарности» от счастливого застройщика. Таких примеров — десятки.

Терпение броварчан лопнуло, когда им стало известно, что прямо в центре города на 90 гектарах компания ООО «Интер-Профит» будет строить фармацевтический завод. За этот участок городской бюджет недополучил более 200 млн. А броварчан никто и не спрашивал — хотят ли они получить вредное производство у себя под окнами. Поэтому весной этого года десятки общественных активистов пришли на сессию горсовета и заставили мэра Игоря Сапожко и депутатов приостановить реализацию этого проекта.

У представителя БЮТовской когорты есть немало других способов пополнить свой карман. К примеру, Сапожко обвиняют в «крышевание» запрещенного игорного бизнеса. Но есть и более утонченные сюжеты — известная в городе «крысиная» история. Прокуратура установила, что подконтрольные мэру Сапожко коммунальщики собрали более миллиона гривен официальной платы за уничтожение опасных грызунов. Однако крысы могут не беспокоиться — никакой дератизации так и не было!

Белая Церковь. Городской голова Василий Савчук избран на эту должность в 2006 году от Блока Юлии Тимошенко.

Обвинения в адрес Савчука традиционны, как для БЮТовского выходца — земельные и строительные махинации. Но апофеозом деятельности мэра является передача в концессию коммунальных предприятий. Они достались в управление структурам Юрия Бойко, бывшего министра правительства Азарова, а ныне — нардепа, одного из руководителей Оппозиционного блока. Благодаря этой схеме теперь горожане по новым тарифам уплачивать «коммуналку» будут известному олигарху Януковича.

Коммунальная махинация Савчука началась еще в 2012 году, когда в концессию был передан «Билоцеркивводоканал». Условия конкурса были выписаны под конкретную компанию — ООО «Билоцеркиввода». За эксплуатацию объекта в сотни миллионов гривен уплачивается смешная сумма. Концессионер на 1 этапе вложил в модернизацию объекта в 1,5 раза меньше средств, чем раньше выделяли из городского бюджета — всего 900 тыс. грн.

А в 2014-м Савчук с подконтрольным горсоветом взялись передавать в управление и городскую теплосеть. Заседание конкурса состоялось за закрытыми дверями — условия проведения засекречены. Василий Савчук безапелляционно заявил журналистам: «Никто не должен знать эти данные». В финал вышли две сомнительные фирмы, которые связывают все с тем же Бойко. Первая из них — «Белоцерковская когенерационная компания», зарегистрированной в бараках за забором местной компании «Рубикон» с уставным капиталом 480 грн. А вторая — «Дельта-Проект», зарегистрированная в однокомнатной квартире обычной многоэтажки.

«Надеяться на прозрачность действий депутатов и белоцерковского городского головы не стоит, поэтому только от общественности зависят перспективы законной передачи одного из крупнейших активов города частным структурам», — пишет авторитетное издание «Экономическая правда».

Впрочем, для Савчука и Бойко после потери «регионалами» власти в государстве все пошло не так легко, как бы им хотелось. Вокруг отчуждения теплосети продолжаются судебные тяжбы. Компании, которые предлагали лучшие условия для модернизации предприятия, судятся с городскими властями. А эксперты тем временем предупреждают, что концессия — это только переходный этап. Конечная цель — приватизация стратегических объектов «за копейки». Такая схема уже сработала во многих регионах страны.

При этом городской голова Василий Савчук чувствует себя достаточно уверенно. Он даже заявил горожанам, что они могут справлять большую и малую нужду во дворе и лесопосадках — если вдруг не работает водоотвод в многоквартирных домах. Так «оригинально» мэр ответил на жалобы жителей Белой Церкви о катастрофическом состоянии коммунальных сетей.

Борисполь. С 2006 года городской голова, выдвиженец от Блока Юлии Тимошенко Анатолий Федорчук руководит городом-спутником столицы.

И здесь также похожий почерк. В Борисполе также массово «раздается» земля, ведется строительство, а бюджет недополучает средства. Как установила проверка контролирующих органов, ежегодно только через неповышение стоимости аренды отдельных земельных участков, как того требовал закон, бюджет города терял миллионы гривен. При этом городские дороги находятся в ужасном состоянии, значительная часть Борисполя не имеет горячей воды, регулярно лопаются трубы.

В этом же списке БЮТовцев — и «клан Сусловых», которые уже много лет держат в страхе всю Сквирщину. Евгений Суслов-джуниор, которого отец в свое время сделал самым молодым мэром Украины, не один год был надежным штыком команды Тимошенко.

Критики «теории избирательной амнезии» могут заметить — Юлия Тимошенко после заключения совершенно изменилась, она имела время и возможность осознать свои кадровые ошибки. Однако, как учат на самых известных голливудских курсах сценаристов, характер персонажа никогда не меняется. Он может притворяться, мимикрировать, обманывать, но в критический момент проявит свое истинное нутро.

В случае с Тимошенко доказательством может служить назначение по квоте «Батькивщины» министром экологии Игоря Шевченко. И в СМИ, и в парламентских стенах неоднократно звучала информация, что Шевченко — человек еще одного одиозного персонажа, связанного с Киевщиной, нардепа Александра Онищенко-Кадырова. За пост министра экологии, который позволял Онищенко контролировать распределение газо- и нефтеносных месторождений, Тимошенко якобы получила кругленькую сумму в 10 миллионов долларов. И если бы не общественное давление и активность отдельных народных депутатов, то Шевченко и дальше бы занимал такую ​​прибыльную должность. При этом во время важнейших событий чартерами своего благодетеля летал бы на отдых в Ниццу или Монте-Карло. Как это было в случае с пожаром на Васильковской нефтебазе.

Кстати: Тимошенко ни разу по поводу этого назначения публично не извинялась, делая вид, что ничего страшного не произошло.

Так что рассчитывать на хоть какое-то раскаяние лидера БЮТ за ошибки прошлого — бесполезно. Она давно и хорошо усвоила приемы простых, но действенных манипуляций электоральной памятью. И если не удается навязать амнезию избирателям, Тимошенко сама может сделать вид, что ничего такого не помнит. Что поделаешь — амнезия, знаете …

«Что ты приебался ко мне», — экс-регионал Юлий Иоффе угрожает журналисту Филимоненко в буфете Рады. Видео

Ioffe-Yulyi1-300x193

 

12 мая 2015 года во время пленарного заседания Верховной Рады, народный депутат Юлий Иоффе («Оппоблок»), во время голосования за законопроект 20-04, проголосовал за себя и за лидера фракции «Оппозиционный блок» Юрия Бойко.

Данный факт зафиксировал журналист из Луганска Всеволод Филимоненко, который и решил поинтересоваться у экс-регионала Юлия Йоффе, зачем депутат занимается «кнопкодавством», в ответ, Йоффе накинулся на журналиста и угрожая расправой пытался его догнать.

«Сегодня, в столовой Верховной Рады, народный депутат из фракции «Оппозиционный блок» Юлий Йоффе, сначала угрожал, что будет избивать меня ногами, а затем, вооружившись вилкой, погнался за мной» — написал Филимоненко на своей странице в Facebook, сообщает Национальное бюро расследований Украины.

Подробности смотрите в видео:

“]

Газові вампіри. Хто висмоктує український газ?

gaz_hren1Тема газу та й загалом тема енергетичної незалежності в Україні — найболючіша та найактуальніша на сьогодні. Як, зрештою, і тема бюджетних коштів, бо їх повсякчас не вистачає навіть на захищені статті видатків. Тому здається дивним, що досі не наведений лад в українській газовидобувній галузі, яка, як виявилося, працює не на державу, а на приватний капітал.

Основним гравцем на ринку видобутку природного газу і газового конденсату в Україні є ПАТ «Укргазвидобування», яке до грудня 2012 року мало перед власною назвою абревіатуру ДП (у публічне акціонерне товариство «дочка» НАК «Нафтогаз» перетворилася за волею Миколи Азарова та Юрія Бойка). Минулого року ця компанія видобула 15 млрд куб. м газу, що складає 75% видобутку в Україні.

ПАТ «Укргазвидобування» – вертикально інтегрована компанія із замкнутим циклом виробництва: пошук, геологічна розвідка родовищ нафти і газу, їх розробка, видобуток, транспортування, переробка вуглеводневої сировини і реалізації нафтопродуктів. У складі компанії – два газовидобувні управління, підприємство з буріння свердловин, управління з переробки газу i газового конденсату.

Компанія веде розробку газових, нафтогазових і нафтогазоконденсатних родовищ в Харківській, Полтавській, Сумській, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Волинській областях, займається геологорозвідкою у Дніпровсько-Донецькій западині та Карпатському регіоні (донедавна такі роботи велися й у північній частині Керченського півострову та на Прикерченському шельфі Чорного і Азовського морів).

На сайті компанії викладена її місія: «Пріоритетним напрямком роботи ПАТ „Укргазвидобування“ є створення ефективної державної компанії, лідера на ринку видобутку газу, газового конденсату та нафти». Звучить, як побажання на день народження, коли винуватцю торжества бажають чогось бажаного, але мало досяжного. Бо і ефективною, і державною у повному розумінні цього слова компанія зможе стати лише тоді, коли очиститься від фірм-паразитів, що присмокталися до газових свердловин ще за часів Януковича-Азарова-Бойка-Ставицького.

Формально «Укргазвидобування» належить державі, проте кабальні договори, що були нав’язані компанії попередньою владою, роблять її заручницею приватного бізнесу, який, практично нічого в неї не вклавши, обдирає її, як липку. Держава при цьому нічого вдіяти не може, бо юридично її участь в управлінні обмежена.

Кожен рік у спільну діяльність передавалося усе більше об’єктів. Звичайно, приватний бізнес був зацікавлений у найбільш перспективних, з точки зору прибутковості, свердловинах. У результаті, майже усі ключові об’єкти газовидобувної інфраструктури було передано у приватні руки без права зворотного вилучення.

Як саме це оформлювалося з юридичної точки зору? Продати свердловини не можна, передати в оренду чи віддати у користування — дорого і клопітно, треба міняти ліцензії. Поступали іншим чином. Ось переді мною документ: «Договір купівлі-продажу №УГВ 6564/20/2-12 від 9 листопада 2012 року». Цим документом «Укргазвидобування» (тоді ще дочірня компанія НАК «Нафтогаз») в особі першого заступника директора Тамразова О.Г. передає у власність ТОВ «ТНГК» в особі директора Лісничого А.А. товар, який має назву “Нематеріальний актив «Право користування свердловинами №51, №53, №54, №55 Островерхівського родовища до 04.10.2027 року».

Вражає ціна товару — 1 129 200 грн (з ПДВ). Вартість середньої київської трьошки. Якщо розбити цю суму на періоди, то виходить, що за місяць користування однією газовою свердловиною компанія «ТНГК» платить трохи більше, ніж півтори тисячі гривень! При тому, що собівартість кожної такої свердловини (включаючи розвідку, буріння та облаштування) сягає 3-5 млн дол. США.

Не зайвим буде сказати, що весь видобуток газу з тих свердловин здійснювався і дотепер здійснюється саме потужностями «Укргазвидобування», а гроші за проданий у невідомому напрямку газ осідають у кишені власника «ТНГК». Тому не дивно, що компанії так сподобалася «співпраця», що вона її вирішила розширити, придбавши ще одну свердловинку №5 в тому ж родовищі (юридичною мовою — придбавши право користування свердловиною). Пікантна подробиця: відповідний договір купівлі-продажу №УГВ 8327/20/1-14 був підписаний тими ж сторонами, що і попередній, якраз у розпал Майдану — 22 січня 2014 року.

Подібний договір купівлі-продажу №УГВ 8466/20/1-14 Олексій Тамразов підписав і з ТОВ «Природні ресурси+», передавши фірмі право користування свердловинами №11 та №12 Бабчинського родовища до 31.12.2023 року. Відбулося підписання угоди 26 лютого 2014 року, тобто вже після розстрілу Майдану та втечі Януковича і його «сім’ї». Сьогодні у різних виданнях та на своїй сторінці у Facebook Олексій Тамразов виглядає героєм, начебто його «нахиляли», а він сам на сам боровся з системою. Тепер він узявся викривати корупційні схеми нинішнього керівництва «Укргазвидобування». А це нічого, що 26 лютого батько і син Пшонки, які, за його словами, змушували його грати за їхніми бандитськими правилами, вже були далеко за межами України? Чи він цього не знав, і продовжував слухняно виконувати їхню волю?

Не лише окремі свердловини, а й саме підприємство з усіма тельбухами потрапило до чиїхось дуже чіпких рук. Як це сталося? Схема проста і елегантна водночас. Але, щоб її застосувати, треба дуже-дуже заохотити посадових осіб державного підприємства або просто мати неабиякий вплив на державному рівні. А краще — і те, і те. Отже, є державна компанія, яка займається видобутком природних ресурсів. У її розпорядженні знаходяться ці ресурси, державна ліцензія на їх видобуток, готові свердловини, устаткування, персонал тощо. І ось створюються кілька компаній, які пропонують цьому державному підприємству спільну діяльність. Воно через певні причини не може відмовити. Звичайно, збоку все це виглядає дуже пристойно: знайшлися інвестори, які профінансують оновлення обладнання, модернізують компанію, навчать новим управлінським підходам, виведуть компанію на IPO і таке інше. Тобто, розвиватимуть бізнес спільними зусиллями.

Безсумнівно, пропозиція досить приваблива. Але для початку треба оцінити внесок кожного з учасників цієї майбутньої спільної діяльності, тобто, насправді, одного учасника — державної компанії. Для цього робиться оцінка її активів. Звичайно ж, ці активи (природні запаси та потужності) оцінюються у копійки, на фоні яких грошовий внесок інших партнерів буде виглядати солідно. Головне, щоб їхня спільна участь була оцінена у більше, ніж 50%, хоча б на долю відсотка. Це дозволить приватному бізнесу узяти в свої руки контроль над цією спільною діяльністю.

Найбільш цікавий трюк відбувається із внесенням часток інших персонажів. Свої частки вони вносять кредитними коштами. А поручителем при кредитуванні виступає… та сама державна компанія. Псевдопартнерам навіть не треба дбати про повернення кредитів, державна компанія усе сама поверне. Тобто, якщо розібратися, державна компанія сама себе фінансує кредитними коштами.

Така схема недобросовісного державно-приватного партнерства застосовувалася й фірмами, що взяли в оборот «Укргазвидобування». Кредити, взяті в російських банках, фірми-партнери не повертали, а тягар їх обслуговування та повернення лягав на державну компанію. Таким чином, внесок приватного бізнесу в спільну діяльність був більш ніж сумнівним.

За результатами спільної діяльності (насправді, діяльності «Укргазвидобування») компанії, що брали участь у «співпраці», отримували дивіденди, які вкладали у проект як свою частку, таким чином все більше нарощуючи її. У різні проміжки часу компанії-прилипали змінювалися, змінювалися й їхні куратори. Усе відбувалося через судові рішення, які виключали учасника із спільної діяльності. Але святе місце пустим не буває, на заміну одній фірмі одразу ж приходила інша. Ці метаморфози співпадали зі зміною керманича енергетичної галузі.

Як правило, компанії, що присмокталися до «Укргазвидобування», були зареєстровані за кордоном. Бути іноземним інвестором в Україні добре: тут тобі і режим сприяння, і кращий захист твоїх прав. Але що заважає українському громадянину (а особливо можновладцю) зареєструвати компанію за кордоном? Не здивуюся, якщо кінцевими бенефіціарами цих компаній виявляться українські громадяни, наприклад, Ставицький, Бойко чи інші «кавалери ордену золотого батону».

Найбільша угода про спільну діяльність була укладена у 2011 році з компанією «Карпатигаз», власником якої є шведська Misen Energy. Ця компанія на фоні вищезгаданих фірм-липучок виглядає, як Аль Капоне на тлі пацанчиків з району. Якщо зайти на сайт цієї шведської фірми, стає зрозумілим, що співпраця з українським державним підприємством і видобуток українського газу — єдине, чим вона займається. За інформацією, що поширило видання «Наші гроші», Misen Energy належить на 29,6% кіпрській компанії Norchamo Limited, яку, в свою чергу, заснували компанії Heico Ventures і Suzel Enterprises. Дуже заплутаний ланцюжок. Проте Heico Ventures свого часу була співвласником кіпрської компанії Ostchem, що має відношення до фірташевського Group DF. Сам Фірташ казав, що не має до цієї компанії ніякого відношення. Може, воно і так. І без нього охочих поласувати дармовим газом в Україні вистачає.

Уся спільна діяльність із шведським інвестором відбувалася за описаною вище шахрайською схемою. Згідно з умовами договору про спільну діяльність із ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy зобов’язалися вкласти у модернізацію об’єктів газовидобувної інфраструктури: реконструкцію і ремонт 110 свердловин, будівництво двох дотисних компресорних станцій, комплексний розвиток Яблунівського родовища — 1 млрд грн (125 млн дол. США). За півтора місяці була підписана додаткова угода, яка передбачала значне розширення спільної діяльності — ще 10 нових проектів, які передбачали і геологорозвідку, і реконструкцію та ремонт ще 35 свердловин, і ще багато іншого. Відповідно, і обіцяний розмір інвестицій зріс утричі, до 3 млрд грн (375 млн дол. США). Невдовзі, за новою додатковою угодою, розмір інвестицій був знов збільшений, вже до 5 млрд грн. Прямий грошовий внесок компанії Misen Energy повинен був скласти 12,3 млн дол. США, які вона зобов’язалася внести до лютого… 2014 року. Тобто через три роки.

Вартість активів державного підприємства, що були передані у спільну діяльність, була суттєво занижена, що потім, у 2013 році, підтвердилося при проведенні незалежного оцінювання. Внесок державного підприємства у спільну діяльність оцінили у 49,9%, позбавивши державу права самостійного прийняття рішень та контролю. Фактично керуючою компанією, оператором спільної діяльності стала Misen Energy. Саме вона відтепер мала відображати на своєму балансі результати спільної господарської діяльності, акумулювати на своєму рахунку спільно зароблені кошти та розпоряджається ними.

При такому стані справ взагалі вже не важливо, хто є власником підприємства. Уявіть, що у дім увірвалися грабіжники, зв’язали господаря та обчистили оселю. А потім, зрозумівши, що їм нічого не загрожує, вирішують трошки в цьому домі пожити. Господаря, звичайно, не розв’язують, лише трохи послабили мотузки, час від часу годують та водять до туалету. Чи буде у такому випадку господар якимось чином наполягати на своєму праві власності на оселю? Так само і тут.

Фірми-партнери не квапилися виконувати свої зобов’язання щодо інвестування заявлених проектів. Фінансування проектів відбувалося із значним запізненням, не у тих обсягах, що було заплановано, а головне — за рахунок кредитних коштів. Шведський інвестор і його українська «дочка» взяли в «Сбербанка Росії» 48,6 млн дол. США за кредитними лініями і 365,3 млн грн за зобов’язаннями фінансового лізингу. Як водиться, поручителем при кредитуванні виступило державне підприємство. До речі, воно й повертало кредит, узятий своїм так званим інвестором. Лише цього року «Укргазвидобування» змушене було сплатити російському банку 22 млн грн за договорами поручительства ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy.

Якщо проаналізувати природу коштів, які шведська компанія вкладала у спільну діяльність, то виявиться, що понад 70% від загальних інвестицій — реінвестиції прибутку. Це кошти, які були зароблені «Укргазвидобуванням» на видобутому газі та нафтопродуктах.

Проте навіть за таких умов ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy не виконали інвестиційну програму, за 2011—2013 роки дефіцит фінансування склав 663,3 млн грн, тобто понад 30% від затвердженого плану.

Звичайно, за таких умов «Укргазвидобування» не може реалізовувати програму модернізації повною мірою. Цікаво, що державне підприємство, яке могло б саме себе профінансувати та виконати намічені роботи, не має права це робити: договором про спільну діяльність це заборонено.

21 лютого 2014 року (якраз у день втечі Януковича з Києва) були внесені зміни у договір про спільну діяльність, якими обсяг інвестицій зменшувався з 625 млн дол. США до 250 млн дол. США.

Насправді, з моменту підписання угоди про спільну діяльність і дотепер ТОВ «Карпатигаз» і Misen Energy внесли до спільної скарбнички аж 3 млн 213 тис. грн замість обіцяних 5 млрд грн. Усі інші кошти, які начебто були внесені інвестором — це, за великим рахунком, гроші самого державного підприємства: воно працювало, заробляло, навіть кредит гасило, який взяли горе-інвестори.

Втім, це не заважає інвесторам відчувати себе на коні. На початку червня, під час одного з круглих столів щодо газової ситуації в країні, фінансовий директор компанії «Карпатигаз» Артур Сомов запевнив поважне зібрання, що його компанія планує цього року інвестувати близько 1,2 мільярда гривень в проекти зі збільшення видобутку газу в рамках спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування». Ці гроші, за його словами, планується вкласти у придбання обладнання, будівництво газокомпресорних станцій, запуск дев’яти дотисних газокомпресорних станцій, мовляв, це дозволить зберегти видобуток газу на високому рівні. Сомов також повідомив, що компанії торік не вдалося запустити заплановану кількість компресорних станцій через надмірну бюрократизацію і корупції в державних органах. «Якби нам не заважали останні два роки, то ми могли б вийти на 1-1,1 млрд кубометрів на рік», — зауважив він.

Не знаю, що саме він мав на увазі, коли казав про державні органи, які якось заважають його фірмі. Може, йшлося про надмірну увагу правоохоронних органів до «Укргазвидобування»? Зараз там, дійсно, не спокійно. 28 серпня «Укргазвидобування» на своєму сайті розмістило відкритий лист наступного змісту:

«ПАТ „Укргазвидобування“ відкидає звинувачення прокуратури на адресу керівництва компанії щодо можливого перевищення повноважень службовими особами. Співробітники ПАТ „Укргазвидобування“ не отримували від слідчих прокуратури жодних обвинувачуваних матеріалів.

При цьому, на сьогоднішній день усі керівники ПАТ „Укргазвидобування“, як і раніше, виконують свої функції в рамках повноважень.

Також керівництво компанії звертається до правоохоронних органів з проханням виконувати свої професійні обов’язки в рамках чинного законодавства, не порушуючи, при цьому, механізм роботи компанії, оскільки подібні заяви та обвинувачення дають негативне забарвлення іміджу підприємства щодо ведення ділових відносин з партнерами. А збитки компанії одразу ж віддзеркалюються на об’ємах видобутку природного газу, що є основою енергетичної незалежності нашої держави».

Правоохоронним органам, дійсно, давно потрібно було розібратися із шахрайськими схемами навколо державного підприємства. Проте може треба трохи змістити фокус уваги? Коли на собаці заводяться блохи, його зазвичай не б’ють, а допомагають тих бліх позбутися…

Роман Волинський, Національне бюро розслідувань України

Ахметов и «Уголь Украины»: схема времен АТО

Ahmetov-Yanuk1Бывшего «короля Донбасса» Рината Ахметова еще рано списывать со счетов.

Несмотря на уход в тень и якобы отстранение от властных структур, бизнес олигарха продолжает получать преференции. Наблюдаются некрасивые перекосы.

Невзирая на катастрофический рост задолженности в сфере теплоэнергетики, которая уже привела к отключению горячего водоснабжения даже в столице, теплогенерации Ахметова получают право не платить государству за потребленные ресурсы.

Последнее решение такого толка – договоренности между компанией «Захидэнерго» (находится под контролем ДТЭК Ахметова) и государственным «Углем Украины» о реструктуризации задолженности на сумму 397 млн грн за поставленный на предприятие уголь. По нашим данным, возвращать долги компания Ахметова сможет на протяжении 10 лет по ставке до 10%. Однако в официальном ответе ДТЭК на запрос ЭП значится уже другой срок — 20 лет.

По сути дела, рассрочка на 10 или на 20 лет — это прощение долга. Процентная ставка существенно ниже ожидаемой инфляции. За десятилетие или два рост цен полностью «съест» не только проценты, но и саму сумму кредита. А если произойдет девальвация, ДТЭК «отобьет» долг в кратчайший срок.

Подобные условия для бизнеса донецкого олигарха – явно не следствие военных действий на его малой родине. Запад Украины, где базируется «ДТЭК Захидэнерго», не охвачен вооруженными конфликтами.

Очевидно, нет проблем у «ДТЭК Захидэнерго» и с платежной дисциплиной клиентов. Пятая по величине энергогенерирующая компания Украины с установленной мощностью 4707,5 МВт активно продает электроэнергию на экспорт в страны Европы.

Огромная доля украинского угля идет на электростанции Ахметова

Огромная доля украинского угля идет на электростанции Ахметова

Скорее, подобные условия реструктуризации долга перед госпредприятием – иллюстрация междусобойчика, который имеют между собой ДТЭК и «Уголь Украины». А еще они сигнализируют о сокращении влияния «семьи» на рынок угля после бегства из страны Виктора Януковича с сотоварищами.

«Экономическая правда» писала, какой была ситуация на госпредприятии еще в 2013 году. «Уголь Украины», которое было создано в 2003 году для поддержания государственных шахт с высокой себестоимостью и низким качеством угля, на самом деле превратилось в кормушку для «семьи» и структур Александра Ефремова, которые на пару контролировали большую часть нелегальных копанок угля на Донбассе. Официальное прикрытие схем делал экс-министр энергетики Эдуард Ставицкий.

Смысл схемы, получившей наибольшее развитие в 2009—2013 годах, был предельно прост. Добытый в копанках уголь оформлялся как уголь добычи государственных шахт. Реально же, процессы перегрузки угля контролировались структурами, подконтрольными Ефремову и Александру Януковичу.

После смешивания, «государственный» уголь продавался энергогенерациям через «Уголь Украины» по единой цене, часть которой компенсировалась дотациями из бюджета (в 2013 году их сумма составила 13,2 млрд грн).

Государство на этой схеме получало огромные убытки. Цена продажи 1 тонны товарной угольной продукции в прошлом году составила около 490 грн. При этом фактическая себестоимость угля шахтной добычи на Донбассе составляет примерно 1350 грн, или почти в три раза больше. Разницу в 100 долларов на тонне покрывало государство.

В то же самое время, уголь из копанок стоил «семье», структурам Юрия «Енакиевского» Иванющенко и Александра Ефремова те же 500 грн. Выдавая свой уголь за добытый на государственных шахтах, они почти в полном объеме «пилили» госдотации на угольную отрасль из бюджета.

До недавних пор, Ахметов не имел в описанной схеме особого участия. Себестоимость угля, который добывается на собственных шахтах ДТЭК и арендованных у государства Свердловск- и Ровенькиантрацит, – те же 500-550 грн. При этом ахметовские предприятия достают из недр уголь с меньшим содержанием серы: он подходит для сжиганиях в доменных печах. Тогда как государственный уголь и уголь из копанок – с содержанием серы выше 3% — годится только для производства тепловой энерегии. При этом, он почти втрое дороже.

В этой связи, Ахметов никогда не был заинтересован в приобретении твердого топлива у «Угля Украины», так как переплачивал бы прямо в карман «семье» и Ефремову. Но, судя по всему, ему этот уголь навязывали, откуда и возник довольно приличный долг – который, опять же, Ахметов вряд ли хотел возвращать.

Вероятно, чтобы не попадать в такие ситуации впредь (а может, и чтобы не возвращать старые долги), Ахметов даже смог пролоббировать  ликвидацию «Угля Украины» в 2015 году. Соответствующая норма была заложена в план структурных реформ экс-президента Януковича.

Однако, как утверждают источники «ЭП» в Минэнерго, по «просьбе» структур Юрия Иванющенко и Александра Ефремова, и при поддержке людей Юрия Бойко, приказ о ликвидации «Угля Украины» был отменен.

Соответствующее распоряжение 4 июня 2014 года подписал министр энергетики и угольной промышленности Юрий Продан. Впрочем, возможно, это действие было продиктовано простым желанием государства не допустить «растворения в воздухе» тех денег, которые госкомпания обязана была получить в том числе с ДТЭК.

После этого господин Ахметов был вынужден добиваться очередной реструктуризации своих долгов перед «Углем Украины» (которые могли просто исчезнуть вместе с ликвидируемой компанией в 2015 году).

Не исключено, что менеджмент госкомпании подыгрывает в этом стремлении Ринату Леонидовичу. Например, во время действия приказа экс-министра энергетики Эдуарда Ставицкого о ликвидации «Угля Украины», юристы госкомпании не смогли доказать суду, что «Уголь Украины» будет ликвидирован. Тот суд занимался рассмотрением требования к «Захидэнерего» погасить долг. Слабая позиция юристов «Угля Украины» позволила ахметовским юристам без труда добиться выгодной для себя реструктуризации.

Как сообщил ЭП и.о. гендиректора «Угля Украины» Сергей Стародубцев, дебиторская задолженность госкомпании значительно превышает кредиторскую.  «Дебиторская задолженность сложилась, главным образом, из-за хронического отставания в расчетах за потребленный уголь со стороны основных его покупателей и подписки угледобывающим предприятиям угля будущей поставки, которая предоставлялась за счет кредитных средств», — сообщили в госкомпании.

Таким образом, «Уголь Украины» превратился в огромную «черную дыру». Он авансом оплачивает еще не добытый уголь, получая для этого кредиты. С обратной стороны, компания дает отсрочку и выгодную реструктуризацию оплаты Ахметову и прочим покупателям угля. В проигрыше лишь государство, на котором повисают долги от такого «выгодного бизнеса» – денежные разрывы покрывались за счет бюджета.

Реверансы с Ахметовым имеют еще одно крайне неприятное последствие. Из-за невозврата дебиторки, госкомпания упорно не хочет рассчитываться уже со своими кредиторами. Как сообщала ЭП, 22 июля суд принудительно взыскал с «Угля Украины» 394 млн грн в пользу Проминвестбанка. Впрочем, это лишь решение суда – живых денег у компании нет. А значит, Проминвестбанк вряд ли получит даже ту сумму, которая признана судом. И этот случай не единичен.

Сейчас общий долг госпредприятия составляет около 3 млрд грн. Основная его часть сформировалась в 2010 году, когда в посткризисном бюджете не хватало денег на дотации отрасли. Это привело к тому, что в 2008—2009 и в первом квартале 2010 года произошло значительное падение добычи в Украине. Пеняя на «папєрєдніков», правительство Николая Азарова набрало кредитов под обещание, что вскоре исправит ситуацию на госшахтах.

Однако потом в угольной сфере началось засилье «семьи».

Общий долг предприятия перед банками Украины составляет более 2,4 млрд грн, или 80% общего долга. Это без учета просроченных процентов за пользование кредитами. Платить по ним ГП не может из-за сложной финансовой ситуации – которую «Углю Украины» создает тот же ДТЭК Рината Ахметова.

Самыми крупными кредиторами госкомпании являются госбанки. В совокупности они выдали «Углю Украины» 1,3 млрд грн. Еще около 1,1 млрд грн госпредприятию предоставили в долг негосударственные банки.

Пассивность властей

Безусловно, возврат долга со стороны «ДТЭК Захидэнерго» на справедливых условиях мог бы существенно улучшить финансовую ситуацию госпредприятия. Это снизило бы нагрузку на бюджет, которому рано или поздно придется брать на себя расчеты с кредиторами компании.

Однако в Генпрокуратуре почему-то в упор не замечают разыгрываемых на угольном рынке схем. В ответ на запрос ЭП относительно долговых взаимоотношений между «Углем Украины» и «ДТЭК Захидэнерго»,  в результате которых могут быть нанесены убытки государству, в Генпрокуратуре ответили, что «не отслеживают эту ситуацию».

Не сильно обеспокоены возвратом выданных госпредприятию кредитов и в Национальном банке. По сведениям «ЭП», государственным и одному из российских госбанков индивидуальными решениями НБУ в «семейный» период было позволено не формировать в полном объеме резервы под проблемную задолженность «Угля Украины». Видимо, сделано это было потому, что «потерянные» ссуды использовались преимущественно для расчета с шахтами, близкими к Александру Януковичу.

А некоторые банки, обходя инструкции НБУ, и вовсе прикрывают «Уголь Украины» от кредиторов. Участники рынка говорят о вопиющих осознанных нарушениях со стороны коллег-банкиров. Вопреки арестам

Исполнительной службы, которые уже наложены на счета «Угля Украины» в «Фортуна банке», руководство банка согласовывает открытие новых счетов, тем самым препятствуя эффективной работе судебной системы.

Манипулируя планом счетов и нарушая инструкции НБУ, сотрудники банка «Киевская Русь» также помогают должнику уклониться от решения Фемиды.

Менеджмент госпредприятия действий для погашения задолженности так же не предпринимает. Это звучит нелепо, потому что «Уголь Украины» и госбюджет должны быть заинтересованы в получении денег. Тем не менее, в ответ на иски банкиров, госпредприятие подало заявление о рассрочке на выплату долга сроком на 20 лет. К счастью, суд его не удовлетворил. Апелляция «Угля Украины» также была отклонена.

Но сама попытка явно заслуживает внимания властей. Топ-менеджмент госпредприятия видимо рассчитывает, что при таких рассрочках пройдут сроки исковой давности, связанные с хищением инвестиционных кредитов.

Им не придется ни за это отвечать.

В свою очередь, в ДТЭК после получения выгодных условий не видят необходимости гасить долг перед госкомпанией. Как сообщила ЭП пресс-служба компании Рината Ахметова, долг ПАО «Западэнерго» перед ГП «Уголь Украины» сформировался в 2009—2011 годах, еще до приватизации энергогенерирующей компании.

В начале 2012 года Хозяйственный суд Львовской области принял решение о признании наличия долга. Учитывая финансовое состояние предприятия, он утвердил его рассроченную выплату на протяжении последующих 20 лет. После вступления данного решения в силу, ПАО «ДТЭК Западэнерго» ежемесячно выплачивает этот долг.

«Тепловая генерация Украины имеет высокую степень износа оборудования, поэтому нуждаются в модернизации для обеспечения надежного и бесперебойного производства электроэнергии. Единственным источником получения доходов ПАО „ДТЭК Западэнерго“ является реализация произведенной электроэнергии. Изменение способа выплаты долга перед ГП „Уголь Украины“ может привести к негативным последствиям, так как у предприятия высокая потребность в наличии достаточных средств для проведения модернизации и обеспечения производственного процесса», — сообщает пресс-служба компании.

Налицо очевидный цинизм как госчиновников, так и самого господина Ахметова. В условиях огромного дефицита бюджета, который является главным аргументом для властей в процессе повышения тарифов на электро- и тепловую энергию для населения, государство фактически разрешает одной из крупнейших энергогенераций не рассчитываться по долгам.

Интересно, на сколько государству пришлось бы повышать тарифы на электричество и тепло, если бы эти долги погашались?

Андрей Вышинский

Юрій Бойко – геть з Кабміну!

Boiko-Yurii11Сьогодні в Кабміні побачила засновника «Кедру» (яке було номінальним власником мисливського маєтку Януковича) – Юрія Бойко.

Він звісно більше відомий, як куратор паливо-енергетичного комплексу під час усіх пришесть Януковича до влади. Відомий, як партнер Фірташа. Вони разом плели мега-корупційні схеми, викачували мільярди з «Нафтогазу» в усі періоди пришестя Януковича до влади.

Бойку місце у в’язниці разом зі своїми подільниками Фірташем, Бакуліним та іншими, а не в Кабміні після Майдану! Невже, хтось з посадовців Кабміну цього не розуміє?

Бойко спускався з сьомого поверху на шостий. В кого він був? Я особисто зітхнула з полегшенням, коли з’ясувала, що прем’єра Арсенія Яценюка в цей час не було в Кабміні.

Однак проблема не тільки в тому, що хтось з можновладців приймав таку одіозну особистість, мега- грабіжника України. Страшно, що той, хто приймав не переживав за свою репутацію.

А ще страшніше для держави – можливі кулуарні домовленості «ходоков» таких масштабів. Адже Бойко ходив Кабміном не просто так, а намагався вирішити якісь питання.

А я знаю деякі питання, які нині турбують Бойка. Він, наприклад, хоче вкрасти з «Нафтогазу» газ вартістю 2 мільярди доларів. Він з Фірташом, Вороніним та Бакуліним «ліпили» цю схему обкрадання держави, ще в часи Януковича, але по якимось причинам не довели її до кінця.

Зокрема, Бойко організував букет рішень Господарського суду м. Києва, які визнали договір поставки газу між «Нафтогазом» та «Укргазенерго» за 2007-рік таким, що «не був виконаний» і зобов’язали НАК повернути фірмі Фірташа-Бойка газ, який вже давно спалили споживачі і за який «Нафтогаз» повністю розрахувався. У мене є податкові накладні, які підтверджують факт сплати за газ. Однак суд прийняв рішення на користь фірми Фірташа, тому що «Нафтогаз» не показав акти-прийому передачі газу. Цього вистачило, щоб суд прийняв рішення на користь фірми -посередника від Фірташа.

Аналогічно, за тією ж схемою, суду міг встановити всі договори поставки газу між «Укргазенерго» на «Нафтогазом» такими, що не відбулися, і примусити НАК повернути десятки мільярдів кубометрів газу приватній фірмі. Адже «Нафтогаз», керувався тим самим кланом Фірташа-Бойка, і тому не важко було організувати, щоб всі акти-прийому передачі легенько зникли. Як зникли вони у вище наведеній справі «двох мільярдів». Адже в 2008 році речник «Укргазенерго» показував ті акти на прес-конференції, а в 2012 представники «Нафтогазу» вже розповідали суду, що їх у них не має. Отже суцільна афера!!! При чому вона не мала жодного стосунку до рішення Стокгольмського арбітражу по «РосУкрЕнерго». Це був додатковий мега- розбій серед білого дня).

І це фантастично хороша новина, що Фірташ-Бойко не довели той розбій до кінця за часів Януковича, не вкрали той газ, бо 2 млрд. доларів це три Камази стодоларових банкнот, це два річних бюджети міністерства охорони здоров’я.

Чому Фірташу-Бойку не вдалося забрати газ? Це питання, адже всі карти були в їх руках. Бойко курував паливно-ергетичний сектор в уряді, його люди Бакулін та Винокуров керували «Нафтогазом» і «Укртрансгазом» отже мали доступ до «вентиля на трубі». «Укргазенерго» очолював, ще один злий геній з команди Фірташа-Бойка – Ігор Воронін, який «переконав» суддів, що «Нафтогаз» має програти суд очолюваній ним фірмі. А «Нафтогаз» в свою чергу був готовий програвати без питань, бо керувався з того самого центру. Тому для нас це чудо, о той об’єм газу збережений для держави.

Однак,те що Бойку не вдалося зробити при Януковичі він намагається завершити зараз.

Нині «Укргазенерго» вимагає від «Укртрансгаз» та «Нафтогазу» виконати рішення судів 2012—2013 років, і віддати йому газ вартість 2 млрд. доларів.

Який сором, що погромники держави продовжують нахабніти після кривавого Майдану!? Після загибелі Небесної Сотні вони сміють доводити свій злочин до кінця!?

Сумно, але злочинці повірили в свої сили після того, коли суд нещодавно випустив на свободу екс-керівника «Нафтогазу» Євгена Бакуліна, арештованого в кримінальні справі порушеній МВС. Це стало сигналом, що великі гроші оформлені в хабарі продовжують бути джерелом влади в Україні.

Звісно свобода Бакуліна коштувала клану Фірташа-Бойка чималих коштів. Проте, там вважають, якщо піти далі і роздіти «Нафтогаз» на 2 млрд. доларів, це покриє витрати на «потрібне» рішення судді у справі Бакуліна і дасть можливість для вирішення проблем Фірташа за кордоном і потужного старту в українській політиці. Адже 2 млрд. доларів це можливість підкупу (по 500 грн.) ВСІХ виборців України на парламентських виборах.

Тому клан Фірташа-Бойка бореться за виконання злочинного рішення суду, що було прийняте в часи злочинної влади. Проте це не держава винна Бойку, Бакуліну та Вороніну 2 млрд. доларів. Це вони винні державі. Вони настільки вині, що їх місце у в’язниці, а не в коридорах Кабміну -100%…

Одже сьогодні я була просто приголомшена побаченим, навіть не знала, як реагувати. Я лише сфотографувала Бойка і все.

Проте, якщо ніхто не буде реагувати на появу таких одіозних осіб в Кабміні, то завтра я ризикую побачити тут…Юрія Іванющенка (фінансиста сепаратистів), а післязавтра – Сергія Курченка…

Тому, хоч я і промовчала при зустрічі, але хоч блог закінчу гаслом, яке нині є актуальним завданням для генпрокуратури: «Бойко — під арешт!».

Тетяна Чорновіл

Як нова влада продовжує обкрадати Україну. Розслідування. Частина перша

Через бої на Донбасі українці не чують, як нова влада прощає російське шпигунство, веде гризню за портфелі і пиляє мільярди.

В редакції «Наших Грошей» прийнято вважати, що дивна антитерористична операція (АТО) в один прекрасний момент стала не стільки війною з терористами, скільки димовою завісою для збереження корупції того, проти чого боровся Майдан.

Наші військові стали генератором поганих новин про все зростаючу кількість трупів. Влада намагається зберегти обличчя, придумуючи гарні новини про арешти, карні справи, «деблокування», тощо. І при цьому у найгірших традиціях Януковича приймає закон, яким виводить в тінь військові закупівлі. На щастя він ще не підписаний президентом, однак випадок симптоматичний.

Усе це створює товстий потік військових новин, за яким мирне населення не бачить тонких струменів корупції, що підточують і так крихкі здобутки Майдану. А він був лише три місяці тому. Тим часом існують й інші, менш популярні, зате не менш важливі новини. Деякі з них ми зібрали докупи, щоби не загубити їх у воєнному диму.

Російського мобільного оператора не карають за шпигунство

Призначення донеччанина Андрія Семенченка головою НКРЗІ поклало край претензіям до МТС

Призначення донеччанина Андрія Семенченка головою НКРЗІ поклало край претензіям до МТС

У квітні контррозвідка СБУ з’ясувала, що в Росії є комутатор, на який надходили дані мобільного оператора МТС про місцезнаходження українських абонентів та їх розмови. Фактично мова йде про такий собі вид технічної розвідки. МТС, який належить росіянам, звісно, все заперечував. Однак Нацкомісія по регулюванню зв’язку і інформатизації винесла компанії попередження про порушення ліцензійних умов. МТС у свою чергу звернувся до суду.

Кульмінацією стало 16 травня. У цей день Нацкомісія підготувала акт про те, що МТС так і не забезпечило умов для збереження персональних даних абонентів. І на найближчому засіданні мала винести компанії друге попередження, яке б стало і останнім, оскільки воно означало б позбавлення ліцензії мобільного оператора. Цього дня голова Нацкомісії Петро Яцук зустрівся з представником МТС і повідомив, що мобільний оператор має бути покараний.

Відразу після цього Яцука терміново викликали в адміністрацію президента України, і після розмови голова Нацкомісії зліг у «Феофанію».

А 17 травня 2014 року Турчинов звільнив Яцука і інших членів Нацкомісії, призначивши новий склад. У ньому виявилось два колишніх співробітники МТС. Після цього питання про винесення МТС другого попередження зникло з порядку денного Нацкомісії.

Продажем конфіскату займеться рідна фірма бізнес-партнерів нового міністра юстиції

Міністра юстиції Павла Петренка застукали вночі у пафосному ресторані з мільярдером Олегом Бахматюком

Міністра юстиції Павла Петренка застукали вночі у пафосному ресторані з мільярдером Олегом Бахматюком

 Продаж конфіскованого майна в Україні завжди був надзвичайно вигідним для окремих суб’єктів господарювання, які отримували монополію на цю справу з рук держави. Величина цього «ринку» сягає 20 млрд. на рік.

І ось «Наші Гроші. ТВ» розкопали, що нова влада визначила нові уповноважені фірми у цій сфері. Однією з них стала фірма «Лік торг», записана на такого собі Олександра Борисюка. Однак ще недавно ця фірма називалась «Акціонер», її засновником був Олег Степаненко, директором – Олег Єльчик. Ці панове також були співвласниками компанії «Мегаполіс капітал» разом з Павлом Петренком, новим міністром юстиції, саме у сфері компетенції якого і знаходиться державна торгівля конфіскатом. При цьому фірма «Лік торг» навіть після перейменування та зміни засновників зберегла прописку на на вул. Ушинського, 40 у Києві. За цією ж адресою прописана адвокатська компанія «МЛГруп», серед власників якої ще нещодавно були міністр Петренко з сестрою Оксаною.

«Батьківщина» і «УДАР» б’ються за посаду у Нацкомфінпослуг

Нацкомісія по регулюванню фінансових послуг з часів Януковича, коли її очолював Борис Візіров, неофіційно отримала репутацію закладу, де кожне погодження може коштувати сотні тисяч доларів.

За нових часів ця Нацкомісія офіційно стала першим державним органом, який не може працювати через наявність відразу двох керівників від різних угрупувань.

На початку квітня «Батьківщина» пролобіювала на пост голови Нацкомісії бізнесмена Максима Полякова, у минулому заммера Умані.

Однак вже за кілька днів «УДАР» пролобіював на цю посаду Андрія Волкова, який раніше працював у страховому і банківському бізнесі.

Обидва призначенці вважають себе законними керівниками, тому Нацкомісія практично перестала працювати. І до вирішення конфлікту ще далеко, сторони обмінюються медійними атаками. Бютівському Полякову інкримінують нібито рейдерське захоплення «Уманьхлібу». «УДАРівському» Волкову пригадали його роботу на «Альфа-банк», який належить росіянам.

«Укргазвидобування» під керівництвом людей Бойко-Кацуби реанімувало схему Курченка для Єрємєєва

Після втечі Сергія Курченка основним гравцем на ринку скрапленого газу виступає Ігор Єрємєєв

Після втечі Сергія Курченка основним гравцем на ринку скрапленого газу виступає Ігор Єрємєєв

Тут було все тихо і просто. Новий призив керівництва державного «Укргазвидобування» сформували широко відомі у вузьких колах представники знаменитих діячів: екс-міністра енергетики Юрія Бойко, екс-голови тендерного комітету «Нафтогазу» Сергія Кацуби, голови енергетичного комітету Верховної Ради Миколи Мартиненка.

Ця гвардія без жодних зволікань приступила до реанімації схеми з продажу скрапленого газу, на якій заробляв мільярди кооператив ім.Курченка. Зараз ця схема реанімована у значно меншому масштабі, мова йде про прибутки у десятки мільйонів. Однак за нинішніх часів і такі гроші є щастям для багатьох.

Отже Курченко заробляв так. Його фірми монопольно окупували аукціони «Укргазвидобування», на яких скуповували скраплений газ нібито для населення по 2 тис грн./т. Насправді ж газ відразу перепродували за ринковою ціною: у 4-5 разів дорожче.

Нове керівництво «Укргазвидобування» зробило трохи інакше. Було укладено пряму угоду з фірмою «ВОГ» нардепа Ігоря Єрємєєва, за якою ціна палива нижча від ринкової «всього» на 20-30%. Ця маржа коштує більше десяти мільйонів гривень на місяць.

Бюджет втрачає мільярди на користь Коломойського

Ігор Коломойський навіть під час війни у сусідній області не втратив шансу для гешефту

Ігор Коломойський навіть під час війни у сусідній області не втратив шансу для гешефту

Його «Укртатнафта» виявилась єдиною компанією в Україні, якій днями вдалось придбати на спецаукціоні майже 400 тис тонн нафти по 9600 грн./т, що є нижче від ринкової ціни на 15%. Дохід від оборудки – 645 млн грн. Це ті гроші, які недоотримали продавці нафти, якби продавали її за ринковою ціною. У цьому випадку найбільшим продавцем нафти була «Укрнафта», контрольована тим самим Коломойським, тому і розголосу ніхто не вчиняв.Благодійна заправка військових «Приватним» бензином досить швидко конвертувалась у надприбутки паливної групи дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського.

Тим більш, що все відбулось за легалізованими правилами на рівні уряду. Двічі судимий та виправданий лояліст «Привату» Ігор Діденко, тільки-но ставши замміністра енергетики, пролобіював урядове рішення, за яким нафту на спецаукціонах можна продавати саме з 15% дисконтом по відношенню до ринкових цін. І знову ніякого розголосу. Хоча це саме такі схеми, які діяли за злочинної влади Януковича.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 1

На підтримку вимог Евромайдану щодо відправки кабміну Азарова у відставку, «Слідство.Інфо» у рамках проекту «ЧЕСНО» проводить аудит уряду та пропонує перше розслідування: Едуард Ставицький, ключовий речник на тему підписаних Януковичем угод 17 грудня в Москві.

Ставицький обіймає одну з найбільш важливих і «смачних» посад в українському уряді. Він є міністром енергетики та вугільної промисловості в країні, де великі капітали зароблялися саме на постачанні газу та вугілля. Ця посада красномовно свідчить, наскільки важливий статус має Ставицький у так званій Сім’ї президента. Такі потужні фінансові потоки Віктор Янукович не довірив би абикому.

Історія сходження Едуарда Ставицького в крісло енергетичного міністра – це історія суцільних скандалів та оборудок, частина з яких особисто пов’язана з Віктором Януковичем.

Вузьке сімейне коло

«В чьом проблєма? Я вам говорю, в чьом проблєма?» – чоловік похилого віку в темному плащі та картузі роздратовано нас запитує про мету зйомки. Мешканці сусідніх будинків, стверджують, що цей літній чоловік є Анатолієм Борисовичем Ставицьким – батьком міністра Едуарда Ставицького.

Батько Едуарда Ставицького не хоче називати своє ім'я? Фото – Слідство.Інфо

 

 

\”Бізнесове\” гніздо Ставицьких знімати заборонено

Відео Громадське ТБ. Бізнес Ставицьких знімати заборонено

Втім, на наполегливі прохання, невідомий називати своє ім’я не захотів. Йому не сподобалося, що журналісти знімають будинок «31-Г» по вулиці Шота Руставелі в Києві. Ця відремонтована кілька років тому будівля є справжнім родовим гніздом клану Ставицьких.

Родове гніздо сімейства Ставицьких у Києві. Фото – Слідство.Інфо

Будинок став місцем реєстрації низки фірм, засновниками яких є чи були члени родини Едуарда Ставицького. Зокрема – батько, Анатолій Ставицький, та його дружина, Олена Ставицька. Упродовж останніх 15 років вони стали засновниками численних бізнесів у різних галузях: торгівлі пальним, будівництві та навіть у туризмі.

Чимало водіїв бачили жовті заправки з дивною назвою: «БРСМ-Нафта». В останні кілька років ця мережа стала активно розвиватися. Успіх компанії став настільки помітним, що в 2011 вона навіть увійшла до переліку 200 найбільших компаній за версією Forbes під номером 95. За 2011-й рік виручка «БРСМ-Нафти» досягла 3 мільярдів гривень, хоча раніше компанія була маловідомою й локальною.

БРСМ-Нафта не чужа енергетичному міністру. Фото з сайту БРСМ

«БРСМ-Нафту» – скорочення від російського «БытРемСтройМатериалы» – створили два київських підприємці Андрій Біба та Олександр Поліщук на початку 2000-х років. Впродовж перших років існування нічого не вказувало на її зв’язок із високопоставленими посадовцями. До 2010-го компанія не могла похвалитися значними досягненнями. В її активах було близько 20-ти заправок, які в основному були зосереджені в Київській області.

Після перемоги Віктора Януковича на виборах президента, Едуарда Ставицького було поновлено на посаді голови правління НАК «Надра України».

А невдовзі в «БРСМ-Нафти» з’являється й новий співвласник – Валентина Ушакова. Ця жінка зовсім не випадкова людина для Ставицьких. Вона, спільно з батьком та дружиною Ставицького, була засновником чи директором компаній: «Моноліт 2», «Інвест менеджмент», «Актив капітал груп». Сама Ушакова є співвласницею ще близько десятка інших фірм, значна частина яких пов’язана із продажем нафтопродуктів.

Витяг з ЄДР: БРСМ-Нафта

Численні джерела та сусіди Ставицьких стверджують, що Ушакова є тещею міністра енергетики. Втім, коли автор спитала про це самого Едуарда Ставицького, той замість відповіді про тещу, почав швидко залишати приміщення.

Stavitsky about Ushakova

 

Примітний збіг: після входження Ушакової до складу співвласників «БРСМ-Нафти» в 2011-му році та посилення позицій Едуарда Ставицького у владі, з 2011 року в цієї мережі почалося бурхливе зростання. На сьогодні вона володіє 130-ма заправками в більшості регіонів України й продовжує стрімко нарощувати кількість АЗС. Крім того, у власності БРСМ – три нафтобази та митно-ліцензійний склад.

За даними Forbes-Україна, основний прибуток «БРСМ-Нафта» отримує від оптового продажу нафтопродуктів через свого трейдера «Біотехнології-2000».

Про методи роботи пов’язаних з «БРСМ-Нафтою» компаній можна судити з «Реєстру судових рішень». У 2011 на Гайсинський спиртзавод прийшов інвестор, який встановив власне обладнання для виготовлення компонентів альтернативного пального. За договором, завод не мав права виготовляти продукцію для інших підприємств без згоди власника установки. Та вже за кілька місяців держпідприємство отримало листи від «Укрспирту», згідно з якими воно мало співпрацювати не з інвестором, а з «Біотехнологіями-2000».

Втім, сам Едуард Ставицький переконує, що, незважаючи на високу посаду, бізнесу родини він не допомагає: «Батько працює, займається бізнесом. У нашому сімейному маленькому бізнесі, де ми справно платимо податки й усе офіційно показуємо. Я ні на копійку не зробив лобістських моментів на користь того, чим займається мій батько», – запевняв він у 2011-му році журналіста Forbes-Україна Севгіль Мусаєву.

Перші скандали

У бізнес із великими оборотами Ставицькі прийшли на початку 2000-х років. Тоді батько та дружина енергетичного міністра були співзасновниками компаній: «Васильків нафта», «Тетерів-Нафта» та «Київ нафта», які займались торгівлею нафтопродуктами.

Особливу увагу гравців ринку та чиновників тоді привернула саме «Тетерів-Нафта», зареєстрована в селі Станишівка, Житомирської області. Компанія займалась виробництвом сумішевих бензинів, що надавало їй можливість сплачувати нижчий акцизний збір. У 2002-му «Тетерів-Нафта» налагодила особливо плідну співпрацю із передовим виробником бензинів – Лисичанським НПЗ. Високооктанові домішки фірма отримувала з Лужанського і Дублянського спиртзаводів.

«Був такий смішний момент на ринку, коли практично все пальне з Лисичанського і Кременчуцького заводів стало спрямовуватися на цю станцію, і з неї вже розподілятися кінцевим покупцям. Але це все було в рамках закону», — розповідає експерт паливного ринку Сергій Куюн.

Це підтверджується навіть даними Кабінету Міністрів: згідно з його пояснювальною запискою, в другій половині 2002-гого року завод ЛІНОС відправляв до 95% бензину «Тетерів-Нафті». Український уряд тоді бив на сполох: фірма Ставицьких не сплатила акцизів на 97 мільйонів гривень, виробляючи альтернативне пальне.

«Закінчилося все тем, що Кучма зібрав в лютому 2003-го року нараду й сказав: „Так, хлопці, припиняйте це все!“ І після цього ця схема згорнулась», – додає Сергій Куюн.

Але в листопаді 2002-го фірма Ставицьких «Тетерів-Нафта» все ж таки потрапила в поле зору правоохоронців. Як повідомляли «Подробиці», тієї осені СБУ Одеської області попередила спробу «Тетерів-Нафти» незаконно отримати відшкодування ПДВ у розмірі 19 мільйонів гривень. Тоді ж правоохоронці попередили відправлення «Тетерів-Нафтою» на адресу однієї з іноземних фірм вимірювальних приладів на 95-ти мільйонів гривень. Управління СБУ в Одеській області підтвердило «Слідству. Інфо», що в листопаді 2002 року проти посадових осіб компанії Ставицьких порушили кримінальну справу, однак зауважили, що подальший перебіг справи не відноситься до сфери їхньої компетенції.

Такий скандал був не одиничним для «Тетерів-Нафти». За кілька місяців до того фірма Ставицьких та ЗАТ «Орлан-Беверіджиз» через Одеський аеропорт відправили аналогічний товар на суму понад 133 мільйони гривень. Ціна, за розрахунками СБУ, виявилась завищеною, а підприємці отримали право на повернення більше 22 мільйонів гривень із бюджету в якості ПДВ.

Невдовзі після описаних подій, фірма Ставицьких змінює назву на «Еко-2003». Щоправда, перейменування не позначилося на законослухняності компанії. У неї знову почалися проблеми із законом.

За даними Реєстру судових рішень, на початку 2004-го року родинна фірма міністра енергетики знову засвітилася у спробі фіктивного відшкодування ПДВ.

Тільки тепер оборудка стосувалася продажу «неіснуючих банкоматів» на суму 111 мільйонів гривень. Як з’ясувало слідство, злочинна мережа з майже десятка компаній намагалася таким чином «розвести» держбюджет на 19 мільйонів гривень неіснуючого ПДВ. У підсумку, директор однієї з компаній із цього ланцюжка отримав п’ять років умовно. Родина Ставицьких відбулася переляком.

Зрештою, у грудні 2004-го року Госпсуд Житомирської області визнав «Еко-2003» банкрутом і на початку 2005-го року фірма ліквідувалась.

Партнерство з «зеленими»

Навіть після закриття «Тетерів-Нафти», нафтотрейдерство лишалось основним бізнесом Ставицьких. Для бізнесу родина міністра знайшла надійних партнерів – членів впливової тоді Партії зелених. Партійні квитки не заважали новим друзям Ставицьких займатись зовсім неекологічною діяльністю – продажем нафтопродуктів та розбудовою мереж заправок.

Тоді, на початку 2000-х, кілька нафтотрейдерських мереж об’єднались під єдиним брендом «Екоіл». Серед них були й компанії Анатолія та Олени Ставицьких, зокрема, «Київ Нафта», «Васильків-Нафта» та «Нафта-Продукт» давнього друга Ставицького – Олега Проскурякова. Їхніми партнерами, за даними ЗМІ, виступили впливові топ-кандидати «зелених» – у тому числі, співвласник «Трансбанку» Володимир Костерін. Останній, на жаль, не знайшов часу відповісти на питання для цієї статті.

У 2003 році «Екоіл» укладає вигідну угоду з НАК «Нафтогаз України». Дві компанії спільно створювали нову мережу АЗС під брендом: «Нафтогаз-Екоіл». Для неї держава надавала дешеве пальне із Шебелинського газопереробного заводу, а «Екоіл» повинен був продавати його на брендованих заправках. З боку держави дана угода була погоджена тодішнім головою «Нафтогазу» Юрієм Бойком, а одним із керівників приватної компанії-партнера виявився ніхто інший, як Едуард Ставицький.

Завдяки дешевим державним нафтопродуктам «Нафтогаз-Екоілу» вдавалось тримати низькі ціни в порівнянні з іншими автозаправними мережами.

Та успіх тривав недовго. У 2005 році «Екоіл» не знайшов спільних інтересів із новим керівництвом «Нафтогазу» та перестав отримувати шебелинські продукти за спеціальним тарифом. «Екоіл» поступово підвищував ціни на бензин та врешті-решт змушений був припинити існування, а заправки продав мережі WOG бізнесмена Ігоря Єремеєва.

Бізнес-зв’язки Ставицьких у певний момент переходять у політичну площину: приміром, Олена Ставицька йшла десятим номером у списку «зелених» на виборах до ВР-2006. Спроба отримати мандат виявилась неуспішною: ні вона, ні її чоловік, який того року був у четвертій сотні Партії регіонів, до парламенту так і не пройшли.

Цікаво, що незважаючи на бізнесове одноголосся, у родині міністра присутній політичний плюралізм. Так, мати міністра, Вікторія – член КПУ, та в 2010—2012-х роках навіть була секретарем Олександрійської міськради. Щоправда, у 2012 році Вікторії Ставицькій не допомогла навіть посада сина-міністра: її звільнили з посади рішенням міськради.

Втім, масштаб інтересів Едуарда Ставицького настільки значний, що він спирається не тільки на родичів, а й на численних друзів.

*   *   *

 

 

Катерина Каплюк, «Слідство.Інфо», спеціально для Української правди

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: