Сообщения с тегами ‘Шуфрич’

ДТП із сином Шуфрича: постраждалий – у реанімації, він без свідомості

Shufrich-Nestor2-500x332

 

Медики розповіли, що стан потерпілого у ДТП – важкий, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Потерпілий у ДТП з автомобілем Нестора Шуфрича-молодшого, сина народного депутата, екс-регіонала Нестора Шуфрича, зараз перебуває у реанімації, стан його тяжкий, він без свідомості.

Родичі потерпілого з Херсона не одразу прибули до Києва.

Біля входу до реанімації знаходиться молодий хлопець, який назвався сусідом потерпілого. Він, зокрема, передавав телефон лікарю, яка розповіла батька потерпілого про його стан. Представників нардепа Шуфрича поки не видно біля реанімації.

Нестор Шуфрич-молодший на пішохідному переході скоїв наїзд на перехожого, постраждалий з численними травмами був госпіталізований.

Постраждалому першу допомогу надав син головного рабина України Моше-Реувена Асмана Мендель Асман.

Як заявив народний депутат Антон Геращенко, синові нардепа Нестора Шуфрича щодо відкритої проти нього статті можуть призначити умовне позбавлення волі через відсутність проблем з законом і судимостей раніше.

Суддя Вікторія Сівакова відмовилася забрати в Шуфрича і Бродського землю на Рибальському

Shufrich-Nestor2-500x332

 

Господарський суд Києва повністю відмовив у задоволенні позову київської прокуратури, яка вимагала розірвати договір оренди земельної ділянки у Подільському районі, де будується житловий комплекс Rybalsky, та повернути її громаді.

Про це розповіли журналісти програми «Схеми» Радіо Свобода з посиланням на реєстр судових рішень, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Відповідно до рішення, датованого 25 травня 2017 року, суддя Вікторія Сівакова відмовила у позові прокуратурі Києва, яка вимагала розірвати договір оренди земельної ділянки площею 4,5659 га на вулиці Електриків, 23-б, укладений між Київською міською радою та публічним акціонерним товариством «Київський річковий порт» і зобов’язати ПАТ «Київський річковий порт» повернути Київській міській раді оренди земельну ділянку.

Прокуратура Києва заявила про необхідність повернення земельної ділянки у комунальну власність наприкінці березня, обґрунтовуючи це тим, що «в порушення умов договору земельна ділянка використовується не за призначенням, а для будівництва житлових будинків».

Це сталося за півтора місяці після того, як у своєму розслідуванні журналісти «Схем» встановили, що житловий комплекс Rybalsky не відповідає рішенню Київради й умовам договору оренди земельної ділянки, а ПАТ «Київський річковий порт» не виконує зобов’язання щодо використання земельної ділянки, цільове призначення якої «для експлуатації й обслуговування майнового комплексу», а не для будівництва.

ПАТ «Київський річковий порт» – компанія з орбіти народного депутата від «Опозиційного блоку» Нестора Шуфрича і екс-голови Держкомпідприємництва Михайла Бродського. Директор ПАТ «Київський річковий порт» – керівник київської регіональної організації «Партії вільних демократів» Бродського.

Зазначається, що на жодне із п’яти засідань у справі щодо повернення ділянки громаді Києва не з’явився представник департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю КМДА. Засідання, на якому ухвалене рішення про відмову, датоване 25 травня, хоча на попередньому засіданні 16 травня було винесено ухвалу про продовження строків розгляду на 15 днів, тобто засідання мало відбутися 1 червня.

О #Тимошенко. Может пора умнеть, народ?

Putin-lapaet-Tim1-500x355

 

Меня искренне удивляют люди, которые продолжают верить и голосовать за Тимошенко и ее партию лжецов и проходимцев. И это после всего что она натворила, после всех скандалов с ее участием.

Ведь все помнять как она хотела с Яныком на двоих разрулить Украину и организовать так званую «ширку» перед выборами 2010 года? Или может вы забыли как она «співпрацювала» с Медведчуком, Шуфричем? А этот чертов контракт по газу заключенный в убыток Украине, в то время когда ПГХ были наполненены рекордным количеством газа. Можно было торговаться, но она сдала нас расее с потрохами.

А список ее парламентской фракции уже забыли? А я напомню: Королевская, Фельдман, Портнов, Писаренко, Васадзе, Олийнык, Крук, Жеваго, Ляшко и прочие «хорошие люди». Вся нечесть прошла через БЮТ.

А голосование по «грузинскому вопросу» в 2008 году забыли? А я напомню: Тогда фракция БЮТ отказалась осудить агрессию расеи на суверенную Грузию и назвала, устами Кириленко, именно Грузию агрессором. Вот и сейчас продолжается все тоже. Фракция «Батькивщины» в парламенте обслуживает личные интересы Шуфрича. Последний меседж от ЮВТ, о несправедливой ренте на добычу газа, яркое тому подтверждение. Так же люди говорят, что избирательную компанию, в местные органы власти, финансирует Медведчук и Жеваго. Да и список претендентов на выборные должности это днище просто. Чего только стоит Максим Гольдарб, что находится под следствием за коррупцию в МО, в бытность министра обороны, агента кремля, Лебедева. Именно при министре Лебедеве, Максима Гольдарба, называли не иначе как его правой рукой.

Может пора умнеть народ?

Brett Zane, 40ka.info

Православний чекіст: 10 фактів про Андрія Деркача. Розслідування. 6 фото

Derkach-Andryi1

 

Вихованець академії КДБ, партнер кримінальних авторитетів, лобіст Москви — що така одіозна людина робить в українському парламенті?

Народний депутат від «Волі народу» Андрій Деркач вніс до закону «Про державний бюджет на 2016 рік» поправку, яка ставить під загрозу скасування віз для українців – про відтермінування системи електронного декларування до 2017 року. Запровадження такої системи є однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом.

Національне бюро розслідувань України нагадує про те, ким насправді є народний депутат України Андрій Деркач.

1. Чекіст у третьому поколінні

Дід Андрія Деркача служив у НКВС і був «репресований» у сталінські часи – при черговій зміні керівництва. Батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ. У 1973 році закінчив вищі курси КДБ СРСР. Леонід Деркач – фігурант «касетного скандалу», на плівках Мельниченка зафіксовані його розмови з Леонідом Кучмою, зокрема, про журналіста Георгія Гонгадзе.

Деркач-молодший пішов по стопах своїх батька і діда. У 1989 році закінчив Харківське вище воєнне командно-інженерне училище ракетних військ, з 1990 по 1993 рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського у Москві (зараз – Академія ФСБ Росії). Потім нетривалий час попрацював в СБУ Дніпропетровської області і швидко пішов у політику. Однак, судячи з подальшої кар’єри назавжди залишився в системі КДБ-ФСБ.

2. «Похресник» Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Тривалий час Деркач-молодший працював в апараті Кучми

Політична та бізнес кар’єра Андрія Деркача не була б настільки успішною, якби не підтримка «сім’ї». І мова не лише про впливового тата. Ще в часи, коли Деркач-старший працював на «Південмаші» начальником «першого відділу» (фактично – відділ КДБ на підприємстві), він потоваришував з Леонідом Кучмою, який також працював на головному ракетобудівному підприємстві СРСР. Вони навіть породичалися – дружини Кучми і Леоніда Деркача є сестрами. Ставши президентом, Кучма призначив свого друга головою СБУ. Як згадував Андрій Деркач, він «ріс у сім’ї Кучми, сидів у нього на колінях».

Андрій Деркач – сват Володимира Литвина: донька першого Тетяна одружена з сином екс-спікера ВР Іваном. Весілля Деркачі і Литвини відгуляли якраз у розпал силового протистояння на Майдані — за кількасот метрів від епіцентру революції.

3. Представник «хрещеного батька» російської мафії Семена Могилевича

Наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні боса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов’язаний із російським ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це зайвий раз доводить, що для російських «чекістів» батько і син Деркачі – свої люди.

Могилевич – мафіозі світового масштабу, один з «хрещених батьків» російської організованої злочинності, чиї інтереси простяглися від Росії та України до США. Він – один з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «кришуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.

На плівках Мельниченка зафіксована розмова Кучми та Деркача про Могилевича, яка свідчить, що голова СБУ щонайменше двічі зустрічався з мафіозі у Києві, а «дон Семен» отримував через нього певні прохання від Кучми.

У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» у 1999 році Леонід Деркач заперечував, що знайомий з Могилевичем і заявив, що «немає жодного епізоду на території України, де б ця людина або його соратники порушували закон». На що отримав жорстку відповідь представника американського ФБР: «Могилевич є одним з «хрещених батьків» російського організованого злочинного світу. Порівняння главою СБУ в публічному інтерв’ю відомого всім правоохоронним органам Заходу одного з найнебезпечніших кримінальних лідерів Могилевича з Фордом, одним із засновників автомобілебудівної індустрії США, було сприйнято в США особливо болісно і викликало сумніви щодо серйозності намірів СБУ активно виконувати рішення політичного керівництва України щодо боротьби з організованою злочинністю».

У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлові Черному, також тісно пов’язаному з російським криміналітетом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом – одним з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії.

4. Торговець зброєю

За інформацією ЗМІ, Андрій  Деркач на початку 2000-х спробував стати «збройним бароном», зайнявшись нелегальним продажем зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України з подачі давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, в якій йшлося про те, що  причетність родини Деркачів до незаконної поставки озброєнь в ряд азіатських і африканських країн загрожує національній безпеці України.

Крім того, «Україна кримінальна» опублікувала коментар кримінального авторитета Леоніда Вульфа, який перебував у ізраїльській в’язниці, щодо готовності  свідчити про причетність Деркачів та Вадима Рабиновича (нині – один з лідерів Опозиційного блоку) до незаконних поставок зброї в «гарячі точки» – від Балкан до Іраку. За словами Вульфа, «є інформація про те, що вони поставляли стрілецьке озброєння і важке озброєння руху «Талібан» і «Аль-Каїді». Остання, до речі, отримувала зброю і від Семена Могилевича.

5. Атомний король

Derkach-Andryi3-500x311

В 2000-х Андрій Деркач, на той час президент «Енергоатому», спробував реалізувати амбітний проект – узяти під контроль усю «атомку» України. 29 грудня 2006 року за рішення уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звісно, сам Андрій Деркач. За словами президента Віктора Ющенка, схема Деркача передбачала, що в подальшому стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну мали бути приватизовані – всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств.

У грудні 2007-го прем’єр Юлія Тимошенко скасувала постанову про створення «Укратомпрому». У червні 2008-го керівництво уряду звинуватило Деркача у тому, що на посту керівника «Енергоатому» він скоїв фінансові зловживання на суму 3,6 млрд. грн.

6. Політичний хамелеон

"Помаранчевий" Андрій Деркач після перемоги Ющенка

“Помаранчевий” Андрій Деркач після перемоги Ющенка

Деркач – депутат ВР останніх шести скликань. І кожного разу набирав іншого політичного окрасу. В його партійному портфоліо – блок «За єдину Україну»,  партії «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» і, звісно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР.

16 січня 2014 року голосував за так звані «диктаторські закони», ставленики Деркача на Сумщині возили «тітушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач активно підтримував на виборах Петра Порошенка. Зараз перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв.

7. Господар Сумщини

У ході місцевих виборів 2015 року уся країна спостерігала, як нащадок роду Терещенків Мішель вів нерівну боротьбу за пост мера Глухова проти ставленика Андрія Деркача. Проти Терещенка брутально застосовували адмінресурс, провокації, але попри все він зумів перемогти увесь ресурс «смотрящого» за Сумщиною.

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

У Деркача-молодшого теплі стосунки з Петром Порошенко

«Деркач був прокучмівський, потім проющенківський, потім проянуковичівський. Зараз він говорить, що він пропорошенковский. У будь-якому випадку він вважає, що Сумщина – його королівство. І ми робили кампанію проти системи Деркача, який зараз контролює все-все на Сумщині. Губернатор (Микола Клочко – НБРУ) – це людина Деркача, прокурор – людина Деркача, міліціонери – люди Деркача, ректор університету (Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка» – НБРУ) – людина Деркача, головний лікар – людина Деркача. На Сумщині школа-інтернат не може поміняти жінку, яка прибирає кімнати, без дозволу Деркача», – заявляв Мішель Терещенко.

Деркач справді дуже агресивно реагує на спроби зазіхнути на його королівство. У 2012 році міліція затримала на 72 години кандидата від ВО «Свобода» Артема Семеніхіна, який балотувався в одному окрузі з Деркачем. Його примушували написати зізнання та явку з повинною у справі про шахрайство, пригрозивши, що заарештують його дружину, а дитину віддадуть у дитячий будинок. За словами Семеніхіна, присутній на допиті начальник районного відділу відверто заявив, що «це справа політична, з метою залякати і скомпрометувати українських націоналістів». Тоді ж невідомий молодик навідався до батьків «свободівця», заявивши, що їм разом з сином потрібно в ноги кланятися і просити пробачення в Андрія Деркача, якщо не хочуть «отримати рештки тіла свого сина». Невідомий наголосив, що Деркач має безмежний вплив як у органах влади, так і в кримінальному середовищі.

У 2015 році 33-річний Артем Семеніхін впевнено переміг на виборах мера Конотопа. Схоже, Сумщина добряче втомилася від свого «короля»…

8. Липовий кандидат наук

Андрій Деркач гордиться наявністю шести (!) дипломів – п’ять з яких після навчання у Академії КДБ, мабуть. А також статусом кандидата юридичних наук. Свого часу дисертацію Деркача уважно проаналізувало «Дзеркало тижня». Мотивацію Деркача видання визначило відразу і точно: «Андрію Деркачу, президентові НАЕК« Енергоатом», генеральному директору державного концерну «Укратомпром» не дають спокійно спати лаври «проффесора» Януковича, кандидата економічних наук «надзвичайного» міністра Н. Шуфрича та іже з ними. І вирішив він, що для нормального самовідчуття перебування в списках партії відомих учених-регіоналів, і до того ж перебуваючи (поки ще) при великих фінансових потоках, необхідно використати унікальну можливість поповнити їхні ряди».

«Смішним розділом автореферату для спеціалістів є наукова новизна отриманих нашим героєм результатів. Виявляється, дана робота «є першим самостійним комплексним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам контролю у галузі ядерної та радіаційної безпеки». Але найсмішніше в дисертації Деркача, на думку «Дзеркала тижня», це наступне: «Серед особистого внеску автора в наукову новизну відзначаються уточнення понять «ядерна безпека», «радіаційна безпека» і обґрунтування необхідності приведення у відповідність з приписами міжнародно-правових актів понять «ядерна установка», «ядерний матеріал», «ядерна шкода». Інакше кажучи, Андрій Деркач банально собі привласнив лаври впровадження наукової термінології, яка використовувалася задовго до нього.

9. Друг Росії

Крім дисертації Андрій Деркач написав і кілька книг. Серед них – «Україна і Росія: Випробування дружбою». Дружба з Росією – улюблена тема політика. Свого часу він навіть заснував у парламенті депутатське об’єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішньої політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача зараз видалено.

10. Православний олігарх

Андрій Деркач разом із Вадимом Новинським та Петром Порошенком входить до числа так званих «православних олігархів» – групи великих бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату і суттєво впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також дбають про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної у Москві. «Цікава деталь: підозріло часто по праву руку від Порошенка у всіх церковних ініціативи чомусь постійно виникає відомий гарант інтересів Московського патріархату в Україні – Андрій Деркач», – зазначає відомий релігіє знавець Катерина Щоткіна.

Про вагу Деркача у середовищі Російської православної церкви свідчить такий промовистий факт: у 2004 році він був єдиним політиком, який брав участь у чаюванні Володимира Путіна у митрополита Володимира, коли президент РФ відвідував Києво-Печерську лавру.

У січні 2009 року Андрій Деркач був одним з небагатьох мирян – делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Тоді, нагадаю, обрали патріарха Кіріла – ідеолога «руского міра».

Derkach-Andry5-500x354

Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов’язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП і виступає за тіснішу інтеграцію з Москвою.

***

Власне, після усього сказаного виникає лише одне запитання – що така людина досі робить в українському парламенті. Хоч і відповідь на нього теж очевидна.


Сергій Ружинський, Національне бюро розслідувань України

Сосалка Шуфрича, регионалка Ирина Бережная рассказывает стишки на канале «Россия». Видео

Berezna-Iryna2-500x359

 

Оцените, как Ирина Бережная (просто Ирка, сосалка Шуфрича, Диретор бля…) назвала ролик — Я порвала и загнала Майкла Бома в угол.

Об этом пишет Ua3.info.

«Сосалка-регионалка рассказывает скорее выученное стихотворение обезумевшей публике зомбированной России о ядерных бомбах США сброшенных на мирные (!) города Хиросима и Нагасаки», — говорится в оценочном суждении журналистов .

Олег Ляшко — последняя надежда Кремля

Lyashko-vsunu125 августа 2014 года Петр Порошенко огласил свой указ о роспуске Верховной Рады. В нынешнем составе она проработала на Россию ровно два года. Лишь 169 депутатов из 450 могли считаться проукраинскими. Остальные, кто в большей степени, кто в меньшей, верно служили и готовы дальше служить делу «русского мира».

Подавляющее большинство из них это будет делать уже вне стен главного законодательного органа. Итоги выборов предсказать пока трудно, но сейчас можно сказать точно одно: Верховная Рада впервые за 23 года будет украинская. Не по национальному признаку. По духовному.

Безусловно, Кремль будет продолжать рассчитывать на своих пасынков: Тигипко, Ю.Мирошниченко, Шуфрича, Медведчука, но все на что они и их политсилы могут рассчитывать – это преодолеть барьер в 5%. В новой Раде бывшие и нынешние коммунисты и регионалы с трудом получат максимум 15% мест.

В этой ситуации Кремлю необходимо искать свежие лица. И других вариантов, кроме «Радикальной партии» Олега Ляшко у него нет.

Данный политпроект , который знающие люди связывают с бывшим главой администрации Януковича Левочкиным, безусловно, не КПУ и не партия регионов, но определенную опасность для украинского общества представляет. По нынешним социологическим данным «Радикальная партия» может взять от 15 до 20%. Это не смертельно, но много.

В чем опасность? В оголтелом популизме. Ляшко прекрасный оратор, имеющий хорошее чувство юмора. Людям нравится его слушать, часть молодежи называет его «прикольным». Он всегда говорит то, что на 100% поддерживают все здравомыслящие люди.

Профессионалы медийщики создали Ляшко образ первого парня на передовой. Только те ребята, что там реально воюют, о таком бойце ничего не знают. Постановочные ролики, в которых злой бандеровец Ляшко берет в плен сепаратистов, и с пристрастием их допрашивает известны и российскому зрителю. Как и знаменитый допрос Ляшко от 1993 года.

  Видеозапись допроса депутата БЮТ Олега Ляшко

Если кто-то верит, что такой «милый друг» стал радикалом и борцом за идеалы Украины, то испорченный бюллетень ему в руки.

Ляшко еще месяц назад в эфире «Свободы слова» сказал, что ему регулярно предлагают миллионы долларов за проходные места в списке его партии. Он эти деньги берет и все отправляет в армию, а те, кто давал, позже увидят дулю, а не место. Красиво? Сочно? Безусловно. Только где видеорепортажи о том, что куплено на эти миллионы? Их нет. Потому что миллионы, скорее всего есть, а покупок нет. Нет, он что-то на фронт привозит, как и многие другие граждане Украины. Только это не те объемы помощи, о которых вещает Ляшко по ТВ.

Радикал обещает, что в его партии не будет знакомых лиц и это есть доказательство его незаангажированности. Только непонятно, как это гарантирует то, что незнакомый Попка не будет голосовать так, как ему укажет условный Левочкин.

Так что зря российское ТВ так неуважительно относится к Ляшко. Даже если это игра, рассчитанная на его украинского избирателя. Как-то все с переборчиком. Педофил – это явно лишнее. Да и каналы российские в Украине уже не работают. Так что, скорее глупость, чем игра.

Хотя Ляшко – это последняя реальная надежда Кремля в Украине. На то, что украинская власть будет продолжать говорить о реформах, но не делать их.

Хотя повторюсь, что при любых раскладах, Радикальная партия вместе с осколками партии регионов и КПУ не создаст большинства в новой Верховной Раде.

Cергей Запорожский, Эхо Москвы

Цыплаков не просто «Цыпа»

Благодаря Нестору Ивановичу Шуфричу, искренне обидевшемуся, что вчерашние друзья-регионалы «отжали» у него «Нефтегаздобычу», мы смогли рассмотреть еще одну макеевскую физиономию из «ближнего круга» сыновей Виктора Януковича. А именно, человека, которого в разное время в Донецке звали то «Цыпой», то «Русей», и который сейчас по нелепой прихоти судьбы из банального гопника превратился в миллионера и «лицо приближенное» если не к «императору», то к «принцу».

Забавно, что посадить Цыплакова собирались еще в сентябре 2005 года, когда он трудился банкиром у Юры Енакиевского в «Югкомбанке» и «Укриндексбанке», но тогда Цыплакову удалось банально откупиться за ничтожные 60 тысяч долларов. А прошло совсем немного времени и «Цыпа» уже заимел личный самолет стоимость в 60 милллионов долларов. Если не врет, конечно.

Впрочем, нельзя не сказать о том, что «Цыпа» умеет учиться. Потому что проделал путь от макеевского гопника и «бригадного» у водочника Климца до матерого «конвертатора», а теперь и рейдера он в рекордно короткий срок.

Кстати, в банковской сфере у «Цыпы» остались весьма интересные люди. К примеру некто по кличке «Цупа».

«Цыпа» и Цупор

Нацбанк утвердил Ивана Цупора в должности Председателя Правления «ПИВДЕНКОМБАНКА» Согласно решению Комиссии Национального банка Украины по вопросам надзора и регулирования деятельности банков от 25.05.12, Цупор Иван Иванович согласован на должность Председателя Правления ПАО «КБ «ПИВДЕНКОМБАНК». Общий опыт работы Ивана Цупора в банковской сфере составляет более 30 лет, из которых 13 последних лет он проработал на руководящих должностях в АБ «Укргазбанк», «Экспортно-импортном банке”,”Проминвестбанке”, банк «Киев» и др. Более 10 банков за 13 лет. Частенько не правда ли? Если обратим внимание, половина банков государственные или стали государственными в результате деятельности — «убийцы» банков — Вани Цупора. Основное изобретние ВВЦ — схема плучение дешовых денег их гос бюджета, путем подкупа и взяток должностных лиц и руководящих гос чиновников. Как пример, в настоящее время Цупор вошел в преступный сговор с руководителем исполнительной дирекции Фонда социального страхования по временной утрате работоспособности Украины — Бондарем Олегом Васильевичем, который банчит бюджетными денежными средствами, как своими личными, с целью получения тендера на размещения дешевых денег в своем и связанных с ним банках. При этом дальнейшая судьба гос средств очень туманна, ведь не для кого не секрет, что «Южкомбанк» является крупнейшим в Украине «конвертационным» центром. Классическая схема хищения финансов в наше время выглядит следующим образом: преступник мошенническим путем договаривается с фин учреждением о получении кредита, подделывает требуемые документы, дает взятку будущему «терпиле», получает желаемое и обналичивает через площадку «конвертационного» центра. Не правда ли очень схожая ситуация? Единственное отличие в настоящем примере, кредит берет не мошенник через подставных лиц, а непосредствено «конвертатор» Зачем платить больше? За годы преступной деятельности Ванек, приобрел не малый опыт в этих вопросах, опитимизация затрат — это его главная фишка! Чтоб дойти до уровня сенсея-мошенника пришлось погубить не один банк, но об этом в другой раз.

Кроме того, у «Цыпы» есть братец Сергей, который умудрился выжить с земли даже закарпатских гуцулов.

Скандал вокруг Писаного камня происходил в прошлом году.

«Про бажання донецьких «інвесторів» заволодіти туристичною перлиною Карпат — Писаним каменем жителі села Буковець дізналися у травні цього року. На сході селян гуцули одностайно виступили проти оренди легендарної скелі. У той час місцеві мешканці також дізналися, що підприємці з Донецька, які претендували на Писаний камінь, вже купили неподалік чотири гектари землі і на цьому зупинятися не збираються. При цьому несподівано і дуже на руку донеччанам Верховинська районна прокуратура звернулася до суду, вимагаючи визнати недійсними державні акти на землю власників чотирьох сусідніх ділянок. Після кількох публікацій у «ГК» («Хто зазіхнув на Писаний камінь» в №19 від 12 травня, «Війна за камінь» в №22 від 2 червня) депутати Івано-Франківської обласної ради створили тимчасову комісію, яка взялася вивчати земельний конфлікт навколо Писаного каменя. У неділю, 24 липня, на черговому сході селян у Буківці про роботу комісії доповів її голова Ігор Шумега”.

Сходка крестьян

Крім депутатів обласної ради, які вже понад місяць вивчають ситуацію навколо Писаного каменя, на збори селян з’явилися і представники районного керівництва. Голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак запевнив, що про цей земельний конфлікт дізнався з преси та від голови сільської ради. Загалом селян зібрали, щоб повідомити, що позовні заяви щодо скасування державних актів на право приватної власності на землю Верховинський районний суд залишив без розгляду. «Суд виніс рішення на користь громади села Буковець. Я думаю, все стало на свої місця», — зазначив Гондурак. Однак депутат сільради Іван Соколовський нагадав, що судовий позов адміністрація підтримала. Оскільки позивачем був «прокурор Верховинського району в інтересах держави в особі Верховинської районної державної адміністрації». Проте голова РДА продовжував виправдовуватися: «Позивачем була не адміністрація… Я не збираюся щось доказувати. Факти говорять за своє».

Голова тимчасової комісії обласної ради Ігор Шумега підтвердив, що судова справа закрита, оскільки райдержадміністрація «на пропозицію прокуратури» відмовилася підтримати судовий позов щодо скасування державних актів на право користування землею. Шумега підтвердив припущення селян, що на територію біля Писаного каменя зазіхнули «не прості» люди. «Комісія виходила на місце. Там вже є вертолітний майданчик, електропідстанція. Ви собі уявіть, скільки вам треба буде ходити, скільки працювати, щоб у себе на подвір’ї, для своєї пилорами поставити електропідстанцію», — поділився враженнями голова комісії.

Депутатів обласної ради також здивувала мотивація судового позову — невстановлені межі сіл. «Я вам скажу, що меж між населеними пунктами в сільській місцевості немає майже ніде», — повідомив Шумега. При цьому він припустив, що, відмінивши один земельний акт, можна відмінити й інші. Адже нема гарантії, що землевласники з Донецька не захочуть «розширятися». Депутат запевнив, що комісія обласної ради дійсно перейнялася проблемою буківчан і готова розглянути всі їхні скарги.

Перекрили воду

Зі скаргами селяни не забарилися. «Діти пішли на Писаний камінь по афини (чорниці — ред.), хотіли набрати води, але їх злякав собака», — розповів один із мешканців села. Гора Копілаш, на якій знаходиться Писаний камінь, густо вкрита чорницями. Збір ягід у літню пору є вагомим заробітком для багатьох гуцулів. Виявилося, що єдине джерело, де брали воду відвідувачі Писаного каменя, знаходиться на ділянці, яку придбали донецькі. Схвильовані мешканці навперебій розповідали, що біля джерела, де раніше набирали воду, тепер прив’язаний собака, який нікого до нього не підпускає. Крім того, селяни розповіли, що на їхні намагання напитися води попри пса, з’явилися охоронці, які їм у цьому перешкодили. Тепер охочим відвідати Писаний камінь доводиться шукати питну воду у радіусі декількох кілометрів. Гуцули вважають, що не дати води навіть найлютішому ворогові є великим гріхом. Втім гріха донеччани, схоже, не бояться. Наразі місцева влада пообіцяла домовитися з ними і зробити водогін від джерела, яким вивести воду за межі їхньої земельної ділянки.

Тим часом не вгамовується районна прокуратура. Після того, як райдержадміністрація відмовилася підтримувати судовий позов про скасування державних актів на землю, прокурор Верховинського району Дмитро Медведчук звернувся з листом до голови сільради Мирослава Матаржука з проханням підтримати позов прокуратури щодо визнання недійсними державних актів на право власності землею. Однак тепер прокурор вимагає розширити список відповідачів у суді. Окрім чотирьох земельних актів, які вже суд відмовився скасувати, тепер прокуратура вимагає визнати недійсними ще три. Серед них, щоправда, й акт на землю Сергія Циплакова з Донецька, який за документами є власником скандальної ділянки під Писаним каменем.

У селі говорять, що після гучного розголосу цієї справи прокурори хочуть розширити кількість відповідачів у суді тільки для замилювання очей. Як би там не було, сесія Буковецької сільської ради прохання прокуратури відхилила.

«ГК»

 

Но вернемся к «Цыпе», его смешной биографии и недавнего сканадала вокруг «Нефтегазодобычи».

Апрель месяц 2012 года, казалось бы, уже не сулил никаких сюрпризов для сотрудников «Нефтегаздобычи» – дела шли своим чередом, судьба их коллеги оставалась неизвестной, пока в один прекрасный день не выяснилось, что офис охраняют незнакомые лица спортивного телосложения, а по коридорам офиса расшагивает новый владелец. Старый, угодливо извиваясь, демонстрировал свежеиспеченному хозяину не столько свою крутизну, сколько желание быть полезным. Подозрения, двухмесячной давности оправдались – неизвестно каким образом владельцем фирмы стал молодой человек с «донецкой» пропиской, со смешной фамилией Цыплаков. Готов поспорить, что в киевской среде он малоизвестен. В то же время, подавляющее большинство донецких бизнесменов более чем хорошо осведомлены о его персоне.

Тогда Руслан Петрович был более известен как «Русик», в статусе подручного легендарного водочного барона Павла Климца. В те лихие года проблемами платежеспособности никто особо не заморачивался, тем более в Донбассе, с контрагентами поступали жестко, а с должниками – тем более. Тогда, под началом Цыплакова работала группа ребят в спортивных костюмах, решавших сложные вопросы без долгих и нудных судебных разбирательств. Действительно, зачем и кому нужна волокита, если несговорчивого «клиента» можно похитить и посадить «на подвал», где ему будет удобно поработать и с документами и оформить все «должным образом» с лояльным нотариусом. Доказав свою результативность, Руслан Цыплаков получил «повышение» – его поставили прикрывать конвертационный центр, обслуживающий водочную империю Олимпа.

Как известно, Донбасс – порожняк не гонит, а теневики уровня Климца не любят быть зависимыми от кого бы то ни было, поэтому, Цыплакову была поручена еще более ответственная задача – сформировать «площадку». Что было и сделано, на базе банка с днепропетровской пропиской, которым и стал КБ «Южкомбанк». Не останавливаясь на достигнутом, была предпринята попытка поглотить еще один, сугубо «конвертный» банк – АКБ «Автокразбанк». История банкира Леонида Кириченко, которого встретил в подъезде своего дома неизвестный, после чего нанес единственный удар ножом в печень, и исчез, не забрав ни дорогих швейцарских часов, ни бумажника с валютой – была весьма наглядным уроком для тех, кто не понимал, с кем он имеет дело.

Ответственности Цыплаков не боялся – начальником безопасности в Южкомбанке трудился заслуженный борец с конвертационными центрами отдела «К» УСБУ Донецкой области — Илья Разаренов, со стороны милиции его прикрывал высокопоставленный сотрудник донецкого угрозыска Александр Худяк. К слову сказать, именно Худяк возглавлял операции по похищению людей, вымогательстве и пытках. Ему, как менту – не представляло особого труда организовать заход к жертве, вызвать её на встречу, после чего человек на некоторое время исчезал. Если же родственники писали заявление в милицию – то оно попадало на рассмотрение к тому же Худяку, который и организовывал мероприятия по раскрытию преступления. Удачно, что и говорить.

Плохая компания

Еще более удивительным образом Цыплаков «засветился» с нигерийцем Инносентом Эзумой. А дело было так. Нигерия – страна далекая, но с природными ресурсами у неё дела обстоят просто великолепно. Дело – за инвесторами. В компании, являющейся резидентной в Нигерии — FSO Nigerian Limited — соучредителями были Игорь Деревлев (75% — Украина) и Инносент Эзума (25% — Нигерия). Именно с 2005 года эта компания совместно с одной из ведущих украинских финансово-промышленных групп, от лица которой выступала аффилированная с ней нидерландская компания, и создала Zuma Steel West Africa Limited — с целью производства стального проката. Причем Эзума был назначен директором этого предприятия. Уже в конце 2006 года эта украинская группа, которая в итоге стала контролировать 75% акций Zuma Steel West Africa Limited, из-за дефицита сырья отказалась от планов развития сталепрокатного производства в Нигерии, предложив FSO Nigerian Limited выкупить ее долю. Ввиду этого Эзума попросил Деревлева подыскать потенциальных украинских инвесторов, желающих вложить средства в это предприятие. Таким инвестором Деревлев предложил своего знакомого Руслана Цыплакова. С ним-то и планировалось создать новую фирму, которая выкупила бы долю указанной украинской финансово-промышленной группы.

Однако сам Цыплаков выставил ряд условий. Во-первых, он должен был стать новым директором совместной компании. Во-вторых, FSO Nigerian Limited должна была передать в новую компанию лицензию на добычу полезных ископаемых в Нигерии, которую она ранее выкупила у Zuma Steel West Africa Limited. Наконец, от Эзумы потребовали, чтобы его доля была оформлена на Эзуму как на физическое лицо. С этим последний никак не согласился, ввиду юридических особенностей (в случае физического устранения на его долю как физлица смогли бы претендовать партнеры, а так его компания остается под контролем его прямых наследников).

Все возражения нигерийца Цыплаковым не принимались. Более того, он заявил, что сможет заставить Эзуму продать свою долю. Если и тогда нигериец откажется, то Цыплаков сможет выкупить долю у украинской группы в Zuma Steel West Africa Limited без его участия и посредством решений судов вернуть ей лицензию на добычу полезных ископаемых. Наконец, Цыплаков, по словам Эзумы, заявил, что может вообще «устранить» его как препятствие на пути к добыче африканских полезных ископаемых. При этом Деревлев все это время поддерживал позицию Цыплакова, также угрожая африканцу.

Захватывающие эпизоды этого конфликта развернулись и в Африке. Сотрудники Zuma Steel West Africa Limited сообщили 7 ноября 2007 года Эзуме, что украинские рейдеры из группы Цыплакова пытались захватить эту африканскую компанию, прикрываясь поддельным распоряжением украинской финансово-промышленной группы, имеющей в ней 75% долю, об отстранении Эзумы с должности директора. Впрочем, опытка такой «революции» провалилась — в дело вмешались нигерийская полиция. Провести захват через местные нигерийские суды у Цыплакова тоже не вышло.

Поэтому, вопрос попытались решить обычным путем, «по-донецки». Первое покушение на нигерийца произошло 23 октября 2007 года, когда в офисе фирмы Эзумы в Киевском районе Донецка двое нападавших сильно избили бизнесмена. Через три дня, 26 октября уже трое нападавших избили Эзуму — на территории учреждения здравоохранения в донецком Куйбышевском районе. Более того, тогда прозвучали и выстрелы из автоматического оружия. Как и в первый раз, Инносент смог отбиться, хотя снова не без посторонней помощи — выручили сотрудники «Титана». Это дело, как и многие другие – кончилось прогнозируемо – ничем.

К слову сказать, откуда на «Нефтегаздобыче» взялся Цыплаков, как у него оказался контрольный пакет акций и почему Нестор Шуфрич представляет его как полномочного представителя Семьи – ответить не мог никто. Да и кому нужно ввязываться в эти разборки? Раз Семья зашла – значит так тому и быть. Уж тем более, что в представители оной последнее время наращивает обороты с потрясающей эффективностью, которая оранжевым в 2005-м году даже не снилась. Ну а явление «эффективного менеджера» новой донецкой формации, который в начале 2012 года внезапно озаботился столь перспективным направлением и даже приобрел нефтегазодобывающую компанию – расставило все на свои места.

Действительно, Руслан Петрович Цыплаков, банкир с криминальной биографией (весьма свойственной представителям славного шахтерского края), весьма близок к сыну Президента Украины – Виктору Януковичу-младшему, с которым участвует в ралли-рейдах и занимают должности в президиуме Автомобильной федерации Украины. К слову сказать, «Нефтегаздобыча», подобно Южкомбанку, владельцем которого является Цыплаков, также неоднократно выступала в роли «площадки» – конвертационного центра. Так что управлять этим бизнесом для Руслана Петровича не составит особого труда — благо, опыт имеется, а с нефтегазовым направлением – Нестор Иванович поможет.

Разумеется, возникает резонный вопрос: случайно или неслучайно Нестор Шуфрич оказался в «младших партнерах» Цыплакова. Стал ли он очередной «жертвой» набравшей обороты Семьи или же напротив, выступил в роли инициатора появления в бизнесе высоких покровителей?

Верным оказалось второе предположение. Шуфрич, потерявший в ходе бесчисленных скандалов политический вес, умудрившийся рассориться с Сергеем Левочкиным решил расплатиться за возвращение в большую политику газовым предприятием. При этом, такие мелочи, как необходимость согласования подобных действий с другими партнерами, в его планы не входили. Единственным, кто серьезно мог помешать планам Нестора Ивановича, был его же протеже Олег Семинский — являвшийся миноритарным акционером компании. Но стоило ему исчезнуть — тут же предприятие, с подачи Нестора Шуфрича, оказалось в руках нового «донецкого» владельца.

Возникает резонный вопрос — это судьба Семинского, а также принадлежащих ему акций. Не поменяли ли они, за время его вынужденного отсутствия, своего хозяина? Да и сам Семинский – это не тот человек, что может просто «потеряться». Уверен — рано или поздно, но механизм сделки по «Нефтегаздобыче» станет явным (как, например это было с таинственной приватизацией комбината Ильича). А вместе с ним и подробности этого похищения.

Удар по президенту

Самое интересное заключается в том, что весь негатив от этой ситуации ляжет не столько на Нестора Шуфрича и Руслана Цыплаковым, а на … Виктора Януковича-младшего. Которого и выставят инициатором рейдерской схемы захвата нефтедобывающего предприятия. Собственно, это уже и так происходит. Ведь Шуфрич уже успел проинформировать всех заинтересованных лиц, что в его бизнес зашла Семья и он теперь под ними. Тем самым, Шуфрич демонстрирует всем, что он снова «в обойме».

Для сторонников Януковича вся данная ситуация – яркий пример того, что не стоит сильно уповать на милость там, где ее нет, и не будет. Понравится ваш бизнес — отберут. Любыми средствами. Не останавливаясь ни перед чем. Причем, обыватель и разбираться не будет — насколько эта ситуация соответствует действительности и действительно ли причастен ли к этому сын Президента.

Цена, которую Шуфричу пришлось заплатить за право быть рядом с Семьей – очень высока, но Нестор Иванович платил ее с улыбкой. Почему так? Неужели он верил, что есть вероятность, будто бы все поменялось и его больше не кинут? Как это ни смешно звучит, но, похоже, что верил. И зря. Кинули Нестора, кинули. Потому что бандиты, потому что донецкие. И теперь уже вряд ли ему помогут любые публикации.

(продолжение следует)

 

Игорь Кривой, «ОРД», «Национальное бюро расследований Украины»

 

Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались. Фото

Початок першої ранкової бійки був в 10:22 і закінчилась вона в 10:27. Пройшло 25 хв., і Мохник з Кошулинським на пару з Шуфричем і Тедеєвим дуже приязно спілкувались на що до подій пів-годинної давнини.

Шуфрич наприклад, всім приміряв чийсь відірваний гудзик, це тривало десь протягом 5-6 хв., потім до них підійшли Шенцев і Царьовим…

А ні Мохник, а ні Кошулинський у першій бійці участі не приймали, на відміну від цих трьох вищезгаданих бойовиків ПР… я так розумію що не всі 37 свободівців є багнетами демократії… на заступників голови фракції ця ідея не розповсюджується.

Україна. Київ. Верховна Ради України. Засідання сесії Верховної Ради 7-го скликання. 13.12.2012.

 

 

Влад Содель

 



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: