Сообщения с тегами ‘Иловайск’

Під Дніпром викопали мішки з речами загиблих під Іловайськом захисників України

ato-heroes1-500x300

 

Під Дніпром викопали 36 мішків з речами загиблих під Іловайськом воїнів, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Про це написав у Facebook депутат міськради Кривого Рогу Микола Колесник.

«Викопуємо форму, берці, ремені, кобури, мішки з моргу, з бірками», — написав він.

За словами депутата всі 36 мішків на одне сільгоспгосподарство завезли у 2014 році на прохання тодішнього голови Таромського відділку міліції, щоб «підсушити трохи».

 У зв’язку з цим Колесник звернувся до правоохоронців.

«Все внесено до ЄРДР. Покази надані», — написав пізніше він.

В коментарі «Українській правді» Колесник розповів, що покази надали і власники фермерського господарства.

Колесник вважає таке «поховання» не єдиним і не здивується, якщо на сусідніх угіддях позакопували й інші речі загиблих українських воїнів.

«Я не впевнений, що таких „поховань“ ми не знайдемо надалі, така практика була поширена у міліціянтів. Може речі розвезли і на інші господарства», — сказав він.

«Поліція повинна була описати ці речі, їх мали б поховати, але їх забрали і, щоб не колупатися з ними, оскільки вони були в крові і вже мали запах, керівник поліцейського відділку відвіз всі речі на територію Таромського рибхозу і, користуючись службовим становищем, попросив, щоб вони там трішки підсушилися. Після цього він ні разу туди не приїхав», — розповів Колесник.

Речі пробули там з осені 2014 року.

«Коли ми почали копати – відчули трупний запах. Викликали слідчо-оперативну групу, разом з оперативниками почали описувати ці речі», — сказав він.

Серед знахідок радіоактивна станція, дитячі листи в кишенях, особисті речі, форми, нагороди.

«Перше, що ми знайшли, коли почали копати — це медаль батальйону під номером 0019, яку вручали на опорних пунктах під Іловайськом, після цього у мене почали трястися руки», — додав депутат.

Водночас, керівник місії «Чорний тюльпан» Ярослава Жилкіна в ефірі телеканалу «112 Україна» розповів, що про 36 мішків їм розповіли фермери. Організації вдалося ж розкопати і зібрати всього 6 мішків.

Прес-секретар поліції Дніпропетровської області Ганна Старчевська розповіла в коментарі УП, що наразі невідомо чиї це речі, і яким чином вони потрапили на територію господарства.

«Призначили службове розслідування стосовно того, хто безпосередньо віддав їх на збереження фермеру», — сказала вона.

Старчевська не змогла прокоментувати звинувачення на адресу керівника місцевої міліції (у 2014 році), але сказала, що в органах він більше не працює.

За її словами, у 2014 році на Дніпропетровщину привезли 98 загиблих під Іловайським бійців. У 4 міській лікарні військових ідентифіковували за результатами експертизи, після чого речі віддавалися родичам загиблих.

«Стосовно того, чиї це речі? Я відповісти наразі не можу. Ми будемо уточнювати це в рамках розслідування. Стосовно того, що речі віддали на збереження, то порушень, на сьогодні, у цьому ми не вбачаємо, але чому їх не забрали і, на якій підставі вони були закопані, ми будемо дізнаватися», — пояснила прес-секретар.

Вона додала, що у 2014 році приймалося рішення про утилізацію подібних речей, але не таким чином.

У #Порошенко назвали журналистов «мразями» за расследование офшоров президента. Фото

Poroshenko-angl1

 

Советник президента Украины Юрий Бирюков назвал «мразями» журналистов, которые подготовили сюжет об офшорах Петра Порошенко.

«Ай, как неудобно получилось… Особенно бесят мрази, которые потанцевали на костях Иловайска. Просто мрази. Бесполезное обращение, но вдруг… Други! Когда вам вешают лапшу на уши — думайте! Просто напрягайте мозг и думайте», — написал он на своей страничке в фейсбук.

Birukov-zhurn1-1

Советник Порошенко также опубликовал подборку скриншотов, в которых показана негативная реакция соцсетей в адрес украинского президента после расследования о его офшорах.

3 апреля 2016 года была обнародована база данных офшоров, счета в которых принадлежат приближенным к власти в ряде стран мира лицам, в т.ч. чиновникам России, Сербии, стран ЕС, Украины, Китая и др.

Среди прочего эксперты нашли у Порошенко масштабную офшорную пирамиду для ухода от налогов. В расследовании идет речь о том, что президент Украины говорил неправду, утверждая, что создал для управления Roshen «слепой траст». Журналисты также обнаружили, что в декларации 2014 год Порошенко не указал офшорную компанию под названием Prime Asset Partners Limited. Ее создали якобы для продажи Roshen.

В Украине НАБУ и Генпрокуратура отказались расследовать панамские офшоры президента.

Как рейдеры Корбан и Филатов заметают следы. Расследование

Korban-buhaet1

 

Громкий скандал с хищением народных средств из «Фонда обороны страны» окончательно стер «патриотическую» позолоту с Геннадия Корбана и Бориса Филатова.

Однако, уже основательно подсевшие на допинг «всенародной любви», эти господа все еще никак не могут принять этот факт, как данность. И не столько потому, что обожание простых граждан, которых, как оказалось лично Геннадий Олегович защищал на фронтах, грело их израненную душу. Дело гораздо прозаичнее: затуманенные глаза людей, позволяли проворачивать у них под носом десятки противоправных дел и не нести за это никого наказания.

И вот с этим смириться люди, которые придумали практически идеальную схему «рейдерства в патриотической упаковке», ну никак не могут. Между тем, только в Днепропетровске за полтора года безраздельного хозяйничанья «приватовской» группировки было отжато несколько десятков прибыльных предприятий. Среди которых гостиница «Рассвет», Хлебозавод №2, сельхозпредприятие «Дзержинец», СПЧ «Чумаки». И этот список далеко не полон. Поэтому понять степень разочарования господ Корбана и Филатова в принципе можно. Но, естественно, не разделить.

Люди, сохранившие трезвость сознания и не поддавшиеся на массированную пропаганду со стороны «бескорыстных спасителей» Днепропетровска хорошо помнят их «подвиги». Как, впрочем, и то, что главный «бизнес-конфликтолог» Корбан и его младший партнер Филатов еще два года назад с гордостью носили имя «рейдеров номер один» в нашей стране. И ведь было за что.

Просто напомним некоторые наиболее яркие «приобретения» специалистов по силовому перераспределению собственности. В частности, для тех, кто все еще склонен верить в сказки Корбана и Филатова о том, что снова защищают Днепропетровск. На этот раз от разграбления со стороны своих, якобы политических оппонентов. Иногда это полезно – освежить память. Например, чтобы наконец-то понять, за кого же тебя реально держат люди, прячущие за патриотической риторикой хищный оскал.

Вот этот далеко не полный список в хронологическом порядке. 2005 год – «приватовцы» отжимают «Детский мир», ныне превращенный в «Пассаж» и Дом быта. 2006 год – успешная атака на рынок «Озерка»; 2008 год – Корбан и Филатов прибирают к рукам Концерн «Весна» и Днепроблэнерго. 2009 год – захвачены гостиница «Астория» и здание Фонда госимущества на улице Комсомольской. Как говорится, есть что защищать не щадя живота своего.

Правда, с последним, судя по заявлениям героя АТО командира разведывательной группы роты «Торнадо» Юрия Помазана тоже не все гладко. Потому как господа «патриоты» предпочитали не щадить на фронте не свои животы, а тех, кто им поверил. И поплатился за это своей жизнью. В том числе и под Иловайском. Где реальные герои Украины, не зная истинной цели операции, к сожалению, защищали не столько Родину. Многие утверждают, что ими как «пешками» двигали вполне осязаемые коммерческие интересы Корбана и Филатова, которым приглянулась Зугресская ГЭС.

skan-stranitsyi-Filatova1-500x402

И не потому ли так нервничал Борис Альбертович, что дописался на «фейсбуке» до сожаления о том, что не все, кто знает правду, полегли в Иловайском аду?!

А может проще предположить, что ничего и не было?

Татьяна Ружицкая, Национальное бюро расследований Украины

Семен Семенченко: від звичайного шахрая Грішіна до живої легенди. Частина 2

2-й резервний батальйон Нацгвардії був використаний Грішіним і Геращенком для реклами в соцмережах і ЗМІ відкритих аферистами рахунків для фінансової підтримки неіснуючого в державі батальйону «Донбас».

Вже на початку травня 2014 року стало відомо, що людина, яка підписується в соціальних мережах як Семен Семенченко (псевдонім, придуманий Богданом Кутєповим, виявився напрочуд живучим), — це доведений до відчаю від хронічного безгрошів’я дрібний донецький шахрай Костя Грішін, дружину якого розшукує оператор зв’язку МТС, щоби стягнути заборгованість за користування мобільним телефоном на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14.

У пошуках, чим нагодувати трьох дітей, Грішін тинявся по штабах сепаратистів, брав участь у штурмі 3 березня 2014 року відділення Держказначейства в Донецьку, вештався по захопленій «губаревцями» обласній державній адміністрації. Наприклад, на цьому відео з Донецької ОДА, оприлюдненому 3 березня 2014 року, майбутній народний депутат бовваніє з 11-ї по 22-гу секунди.

Втім, точно так безробітний Грішін їздив на київський Майдан і вештався серед учасників проукраїнських мітингів у Донецьку, час від часу потрапляючи в об’єктиви фотоапаратів.

Grishin-Konstantyn3-500x375

 

 

Годі шукати в цьому якесь ідеологічне підґрунтя, хоча, проживаючи в Севастополі, Грішін позиціонував себе  російським націоналістом і саме під проросійськими та прокомуністичними гаслами балотувався до Севастопольської міськради в 2000 році. Все було простіше: «джентльмен у пошуках червінця» виглядав, де можна було заробити бодай якусь копійчину.

Напевно, два роки навчання в Москві на режисерських курсах пішли на користь талановитому шахраю. Намацавши завдяки Геращенку «золоту жилу», Грішін разом з тодішніми соратниками — передусім, нинішнім народним депутатом України Наталією Веселовою — створив сторінку у Facebook із розповідями про неіснуючий «батальон территориальной обороны Донецкой области «Донбасс». Ясна річ, з зазначенням номерів рахунків, на які слід переказувати пожертви.

Звісно, ніякого батальйону «Донбас» не існувало. Батальйони територіальної оборони — це підрозділи Збройних сил України, підпорядковані Міністерству оборони. Як згодом запевняла та ж Веселова, яка на прохання пройдисвіта створювала фейкову сторінку фейкового батальйону, вона гадки не мала, що Семен Семенченко — це раніше судимий шахрай, що збирає гроші, рекламуючи себе постановочними сценами подвигів псевдо-батальйону.

Фальшиві посвідчення і справжня зброя

Яким би талановитим актором не був майбутній легендарний комбат, вивели на широкі обрії проект «Семен Семенченко» інші люди — Антон Геращенко та Арсен Аваков.

30 травня 2014 року в складі військової частини 3027 Національної гвардії України (так нині називаються Внутрішні війська МВС України), що базується в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, був утворений 2-й батальйон спеціального призначення. Це спеціальне призначення полягало в тому, що до батальйону зараховували резервістів — тобто громадян, які хотіли б відновити чи набути навичок з військово-облікових спеціальностей.

По суті «резервні батальйони» — це щось на кшталт радянського ДТСААФ, а саме поняття резервіста було запроваджено законом від 17 березня 2014 року, який вніс новації в Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». А саме, з’явилась вставна стаття 26-1, яка визначила, що «Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю… Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи».

Оцей 2-й резервний батальйон і був використаний Грішіним і Геращенком для того, щоби рекламувати в соціальних мережах і ЗМІ відкриті аферистами рахунки для фінансової підтримки неіснуючого в державі «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Грішіна, який не мав жодного відношення до Нацгвардії, за розпорядженням Авакова допустили на територію в/ч 3027, де він зустрічав людей, що хотіли вступити на службу в розрекламований батальйон. При цьому Грішін представлявся командиром військової частини №3027 підполковником Семенченком. Якщо аферист не бачив, як використати певну людину в своїх потребах, він відправляв її оформлюватись до реального командира в/ч — Володимира Мусієнка. Але в більшості випадків Грішін особисто «приймав на службу», підписував «наказ» і видавав фальшиве «посвідчення» з «правом носіння табельної зброї», яке засвідчував фальшивою печаткою.

Semenchenko-Semen-falsif1-500x312

Цих людей Грішін використовував для зйомки рекламних кліпів, завдяки яким зібрав колосальні гроші та цілий парк елітних автомобілів.

Ось так виглядає типове фальшиве посвідчення бійця неіснуючого батальйону «Донбас». Посвідчення, підписане «командиром військової частини 3027 підполковником С. Семенченком», видане стрільцю, начебто зарахованому на військову службу «наказом командира в/ч 3027 від 19.06.2014 р. №24». Нижче — «дозвіл на носіння табельної зброї» із зазначенням номеру автомата АКС, засвідчений фальшивою печаткою.

Людям, які отримували ці «посвідчення», навіть на думку не спадало, що батальйони не є юридичними особами й не можуть мати печаток, що на печатках обов’язково зазначається код ЄДРПОУ, а символіка державних установ затверджується постановами Кабінету міністрів України. Та й кому міг спасти на думку масштаб афери, якщо все це відбувалось на території військової частини Національної гвардії, куди аж ніяк не могла потрапити стороння особа?

Щоправда, якщо печатка була фальшивою, то зброя — справжньою. У зв’язку з чим виникає цілком закономірне запитання до Авакова та Геращенка: де Грішін брав АКСи, які роздавав на території в/ч 3027 обманутим ним громадянам, що думали, буцімто їх прийняли до лав Нацгвардії? І чи не зі складів Нацгвардії ця «ліва» зброя? У такому разі також непогано було б з’ясувати, скільки саме «стволів» було роздано, скільки — продано й кому саме. Це зробити тим простіше, що на фальшивих посвідченнях проставлені реальні заводські номери автоматів.

Друге коло запитань стосується правового статусу людей, які були певні, що воюють у складі військової частини 3027 Національної гвардії України під орудою «підполковника Семенченка». Зрозуміло, що вони стали жертвою шахрайства, вчиненого на території військової частини. Але це не робить їх військовослужбовцями. Тепер виникає запитання: а як цивільні особи, нехай навіть і обмануті Грішіним, могли опинитись у зоні бойових дій? Хто тепер виплачуватиме грошову допомогу родичам тих, хто загинув з фальшивим посвідченням бійця Нацгвардії?

До речі, взагалі б непогано було розібратись, у який спосіб резервісти Нацгвардії опинились в зоні проведення антитерористичної операції, яку проводить, згідно із законом, виключно Антитерористичний центр СБУ. Бо відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ані МВС України, ані підпорядкована йому Нацгвардія, ані Збройні сили України жодного відношення до АТО не мають й лише відкомандировують своїх співробітників та військовослужбовців разом з технікою в підпорядкування першого заступника голови СБУ. Тож хотілося б, щоби Служба безпеки України пояснила, як резервісти Нацгвардії опинились у її розпорядженні й що серед них робили особи з фальшивими посвідченнями, виданими «підполковником Семенченком».

На особливий наголос заслуговує та обставина, що самого «підполковника Семенченка» прийняти в Нацгвардію було неможливо — давалась взнаки колишня судимість. Хоча вона давно погашена, той факт, що Грішін був колись засуджений, унеможливлював його службу в органах міліції чи Національній гвардії України. Та й на яку посаду міг бути прийнятий громадянин з середньою освітою, який раніше не служив у армії ані дня? Хіба лише рядового солдата.

Саме тому Грішіну й доводилось приховувати своє справжнє прізвище, оскільки будь-який дільничний міліціонер міг миттєво «пробити» по картотеці Інформаційного центру МВС України його біографію. З тієї ж причини — й маска-балаклава. Бо характерна зовнішність «підполковника Семенченка» була дуже добре відома як ошуканим мешканцям Севастополя, так і його кредиторам у Донецьку.

Як розповідали згодом волонтери, які були впевнені, що допомагають батальйону «Донбас», поведінка «підполковника Семенченка» спочатку не викликала в них жодних підозр саме тому, що роздача посвідчень і зброї відбувалась за парканом військової частини, де Семенченко почувався як вдома. Наталка Веселова навіть заснувала благодійний фонд для збору коштів і відкрила на своє ім’я рахунки в «Приватбанку». От тільки в якості одного з контактних телефонів при відкритті рахунків вона мала необережність зазначити телефон Грішіна. Це урешті-решт призвело до того, що в січні 2015 року шахрай змінив ПІН-код (СМС-ка з новим кодом прийшла на його телефон) і через банкомати зняв готівкою всі гроші, зібрані волонтерами.

Але попервах довірливий народ вірив, що Семен Семенченко — народний герой. Перші підозри з’явились у липні 2014 року, коли стало відомо, що так званий командир батальйону замість того, щоби перебувати на фронті, веде життя світського лева та активно збирає гроші готівкою — зокрема, взяв чималу суму в тодішнього голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, яку привласнив.

Потім поповзли чутки, що Грішін взяв 300 тис. дол. у громадянина США Марка Паславського, начебто на придбання безпілотників для потреб Нацгвардії, а після того, як Марк став вимагати звітності за витрачені кошти, його зі спини настигла куля.

Грішін, який ще в березні 2014 року не міг заплатити за телефон і разом з дружиною ховався від кредиторів, через місяць після початку збору коштів вже катався на престижних іномарках, обідав у ресторанах і висипав готівку перед солдатами, демонструючи, що таке мільйон гривень. Але найбільше скандалів було саме навколо незрозумілого правового статусу бійців. Власне, було два батальйони — офіційний, у складі військової частини 3027 під командуванням законного командира, і люди, яких прийняв на службу «підполковник Семенченко» і які також вважали себе військовослужбовцями, мали зброю й мріяли побачити свого керівника не по телевізору, а в зоні АТО.

Грошового забезпечення не одержували ні ті, ні інші. Натоміть регулярно спливали історії про те, що якась незрозуміла охорона «командира батальйону» пограбувала підприємство, порізала й продала на металобрухт невеличкий завод, витрясла гроші з бізнесмена чи відібрала в мешканця прифронтової зони дороге авто.

Пожертви на армію: закордонні поїздки, безтурботне життя та персональна охорона

Коли в серпні 2014 року Аваков вирішив розкласти яйця по різних кошиках і зробити Грішіна народним депутатом, постало питання — як зліпити «комбату» красиву біографію з урахуванням того, що 8 місяців, проведені в Лук’янівському СІЗО №13, обвинувальний вирок та неодноразові випадки притягнення до кримінальної відповідальності повністю виключали можливість зарахування його до лав Національної гвардії України.

Тоді зробили так. 11 серпня 2014 року було наказано зарахувати Грішіна в Нацгвардію без пред’явлення жодного документа, навіть без паспорта — «зі слів». Костянтин прийшов у кадрове управління та назвався Семенченком Семеном Ігоровичем, капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці. Ці дані без будь-якого документального підтвердження були занесені в особову справу та направлені на спецперевірку щодо минулих судимостей.

Відповідь з Інформаційного центру МВС України надійшла миттєво: у картотеці осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, Семенченко Семен Ігорович, 1974 року народження, не значиться. І це — свята правда. Бо тюремну баланду сьорбав Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження. Зрозуміло, що запит у Міністерство оборони на предмет існування «капітан-лейтенанта Семенченка» ніхто не направляв. Годі й казати про те, що ніхто навіть не перевірив: а чи не значиться часом новопризначений військовослужбовець приватним підприємцем? Між тим свідоцтво фізичної особи-підприємця Грішін здав лише 24 листопада 2014 року у зв’язку з обранням його народним депутатом України за партійним списком скандально відомої «Самопомочі».

Semenchenko-Semen3-500x132

 

Після цього за розпорядженням Авакова морський капітан-лейтенант був негайно переатестований на сухопутного капітана та призначений командиром 2-го спеціального батальйону в/ч 3027 з видачею відповідного службового посвідчення. Це було саме в той момент, коли десятки людей, яких нібито прийняв на службу «підполковник Семенченко», заходили в Іловайськ. Тільки легендарного комбата з ними не було. Бо він лише оформлювався на службу в Нацгвардію, де одержав фальшивий документ про наявність у нього офіцерського звання.

Semenchenko-Semen4-500x70

 

Отримавши 11 серпня 2014 року посвідчення капітана Нацгвардії, Грішін наступного дня, 12 серпня, приїхав у Вишгородський райвідділ Державної міграційної служби і на підставі цього посвідчення одержав новий паспорт серії СТ за номером 432098 на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. Чому у Вишгороді? Тому що паспортна база Донецької області, де зареєстрований Грішін, була втрачена після захоплення бойовиками адміністративних будівель в обласному центрі, як і паспортна база Севастополя, де Грішіну свого часу видавали паспорт.

Тому отримати новий паспорт у разі втрати старого або зміни прізвища Грішін міг лише за місцем офіційного проживання або роботи з пред’явленням додаткових документів, що посвідчують особу. Тому шахрай міг отримати новий паспорт лише після того, як його за новим прізвищем, але без паспорта, прийняли в Нацгвардію — на підставі фальшивого службового посвідчення та за місцем розташування в/ч 3027.

Вже 20 серпня 2014 року Аваков вніс подання президенту України про нагородження раніше судимого афериста, який прослужив лише 8 днів, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Після чого присвоїв шахраю з середньою освітою, який взагалі не служив у армії, звання майора.

Тепер можна було й балотуватись. Тим більше що грошей Грішіну вистачало не тільки на виборчу кампанію, безтурботне життя та закордонні вояжі, але навіть для найму персональної охорони.

До речі, як повідомило на запит Головне управління Національної гвардії України, грошові кошти чи автомобілі від громадян для потреб 2-го батальйону спеціального призначення у військову частину 3027 ніколи не надходили. А сам батальйон не є юридичною особою, не має ані власної печатки, ані власного рахунку в установах банків. Тобто пожертви Грішін-Семенченко тупо привласнював. Втім, повірити, що левова частка пожертв не йшла Авакову й Геращенку, я не можу — дружба з міністром внутрішніх справ та його вірним радником зазвичай коштує дорого.

Отримавши 12 серпня новий внутрішній паспорт, Грішін-Семенченко моментально виправив на нове прізвище і закордонний. Вже 19 вересня 2014 року орденоносець збирав гроші з довірливих діапорян у Сполучених Штатах.

Цілком закономірне запитання: а як військовослужбовець отримав американську візу, на які кошти літав за океан і хто його відпустив у подорож з місця проходження служби? Ось відповідь Головного управління Нацгвардії: «майорові резерву Семенченку Семену Ігоровичу за весь період проходження ним служби у військовому резерві відпустка не надавалась, інформацією про кошти, за які здійснювалась поїздка до Сполучених Штатів Америки, Головне управління Національної гвардії України не володіє. Посадові особи Головного управління Національної гвардії України не надавали допомоги громадянинові Семенченку Семену Ігоровичу в оформленні в’їзної візи до Сполучених Штатів Америки».

Semenchenko-Semen5-500x280

Цікаво в такому разі: а як посольство США видало візу без довідки з місця проходження служби, без довідки про доходи та без підтвердження того, що громадянин Семенченко перебуватиме в США під час своєї законної відпустки, впродовж якої йому зберігатиметься в Україні місце роботи?

До речі, а які документи Грішін-Семенченко надав у посольство США на підтвердження свої платоспроможності — невже виписки з рахунку, на який збиралася благодійна допомога? І чи розповів у анкеті про 8 місяців, проведені в СІЗО, обвинувальний вирок та неповернуті кредити?

Маю підстави стверджувати, що Грішін, звісно ж, приховав від посольства США подробиці своєї бурхливої біографії.

Втім, військова кар’єра майора Семенчека виявилась короткою — 24 листопада 2014 року він був звільнений з посади командира 2-го батальйону військової частини Національної гвардії України за власним бажанням. Але залишились запитання. Передусім — до генерального прокурора України.

Власне, запитання три.

Перше: коли саме по викладених вище фактах буде відкрито кримінальне провадження, а службові особи Національної гвардії України, які допустили раніше судимого афериста на територію військової частини, видали йому посвідчення офіцера та сприяли розкраданню коштів довірливих громадян, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності?

Друге запитання: коли саме у Верховну Раду України буде внесено подання про зняття депутатської недоторканності з Семена Семенченка та Антона Геращенка?

І, нарешті, третє запитання: що саме робить прокуратура для посмертного надання статусу учасника бойових дій тим громадянам, які, будучи обманутими «підполковником Семенченком», помилково вважали себе бійцями Нацгвардії й загинули в ході антитерористичної операції?

 

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Нардеп Юрий Береза, который сбежал с поля боя под Иловайском, не дает показания в Генпрокуратуре. Видео

Bereza-Yuryi1

 

 

Народный депутат Украины от партии «Народный фронт» Юрий Береза, который ранее командовал батальном «Днепр-1», отказывается давать в прокуратуре показания по событиям под Иловайском в августе 2014 года. Об этом в интервью «Украинской правде» рассказал главный военный прокурор Анатолий Матиос.

На вопрос журналиста были ли допрошены депутаты Юрий Береза и Андрей Билецкий, заместитель генпрокурора Анатолий Матиос ответил: “Они не прибывают на вызовы следователя, как телефонные, так и письменные. У меня собралась даже целая переписка. Я написал каждому, в том числе с помощью смс-сообщений, с меня корона не упадет: «Прошу со мной связаться в связи с необходимостью. В удобное время следователь прибудет куда нужно по поводу допроса по Иловайске».

«Сейчас, в силу того, что происходят активные боевые действия, их часто нет в Киеве. Мне бы не хотелось бы, например, в силу разных обстоятельств, разрешать следстветелю такую форму вызова на допрос в качестве фиксация на видеокамеру вручения повестки по месту работы в Верховной Раде, как это прописано в законе».

Напомним, что ранее «Дорожный контроль» опубликовал фильм о действиях комбата Юрия Березы и генерала ВСУ Руслана Хомчака во время отхода по «иловайскому коридору» 29 августа 2014 года. На видеокадрах показано, как Хомчак бросил свои войска и скрылся в лесопасадке, хотя до этого приказывал солдатам «прорываться с боем». В итоге, в этот день, погибло около 1000 человек. Многие солдаты подтверждают, что Хомчак сознательно отправил их на убой чтобы самому в это время тихонько убежать с поле боя.

Все это время, рядом с Хомчаком, присутствовали руководитель издания «Дорожный контроль» Ростислав Шапошников и заместитель главы общественной организации «Дорожный контроль», журналист канала «Еспрессо ТВ» Егор Воробьев, которые ехали в микроавтобусе вместе с комбатом Юрием Березой за микроавтобусом Хомчака. Обе машины скрылись в лесопосадке.

Когда стемнело, генерал Хомчак и Юрий Береза вместе с несколькими солдатами рванули вперед и бросили в лесу Ростислава Шапошникова, Егора Воробьева, оператора Тараса Чкана и раненного водителя Хомчака. На следующий день, 30 августа, при попытке прорыва из окружения, все журналисты и солдат ВСУ попали в плен к солдатам регулярной армии РФ. Поскольку была вероятность попасть в плен, раненного солдата ВСУ переодели «по-гражданке» и выдали как водителя телеканала.

Еще через день, 31 августа, Ростислава, Тараса и солдата ВСУ передали Красному кресту, а вот Егора Воробьева передали террористам «ДНР», которые удерживали его в плену 39 дней. 1 сентября, Юрий Береза приехал в Днепропетровск и получил ордена от Арсения Яценюка и Арсена Авакова. Позже, и Береза, и Яценюк, и Аваков баллотировались в Раду от «Народного фронта». Во время награждения, Береза не сказал ни слова, что с ним были журналисты…

И для Хомчка, и для Березы, было большим удивлением, что Ростислав Шапошников и Егор Воробьев выжили. И не только выжили — через плен удалось пронести флеш-карты на которых были записаны все события под Иловайском начиная с 23-го по 30-е августа. На видеозаписях есть как неадекватные действия украинского командования, так и захваченный российский танк Т72Б3, пленные десантники РФ из Ульяновска Ахметов и Ильмитов, трупы и оружие солдат РФ, а также солдаты РФ при выходе из Иловайского котла.

После публикации фильма о преступлениях Хомчака и Березы, Ростислав Шапошников и Егор Воробьев были вызваны на допрос в Генеральную прокуратуру Украины где дали правдивые показания в отношении украинского командирования и полностью подтвердили в протоколе все то, что было озвучено в фильме. Также, были даны показания о фактах присутствия под Иловайском регулярной армии Российской Федерации.

С момента иловайской трагедии прошло уже пол года. Однако, до этого времени Юрий Береза так и не нашел время чтобы придти к следователю ГПУ и ответить на ряд очень важных вопросов. Первый из них — зачем Береза оставил в своей машине военную карту, на которой были помечены позиции ВСУ? Именно эту карту нашли солдаты армии РФ при обыске, когда взяли в плен журналистов и обвинили их в том, что они шпионы и диверсанты.

Однако, украинцы, которые проголосовали за «героя-комбата» надолго защитили Березу от неудобных вопросов следствия. Избирателям «Народного фронта» можно сказать «большое спасибо», и «спасибо» за то, что привели к власти Яценюка, Арсена Авакова, Антона Геращенко и прочих мошенников, которые пиарились и пиаряться на смертях Евромайдана и при этом отправляют на тот свет все больше и больше людей.

 

Дорожный контроль

Чому Порошенко, Луценко готові закрити очі, що в #АТО гинуть найактивніші і найсвідоміші люди? Розслідування

PoroshenkoLucenko1Якось президент Порошенко був настільки обурений діяльністю «диванної сотні», що навіть виступив із різкою публічною критикою.

Говорив президент досить переконливо.

Але що надзвичайно прикметно: при цьому відверто «диванна» психологія й поведінка деяких міністрів і генералів АТО зовсім не бентежить Петра Олексійовича. Більше того, відсутність відповідних кадрових змін переконливо свідчить, що «диванні» генерали й полковники дуже навіть влаштовують президента.

Причини, скоріш за все, криються в завданнях, які ставить перед собою й підлеглими Порошенко.

Дії президента змушують зробити висновок, що якнайшвидше звільнення Донбасу з якнайменшими втратами є не єдиним, а в окремі проміжки часу – і не основним його завданням.

Дуже схоже, що не менш важливим Порошенко вважає створення передумов суттєвого посилення власних владних позицій.

Декілька аргументів на користь цієї тези.

Перше.

Схоже, Порошенко і його команда дуже близько до серця сприйняли інформацію про владні амбіції Коломойського, особливо про створення ним чогось на кшталт «приватної армії».

І цю небезпеку вони вважають чи не більшою, ніж російська агресія.

Як наслідок, батальйони, які в оточенні президента пов’язують із Коломойським, з тижня в тиждень, з місяця в місяць не отримували надійної підтримки важким озброєнням. І це при тому, що вони знаходяться в місцях із розряду найгарячіших, і їм протистоїть ворог із танками, «Градами» і важкою артилерією.

А на додаток підрозділи ЗСУ під командуванням Гелетея «перегруповуються» так, щоб оголити тили цих добровольчих батальйонів і створити передумови для оточення.

Дуже схоже, що президенту не потрібні перемоги, отримані не Гелетеєм. А особливо не потрібні перемоги, отримані харизматичними командирами.

Порошенко, Луценко і команда готові закрити очі, що гинуть найактивніші і найсвідоміші люди – головне, не допустити посилення Коломойського.

У виправдання звучать аргументи путінської якості, що якісь юридично-бюрократичні формальності не дозволяли передати танки й артилерію на баланс МВС, до структури якого входять згадані батальйони. І це при тому, що військовий спеціаліст середньої кваліфікації на пальцях пояснить президенту й міністру оборони, як вчасно допомогти добровольчим батальйонам танковими й артилерійськими підрозділами, не переводячи ці підрозділи до складу МВС.

Атакуючим бійцям глибоко плювати, на чиєму балансі знаходиться танк.

Їм важливо, щоб цей танк швидко подавив ворожі вогневі точки й урятував життя солдатам.

У Порошенка і його «диванної» команди, очевидно, пріоритети інші.

У результаті Луценко закликає об’єднатися навколо президента, який у цей час відверто «зливає» «незручні» батальйони.

Дивно, але радник Луценко не в змозі пояснити президенту, що:

а) своїми незграбними діями президент не стільки запобігає створенню «приватної армії», скільки створює умови появи «громадської армії», щирим бажанням якої буде після закінчення бойових дій всадити багнет у сідницю Порошенка. А таке бажання в сотень, а то й тисяч бійців, яких “диванні ” генерали залишили без підтримки перед ворожими танками й «Градами», – виникне обов’язково.
б) щоб переграти Коломойського, Порошенку перш за все потрібно проявити якості топ-менеджера більш високого рівня. Бо якщо й далі президентська команда місяцями буде вирішувати питання, на які в умовах війни повинно відводитись максимум 4-5 днів, і платою за таку «професійність» будуть десятки, і сотні загиблих і поранених – то народ сам, без усяких «приватних армій», винесе Порошенка із президентського крісла. Разом з усією його командою.

Друге.

Можливо, автору відома не вся інформація.

Але є дуже багато свідчень масової підтримки української армії пересічними українцями. Масштаби відомі.

І щось не дуже чути про подібний рух у середовищі мільярдерів і мільйонерів – і з оточення Порошенка, який і сам є мільярдером, і в середовищі тих, кого Луценко охарактеризував як «попутників нової влади».

Дуже схоже, що мільярдери й мільйонери приберігають свої гроші для вирішення більш важливої для них задачі – на передвиборчу кампанію.

Головна ціль народу – перемогти ворога.

Головна ціль Порошенка, мільярдерів і мільйонерів – завести побільше своїх людей у Верховну Раду.

У результаті в час, коли поранені бійці добровольчих батальйонів МВС гинуть в Іловайську без допомоги – Аваков веде передвиборчу агітацію, вихваляючи себе і Яценюка за «героїчну» перемогу над бюрократичними щурами.

Третє.

Президентська влада Порошенка буде нестійкою без надійної парламентської опори. Пропрезидентської політичної сили, яка б мала власний потужний рейтинг і чіткий конкретний план реформ, не існує.

Уся надія – на персональний рейтинг Порошенка. Луценко тепер поведе до «нового життя» відвертий атавізм минулого – іменний блок. Відсутність змісту прикривають яскравою обгорткою. Щоб не допустити хоча б падіння цього рейтингу, команда Порошенка намагається створити йому імідж головнокомандувача-переможця.

Це завдання «диванна» генеральська сотня почала виконувати в звичний для себе спосіб.

…Гелетей вже давно бравурно оголосив, що перемога дуже близька…

…Той же Гелетей демонструє реакцію шахіста, коли потрібно підтримати добровольчі батальйони важкою технікою, і реакцію найшвидшого спринтера, коли потрібно доповісти президенту про визволення чергового населеного пункту. Навіть якщо в цьому населеному пункті ще тривають важкі бої…

…Спікери АТО неодноразово оголошували, що сепаратисти в паніці і от-от масово покинуть свої позиції…

Навіть таке досить просте завдання «диванні» виконавці не в змозі виконати професійно.

Коли в черговий раз брехня вилізає назовні, як шило з мішка, коли в «повністю оточене силами АТО» місто безперешкодно потрапляє чергове підкріплення терористів на танках і «Камазах» – це починає викликати в людей реакцію, про яку іміджмейкери Порошенка побояться йому навіть заїкнутись.

Втім, звинувачувати у всьому генеральсько-чиновницьку «диванну сотню» – нечесно й неправильно.

Якби Порошенко дійсно захотів – придворної «диванної сотні» не існувало б як явища.

Є речі, які дуже чітко й точно відображають реальний стан справ.

Якщо владна президентська команда формується зі «своїх», а не із кращих кадрових ресурсів суспільства – значить, президент прийшов у владу вирішувати перш за все «свої» проблеми, а не проблеми суспільства. Значить, президент не є державним топ-менеджером вищої кваліфікації.

Якщо міністерство оборони очолює МВС-ник, головний особистий охоронець держави, – значить, його основним завданням буде спокій президента, а не спокій країни.

Якби Порошенко був достойним керівником, у ситуації з російськими конвоями Росія й світ замість «глибокого занепокоєння» із самого початку почули б чітку, конкретну позицію. Наприклад, що будь-який російський конвой, який ввійде в Україну без відповідного супроводу Міжнародного Червоного Хреста і без належної митної перевірки, Україна буде вважати військовим конвоєм, незалежно від кольору автомобілів і прапорців над ними. І буде відповідно реагувати.

І наполегливий повтор: військовий конвой. Бо на слух лапки в слові «гуманітарний» не сприймаються.

Світ має чути знову й знову: військовий конвой Путіна.

Тільки такі речі потрібно робити на упередження – а не тоді, коли російські вантажівки вже пересікають кордон.

Виправдання на кшталт «не піддатися на провокацію й не дати привід для повномасштабної військової агресії» навряд чи можна сприймати серйозно. Подібна позиція Сталіна свого часу надто дорого обійшлася країні.

Безкарність – не кращий метод вгамувати агресора. Путіну явно сподобалось безкарно розгулювати Донбасом на білих «Камазах».

Події на півдні навколо Новоазовська наочно свідчать: Путіну не потрібні ніякі приводи задля введення російської армії – проблем із вигадуванням причин у нього й без конвою немає. Як варіант, «Гhади» терористів зітруть у попіл прикордонне російське село, у чому відразу ж буде звинувачено Україну.

Якби Порошенко був харизматичним лідером і не плив за подіями, а формував потік подій – уже давно була б озвучена чітка позиція: якщо Росія не виведе з Донбасу свої війська й важку зброю – Україна офіційно поставить питання про членство в НАТО.

Тому що саме фактор НАТО в даний момент може бути найбільш прийнятним механізмом вирішення проблеми – він і Путіна здатен зупинити, і в той же час не піднімає болісне для країн Західної Європи питання посилення економічних санкцій.

І в НАТО вага прихильників України значно більша, ніж у ЄЕС.

Але якщо Україна вважає, що це питання «не на часі» – то й НАТО не буде напружуватись.

Адже якщо Україна «не вела війну», провівши при цьому вже три хвилі національної військової мобілізації й відправивши мобілізованих у бій, – то й із постачанням їй новітнього озброєння можна не поспішати.

Якщо навіть після розгрому роти російських десантників ми вели АТО, а не війну…

Порошенко повинен був уже давно зрозуміти: Путін бореться не за неоімперію. Він відчайдушно бореться за найцінніше для нього – за збереження своєї влади. Бо в Росії втратити владу – це втратити все. А український Другий Майдан і курс на Європу створили надзвичайно велику загрозу владі російського лідера.

Якщо ради збереження своєї влади Путін кинув під колеса майбутнє Росіїї…

У цій боротьбі Путін піде до кінця.

А значить, для України стоїть питання «або – або»…

І це означає, що й для Порошенка стоїть питання «або – або»: або він із торгаша перетворюється на кризового топ-менеджера й негайно розганяє придворну «диванну сотню» – або нехай готується «на вихід».

Хто не розуміє суті лютого 1917 року в Петрограді – читай, лютого 2014 року в Києві – той отримує «жовтень 1917 року в Петрограді», сучасну київську дату проставьте самі.

Індикатор популіста Ляшка – дуже красномовний і тривожний.

Було б дуже добре, якби Юрій Віталійович зумів пояснити це президенту.

Геннадій Люк



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: