Сообщения с тегами ‘сепаратист’

Семен Семенченко: від звичайного шахрая Грішіна до живої легенди. Частина 2

2-й резервний батальйон Нацгвардії був використаний Грішіним і Геращенком для реклами в соцмережах і ЗМІ відкритих аферистами рахунків для фінансової підтримки неіснуючого в державі батальйону «Донбас».

Вже на початку травня 2014 року стало відомо, що людина, яка підписується в соціальних мережах як Семен Семенченко (псевдонім, придуманий Богданом Кутєповим, виявився напрочуд живучим), — це доведений до відчаю від хронічного безгрошів’я дрібний донецький шахрай Костя Грішін, дружину якого розшукує оператор зв’язку МТС, щоби стягнути заборгованість за користування мобільним телефоном на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14.

У пошуках, чим нагодувати трьох дітей, Грішін тинявся по штабах сепаратистів, брав участь у штурмі 3 березня 2014 року відділення Держказначейства в Донецьку, вештався по захопленій «губаревцями» обласній державній адміністрації. Наприклад, на цьому відео з Донецької ОДА, оприлюдненому 3 березня 2014 року, майбутній народний депутат бовваніє з 11-ї по 22-гу секунди.

Втім, точно так безробітний Грішін їздив на київський Майдан і вештався серед учасників проукраїнських мітингів у Донецьку, час від часу потрапляючи в об’єктиви фотоапаратів.

Grishin-Konstantyn3-500x375

 

 

Годі шукати в цьому якесь ідеологічне підґрунтя, хоча, проживаючи в Севастополі, Грішін позиціонував себе  російським націоналістом і саме під проросійськими та прокомуністичними гаслами балотувався до Севастопольської міськради в 2000 році. Все було простіше: «джентльмен у пошуках червінця» виглядав, де можна було заробити бодай якусь копійчину.

Напевно, два роки навчання в Москві на режисерських курсах пішли на користь талановитому шахраю. Намацавши завдяки Геращенку «золоту жилу», Грішін разом з тодішніми соратниками — передусім, нинішнім народним депутатом України Наталією Веселовою — створив сторінку у Facebook із розповідями про неіснуючий «батальон территориальной обороны Донецкой области «Донбасс». Ясна річ, з зазначенням номерів рахунків, на які слід переказувати пожертви.

Звісно, ніякого батальйону «Донбас» не існувало. Батальйони територіальної оборони — це підрозділи Збройних сил України, підпорядковані Міністерству оборони. Як згодом запевняла та ж Веселова, яка на прохання пройдисвіта створювала фейкову сторінку фейкового батальйону, вона гадки не мала, що Семен Семенченко — це раніше судимий шахрай, що збирає гроші, рекламуючи себе постановочними сценами подвигів псевдо-батальйону.

Фальшиві посвідчення і справжня зброя

Яким би талановитим актором не був майбутній легендарний комбат, вивели на широкі обрії проект «Семен Семенченко» інші люди — Антон Геращенко та Арсен Аваков.

30 травня 2014 року в складі військової частини 3027 Національної гвардії України (так нині називаються Внутрішні війська МВС України), що базується в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, був утворений 2-й батальйон спеціального призначення. Це спеціальне призначення полягало в тому, що до батальйону зараховували резервістів — тобто громадян, які хотіли б відновити чи набути навичок з військово-облікових спеціальностей.

По суті «резервні батальйони» — це щось на кшталт радянського ДТСААФ, а саме поняття резервіста було запроваджено законом від 17 березня 2014 року, який вніс новації в Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». А саме, з’явилась вставна стаття 26-1, яка визначила, що «Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю… Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи».

Оцей 2-й резервний батальйон і був використаний Грішіним і Геращенком для того, щоби рекламувати в соціальних мережах і ЗМІ відкриті аферистами рахунки для фінансової підтримки неіснуючого в державі «батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Грішіна, який не мав жодного відношення до Нацгвардії, за розпорядженням Авакова допустили на територію в/ч 3027, де він зустрічав людей, що хотіли вступити на службу в розрекламований батальйон. При цьому Грішін представлявся командиром військової частини №3027 підполковником Семенченком. Якщо аферист не бачив, як використати певну людину в своїх потребах, він відправляв її оформлюватись до реального командира в/ч — Володимира Мусієнка. Але в більшості випадків Грішін особисто «приймав на службу», підписував «наказ» і видавав фальшиве «посвідчення» з «правом носіння табельної зброї», яке засвідчував фальшивою печаткою.

Semenchenko-Semen-falsif1-500x312

Цих людей Грішін використовував для зйомки рекламних кліпів, завдяки яким зібрав колосальні гроші та цілий парк елітних автомобілів.

Ось так виглядає типове фальшиве посвідчення бійця неіснуючого батальйону «Донбас». Посвідчення, підписане «командиром військової частини 3027 підполковником С. Семенченком», видане стрільцю, начебто зарахованому на військову службу «наказом командира в/ч 3027 від 19.06.2014 р. №24». Нижче — «дозвіл на носіння табельної зброї» із зазначенням номеру автомата АКС, засвідчений фальшивою печаткою.

Людям, які отримували ці «посвідчення», навіть на думку не спадало, що батальйони не є юридичними особами й не можуть мати печаток, що на печатках обов’язково зазначається код ЄДРПОУ, а символіка державних установ затверджується постановами Кабінету міністрів України. Та й кому міг спасти на думку масштаб афери, якщо все це відбувалось на території військової частини Національної гвардії, куди аж ніяк не могла потрапити стороння особа?

Щоправда, якщо печатка була фальшивою, то зброя — справжньою. У зв’язку з чим виникає цілком закономірне запитання до Авакова та Геращенка: де Грішін брав АКСи, які роздавав на території в/ч 3027 обманутим ним громадянам, що думали, буцімто їх прийняли до лав Нацгвардії? І чи не зі складів Нацгвардії ця «ліва» зброя? У такому разі також непогано було б з’ясувати, скільки саме «стволів» було роздано, скільки — продано й кому саме. Це зробити тим простіше, що на фальшивих посвідченнях проставлені реальні заводські номери автоматів.

Друге коло запитань стосується правового статусу людей, які були певні, що воюють у складі військової частини 3027 Національної гвардії України під орудою «підполковника Семенченка». Зрозуміло, що вони стали жертвою шахрайства, вчиненого на території військової частини. Але це не робить їх військовослужбовцями. Тепер виникає запитання: а як цивільні особи, нехай навіть і обмануті Грішіним, могли опинитись у зоні бойових дій? Хто тепер виплачуватиме грошову допомогу родичам тих, хто загинув з фальшивим посвідченням бійця Нацгвардії?

До речі, взагалі б непогано було розібратись, у який спосіб резервісти Нацгвардії опинились в зоні проведення антитерористичної операції, яку проводить, згідно із законом, виключно Антитерористичний центр СБУ. Бо відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ані МВС України, ані підпорядкована йому Нацгвардія, ані Збройні сили України жодного відношення до АТО не мають й лише відкомандировують своїх співробітників та військовослужбовців разом з технікою в підпорядкування першого заступника голови СБУ. Тож хотілося б, щоби Служба безпеки України пояснила, як резервісти Нацгвардії опинились у її розпорядженні й що серед них робили особи з фальшивими посвідченнями, виданими «підполковником Семенченком».

На особливий наголос заслуговує та обставина, що самого «підполковника Семенченка» прийняти в Нацгвардію було неможливо — давалась взнаки колишня судимість. Хоча вона давно погашена, той факт, що Грішін був колись засуджений, унеможливлював його службу в органах міліції чи Національній гвардії України. Та й на яку посаду міг бути прийнятий громадянин з середньою освітою, який раніше не служив у армії ані дня? Хіба лише рядового солдата.

Саме тому Грішіну й доводилось приховувати своє справжнє прізвище, оскільки будь-який дільничний міліціонер міг миттєво «пробити» по картотеці Інформаційного центру МВС України його біографію. З тієї ж причини — й маска-балаклава. Бо характерна зовнішність «підполковника Семенченка» була дуже добре відома як ошуканим мешканцям Севастополя, так і його кредиторам у Донецьку.

Як розповідали згодом волонтери, які були впевнені, що допомагають батальйону «Донбас», поведінка «підполковника Семенченка» спочатку не викликала в них жодних підозр саме тому, що роздача посвідчень і зброї відбувалась за парканом військової частини, де Семенченко почувався як вдома. Наталка Веселова навіть заснувала благодійний фонд для збору коштів і відкрила на своє ім’я рахунки в «Приватбанку». От тільки в якості одного з контактних телефонів при відкритті рахунків вона мала необережність зазначити телефон Грішіна. Це урешті-решт призвело до того, що в січні 2015 року шахрай змінив ПІН-код (СМС-ка з новим кодом прийшла на його телефон) і через банкомати зняв готівкою всі гроші, зібрані волонтерами.

Але попервах довірливий народ вірив, що Семен Семенченко — народний герой. Перші підозри з’явились у липні 2014 року, коли стало відомо, що так званий командир батальйону замість того, щоби перебувати на фронті, веде життя світського лева та активно збирає гроші готівкою — зокрема, взяв чималу суму в тодішнього голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути, яку привласнив.

Потім поповзли чутки, що Грішін взяв 300 тис. дол. у громадянина США Марка Паславського, начебто на придбання безпілотників для потреб Нацгвардії, а після того, як Марк став вимагати звітності за витрачені кошти, його зі спини настигла куля.

Грішін, який ще в березні 2014 року не міг заплатити за телефон і разом з дружиною ховався від кредиторів, через місяць після початку збору коштів вже катався на престижних іномарках, обідав у ресторанах і висипав готівку перед солдатами, демонструючи, що таке мільйон гривень. Але найбільше скандалів було саме навколо незрозумілого правового статусу бійців. Власне, було два батальйони — офіційний, у складі військової частини 3027 під командуванням законного командира, і люди, яких прийняв на службу «підполковник Семенченко» і які також вважали себе військовослужбовцями, мали зброю й мріяли побачити свого керівника не по телевізору, а в зоні АТО.

Грошового забезпечення не одержували ні ті, ні інші. Натоміть регулярно спливали історії про те, що якась незрозуміла охорона «командира батальйону» пограбувала підприємство, порізала й продала на металобрухт невеличкий завод, витрясла гроші з бізнесмена чи відібрала в мешканця прифронтової зони дороге авто.

Пожертви на армію: закордонні поїздки, безтурботне життя та персональна охорона

Коли в серпні 2014 року Аваков вирішив розкласти яйця по різних кошиках і зробити Грішіна народним депутатом, постало питання — як зліпити «комбату» красиву біографію з урахуванням того, що 8 місяців, проведені в Лук’янівському СІЗО №13, обвинувальний вирок та неодноразові випадки притягнення до кримінальної відповідальності повністю виключали можливість зарахування його до лав Національної гвардії України.

Тоді зробили так. 11 серпня 2014 року було наказано зарахувати Грішіна в Нацгвардію без пред’явлення жодного документа, навіть без паспорта — «зі слів». Костянтин прийшов у кадрове управління та назвався Семенченком Семеном Ігоровичем, капітан-лейтенантом Військово-морських сил України у відставці. Ці дані без будь-якого документального підтвердження були занесені в особову справу та направлені на спецперевірку щодо минулих судимостей.

Відповідь з Інформаційного центру МВС України надійшла миттєво: у картотеці осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності, Семенченко Семен Ігорович, 1974 року народження, не значиться. І це — свята правда. Бо тюремну баланду сьорбав Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження. Зрозуміло, що запит у Міністерство оборони на предмет існування «капітан-лейтенанта Семенченка» ніхто не направляв. Годі й казати про те, що ніхто навіть не перевірив: а чи не значиться часом новопризначений військовослужбовець приватним підприємцем? Між тим свідоцтво фізичної особи-підприємця Грішін здав лише 24 листопада 2014 року у зв’язку з обранням його народним депутатом України за партійним списком скандально відомої «Самопомочі».

Semenchenko-Semen3-500x132

 

Після цього за розпорядженням Авакова морський капітан-лейтенант був негайно переатестований на сухопутного капітана та призначений командиром 2-го спеціального батальйону в/ч 3027 з видачею відповідного службового посвідчення. Це було саме в той момент, коли десятки людей, яких нібито прийняв на службу «підполковник Семенченко», заходили в Іловайськ. Тільки легендарного комбата з ними не було. Бо він лише оформлювався на службу в Нацгвардію, де одержав фальшивий документ про наявність у нього офіцерського звання.

Semenchenko-Semen4-500x70

 

Отримавши 11 серпня 2014 року посвідчення капітана Нацгвардії, Грішін наступного дня, 12 серпня, приїхав у Вишгородський райвідділ Державної міграційної служби і на підставі цього посвідчення одержав новий паспорт серії СТ за номером 432098 на ім’я Семенченка Семена Ігоровича. Чому у Вишгороді? Тому що паспортна база Донецької області, де зареєстрований Грішін, була втрачена після захоплення бойовиками адміністративних будівель в обласному центрі, як і паспортна база Севастополя, де Грішіну свого часу видавали паспорт.

Тому отримати новий паспорт у разі втрати старого або зміни прізвища Грішін міг лише за місцем офіційного проживання або роботи з пред’явленням додаткових документів, що посвідчують особу. Тому шахрай міг отримати новий паспорт лише після того, як його за новим прізвищем, але без паспорта, прийняли в Нацгвардію — на підставі фальшивого службового посвідчення та за місцем розташування в/ч 3027.

Вже 20 серпня 2014 року Аваков вніс подання президенту України про нагородження раніше судимого афериста, який прослужив лише 8 днів, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Після чого присвоїв шахраю з середньою освітою, який взагалі не служив у армії, звання майора.

Тепер можна було й балотуватись. Тим більше що грошей Грішіну вистачало не тільки на виборчу кампанію, безтурботне життя та закордонні вояжі, але навіть для найму персональної охорони.

До речі, як повідомило на запит Головне управління Національної гвардії України, грошові кошти чи автомобілі від громадян для потреб 2-го батальйону спеціального призначення у військову частину 3027 ніколи не надходили. А сам батальйон не є юридичною особою, не має ані власної печатки, ані власного рахунку в установах банків. Тобто пожертви Грішін-Семенченко тупо привласнював. Втім, повірити, що левова частка пожертв не йшла Авакову й Геращенку, я не можу — дружба з міністром внутрішніх справ та його вірним радником зазвичай коштує дорого.

Отримавши 12 серпня новий внутрішній паспорт, Грішін-Семенченко моментально виправив на нове прізвище і закордонний. Вже 19 вересня 2014 року орденоносець збирав гроші з довірливих діапорян у Сполучених Штатах.

Цілком закономірне запитання: а як військовослужбовець отримав американську візу, на які кошти літав за океан і хто його відпустив у подорож з місця проходження служби? Ось відповідь Головного управління Нацгвардії: «майорові резерву Семенченку Семену Ігоровичу за весь період проходження ним служби у військовому резерві відпустка не надавалась, інформацією про кошти, за які здійснювалась поїздка до Сполучених Штатів Америки, Головне управління Національної гвардії України не володіє. Посадові особи Головного управління Національної гвардії України не надавали допомоги громадянинові Семенченку Семену Ігоровичу в оформленні в’їзної візи до Сполучених Штатів Америки».

Semenchenko-Semen5-500x280

Цікаво в такому разі: а як посольство США видало візу без довідки з місця проходження служби, без довідки про доходи та без підтвердження того, що громадянин Семенченко перебуватиме в США під час своєї законної відпустки, впродовж якої йому зберігатиметься в Україні місце роботи?

До речі, а які документи Грішін-Семенченко надав у посольство США на підтвердження свої платоспроможності — невже виписки з рахунку, на який збиралася благодійна допомога? І чи розповів у анкеті про 8 місяців, проведені в СІЗО, обвинувальний вирок та неповернуті кредити?

Маю підстави стверджувати, що Грішін, звісно ж, приховав від посольства США подробиці своєї бурхливої біографії.

Втім, військова кар’єра майора Семенчека виявилась короткою — 24 листопада 2014 року він був звільнений з посади командира 2-го батальйону військової частини Національної гвардії України за власним бажанням. Але залишились запитання. Передусім — до генерального прокурора України.

Власне, запитання три.

Перше: коли саме по викладених вище фактах буде відкрито кримінальне провадження, а службові особи Національної гвардії України, які допустили раніше судимого афериста на територію військової частини, видали йому посвідчення офіцера та сприяли розкраданню коштів довірливих громадян, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності?

Друге запитання: коли саме у Верховну Раду України буде внесено подання про зняття депутатської недоторканності з Семена Семенченка та Антона Геращенка?

І, нарешті, третє запитання: що саме робить прокуратура для посмертного надання статусу учасника бойових дій тим громадянам, які, будучи обманутими «підполковником Семенченком», помилково вважали себе бійцями Нацгвардії й загинули в ході антитерористичної операції?

 

Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України

Четыре причины сомневаться в искренности жидобандеровца Игоря Коломойского. 3 видео. Ненормативная лексика

Хоть одному защитнику Украины Коломойский заплатил обещанное?

Хоть одному защитнику Украины Коломойский заплатил обещанное?

Любая версия публикации «разговоров Губарева и Коломойского» предполагает, что губернатору неплохо бы объясниться.

Горячая и всеми обсуждаемая новость: якобы российский пранкер спровоцировал губернатора Днепропетровской области и миллиардера Игоря Коломойского на откровенность, которая ставит под сомнение его образ патриота и миротворца. После того, как в Сети появились видеофрагменты якобы разговоров олигарха с человеком, выдающим себя за одного из лидеров фейковой «Новороссии» Павла Губарева, возникает множество острых вопросов.

Очевидно, что на видео – точно Игорь Коломойский, но вот насколько можно быть уверенным в том, что звуковой ряд соответствует сказанному в действительности – судить сложно (хотя для установления истины достаточно привлечь эксперта, умеющего читать по губам). И совсем уж непонятно, в какой степени миллиардер-губернатор был откровенен с собеседником.

Пока что можно говорить о следующих версиях. Первая — все записи подлинные. Вторая — в них внесены частичные изменения. Третья – Коломойский сразу понял, что перед ним – не Губарев, и не более чем дурачился. Четвертая – Коломойский был уверен, что разговаривает с Губаревым, но преследуя какие-то личные цели, дурачил Губарева. В рамках такой версии возможно даже предположить, что Коломойский и сам собирался использовать подобный компромат на Губарева как «вброс», но его опередили.

Изложенная завязка общения губернатора и пранкера выглядит вполне достоверно. Якобы Коломойскому предложили компромат на Олега Ляшко – и тот согласился. В самом деле, конфликт между Ляшко и Коломойским (дошедший до стадии обмена оскорбительными эсэмэсками) еще летом стал достоянием гласности. Так что поверить в причины, по которым олигарх клюнул на пранкера, в принципе можно.

Но вот дальнейшее общение между ними (даже если предположить, что Коломойский сам разыгрывал собеседника), заставляет задуматься о, скажем так, пределах допустимого даже в политическом троллинге.

Хорошо известно, что Игорь Валерьевич – человек подозрительный и осторожный. В большую публичную политику его вытолкнула экстраординарная ситуация, сложившаяся весной этого года на юго-востоке страны. Но и при этом свое мнение Коломойский предпочитал озвучивать не лично, а через спикеров – Бориса Филатова и Геннадия Корбана. Более того, Коломойский уже далеко не первый раз становился жертвой «слива прослушки». Вряд ли он вообще не просчитывал вероятность, что «диалоги с Губаревым» могут быть опубликованы.

И тем не менее, Коломойский едва ли не «признается в любви» к представителям «ДНР» и «ЛНР» и якобы беспокоится о том, чтобы эти структуры выставили своих кандидатов на мажоритарных округах во время досрочных парламентских выборов. Как будто мало Игорю Валерьевичу упреков в скрытой поддержке многих скандальных мажоритарщиков, в свое время голосовавших за «диктаторские законы» 16 января?

Если предположить, что записи в определенной мере – подлинные, то все равно очень странно выглядит паясничанье по поводу катастрофы «Боинга» малайзийских авиалиний. Голос, похожий на голос Игоря Коломойского отзывается о трагедии как о «случайности». Дескать, что тут такого – целились в один самолет, «шмальнули» по другому, что случилось, то случилось, говорить не о чем.

 

(Внимание: используется ненормативная лексика)

В том же духе собеседники обсуждают и жертвы, попавшие в огненную ловушку в одесском Доме профсоюзов 2 мая 2014 года. Якобы, в этом виноваты… чересчур бережливые бабушки-уборщицы. Они не выбросили поролон, которым зимой заклеивали окна, а сложили под лестницей. Когда в Дом профсоюзов попал коктейль Молотова, этот поролон задымился, что и стало причиной смерти большинства тех, кто находился внутри. «Сами себе нагадили», – констатирует голос, напоминающий голос губернатора, наложенный на видео с изображением Коломойского. И добавляет: «Все элементарно, все случайно».

 

(Внимание: используется ненормативная лексика)

Кстати, Игорь Коломойский также предложил идти в Верховную Раду рашистам «Павлу Губареву», Игорю Безлеру и Александру Захарченко.

 

Хорошо, допустим, что все видеозаписи – смикшированная фальшивка. Но тогда возникает и другой вопрос: а зачем инспираторам было тратить столько времени на их создание? Достаточно было уложиться в меньший хронометраж, спрессовав скандальные заявления от имени якобы олигарха-губернатора в простые и понятные мессиджи. На самом деле, не у каждого потенциального зрителя-слушателя хватит терпения просмотреть все «фейки» до конца.

Предположим, Коломойский сам разыгрывал пранкера. Но не слишком ли много времени он потратил на дуракаваляние? Какой-то уж очень свободный график для губернатора одной из ключевых областей, если у него хватает энергии практически месяцами участвовать в телефонно-скайповом розыгрыше.

И представим себе, что Коломойский был уверен, что общается с Губаревым, но про себя и сам решил провести грубоватого и простоватого деятеля т.н. Новороссии. Какую цель он в таком случае преследовал? Нащупать почву для активизации собственных бизнес-претензий на оставшиеся на территории восточной Украины лакомые куски собственности? Скомпрометировать Губарева? Но перед кем? Для официального Киева Губарев и так персона нон грата. Перед другими представителями самопровозглашенных республик? А они тогда зачем Коломойскому понадобились? Ради каких общих интересов?

Ответ на все эти вопросы мог бы дать сам Игорь Валерьевич. Но предатель Украины молчит – и это очень странно. Как считает директор Института украинской политики Кость Бондаренко, Коломойскому нужно как минимум объясниться по поводу своих откровений с лже-Губаревым. Если это фальшивка, и губернатор не вел никаких переговоров, не обещал финансировать их выборы в самопровозглашенных республиках, и не призывал идти штурмом на столицу, тогда пусть предоставит доказательства. «Если он будет продолжать отмалчиваться – власти нужно признать, что Коломойский стал представлять реальную угрозу для госбезопасности», – заявил Бондаренко.

Вячеслав Потапенко, главный советник Института стратегических исследований «Новая Украина», считает, что подвергать сомнению аутентичность «пленок Коломойского» не имеет смысла – слишком большой объем записей был собран пранкером. А вот истинные цели этого общения еще предстоит прояснить – если они сами не обнаружатся в результате того, как будут разворачиваться события на востоке страны.

«Не исключаю, что Коломойский хотел передать сигнал «кураторам» Губарева о том, что он готов к широким договоренностям с теми, кто контролирует восточные области. Формат телефонного розыгрыша в этом смысле мог его обезопасить от вопросов со стороны руководства Украины», – считает эксперт.

В конце концов, если Коломойский на протяжении нескольких недель так удачно подыгрывал лже-Губареву, что не вызвал у последнего сомнений в своей неискренности, то ему не отказать в незаурядном актерском таланте. Что бы стоило губернатору Днепропетровщины в ответ на все неудобные вопросы убедительно рассмеяться и сказать: «А вы и в такое поверили? Ну вы даете!» Но почему-то Коломойский предпочитает отмалчиваться. И эта тишина днепропетровского проходимца выглядит как-то слишком подозрительно.

Ольга Коваленко, Национальное бюро расследований Украины



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: