Архив Липень, 2017

На рівні Сомалі і Судану: низька вакцинація в Україні зпровокує епідемії, — ВООЗ

likiv-nema1

 

В минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%, повідомляє sprotiv.org.

У світовому рейтингу вакцинації дітей Україна опинилася серед країн з найнижчим показником.

Як передає прес-служба Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), в минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%. Тут компанію Україні склали: Чад, Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Сирія, Центральноафриканська Республіка, Сомалі, Південний Судан.

АДКС (міжнародна абревіатура DTP) — це комбінована вакцина.

Суд відпустив з-під арешту голову Рахункової палати Романа Магуту

sud-corupt1

 

Шевченківський районний суд Києва відпустив з-під домашнього арешту і скасував відсторонення від посади голови Рахункової палати Романа Магути, обвинуваченого у зловживанні владою.

Про це йдеться в ухвалі Апеляційного суду Києва, повідомляє Національне бюро розслідувань України.

Згідно з ним, 9 червня 2017 року суд провів підготовче засідання по справі Магути і призначив його до розгляду по суті.

«Цим же визначенням змінено на час судового розгляду дію застосованої до обвинуваченого запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов’язання і скасовано відсторонення Магути з посади голови Рахункової палати України», — сказано в рішенні.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура висловила незадоволення цим рішенням суду і 19 червня подала 2 апеляційні скарги.

САП попросив продовжити домашній арешт Магути і відсторонення його від посади.

Проте Апеляційний суд відмовився розглядати скарги САП, зазначивши, що ці рішення судді, прийняті під час підготовчого засідання, не підлягають апеляційному оскарженню.

Як відомо, 16 листопада Генпрокурор Юрій Луценко підписав і вручив повідомлення про підозру голові Рахункової палати України Роману Магуті через ймовірні махінації з житлом.

Про це на своїй сторінці у Facebook написала прес-секретар Луценка Лариса Сарган.

За її словами, підозра підписана за статтею 364 Кримінального кодексу (зловживання владою або службовим становищем).

«Член Рахункової палати, маючи приватизоване житло в Києві, звернулася до глави Рахункової палати з проханням надати службове житло в центрі столиці. Закон передбачає надання такого житла, але не його приватизацію», – повідомила вона, додавши, що пізніше чиновник попросив Магуту дозволу приватизувати житло.

«Глава Рахункової палати погодився, після чого в квартирі був прописаний племінник члена Рахункової палати, після чого він квартиру приватизував і передарував члену Рахункової палати», – розповіла Сарган.

«Встановлено, що у грудні 2013 року Рахункова палата купила квартири, серед яких була двокімнатна вартістю 1,39 млн грн по вул. Полтавській,10», – додала вона.

Магута був призначений головою Рахункової палати в квітні 2012 року, до того він працював на посаді першого заступника голови «Ощадбанку».

Після призначення Магути стало відомо, що «Ощадбанку» він отримував зарплату в 240 тисяч гривень на місяць.

Справа #Гонгадзе: «Якби суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що #Кучма — вбивця», — Подольський. Інтерв’ю

gongadze20011-2

 

Інтерв’ю з людиною, яка після побиття, погроз, залякувань і вбивства соратника, стоїть на своєму.

Олексій Подольский – це ще один потерпілий в одній із найгучніших справ сучасної України – про вбивство Георгія Гонгадзе. За даними слідства, Подольского, як і Георгія, вивозили в ліс працівники міліції, били та катували. Не вбили. Останні 17 років він домагається, аби за вбивство журналіста Гонгадзе було засуджено тодішнього президента України, а нині переговорника у Мінську — Леоніда Кучму.

Георгій Гонгадзе – український журналіст, засновник видання «Українська Правда». У вересні 2000 року він зник. За півтора місяці у Таращанському лісі знайшли його обезголовлене тіло, а лише за кілька років – й голову. 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві.

29 січня 2013 року колишнього начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача за вбивство Георгія Гонгадзе засуджено до довічного ув’язнення. Цей вирок залишив у силі Апеляційний суд. Зараз у Вищому спеціалізованому суді розглядаються касаційні скарги.

«МИ ЗРИВАЛИ КУЧМІ ВСІ ПЛАНИ ПО РЕФЕРЕНДУМУ». НАПАДИ НА ПОДОЛЬСКОГО ТА ЄЛЬЯШКЕВИЧА

— Олексію, чого ви зараз добиваєтеся в судді?

— Я спробував читати те, що пишуть журналісти по процесу над Пукачем. Так виходить, що ніби я – старий дядько, якому нічого робити, – захищаю Пукача. Добиваюся того, щоб йому довічне ув’язнення замінили на якийсь термін чи взагалі відпустили. От зі слів Теличенко (Валентина Теличенко — юрист, представляла в процесі інтереси вдови Георгія Гонгадзе Мирослави. — Ред.) виходить, що Подольський затягує процес. Для чого? Адже питання запобіжного заходу Пукачу — взагалі питання другорядне.

У мене є своя касація. І конфлікт полягає в одному-єдиному – у відповідальності замовників, які відомі, і яких штучно силами ГПУ і судів намагаються врятувати від відповідальності.

Крім того, є касації моїх представників: Єльяшкевича і Шишкіна. Я впевнений: якщо одні з найкращих юристів України, що писали і приймали українську Конституцію, сотні Законів України, які мають не лише бездоганну репутацію, а й професіонали вищого ґатунку, стверджують, що вирок Пукачу і сам процес сфальшований в інтересах замовників вбивства, то до цього варто не лише прислухатися. Нагадаю, що, наприклад, Шишкін не лише має кілька десятиліть досвіду судді, не лише є першим Генпрокурором незалежної України, а й був суддею Конституційного суду України, що мав сміливість наодинці суперечити диктаторським забаганкам Януковича.

Трошки історії. Якщо ви пам’ятаєте, за Януковича було порушено кримінальну справу по Кучмі (Леонід Кучма — президент України 1994—2005 рр. — Ред.). Справа про насильство, яке було за вказівками президента застосовано до громадянського суспільства. А починається ця справа з насильства проти Єльяшкевича.

Депутата 2 та 3 скликання Верховної Ради Олександра Єльяшкевича було побито 9 лютого 2000 року на сходах готелю “Москва”. Він тоді отримав перелом перенісся і струс мозку. Єльяшкевич організатором нападу назвав президента Леоніда Кучму та виїхав до СШУ, де йому надали політичний притулок.

Напад стався під час підготовки Всеукраїнського референдуму, який було проведено 16 квітня 2000 року. Запровадження результатів референдуму фактично мало б посилити повноваження Президента, обмежити кількість депутатів до 300 та зменшити вагу парламенту, але Верховна Рада України так і не імплементувала результати опитування.

— Все починалося з цього референдуму. Він був сфальсифікованим, і ми мали докази цього. Мав ці докази і Гонгадзе. Ми писали про це, говорили. Він (Кучма. – Ред.) хотів тоді змінити Конституцію і зробити себе «Путіним». Це мало бути встановлення авторитарної влади в Україні. Треба розуміти, що у контексті цієї політичної боротьби пан Єльяшкевич у Верховній Раді був дуже впливовим депутатом, очолював комітет, рік був заступником голови фракції «Громада» (це і Юлія Тимошенко, і Олександр Турчинов, і так далі), а тоді 4 роки фракції «Реформи». Єльяшкевич — реформатор і дуже грамотна людина. Йому навіть Кучма пропонував посаду віце-прем’єра.

— Заради того, щоб він замовк?

— Так. Але він впертий і послідовний. У відповідь на пропозицію він очолив слідчі комісії щодо фальсифікацій на виборах Кучми у 1999 році і парламентських виборах 2002 року. Заради принципів, заради правової держави Єльяшкевич був до Кучми у жорсткій і послідовній опозиції. Він дуже дратував цим. І було дано вказівку його покалічити, якщо не вбити. В березні 2000-го його під готелем «Москва» (зараз готель «Україна» на Хрещатику. – Ред.), де він жив (він іногородній депутат, у нього не було квартири), до нього підійшла людина і без жодного слова кастетом переламала перенісся. Лікар сказав, що це був удар на смерть, але він чудом вижив у реанімації. Єдиний журналіст, який взяв у нього інтерв’ю прямо в реанімаційній палаті, був Георгій Гонгадзе. Згодом розслідування нападу було сфальсифіковано. Там підставили наркомана, який вже два роки сидів у колонії і раптом зізнався в побитті. Слідчі придумали йому мотив зізнання: «Ходив, ходив по бараках і раптом прийшло каяття». Цього наркомана навіть не возили у суд. Я вже не кажу, що про суд не повідомили потерпілому Єльяшкевичу. Його взагалі не допитали навіть під час слідства. У 2002 році суд пройшов за кілька хвилин: привезли з Адміністрації Президента вирок, надрукований російською мовою. Єдиний, доречі, випадок в Україні.

Цей випадок із побиттям Єльяшкевича — найнебезпечніший для Кучми. Бо його наказ чітко чутно на плівках.

Ідеться про так звані “плівки майора Мельниченка”, на яких начебто є докази того, що Кучма віддавав наказ щодо нападу на Єльяшкевича.

28 листопада, через два місяці після зникнення Георгія Гонгадзе, тодішний голова фракції СПУ Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка” — записи, які були таємно зроблено в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми. Робив записи, за словами Мороза, співробітник Служби охорони президента Микола Мельниченко.

На самого Олексія Подольского також було скоєно напад. 9 червня 2000 року його викрали, вивезли до лісу й там побили. Серед організаторів та виконавців був Олексій Пукач, який на той час займав посаду начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України. У 2011 році ГПУ відкрила кримінальну справу проти екс-президента Леоніда Кучми, якого підозрюють у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе та побитті Олексія Подольского.

— Якщо ви послухаєте плівки, то там тодішній міністр МВС Юрій Кравченко доповідає Кучмі по мені. Хоча прізвище моє там не звучить, я був тоді непублічною особою, але Кравченко каже, що вони повезли людину Головатого і таке інше (Сергій Головатий — тричі міністр юстиції України, депутат Верховної ради шістьох скликань. — Ред.). По Гонгадзе — на плівках також нема прямих вказівок вбити його. А от по Єльяшкевичу на плівках прямо сказано: «Добить этого жиденка», це він (Кучма, — Ред.) сказав, вже коли Єльяшкевича побили. І щоб ви знали, всі ці три справи було об’єднано весь час – Єльяшкевича, Гонгадзе і Подольського. По них є кілька резолюцій Ради Європи, по них є постанова Верховної Ради, яка виділила гроші на розслідування цих справ, на міжнародну експертизу цих плівок і так далі. І от справа Єльяшкевича була для Кучми найнебезпечнішою, і тому її першою сфальсифікували. Знайшли такого собі Горобця (Віталій Воробей, якого було засуджено за побиття Єльяшкевича. — Ред.). До нього поїхали оперативники, дали йому добряче «по печені», дали дозу — і він там раптом зізнався (через два роки після нападу!), що він в той день біля готелю “Москва” вдарив якусь людину. На основі його показань було проведено процес, на який не викликали Єльяшкевича, а самого цього Горобця не привозили з колонії. Не було жодного свідка у суді. І проводив цей процес по скороченій, як він сказав, процедурі отой самий Андрій Мельник, який був потім суддею в Печерському суді по справі Гонгадзе. Зараз він звільнився, бо ми вимагаємо кримінальної відповідальності для нього. Невипадково цей же ж Мельник слухав справу Пукача за закритими дверима, де не було встановлено мотивів убивства Гонгадзе. Так виходить, що Пукач бив Гонгадзе чи мене за власної ініціативи…

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский 

— Олексію, розкажіть про напад на вас. Чому він стався?

— Була структура – «Українська перспектива». Ми писали великі статті, аналітику, розповсюджували серед міністерств, депутатів, серед людей. Багато писали про стан речей у країні, конституційний процес, тіньову економіку, рейдерськи схеми, про Чорноморський флот, Росію і так далі. Я там був непублічною особою. Під час другої виборчої кампанії Кучми я не ставив свій підпис, тому що ще й відповідав за конспіративну типографію. Протизаконного ми там нічого не робили, просто нас переслідували: якщо ми навіть діставали гроші, папір і друкували свої матеріали в якихось типографіях, приїжджали працівники СБУ і різали тиражі. Їх знищували. Нам прйшлося завести власну, яку ховали у актовому залі (колишня «ленінська кімната») однієї з оптових бакалійних баз Києва.

— І організація “Українська перспектива” писала тоді про референдум?

— Так. Ми зривали Кучмі всі плани по референдуму. Ми розповсюдили великий матеріал у Верховній Раді, роз’яснили депутатам, що їм не вигідна така конституційна реформа. Після виборів вони почали з’ясовувати, де типографія, і прийшли до мене у видавництво. І, як тепер видно зі справи, вони працювали кілька місяців перед тим, як мене вивезти й побити. Пукач отримав вказівку від Фере (Едуард Фере — тодішній керівник апарату МВС. — Ред.) та Кравченко (Юрій Кравченко — тодішній міністр внутрішніх справ. — Ред.), які посилалися на доручення Леоніда Кучми провчити мене. Через мене залякували певну команду, для того, щоб вони розбіглися. Нас тоді й стріляли, й били, й підпалювали, і що завгодно робили. Таких історій в нашій команді безліч. А якщо би це на плівки Мельниченка не потрапило, ніхто би тепер і не згадував про мій епізод – типовий для тих часів. Це була загальна метода влади — використання міліції в політиці, в таємному насильстві. Це загальна метода «наружки» (Департаменту зовнішнього спостереження МВС. — Ред.). Доречі те, що відбувалося на Майдані, не «тітушки» робили — це «наружка» так працює. Яскраві приклади — те, що було з Ігорем Луценко, те що робили з Дмитром Булатовим. І ніхто там нічого не хоче розслідувати, а тим більше — реформувати. Тому що хочуть використовувати і надалі таким чином цю «наружку». От якщо оперативників в Києві порахувати, то чи не дві третини – це оця «наружка», оперативники, які працюють конспіративно. Це неабияка зброя. Політична і злочинна. От якщо Пукач почне говорити по-справжньому, то ви просто жахнетеся, що це таке.

«Я ГОТОВИЙ ВАМ КИНУТИ 100 МІЛЬЙОНІВ!» — «НІ, МЕНІ ТРЕБА МІЛЬЯРД»

— А які у вас були відносини з Гонгадзе на момент його зникнення?

— Ми з Гонгадзе були мало знайомі. Я його бачив раз чи двічі у Сергія Одарича. Але ми слідкували один за одним. Я дивився, що там він робить на радіо «Континент», він слідкував за роботою нашої ”Української перспективи” по референдуму. Бо після референдуму його треба було у Верховній Раді імплементувати. А ми розписували, що речі, які хотів протягнути Кучма, загрожують політичним і економічним інтересам тих депутатів, які якраз його підтримають. Не те що опозиції, патріотам, а саме їм. І після того, як ми розповсюдили свої матеріали через Юрія Оробця, ми фактично зірвали імплементацію. І тоді було дано команду «орлам Кравченка» зайнятися нами.

А 16 вересня 2000 року вивезли на страту Гонгадзе.

 – Є дві справи: одна — проти Пукача, а друга?

— Є одна справа! Зараз поясню. Янукович (Віктор Янукович — колишній президент України. — Ред.) порушив справу по Кучмі. Я у цій справі був потерпілим. Це тепер – за Луценка – я не потерпілий по справі, де йдеться про моє катування. Тоді я прочитав уважно всі томи “справи Пукача” і “справи Кучми”, і скажу вам, що це одна й та ж справа — одні й ті ж матеріали. Єдине, що у справі по Кучмі було додано: кілька очних ставок з Мельниченком. Все. Моя версія — Янукович тоді хотів зняти два куші. Перший раз він порушив справу, а потім вже перед передачею в суд її закрили — тому що слідчі формально дали можливість адвокатам Кучми оскаржити відкриття кримінальної справи у суді. Виглядало так, що домовилися.

— Тобто слідчі дали процесуальну підставу оскаржити?

— Ішов шантаж. Рінат Кузьмін (колишній перший заступник Генпрокурора України. — Ред.) сказав, що Кучма заплатив мільярд доларів. І я йому вірю. Ну, от як відбувається шантаж? Вам кажуть: «Давай плати». Я кажу: «Ну, я готовий вам кинути 100 мільйонів» — «Ні, мені треба мільярд». А щоб людина розуміла – на неї відкривають справу. І в останній момент перед передачою справи до суду – бах, і все назад зігралося. Я так розумію, що це й був момент, коли розплатилися. Але в чому була хитрість Януковича й тих, хто на нього працював? Він ті ж матеріали, що були в справі Кучми, заклав в справу Пукача. І потім вже другою справою шантажував. Бо якщо б суд по Пукачу відкрили, дістали ті докази, викликали б Кучму, то всьому світові, всій Україні стало б ясно, хто давав замовлення, і що Леонід Данилович — вбивця.

— А що там за докази?

— А там є все. Всі плівки, які є у справі Кучми, вони є і в справі Пукача. Є покази свідків. Є справа про вбивство Кравченка, яку тільки підняти й почати її публічно розглядати, — це буде взагалі скандал.

Юрій Кравченко за часів президентства Кучми займав посаду міністра внутрішніх справ. Був ключовим свідком у справі вбивства Георгія Гонгадзе, фігурантом “плівок Мельниченка”. 4 березня 2005 року загинув від двох вогнепальних пострілів у голову. Офіційне слідство заявило, що це було самогубство. В день загибелі він мав прибути на допит по справі Гонгадзе.

Розумієте, на пістолеті три відбитки пальців, залишені кров’ю, а на правій руці, якою він стріляв, нема жодного сліду крові. От як можна залишити відбитки кров’ю, якщо у тебе рука не у крові? Таких прямих і неспростовних доказів вбивства у справі десятки. Але тоді була команда зверху, (думаю від Ющенка, що взяв свій відкат долею в «Росукренерго»), — говорити про те, що це самогубство. Тоді це і тодішній Генпрокурор Піскун говорив, і Юрій Луценко, який очолював МВС, і Олександр Турчинов, який був главою СБУ. А координував цю інформаційну компанію Петро Порошенко, який очолював РНБО. Хоча їм тоді їхні підлеглі одразу доповіли — що це не самогубство! Доречі, вся ця справа з експертизами є і в справі Пукача, і в справі Кучми.

— Які докази причетності Кучми до вбивства Гонгадзе в справі ще є?

— Давайте не забігати наперед. От буде відкритий процес, і подивитеся, що там є. І вам буде ясно як день, хто давав замовлення.

— А якщо не буде?

— Буде. Я маю оптимізм. З нашого боку ведеться боротьба за відкритий процес, за те, щоб говорити на суді не про Пукача, а про його мотиви, про замовників. У пресі зараз замовчують, що боротьба ведеться не навколо того, скільки він отримає – 15 років чи пожиттєво, а йде боротьба за те, чи буде притягнуто замовників, чи ні. А Валентина Теличенко (до недавнього рішення суду юристка Валентина Теличенко була у суді представником вдови Мирослави Гонгадзе. — Ред.) говорила про те, що замовників не можуть знайти 17 років і що вже практично готовий звіт слідчих, про те, що це неможливо. Це для чого робиться? Їхній сценарій такий: як тільки закінчується судовий процес над Пукачем, тут же буде підготовлено звіт слідчих про те, що неможливо знайти замовників. Але зробити цей звіт до закінчення суду над Пукачем вони не можуть — бо якщо цю справу знову почнуть слухати у суді, але відкрито (а не закрито, як слухали її!), то всі зрозуміють ціну їхньому звіту – чергова фальсифікація. Йде боротьба за одне-єдине: ми хочемо судити замовників і вже в цьому процесі. А Теличенко тепер вже відкрито працює на інтереси Кучми. Так само, як і Луценко, що вперто не визнає мене потерпілим у так званій справі по замовниках. Навіть по епізоду мого катування. Рада Європи визнає в офіційних Резолюціях, Верховна Рада України визнає в своїх Постановах щодо цієї справи, навіть Янукович визнавав, а Луценко – ні. Аби не плутався під ногами якийсь Подольський, коли він спробує відмити від крові Кучму у своїх запланованих звітах. До речі мій адвокат Тетяна Костіна направила нещодавно адвокатський запит Луценку з цього приводу, а також поставила цілу низку простих і однозначних запитань. Зокрема, по тій же Теличенко. Адже вона не може бути представником Мирослави в цій справі. По новому процесуальному кодексу — тому що не адвокат, а по старому — тому що була свідком по справі. Також ми поцікавилися тими повноваженнями, насамперед – кадровими, що має Теличенко, яку Луценко публічно називав керівником групи по реформуванню ГПУ. Відповідь Луценка отримали наче з офісу Кучми чи Пінчука: відповідати не збираємося – ви ніхто і звуть вас ніяк. Мене катували за наказом Кучми, а тепер за таким же наказом мене в притул не бачать.

— Зараз Вищий спеціалізований суд, де розглядаються касації по справі Пукача, взагалі що може зробити?

— Може відправити на розгляд до суду першої інстанції. І тоді буде відкритий процес (а не той, що Янукович закритим зробив). Із самого початку. Проводимо судове слідство: викликаємо свідків, досліджуємо докази і обставини, і все це відбувається в присутності українського суспільства, журналістів.

— Ви домоглися в суді, щоб судді заборонили Валентині Теличенко представляти інтереси Мирослави Гонгадзе. Ваші аргументи полягали в тому, що вона була свідком по цій справі ще у 2000 році, а значить не може представляти інтереси потерпілої. Але сама Теличенко розповідала, що у 2000 році лише формально виступила організатором мітингу із закликом до влади знайти зниклого Георгія Гонгадзе, і що свідчення вона давала лише по організації цієї ходи. А отже, як каже Теличенко, її свідчення — суто формальні, свідком її вважати не можна, і зі справи виводити не можна.

— Я покажу вам ті самі показання, які вона давала у 2000 році.

(Подольский показує копію протоколу допиту, це документ із 5 сторінок)

Якщо б суд по Пукачу відкрили, то всьому світові стало б ясно, що Кучма – вбивця, — Подольский.

Із цих п’яти сторінок показів – лише два абзаци про «факельну ходу»! Все інше — характеристика Гонгадзе. Окрім того, Теличенко у своїх показах дає перелік того, чим займався Георгій, його контакти. Він зник, і ще на той час плівки Мороз не оприлюднив. Пророблялися різні версії, з’ясовувалися його ділові контакти, на кого він працював… Він тоді співпрацював і з Наталією Вітренко, і з багатьма політиками, наприклад, вінницьким мером.

— А що ви маєте на увазі «співпрацював»?

— Ну, він працював на імідж: писав їм тексти, займався піаром. От отримав слідчий від когось покази, що Георгій співпрацював із Наталією Вітренко, потім оперативні служби перевіряють інформацію, опитують, з’ясовують, які були стосунки, чи не було конфліктів і так далі. Ну, оперативна версія розробляється, і тоді дивляться на перспективність. Але проробляють всі версії. Їх буває сотні. В показах Теличенко перераховує, з ким він працював. Каже: «Він працював на імідж Петра Порошенка, Євгенія Марчука, Леоніда Грача, мера Вінниці та інших». Так от що цікаво (ми перевіряли), що про роботу Гонгадзе саме на Порошенка вона єдина засвідчила. На підставі її показів було викликано Петра Порошенка. На той момент він був депутатом, навіть не збирався і не знав, що буде президентом. І зараз він є таким же свідком в цій спарві. Ми його запросимо, і він буде нам розказувати про Гонгадзе, про його політичну діяльність. І по цьому щодо Порошенка була теж перевірка оперативна: чи не було там конфліктів.

А вам вона каже, що свідчила лише про “факельну ходу”! Це брехня!

До речі. Вона і до рішення суду не була законним представником Мирослави Гонгадзе. Адже ще у 2002 році заступник Генерального прокурора Віктор Шокін видав постанову про недопущення Теличенко до справи у якості представника Мирослави Гонгадзе саме на підставі того, що вона свідчила по справі. Цю постанову ніхто не відміняв. Спитаєте, а якже вона ходила на процес, та ще й закритий? Можу лише за професором Преображенським з «Собачого серця» підняти плечі: «Я Валю Теличенко у відділ по очистці Кучми не призначав».

— Розкажіть, навіщо ви вимагали розтаємничення аудіозаписів із суду по Пукачу (коли його визнали винним і засудили), при тому, що протоколи судових засідання розтаємничено?

— Коли почалось розтаємничення справи, той самий суддя Мельник не випадково очолив цю комісію по розсекреченню! Він розсекретив самі томи слідства, протоколи, але аудіофіксацію залишив таємною. Ми вимагаємо розсекречення і аудіо. Бо є суттєві розбіжності між протоколами судових засідань і аудіозпасисами. Розбіжності не технічні, а штучні й умисні. Це є елементом фальшування правосуддя.

— Наприклад?

— На суді вся Україна чула, що Пукач сказав: “Мені буде зрозумілий вирок, коли поруч зі мною будуть Кучма та Литвин”. А в протоколах ця фраза відсутня!

— Зараз ви на що розраховуєте?

— Зараз ми розраховуємо на міжнародне правосуддя. Поясню: нам стало відомо, що такий собі меркантильний філантроп Джордж Сорос (відомий, начебто меценат і фінансовий спекулянт) приймає дуже активну участь в житті родини Кучми, багато чого фінансує. Мій адвокат — Тетяна Костіна, професіонал, від якого не сховати найменше порушення Закону, найменший підлог чи фальсифікацію (ви самі бачили на процесі як уважно і зосереджено її слухають судді). Так от Костіна написала запит у фонд Джорджа Сороса «Відродження»: скільки, коли, за що отримували фінансування судді, прокурори, слідчі, які брали участь у справі Гонгадзе. А ще: скільки політиків, журналістів фінансувалось Соросом у спільних проектах із Пінчуком. Але ми отримали відповідь, що ця інформація конфедиційна. Вас це не дивує? Це ж відкритий транспорентний благодійний фонд, там вся інформація має бути відкритою та ще й прорекламованою. Але вони категорично відмовились надавати таку інформацію, бо вона таємна.

— А ви вважаєте, що Сорос платив Теличенко та суддям?

— Я не вважаю — я знаю: у нас є докази і конкретні суми з платіжками. Наприклад, ми стовідсотково можемо довести, що сторона Мирослави Гонгадзе на представництво в судах отримала від фондів Сороса 77 тисяч 700 доларів. Скільки з них Теличенко мала, я лише здогадуюсь. Поки що. Але знаю, що Теличенко також мала фінансування, окреме від цієї суми. Іде розслідування – вглиб і вшир, нам допомагають іноземці і деякі впливові офіційні іноземні структури. Ми це розслідування в Америці називаємо “про фінансування Соросом протидії правосуддю в Україні”. Зважте, Сорос і ті, хто брав у цьому участь, — американські громадяни. Мирослава Гонгадзе – теж американський громадянин. А система в Америці влаштована так: якщо американський громадянин вчиняе якісь закони, бере участь або сприяє корупції (і не тільки в США, а де б він не коїв це), американське кримінальне правосуддя його переслідує і притягає до відповідальності.

«РОСІЙСЬКИЙ СЛІД» У СПРАВІ ГОНГАДЗЕ — ЦЕ ВИГАДКА КОМАНДИ ПІНЧУКА”

— А як ви ставитеся до версії “російського cліду”, що начебто вбивство Гонгадзе замовили спецслужби Росії?

— «Російський слід» у справі Гонгадзе — це вигадка самого Кучми і команди Пінчука, що його обслуговує. До речі спочатку, ще коли Кучма був президентом, вони несамовито волали про «американський слід» — навіть запросили в Україну того самого Дмитра Кисельова на ICTV. Тоді придумали версію, що це Марчук із Морозом. А коли стало вигідно — з`явився тепер вже «російський слід». Жодних доказів немає і жодної логіки також, адже Кучма якраз найкращий, найвідданіший агент Кремля в Україні. Згадайте хоча б Чорноморський флот чи той натовп агентів і резидентів Росії, що Кучма завів на владний олімп України. Повний список політичних втікачів на чолі з Януковичем, що ховаються по Ростовах і на Рубльовках. А якщо подивитеся, хто співає про російську версію вбивства Гонгадзе, то одразу побачите гроші або Пінчука, або Сороса. От, наприклад, Юрій Луценко, який був одним із лідерів “України без Кучми”, який плакався мені в підмишку: «Життя покладу за Гонгадзе, аби Кучму засадити», зараз обнімається з Пінчуком! А ви знаєте, як це сталось? Його дружину в бізнес Пінчука було взято, і гроші зроблено там.

— Розкажіть подробиці.

— Та це окреме інтерв’ю. Вона з’явилася в компанії Пінчука і працювала там, і там бізнес було зроблено і гроші було зароблено. Вчора Луценко був із нами і кричав «Краву на лаву», Кучмі лапті дарував, а сьогодні він пише, що не можна знайти замовників вбивства Гонгадзе. Та ще й з тим Кучмою і всією його родиною публічно обіймається у засос. Це той, що політичне тіло нагуляв на крові Гонгадзе. Хто такий був Луценко? Він же відомим став саме у протестах «Україна без Кучми». А тепер зраджує вже третій за рахунком Майдан. Професіонал – лицар зради.

— Олексію, але так от виходить, за вашими словами, що Кучма тут головне зло і ніхто не може йому протистояти.

— Ви ж розумієте, що в нього є: гроші, зв’язки, розставлені люди, інформація, компромати і так далі. Це ж не обов’язково займати якусь посаду. Ви ж розумієте, що він довго був в Україні головним. І все, що тут створено, що тут вирощено, оця еліта і чиновнича, і правоохоронна — це його рук справа… як і системна корупція. Він створив медіаімперію. А звідки береться вплив? Через тих, хто формує системну думку. Там на нього Теличенко працює, тут на нього працює ICTV, СТБ, гранти Сороса…

— І навіть Порошенко, на вашу думку, не може йому протистояти?

— Ну, Порошенко теж не всесильний. Я не хочу влазити в їхні розборки. Але вже зроблено перші кроки майбутньої президентської кампанії. Вже ясно як день, що клан Кучми-Пінчука не робить ставку на Порошенка, якого вже має за збитого пілота. Вже є кілька проектів у тому рахунку технологічних. І я буду останнім, хто здивується, якщо сам Пінчук власною персоною попнеться в прямі конкуренти Петра Олексійовича і Юлії Володимирівни.

— Вас самого, доречі, часто називають людиною Коломойського після того, як ви дуже часто бували в ефірі «1+1» під час судової бійки Коломойського з Пінчуком…

— Якщо у Вас із ким завгодно є спільні противники, спільні опоненти, спільні вороги, то ви природньо стаєте якщо не союзниками, то принаймні попутчиками. І якщо у нього конфлікт із Пінчуком, то що ви думаєте, він не буде мене використовувати? Він і показував мене по телебаченню. За тою ж логікою, якщо я використовував трибуну «1+1» — Коломойський людина Подольського? Знаєте, я за часів Кравчука був людиною Кучми за певні публікації проти Кравчука. Був людиною Мороза, Марчука, Бойко був людиною… А Ви можете уявити, що людина може займати самостійну позицію. А союзи в політиці ситуативні. І гріх не використовувати синергію.

— А ви вірите, що “плівки Мельниченка” не змонтовані, автентичні? І що їх писав саме Мельниченко?

— Та навіщо мені вірити?! От в свій час була головна боротьба — за те, щоб зробити міжнародну експертизу. Навіть постанову Верховної Ради України прийняли — про виділення 100 тисяч доларів на проведення експертизи. Тоді пройшов помаранчевий Майдан, прийшов до влади месія — Віктор Андрійович Ющенко. Він говорив тоді, що Гонгадзе ніхто не забуде. Тоді це ж був свіжий біль, це була “небесна сотня” свого часу, символ Майдану. А експертизу за все правління Ющенка так і не провели. Як тільки прийшов Янукович, конкретний хлопець, тоді вже було проведено закордонну експертизу. Із дотриманням всіх норм закондавства. Висновки: 99,99% того, що записи не монтовані і 99,99% того, що голоси належать Кучмі, Кравченку та іншим фігурантам.

— Хто робив ці записи?

— Мельниченко, звісно ж! Ви розумієте, що історію роблять здебільшого не лише конспірологічні комбінації. Є його величність випадок. Розкажу вам про Мельниченка, а то його вже часто називають російським агентом. Треба розуміти цю людину. В ній якось дивним чином помішані протилежні речі. Я у нього колись запитав: “Коля, ти що хочеш — гроші чи героєм стати?”. Він хоче й те, й те. Він хоче і героєм стати, і торгувати. Він такий, який є. Це авантюрний, трохи марнославний — це мої враження. От розкажу вам ще один приклад — Мельниченко ходив на очну ставку до прокуратури з Кучмою. Ця очна ставка офіційно знімалася на відео, я її дивився, вона є в справі. От скажіть мені — навіщо собі на галстук чіпляти таємну камеру? І ще продублювати собі в годинник?! Авантюрний. Не хочу сказати, що дурнем він є. Водночас він в принципі відважний, бесшабашний.

— Ви обмовились про те, що на Пукача тиснули, щоб він назвав не Кучму і Литвина, а Мороза і Марчука. Це хто й коли?

— Він почав про це заявляти під час перших процесів Апеляційного суду, ще за Януковича, у 2013 році. Я тоді подав клопотання, щоб його заяви було розслідувано. А ще у 2011 році Арсеній Яценюк, будучи депутатом і головою фракції, зібрав брифінг у Верховній Раді, заявив, що Пукача возили в Межигір’я і там шантажували у присутності Литвина. Чи Литвина шантажували? Якщо Арсеній Петрович брехав, то нехай скаже, але ж я йому вірю — він сказав, що у нього є неспростовні докази. На всю Україну, на весь світ — брифінг у Верховній Раді. Тепер Пукач заявляє, що його шантажували, шантажував той Ткачук, що зараз начальник слідчого управління ГПУ, який був слідчим, він називає прізвища. Теличенко, судді Мельника, що вів процес, — вони тиснули на нього, що ти отримаєш пожиттєве і взагалі не доживеш і твої діти не доживуть. А якщо тільки ти напишеш, що тобі замовили Марчук і Мороз – все: 12 років і «гуляй вася». Та ще й будеш сидіти у санаторії як в короля за пазухою.

— Останнього разу Пукач розповідав, що люди в масках заходять до нього, забирають в нього воду…

— Так! Головне, чого ми добилися — це те, що розслідуванням його заяв зараз буде займатися НАБУ. В нього ж не лище воду забирали, а й погрожували забрати ліки. А він же гіпертонік. І літня людина. Його й душити не треба, просто ліки забрати.

— Хочуть вбити? Навіщо?

— А нема Пукача — нема й проблеми. Тоді Луценко спокійно надасть звіт, шо замовників знайти неможна.

— Олексію, я слухаю Пукача на судах і часто просто не можу зрозуміти, це якийсь набір слів, речень… У вас не виникає думки, що він не в собі?

— Він — сільська людина. Недорікуватий. Я з ним багато спілкувався. Він — при повній пам’яті і хитрий, як лис. А ще трохи артистизму є — коли він перед суддями грає сілського дядьку, просточка. Він — не простий. Я колись пропонував йому зробити інтерв’ю. А він мені сказав: “Мені є, що розказати. Якщо я почну говорити, то мало не покажеться”. Він багато чого знає, бо був придворним катом. Але в нього є ще надія вислизнути — тому він ще не хоче говорити.

Розмову вела Ірина Ромалійська, Національне бюро розслідувань України

Поляков торгует законопроектами в паре с Рыбалкой. Расследование

Polyakov-Ribalka1

 

Торговля депутатскими возможностями давно являются одним из путей заработка для собственников мандатов. Не так давно в Раде было презентовано видео, на котором радикал Игорь Мосийчук называет расценки за свои услуги: от депутатского запроса до подготовки заявления в правоохранительные органы. Знающие люди говорят, что цены у всех разные. Кто-то за 1 тыс. уе. три запроса может написать, а кто-то за такую сумму даже и говорить не станет о вероятности “оказания услуги”.

Совсем другой порядок цифр, конечно, когда речь заходит о подготовке законопроекта или правок к нему. Тут за лобби нужной позиции придется выложить от 20 до 50 тыс. долларов минимум. А если законопроект оказывает глобальное влияние на отрасль, тогда цена работы депутатов достигает и 100 и 200 тыс. долларов. В таком случае, как правило, “услуга оказывается” целым коллективом народных избранников.

Яркий пример торговли депутатскими возможностями продемонстрировали миру обвиняемые НАБУ в “янтарном деле” депутаты Максим Поляков из “Народного Фронта” и Борислав Розенблата (из БПП). На видео-доказательствах, представленных детективами в СМИ, зафиксировано, как помощница М.Полякова — Татьяна Либонько ведет переговоры с потенциальным покупателем (агентом НАБУ) нужных правок в законопроект о добыче янтарного камня.

В правоохранительных органах уверяют, что имеют массу данных и фактов, которые свидетельствуют об активно бизнес-активности народных избранников в сфере оказания парламентских услуг. В частности, тот же Максим Поляков в соавторстве с представителем “Радикальной партии” Сергеем Рыбалкой не стесняются зарабатывать даже на госпредприятиях.

За “отдельную плату” они внесли в Раду сразу два законопроекта касательно расширения полномочий “Укрпочты” по части оказания услуг в финансовой сфере (№ 6633 и № 6601). Не исключено, что такие законодательные инициативы действительно могут быть во благо государственного ГП, который в силу ограничений сегодня не в состоянии конкурировать с более мобильными и прогрессивными частными компаниями. Однако, если бы все было честно и прозрачно, то “Укрпочте” или тем людям, который сегодня отвечают за ее финансвое благополучение, навряд ли бы пришлось прибегать к услугам Полякова и обвиняемого в неуплате налогов Рыбалки.

Еще один пример общего “парламентского бизнеса” Полякова и Рыбалки — это неоднократные попытки протянуть в Раде законопроект о деятельности ломбардов. Документ № 1800 (О ломбардах и ломбардной деятельности) изначально инициировал Поляков (Рыбалка был в соавторах). В начале текущего года документ провалился — антикоррупционный комитет заявил о наличии в нем коррупциогенных факторов и Рада не проголосовала.

Позже, в июне, документ аналогичного содержания, только уже под другим заголовков в Раде зарегистрировал Рыбалка ( №6569). Думать, что такая напористость нардепов — чистая случайность, как минимум глупо. Поэтому, остается надеяться на то, что у НАБУ хватит пороха в пороховницах довести до ума как можно больше уголовных дел о политической коррупции в стенах парламента.

Инна Нефьодова, Национальное бюро расследований Украины

Орден Дейдея. Коли нардепів гнатимуть з фронту

Deydey-poran1

 

Поранення нардепа Євгена Дейдея у зоні АТО не тільки розсмішило військових, але й окреслило велику проблему, котра існує в Україні.

І проблема ця досить проста на перший погляд — це піар на війні. Мова тут піде не тільки про Дейдея, якого поранили 14-го липня, але і про інших нардепів, котрі пишуть ахінею про війну заради піару і займаються не тим, для чого були обрані до ВР.

В 2014-му, 2015-му роках ми бачили на фронті багато політиків. Згадати хоча б Ляшка, який ловив «сєпарів», пораненого ще не нардепа Парасюка… Велика кількість героїв війни увійшли до ВР: командир «Миротворця» Андрій Тетерук, засновник «Азова» Андрій Білецький, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош, той самий координатор батальйону «Київ-1» Євген Дейдей, Семен Семенченко з «Самопомочі», блокувальник і фронтовик. Тоді, в 2014-му, перед виборами багато людей робили собі рейтинги на війні, коли люди ще багато чого не розуміли у часи великих потрясінь.

В 2014-му році, під час гарячої фази АТО, приїхати повоювати могли ледь не всі охочі. Була велика кількість добровольчих батальйонів, діяли бригади ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники і так далі. Але чіткої взаємодії між ними не було. Один із знайомих прикордонників у районі Маріуполя ще в 2015-му році розповідав, чому він носить із собою п’ять мобільних телефонів: «Ось на цей телефонує командування, по цьому говорю з „Азовом“, по цьому з армійцями, на цей телефонують наші, а на цей волонтери та інші», — казав він. І додавав, що бували ситуації на початку війни, коли через відсутність взаємодії могли навіть своїх обстріляти. Бо часто не знали про висування добробатів на позиції ворога і так далі.

Сьогодні ж все набагато краще. Вся взаємодія йде через АТЦ і штаб АТО/ ОТУ з ЗСУ. І всі люди, котрі їдуть в АТО воювати фіксуються. Це також цікаво у випадку із Дейдеєм. Полк поліції спеціального призначення «Київ» повідомив у п’ятницю, 14-го липня, що їхній куратор і нардеп Євген Дейдей був поранений в Авдіївській промзоні. За попередніми даними — поранення осколкове, від снаряду 82-го калібру.

Згодом вже традиційно для себе «нагнав» у «Фейсбуці» радикал Ігор Мосійчук, написавши, що Дейдею потрібне переливання крові, а прес-секретар ГПУ Лариса Сарган запевнила, що поранення не важке. Самого ж Дейдея згодом на гелікоптері переправили до Дніпра, ГПУ відкрила справу про теракт.

Всього за кілька днів до цієї історії, антикорупційні органи звинувачували Дейдея в тому, що він спробував приховати купівлю квартири і двох авто за незрозуміло де взяті гроші. 11-го липня ВР не зняла з нього недоторканість, а вже 12-го він у «Фейсбуці» писав, що відмічає День народження на фронті.

Реакція військових та блогерів на поранення Дейдея була зрозумілою, особливо після того, як в мережі з’явилися фото, а згодом інформація, що на час поранення жодних обстрілів у районі Авдіївки не було.

Дивний характер поранення багато описували. Відомий волонтер Серж Марко взагалі розібрався в тому, чому воно не схоже на осколкове та навіть кульове.

Згодом сам Дейдей, котрий довго мовчав, мабуть, спостерігаючи за тим, як над ним сміються і знущаються у соцмережах, виклав у «Фейсбуці» відео своєї перев’язки.

«Да, я, будучи народным депутатом, находился в зоне АТО. Потому что нужен здесь! И мне плевать что все думают по этому поводу!», — написав Дейдей.

І у цій фразі, насправді, прихована важлива проблема в сучасному українському політикумі.

Є такий Закон «Про статус народного депутата України». І там чітко написано: «Народний депутат України (далі — народний депутат) є обраний відповідно до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України».

Євгену Дейдею можна нагадати, що головним завданням кожного парламентаря є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Виборцям варто запам’ятати фразу «и мне плевать что все думают по этому поводу». Це знадобиться на майбутніх виборах.

Тому і виникали у людей запитання, мовляв, чому нардеп опинився на фронті, якщо у нього зовсім інша функція. І поранення якесь дивне, та і вся ця історія, бо трапляється з ним вже не вперше. У 2015-му році в районі Мар’їнки з ним вже втрачали зв’язок і авто розстрілювали. Тепер Авдіївка на фоні галасу щодо його корупційної діяльності, яка підняла на поверхню навіть вже давно забутий вирок Суворовського районного суду Одеси, 2012-го року, за розбій за трьома епізодами. Між іншим, Дейдей — підполковник поліції? З такою історією, котра тягнеться з 2012-го року? Справді, дивно. Чи не є поранення спробою перекрити негатив?

Дивне поранення Дейдея ще й тому, що «Київ», до яких у гості завітав нардеп, стоїть не на самому передку, а на 2-3 лінії.

Можна лише здогадуватися, на що і на кого була розрахована історія з пораненням. Але інформаційний «вкид» провалився з тріском. У середовищі військових після цього ходить навіть припущення про самостріл, відомі волонтери і блогери не повірили у поранення, репутація нардепа суттєво постраждала. Все вказує на те, що людей вже банально нудить від подібних моментів. А інакше і бути не може, коли за час АТО загинули більше 2 600 воїнів, а бійців з пораненнями більш важкими, ніж у Дейдея, часто вивозять на розбитих «таблєтках».

Нардепам варто нарешті зрозуміти, що спекулювати і робити піар на війні не вийде. Бо війна для українців — це рана, яка болить. Народ поважає героїв і ненавидить клоунів, котрі паплюжать своїми вчинками честь. Їх скоро можуть навіть гнати з фронту. І добре, якщо мирно.

Місце нардепа у Верховній Раді. Це стосується всіх, того самого Ігоря Мосійчука, котрий не так давно у «Фейсбуці» розповідав про взяття Спартака… Той самий прогульник Білецький зосередився більше на власному проекті «Нацкорпус» і фронті, ніж законотворчості. І прикладів дуже багато.

Піар на війні швидше знищить рейтинг, ніж зіграє комусь на руку. Бо на війні одразу видно правду. Євгену Дейдею варто було б розповісти її самому про власне поранення, звичайно, якщо його він отримав у бойових діях…

А взагалі, ця історія має і свій позитив. Тепер у народі буде «орден Дейдея», котрий люди «видаватимуть» усім, хто засвітиться у подібних речах, пов’язаних із війною. Бо на ній щодня воюють і гинуть найкращі воїни. А деякі люди роблять власний піар.

Андрій Коваленко, Український інформаційний портал

Редактор The Guardian заявил про страх и самоцензуру в Украине после убийства Шеремета

utiski-svoboda-slova1

 

Бывший главный редактор авторитетной британской газеты «The Guardian», а в настоящее время один из руководителей Оксфордского университета (Институт журналистских исследований) Алан Расбриджер опубликовал статью под названием «Нераскрытое убийство», посвященную смерти Павла Шеремета. Он была обнародована на сайте Мedium.com, сообщает sprotiv.org.

Материал появился после отчета Международного комитета по защите прав журналистов, который подготовил специальный доклад «В правосудии отказано: Украина не продвинулась в расследовании убийства Павла Шеремета».

Сейчас мы приводим полный перевод статьи Алана Расбриджера.

В предисловии он предупредил, что это модифицированная формулировка замечаний, которые он сделал в Киеве по поводу убийства Павла Шеремета.

«В это же время в прошлом году я был в Кении на Комитете по защите журналистов, учрежденном после смерти отважного редактора Джона Китуи, который погиб после того, как неизвестные раскроили его череп камнем.

На этой неделе — это Украина и убийство еще одного известного журналиста Павла Шеремета. Его взорвали на улице Киева примерно год назад.

Ни в том, ни в другом случае убийцы не были привлечены к ответственности.

Эта неспособность найти виновных создает чувство безнаказанности при убийстве журналистов. Или угрозах, запугиваниях.

Не секрет, что люди у власти не любят журналистов. Они всегда ищут способы, чтобы те молчали. Но сегодня во всем мире молчание журналистом все чаще не означает заключение, угрозы или использование репрессивных законов. Их заставляют замолчать в результате смерти.

К счастью, у журналистов во всем мире есть дух солидарности.

Если вы убьете одного из нас, то из чувства уважения к себе, и своим коллегам, и работе, которую мы делаем, мы поднимаем шум, на который только способны.

Это все, что мы можем сделать. И это то, что мы делаем в Киеве с делегацией Международного комитета по защите прав журналистов. Поднимая столько шума, сколько можем. Надеемся, что украинские журналисты будут делать тоже самое.

В Украине действуют независимые медиа. Мы знаем это. Мы также знаем. что страна переживает трудные времена. Но это не нормально взрывать журналиста среди бела дня в столице государства. И это не нормально так и не выяснить, кто сделал это.

Мы расследуем убийства всех журналистов, но в отношении Павла Шеремета хотелось бы отметить, что — это представитель наивысшей журналистики. Он был мужественный, образованный, сострадательный и непоколебимый.

Мы до сих пор не знаем, кто его убил. Мы понимаем всю сложность расследования.

Но мы здесь, чтобы сказать, что это действительно очень важно, чтобы их нашли. И вот почему.

Общества не могут продвигаться, учиться, совершенствовать или развиваться без фактов — не зная, что истинно, а что нет.

Журналисты — не просто люди, которые могут помочь нам установить факты. Но журналисты, лучшие представители, действительно хорошо это делают.

Журналистике — мы знаем — угрожает цифровая революция и некоторые еще не разработанные вопросы, касающиеся экономической модели новостей.

Но сейчас настало время защищать и чествовать людей и организации, которые приносят нам факты, иногда перед лицом большой личной опасности.

Вторая причина, по которой поимка убийц действительно имеет значение, заключается в том, что когда вы убиваете журналиста, и никто не пойман, он создает страх. Возможно, это то, чего хотели убийцы.

На этой неделе мы видели страх в Киеве. Журналисты признают, что теперь они занимаются самоцензурой, не берясь за какую-то историю или не задавая каких-то вопросы. Они не понимают, почему Павел был убит. Возможно, на его месте могли бы быть они.

Это понятно. Все мы — люди.

Но это вызывает отчаянное беспокойство.

Как наблюдатели вы бы не хотели этого в Кении — хотя это и происходит там. И, конечно же, вы не хотите, чтобы это происходило здесь, в Украине, стране с таким сильным и энергичным будущим.

Некоторые из журналистов, с которыми мы говорили, заявили, что чувствовали себя очень беспомощными и изолированными после убийства Павла. Они сказали, что, к сожалению, единой поддержки того, что они делают внутри Украины не было… Журналисты говорят, что их просят выбирать между тем — они патриоты или журналисты.

Я тоже знаю, что это такое. После публикации откровений Эдварда Сноудена в Guardian меня спросили в парламенте, люблю ли я свою страну. Подтекстом звучало то, что я предал Британию, написав об этом.

Мой ответ заключался в том, что я обнародовал материал именно из-за любви к стране, которая поддерживает свободу слова.

Справедливо ли это по отношению к Украине? В традиции ее независимых СМИ — помочь украинцам определиться, кто они. Разве это не стоит защищать и гордиться этим?

Журналисты — чтобы ни значило это слово — должны оставаться независимыми от всех. Особенно от государства. Они не могут позволить существующему правительству диктовать общественные интересы.

И это касается даже тех времен, когда в стране война. Особенно тех времен, когда конфликт или война.

Guardian решительно осудила британское вторжение в Суэц в 1956 году. Газету осудили за это, она потеряла рекламу и читателей. Но теперь история говорит, что это было правильно. В истории есть бесчисленные примеры.

Мы здесь, в Киеве, потому что правоохранительные органы через год не смогли найти убийц по-настоящему независимого журналиста.

Отчет CPJ о провале расследования не является счастливой историей. Никто, я думаю, не гордится отсутствием успеха за последний год. Но в истории есть два светлых момента.

Один из них — замечательный фильм „Убийство Павла“. Бывшие друзья и коллеги Павла почтили его, расследуя его смерть, и сделали такую замечательную работу.

Этот фильм побудил следственные органы к новым действиям и поставил под сомнение тщательность официального расследования.

Тот, кто убил Павла, пытался заглушить журналистику — и журналисты отказались замолчать. Они использовали журналистику против убийц. Это по-настоящему вдохновляюще.

И второе светлое пятно — это те журналисты, которых мы встречаем в Киеве, которые настолько смелы, настолько находчивы, настолько серьезны, настолько верны, что журналистика имеет смысл.

Хотелось бы закупорить то, что они делают, и вернуть это в Лондон и в другие места, где некоторые люди забыли о грубой силе и нуждаются в серьезной и честной журналистике.

Так что есть надежда. Есть год  грусти. Есть разочарование. Есть торжество.

Мне кажется, это время, когда украинские журналисты объединяются из-за этого случая. Я уверен, что есть много вещей, которые их разделяют. Но это должно обязательно объединить всех нас.

Кто убил Павла Шеремета? Нам нужно знать. Украина — если она хочет стать страной, которая состоялась — должна знать. Мир должен знать.

Это важно».

Экс-глава Минсдоха #Клименко вывел на счета своих компаний $788 млн, — Матиос

Klimenko-Oleksandr6-500x400

 

Заместитель генерального прокурора — главный военный прокурор Анатолий Матиос заявляет, что бывший министр доходов и сборов Александр Клименко вывел 788 миллионов долларов на счета компаний Unison, медиа-холдинга “Вести” и еще двух компаний. Об этом Матиос заявил на пресс-конференции, сообщает Национальное бюро расследование Украины.

Он утвердает, что в 2011—2013 годах на Британских Виргинских островах, Кипре и в Лихтенштейне были созданы оффшорные компании, зарегистрированные на отца Клименко.

“С 2011 года по январь 2014 года украденные у государства средства в сумме 788 млн долларов были переведены офшорными компаниями Клименко на счета группы компаний Unison, медиа-холдинга “Вести” и двух компаний по управлению активами, владельцами которых была семья Клименко и которые полностью обслуживали семью Януковича”, — сообщил замгенпрокурора.

На указанные средства компании приобрели 78 квартир, 28 офисов, 5 домов, 11 земельных участков, 23 автомобиля и 3 этажа в бизнес-центре “Гулливер”.

Кроме того, были приобретены 1 тыс. железнодорожных вагонов, средства за использование которых направлялись на финансирование медиа-холдинга “Вести”.

Также из бывших правоохранителей была создана и использовалась для силовых операций охранная фирма “Скиф”.

Матиос просит страны Европейского Союза, в частности Лихтенштейн, арестовать деньги на счетах компаний Клименко.

14 мая 2017 года правоохранительные органы провели 183 обыска в помещениях, принадлежащих экс-министру Клименко, в том числе в офисном центре “Гулливер” в Киеве, несколько этажей которого является собственностью экс-министра и членов его семьи.

24 мая глава МВД Арсен Аваков сообщил, что полиция собрала доказательства, что налоговая служба при руководстве Александра Клименко нанесла государству ущерб из-за непоступления в бюджет налогов на сумму 95,921 млрд гривен.

В тот же день правоохранители провели более 400 обысков у налоговиков в 15 областях Украины в рамках одномоментной антикоррупционной операции.

Вартість проїзду у громадському транспорті по-новому #Кличко підвищив на 1 гривню

proizd-u-metro1

 

Вартість проїзду в комунальному транспорті Києва з 15 липня 2017 года підвищилася до 5 гривень у метрополітені й до 4 гривень у наземному транспорті.

Відповідне розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів та вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті, що працює у звичайному режимі руху» набуло чинності 15 липня, повідомляє Український інформаційний портал.

Відповідно до документа, вартість 1 поїздки в метро буде становити 5 гривень, а в наземному комунальному транспорті (автобус, трамвай, тролейбус і фунікулер) — 4 гривні.

Жетони, придбані до моменту зміни тарифу на проїзд у київському метрополітені, будуть дійсні до 31 липня.

Пасажири одержать можливість зміни жетонів старого зразка на нові жетони з доплатою до чинного тарифу на станціях «Майдан Незалежності», «Дорогожичі», «Політехнічний інститут» і «Дарниця» до 31 серпня.

З 1 вересня жетони старого зразка обміну не підлягають і їхня вартість не компенсується.

Аналогічні правила будуть дійсні у відношенні разових проїзних квитків на наземні види комунального транспорту.

Блокировать сайты будут следователи и прокуроры, — #Рада готовится экстренно принять диктаторский закон

blokuvanya-saitu1

 

Верховная Рада намерена проголосовать за закон, который ставит под угрозу свободу слова, сообщает sprotiv.org.

Об этом свидетельствует запись на сайте парламента. Так, на повестке дня Верховной Рады в четверг, 13 июля 2017 года, появился законопроект о противодействии угрозам национальной безопасности в информационной сфере.

Авторами соответствующего законопроекта выступили нардепы из комитета нацбезопасности и обороны Иван Винник, Дмитрий Тимчук и Татьяна Чорновол.

Отмечается, что в случае принятия законопроекта будет создан реестр запрещенных сайтов. Заблокировать доступ к интернет-ресурсу смогут следователь по согласованию с прокурором или прокурор. Также сайты могут блокировать по решению суда.

Кроме того, законопроект предусматривает, что обеспечивать блокировку сайтов, а также закупать необходимое оборудование провайдеры и мобильные операторы обязаны за собственный счет. В случае невыполнения запрета телекоммуникационные предприятия будут оштрафованы на 1% от годовой прибыли, а при повторном нарушении – на 5%.

Как отмечают эксперты, Рада в нарушение регламента может принять этот законопроект уже 13 июля.

Збитки на 7 млн, — Генпрокуратура знайшла компромат на Марушевську. Документ

26-річна Юлія Марушевська очолила Одеську митницю ДФС у жовтня 2015 року. Пішла з посади у листопаді 2016 року.

26-річна Юлія Марушевська очолила Одеську митницю ДФС у жовтня 2015 року. Пішла з посади у листопаді 2016 року.

 

ГПУ шукає докази причетності екс-керівника одеської митниці Юлії Марушевської одразу до двох кримінальних епізодів. Попри заяву генпрокурора про її невинуватість.

Із майже двомісячною затримкою у судовому реєстрі розміщено ухвалу, згідно якої Генпрокуратура фактично впевнена: «сумнівні рішення» екс-керівника одеської митниці Юлії Марушевської призвели до бюджетних втрат у 6,92 млн грн. Соратниця Михайла Саакашвілі назвала справу «фейковою».

Судова ухвала, в якій фігурує прізвище Марушевської, була винесена судом наприкінці квітня, вже після того, як генпрокурор Юрій Луценко заявив про відсутність претензій до екс-керівника одеської митниці. З документу видно, що закиди у бік соратниці Михайла Саакашвілі, мала не лише СБУ, як стверджував генпрокурор, а і його підлеглі з ГПУ. Понад те, прокурори намагаються знайти докази винуватості Юлії Марушевської одразу по двом епізодам.

Відповідно до судових матеріалів, Головне слідче управління Генпрокуратури розпочало розслідування 20 грудня 2016  року за фактом отримання неправомірної вигоди та зловживання владою.

Фабула кримінальної справи виглядає так: команда Марушевської з дев`яти осіб одеської митниці «з листопада 2015 року по листопад 2016 року, прикриваючись сумнівними дорученнями начальника Одеської митниці ДФС України (Юлії Марушевської – НБРУ)… створювала умови для оформлення митних декларацій по ввезенню на територію України різних груп товарів по заниженій вартості…». Як вважають слідчі, це призвело до надання клієнтам митниці незаконних переваг у порівнянні з конкурентами та недонадходження до державного бюджету близько 6,92 млн гривень.

Інший епізод цього кримінального провадження: твердження слідчих про те, що низка великих платників податків з Одеської області, які за дорученням Марушевської користувались спрощеною процедурою розмитнення, робили внески до благодійного фонду «На благо Одеси».

Marushevska-Yulya2

Натисніть, щоб збільшити

 

У коментарі «Главкому» Юлія Марушевська запевнила, що справа – «фейкова» і при потребі готова доводити це в суді. Водночас, за її словами, згадувана вище судова ухвала не призвела до подальших офіційних дій слідства щодо неї, «а послужила лише ще однією спробою публічної дискредитації».

Марушевська розповіла, що під час роботи нею, дійсно, були підписані п’ять доручень щодо спрощення процедури розмитнення для різних груп компаній та певних категорій товарів. «Ми не дозволяли підвищувати вартість розмитнення до рівня, вигаданого департаментом тарифів центрального апарату ДФС, який вони малювали зі стелі. – Пояснює Марушевська. – Такий підхід, наприклад, застосовувався для найменш ризикованих груп, товарів із потужних ринків-партнерів України, таких, як США, країни ЄС». Марушевська запевняє, що критерії для формування таких груп товарів та компаній визначали залучені фахові експерти з урахуванням міжнародної практики, завдяки чому спрощена процедура дозволяла компаніям уникати бюрократичного пресингу. Кримінальна справа щодо її команди, за словами Марушевської, є лише спробою правлячої верхівки дискредитувати людей «не з системи».

Нагадаємо, Юлія Марушевська написала заяву про відставку минулого листопада, слідом за іншими представниками команди Саакашвілі в Одеській області. Після цього голова ДФС Роман Насіров (наразі перебуває під слідством за підозрою у причетності до розкрадання на 2 млрд грн) заявив, що фіскальна служба почала розслідування проти Марушевської – мовляв, під її керівництвом відбувалося заниження ціни товарів та інші порушення.

На початку березня співробітники Служби безпеки прийшли з обшуком у квартиру екс-чиновниці, яка на той час перебувала за кордоном. А через два тижні генпрокурор Луценко повідомив про відсутність доказів щодо незаконного розмитнення товарів командою Марушевської. Генпрокурор додав, що слідкує за цією справою. «Якщо вони (СБУ) покажуть факти, незалежно від того, що я з симпатією ставлюся до Марушевської, я підпишу підозру. Але зараз факти Служби безпеки не переконують мене як процесуального керівника», — акцентував керівник наглядового органу.

Свої претензії до колишньої очільниці одеської митниці мало і Національне агентство з питань запобігання корупції. Останнє звинувачувало її у незаконному отриманні премії у розмірі 500 грн з нагоди свята 8 березня. Наприкінці березня Малиновський суд Одеси закрив провадження, оскільки не знайшов правопорушення. Згодом Марушевська повернула державі ці кошти за власним рішенням.

Варто зазначити, що згадуваний вище благодійний фонд «На благо Одеси» фігурує в іншому кримінальному провадженні стосовно колишнього генерального консула Грузії в Одесі Теймураза Нішніанідзе, екс-радника голови Одеської області Михайла Михайла Саакашвілі.

У кримінальному провадженні, яке Генеральна прокуратура розпочала у березні 2016 року, досліджується два факти. Один – щодо привласнення 14 млн грн благодійним фондом «На благо Одеси», нібито, за участю Нішніанідзе у період з серпня 2015 року по лютий 2016 року. Гроші «незаконно» пішли на телевізійну рекламу, ремонт будівлі, де розташована Одеська облдержадміністрація, а також «оплату книги». Інший епізод – заволодіння протягом 2011 — 2013 рр. державними коштами у сумі 19,8 млн. грн, що були виділені на відшкодування ПДВ. До цього злочину, буцімто, також причетний Теймураз Нішніанідзе, який у той період обіймав посаду генконсула Грузії в Одесі.

Відповідно до реєстру юросіб, засновниками БФ «На благо Одеси» є власник будівельної компанії KADORR Group і головний інвестор європейської лікарні швидкої допомоги в Одесі Аднан Ківан (український бізнесмен сирійського походження), співвласник «Банку Восток» Вадим Мороховський, підприємець Віктор Шерман, а також кілька компаній: «Шабо», «ТіС-вугілля» та інші.

Раніше в коментарі Одеському виданню «Думська» Вадим Мороховський повідомляв, що серед проектів благодійного фонду була допомога спецпідрозділу УБОЗ «Сокіл», регіональному управлінню прикордонної та 411-му військовому госпіталю. Допомога отримували також профспілка атестованих працівників органів МВС та організація «Рада громадської безпеки». На гроші фонду закуповувалося спорядження для підшефних військових підрозділів, які виконували завдання в зоні АТО, проходили лікування поранені.

Федір Орищук, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: