Архив Жовтень 14th, 2016

Лялька Медвечука для области. Что известно о новом киевском губернаторе. Расследование

http://photo.unian.net

 

В конкурсе на должность губернатора Киевской области с большим отрывом победил 40-летний Александр Горган. Осталась маленькая формальность — победителя должен признать президент Порошенко. Но, думается, с этим проблем не возникнет.

До официальной коронации Горган продолжит возглавлять Вышгородскую райгосадминистрацию. Она контролирует один из крупных районов Киевской области.

Конкурсный отбор при назначении главы госадминистрации стал обязательным после принятия нового закона о госслужбе. Но уже первый опыт применения механизма показал, что политические силы научились его гибко использовать в своих интересах. Точно так же, как при желании можно выдерживать все требования по проведению тендеров, и в то же время проводить сделки только с нужными компаниями.

Так, недавно нового губернатора получила Николаевская область. Им стал Алексей Савченко. Бывшего бизнесмена называют представителем экс-генпрокурора Виталия Яремы. А значит, есть основания считать, что победа Савченко на конкурсе — отнюдь не проявление чистой удачи.

Аналогичные подозрения зародились, когда стали известны результаты конкурса по отбору будущего губернатора самой привлекательной на сегодня области Украины.

Кресло председателя Киевской ОГА освободилось 10 сентября 2016 года, когда президент Петр Порошенко уволил Максима Мельничука с занимаемой должности. По информации министра внутренних дел Арсена Авакова, экс-губернатор прикрывал своего заместителя, ранее задержанного за взяточничество.

После этого воцарилось удивительное затишье. По итогу которого стало известно о победе Горгана.

Национальное бюро расследований Украины расскажет, что известно о новом главе Киевщины.

В тени Медведчука

Александр Горган до 2008 года носил фамилию Лялька.

В 1997-м будущий губернатор с отличием закончил Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко по специальности «правоведение». Также обучался в Англии и США.

Еще во времена учебы в университете Горган стал основателем юридической компании «Юстиниан». В период 1998—2001 годов он также был партнером-совладельцем юридического бюро «ОЛАС». После этого Горган занимался адвокатской практикой вплоть до 2015 года.

С юных лет Лялька активно занимался общественной деятельностью. Сначала в Союзе украинского студенчества, а с 1995 года в Украинском национальном комитете молодежных организаций (УНКМО).

Последняя структура занималась распределением госсредств между молодежными и детскими организациями. По некоторой информации, она находилась под попечительством Александра Мороза и Виктора Медведчука.

Через четыре года Горган стал членом Национального совета по вопросам молодежной политики при президенте Леониде Кучме, от него же получил орден «За заслуги» III степени. Руководителем совета был Виктор Медведчук.

В 2000 году Горган возглавил общественную организацию «Молодежь против коррупции». Она стала известна после серии антикоррупционных пикетов и митингов, в том числе касающихся разворовывания средств Юго-Западной железной дороги и Киевского метрополитена.

На общественных началах Горган был помощником у двух народных депутатов 4-го созыва: Александра Марченко из «Нашей Украины» (помощником также была его жена Ирина Лялька) и Александра Рябики из СДПУ (о) Медведчука. Рябика в свое время был руководителем УНКМО.

«Ironman» из «Народной Воли»

Через пять лет Горган возглавил список партии «ПОРА» на выборах в Вышгородский райсовет и по итогам получил депутатский мандат. В 2006 году он стал одним из сооснователей Ассоциации молодых доноров Украины. Последующие два года входил в координационный совет молодых юристов при Минюсте.

В 2010 году по его инициативе было создано коммунальное предприятие «Киевский водный стадион». Горган возглавлял КП до 2015-го. С августа этого года предприятие находится в состоянии ликвидации.

Горган принимал участие в акциях «Мовного майдану» в 2012 году.

Он значится руководителем киевской ячейки партии «Воля народа» (ранее — «Народная воля»). Ее лидером числится некий Горькавый Сергей Кириллович. В одноименной депутатской группе в парламенте причастность к партии отрицают.

Тем не менее руководитель киевской областной организации «Батькивщина» Константин Бондарев, который был претендентом на пост губернатора, в интервью изданию «Левый берег» заявил, что Горган «прошел конкурс» по квоте мэра Киева Виталия Кличко и назвал его близким к Медведчуку и лидеру депутатской группы «Воля народу» Ярославу Москаленко. В «Воле народа» ситуацию официально пока не комментируют.

Тем не менее, следует отметить, что Москаленко прошел в Верховную Раду по округу № 96 Киевской области, который в частности включает Вышгородский район. Главой именно этого района является Горган.

Одновременно стоит добавить, что Горган в 2014 году участвовал в выборах в Киевсовет по округу в Подольском районе, но проиграл Дмитрию Гордону. Баллотировался он тогда от партии Кличко «УДАР».

В марте 2015-го Горган президентским указом был назначен главой Вышгородской РГА, которой подотчетны территории «Межигорья» и других элитных земель. В том же году он стал депутатом Киевского облсовета, где работал в бюджетной комиссии.В официальной биографии, выложенной на сайте Вышгородской РГА, выделен следующий факт: в 2014 году за успешное преодоление дистанции «Ironman Triathlon» на чемпионате Европы по триатлону в Франкфурте-на-Майне Горган получил титул «Ironman».

Зато декларации о доходах Горгана на том же сайте найти не удалось. В свободном доступе имеется только декларация за 2014 год, которую он подавал при назначении. Кроме зарплаты в 36 тыс. грн., Горган получил в три раза большую сумму по дивидендам. В графе «подарки, призы, выигрыши» значится скромная сумма в 1,265 млн грн.

Также на тот момент у него было три дома, четыре земельных участка, два катера и два автомобиля. У жены — еще один автомобиль и квартира. В том же году Горган вложил на банковский счет 3,6 млн грн. Все это при официальной зарплате 3 тыс. грн. в месяц.

Владислав Красинский, Национальное бюро расследований Украины

П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

zrada-Sirko1

 

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: