Архив рубрики: ‘Національна безпека’

На рівні Сомалі і Судану: низька вакцинація в Україні зпровокує епідемії, — ВООЗ

likiv-nema1

 

В минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%, повідомляє sprotiv.org.

У світовому рейтингу вакцинації дітей Україна опинилася серед країн з найнижчим показником.

Як передає прес-служба Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), в минулому році тільки в восьми країнах охоплення АКДС 3 був менше за 50%. Тут компанію Україні склали: Чад, Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Сирія, Центральноафриканська Республіка, Сомалі, Південний Судан.

АДКС (міжнародна абревіатура DTP) — це комбінована вакцина.

Dragon Capital використовує шпигунський софт із Росії, — #СБУ

Dragon-Capital1-500x316

 

Працівники Служби безпеки України виявили вісім компаній, серед яких інвестиційна компанія Dragon Capital, які використовували заборонене шпигунське програмне забезпечення російського виробництва.

Про це йдеться у повідомленні СБУ, інформує Національне бюро розслідувань України.

Як зазначається, працівники спецслужби здійснили обшуки і вилучили комп’ютерну техніку у восьми компаніях, які використовували та реалізовували «російське шпигунське програмне забезпечення з прихованими функціями негласного доступу, зокрема до інформації з обмеженим доступом».

«Минулого року правоохоронці у рамках кримінального провадження, відкритого за ч. 2 ст. 359 Кримінального кодексу, припинили діяльність комерційної структури, яка незаконно реалізовувала в Україні російське програмне забезпечення», — наголосили у прес-службі.

«Під час досудового слідства оперативники спецслужби встановили декілька фірм, товариств і компаній, керівництво яких свідомо закупило нелегальне ПЗ», — йдеться в повідомленні СБУ.

Зазначено, що під час обшуків у цих компаніях було вилучено комп’ютерну техніку зі встановленими на ній вищезгаданими шпигунськими програмами виробництва РФ, які, згідно з висновком експертів, належать до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Як повідомили в СБУ, серед компаній, в офісах яких відбулися обшуки, — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Раніше цього дня в офісі інвестиційної компанії Dragon Capital працівники СБУ провели обшуки та вилучили техніку.

Dragon Capital — одна з найбільших груп компаній, які працюють в сфері прямих інвестицій і фінансових послуг і надають повний спектр інвестиційно-банківських і брокерських послуг для корпоративних і приватних клієнтів.

Dragon Capital здійснює брокерські операції з акціями і борговими інструментами, супровід угод по залученню капіталу, прямі інвестиції і управління активами.

Компанія заснована у 2000 році в Києві.

У 2007—2017 рр. міноритарним пакетом Dragon Capital володів Goldman Sachs, один з найбільших світових банків.

Томаш Фіала, голова інвестиційної компанії Dragon Capital є також президентом Європейської Бізнес Асоціації та інвестором видання «Новое время».

П’ята колона Росії у Верховній Раді: Яків Безбах, Олександр Вілкул, Юрій Бойко, Віталій Хомутиннік, Євген Мураєв. Розслідування

zrada-Sirko1

 

Україна – країна парадоксів. Мова не лише про те, що в нас дивним чином поєднується шалене багатство і велика бідність. Парадокс у тому, коли дехто віддає своє життя за незалежність у війні з агресором, а дехто думає про те, якби пошвидше відновити економічні зв’язки з Росією та нарікає, що не може заробити. Одні думають про те як захистити і звільнити свою країну. Інші – як закрити на все очі і вести торгівлю з окупантами. Одні хочуть нової України, а інші мріють, щоб все лишилось як було. Найгірше те, що люди, які є вихідцями з минулого і готові здати Україну, перебувають не десь на задвірках суспільства. Вони спокійно сидять в українському парламенті і там агітують за відновлення дружби і партнерства з Росією.

11 жовтня 2016 року позафракційний народний депутат з Дніпра Яків Безбах скликав брифінг у стінах парламенту. На ньому він заявив про те, що починає створення парламентської групи з народних депутатів, які ставлять за мету відновити економічну співпрацю з Російською Федерацією і виступатимуть за повне скасування санкцій проти Росії. Русофіл у Верховній Раді виявився не один. Дуже швидко про підтримку такого кроку висловилися ряд нардепів. Серед них представники «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул і Юрій Бойко. А також їх колишній соратник і друг по Партії регіонів, який зараз очолює олігархічну групу «Відродження», Віталій Хомутиннік. Ще один позафракційний депутат, екс-член «Опозиційного блоку», а тепер один з лідерів партії «За життя» Євген Мураєв в ефірі телеканалу «112» закликав владу України повністю скасувати взаємні санкції з Росією.

Що означать такі заяви і дії народних депутатів? Вони означать тільки одне: в український парламент пробралася п’ята колона Москви, яка тепер має можливість здійснювати свою роботу під прикриттям депутатської недоторканості. І лише чекає вдалого моменту, щоб показати свою справжню сутність. Цих прихильників нового курсу на зближення з Росією зовсім не турбує питання Криму чи Донбасу. Пролита українська кров також не обходить нових апологетів «руского міра». Незважаючи на те, що Партія регіонів припинила своє існування, її ідеї і носії цих ідей зуміли вдало пристосуватися і проникнути у парламент. Вони не стали інші, не змінилися. І звісно ж не розкаялися. «Регіонали» і носії ідей «руского міра» сповна скористалися слабкістю і нерішучістю української влади, щоб вижити і відродитися.

Яким чином взагалі колишні члени Партії регіонів і їх союзники, які допомагали Януковичу встановлювати диктатуру, проникли у склад парламенту? У всьому винен недосконалий закон про люстрацію. У першій його версії пропонувалося не дозволити колишнім «регіоналам» і тим, хто підтримував закони про диктатуру 16 січня, брати участь у виборах різних рівнів. Однак, таку редакцію толерантна більшість парламенту порахувала занадто жорсткою. Таким чином, всі колишні «регіонали», отримали право знову балотуватися на виборах. Напевно не дарма у лавах деяких правлячих нині сил затесалися наближені до «регіоналів» особи.

Не обійшлося у цій ініціативі про відродження дружби з Росією без впливу українських олігархів. У 2014 році в декого були ілюзії, що мовляв, не всі олігархи погані, є серед них хороші і патріоти. Насправді для олігархів українського формату не існує поняття батьківщини чи національних інтересів. Єдине, що їх обходить, це те якби їм і далі мати можливість отримувати надприбутки та визискувати українські ресурси. Те, що Коломойський чи інші олігархи вдавали з себе патріотів у 2014 році зовсім не означає, що вони стали ними. Та й агітація за відновлення економічних контактів з Російською Федерацією йде саме від олігархату і його представників.

Спочатку прихильники дружби з Москвою почали просувати тезу, що нібито більшість українців виступає за відновлення економічних стосунків з Росією на довоєнний рівень. Потім відбувся Міжнародний економічний форум у Києві, де вже прозвучали ідеї перегляду режиму санкцій з Москвою. Почали лунати гасла, що без Росії нам ніяк не справитися, що наші економіки пов’язані і ми не зможемо встати з колін, поки нам не допоможе агресор. У жовтні ж цього року такі ідеї вилилися у спробу організувати в парламенті клуб відродження економічних зв’язків з РФ.

Нардеп Яків Безбах, який став ініціатором зазначеної ідеї, в часи Януковича був членом Партії регіонів. Його пов’язують з олігархом Віктором Пінчуком – зятем Леоніда Кучми. Віталій Хомутиннік є наближеним до іншого олігарха Ігоря Коломойського. Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул теж належать до досить заможних людей. Всіх їх і не лише їх об’єднує прагнення максимальних прибутків. А декого з них – особлива прихильність до Росії, яку вони ніколи не назвуть агресором чи окупантом.

Коли українські багатії скаржаться на те, що втратили ринки збуту, то що заважало їм знайти нові ринки? Насправді їх більше турбує небажання витрачати кошти на модернізацію свого виробництва. Повернути хід часу назад навряд чи вдасться. За роки війни імпорт і експорт з України в Росію і навпаки кардинально впав. Росія перестала бути нашим головним економічним партнером. І це закономірно. Однак деякі сили в Україні хочуть повернення до минулого. Їхня жадібність, обмежений світогляд і відсутність патріотизму грає на руку Кремля і прирікає українців на злидні.

Ця ініціатива є виявом активності п’ятої колони Росії в українському парламенті. Очевидно, такі кроки були би неможливі, якби нинішня влада була послідовною в протидії російській агресії: розірвала би дипломатичні стосунки з державою агресором, запровадила би реальні санкції проти бізнесу держави-окупанта, в судовому порядку визнала би Росію — державою-агресором. Але цього досі не зроблено, що дозволяє піднімати голову російським реваншистам. Взагалі українській владі варто було б звернути більшу увагу на активістів відновлення дружби з Росією. Можливо, настав час ініціювати звернення до ГПУ та СБУ з вимогою притягнення до кримінальної відповідальності Безбаха та інших депутатів, які увійдуть в цю групу, за державну зраду та підтримку держави-агресора. Так би мала б зробити влада, яка не хоче, щоб діяльність п’ятої колони привела до втрати незалежності. Проте, зважаючи на дивну безхарактерність нинішньої правлячої еліти, невідомо, чи зважиться вона на такі рішучі кроки. І саме через цю мягкотілість влади п’ята колона все ще сподівається на свій шанс.

Святослав Ворон, Національне бюро розслідувань України

Комунiсти + Медведчук + ВО Свобода

Що робить абсолютно рiзних полiтикiв спiльниками?

Ще донедавна видавалось, що Україна вiчно буде залежною вiд поставок газу з Росiї. Але успiхи американцiв у видобутку нетрадицiйного газу дали нам надiю. Цей газ називають сланцевим, а початок його видобутку — початком “сланцевої” революцiї у свiтi.

Сьогоднi в США добувають уже понад 50 мiльярдiв кубiчних метрiв такого газу, а в найближчi роки збiльшать видобуток до 400 мiльярдiв “кубiв”.

Мiсць, де залягає сланцевий газ, у свiтi не так вже i багато. Але нам пощастило: i на сходi, i на заходi України знайдено багатi поклади цього газу. Британсько-нiдерландська компанiя “Shell” та американська “Chevron” погодились дати величезнi грошi, аби почати видобуток газу на нашiй територiї.

Ось, здавалось, i кiнець монополiї росiян, прощавай, “Газпром”. Але раптом з’ясувалось, що не всiх у країнi влаштовує такий поворот. Проти виступили комунiсти, якi завжди вели проросiйську полiтику. Проти виступив громадський рух Медведчука, кума росiйського президента. I — проти виступає “Свобода” Тягнибока!

Озвучуванi ними аргументи настiльки схожi, що мимоволi складається враження про скоординований характер їхнiх дiй. Дуже схожi i методи: на сходi Медведчук виводить на протести школярiв, i на заходi минулого тижня “Свобода” вдалась до такого ж прийому.

Цiкаво, що активiзацiя цих театралiзованих протестiв збiгається з посиленням панiки, яка охоплює росiян. 5 лютого 2013 року, Мюнхен. Мiнiстр енергетики Росiї Олександр Новак на весь свiт оголошує фактичне визнання Кремлем провалу його стратегiї на пiдкорення Європи за допомогою полiтики “газового зашморгу”.

“Феномен “сланцевої” революцiї iстотно змiнює баланс на свiтових енергетичних ринках, а новi технологiї видобутку сланцевого газу i нафти можуть набути широкого поширення у свiтi”, — заявив росiйський мiнiстр на 49-ій конференцiї з безпеки у Мюнхенi, що цього разу має промовисту назву “Геополiтичнi змiни в контекстi американської нафтогазової революцiї”.

А пiдстави для хвилювання у росiян неабиякi.

За оцiнкою колишнього директора ЦРУ Джона Дейча, початок видобутку сланцевого газу — найважливiша подiя в енергобiзнесi за останнi 50 рокiв. Її результатом стало надвиробництво газу й обвал цiн у Пiвнiчнiй Америцi та випередження Сполученими Штатами дотеперiшнього лiдера — Росiї — за обсягами видобутку газу.

Американськi мiжнародники переконанi: вiдхiд вiд домiнування у свiтi кiлькох енергетичних постачальникiв (на кшталт Росiї, Саудiвської Аравiї чи Венесуели) до самодостатностi країн (завдяки розробцi власних покладiв) обмежить використання енергетичного важеля в глобальнiй геополiтичнiй грi.

Неймовiрний успiх нової технологiї має наслiдком вiдповiдний опiр.

Наближене до попереднього президента Саркозi ядерне лобi Францiї (однiєї з кiлькох країн, де АЕС виробляють бiльшiсть електроенергiї) домоглося заборони на будь-якi роботи, що стосуються сланцю.

У Болгарiї, державi з найбiльш проросiйським полiтикумом у ЄС, парламент запровадив аналогiчну заборону з екологiчних мотивiв.

В Українi лiдер комунiстiв Петро Симоненко, здається, ще нiколи в життi так не переймався проблемами довкiлля, як цими днями.

“Розробка та видобуток транснацiональною корпорацiєю “Shell” сланцевого газу в Українi призведе до катастрофiчних наслiдкiв, — безапеляцiйно заявив перший секретар ЦК КПУ. — Пiд цей проект з обороту будуть виводити тисячi гектарiв землi… В цих регiонах спостерiгається значне техногенне навантаження на грунти та воду. У Донбасi взагалi гостро постає проблема водопостачання, а видобуток сланцевого газу взагалi знищить екологiю регiонiв”.

Кум росiйського президента Путiна Вiктор Медведчук, що очолює промосковський рух “Украинский выбор”, думає не тiльки про схiд, йому начебто болить i за галичан: “На територiї видобутку сланцевого газу псується екологiя, стає непридатним грунт…” “Ми забудемо про воду з-пiд крана чи з джерела! — кричав на мiтингу представник руху Медведчука Кудряшов. — Це може мати воiстину катастрофiчнi наслiдки: свiйськi тварини почнуть вимирати. Отруєнi м’ясо i риба потраплять до нас на стiл. Крiм того, газ i важкi метали будуть змiшуватися з водою — це загрожує пожежами та вибухами”.

Такi ж аргументи у своїй пропагандi використовує i “Свобода” Тягнибока. Найцiкавiше, що представники цiєї партiї розумiють, що кажуть неправду, тому намагаються навiть фiзично обмежити контакти представникiв захiдних компанiй iз населенням в тих областях, де мають певний вплив.

А в цей час країни, де вплив росiян обмежений, демонструють швидкий рух до своєї енергонезалежностi.

Наприклад, Польща провела комплекснi практичнi випробування з чiтким дотриманням технологiї, й екологи не зафiксували жодної шкiдливої змiни у грунтi, водоносних шарах та повiтрi. Пiсля того поляки й далi набурюють новi свердловини.

Найцiкавiше, що у країнi, яку називають вiтриною демократiї, США, де видобуток сланцевого газу зростає, нiхто не виступає проти цього. А хiба не тут, де екологiчнi органiзацiї чи не найсильнiшi у свiтi, мало б все навколо кипiти вiд народного обурення, якби видобуток такого газу дiйсно завдавав шкоди довкiллю? Але в США — тиша. Тут розумiють, що тiльки дурень переплачує за газ сусiдовi, якщо маєш його за безцiнь у себе пiд боком.

То що приховують полiтики вiд людей?

З’ясовуємо деталi нечуваної донедавна у нас технологiї та можливi наслiдки її застосування в Українi в авторитетного експерта з цiєї проблематики Михайла Гончара — директора енергетичних програм центру “НОМОС”, спiвавтора дослiдження “Нетрадицiйний газ: технологiчнi особливостi його видобутку та технологiї дискредитацiї”.

Якщо вмiєш, то маєш

— Насамперед з’ясуймо, що ж це за газ такий — сланцевий i чому ми досi його не видобували, якщо маємо немалi запаси?

— Для розумiння, чому такий газ не вмiли промислово видобувати давно, досить сказати, що газ ущiльнених порiд утримується в порах iз дiаметром у 20 000 разiв меншим за дiаметр людської волосини.

В iнфопросторi нинi поширене спрощене визначення всього нетрадицiйного газу як сланцевого. Насправдi ж iдеться про кiлька видiв нетрадицiйного газу. Згрубша природний газ, який використовує людина, можна вважати однаковим — i звичний нам досi газ, i сланцевий газ, i газ ущiльнених порiд, i метан вугiльних товщ, i “пiдводний” газ iз шельфу Чорного моря. Просто залягає вiн у рiзних геологiчних формацiях.

В Українi йдеться про сланцевий газ i газ ущiльнених порiд. Сланцевий газ залягає, власне, у сланцях — гiрських породах iз шаруватим розмiщенням мiнералiв. Газ у сланцевих породах не накопичений у якихось бiльш-менш помiтних природних резервуарах, а тiльки у крихiтних порах породи, мiнiатюрними “бульбашками”. Це — на заходi України.

Натомiсть на сходi (Юзiвська площа на Харкiвщинi й Донеччинi) британсько-нiдерландська компанiя “Shell” працюватиме з газом ущiльнених порiд. У цьому випадку йдеться про ущiльненi пiсковики.

— Що ж це за диво-технологiя, яка дозволяє людям видобувати недоступний газ?

— Основна технологiя видобування сланцевого газу й газу ущiльнених порiд — гiдророзрив пласта (ГРП). Його суть доволi проста. Бурять свердловину — вертикально-похилу для газу з ущiльнених порiд i вертикальну з переходом у горизонтальну — для сланцевого газу. Свердловину облаштовують, герметизують металевими трубами i бетоном. У неї подають рiдину. Нагнiтання цiєї рiдини триває кiлька дiб пiд високим тиском — 600 — 700 атмосфер, наприклад. Конкретний тиск визначають вiдповiдно до того, якої щiльностi пласти i на якiй глибинi треба розривати. Досягши певної критичної межi у витримуваннi цього тиску, пласт, врештi, розривається. У ньому утворюється багато мiкротрiщин завдовжки вiд кiлькох метрiв до, як максимум, кiлькохсот метрiв.

Склад технологiчної рiдини у рiзних компанiй дещо вiдрiзняється, але це несуттєво. Наприклад, одна компанiя запомповує у свердловину рiдину, в якiй 91% — це вода, 8% — пiсок i 1% — сумiш хiмiчних реагентiв, в iншої це спiввiдношення становить, вiдповiдно, 95%, 4,5% i 0,5%…

Далi ту технологiчну рiдину вiдпомповують зi свердловини, i там залишається тiльки пiсок, що не дає трiщинам знову зiмкнутися. Потiм уже починається процес видобутку газу, який iз цих трiщин видiляється.

— А без хiмiчних реагентiв обiйтися не можна?

— Нi, вони виконують кiлька функцiй: “змащують” породу для зменшення її тертя i випадання в мiкротрiщинах осаду, дезiнфiкують, не допускаючи розвитку там бактерiй, не дають проiржавiти трубам.

— Наскiльки добре сьогоднi вiдпрацьована ця технологiя?

— Технологiя не нова, її розробили у США ще 1947 року. Гiдророзрив уже досить давно застосовують на багатьох традицiйних родовищах нафти i газу в свiтi (у нас та в Росiї теж), якi вже виснажилися i потребують якогось форсування видобутку. Власне, для форсування видобутку нафти з давно експлуатованих традицiйних родовищ i придумали цю технологiю. А в 1980-х роках мiльярдер Джордж Мiтчел, власник однiєї з американських нафтогазовидобувних компанiй, i адаптував технологiю гiдророзриву для видобутку газу.

Вiдшлiфовування технологiй, часто методом проб i помилок, тривало з 1980-х до початку 2000-х, коли у США нарештi стали видобувати першi вiдчутнi в економiцi обсяги газу. Спочатку — мiльярди кубiчних метрiв газу на рiк. Далi ж, у мiру кiлькiсного набурювання нових свердловин, вони стали стрiмко зростати. Як наслiдок, Сполученi Штати, якi ще 3 — 4 роки тому були великим iмпортером газу, перестали закуповувати газ за кордоном. Мало того, на 2015 — 2016 роки вони розглядають уже проекти експорту цього газу.

Що це нам дає?

— Поза межами США ми належимо до пiонерiв задiяння цiєї технологiї чи до “останнiх з могiкан”?

— Логiчно, що найперше вона перейшла в сусiдню Канаду. А далi з рiзним ступенем успiху поширюється й на iнших континентах — у Європi це поки що Польща, i вiдтепер ми долучаємося до цього процесу. В Азiї цiєю проблематикою займається Китай, серйозно над цим працюють в Австралiї, Аргентинi, Пiвденно-африканськiй Республiцi. Власне, найближчого потужного прориву у видобутку нетрадицiйного газу чекають з цих країн — насамперед з Австралiї та Аргентини.

— Якщо взяти прогнозованi запаси нетрадицiйного газу для України, на скiльки рокiв нашого споживання їх може вистачити?

— Потенцiйнi ресурси газу ущiльнених порiд — вiд 2 до 8 трлн. кубометрiв. Сланцевого газу — вiд 5 до 8 трлн. кубометрiв. Метану вугiльних товщ — вiд 12 до 25 трлн. кубометрiв. Навiть якщо комерцiйнi запаси виявляться вiдчутно меншими, ми у всякому разi матимемо серйознi обсяги — такi, що можуть стати базисом принаймнi для суттєвого зменшення енергетичної залежностi України вiд зовнiшнього постачання.

До речi, бувають i, навпаки, щасливi випадки. У тих же Сполучених Штатах початковi цифри запасiв пiсля кiлькох рокiв розвiдки не зменшили, а подвоїли.

— Як скоро у наших конфорках може запалахкотіти нетрадиційний газ?

— Якщо зважити на те, що ми від Польщі відстаємо в цьому питанні років на чотири, то у нас етапу перших висновків щодо можливих комерційних запасiв (а не прогнозованих ресурсiв) можна чекати близько 2016 року, — веде далi Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “НОМОС”.

— Згідно з підписаною угодою, компанія “Shell” у найближчі роки повинна пробурити півтора десятка свердловин, які й мають дати першу інформацію про комерційні запаси. Тому маємо розуміти: це дуже важлива справа для майбутньої енергетичної незалежності країни.

За сприятливим сценарієм, 2030 року Україна може стати експортером газу. І для того, щоб 2030-го вийти на видобуток понад 70 млрд. кубометрiв, потрібні будуть інвестиції — близько 10 млрд. доларiв на рік. І це, відповідно, викликає запитання: хто ж може зробити такі інвестиції? В Україні таких коштів нема, у Польщі — також. Для цього потрібні великі міжнародні компанії, які володіють відповідними технологіями, мають суворі стандарти з виконання робіт (зокрема й гідророзриву), мають чи принаймні можуть залучити на світовому ринку капіталу відповідні інвестиційні ресурси. От якраз ті компанії, які тепер приходять в Україну — “Shell”, “Сhevron”, “Exxon Mobil”, є такими, оце і є топ-компанії світового нафтогазовидобутку.

— Якщо справа піде, то скільки часу Україна зможе обходитися без імпортного газу?

— Якщо дивитися за даними 2011 року, то за рік Україна спожила майже 60 млрд. кубометрiв газу, 2012-го рівень споживання знизився приблизно до 55 млрд. кубометрiв. З цього обсягу 20,5 млрд. кубометрiв Україна видобуває на своїй території, решту ж мусимо імпортувати. Тобто, з певними відмінностями в різні роки наразі ми маємо потребу в закупівлі за кордоном 30 — 40 млрд. кубiчних метрiв газу щороку. Отже, якщо відштовхуватися від оголошених наразі 5,5 трлн. кубометрів технічно-видобувних запасів, то цей обсяг замістив би нам імпорт на 100 — 150 років. І навіть якщо реальні комерційні запаси виявляться у рази меншими, принаймні на кілька десятиліть ми можемо позбутися цієї проблеми.

— Угоду зi “Shell” вже підписали. А яка ситуація з угодою зi “Chevron” щодо Західної України?

— Ця угода, думаю, може бути підписана вже у першому кварталі цього року. Проблема тільки в тому, що, на відміну від Харківської і Донецької обласних рад, які легко виконали вказівку Банкової щодо згоди на підписання такої угоди, Львівська та Івано-Франківська облради такого погодження ще не дали. Зрозуміло, що в цих регіонах є певний спротив місцевих політиків.

— Власне, поговорімо про це. Проти висловлюється на заході “Свобода”. Це — з одного боку. А з другого — аналогічні заяви Комуністичної партії та об’єднання “Украинский выбор” путінського кума Віктора Медведчука. Головні два аргументи проти: непередбачувані наслідки для довкілля та використання Президентом і його сином нетрадиційного газовидобутку для перетворення президентської “Сім’ї” на найбагатшу в державі.

— Перше. Тепер прийшли великі серйозні компанії, річний дохід кожної з яких більший за річний ВВП України. Вони володіють гігантським власним капіталом та можливостями залучення кредитів на світовому ринку капіталу. А головне — відпрацьованими технологіями на цих новітніх напрямах газовидобутку. Це ті гравці, які точно йдуть робити діло якісно і відповідально. І це для нас — залежної від закордонних енергоносіїв країни — найважливіше.

А хто проти?

— Але опоненти розгортання видобутку нетрадиційного газу кажуть, що якраз і думають про майбутнє українців — дбаючи про екологію!

— Розгляньмо це питання докладніше. Водоносні шари пролягають на глибині кількохсот метрів. Натомість гідророзриви ущільнених пісковиків проводять на глибині 4 — 5 кілометрів. У сланцевих породах гідророзриви проводять на глибинах трохи менших — 2,5 — 4 кілометри.

Якщо навіть взяти до уваги, що утворені тріщини (завтовшки у міліметри) можуть мати максимальну довжину 200 — 300 метрів (а як правило — кількадесят метрів), то все одно ці мікротріщини ніяк не можуть досягти і вклинитися у потужно ізольовані природою водоносні шари. Для того, щоб утворити мікротріщини завдовжки кілька кілометрів, потрібен не гідророзрив, а підрив на таких глибинах ядерного боєзаряду потужністю не менше ніж 10 кілотонн (порівняйте, Хіросіму 1945 року знищили вибухом, еквівалентним 15 кілотоннам тротилу).

До речі, це було одним з аргументів розвінчування Німецьким федеральним інститутом вивчення мінеральних ресурсів і геології критики тамтешніх екологів. Німецькі фахівці просто назвали їх невігласами. Вони звернули увагу, що водоносні шари настільки захищені скальною породою, що витримують постійну сейсміку земної кори. Якби до них так легко було прорватися з більших глибин, то за час існування нашої планети від них давно і сліду не залишилося б.

— А аргументи про шкідливість хімреагентів, які містить технологічна рідина?

— По-перше, їхня частка становить від 1,5% до 0,5% технологічної рідини. По-друге, значну частину цих речовин ми щодня використовуємо в побуті й зі стічними водами вони, на відміну від цієї технологічної рідини, потрапляють у грунтові води. Ось як страшно “хімічно”, скажімо, звучить такий складник, як гідроксіетилцелюлоза — його використовують для загущування води, аби у ній тримався пісок. Насправді цю речовину використовують і для виробництва зубної пасти, соусів, у випічці, косметиці… Або вазелінова олiя, яка є в засобах для зняття макіяжу, або солі борних кислот, що є складником пральних порошків, або лимонна кислота… Тобто, якщо наїстися кожної з цих речовин (iдеться про порошок), то, звісно, буде погано, але у побуті ми з цими речовинами маємо контакт значно більший.

Я завжди ставлю екологам просте запитання: скажіть мені, скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу? Де люди труїлися масово чи немасово? Цього просто нема.

— До речі, про сейсмічні коливання. Чи правда, що в зонах активного видобутку нетрадиційного газу збiльшується кількість землетрусів?

— Так, це можливо, залежно від конкретної геологічної структури. Але це один з тих випадків, коли недомовленість з боку опонентів цілком спотворює суть. Адже насправді землетруси ті такої малої магнітуди, що про більшість із них місцеві жителi навіть не здогадуються. Британська експертна комісія, коли досліджувала ці коливання на британській території, дійшла висновку, що навіть за найнесприятливіших обставин вони навряд чи можуть мати магнітуду вищу ніж 3 бали. Для розуміння: менше ніж 2,0 бала людина не відчуває взагалі, 2,0 — 2,9 бала ми, як правило, не відчуваємо, але прилади їх реєструють, 3,0 — 3,9 можна відчути, але якась шкода дуже рідкісна, за 4,0 — 4,9 бала відчутне тремтіння предметів у приміщеннях, але значна шкода малоймовірна. І тільки далі починаються серйозні проблеми.

До речі, мінімальні сейсмічні коливання супроводжують і видобування традиційних вуглеводнів, притім вони відчутніші, бо зміщення породи відбуваються на глибинах, менших у рази. І, зрештою, якщо порівнювати ті землетруси з тим, що ми маємо в Києві, то я взагалі не знаю, як ми тут живемо. Коли сиджу в одному кафе на Контрактовій площі у столиці, то завжди відчуваю, коли під землею проїжджає поїзд метро. Але навіть попри те, що в цьому випадку на поверхні відчутна якась мінімальна вібрація, ні мені, ні жодному сучасному екологу або політику не приходить в голову домагатися заборони метро в Україні.

— Тобто екологічних ризиків немає?

— Ризики для довкілля є в будь-якому виді промислової діяльності, допоки людині властиво помилятися чи виявляти безвідповідальність. Але чи нинішня технологія видобутку нетрадиційного газу безпечна для людей і природи за умови відповідального її дотримання? Так! Це головне. А решта — у наших руках.

— Але чи реально для України встояти перед тиском Кремля і “Газпрому”?

— Ми маємо чудовий приклад — Азербайджан, теж колишня радянська республіка. Коли в першій половині 90-х років тамтешнє керівництво підписувало з транснаціональними нафтовидобувними компаніями так званий контракт століття, то теж лунала критика і навіть погрози з Росії. Казали, що Каспій і без того брудний, а коли там почнуть видобувати вуглеводні, настане екологічна катастрофа для цілого регіону, кількох країн. Якби Азербайджан сприйняв цю аргументацію, то можемо вже собі уявити, що втратив би. Нині ж ця країна зростає на нафтодоларах, наче на дріжджах.

 

Андрій Ганус, Національне бюро розслідувань України

 

Гідророзрив для влади

 

Те, з якою невідворотністю та швидкістю в окремих країнах Європи розглядається питання видобутку нетрадиційного газу (сланцевого, газу щільних порід, метану вугільних товщ тощо) та виносяться заборонні вердикти щодо розробки його покладів методом гідророзриву пластів (ГРП, або англ. hydrofracing), побічно підтверджує припущення про закулісну керованість антисланцевих дій. Уперше публічно і відверто про це сказали представники американської компанії «Шеврон», яка стала жертвою антифрекінгової кампанії в Болгарії. Припущення про диригентську роль третьої сторони дотримуються політики. Так, член Європарламенту Богуслав Сонік прямо заявив під час квітневих слухань, що «за спробами блокувати видобуток сланцевого газу в Польщі стоїть «Газпром». Подібна оцінка побутує і в експертному середовищі. Відомий американський експерт російського походження Михаїл Корчемкін висловив припущення, що російський монополіст може фінансувати антифрекінгову активність та оплачувати політиків-важковаговиків, що стоять на чолі руху за чисту воду в Європі. Виходячи з наведеного, болгарський приклад заслуговує на більш ретельний розгляд. Особливо в контексті майбутніх перших великих пілотних проектів з видобутку нетрадиційного газу на Юзівській та Олеській площах в Україні.

Болгарські уроки

Якщо мотиви Франції щодо заборони у 2011 році розробки покладів нетрадиційного газу пояснюються діями ядерного лобі та прихильної до нього влади в особі вже колишнього президента Н.Саркозі, який будь-що намагався зберегти домінуюче становище атомної енергетики в енергозабезпеченні країни на тлі Чорнобиля та «Фукусіми», то болгарський випадок має абсолютно іншу природу. У світі ХХІ століття має місце енергетичне протистояння між глобальними гравцями, де зброєю одних є енергоресурси та трубопроводи, а інших — глобальні компанії, технології й інвестиції. І Болгарія вже кілька років залишається одним із театрів європейської енергетичної гри, де актори завдають превентивних ударів і отримують удари у відповідь.

У червні 2011-го уряд Болгарії видав ліцензію «Шеврону» на розвідку покладів нетрадиційного газу. 1:0 на користь янкі — так це сприйняли у Москві. Надання урядом Болгарії на початку грудня статусу національного пріоритету для проекту російського газопроводу «Південний потік» означало 1:1. Відмова Софії від іншого проекту Москви — нафтопроводу Бургас—Александруполіс у середині грудня — 2:1 не на користь Росії. Антисланцевим ударом росіяни зрівняли рахунок — 2:2, але американці, пролобіювавши рішення уряду в Софії щодо відмови від АЕС «Белене», вийшли вперед: 3:2. Росіяни ображено констатували: «Наши заокеанские друзья не упускают ни одной возможности подгадить России».

На Варшавському саміті з питань видобутку нетрадиційного газу та нафти наприкінці березня цього року експерти детально розглянули болгарський прецедент. Раптовість, швидкоплинність і скоординованість антисланцевої кампанії впадають в око. Не встигло, образно кажучи, чорнило висохнути під ліцензією уряду Болгарії американській компанії «Шеврон» на розвідку родовища в районі містечка Нові Пазар 16 червня 2011 року, як уже через сім місяців компанію її позбавили внаслідок рішення парламенту, викликаного «масовими протестами», перший з яких мав місце вже 2 липня.

Так звані масові акції, на думку болгарських експертів, мали замовний і щедро проплачений характер. За легендою, спонтанні протести зародились у соціальних мережах, а потім вирвалися з віртуального у реальний простір. Протести виглядали масовими завдяки телевізійній картинці, хоча насправді такими не були. Усього було зафіксовано 26 акцій. Кількість учасників найбільших із них дещо перевищувала 300 осіб. Таких акцій було лише чотири. П’ять акцій віднесено до середніх — кількість учасників коливалася від близько 100 до понад 300 осіб. Основними були дрібні акції з числом учасників не більш як сто — їх було 17. Якщо поглянути на час проведення заходів, то акції відбулися двома хвилями. Після одиночних нечисленних виступів у липні та серпні перша хвиля з дев’яти акцій пройшла по всій Болгарії 1 вересня, а другу, з 13 акцій, було проведено 14 січня 2012 року в 13 містах країни в один і той же час — об 11-й за три дні до розгляду у парламенті питання про сланцевий газ.

18 січня парламент Болгарії 166 голосами «за» при шести «проти» і трьох, що утрималися, наклав безстрокову заборону на розвідку та розробку покладів нетрадиційного газу.

Можна сказати, що антисланцеву програму було перевиконано, адже спочатку метою було запровадження мораторію на виконання гідророзривів. Один із лідерів антисланцевого руху, керівник «Товариства проти розвідки і видобутку сланцевого газу» Борислав Сандов повідомив, що на «Фейсбуці» його підтримали 50 тис. чоловік. Зрозуміло, що на акції протесту загалом вийшло на порядок менше людей. Це побічно вказує на нашвидкуруч організований і немасовий характер цього руху. Проте розрахунок закулісних режисерів був правильним — популізм і корупція в політичному істеблішменті Болгарії, помножені на непоінформованість населення, мали зробити свою справу. Так і вийшло, адже представники і правлячої партії, і опозиції продемонстрували єдність думок: «Гідророзривам — ні!»

Власне, антисланцеву кампанію як таку не було спрямовано проти видобутку нетрадиційного газу, адже він за своїм хімічним складом нічим не відрізняється від природного газу — та сама хімічна формула СН4. Об’єктом пропагандистського удару став ГРП. Мовляв, не можна застосовувати цю технологію через нібито жахливі екологічні наслідки. Відповідний пропагандистський супровід, який можна було б назвати кампанією з демонізації нетрадиційного газовидобутку, забезпечувався в болгарських медіа. От лише один із зразків у стилі російської пропаганди: «Житель города Добрич сказал, что после возможной добычи сланцевого газа «Чернобыль — просто детская игра».

Для ефектності телевізійної та інтернет-картинок було мобілізовано болгарські громадські організації за кордоном. Інтернет-сайти передруковували пафосні повідомлення на кшталт: «Багато хто з нас, що проживають за кордоном, беруть участь у перший день боротьби з отруйними технологіями гідророзриву при видобутку сланцевого газу. На сьогодні ми маємо протести в Копенгагені, Парижі, Лондоні та ряд дрібних актів солідарності і підтримки з боку болгар, які живуть в Афінах, Мілані, Мадриді, Амстердамі та інших містах».

Показово, що соціологічне опитування, проведене на початку січня 2012 року, показало достатньо прихильне ставлення болгар до сланцевої проблематики. 65% опитаних підтримували розвідку сланцевого газу при гарантуванні збереження довкілля, адже це працює на користь енергетичної незалежності Болгарії. Однак інше опитування, проведене через два місяці, у березні, показало, що 66% болгар підтримують заборону, прийняту парламентом. Розворот суспільної думки на 180 градусів упродовж двох місяців є не стільки наслідком пропагандистської обробки, скільки індикатором масового невігластва в питанні сланцевого газу. Цим і скористалися закулісні диригенти, насадивши в суспільстві стереотип негативного сприйняття нетрадиційного газу через небезпеку технології його видобутку — гідророзрив пластів.

Цікаво, що значну увагу тематиці сланцевого газу приділяла «Русская газета в Болгарии», яка публікувала коментарі та думки експертів, звичайно ж, передусім російських і, зрозуміло, скептичного характеру. Акцент робився саме на екологічній проблематиці: «…загрязнение подземных вод и разрушение природного ландшафта окружающих разработки территорий. В Европе пока слишком много ограничений, чтобы начать промышленную добычу сланцевого газа».

Показово, що навіть деякі російські аналітики зауважили, що Болгарія обійшла всі європейські країни за кількістю необґрунтованих протестів проти сланцевого газу. Окремі болгарські оглядачі відразу назвали «спонтанні протести» діями російської «енергетично-кагебістської мафії».

Слід зазначити, що закулісні організатори «спонтанних масових акцій протесту» у Болгарії насправді в одній позиції серйозно дали маху, чим, власне, й видали себе. Називати сланцевий газ «Чорнобилем для Болгарії» було необачно, адже в цей час вирішувалася доля АЕС «Белене» — чи будуватимуть її болгари під російські атомні реактори. Показово, що масових акцій протесту проти будівництва АЕС «Белене» на тлі 26-ї річниці Чорнобиля та річниці «Фукусіми» не було. Чому став можливим такий промах, здогадатися неважко. Не «Росатом» був організатором антисланцевої кампанії. А «Газпром», очевидно, не проти того, щоб завдати удару по позиціях російського ядерного монополіста з тим, щоб замість атомних реакторів запропонувати проект парогазової станції та більше газу.

Себто Болгарія насправді стала місцем зіткнення інтересів двох російських енергетичних монстрів — «Газпрому» і «Росатому». «Газпром» отримав подвійний подарунок: Болгарія не розроблятиме покладів сланцевого газу, а замість двох реакторів АЕС «Белене» буде збудовано теплову електростанцію, що працюватиме на газі, який, як розраховують, буде газпромівським. «Росатом» же має задовольнятися додатковим реактором в Козлодуї в перспективі до кінця поточного десятиліття.

За відмову від сланцевого газу та підтримку «Південного потоку» Болгарію зрештою було винагороджено Росією через знижку в ціні на газ з 1 квітня. Щоправда, тільки на жалюгідні 11,1% та лише до кінця року. Очевидно, болгарська багатовекторність в енергетичних питаннях не влаштовує Москву, яка воліла б повернути Софії статус свого сателіта.

Нині російське атомне лобі, вивчивши урок від газових «рішал», йде їхнім же шляхом. У соціальних мережах збираються голоси громадян за будівництво АЕС «Белене», планується збір підписів за проведення референдуму, а у парламенті опозиція хоче поставити питання про вотум недовіри уряду. У «Фейсбуці», напевне, також «спонтанно», з’явилася група «Я не відмовляюся від АЕС «Белене», а ти?» До неї приєдналися близько 11 тис. осіб (http://www.facebook.com/groups/392364147457061/#!/groups/392364147457061/members/).

Приблизно 2000 маніфестантів пройшли маршем у місті Плевен 24 квітня — і це напередодні чергової річниці Чорнобиля і після першої річниці «Фукусіми» (!), протестуючи проти відмови країни від АЕС. Основний аргумент — АЕС «Белене» принесе енергетичну незалежність Болгарії через зменшення споживання російського газу. При цьому у протестувальників «чомусь» не виникає питання, що таке зменшення залежності від «Газпрому» обернеться збільшенням залежності від компаній російського атомного пулу і, в принципі, лише перерозподілить існуючу залежність від Росії.

Загалом же можна констатувати, що болгарам у цьому питанні властива логіка української влади, яка хоче збудувати два нові-старі російські реактори на Хмельницькій АЕС, розглядаючи це через призму зменшення енергетичної залежності від Росії. Болгарське суспільство, як і українське, живе, на жаль, у хибній системі координат.

Технології маніпуляцій і технологічні особливості

Повернімося до тематики нетрадиційного газу. Які головні претензії опонентів його розробки? На їх переконання, «первая и самая серьезная угроза — проникновение отравляющих химических препаратов в водоносные слои и загрязнение воды для полива и питья».

Варто відразу зазначити, що сюди слід долучити і «загрозу» проникнення метану у водоносні шари. Це яскраво показано у відповідному фільмі «ГазЛенд» американського режисера-документаліста Джоша Фокса, що є на сьогодні основним пропагандистським активом противників розробки нетрадиційного газу. Не буду переповідати зміст фільму, кожен охочий може без проблем переглянути його в Інтернеті. Зауважу лише, що найбільш вражаючим епізодом вважається загоряння питної води з-під крану, яка насичена метаном і, звісно ж, внаслідок розробки із застосуванням ГРП розташованого неподалік родовища сланцевого газу.

Зрозуміло, що такі кадри здатні справити враження передусім на пересічного обивателя. Американські регуляторні органи, відомі своєю прискіпливістю, провели відповідний аналіз води в місцях видобутку сланцевого газу і не знайшли перевищення вмісту метану у воді понад норму. А показаний ефект був спричинений вуглевидобутком, а не розробками сланцевого газу. Проте очевидно, що в цьому випадку візуальна кінокартинка спрацьовує на психоемоційному рівні більш потужно, аніж сухі цифри офіційного дослідження. Скажіть, що ви подумали б, якби вам показали кадри, де людина, йдучи вулицею, з’їдає шоколадний батончик брендового виробника і падає? Спочатку був би шок від таких кадрів, але потім настав би час з’ясувань: що то було; людина померла чи їй просто стало зле; причина в шоколадному батончику чи це був напад хвороби, аж ніяк не пов’язаний із вживанням шоколаду, тощо? Так і з «ГазЛендом». Глядачів намагаються переконати, образно кажучи, що всі шоколадні батончики конкретного виробника містять смертельну отруту. З таким же успіхом можна переконувати, що винуватцями всіх пожеж є сірникові фабрики…

Для довідки. Погляньмо на деякі технологічні особливості ГРП. Передусім слід зазначити, що технологія ГРП не є новинкою, спеціально розробленою і призначеною виключно для видобутку нетрадиційного газу. Перший гідророзрив був зроблений 65 років тому — у 1947 році в США. Відтоді його стали широко застосовувати з метою інтенсифікації видобутку вуглеводнів. І не тільки в США. В Західній Європі на нафтогазоносних родовищах Німеччини, Нідерландів, Великобританії, Норвегії (Північне море) ГРП інтенсивно застосовувався у 70—80-х роках. Гідророзрив пластів сприяв збільшенню дебіту свердловин у 3—10 разів.

Починаючи з 90-х років на вуглеводневих родовищах Західної Європи, що виснажуються дедалі більше, ГРП застосовується дедалі частіше. В СРСР гідророзриви пластів стали застосовувати з 1952 року на родовищах Волго-Уральського регіону, Північного Кавказу, Азербайджану, Туркменистану та України. Масового характеру ГРП не мали, хоча, наприклад, у 1959 році досягли пікового показника в 3000 гідророзривів на рік, що немало як на той час. Із введенням в експлуатацію високодебітних свердловин Західного Сибіру необхідність форсувати низькодебітні свердловини у перелічених вище регіонах відпала. До практики ГРП у Росії повернулися вже наприкінці 80-х у міру виснаження західносибірських родовищ. У 90-х у Росію прийшли зарубіжні сервісні фірми, що їх залучили провідні російські нафтогазові компанії для інтенсифікації падаючого видобутку. Таким чином, ГРП — це нове, яке є добре забутим старим.

Основна претензія до ГРП базується на тому, що в свердловину закачується технологічний носій на основі прісної води, піску та хімреагентів (від 1,5% об’єму на «зорі сланцевої ери» до 0,49% зараз внаслідок технологічних удосконалень) під високим тиском — близько 700 атм. При цьому малюють отаку страхітливу картинку.

Її основна суть — у жахливих поперечних тріщинах, які нібито пронизують товщу надр і входять у водоносні горизонти, порушуючи герметичність природних водних резервуарів, що зрештою і спричиняє потрапляння хімреагентів і метану у питну воду. Цей рисунок є яскравим зразком маніпуляції, що використовує технічну та геологічну непоінформованість пересічного обивателя. Тому що:

1. Глибини залягання водоносних горизонтів чистої питної води — кількасот метрів, тоді як ГРП у щільних породах проводиться на глибинах в кілька кілометрів.

2. Тріщини, що виникають унаслідок ГРП під тиском в кількасот атмосфер, можуть мати довжину від кількох десятків до кількох сотень метрів залежно від щільності та однорідності пласта, напрямку розриву (поперечного чи повздовжнього) та відповідно заданої програми. Проте ці тріщини аж ніяк не можуть бути завдовжки у кілька кілометрів, що дало б змогу досягти водоносного горизонту, та ще й розриваючи нашарування пластів у поперечному напрямку, як це показано на рисунку.

3. Для того щоб намальована картинка стала реальністю, а тріщини були б завдовжки у кілька кілометрів і проникали у водоносні горизонти, тиск розриву пласта мав би бути, орієнтовно, на три-чотири порядки (!) вищий. Гіпотетично, це може забезпечити хіба що… підземний ядерний вибух камуфлетного типу (не виходить на поверхню землі), за якого можуть створюватися тиски до кількасот тисяч — мільйонів атмосфер, але аж ніяк не ГРП. Орієнтовний розрахунок за емпіричною формулою для моделювання підземних ядерних вибухів промислового призначення показує, що незворотні зміни геологічного середовища в радіусі 3 км відбудуться при ядерному вибуху потужністю в 10 кілотонн. Ніякий ГРП у принципі не може дати такого рівня енергії та її концентрації.

Таким чином, маємо справу з маніпуляцією.

Інший закид полягає в тому, що в «Позиційній заяві щодо сланцевого газу, сланцевої нафти, метану вугільних товщ та гідрофрекінгу», прийнятій 24 квітня міжнародною коаліцією організацій, які займаються охороною довкілля та здоров’я людини, акцентується увага на нерозкритті компаніями інформації стосовно переліку хімічних реагентів, що використовуються при ГРП. Також міститься заклик до ЄС заборонити будь-які роботи з розвідки, видобутку та використання нетрадиційних вуглеводнів.

Такий огульний підхід «друзів» «Землі і Людини» не витримує критики, оскільки, наприклад, деякі із «смертельно небезпечних» хімреагентів застосовуються в харчовій промисловості, медицині і відомі нам як різноманітні консерванти, стабілізатори та бактерицидні засоби. А про лимонну кислоту та соду годі й говорити. Однак газетних шпальт не вистачить, щоб розвінчувати міфотворчість, яка в останні роки супроводжує видобуток нетрадиційного газу. Перелік маніпуляцій можна було б продовжувати, але краще перейнятися традиційними запитаннями: «Кому вигідно?», «Чому саме зараз?». У чому основні причини фіаско великих і авторитетних компаній, що є піонерами в галузі видобутку нетрадиційного газу?

Деякі оцінки та висновки

Основних причин потенційного несприйняття в Україні місцевим населенням видобутку нетрадиційного газу міжнародними компаніями з відповідальною екологічною політикою можна виокремити кілька:

— непоінформованість, а практично — невігластво населення та неурядових організацій (НУО), яким легко насаджуються пропагандистські стереотипи;

— відсутність відповідної роз’яснювальної роботи щодо проблематики нетрадиційного газу з боку центральних органів влади як у роботі з органами місцевого самоврядування, так, власне, і з громадянами та НУО;

— відсутність належного масового інформування населення в місцях потенційних розробок з боку компаній-претендентів на надрокористування, а також сподівання, що це буде зроблено офіційними урядовими структурами;

— недостатня прозорість у питаннях ГРП окремих компаній-претендентів, відсутність досвіду роботи в Україні;

— високий рівень корупції органів влади, що дає можливість закулісним диригентам організовувати «необхідні громадські настрої» при споглядальній позиції влади.

Ймовірно, що уряду України та компаніям доведеться зіштовхнутися з болгарським синдромом та пройти «тест на гідророзрив». Це простежується вже на прикладі сусідньої Румунії і, знову-таки, з тим же «Шевроном». Новий румунський уряд планує ревізувати політику попередників, що дали «добро» на розробку покладів нетрадиційного газу. Також антисланцеву активність можна спостерігати і в Польщі, яка випереджає Україну років на три-чотири у виконанні пошуково-розвідувальних робіт.

Чи вивчили провідні компанії, які мають намір працювати в українському секторі видобутку нетрадиційного газу, болгарський урок? На мій погляд, переважно ні. Бо в Румунії ми бачимо таку ж пасивно-оборонну поведінку компанії «Шеврон». В Україні — так само. Те ж можна сказати і про більшість претендентів на розробку покладів нетрадиційного газу в Україні. Винятком може бути лише британсько-голандська «Шелл», яка намагається діяти більш відкрито, демонструючи українським експертам результати своєї 11-річної роботи на американському родовищі у Вайомінгу. Очевидно, що за період спільної з ДК «Укргазвидобування» діяльності в Україні, починаючи з 2006 року, певні висновки щодо специфіки роботи в нашій країні було зроблено. Також, на відміну від деяких інших компаній, «Шелл» добровільно розкриває інформацію про хімреагенти, що застосовуються при ГРП.

Чому антисланцева істерія розпочалася там, де саме і відбулася революція сланцевого газу — у США? Як з’ясовується, причина лежить на поверхні: ціна газу на американському ринку в теплотворному еквіваленті нині на порядок нижча, ніж ціна нафти та нафтопродуктів, приведена до такого ж теплового еквіваленту. Проте американські домогосподарства переважно все ще залишаються споживачами рідинних видів пального. Це означає, що газова індустрія отримує колосальну конкурентну перевагу завдяки нетрадиційному газу, а ніша нафтопродуктового бізнесу, навпаки, має перспективу до зменшення. Очевидно, що гроші нікому втрачати не хочеться. Тому й з’являються феномени на кшталт «ГазЛенду».

Однак просування позицій нетрадиційного газу в США та у світі вже не спинити. Невипадково в Америці починають запроваджувати технологію виробництва рідинних видів пального з нетрадиційного газу (GTL-технології, Gas-to-Liquid, з газу — в рідину).

В Європі ситуація на ринку газу з його високими цінами, що майже на порядок вищі, ніж у США (порівняйте 70 дол. за 1000 кубометрів на американському «Генрі Хаб» з 526 дол. на російсько-українському кордоні, без 100-доларової знижки), об’єктивно створює стимул для розробки нетрадиційного газу навіть при значно вищій його собівартості. І об’єктивно це породжує спротив з боку традиційного постачальника природного газу. На круглому столі у російській Держдумі наприкінці квітня було констатовано що «в результате резкого увеличения добычи сланцевого газа (в 17 раз по сравнению с 2000 годом) США не только достигли независимости от импорта газа, но и готовы в ближайшие пять лет начать экспорт СПГ в Европу и АТР. Это означает, что в долгосрочной перспективе Россия столкнется с появлением на своих экспортных рынках газа нового конкурента». Для нас і Європи це означає, що РФ діятиме (і вже діє) різноманітними методами, не гребуючи ніякими засобами, щоб завадити конкуренції нетрадиційного газу на ринках, які вона вважає своїми. Арсенал засобів протидії Росії негативним для неї тенденціям широкий.

Навряд чи «Газпром», навіть відверто критикуючи сланцевий газ, приймаючи пов’язані з ним виклики, діятиме прямолінійно і відкрито — так, щоб вдалося схопити його за руку. Технології закулісних впливів, маніпуляцій, «пропозицій, від яких не можна відмовитися», достатньо удосконалено ним за останнє десятиліття. Відпрацьована та перевірена технологія полягає в такому. Обирається відповідне PR-агентство чи мізковий центр у Росії, що уповноважується на виконання відповідального завдання. Ним підбирається партнер у зарубіжній країні з подібних організацій. У разі схвалення вибору дві «прокладки» взаємодіють одна з одною, вирішуючи поставлені завдання. Замовник, як правило, безпосередньо не виходить на кінцевий об’єкт інтересу, якщо цей об’єкт, звісно, не канцлер чи діючий міністр. Фінансове забезпечення підрядників і субпідрядників зазвичай не є проблемою. Єдине, що, за деякими оцінками, рівень реальних витрат на проведення тієї чи іншої кампанії співвідноситься з рівнем списаних коштів як 1:5. Але це вже проблеми внутрішньокорпоративної культури, породженої «відкотопроводами».

На тлі активізації в тематиці нетрадиційного газу деяких екологічних організацій в Україні поки що важко сказати, що лежить в основі цього. Ймовірно, це звичайнісінька непоінформованість і стереотипи. Поки що. Але рано чи пізно цим неодмінно скористаються. Кожна зі сторін — урядові структури, компанії, місцева влада, що мали б відіграти ключову роль у комунікаціях з населенням, НУО — вважає, що це має зробити інша сторона. Виникає вакуум інформації та негативні очікування, що посилюються «нічогонеробленням» сторін до моменту визначення переможця того чи іншого тендера. Як наслідок, посилення дефіциту прозорості. Програють усі, оскільки саме цей проміжний кількамісячний етап між оголошенням тендера та підписанням угоди про розподіл продукції буде використано закулісним диригентом для створення чи актуалізації вже традиційно існуючих каналів впливу як у середовищі тотально корумпованої влади та депутатів, що прагнуть переобратися і готові використовувати будь-які популістські гасла, так і в неурядовому середовищі.

Додатковий варіант — просування в проекти компаній, що можуть відігравати роль «троянського коня». Такий приклад в нещодавній історії України теж був. Достатньо згадати, яку роль відіграла російсько-британська компанія ТНК-ВР у реверсі нафтопроводу Одеса—Броди. Нинішня активність «танкістів» (Юзівська площа), що діють в Україні під парасолькою Її Королівської Величності через свої офшорні структури, не повинна породжувати ілюзій щодо реальних намірів і закулісних замовників.

Виходячи з реалій, що складаються в Європі навколо нетрадиційного газу, та беручи до уваги реалії українські, компанії-претенденти та відповідальні урядові структури мали б опрацювати — кожен у межах своєї компетенції — структуровану карту ризиків, продумати заходи по їх нейтралізації, розробити механізм координації. Доцільно, зрештою, імплементувати  ініціативу прозорості видобувних галузей. Необхідні скоординовані дії на випередження, будь-яка вичікувальна тактика (до підписання УРП з переможцем) або нічогонероблення призведуть до болгарського сценарію.

Те, що нині відбувається в Європі навколо нетрадиційного газу, схоже на вакханалію. Не сланцевий газ несе Європі другий Чорнобиль, а політики, що готові змінювати свої стратегічні орієнтири залежно від джерел і напрямків руху фінансових потоків та корупційних струмків. Болгарія — це приклад того, як не потрібно робити, це урок для інших. Цей рік покаже, чи здатна влада в Україні витримати випробування гідророзривом, чи корупція, культивована зарубіжним диригентом, розірве так званий моноліт цієї влади, який поки що проявляється тільки у політичних репресіях проти опозиції та податковому здирництві з бізнесу.

 

Михайло Гончар, Національне бюро розслідувань України

 

Під маркою «українського вибору» Медведчук підсовує євразійське ярмо

Сірий кардинал епохи пізнього кучмізму – Віктор Медведчук – повертається в українську політику як примара з лихого сну. Син поліцая-колаборанта, кум Путіна та Медвєдєва, колишній голова адміністрації Леоніда Кучми, горе-адвокат Василя Стуса, автор найбільш брудних технологій розколу країни створив об’єднання, яке має назву «український вибір», яке чомусь оформлене в кольорах російського прапору і підкреслено всю інформацію подає російською мовою.

Тиждень тому Медведчук став одним з основних ньюзмейкерів завдяки візиту президента Росії Володимира Путіна в Україну. Він запросив московського керманича до себе в «особняк» з фонтаном і деякий час про щось з ним спілкувався. Незабаром з’явилася цікава інформація, яку оприлюднив позаштатний радник Путіна, російський бізнесмен українського походження Ілля Осадчук. Виявляється, адвокат просив у Путіна грошей на передвиборчу кампанію, просив про підтримку і все таке. Мимохідь пообіцяв посадити за грати Ющенка як найбільш ненависного Путіну політика. А заодне і Балогу, який посмів критикувати «лідера всія Русі» за запізнення на зустріч з Януковичем.

Крім того Осадчук у своєму блозі зазначив ще одну цікаву деталь. Виявляється, за газовими контрактами, за які Тимошенко відбуває термін, стирчать вуха Медведчука. Що саме він домовлявся, організовував зустріч, узгоджував умови контракту.

За логікою речей, Медведчук має бути в тюрмі разом із Юлією Володимирівною. Але якимсь чином він на волі і навіть не фігурував в обвинуваченнях. І Янукович, який особисто терпіти не може Медведчука і який власноруч заїхав йому по пиці і спустив зі східців, нічого своєму опоненту не може заподіяти.

Вочевидь, його заборонили чіпати кремлівські лідери. Медведчук завжди був людиною КДБ, ще відтоді, як згодився з ним співпрацювати аби його, Медведчука, не посадили за побиття київського студента. Адвокат – цінна персона для Путіна і ко.

Більше того, експерти, зокрема, російський політолог Андрій Окара, вже розглядають імовірність того, що Путін вимагатиме призначити Медведчука прем’єром. Для чого? Ясна річ, для того, щоб вести повністю проросійську політику. Як зазначає сайт uainfo.censor.net.ua з посиланням на оточення цього одіозного політика, він буде вести свою кампанію переважно на Сході України, висуваючи гасла приєднання України до Євразійського союзу і надання російській мові статусу другої державної. А своїми основними опонентами він вважає…ні, не «помаранчевих», не націоналістів чи ліберальну опозицію, а Партію регіонів і Януковича особисто.

Я б в цій ситуації хотів би звернутися до пророцтва карпатського мольфара, який пророкував загибель Януковича в наступному році. Цілком може бути. ФСБ може здійснити цю операцію, бажаючи бачити більш проросійського президента в Україні. І зробить це так, як вчинило з Качинським в 2010-у…

В світлі останніх подій хотілося б повернутися до 2004 року. Тоді отруєння Ющенка, як видається тепер, могло бути лише операцією ФСБ з наказу Путіна. А організувати її міг в Україні лише Медведчук. Сацюк, якого підозрюють в підсипанні діоксину в їжу екс-президента, був беззастережно людиною Медведчука і співпрацював з ФСБ. Після 2005 переховувався саме в Москві, очевидно, під крилом своїх «патронів» з Луб’янки. Сацюк міг доправити діоксин лише з Москви, бо в Україні нема лабораторій для його виготовлення. Це вже давно мало б довести причетність Медведчука до замаху на Ющенка. Але горе-адвоката ніхто не чіпав. Бо це Путін не дозволив би зробити ані Тимошенко, ані Януковичу.

До речі, і касетний скандал, і вбивство Чорновола також могли бути інспіровані Медведчуком. Бо сталися вони саме в ті роки, коли в Росії ваги набрав Путні. А в Україні – Медведчук.

Тому карта екс-голови адміністрації президента Кучми може бути розіграна неодноразово. І під час парламентських виборів, і президентських, і у міжвиборчий період. І саме Медведчук може стати «джокером» Москви в перемовинах з Києвом та насадженні нам Кремлем чергових кабальних умов. Тому громадянам України треба бути пильним – прихована загроза в особі «убивці» Стуса несе за собою ярмо чергової окупації з боку Росії. Тепер вже під маркою Євразійського союзу.

 

Сергій Багряний

 

Затриманий екс-директор НСК «Олімпійський» за кордоном одружився з дочкою олігарха

Катерина Боголюбова, дочка співвласника дніпропетровської фінансової групи «Приват» Геннадія Боголюбова, 26 липня вийшла заміж за вихідця з Донецька Дмитра Чернявського, повідомляє «Сегодня».

Одній із найбільш завидних наречених України 25 років, женихові — 39 (це другий шлюб Чернявського. — ред.).

Весілля молодята відзначали у Відні за участю «багатьох шанованих гостей» — повідомляє сайт єврейської громади Дніпропетровська, яку очолює батько Боголюбової. Сама Катерина закінчила Київський інститут міжнародних відносин за напрямом «міжнародне приватне право», але розчарувалася в професії і пропрацювала в юрфірмі всього декілька місяців.

Дмитро Чернявський — теж правознавець за своєю другою спеціальністю (у 2000 році отримав диплом Київського нацуніверситету), а до цього він закінчив у 1997 році Донецький нацуніверситет за фахом «менеджер-економіст». Починав кар’єру юрисконсультом у фірмі «Нерухомість та інвестиції».

У травні 2008 був призначений радником міністра у справах сім’ї, молоді і спорту Юрія Павленка, а з жовтня 2008 по липень 2009 року був в.о. гендиректора НСК «Олімпійський» і очолював реконструкцію стадіону до Євро-2012, але був звільнений Павленком. Незабаром його діяльністю на цій посаді грунтовно зацікавилася прокуратура і 26 травня Чернявський був затриманий. І ось виявляється, що він закордоном — весілля справляв у Відні, а живе, за деякими даними, у Лондоні.

«За моїми останніми даними, цей громадянин був затриманий, а ось відпущений чи ні — це питання до прокуратури», — каже головний радник глави МВС Костянтин Стогній.

У СБУ і Генпрокуратурі повідомили, що прокоментувати цю інформацію поки неготові.

Нагадаємо, Тимчасова слідча комісія Верховної Ради минулого літа вимагала від Генпрокуратури перевірити дані про потрійне громадянство Чернявського: українське, російське і хорватське.

 

Мир осуждает антисемитские игры Тимошенко и Ратушняка. Фотокопии документов

tim&ratushnyak1Украина имеет все шансы подвергнуться экономическим и дипломатическим санкциям со стороны мирового сообщества. Кроме того, под угрозой срыва может оказаться участие нашей страны во многих выгодных международных проектах.

И все из-за того, что в нашей стране кандидатом в президенты зарегистрирован антисемит с рэкетирским прошлым.

Речь, конечно же, идет о мэре Ужгорода Сергее Ратушняке, который за несколько месяцев приобрел сомнительную известность не только в Украине, но и во всем мире. И если Кличко, Шевченко, Бубка и многие другие знаменитые украинцы создают о нас приятное впечатление, то Ратушняк портит репутацию страны всерьез, надолго и не меньше чем не выплаченные кредиты премьера Тимошенко.

(далее…)

Мочить хохлов в Интернете – есть такая работа

Слава (Russian Federetion): “Все укры – нация неполноценных, вместе с национальным символом Вурдалаком Шевченко”. Кто такие поллюцеры и кто их содержит… Иной раз даже чувствуешь к ним что-то вроде сочувствия. Как представишь себе этот нудный, рутинный труд! Вот они садятся за свои компьютеры, заходят в Сеть, открывают “подшефные” сайты и начинают “общаться”. Цель “общения” проста – “мочить” оппонентов или идеи, которые те исповедуют, и, наоборот – “раскручивать” (по научному говоря, формировать позитивный имидж) того, на кого работаешь.

(далее…)

«Укрсоцбанк»: итальянцы разобьют копилку?

Трагические последствия для украинской экономики от вывоза активов «Укрсоцбанка» за рубеж, несомненно, выразятся в очередном обвале гривны…

Итальянский банк UniCredit, владеющий «Укрсоцбанком», на пороге банкротства. В 2008 году его прибыль снизилась на 38%. Руководство банка начало массовое сокращение персонала и обратилось к правительству Италии за финансовой помощью в размере 4 млрд. евро.

Каким будет следующий шаг менеджмента UniCredit после увольнения 2 000 работников в Центральной и Восточной Европе? Нетрудно догадаться, учитывая то, что банк заморозил выдачу обещанных ранее кредитов, а значит – инвестирование украинской экономики.

(далее…)



Close
Приєднуйтесь!
Читайте нас у соцмережах: